Підсумки 2024 року за версією «Ґрат»
Пошкоджений внаслідок російського обстрілу костел Святого Миколая в Києві, 20 грудня 2024 року. Фото: Ґрати
Згадуємо третій рік війни: гучні злочини, розслідування, резонансні судові справи, процеси і тенденції у правосудді, про які писали «Ґрати».
Уперше за довгий час Україна домоглася звільнення кримських бранців Кремля.
Вбито політикиню Ірину Фаріон. Обвинувачуваний у зухвалому злочині — 18-річний житель Дніпра.
Україна та РФ поновили обміни військовополоненими. Процес був заблокований пʼять місяців — з серпня 2023 року
Звільнені під час великого обміну українські військовослужбовці, 31 січня 2024. Фото: Офіс Президента
Перший у 2024 році обмін відбувся 3 січня, крайній — 30 грудня. За рік сторони провели одинадцять обмінів, в результаті яких додому з полону повернулись 1358 українців. З початку повномасштабного російського вторгнення відбулось 59 обмінів, з російського полону звільнили 3956 українських громадян.
У вересні РФ вперше за 13 місяців включила до обміну полонених бійців бригади Нацгвардії «Азов», які вийшли у полон з комбінату у травні 2022 року за наказом головнокомандуючого зберегти життя. Росіяни натякали, що заблокували участь «азовців» в обмінах після повернення із Туреччини до України п’ятьох командирів підрозділів, що боронили «Азовсталь» у липні 2023 року. За заявами української сторони, РФ намагалась пробувати підірвати ситуацію в Україні зсередини, використовуючи родичів військовополонених для гібридної кампанії проти державної влади.
«Азовців» включили до чотирьох обмінів у вересні-жовтні та грудні 2024-го. Всього за рік повернули 98 бійців бригади. Однак у полоні досі залишаються понад 600 бійців. Їхні родичі та близькі регулярно виходять на акції в різних містах України з вимогою до влади та міжнародної спільноти звільнити військовополонених захисників «Азовсталі».
Протягом цього року з російського полону вдалось повернути 31 захисника острова Зміїний: прикордонників та морських піхотинців, які потрапили у полон в перший день повномасштабного російського вторгнення. Останній з 78 захисників острова все ще залишається у російській неволі.
У списки на обмін потрапили й цивільні заручники, у тому числі ті, хто перебував у застінках «ДНР», а також у Білорусі. Під час червневого обміну до України повернулись священники Української греко-католицької церкви з Бердянська Іван Левицький та Богдан Гелета. Обох у листопаді 2022 року затримали працівники росгвардії.
Своєю чергою Україна під час обмінів віддала росіянам трьох священників Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП): митрополита Тульчинського та Брацлавського Іонафана (Анатолія Єлецьких), настоятеля Георгіївського храму УПЦ (МП) у Ямполі на Сумщині Миколу Закройця та священника Дніпропетровської єпархії УПЦ (МП) Олександра Лунєгова. Всі троє в Україні були засуджені за звинуваченнями у державній зраді, виправдовуванні російської агресії тощо.
Попри заклики міжнародної спільноти, релігійних лідерів обміняти полонених всіх на всіх, процес перемовин з російською стороною залишається надскладним та непрозорим. Зокрема, запланований на 24 січня 2024 року обмін зірвала Росії після того, як підбили її транспортний літак Іл-76. Москва заявила, що у літаку перебували 65 українських військовополонених, у тому числі «азовці». Однак жодної можливості підтвердити, що вони дійсно були на борту літака досі немає. Росіяни наполягають, що повернули Україні їхні тіла, а українська сторона зазначає, що повернуті тіла потребують додаткової ідентифікації.
Активізації обмінів сприяла Курська операція. У серпні 2024 році українська армія взяла у полон кілька сотень російських строковиків. Це спричинило хвилю критики у бік влади РФ: Путін обіцяв не відправляти непідготовлених молодих солдатів в зону бойових дій, але вони все ж таки опинились на передовій. Матері записували відеозвернення, запускали петиції та виходили на пікети. Щоб загасити невдоволення, Росія в першу чергу вносила у списки на обмін строковиків, які пробули у полоні усього кілька місяців. Сотні інших російських військовослужбовців, серед яких є такі, що потрапили у полон ще у 2022 році, залишаються в українських таборах для військовополонених на невизначений термін.
.
Уперше за довгий час Україна домоглася звільнення кримських бранців Кремля
Наріман Джелял на виставці знищеної російської військової техніки на Михайлівський площі в Києві, 2 серпня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
У 2024 році під час обміну повернулися з російського увʼязнення 44-річний заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял і 26-річна кримська татарка Леніє Умерова. Вони стали першими засудженими у РФ за політичними мотивами кримчанами, звільнення яких домоглася Україна за останні п’ять років. Це дає надію, що й інші кримські політвʼязні зможуть повернутися додому раніше, ніж закінчиться їхній термін ув’язнення.
У лютому 2024 року кримський анархіст Євген Каракашев вийшов на волю, відсидівши весь термін ув’язнення в Саратовській області РФ. Кримський мусульманин Рефат Алімов вийшов на волю після восьми років у СІЗО і російській колонії в Башкортостані.
Російські суди штампували суворі вироки українськими військовополоненим та цивільним заручникам. Правозахисники кваліфікували цю судову практику як воєнний злочин
Про те, що Росія систематично відмовляє свавільно затриманим цивільним і військовополоненим українцям у праві на справедливий суд заявили українські правозахисники в Гаазі під час спеціального заходу в рамках Асамблеї країн-учасниць Міжнародного кримінального суду, де презентували ключові висновки дослідження. Воно доводить, що в умовах повномасштабного вторгнення РФ в Україну відмова у справедливому судовому розгляді може кваліфікуватися не тільки як порушення прав людини, але і як воєнний злочин і злочин проти людяності.
Російський правозахисний проєкт «Підтримка політвʼязнів. Меморіал» визнав політвʼязнями десятки полонених українців. Серед них — військовослужбовці «Азову» та «Айдару», яких судять у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону за участь у війні у складі цих підрозділів, які у Росії визнані терористичними організаціями. У вересні Україні вдалось повернути 14 політувʼязнених жінок з цих підрозділів — кухарок та медикинь. Їхні побратими-чоловіки досі у полоні та на лаві підсудних у РФ.
Максим Буткевич після звільнення з російського полону на зустрічі президента Володимира Зеленського з представниками українського громадянського суспільства, 23 жовтня 2024 року. Фото: Офіс президента України
Українських військовополонених російські суди засуджують також за обвинуваченнями в обстрілах житлових будинків, вбивствах цивільних. Про те, як ці справи фабрикують свідчив правозахисник та військовий Максим Буткевич після повернення з полону під час обміну у жовтні цього року. У застінках луганського СІЗО та колонії він пробув понад два роки. Буткевич розповів, як російські слідчі піддавали його жорстокому поводженню, щоб змусити зізнатися у злочині, який він не скоїв. «Ґрати» також зʼясували, що в день, коли відбувся обстріл будинку у Сіверськодонецьку, в якому обвинуватили Буткевича, він перебував у Києві, але це не завадило Верховному суду «ЛНР» засудити українського військового до 13 років позбавлення волі, а російські апеляційний та касаційний суд РФ підтвердили цей вирок попри заяву Буткевича про самообмову.
Про катування у СІЗО Таганрога заявив у російському суді військовополонений боєць бригади «Азов», молодший сержант Олександр Максимчук, який вижив під час теракту в оленівській колонії. Він розповів, що його хотіли змусити зізнатися у злочині, з яким він не згодний. За службу в «Азові» у порушення міжнародного гуманітарного права Максимчука обвинуватили у навчанні з метою терористичної діяльності та організації терористичного співтовариства та участі в ньому. На судовому процесі, який відбувався у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону, він відмовився визнати свою вину. Все одно його засудили до 20 років колонії суворого режиму. Його дружина Наталія бореться за його обмін.
Майже всі бійці «Азову», які повернулись додому під час жовтневого обміну, у полоні отримали драконівські строки увʼязнення за злочини, які вони начебто скоїли у Маріуполі у 2022-му. Десятеро отримали довічні терміни. Слідчий комітет РФ, який вів їхні справи, повідомив, що усі вони зізнались у злочинах.
У Криму російські силовики переслідували журналістів, правозахисників і юристів, а кримським політв’язням незаконно відмовляли в переведенні в колонії, що ближче до дому
Незрячий мусульманин з Бахчисарайського району Олександр Сізіков під судом в окупованому Сімферополі. Фото: Кримська Солідарність
Статтю про зловживання свободою масової інформації правозахисники називають «новим трендом» переслідування на території Криму. З таким звинуваченням затримували адвоката Еміля Курбедінова, який опублікував допис про незаконну мобілізацію до російської армії студентів.
Через замітку про дисидентку Людмилу Алєксєєву, публікацію доповіді ООН про порушення прав людини в Криму у 2022 році та есе голови Ревізійної комісії Курултаю кримських татар Алі Озенбаша суд наклав непідйомні штрафи на редактора газети «Къырым» Бекіра Мамутова та її засновника Сейрана Ібрагімова. На кримськотатарську газету припав найбільший удар цього року.
Водночас у Криму склали вже понад 900 адміністративних протоколів за так звану дискредитацію армії та майже 600 за «демонстрацію нацистської та екстремістської атрибутики». Під ці звинувачення регулярно потрапляють люди, які висловлюються проти російської агресії. Кримчан закликають доносити на таких людей, а провладними телеграм-каналами розповсюджують злиті силовиками і поліцією відео затриманих. У коментарях процвітає мова ворожнечі та риторика ненависті. Але за образи за національною та релігійною ознакою нікого з підписників каналу не карають. Зате покарали незрячого жителя Джанкоя Ігоря Нікітенка, який у своєму відеоблозі розкритикував кримську владу за погані тротуари і дороги. Співробітники поліції били Нікітенка під час затримання і склали на нього два адміністративні протоколи.
Обшуки 2024 року відбулися в будинках юристів Лілі Гемеджі і Рустема Кямілєва, а також у правозахисниці та журналістки «Ґрат» Лутфіє Зудієвої. Приводом послужили публікації на персональних сторінках у соцмережах. Кямілєв опинився в СІЗО на 10 діб і заплатив штраф. Зудієву затримували, вона судилася через адміністративні штрафи і виграла одну справу. У листопаді співробітники ФСБ близько півтори доби без зв’язку та адвоката утримували редакторку єдиного дитячого кримськотатарського журналу «Арманчикъ» Едіє Муслімову. Ветеранку кримськотатарського національного руху Зодіє Салієву співробітники ФСБ вивезли з дому на примусову «бесіду». Перед днем перемоги, який святкує Росія, кримським правозахисникам і юристам вручали застереження від «ймовірного порушення законодавства про мітинги».
Порушуючи норми міжнародного права, Росія продовжує вивозити засуджених кримчан з півострова.
З Криму етапували незрячого мусульманина з Бахчисарайського району Олександра Сізікова. Апеляція підтвердила вирок першої інстанції — 17 років ув’язнення в колонії. Наступного дня його перевели з-під домашнього арешту в СІЗО. Захист вимагав звільнити його у зв’язку з діагнозом, але кримська Федеральна служба виконання покарань (ФСВП) відповіла формальною відмовою.
За даними Представництва президента України в Криму, 159 політв’язнів уже вивезли з півострова. Їхні родичі зверталися до ФСВП із проханнями про переведення до виправних установ ближче до дому, але їм безапеляційно відмовляли.
Повна відсутність або неналежна медична допомога залишається найтривожнішою проблемою для політичних в’язнів із Криму та цивільних заручників із нових окупованих територій.
Україна в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) змогла довести систематичні порушення прав українських громадян Росією в окупованому Криму з 2014 року. Цього року ЄСПЛ ухвалив рішення за позовом України проти Росії, поклавши відповідальність російської держави за дискримінацію кримських татар та українців, переслідування нелояльних релігійних громад і груп, тиск на незалежні медіа та журналістів. Суд зобов’язав Росію повернути до Криму всіх ув’язнених, незаконно переведених до пенітенціарних установ на території РФ. Але МЗС РФ очікувано назвало рішення ЄСПЛ «нікчемним».
Нарешті Україна ратифікувала Римський статут. Тим часом Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт ще 4 російських високопосадовців та повідомив про нове розслідування
Колишній міністр оборони РФ Сергій Шойгу (ліворуч) та начальника генерального штабу РФ Валерій Герасимов. Фото: Тасс
У серпні Верховна Рада підтримала ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду після 24 років обговорень. Таким чином Україна виконала зобовʼязання, які взяла на себе, коли підписала Угоду про асоціацію з ЄС, а також в рамках домовленостей із державами-союзницями в питаннях військової допомоги. Українські правозахисники привітали ратифікацію, адже послідовно адвокатували цей крок протягом багатьох років.
Закон, однак, містить застереження, що розслідування Міжнародного кримінального суду щодо громадян України можуть ініціюватися не раніше, ніж через сім років після ратифікації документа.
Ратифікація Римського статуту дозволяє Україні увійти до Асамблеї держав-учасниць Міжнародного кримінального суду у Гаазі і формувати його політику, висувати своїх кандидатів на посади суддів та голосувати за інших, а також мати вплив на розподіл бюджету, зокрема, щодо компенсацій потерпілим від воєнних злочинів.
Водночас прокурор МКС з березня 2022 року веде розслідування в Україні та у вересні 2023-го відкрив свій польовий офіс у Києві. Перші ордери на арешт отримали у 2023 році Володимир Путін та уповноважена при президентові РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова через розслідування незаконної депортації та переміщення українських дітей з окупованих територій до Росії.
Цього року суд визнав підозрюваними у воєнних злочинах та злочинах проти людяності ще чотирьох російських високопосадовців та оголосив їх у розшук.
Йдеться про видані у березні цього року ордери на арешт командувача дальньої авіації повітряно-космічних сил РФ Сергія Кобилаша та командувача чорноморського флоту Росії Віктора Соколова, оскільки МКС має підстави вважати обох відповідальними за ракетні удари по українській енергетичній інфраструктурі щонайменше з 10 жовтня 2022 року до 9 березня 2023 року.
А 24 червня МКС видав ще два ордери в контексті атак на українську енергетику: один стосувався ексміністра оборони РФ, а нині — секретаря ради безпеки і оборони РФ Сергія Шойгу, а другий — начальника генштабу російської армії Валерія Герасимова.
Влітку цього року стало відомо, що прокурор МКС взявся досліджувати також й злочини, повʼязані із полоном військових та затриманням цивільних. Український офіс генпрокурора наводить попередні дані, що близько 90% військовополонених, що повертаються в результаті обміну, зазнають у російському полоні фізичних і моральних тортур.
Окрім Міжнародного кримінального суду, за справи, пов’язані з розв’язаною Росією війною, взялися і суди у щонайменше 24 державах на різних континентах в рамках універсальної юрисдикції.
У жовтні цього року Фінляндія висунула обвинувачення одному з командирів російського неонацистського військового угруповання «Русич» Воїславу Тордену (він же — Ян Петровський) у воєнних злочинах, що були скоєні в Україні. Зокрема, слідчі встановили його причетність до віроломного нападу на бійців батальйону «Айдар» 5 вересня 2014 року під Щастям на Луганщині. Україна вимагала екстрадиції бойовика, але Фінляндія відмовила їй і розпочала своє розслідування.
А перед тим, у серпні, за обвинуваченням у мародерстві у Чехії засудили до семи років ув’язнення Філіпа Сімана, що у складі одного з українських добровольчих батальйонів брав участь у звільненні Київщини від російської окупації у 2022-му.
Росія посилено атакувала українську енергетику, лікарні та не припинила злочинну практику подвійних ударів
Наслідки російської ракетної атаки по дитячій лікарні Охматдит в Києві, 8 липня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Обстріли українських енергетичних об’єктів цього року посилились. Через це в Україні запроваджені графіки відключення електроенергії. Цьогорічні удари були спрямовані переважно на об’єкти генерації енергії.
За даними правозахисників, в результаті ударів 2024 року було пошкоджено втричі більше теплових електростанцій, ніж у 2022–2023 роках. В деяких випадках ракетні атаки призводили до повної непрацездатності обʼєктів. Зокрема, у квітні була зруйнована Трипільська ТЕС, що була найбільшим постачальником електроенергії у Київську, Черкаську та Житомирську області. Значних пошкоджень під час ракетної атаки у червні зазнала й Бурштинська ТЕС на Івано-Франківщині.
Росія вчиняє напади і на енергетичну інфраструктуру України, критично важливу для енергопостачання атомних електростанцій, що вже становить пряму загрозу ядерній та радіаційній безпеці.
Окрім того, за підрахунками міжнародної правозахисної організації Physicians for Human Rights, з початку російського повномасштабного вторгнення в Україні зафіксовано щонайменше 1539 підтверджених атак на медичних працівників та об’єкти інфраструктури охорони здоров’я. За цими даними, 780 лікарень та клінік були знищені або постраждали, а 244 працівники системи охорони здоровʼя загинули.
8 липня Росія атакувала у Києві найбільшу в Україні дитячу лікарню «Охматдит» та ще одну приватну лікарню на лівому березі Дніпра. При чому в Москві заявила, що це наслідки роботи української ППО, хоча українське слідство, незалежні розслідувачі та місія ООН підтвердили пряме влучання по лікарні російської крилатої ракети X-101.
На початку вересня СБУ повідомила про підозру в організації цієї атаки на дитячу лікарню командувачу дальньої авіації повітряно-космічних сил збройних сил РФ генералу Сергію Кобилашу.
Також «Ґрати» висвітлювали цього року продовження тактики Росії застосовувати подвійні удари. Це має на меті завдати максимальної шкоди цивільним, адже другий удар вражає зазвичай медиків та рятувальників, які першими прибувають на місце катастрофи.
Кількість розстрілів українських військовополонених російськими військовими збільшилась. Першого затриманого за цей злочин російського військового судять
Від початку широкомасштабного російського вторгнення вдалося підтвердити випадки страти росіянами 177 військовополонених українців, з них 109 випадків припадає на 2024 рік. Про страти десятків людей, що потрапили у російський полон, говорили у своїх звітах і представники Моніторингової місії ООН з прав людини.
На початку жовтня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, в якій звернула увагу на практики вбивств, катувань та жорстокого поводження з боку Росії як щодо українських військовополонених, так і цивільних заручників.
Цього року Деснянський районний суд Чернігова розглянув справу Аржаана Сата із 55-ї окремої мотострілецької бригади тактичного сполучення сухопутних військ Росії, яка дислокується у республіці Тива. 13 червня його визнали винним у причетності до вбивства двох полонених українських військових Олега Сніжка та Михайла Лошака під час окупації села Слобода у 2022-му. Справу розглядали in absentia. Сата впізнали місцеві жителі, у яких переховувались загиблі військові.
У січні у полон потрапив Дмитро Курашов — стрілець російського штурмового загону «Шторм-V». Він, встановило слідство, причетний до розстрілу українського бійця — старшого солдата Віталія Годнюка, якого росіяни захопили у полон в районі села Новодарівка Запорізької області. Справу проти Курашова розглядають у Запоріжжі.
Росія обстрілювала знімальні групи та локації, де зупиняються журналісти. За ґратами у РФ загинула українська журналістка Вікторія Рощина
Колеги та друзі загиблої у російському увʼязненні журналістки Вікторії Рощиної вшанували її памʼять на Майдані Незалежності в Києві, 11 жовтня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Російська армія продовжує таргетувати журналістів та знімальні групи, що, як і передбачено міжнародними стандартами, маркують себе як преса.
Окрім того, атак зазнають транспорт, яким пересуваються, та локації, де живуть або збираються представники медіа, правозахисних та гуманітарних організацій.
Пізно ввечері 24 серпня російські війська вдарили ракетою по готелю «Сапфір» в Краматорську на Донеччині, де зупинялись українські та іноземні журналісти. Загинув співробітник інформагенції Reuters Раян Еванс, його тіло дістали з-під завалів наступного дня.
Ще двоє журналістів Reuters, Іван Любиш-Кірдей та Деніел Пелещук, дістали поранення. Любиша-Кірдея у тяжкому стані доправили до одного зі шпиталів Дніпра. У жовтні стало відомо, що журналіст вийшов із коми. Зараз його лікування та реабілітація ще тривають.
Слідство встановило, що організував та координував цю атаку російський генерал-полковник Олексій Кім. Йому оголосили заочну підозру.
Окрім того, ще однією похмурою тенденцією є продовження викрадень чи свавільних затримань журналістів на окупованих Росією територіях. Про деякі викрадення, що сталися раніше, стало відомо тільки цього року. Наприклад, це стосується журналістки видання «РІА Мелітополь» Анастасії Глуховської, яку російські військові викрали з дому ще 20 серпня 2023 року.
У квітні цього року Росія вперше підтвердила утримання журналіста УНІАН Дмитра Хилюка, викраденого у Козаровичах на Київщині навесні 2022-го, однак відмовилась повідомляти ні де той перебуває, ані на яких підставах утримується.
У середині жовтня батько зниклої влітку 2023-го та утримуваної у Росії української журналістки Вікторії Рощиної отримав листа від російського міністерства оборони про її загибель в ув’язненні та намір репатріювати в рамках обмінів з Україною. З того часу минуло майже два з половиною місяці, але Росія так і не надала йому жодних підтверджень зазначеного у листі та, попри запевнення, не повернула тіло родині для належного поховання. Останнє відоме місце утримання журналістки — слідчий ізолятор міста Таганрог.
За даними ІМІ, з початку російського широкомасштабного вторгнення Росія вбила 94 медійники, з них дванадцятеро загинули безпосередньо під час виконання роботи.
Крім фізичних атак, Росія також намагається застосовувати юридичні механізми, аби перешкоджати медіа висвітлювати війну чи правопорушення в російській окупації. Зокрема, як повідомляли правозахисники, після наступу українських військ в Курську область Росії ФСБ відкрила справи щодо як мінімум сімох журналістів, які робили репортажі з місця подій, вказавши причинами незаконний перетин кордону і відеозйомку в районі Суджі.
Людей на фронті не вистачає, тож влада посилила мобілізацію, разом з тим почастішали скарги на зловживання ТЦК
Ілюстративна фотографія. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Ще наприкінці 2023 року президент України Володимир Зеленський заявив, що армії не вистачає людей та треба посилити мобілізацію. Уряд почав розробку законопроєкту, який передбачає посилення покарань для тих, хто ухиляється від військової служби та не з’являється до територіального центру комплектації (ТЦК). Перші версії цього проєкту викликали критику з боку частини суспільства.
Зрештою Верховна Рада ухвалила закон про посилення мобілізації. Він зобов’язав всіх чоловіків з 18 до 60 стати на облік в ТЦК та оновити там свої дані протягом двох місяців. Також, згідно з законом, кожний військовозобов’язаний має носити з собою військо-облікові документи. Невиконання цих та інших норм є правопорушенням та підставою для затримання.
Після ухвалення законопроєкту представники ТЦК та поліції почали більше патрулювати вулиці для виявлення порушників. У соціальних мережах було багато повідомлень про те, що ТЦК перевищує повноваження. Люди скаржилися що військові били людей при затриманні, безпідставно позбавляли волі та не давали зв’язатися з родичами. У Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській та Житомирській області були навіть повідомлення про смерть військовозобов’язаних після того, як їх затримали представники ТЦК.
Зазвичай після заяв про насильство та перевищення повноважень з боку ТЦК, самі центри комплектації призначали внутрішню перевірку, а поліція інколи відкривала кримінальні провадження. Проте «Ґрати» у відкритому доступі не знайшли інформації про те, щоб цього року правоохоронці оголошували підозри представникам ТЦК після скарг від громадян на перевищення повноважень.
Правоохоронці викрили масштабні корупційні схеми у медико-санітарних комісіях, внаслідок чого генпрокурор взяв на себе політичну відповідальність й подав у відставку
На тлі посилення мобілізації правоохоронці відкрили чимало кримінальних проваджень щодо посадовців, хто за хабар пропонував уникнути служби. Наприклад, у січні Вищий антикорупційний суд заарештував за підозрою в організації схеми ухиляння суддю з Одещини Олександра Боярського. Його Білгород-Дністровський районний суд ухвалив близько тисячі рішень про позбавлення матерів батьківських прав, що дає їхнім колишнім чоловікам право на відстрочку.
Весь минулий рік правоохоронці продовжували розслідувати діяльність Євгена Борисова — голову Одеського обласного ТЦК, зі звільнення якого після журналістського розслідування весною 2023 року розпочалась кампанія боротьби з корумпованими воєнкомами. Борисов, якого арештували у липні 2023-го, так і не вийшов із СІЗО. За минулий рік правоохоронці повідомили ексвоєнкому ще дві підозри, натомість справу, за якою він вперше потрапив до СІЗО — про незаконне збагачення на 142 мільйони гривень — правоохоронці спрямували до суду.
Фігурантами кримінальних справ стали працівники медико-санітарних експертних служб. Це орган в системі охорони здоров’я, який оформляє інвалідність — статус, що, також, дає право відстрочку.
Найвідомішою представницею МСЕК стала Тетяна Крупа — голова хмельницької обласної служби. Працівники Держбюро розслідувань знайшли під час обшуку в неї вдома та близько 6 мільйонів доларів і заявили, що ці гроші — це хабарі від ухилянтів, які отримували фіктивну інвалідність.
Корупційний скандал з Крупою мав продовження. Головний редактор видання «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов задався питанням, як чиновниця накопичила такі статки, будучи головою обласної МСЕК з 2008 року, і жодного разу не потрапила в поле зору правоохоронців. Журналіст з’ясував, що 50 прокурорів Хмельницької області разом з очільником міста мають інвалідність і припустив, що вони також отримали цей статус корупційним шляхом.
Публікація викликала скандал, прокуратура почала внутрішню перевірку і зрештою 29 жовтня генпрокурор Андрій Костін подав у відставку.
19 грудня Верховна Рада ухвалила закон про ліквідацію МСЕКів. Замість них з 1 січня оформлювати інвалідність будуть нові комісії.
У пошуках компромісів за відсутність демобілізації законодавець послабляв покарання за СЗЧ та дезертирство
Група підтримки військовослужбовця 56-ї окремої мотопіхотної бригади Сергія Гнезділова у Печерському райсуді Києва під час обрання йому запобіжного заходу через підозру в дезертирстві, 11 жовтня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
У 2024-му народні депутати продовжували змінювати законодавство у частині покарань за самовільне залишення частини та дезертирство. Однак якщо у перші два роки повномасштабного вторгнення парламент посилював відповідальність за ці злочини, то тепер — послаблював.
За СЗЧ та дезертирство військовослужбовцю і досі загрожує відповідно від п’яти до десяти та від п’яти до 12 років тюрми. Але у вересні набули чинності зміни до законодавства, які дозволили звільняти від покарання бійців, які вперше самовільно залишили частину чи дезертирували.
На цьому народні депутати не спинились і у листопаді спростили процедуру повернення на військову службу для дезертирів та тих, хто пішов у СЗЧ, за умови, що вони зроблять це до 1 січня 2025 року.
Військова служба правопорядку повідомляла, що за перші три доби дії спрощеної процедури на службу повернулись близько трьох тисяч військовослужбовців, які дезертирували або пішли у СЗЧ.
Найвідоміший СЗЧшник — військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади Сергій Гнезділов. Він публічно заявив, що самовільно залишив військову частину на знак протесту проти відсутності чітких строків служби та демобілізації. ДБР оголосило йому підозру у дезертирстві, він перебуває під арештом.
Військовослужбовець визнає, що вчинив кримінальний злочин та готовий нести відповідальність. Йому загрожує до 12 років позбавлення волі. Водночас Гнезділов готовий повернутись на службу за умови, що в законодавство внесуть зміни, на яких він наполягає.
Чіткі строки демобілізації, на встановленні яких наполягає Гнєзділов, у 2024 році влада так і не запровадила. Першопочатково відповідні положення містив закон про посилення мобілізації, однак з ініціативи Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, депутати виключили їх з проєкту та пообіцяли згодом ухвалити їх окремим законом. Міноборони підготувало такий законопроєкт і направило на погодження в тому числі до Генерального штабу. Втім там відповіли, що ухвалення документа не на часі, оскільки може призвести до «суттєвого зниження укомплектованості особовим складом бойових підрозділів». У підсумку Міноборони попросило профільний комітет Верховної ради відтермінувати строки підготовки законопроєкту до середини березня наступного року.
Переважна більшість проваджень за статтями про СЗЧ та дезертирство поки що навіть не дійшли до стадії повідомлення про підозру. Однак за останні два місяці слідчі Державного бюро розслідувань активізували роботу. Якщо у січні — серпні цього року вони повідомили трохи більше ніж півтори тисячі підозр у СЗЧ, то у вересні — листопаді — п’ять тисяч. За перші вісім місяців року ДБР повідомило 247 підозр у дезертирстві, у вересні-листопаді — 249. Усього за 11 місяців 2024-го ДБР відкрило майже 48 тисяч проваджень по СЗЧ та понад 20 тисяч проваджень стосовно дезертирства.
Судова система тонула у конкурсних процедурах, два десятки суддів звільнили за кримінальні злочини, а ВККС пережила кризу
Екссуддя Олексій Тандир пд час розгляду його справи Святошинським райсудомі, 23 серпня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
З кожним новим роком ініціативи міжнародних партнерів чи громадських активістів реформувати систему збільшуються, тож складно порахувати усі із них.
Вища кваліфкомісія суддів, що є своєрідною HR-агенцією судової системи, упродовж року проводила кілька процедур паралельно. Зокрема, продовжувала кваліфікаційне оцінювання суддів, конкурс до першої інстанції, розпочала конкурс до апеляційної інстанції, до Вищого антикорупційного суду тощо.
Та цього року очевидні негативні наслідки запровадження окремих конкурсів. До прикладу, конкурс на посаду суддів Конституційного суду триває уже два роки, але досі чотири посади — вакантні.
Щобільше, постійне перебування суддів у процедурах реформування в тому числі призвело до великої кадрової кризи: наразі нестача суддів становить понад дві тисячі. Довготривалість і складність окремих конкурсів призводить до відсутності значної кількості бажаючих брати участь. У кінцевому результаті одні й ті ж відбори оголошують по кілька разів.
Вища рада правосуддя, найвищий орган у судовій владі, звільнила 27 суддів упродовж року, що минає, за державну зраду, корупцію, водіння напідпитку, втечу за кордон, російські паспорти тощо. Парламент відновив дисциплінарну функцію ВРП наприкінці минулого року. Тож упродовж 2024-го вона могла розглядати дисциплінарні скарги на суддів.
Крім того, ВРП дала дозволи на арешти суддів, які підозрюються у кримінальних справах, зокрема, суддів Київського апеляційного суду Юрія Сливу, Віктора Глиняного, Ігоря Паленика та В’ячеслава Дзюбіна. Упродовж трохи більше року, до середини грудня 2024-го, ВРП розглянула 10 тисяч 46 скарг і притягнула до дисциплінарної відповідальності 132 суддів.
Суддівський статус у тому числі втратили ексголова та суддя Верховного Суду Всеволод Князєв, обвинувачений в отриманні хабаря у 2 мільйони 700 тисяч доларів, колишній голова Макарівського районного суду Київської області Олексій Тандир, обвинувачений у тому, що насмерть збив нацгвардійця Вадима Бондаренка на блокпості на в’їзді до столиці у травні минулого року, та інші.
Ексголова Конституційного суду Олександр Тупицький отримав нову підозру — у незаконному перетині кордону у березні 2022 року. З того часу він перебуває в Австрії.
На посаді судді Верховного суду намагався поновитись Богдан Львов, у якого журналісти знайшли російське громадянство. Львов через суд оскаржував своє звільнення. Суд першої інстанції задовольнив його позов, але апеляція скасувала це рішення.
Львов був не єдиний з суддів, в кого журналісти знайшли російське громадянство. ВРП розглядало скаргу щодо паспорта РФ на суддю Донецького окружного адміністративного суду Людмилу Арестову та звільнила її.
Також у медіа поширювалася інформація щодо ймовірного російського паспорта в Романа Ігнатова, голови ВККС, утім, вона не підтвердилася. Та після лише дев’яти місяців роботи він подав заяву про відставку.
Майже п’ять місяців ВККС була без керівника, а головне, без одного члена комісії, що впливало на можливість знаходити кворум та приймати рішення у різних конкурсних процедурах.
У підсумку Ігнатова на посаді голови замінив Андрій Пасічник. А конкурсна комісія оголосила добір на посаду члена ВККС.
Вища кваліфікаційна комісія суддів обрала нове керівництво: як це вплине на її роботу
Нардепи втікали за кордон від слідства. Народних обранців ловили на хабарництві, незаконному збагаченні, позбавленні волі людини та на публічних висловлюваннях, в яких вбачали державну зраду
Народний депутат Микола Тищенко у Печерському суді Києва, 25 червня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
У 2024-му, за підрахунками «Ґрат», Офіс генпрокурора оголосив підозри в кримінальних порушеннях чотирьом народним депутатам. 25 червня підозру в незаконному позбавленні волі людини отримав нардеп від «Слуги народу» та бізнесмен Микола Тищенко. Це сталося після того, як охоронці політика побили та скрутили в Дніпрі колишнього військового зі спецпідрозділу Kraken Дмитра Мазоху. Суд відправив Тищенка під домашній арешт, де він перебуває і досі. Сам він заперечує провину.
Наприкінці серпня правоохоронці оголосили підозру позафракційному народному депутату Артему Дмитруку, який обрався до парламенту як кандидат від «Слуги народу», однак у 2021 році був виключений із президентської фракції.
Затримати нардепа правоохоронці не змогли: напередодні оголошення йому підозри Дмитрук втік за кордон і згодом повідомив, що перебуває у Великій Британії, а справу проти себе в Україні назвав переслідуванням через його політичні погляди та підтримку Української православної церкви (Московського патріархату). Тим часом в Україні слідчі з’ясували, хто та як допоміг нардепу незаконно виїхати з України. Однак заарештувати вдалось лише одного з трьох поплічників нардепа, решта також виїхала з України.
У жовтні прокуратура оголосила підозру у незаконному збагаченні депутатці від «Слуги народу» Ірині Аллахвердієвій. А у листопаді правоохоронці повідомили про підозру у державній зраді ще одному колишньому члену фракції «Слуги народу» Євгену Шевченку. Слідство вбачало держзраду нардепа у його публічних висловлюваннях.
Арешт нардепа Шевченка: слідство вбачає державну зраду у його публічних висловлюваннях
У цьому році ДБР передало в суд справи депутатів, яким оголошували підозри раніше: Нестора Шуфричу, Олександра Дубинського, Вадима Рабиновича, Андрія Ніколаєнка, Олександра Пономарьова, Євгена Мураєва, Сергія Лабазюка.
Справу ще одного депутата — Андрія Одарченка — Вищий антикорупційний суд уже встиг розглянути. Прокуратура обвинувачувала його в тому, що він дав хабар екскерівнику Нацагентства відновлення Мустафі Найєму. 14 листопада суд визнав його винним та призначив 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Але поки що депутат не в колонії. У вересні Одарченко втік за кордон, його оголошено в міжнародний розшук.
Вбито політикиню Ірину Фаріон. Обвинувачуваний у зухвалому злочині — 18-річний житель Дніпра
Одним із найгучніших злочинів 2024 року стало вбивство Ірини Фаріон — народної депутатки VII скликання від націоналістичної партії «Свобода» та філологині. 19 липня її застрелив злочинець біля багатоповерхівки у Львові, де вона мешкала.
Через шість днів поліція затримала за підозрою у вбивстві 18-річного жителя Дніпра В’ячеслава Зінченка. Журналісти-розслідувачі з’ясували, що він був підписником праворадикальних телеграм-каналів та цікавився неонацистським угрупованням NS/WP. За день до затримання Зінченка цей канал опублікував маніфест «автономного расиста», який бере відповідальність за вбивство «расової зрадниці» Фаріон. Зінченко не визнає провину і заявляє, що не має стосунку до маніфесту.
Перед Новим роком поліція завершила розслідування та передала справу до суду. Родина загиблої політикині вимагає довічне покарання для Зінченка.
Десятки священників Української православної церкви Московського патріархату опинились під підозрою СБУ, в центрі Києва знесли каплицю УПЦ МП. Рада ухвалила закон, який може суттєво обмежити діяльність цієї церкви
Вірянка на місці знесеної незаконної будівлі УПЦ (МП) в історичному центрі Києва. 17 травня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Цього року, як і торік, СБУ активно відкривала справи проти Української православної церкви Московського патріархату, яку спецслужба вважає агентами російського впливу. За даними СБУ, станом на 20 серпня 2024 року представники УПЦ отримали майже 50 підозр, 26 священників засуджено. Священникам закидали державну зраду, розпалювання міжрелігійної ворожнечі, виправдання російської агресії та інші злочини, повʼязані із національною безпекою та війною.
Зокрема, підозри отримали голова відділу зовнішніх зв’язків УПЦ Миколай Данилевич, намісник Святогірської Лаври Арсеній та голова Запорізької єпархії Лука.
У грудні Печерський райсуд Києва після року підготовчого засідання почав розглядати справу митрополита Вишгородського та Чорнобильського УПЦ (МП), настоятеля Києво-Печерської лаври Павла (Лебедя). Його обвинувачують у порушенні рівноправ’я вірян та виправданні російської агресії. Священнослужителю загрожує до восьми років позбавлення волі.
Митрополит, який на стадії досудового слідства був арештований, але вийшов під заставу у понад 33 мільйони гривень, провину не визнає.
У Києві знесли каплицю УПЦ МП на Старокиївській горі біля фундаменту Десятинної церкви. Знесення з 2014 року домагався Національний музей історії України, на території якого церква була побудована за часів президентства Віктора Януковича.
У серпні Верховна Рада ухвалила закон, який дозволяє обмежити діяльність УПЦ. Згідно з ним, якщо суди визнають релігійні організації, які входять до складу УПЦ, пов’язаними з Російською православною церквою, то ці організації припиняють існування як юридичні особи. Закон уже набрав чинності, але досі не зрозуміло, як він застосовуватиметься на практиці.
Керівники УПЦ розкритикували ухвалення закону. До цього вони неодноразово публічно заперечували зв’язки з Росією та засуджували російську агресію. У травні 2022 року церква провела собор, який «висловив незгоду з патріархом Кирилом щодо війни». Церква заявила, що внесла зміни до свого статуту, «які свідчать про повну самостійність та незалежність УПЦ» від Російської православної церкви. Але українська влада в особі Держслужби з питань свободи совісті не вірить в ці заяви та вважає, що УПЦ зберігає «канонічний зв’язок» з РПЦ.
Голоси звільнених військовополонених, жінок, що борються за своїх рідних у російському полоні, а також кримчанок в окупації лунали у подкастах від видання «Ґрати»
Максим Буткевич після звільнення з російського полону на зустрічі президента Володимира Зеленського з представниками українського громадянського суспільства, 23 жовтня 2024 року. Фото: Офіс президента України
Під кінець року правозахисна та журналістська спільнота раділа звільненню з полону свого колеги — Максима Буткевича. «Ґрати» протягом двох років стежили за його долею у полоні, і невдовзі після обміну наша команда поїхала записувати історію Максима крізь шурхіт листя під час прогулянки алеями реабілітаційного центру.
Послухайте трилогію в подкасті СИРЕНА, де Максим Буткевич розповідає, як він, правозахисник, взявся до зброї, потрапив на фронт, а згодом опинився у російському полоні. Він згадує та розмірковує про свій досвід військовополоненого: про побут і несподівані зустрічі у СІЗО й колонії, спілкування з російськими слідчими, які фабрикували його справу, про судилище та своє повернення додому.
Орвелівське двоємислення. Максим Буткевич про полон — подкаст СИРЕНА
Напхані в один стакан. Максим Буткевич про звільнення — подкаст СИРЕНА
Цього року ми розповідали у подкастах про історії жінок під час війни та в окупації.
Слухайте подкаст «Колючі ріжучі» про витривалість жінок в очікуванні рідних з російського полону, про їхню силу і взаємну підтримку та передумови створення ГО «Про тих, про кого мовчать». На момент підготовки матеріалу десятки військових зі Зміїного — одні з перших українських полонених у повномасштабному вторгненні — були ще у неволі. Натепер один захисник острова залишається у полоні, тато й чоловік головних героїнь подкасту цього року повернулися до рідних та на службу в ЗСУ.
У твоїх руках — ціль. Подкаст про те як чекають звільнення захисників Зміїного
Ми продовжили розповідати про жінок у Криму, які борються за свої родини й чинять ненасильницький спротив російському режиму, що переслідує незгодних з окупацією.
Порушуючи міжнародне право, ув’язнених засилають етапом на тисячі кілометрів від дому. Ми записали голоси жінок, котрі подорожують безкраєю й донині невідомою географією РФ, везучи на побачення до віддалених в’язниць кримські страви.
Політичні справи проти жінок є частиною конвеєра окупаційного правосуддя. Перед тим їх свавільно затримують, викрадають і тримають без процесуального статусу, без звʼязків із зовнішнім світом. Саме це пережила активістка з Херсона Ірина Горобцова, яку засудили росіяни. Рідні та близькі розповідають її історію.
Навесні наш подкаст «Захисниця. Imayeci» з історією активістки та медсестри Ірини Данилович отримав дві нагороди «Честь професії»: за найкращий аудіоматеріал та найкращий матеріал на тему прав жінок та дотримання гендерної рівності. Радимо його послухати.
Гостра потреба у справедливості — подкаст «Захисниця. Imayeci»
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
