«Добровільне погашення». Росія нищила Маріуполь та околиці, але змушує відшкодовувати збитки українських полонених артилеристів
Маріуполь, 2022 рік. Фото: телеграм-канал «Мариуполь сейчас»
Серед оборонців Маріуполя були артилеристські дивізіони 36 Окремої бригади морської піхоти та 17 Окремої танкової Криворізької бригади. Бійці цих формувань потрапили у полон у квітні 2022 року. На них разом із бійцями тоді ще полку «Азов» і 55 Окремої артилерійської бригади, які вийшли у полон з «Азовсталі» у травні 2022-го, Росія вирішила перекласти свою відповідальність за знищення цивільної інфраструктури Маріуполя та навколишніх сіл, а деяким інкримінувала посягання на життя цивільних або вбивства. Окрім засудження на строки від 20 років позбавлення волі, артилеристів примушують виплачувати компенсацію за руйнування будівель, а також стягують з них виплати за державних російських адвокатів.
«Ґрати» поговорили про цю ситуацію зі звільненими з полону військовослужбовцями 36 бригади Іваном Ярощуком, Артемом Швидким, а також дружиною Віталія Тітаренка з танкової бригади, який досі у неволі. А також дослідили дані щодо відшкодувань у російських реєстрах. Розповідаємо детально.
Росгвардійці «перетворились» на цивільних у спортивних костюмах
Командир першої реактивної артилерійської батареї 36 бригади морської піхоти Іван Ярощук опинився у полоні під час першої спроби прориву українських підрозділів з металургійного заводу імені Ілліча у квітні 2022 року. Група бійців, у якій був Ярощук, у ніч з 10 на 11 квітня, пересуваючись по посадках і полях, натрапила на російські позиції. Росіяни відкрили по них вогонь, а тоді оточили.
Наступна спроба решти бійців вийти з напівоточеного заводу — тоді у бік Запоріжжя — завершилась серйозними втратами людей та техніки. Тих, хто залишився на території заводу, взяли у полон росіяни. Лише група з 250 бійців під командуванням Сергія Волинського змогла прорватися на завод «Азовсталь» та обʼєднатися там з «Азовом».
«Не змарнуйте наші зусилля». Офіцери «Азова» провели прес-конференцію з оточеного заводу «Азовсталь»
Сили Маріупольського гарнізону ще протягом місяця тримали оборону в повному оточенні, але у травні 2022 року бійці вийшли у полон за наказом головнокомандувача. Лише частину з них вдалося повернути з полону. Понад півтори тисячі захисників — досі у російській неволі.
Для Івана Ярощука полон тривав два з половиною роки. За цей період його постійно переміщували по різних місцях несвободи у Росії, найдовше — понад рік — він пробув у Курському СІЗО. Чотири місяці він також пробув й у виправній колонії №10 у Мордовії, відомій особливо суворими умовами утримання та нелюдським поводженням з військовополоненими. В останній період перед своїм звільненням в рамках обміну, який відбувся у жовтні 2024 року, Ярощук перебував у Макіївській колонії на окупованій Донеччині. Полоненого відправили туди після вироку: 19 квітня 2024 року російський «Верховний суд “ДНР”» засудив його до 22 років позбавлення волі за обвинуваченнями у замаху на вбивство та жорстокому поводженні з цивільним населенням.
Військовослужбовець 36 бригади Іван Ярощук в російському полоні. Фото: Слідчий комітет Росії
Ярощук став підозрюваним у листопаді 2023-го, невдовзі після того, як його перевели до СІЗО у Камишині Волгоградської області: хтось з полонених на допитах згадав про обстріл машини, що їхала повз один із пунктів спостереження українських сил у Маріуполі. Коли про цей епізод допитали Ярощука ще як свідка, він розповів, що то була машина із військовими. Водій та пасажири у ній були вдягнені у чорну форму Росгвардії та мали характерні для російських військових стрічки на руках та ногах.
У кримінальній справі російські слідчі, однак, написали, що українські військові стріляли по цивільних. Росгвардійці «перетворились» на чоловіків у темних спортивних костюмах, а їхня автівка вже мала білі стрічки на бічних дзеркалах заднього виду та дверних ручках.
За змістом справи, машина їхала Нікопольським проспектом в районі заводу «Азовмаш», коли по ній відкрили вогонь з автомата Калашникова. Водій і пасажири, однак, змогли втекти з автівки неушкодженими. За остаточною версією російського слідства, начебто Ярощук віддав наказ, а стріляв його підлеглий Владислав Веселовський, який також опинився у полоні. Слідчі приписали обом мотив: політичну та ідеологічну ненависть.
За повідомленням на офіційному телеграм-каналі Слідчого комітету, на суді Ярощук визнав свою вину. Але після звільнення з полону розповів, як й інші засуджені військовополонені, з якими говорили «Ґрати» після їхнього повернення в Україну, що погодився на обвинувачення через примус.
«Тобі ніби оголошують якісь права, але фактично їх у тебе немає ніяких, — каже Ярощук, — Ти можеш і не свідчити проти себе, але це тільки на папері. Якщо спочатку ти ще витримуєш [побиття та тортури], то потім здоровʼя все одно не покращується. І якщо це все регулярно повторювати, воно з часом [стає] все гірше. Іноді ти навіть робиш [якісь зізнання] задля збереження свого здоровʼя і вже думаєш, ну, хай вже судять».
Він тепер може розповісти свою версію подій, які йому інкримінували.
«Коли рухаються цивільні — це видно: там і написи “Люди”, “Діти”, і білі стрічки, і білі іноді прапорці вони чіпляють. І вони їдуть так насторожено, тому що знають, що там ведуться бойові дії, що там стоять військові. А це була просто машина, яка летить на позицію з вулиці, яка взагалі була перекрита, тобто цивільні туди не їздили — вони там могли ходити далі, але не їздили», — пояснює боєць та додає, що на іншому спостережному пункті також бачили цю машину і передали йому, що їдуть росіяни. В оточеному місті постійно діяли ворожі диверсійно-розвідувальні групи.
За словами Ярощука, у бік автівки відкрили попереджувальний вогонь. Після того вона зупинилася, з неї вибігли чоловіки.
«Ми бачили, як вони вибігали, як вони ховалися. Вони там і залишили ту машину, просто втекли», — каже він.
Обстріляну машину не знайшли, і слідчі довго зʼясовували її колір та марку через те, що свідки — інші військовополонені — давали різні покази.
«Хтось каже, що це був седан, хтось каже, що це був джип, хтось там — універсал. Всі покази різні, різні кольори машини. Це було видно, що люди, яких просто допитують, яких катують, просто хоч якось стараються, щоб зберегти своє здоровʼя, хоч якісь покази дати. І навіть у мене вже був слідчий, я йому розповідав, що це інша була машина. А вони все одно по-своєму писали і потім якось зводили [покази] до одного. Потім вони змінили машину, і було, як в мене і Веселовського в показах, що це був сірий седан марки “Тойота”, як здалеку було видно», — розказує Ярощук.
Ані Ярощука, ані Веселовського не вивозили у Маріуполь на місце, де начебто відбувалися інкриміновані їм події. На вимогу російських слідчих Іван Ярощук мав позначити на мапі розташування своєї позиції на «Азовмаші». А його побратим Владислав Веселовський повинен був імітувати чергу з автомата по автівці — це був такий слідчий експеримент, який відбувався в кабінеті в СІЗО.
Ярощук вирішив для себе, що погодиться не з усім, що йому будуть пробувати інкримінувати російські слідчі, і намагався цього триматися попри те, що його піддавали фізичному та психологічному примусу.
«За автомобіль — це всього ж замах на вбивство був, а не вбивство цивільних було, то воно якось пройшло. Якщо ти не будеш собі такий поріг ставити, вони тобі можуть і зґвалтування якесь пришити. І вбивство», — каже боєць.
Після Камишина Ярощука перевезли до Таганрога. Після двох тижнів його знову переводили — вже до Донецька, де його мали судити. 18 квітня 2024 року полоненого з донецької гауптвахти забрали на судове засідання у «Верховному суді “ДНР”». Цей суд у Донецьку став частиною російської судової системи після того, як 30 вересня 2022 року Росія незаконно оголосила анексію окупованих територій та включила Донеччину до свого складу.
Звільнений з полону військовослужбовець 36 бригади Іван Ярощук. Фото: фейсбук Ярошука
На засіданні прокурор зачитав матеріали справи, у тому числі покази свідків, і попросив призначити обвинуваченому 22 роки увʼязнення. Суддя Віталій Сиротін, якого Володимир Путін призначив до суду в окупованому Донецьку з райсуду у Челябінську наприкінці вересня 2023 року, погодився із таким строком. Вирок Ярощуку зачитали 19 квітня в онлайн-режимі — військовополонений у цей час перебував у СІЗО Донецька.
«Це просто сидиш і слухаєш, зрозуміло, що ти не заперечуєш», — розповідає Ярощук про свою участь у судовому процесі.
Командира реактивно-артилерійського взводу Владислава Веселовського у цій справі засудили на півтора тижня раніше — вирок, який оголосив колишній український суддя Дмитро Єрьомін, був таким самим. За словами Ярощука, Веселовський на обмін не потрапив — його викреслили зі списку напередодні. Він і надалі перебуває у полоні.
Обстріл Старого Криму
У жовтні 2025 року «Верховний суд “ДНР”» виніс Веселовському ще один вирок.
Його разом із заступником командира реактивної артилерійської батареї 36 бригади Максимом Ничипоруком та командиром вогневого взводу Максимом Чілєєвим обвинуватили в умисному пошкодженні цивільної інфраструктури, замаху на вбивство та жорстокому поводженні з цивільним населенням.
Нібито у березні 2022 року з позицій на металургійному комбінаті «Азовсталь» вони неодноразово прицільно стріляли по житлових будинках та інших цивільних обʼєктах у Маріуполі та селищі Старий Крим на північно-східних околицях Кальміуського району міста. Пошкодили житлові будинки та господарські будівлі, але мирні жителі не постраждали, «оскільки змогли сховатися в безпечному місці». Так сформульовано обвинувачення у повідомленні телеграм-каналу Слідчого комітету, який розслідував справу.
Суддя Олександр Єльчанінов, якого Путін перевів до Донецька з районного суду у Самарській області Росії наприкінці вересня 2023 року, визнав артилеристів винними та збільшив термін покарання Веселовському до 23 років, й Ничипоруку та Чілєєву призначив по 21 року позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму.
У лютому та березні поблизу Старого Криму тривали запеклі бої, коли російська армія стискала Маріуполь у кільце облоги. Зокрема 2 березня Національна поліція повідомляла, що російські бомбардування сильно пошкодили школу №46 та хлібопекарню у селищі.
«Ми були на “Азовсталі” з 2 березня десь по 20-те. Ми взагалі в ту сторону [Старого Криму] не стріляли. — згадує Іван Ярощук. — Бо на момент переїзду на “Азовсталь” там [у Старому Криму] були наші, а з “Азовсталі” були інші напрямки для стрільби».
Після окупації Маріуполя на території старокримського кладовища журналісти «Схем» виявили на супутникових зображеннях одне з місць масового поховання. За даними міського голови Маріуполя Вадима Бойченка, росіяни наказували ховати там тіла маріупольців, загиблих під час російського наступу.
Під час наступу на Маріуполь війська РФ брутально і прицільно атакували цивільну критичну інфраструктуру, житлові масиви міста та селища навколо, скидаючи авіабомби, поціляючи артилерією з суходолу та з моря. Руйнування спричинили у Маріуполі гуманітарну катастрофу. Загинули тисячі мирних жителів — точну кількість жертв російська влада донині приховує.
Знищений російськими військовими Маріуполь. Фото: російська державна інформагенція ТАСС
Усупереч задокументованим розслідувачами Human Rights Watch, Truth Hounds і SITU Research, слідчою комісією ООН та іншими незалежними правозахисними організаціями численним фактам порушення армією РФ міжнародного гуманітарного права під час облоги Маріуполя, російське слідство намагається довести, що саме українські військові руйнували у місті житлові будинки, комунальні обʼєкти та іншу цивільну інфраструктуру.
Для цього Слідчий комітет РФ, очолюваний Олександром Бастрикіним, відкрив щонайменше десять групових та одноосібних справ проти артилеристів підрозділів Збройних сил України та Нацгвардії, які брали участь у боях за Маріуполь. За інформацією з офіційного телеграм-каналу Слідкома, яку дослідили «Ґрати», за обвинуваченням у руйнуванні житлових будинків та адміністративних будівель у Маріуполі та селищах навколо росіяни засудили бійців 36-ї бригади морської піхоти, 17-ї окремої танкової бригади, 55-ї окремої артилерійської бригади та «Азову».
За підрахунками «Ґрат», йдеться щонайменше про 73 військовополонених. Справи про артобстріли російський Слідчий комітет відкрив ще під час облоги Маріуполя, а перші вироки зʼявилися з кінця 2023 року. Усі справи, серед них були й кілька заочних, розглядалися у «Верховному суді “ДНР”».
Зокрема, йдеться про військовослужбовців реактивного артилерійського дивізіону 36-ї бригади морської піхоти. Їх судили групою у грудні 2024 року за схожими обвинуваченнями, як і Веселовського, Ничипорука та Чілєєва. Сімом бійцям дивізіону — Андрію Шестаку, Владиславу Яворському, Вадиму Шульзі, Сергію Ямпольському, Максиму Колбасіну, Володимиру Пензині, Костянтину Романюку — суд призначив покарання у вигляді 24 років позбавлення волі. Для ще двох морпіхів Дмитра Шалара та Назарія Мороза це був вже другий вирок, і через це Шалару суд призначив довічне, а Морозу — 28 років позбавлення волі. Перший раз їх засудили начебто за обстріли автівок з мирними жителями та вбивство.
Хоча саме російські війська обстрілювали людей, які машинами намагалися вибратися з Маріуполя. Як зазначали дослідники Truth Hounds у звітах про ситуацію у Маріуполі у 2022 році «Наше Місто Зникло» та «Під завалами», в яких вони документували руйнування міста та напади на цивільних, протягом першої половини березня 2022 року мирним жителям майже неможливо було покинути заблоковане місто. Офіційні домовленості про безпечну евакуацію цивільних постійно зривалися через супротив російської сторони. У другій половині березня маріупольці намагалися вже виїжджати на свій страх і ризик на приватних автівках у самоорганізованих колонах. Окрім обстрілів, їх чекала фільтрація на блокпостах сил РФ. Людей також змушували евакуюватися в бік підконтрольних Росії територій.
За обвинуваченнями в обстрілах Старого Криму планували засудити й Івана Ярощука. За словами артилериста, російський Слідком його неодноразово допитував у цій справі, але не встиг висунути йому обвинувачення через обмін.
«Як до командира реактивної артилерійської батареї у них [до мене] дуже багато було питань, і постійно — майже всюди, де я був: і в Курську, і в Новозибкові, в Таганрозі — вони допитували мене [про обстріли населених пунктів] поверхнево, а в Мордовії вони хотіли на мене повісити справу за це», — розповідає Ярощук.
Він зазначає, що його по кілька разів могли викликати по одній й тій же справі, коли слідчим на місцях приходили вказівки з Москви, тобто головного слідчого управління Слідкома, уточнити або додати якісь дані.
За його словами, слідчі вели допити й про нібито застосування українськими силами фосфорних снарядів, які заборонено застосовувати проти цивільної інфраструктури та людей . Але, за словами Ярощука, руху цій справі не дали. «Ґрати» на цей час не знайшли вироків за такими обвинуваченнями.
Справа 33-х
Обстріли селища Старий Крим фігурували в іншому провадженні, у якому у лютому 2024 року засудили ще 33-х українських військових: пʼятьох артилеристів самохідного дивізіону 36 бригади разом із 28 бійцями Криворізької 17-ї окремої танкової бригади. Слідком у цій справі стверджував, що вони у лютому та березні 2022 року з бойових позицій між Гнутовим та Лебединським, селами на сході від Маріуполя, а також з території «Азовмашу» у Кальміуському районі міста зробили щонайменше 15 пострілів осколково-фугасними снарядами у бік житлових будинків у Старому Криму, а також у східному напрямку: по Сартані, Саханці та Талаківці. Внаслідок цих обстрілів нібито було пошкоджено та знищено 42 будинки та 2 цивільні транспортні засоби, а також загинув 17-річний юнак і жінка дістала контузію головного мозку, обоє — цивільні. При цьому це все однаково приписують усім 33-м бійцям.
33 українські військові, яких судили в так званому суді ДНР. Фото: Генпрокуратура РФ
З цієї групи підполковникам Роману Шостаку та Олександру Плотнікову, старшим лейтенантам Денису Назарову та Сергію Палійчуку Слідчий комітет висунув обвинувачення у жорстокому поводженні з цивільним населенням ще у першій половині травня 2022 року. Плотнікова, згідно з відео на телеграм-каналі Слідкому, вивозили на слідчий експеримент у Маріуполь, де він показував, з якої зброї та в якому напрямку підпорядковані йому військові нібито вели обстріли, та повідомив, що начебто діяв за наказом Шостака. Слідком тоді підрахував загальну суму збитків: 24,8 мільйона рублів.
Коли боєць 36 бригади Артем Швидкий влітку 2023 року потрапив у горлівську колонію на окупованій Донеччині, куди його етапували з місць утримання в Росії, його також додали у цю вже наявну справу про обстріл Старого Криму як виконавця злочинних наказів його командирів.
Швидкий, повернувшись з полону, розповідає, що у Горлівці його близько чотирьох разів викликали на допити до слідчого управління Слідчого комітету РФ по об’єднаній групі військ, що розташовувалось у Донецьку. Спочатку він був свідком, але тоді швидко став підозрюваним і обвинуваченим.
«Просто потрібні були ще люди у справі. А тому, що ми, 36-та бригада і 17-та танкова мали одні і ті самі завдання [у боях], то вони нас обʼєднали в одну справу, — так вважає Швидкий. — Окрема справа артилеристів самохідних дивізіонів».
Підполковник Олександр Плотніков в російському полоні. Фото: Слідчий комітет Росії
Він памʼятає розмови слідчих під час допитів. Вони між собою вирішували, чи додавати ще обвинувачених до справи. І з цих розмов Швидкий зрозумів, що керівництво вимагало певну кількість засуджених, і за таким принципом військовополонених могли обвинуватити чи ні у воєнних злочинах.
Відмовитися від обвинувачень ніхто не міг, як і дізнатися детально, в чому вони полягають: спитати нічого не можна було, свідчення доводилось підписувати наосліп. Разом з тим бійці сподівалися, що не сидітимуть весь строк, а будуть звільнені в рамках обміну.
«На той момент ми вже розуміли, як шиються справи. Ми приїхали з Росії, а в Росії там все дуже жорстко. Ти можеш тільки одне око привідкрити, як тобі скажуть, і розписатися. Все. Тобі можуть навіть не зачитати всю справу», — пояснює Швидкий.
Після нього до справи додавали ще фігурантів. Зокрема, Віталія Тітаренка, Вадима Марченка та Романа Ткачова з 17-ї танкової бригади, яких перевели до Горлівки із російських колоній восени 2023 року.
Дружина Тітаренка — Марина Дудник-Тітаренко — розповідає, як у жовтні 2023-го вона вперше за понад два роки змогла коротко поспілкуватися з чоловіком: з дозволу слідчих він подзвонив їй по відеозвʼязку через телеграм. До того вона мала інформацію про Віталія лише від звільнених полонених, що він був у поганому стані, ледь ходив. Але перед судом, каже Марина, його «трішечки вичухали».
Розгляд призначили на початок лютого 2024 року.
На відео, яке оприлюднила генпрокуратура РФ 7 лютого, усіх 33-х обвинувачених заводять групами у величезну клітку в залі суду. Чоловіки заходять, зігнувшись та тримаючись один за одного. А ті, хто зайшов раніше, сидять на лавці, також схилені додолу, що їхніх облич не видно. Потім всі встають, але голови дозволяють підняти лише командирам.
«Погано одягнені, в якісь вошиві светри, покручені — геть не ті люди», — таке враження було у Марини, коли вона побачила те відео.
Її чоловіка у першому ряду не було, але вона все одно його помітила позаду одного з побратимів.
Військовослужбовець 17 танкової бригади Віталій Тітаренко. Фото: з фейсбук сторінці Тітаренка
Артем Швидкий, який теж був у тій клітці, згадує, що слідчий перед судом попередив усіх, щоб визнали свою вину і зізналися, що виконували злочинні накази. Якби хтось заперечив, то суд би перенесли на інший день, а з обвинуваченими провели б «виховну бесіду», і все одно б довелося зізнатися на наступному засіданні.
У справі, за його словами, фігурували свідчення кількох людей. Однак прокурор на суді повідомив, що один свідок «перебуває не в нашій державі», а другий — загинув. Державний обвинувач просив для військовополонених щонайменше 30 років позбавлення волі. Адвокати, за словами Швидкого, наполягали зменшити строки, апелюючи до того, що більшість військових лише виконували накази. Суддя Володимир Плюхін, переведений до «Верховного суду “ДНР”» наприкінці 2023 року із саратовського суду у Росії, оголосив вироки: 27 років позбавлення волі — рядовому і сержантському складу, 28 та 29 років — командирам.
«Вони [у суді] робили акцент, що ми вчиняли [обстріли] з ненавистю до людей, до Донецької області. Що ми її спеціально обстрілювали з метою знищення їхніх будинків, будівель, цивільних людей. Що ми робили це з ненавистю до росіян, до “ДНР”», — каже Швидкий.
Артем Швидкий наразі єдиний, кого вдалося повернути в Україну з цієї групи засуджених. Це сталося у лютому цього року. Він пробув у полоні майже чотири роки.
Позови на мільйони
Окрім засудження до великих строків увʼязнення, військовополонених зобовʼязали оплачувати процесуальні витрати, включно з послугами адвокатів, яких їм надала російська держава як правову допомогу в суді.
Іван Ярощук згадує, що адвокат, якого йому призначили і якого він побачив уперше на засіданні, під час судових дебатів цікавився насамперед тим, чи є в нього гроші або звʼязок із рідними, щоб заплатили за участь правника у судовому засіданні. Зрештою, як пригадує військовополонений, він мав виплатити за захист 7 тисяч рублів (4130 гривень).
Артем Швидкий також розповідав, що з нього стягнули гроші за адвоката, від якого він не міг відмовитись, — 5 тисяч рублів (2950 гривень).
А їхніх побратимів зобовʼязували до ще більших стягнень. Зокрема, Віталій Тітаренко, артилерист 17 танкової бригади, засуджений у справі разом зі Швидким, мав виплатити 46 тисяч рублів (27142 гривень).
«Це немалі гроші. Треба було їх сплатити, бо погано хлопцям було. Шукали, яким чином», — каже його дружина Марина Дудник-Тітаренко.
Дружина військовополоненого 17 танкової бригади Віталія Тітаренка Марина Дудник-Тітаренко. Фото: СВОЇ Кривий Ріг
Окрім цього, на Тітаренка, Швидкого та інших полонених у «справі 33-х» поклали обовʼязки виплатити компенсації за нібито зруйновані ними будівлі та пошкоджені автівки у Маріуполі та околицях. Це обґрунтовувалось судовими рішеннями за цивільними позовами, які нібито подавали щодо них потерпілі маріупольці. Суми стягнень були зазначені у виконавчих листах суду, які полонені отримали у колонії. Інформація про видачу цих листів зафіксована у картках справ військовополонених на офіційному сайті «Верховного суду “ДНР”». Суд, за цими ж даними, їх мав спрямувати до цивільних позивачів або судових приставів. Але як свідчать дані з сайту Федеральної системи судових приставів (ФССП), стягнення за цивільними позовами виконували вже саме пристави, тож у такому випадку кошти надходили у російський державний бюджет.
Ці суми можна знайти на порталі російської Федеральної служби судових приставів (ФССП), зазначені там як борги. В середньому вони становили від 6 до 8 мільйонів рублів.
Артем Швидкий, зокрема, коли у січні 2025 року потрапив до Кіровської виправної колонії №33, отримав виконавчий лист суду на примусове стягнення з нього понад 8 мільйонів рублів (5 мільйонів гривень) .
«Понадходили нам позови від потерпілих оцих (…) Там були прізвища, суми і те, що [нібито] було знищено. Їм [збитки начебто російська] держава відшкодувала, а ми вже державі платили», — каже Швидкий.
Виплати автоматично стягувались з зарплати військовополоненого, яку він отримував за роботу у колонії — працювати було обовʼязково. Без таких виплат, каже Швидкий, неможливо було купити будь-які товари в магазині: йдеться про предмети першої необхідності такі як засоби гігієни тощо.
Швидкий між роботою різноробом та шиттям обрав працювати у швейному цеху колонії. Шили спецодяг для заводів. Робочі дні — з понеділка по пʼятницю, з 7 ранку до 5 вечора, але могли залишатися й довше.
«Нас в цеху працює 10 чоловік, от ми мусимо 60 костюмів видати. Як ми їх видамо — ми вже самі розподіляємо. Вимагали з нас цю норму», — розповідає чоловік.
За місяць можна було заробити 10 тисяч рублів (5900 гривень). Але, за словами бійця, з військовополонених вираховували 30% податків, ще 45% — на відшкодування за виконавчими листами суду. Крім того, засуджені мали щомісяця списувати зі своїх рахунків ще кілька тисяч начебто добровільно.
«То я заробляв рублів 500 (293 гривні), може, чистими», — підраховує Швидкий.
Із зарплат тих військовополонених, щодо кого не було виконавчих листів, вираховували, окрім податків, ще й кошти за їжу.
«Мені ще поповнювали [особистий рахунок] рідні. Могли тисячу-дві з грошей рідних забрати на “добровільне погашення”. А так мені поповнювали на 10 тисяч, я собі все одно [щось] купляв, бо хотілося мила [та інших речей]», — каже Швидкий.
До того, як чоловіка звільнили, він, за його підрахунками, вже сплатив близько 180 тисяч рублів (106 тисяч гривень) компенсації.
Незадовго до обміну керівництво колонії сказало Швидкому вивести гроші з особистого рахунку. Він тоді здогадався, що ймовірно поїде додому: під час етапування гроші переміщують разом із засудженим до іншої колонії. Швидкий вирішив передати свої гроші на рахунок іншого військовополоненого, щоб йому допомогти.
«Будуть платити хлопці, які далі там сидять. Мій позов, може, на них там розіб’ють — я не знаю», — каже Швидкий.
За його словами, борг перед звільненням йому скасували, а у справі його помилував Путін, хоча військовополонений про це не просив. На порталі ФССП даних про заборгованість Швидкого немає.
Як зʼясували «Ґрати», виконавчі листи фігурують у картках щонайменше восьми справ щодо артилеристів 36-ї, 55-ї, 17-ї бригад та «Азову» на сайті «Верховного суду “ДНР”» із позначками, що ці листи спрямовані до судових приставів не лише в окупованій частині Донецької області, а й Ростовській та Саратовській областях РФ. Окрім фігурантів справи 33-х, на яких поклали відшкодування за моральні та матеріальні збитки потерпілим, на порталі ФССП зазначені «заборгованості» ще чотирьох військовополонених в інших справах: процесуальні витрати від 19 до 29 тисяч рублів.
Росія потенційно може продавати майно полонених на окупованій території за «борги»
Знищений російськими військовими Маріуполь. Фото: російська інформагенція ТАСС
Адвокат Андрій Яковлев, експерт «Медійної ініціативи за права людини» з міжнародного гуманітарного та кримінального права, який також консультує військовополонених та їхніх рідних, у коментарі «Ґратам» наголошує, що вироки українським військовополоненим — незаконні, передусім через системні порушення ключових гарантій справедливого судочинства. А отже, й вимоги відшкодувань за такими вироками також не мають законної сили.
Разом з тим він зазначає, що російське процесуальне законодавство передбачає стягнення процесуальних витрат за кошти засуджених.
«На практиці ми бачимо, що є вироки, у яких зазначається, що засуджених військовополонених звільняють від таких виплат через складне майнове становище — і в такому разі стягнення проводиться за рахунок федерального бюджету. А у деяких випадках стягують кошти з засуджених. Оскільки ми не маємо вільного доступу до матеріалів таких справ, наразі ми не можемо проаналізувати виявити закономірності», — каже адвокат Яковлев.
Юрист також говорить про потенційні загрози таких боргів у військовополонених.
«На підставі похідного від незаконного вироку рішення про стягнення відкриваються виконавчі провадження, а через те, що значна частина захисників Маріуполя і їхні родини мають майно на тимчасово окупованих територіях, російські пристави отримують фактичну можливість звертати стягнення на це майно . Засуджені позбавляються його без жодної ефективної можливості захистити свої права. Якщо під час кримінального провадження принаймні формально надається захисник, то під час примусового звернення на нерухоме майно засудженого держава не забезпечує йому правову допомогу. Тобто як проводиться таке стягнення, за якими цінами реалізується майно засудженого — незрозуміло», — зазначає Андрій Яковлев. Однак фактів таких стягнень правозахисники наразі не фіксували.
«Ґрати» запитали Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими про таку практику російських судів, однак на момент публікації тексту відповіді не отримали.
Після початку окупації Маріуполя та прилеглих сіл, керівництво угруповання «ДНР» заявило, що буде компенсувати зруйноване житло та інфраструктуру. 30 липня 2022 року Денис Пушилін підписав відповідну постанову. Відбудова Маріуполя триває. Водночас окупаційна влада рівняє із землею докази російських воєнних злочинів, а суди приписують їх українським військовополоненим.
Редакторка: Анастасія Москвичова
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
