«Я супертерорист, супервбивця. Фейковий». Як двох полонених розвідників «Азову» росіяни примусили взяти на себе вбивства у Маріуполі та засудили до 29 років
Іван Бочкарьов. Фото: Дмитро Васільєв для Ґрати
Під час облоги Маріуполя Росія активно поширювала наратив про те, що українські оборонці скоювали там воєнні злочини, а після виходу Маріупольського гарнізону у полон Слідчий комітет РФ почав роботу над відповідними кримінальними справами. «Азов» для них став особливою мішенню: підрозділ з 2014 року відігравав важливу роль у захисті Маріуполя, а після початку повномасштабного вторгнення українські сили в оточеному місті очолив азовець Денис Прокопенко.
Російські суди вже оголосили вироки понад чотирьом сотням полонених азовців. За свідченнями тих бійців, з ким говорили «Ґрати» та «Медійна ініціатива за права людини» після їхнього повернення з полону, їх примушували зізнаватися у злочинах під катуваннями. Військовополонених також позбавляли права на справедливий суд.
Розповідаємо історію звільнених полонених — розвідників «Азову» Івана Бочкарьова та Дмитра Канупєра, яких разом засудили до 29 років позбавлення волі. Російська пропаганда зображувала їх як масових вбивць, а їхні вироки цитувала речниця російського МЗС. Обох бійців повернули з полону під час обміну у жовтні 2024 року.
Розвідгрупа
Російський наступ на Маріуполь розпочався 24 лютого 2022 року з кількох напрямків і стрімко просувався. Спочатку війська РФ разом із підрозділами угруповання «ДНР» продавлювали українську оборону зі сходу: перші бої відбувалися біля Лебединського та Широкиного. Додалися штурми з Волноваського напрямку, з півночі: війська противника за кілька днів дійшли до Старого Криму, й швидко захопили селище. На Маріуполь також насувалася танкова колона з Криму, що прибула через тиждень після початку повномасштабного вторгнення через Мелітополь та Бердянськ.
«Ми їх чекали у засідці. Вони не їхали, як на Київ: марш-кидок всією колоною, коли попереду їдуть танки. Вони проводили дорозвідку, і першими летіли дрони та їхала бронетехніка з піхотою, а танки були позаду. Знали, що їх будуть чекати, тому не їхали швидко», — розповідає 27-річний азовець Дмитро Канупєр з позивним Расті. Каже: колони вони так не дочекались, через три дні після початку операції отримали наказ повертатись до міста.
Під час боїв за Маріуполь Канупєр був кулеметником у розвідувальному підрозділі Сергія Каліберди (Мангуста). У ньому ж воював на посаді водія-стрільця Іван (Відьмак) Бочкарьов.
Бійці цього підрозділу підірвали мости в селищах Мангуш та Ялта на захід від Маріуполя на шляху наступу росіян, а також замінували підступи до міста. Однак зупинити противника не вдалося, і вже на початку березня російські блокпости стояли на околицях Приморського району Маріуполя з боку траси на Мелекіне. Через вигідний рельєф місцевості росіяни мали можливість вести обстріл з танків на відстані. Після цього у місто заходила піхота.
Наступаючи, росіяни руйнували та випалювали все на своєму шляху: житлові будинки, цивільну інфраструктуру, у тому числі лікарні та навчальні заклади. Працювали по міській забудові авіабомбами, корабельною артилерією, важкою артилерією з суші.
Канупєр і Бочкарьов виконували завдання з розвідки, а також у складі мобільної групи працювали по всьому місту: скрізь, де піхота «Азова» або суміжних підрозділів потребувала вогневої підтримки. На озброєнні в них був кулемет та протитанковий ракетний комплекс.
«За день могли десять позицій об’їздити. Ми не сиділи на позиціях, а приїжджали, допомагали і їхали», — розповідає Канупєр.
У середині березня, коли тривали активні бої, і росіяни просувалися по Червонофлотській вулиці у Приморському районі Маріуполя, підрозділ зайшов збоку від руху противника та зайняв позицію на даху девʼятиповерхівки на вулиці Латишева, що виходила, як і Червонофлотська, на кругове перехрестя. У бійців «Азову» було завдання вразити танк з протитанкового ракетного комплексу, але той не спрацював. Тому вони перейшли на кулемет і стріляли по піхоті противника. На тій позиції бійці провели весь день.
Тоді, зокрема, був момент, коли до них наблизилася легкова автівка, маркована літерою Z. Як розповідає Канупєр, інші бійці мобільної групи відкрили по ній вогонь, звідти вибіг росгвардієць. Далі Канупєр поцілив по порожній машині з кулемета, виконуючи наказ командира вивести її з ладу.
Цей епізод з подій оборони Маріуполя, який Канупєр та Бочкарьов згадають під час допитів у полоні, російські слідчі зроблять підставою для їхнього обвинувачення у воєнних злочинах.
Колишній український військовополонений Іван Бочкарьов. Колаж з архівних фото Бочкарьова
У другій половині квітня 2022-го російське кільце облоги стиснулося до території заводу «Азовсталь», де українські підрозділи тримали кругову оборону. Вести бойові дії було вкрай складно: противник вивчав усі шляхи пересування українських військових та вів по території заводу обстріли з артилерії. На бійців полювали снайпери й дрони. Усі ресурси гарнізону виснажувалися. Зрештою здобути їжу та воду ставало ризикованою для життя спецоперацією. У таких умовах бійці обороняли «Азовсталь» до середини травня 2022 року.
Підготовка до трибуналу, що так і не відбувся
16 травня за наказом головнокомандувача зберегти життя особовому складу з території маріупольського заводу почався вихід українських бійців у полон, який тривав пʼять днів.
Поки вихід з «Азовсталі» ще тривав, очільник угруповання «ДНР» Денис Пушилін заявив, що українських військових Маріупольського гарнізону судитиме трибунал. У російському МЗС наголосили, що обмін полоненими може відбутися лише після оголошення вироків.
Далі протягом кількох місяців пропагандистські російські пабліки регулярно повідомляли про підготовку до трибуналу, який мав відбутися до кінця літа 2022 року. Разом з тим вони поширювали розповіді про «злочини українських нацистів» у Маріуполі: публікували історії начебто свідків з місцевих жителів та відео зізнань військовополонених . Бійцям приписували руйнування цивільної інфраструктури міста та атаки на мирних жителів — все те, до чого насправді була причетна у Маріуполі російська армія.
2 серпня Верховний суд РФ за зверненням російської генпрокуратури визнав «Азов» терористичним обʼєднанням та заборонив його діяльність на території Росії.
У серпні 2022 року спочатку Маріупольська міськрада в екзилі, а потім російські ЗМІ оприлюднили фото та відео, як монтують залізні клітки на сцені філармонії в окупованому Маріуполі, що свідчило про завершення підготовки до трибуналу. Мер Маріуполя Вадим Бойченко , який виїхав з міста, припускав, що судилище може відбутися на День Незалежності. А українська розвідка попереджала про сценарій, коли росіяни завдадуть точкового ракетного удару по будівлі під час суду та перекладуть провину на Україну. Занепокоєння тоді висловило Управління Верховного комісара ООН з прав людини, заявивши, що, за міжнародним гуманітарним правом, позбавлення військовополоненого справедливої та належної правової процедури судового розгляду є воєнним злочином, тож «міжнародний трибунал», який начебто готують у Маріуполі, буде незаконним.
На сцені маріупольської камерної філармонії російські окупанти збирають тюремні клітки для суду над українськими військовополоненими, серпень 2022 року. Фото: Маріупольська міська рада
На повідомлення про трибунал відреагував Володимир Зеленський різкою заявою: «Якщо це мерзенне судилище відбудеться, якщо наших людей у порушення всіх домовленостей, міжнародних правил заведуть у ці декорації… Це буде тією лінією, за якою будь-які переговори неможливі».
За кілька днів Пушилін в етері телеканалу «Росія-1» відповів, що заяви Зеленського не вплинуть на підготовку до трибуналу, яка завершується, і що від слідчих органів залежить дата його проведення.
Однак минуло літо, а трибунал не відбувся. Проте почалися суди як над окремими бійцями «Азову», так і групами азовців. Їх обвинувачували у причетності до терористичної організації й у воєнних злочинах під час подій у лютому-травні у Маріуполі. Частину з них судили у Ростові-на-Дону, а іншу — у так званому Верховному суді «ДНР» в окупованому Донецьку.
«В пеклі, я думаю, так само»
«Вони одразу кажуть: “Ваню, ти з розвідки, ви були по всьому місту — ви вбили багато людей”. І все — давай мене катувати і це все вішати на мене», — пригадує 28-річний Іван Бочкарьов.
Допити почалися в Оленівській колонії на окупованій Донеччині, куди українських бійців перевезли після виходу з «Азовсталі». Співробітники Слідчого комітету РФ та ФСБ спочатку цікавилися бойовою обстановкою під час облоги Маріуполя, але згодом запитання почали стосуватися вбивства цивільних та руйнування Маріуполя. Полонених викликали по кілька разів по кругу, збираючи дані. Бійці, за словами Бочкарьова, розповідали все, як було, тож їхні розповіді узгоджувалися, але про злочини в них не йшлося. Тоді на них почали тиснути, щоб отримати ці покази.
Бочкарьову та Канупєру пощастило не потрапити до «барака 200» в Оленівці, куди перевели близько двохсот азовців, і де в ніч на 29 липня 2022 року пролунали вибухи, внаслідок яких загинуло близько пів сотні бійців, а ще 150 дістали поранення. Ані в червні, ані в вересні 2022 року жоден із розвідників не потрапив в обміни полонених, під час якого звільнили, зокрема їхнього командира Мангуста. Натомість Бочкарьова та Канупєра перевели до СІЗО Таганрога разом із ще трьомастами полоненими. Там вони провели рік, до самого засудження. Бочкарьов відгукується про свій досвід у Таганрозі: «Це — найстрашніше місце, якого бояться всі полонені».
Вже дорогою до цього СІЗО їх почали бити електрошокерами.
«Ми приїжджаємо туди [таганрозьке СІЗО], чуємо їхню музику а-ля “Катюша”, “День Побєди”. Я чую, як заїжджає перша машина в тамбур СІЗО, як відкривається борт — і вже крики. В пеклі, я думаю, так само. І просто хтось сміється з них, кричить. І доходить черга до мого автомобіля. Відкривається борт. Я один із перших був. Мене просто скидають з цього КрАЗа. Починається побиття, починається так званий коридор. Під час цього першого “коридору” я втратив зуб, мені його вибили. Очі завʼязані, мене закидують вже в камеру, я чую — в мене в роті щебінь, думаю, десь попав, напевно, як били. Потім я так відтягую скотч, трохи відкриваю одне око, випльовую, а то зуб», — каже Бочкарьов.
У двомісну камеру, згадує він далі, тоді напхали до двох десятків людей: хтось стояв побитий, хтось вже лежав непритомний. Наглядачі продовжували застосовувати електрошокери по тих, до кого могли дотягнутися. Тоді Бочкарьову наказали витягнути з камери друга, що був без свідомості й з розбитою головою.
«Я його тягну, витягую з цієї камери. І вони кажуть: “Клади його на землю”. У мене до останнього була надія, що вони йому нададуть допомогу, бо в людини розбита голова. Я кладу його на землю — вони електрошокером його приводять до тями і знову забивають. І так декілька разів», — розповідає азовець, наголошуючи, що після таких побиттів медичної допомоги фактично не було.
СІЗО №2 в російському Таганрозі. Фото: ФСВП Росії
Дмитру Канупєру закарбувався у пам’ять один момент про прийомку у СІЗО, який йому нагадує сцену з постапокаліптичного фільму, де герой заходить у підвал і бачить там зомбі.
«Коли я зайшов в камеру, — камера для двох, а там чоловік двадцять стоїть. Всі стоять спиною до мене, голі, на спинах сині, чорні, зелені сліди, в когось аж до м’яса шкіра луснула, в когось — просто синці. Я заходжу в камеру, закривають двері, там трохи світло падає на хлопців, і хлопці всі на мене повертаються, дивляться. І вони всі бліді, побиті, сині, чорні, брудні. Всі мене впізнають: “Растішка, привіт!”. А я тоді не міг стояти нормально — у мене після прийомки з вух, з носа, з рота текла мозкова речовина фіолетового кольору чи рожевого».
У Таганрозькому СІЗО наглядачі мінялися раз на місяць. Щонайменше двічі на день вони били полонених. Це відбувалося під час перевірок, коли полонені мали вишукуватись у коридорі та доповісти про себе.
Бочкарьов каже, що саме це було найважче пережити — таку жорстокість. Коли людина бʼє іншу просто так. Саме з цим йому складно було змиритись.
«Це доходить до такого абсурду, що іноді тобі здається, що ти в якійсь дурці, де просто якимсь психічно хворим дали волю робити те, що вони хочуть. І від цього найбільше в тебе їде дах», — каже азовець.
Крім того, полонених дуже погано годували, і вони відчували постійний голод, а в камерах було дуже холодно.
«Я взяв цю справу через те, щоб потім в Україні, якщо що, за неї пояснити»
У Таганрозі полонених продовжували викликати на допити, що відбувалися щодня. І в результаті кілька місяців потому їм почали висувати офіційні обвинувачення у воєнних злочинах.
Ці допити проводили представники Слідкому, ФСБ та спецпризначенці Федеральної служби виконання покарання (ФСВП). Вони супроводжувалися катуваннями, під час яких полонені втрачали свідомість або отримували важкі травми й не могли ходити по кілька днів.
«Тебе ставлять на коліна, ти впираєшся головою в землю, піднімаєш ноги, щоб твої ступні не торкалися землі, — розказує Іван Бочкарьов про те, як його допитували. — Руки у тебе за спиною, і ти просто стоїш на трьох точках опори: на колінах і на голові. Тебе в такій позиції б’ють. Або розтягують, або ти навпочіпки постійно сидиш. Коротше, в нормальній позі ти там ніколи не сидиш на допиті. Буває таке, що тобі надягають наручники — так званий велосипед або мопед — натягають їх на коліна, під наручниками протягують металевий штир, лом і підвішують. І ти ось так висиш. Це все супроводжують питаннями: хто убивав тощо. Дають натяки: “Ваня, чи ти знаєш, що ти багато людей вбив цивільних”».
Наприкінці грудня 2022 року співробітники ФСВП змусили Бочкарьова підписати зізнання — «явку з повинною». Під час того допиту, який проводили пʼяні спецпризначенці колонії, бійця спочатку побили до непритомності, а потім посадили за стіл і поклали перед ним цукерку і гумову палицю, сказали обирати. Щоб не втрачати далі здоровʼя, Бочкарьов вирішив визнати епізод з обстрілом машини із цивільними. Перед тим на допитах він розповідав про бойові зіткнення з противником і серед іншого згадав про обстріл автівки на вулиці Латишева у березні 2022 року. Попри те, що Бочкарьов повідомив і далі наполягав, що в автівці їхали російські військові, у справі їх записали як цивільних. Його також змушували вписати у справу своїх побратимів як співучасників.
«Вони мені кажуть: “Памʼятаєш, ти розповідав про випадок з автівкою?”. Я кажу, що памʼятаю. Вони кажуть: “Оця машина — там цивільні були”. Я кажу, що там були військові. “Ваню, ти що, не розумієш, що там були цивільні?” Беруть і водять мені електрошокером по спині й включають його періодично. І ти вже на такому страху від того електрошокера (…) Я кажу, все, там були цивільні. І він каже: “Дивись, один в зеленій куртці, один в чорній”. І вони ж кажуть потім мені, що, ну, ти ж розумієш, якщо на даху були твої побратими, то вони ж теж виходить стріляли, не ти ж один по них стріляв», — розповідає Бочкарьов.
За словами чоловіка, текст зізнання спочатку написав спецпризначенець, а тоді дав йому переписати своєю рукою. Далі оформленням справи для суду вже займалися співробітники Слідчого комітету, які, зокрема, приїжджали з Москви. Один з них, згадує Бочкарьов, хвалився йому підвищенням та новим званням через те, що довів його справу до кінця — до передачі до суду.
У той же час, коли Бочкарьова, росіяни допитували і Дмитра Канупєра.
Колишній український військовополонений Дмитро Канупер. Фото: Владислав Мусієнко для Ґрати
«Ваня взяв на себе справу, вписав мене в цю справу, [сказав], що я був поруч. Він не говорив, що я стріляв. Але вони [слідчі] захотіли вкрутити, що я теж стріляв. Бо я з ним разом був на тому місці», — каже Канупєр.
Він спочатку не погоджувався брати на себе обвинувачення, до яких його примушували слідчі, через розмову зі співробітником ФСБ після прибуття у таганрозьке СІЗО. Той сказав полоненому: якщо його засудять, то доведеться сидіти весь термін, і лише після цього його зможуть обміняти. Йому також було не зрозуміло, як на це обвинувачення відреагують в Україні.
«Чого я взяв саме цю справу на себе? Тому що є людина, яка пам’ятає цей випадок, він зі мною тоді був і зможе підтвердити, що насправді то були не цивільні, а військові (…) Я міг щось вигадати, чого не було взагалі. Але я взяв цю справу через те, щоб потім в Україні, якщо що, за неї пояснити», — пояснює Канупєр.
Зізнання він підписав після 12-годинного допиту, що тривав з 8 ранку до 8 вечора. Його били до втрати свідомості. Після цього на тілі залишилися шрами. Один з них — у вигляді літери V — полоненому випалили на шкірі лівої руки, коли він був непритомний. Після допиту він кілька днів не міг ходити.
«Вони мене допитували про моїх командирів, про всіх. Про весь Маріуполь, про “Бастіон” — “що ти бачив?”. Потім вони дістали два листки А-4, повністю розписані справами — все, що [інші полонені] сказали на мій підрозділ. Я не знаю, правдиві ці покази чи ні: не був присутній при цьому [про що було написано], нічого не знав. Вони мене по кожному епізодів питали — 30-40 епізодів було. Ну, там, “командир Мангуст дав дозвіл стріляти по всіх цивільних, які просто по вулиці ходять”. Я кажу: “Ви що, приколюєтесь?” І мене бʼють. Кажуть: “Є свідки, їх там пʼятеро, хто підписався під цими показами. А ти нам брешеш”. І отак по цих всіх справах вони мене питають», — розповідає Канупєр.
За його словами, він не бачив те, що підписував.
«По-перше, не давали дивитися, по-друге, я просто голову не міг підняти і руку. Вони мені рукою самі водили», — каже Канупєр.
Як розповідали «Ґратам» інші українські військовослужбовці, що були засуджені в полоні, вони теж підписували слідчі документи наосліп: або текст зізнання та підозр був прикритий папірцем, або їм не давали часу ознайомитись із документом. Зокрема, про таке розповідав Максим Буткевич, правозахисник та офіцер ЗСУ, засуджений за сфабрикованими обвинуваченнями у замаху на вбивство та пошкодженні майна. А також Сергій Бойчук, механік-водій 108 окремого гірсько-штурмового батальйону, засуджений російським судом за вбивство цивільного, яке він не скоював.
Коли Канупєр пробував відмовитись від цих обвинувачень у подальших розмовах зі слідчими СК, його били. Від полоненого також вимагали дати свідчення на побратимів — тоді він називав прізвища тих, хто або загинув, або кого, як він знав, звільнили під час обміну. Коли слідчі це зрозуміли, то його знову побили.
«Я казав, що це військові, а вони за це бʼють — їм все одно. Я розумію, що це безглуздо. Я вже стільки здоров’я віддав на тих допитах. У мене ноги опухлі такі здоровенні були, я — неходячий, я ледь пересуваюся», — каже Канупєр.
Допити із катуваннями продовжувались, й на нього тепер тиснули, щоб він розповів ще «щось цікаве», тобто зізнався в ще одному злочині.
«Я взяв третього цивільного сам на себе. Писав, що зі мною вбивав цього цивільного наш “двохсотий” . Але вони почали катувати Відьмака (Івана Бочкарьова — Ґ), і він сам взяв на себе цю справу. Їм потрібен був другий [підозрюваний] — і вони повісили це ще на Ваню», — каже Канупєр.
Йдеться про обстріл двох цивільних чоловіків із тієї ж позиції на даху будинку на вулиці Латишева. Як стверджує російське слідство, один з цивільних загинув, а інший дістав поранення, але сховався і вижив.
Про те, що Бочкарьов є його «співучасником» і в цьому епізоді, Канупєр дізнався, коли їм влаштували очну ставку.
«Я бачу, він сидить, аж труситься [після катувань]. Мені теж фігово. Я сильно схуд в полоні — важив 55 кілограмів. А до того важив 90», — згадує він.
Колишній український військовополонений Дмитро Канупер. Фото: Владислав Мусієнко для Ґрати
У їхній справі було аж шість томів. З них у пʼятьох томах, за словами бійців, були хронологічно розписані начебто злочини українських військових, їх командування та політичних лідерів, починаючи з 2014 року на окупованих Росією територіях Донеччини та Луганщини. У п’ятому томі також згадувалися інші полонені бійці з Маріупольського гарнізону, що були вже засуджені, у тому числі заочно. Вже останній том — це обставини справи Канупєра та Бочкарьова з їхніми зізнаннями, показами свідків — полонених бійців та командирів Маріупольського гарнізону, а також місцевого мешканця з девʼятиповерхівки на Латишева, який начебто чув постріли. Самого будинку вже немає — росіяни його остаточно знесли, як і багато інших пошкоджених житлових будівель у місті, ховаючи наслідки своїх злочинів.
Були інші «докази», як-от гільзи від кулемета Калашникова, начебто знайдені на місці. А також висновки судмедекспертизи: у документі з моргу йшлося про те, що туди надходили тіла із пораненнями у голову, тазову кісту тощо. Навіть імен чи якихось інших даних про загиблих не було, зазначають Бочкарьов і Канупєр.
Інші звільнені з полону бійці «Азову», що були засуджені російськими судами за вбивство цивільних, яких опитували «Ґрати» також зазначали схожі обставини.
Зокрема, командир відділення Александр Кузьменко, засуджений до 25 років за нібито наказ підлеглому розстріляти двох цивільних у Маріуполі, також розповідав «Ґратам», що буквально придумав сам свою справу — його до цього примусили катуваннями. Імен загиблих у справі також не було — слідство це пояснило тим, що тіла були, але їх кремували, не ідентифікувавши.
Азовець Дмитро Данильчук, засуджений російським судом за терористичну діяльність лише за те, що він служив та воював у складі «Азову», згадував у інтервʼю «Ґратам», що вже у колонії до нього приходив співробітник ФСБ та змушував взяти на себе вбивство цивільних, погрожуючи довічним терміном.
«Перед інтерв’ю тебе б’ють»
Окрім Слідчого комітету, над збором так званих доказів «злочинів нацистів» у Маріуполі працювала ініціатива «Міжнародний громадський трибунал по Україні», створена у 2022 році. Її очолив член громадської палати РФ та директор Фонду дослідження проблем демократії Максим Григор’єв. У цьому проєкті, за його словами, брали участь громадські діячі з 35 країн. Григорʼєв передавав зібрані дані до Слідчого комітету, щоб той долучав їх до кримінальних справ щодо українських військових, а також заявляв, що надсилає їх до міжнародних організацій та інституцій. Крім того, Григорʼєв виступив як експерт на суді про заборону «Азову» за позовом російської генпрокуратури та просив визнати військове формування терористичною організацією.
На сайті ініціативи «Міжнародний громадський трибунал по Україні» публікували інтервʼю з полоненими, зокрема, з азовцями, які начебто зізнаються йому у вбивствах та інших злочинах, а також розповіді цивільних людей про те, як вони «постраждали від злочинів ЗСУ». Наприкінці 2022 року там з’явилася серія матеріалів про «розправи азовців над цивільними» у Маріуполі з розповіддю Івана Бочкарьова. А напочатку 2023 року Григор’єв оприлюднив «зізнання» Дмитра Канупєра. Їх поширювали російські ЗМІ. На відео та фото з цих інтервʼю полонені виглядають сильно схудлими, а у Бочкарьова на обличчі видно опіки після електрошокера.
Член громадської палати РФ та директор Фонду дослідження проблем демократії Максим Григор’єв. Фото: РИА
Через те що Бочкарьов помилився на камеру із кількістю постраждалих від обстрілу з даху будинку, слідчий перероблював кримінальну справу.
Також Канупєра, Бочкарьова та двох інших побратимів з «Азову», яких також обвинуватили у вбивства цивільних у Маріуполі, зробили героями пропагандистської стрічки про «злочини українських нацбатальйонів» на Донбасі. Фільм транслювали на каналі Росія-24.
Канупєр та Бочкарьов розповідають, що перед початком зйомок їх били спецпризначенці ФСВП, й вони ж були присутні під час інтервʼю.
«Перед інтерв’ю тебе б’ють. Тобі дають розуміти, що [потрібно], щоб ти нормально дав інтерв’ю, щоб ти там нічого не ляпнув. Це так смішно виглядає: сідаєш сам, а десь у дверях стоїть мужик, який тебе привів, і ще мужики сидять. Навпроти тебе — ця дівчина, яка бере інтерв’ю, знімальна група, вони на тебе вішають мікрофони, тебе одягли в якусь футболку. Вона з тобою розмовляє, посміхається. Далі вона починає брати інтерв’ю, ставить якісь запитання. І потім починає грати свою роль, починає плакати і питати про вбивство цивільних. Ти просто дивишся на цього чоловіка у дверях, відповідаєш такий, покриваючись потом. І закінчується інтерв’ю, і ведуча просто витирає очі і вже спокійно каже: ”Ой, Ваню, спасибі”. І ти собі думаєш: що то було?!», — згадує Бочкарьов.
Він тоді мусив сказати на камеру, що вбив близько ста людей.
За словами військовополоненого, ці вбивства слідчі планували додати йому до обвинувачення — за два тижні допитів примусили написати 43 зізнання, що він вбив 160 цивільних людей.
«І вони били мене за кожне [зізнання]: ти маєш придумати час, ти маєш придумати, скільки цивільних, чому ти їх вбив, де ти їх вбив. Ти маєш придумати прямо все. Це було пекельний час для мене», — каже Бочкарьов.
Однак ці епізоди не потрапили до обвинувального акту і не розглядалися у суді — Відьмак вважає, що ймовірно він виконав тоді свою функцію, коли дав ці інтервʼю пропагандистам.
Обидва азовці розповідають, що слідчі також збирали свідчення інших полонених, що їхня група розвідки підірвала драмтеатр у Маріуполі. Розвідники пересувалися по цілому місту, займалися мінуваннями, тож були ідеальними для цього кандидатами, на думку російських слідчих. Росіяни просували версію, що будівлю драмтеатру підірвали зсередини бійці «Азову», залишаючи її. Канупєр та Бочкарьов на той момент були єдиними з цього підрозділу, кого тримали У Таганрозі.
Колишній український військовополонений Іван Бочкарьов. Фото: Дмитро Васільєв для Ґрати
«Я, бувало, сиджу на допиті, а у сусідніх кабінетах хлопців до такого ступеня б’ють, що я чую, як хлопець розповідає, як я зі своїм командиром мінували драмтеатр. І ти сидиш такий, і слідчий каже: “Це правда?” А ти кажеш, що ні. І до тебе заходять інші слідчі: “Чуєш, Відьмак, там сказав один чоловік, що ти мінував драмтеатр”. Я кажу: “Ні, не було такого”. Я кажу, що я розумію, що якусь ситуацію можна ще придумати, що там цивільних розстріляв. Але замінували драмтеатр!» — розповідає Бочкарьов, розуміючи, що побратими обмовляли його від безвиході.
У липні 2022 року зʼявилася також версія, що за кілька днів до вибуху військові ЗСУ заносили у драмтеатр ящики з вибухівкою, і 16 березня вона здетонувала. Кількість загиблих росіяни значно применшували — заявляли про 14 людей. Ця всі версії були одразу спростовані звітами міжнародних організацій, розповідями свідків та журналістськими розслідуваннями, в яких зазначалося, що на драмтеатр російська авіація скинула авіабомби, а у будівлі ховалися тоді сотні людей, у тому числі з дітьми, при цьому військових серед них не було. Росія називає ці звіти фейками.
Іван Бочкарьов вважає, що у Таганрозі наглядачі та слідчі під впливом пропаганди їхньої держави так чи інакше вірили в те, що бійці «Азову» — злочинці та нацисти.
«Головне, щоб не довічно»
Російський «Верховний суд “ДНР”» 13 вересня 2023 року засудив солдатів групи розвідки спецпризначення «Азову» Дмитра Канупєра та Івана Бочкарьова до 29 років позбавлення волі кожного. Донецький окупаційний суд визнав «докази», зібрані Слідчим комітетом РФ «достатніми для винесення вироку».
Бочкарьову та Канупєру інкримінували жорстоке поводження з цивільним населенням та застосування заборонених засобів і методів у збройному конфлікті , вбивство та замах на вбивство двох і більше осіб, вчинене організованою групою, з мотивів політичної, ідеологічної ненависті .
Для участі у суді військовополонених з Таганрога перевели у Донецьк. Їх засудили за три засідання. За словами азовців, суддя пробула у нарадчій кімнаті не більше пʼяти хвилин.
«На суді було двоє охоронців, які спали. Прокурор, наш адвокат, якому 70 років, який нас не захищав, а балакав по телефону, і йому все одно було. Прокурор, який потім нам сказав: “Пацани, ну, вас все одно поміняють, ви ж розумієте”. Суддя і помічник судді. І все. Вівся запис цього суду на аудіо”, — розповідає Канупєр.
Українські військовополонені Іван Бочкарьов (ліворуч) та Дмитро Канупер (праворуч) в окупаційному суді, 13 вересня 2023 року. Фото: телеграм-канал TRO_DPR
Прокурор зачитав матеріали справи, потім бійцям, за процедурою, формально надали слово у суді. Вони мусили казати, що зізнаються у скоєному та каються. Адвокат підтримував сторону обвинувачення. За словами Бочкарьова, він вірив, що перед ним — нацисти, які вбивали цивільних у Маріуполі. У нього склалося відчуття, що суддя «просто виконувала свою роботу», весь час посміхаючись під час процесу.
«Так само там секретар сидить, посміхається. Там молода дівчина, яка просто… Знаєте, тут серйозна справа. Я супертерорист, супервбивця. Фейковий. А вони там сидять, посміхаються», — згадує Бочкарьов.
Термін у 29 років обидва бійці не очікували, але й не сильно переймалися цим.
«Головне, щоб не довічно, — так думав Бочкарьов. — Тому що це — “Чорний дельфін”, “Полярна сова” . Краще, щоб суворий режим, і це буде якась колонія, де ти нормально будеш в бараці жити більш-менш. А щодо строку взагалі — мені було все одно. Я просто розумію, якщо це фейковий строк, то яка різниця, десять чи двадцять».
Після цього бійців забрали до Донецького СІЗО, а звідти за місяць, коли вирок набув чинності, перевели до Макіївської колонії — все ще на території окупованої частини Донеччини. Там вони перебували до обміну у жовтні 2024 року. Апеляцію азовці не стали подавати: вважали це марною тратою ресурсів.
Інформацію про вироки Дмитру Канупєру та Івану Бочкарьову, а також іншим військовополоненим, що були оголошені на той момент, використала спікерка МЗС Росії Марія Захарова під час свого брифінгу, щоб засудити публікації в іноземних медіа, де бійців «Азову» називали захисниками Маріуполя.
За даними «Медійної ініціативи за права людини», вже 159 азовців, що захищали Маріуполь, були засуджені у Донецьку за обвинуваченням у кримінальних злочинах. Деяким з них після цього оголосили другу підозру — у тероризмі, і ці справи розглядають у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону. Наразі, за даними МІПЛ, 264 бійці засуджені за терористичні злочини, у 33 із них — це друга справа.
На волі Дмитро Канупєр написав книгу «Окраєць» про свій досвід полону. Після реабілітації він повернувся на службу до 12-ї бригади оперативного призначення «Азов», понад рік воював у Донецькій області на торецькому напрямку, але у червні цього року дістав поранення і наразі проходить лікування. Іван Бочкарьов переніс шість операцій після полону, пройшов реабілітацію й зараз продовжує службу на бойовій посаді.
Редакторка: Анастасія Москвичова
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
