Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) 21 січня ухвалив п’ять рішень за позовами учасників протестів 2013-2014 років у Києві, Харкові та Дніпрі. Всього суд розглянув 33 позови від 38 громадян України та одного громадянина Вірменії. 

Судді у Страсбурзі визнали, що українська держава порушила фундаментальні права учасників Євромайдану: право на мирні зібрання, заборону тортур і нелюдського ставлення, незаконні арешти і затримання, право на недоторканність особистого життя і ефективне розслідування злочинів. Тепер Україна повинна буде виплатити компенсацію потерпілим за моральні та матеріальні збитки і судові витрати.

«Ґрати» уважно вивчили рішення Страсбурзького суду і розповідають про найважливіше.

Ескалація насильства на Майдані відбулася через правоохоронців

Бійці «Беркута» стоять біля барикади під пішохідним мостом на вулиці Інститутській 18 лютого 2014 року. Фото: Радіо Свобода (RFE/RL)

Перший розгін «Беркутом» протестувальників на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року призвів до ескалації насильства на мирному мітингу, і міліція продовжувала діяти протизаконно протягом всього Євромайдану. До такого висновку дійшов ЄСПЛ, розглянувши справу «Шморгунов та інші проти України», яка стосується подій розгонів протестувальників на київському Майдані 30 листопада, 1 грудня та 11 грудня 2013 року, 23 січня та 18 лютого 2014 року.

Розгін Майдану 30 листопада. За шість років єдиний умовний вирок за одним із ключових епізодів в історії країни

Павло Шморгунов, один з 15 заявників до ЄСПЛ, був на Майдані вночі з 29 на 30 листопада 2013 року, коли «Беркут» почав витісняти протестувальників з площі, щоб комунальні служби могли потім встановити там новорічну ялинку. Шморгунов розповів, як відбіг від Майдану на 100 метрів, але його переслідували двоє беркутівців і кричали вслід: «Біжи, хохол». Коли наздогнали — побили. За ще одним заявником, Романом Ратушним, якому в листопаді 2013 року було 16 років, також погнались «беркутівці». Один вдарив його гумовим кийком по спині, а інший — по нозі.

Співробітники «Беркута» вдарили по спині і Бориса Егазаряна, коли він намагався допомогти жінці, яка втратила свідомість. Егазарян намагався втекти, але його наздогнали «беркутівці» і побили кийками. Під час розгону Юрій Лепявко намагався допомогти іншому протестувальнику, котрого співробітники «Беркута» збили з ніг. В цей момент «беркутівець» почав бити Лепявка ногами. Олег Грабець теж впав, і силовики копали його ногами, коли чоловік лежав на тротуарі. Олега Балу збили з ніг і побили гумовими кийками по голові і тілу до втрати свідомості. Федора Лапія також били кийками, і щоб вийти з оточення «Беркута», йому довелось пройти через «коридор» силовиків, які били його, поки він йшов.

Після подій тієї ночі багато потерпілих звернулися за меддопомогою — лікарі зафіксували гематоми, переломи і струси мозку. Але одна із скаржниць до ЄСПЛ — Олександра Ковальська до лікарні не звернулася, переживаючи, що від лікарів влада дізнається про її участь у протестах. Через страх вона перестала ходити на Майдан. До лікаря також не звертався Ратушний, побоюючись переслідувань.

ЄСПЛ вважає, що розгін протестувальників силами «Беркута» 30 листопада 2013 року, «застосування владою надмірної, а іноді й звірячої сили» — вагома подія в ланцюжку майданних протестів. Це був «поворотний момент», після якого кількість протестувальників значно зросла, і Євромайдан розширився на інші регіони.

Надмірне насильство і незаконні арешти — стратегія влади, спрямована на придушення протестів

Беркут на Майдані після розгону студентів, студентів. Фото: Євген Фельдман

Протести на Майдані виникли у відповідь на рішення Кабінету Міністрів призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом. Спочатку Євромайдан не мав ієрархії та лідерів, але врешті решт, неформальні лідери з’явились, і до протестів приєднались політики. Для координації протестного руху було створено «Народне об’єднання Майдан». На противагу протестувальникам влада вивела на Майдан 11 000 співробітників міліції — спецпідрозділи МВС, СБУ і внутрішні війська.

Незважаючи на те, що партії та окремі політики подавали письмові повідомлення в Київську міську адміністрацію про проведення мітингів, влада знаходила формальні приводи для перешкоджання протестам. Перший розгін Майдану пояснювали необхідністю очистити центральну площу від протестувальників для встановлення новорічної ялинки. Згодом Київська адміністрація через Печерський суд домоглася заборони на масові заходи в центрі Києва, і на її підставі правоохоронці зробили зачистку наметового містечка протестувальників 11 грудня.

Зачистка Майдану 11 грудня. Нічний штурм і 42 поранених, за яких нікого не покарали

Силовики вважали, що на Майдані відбуваються «масові заворушення» і виправдовували застосування насильства тим, що учасники протестів їх спровокували, нападали першими, відмовлялися коритись, навіть використовували «предмети в якості зброї» — все це є в підозрах учасникам Майдану, на підставі яких суди ухвалювали рішення про арешт.

ЄСПЛ однак вважає, що дії влади і силовиків були «неспіврозмірні будь-яким законним цілям» і, відповідно, не були «необхідними в демократичному суспільстві». Суд нагадав, що навіть якщо під час протестів чиниться насильство зі сторони протестувальників, цього недостатньо для висновку, що організатрри протесту мали насильницькі наміри. Навіть більше, людина не перестає користуватися правом на свободу мирних зібрань, якщо хтось інший чинить насильство в ході демонстрації.

Оцінюючи події розгонів, ЄСПЛ у справі «Шморгунов та інші проти України» погодився з Міжнародним кримінальним судом (МКС).

«Акти насильства не здаються простою сукупністю випадкових дій, а швидше свідчать про модель поведінки, яка передбачає, що такі дії були частиною кампанії чи операції проти протестного руху на Майдані»,-  сказано в попередній експертизі МКС від 2015 року.

Європейський суд також вважав, що дії української влади в цілому являють собою частину стратегії, направленої на придушення протестів.

«Суд не може не прийти до висновку, що зростаюча жорстокість під час розгонів протестів і вжиття репресивних заходів явно… мали за ціль — втримати протестувальників і громадськість від участі в протестах і від участі у відкритих політичних дебатах»,- сказано у рішення ЄСПЛ.

Тітушки діяли зі згоди влади

Антімайдан у Маріїнському парку. Фото: Рустем Адагамов 

Держава відповідальна за дії «тітушок», які викрадали, катували та вбивали активістів Майдану. Таке рішення ухвалив ЄСПЛ у справі «Луценко і Вербицький проти України».

Вранці 21 січня 2014 року світлошумова граната, яка розірвалася під час зіткнень на Майдані, пошкодила око львів’янину Юрію Вербицькому. Близько четвертої години ранку інший учасник протесту Ігор Луценко доставив його в Олександрівську лікарню. Обидвох звідти викрали тітушки, запхнули в машину, вивезли в ліс і катували. Пізніше їх відвезли в гараж, де продовжили бити і допитувати — запитували про участь в протестах на Майдані. Ввечері того ж дня Луценка вивезли за Київ і залишили на 10 градусному морозі серед поля біля села в Бориспільському районі. Йому вдалося потім отримати допомогу. Тіло Вербицького знайшли через вісім годин під дорожнім знаком «Гнідин», села в Бориспільському районі, з пакетом на голові. Медична експертиза показала, що в нього були переламані 14 ребер і ушкоджені внутрішні органи.

Перше правило «Бійцівського клубу». Як тітушки здавали один одного в судах у справах Майдану

Європейський суд, спираючись на результати національного слідства, а також звіти міжнародних організацій по подіях Майдану, прийшов до висновку, що держава відповідальна за цей злочин.

«Підозрювані знаходилися під контролем влади або діяли за дорученням влади»,- зазначено у рішенні ЄСПЛ.

Слідство Генпрокуратури України встановило, наприклад, що в період з 12 по 28 січня 2014 року телефонні розмови Луценка перехоплювала міліція в рамках розслідування іншої справи, пов’язаної з протестами на Майдані. Слідчі також виявили докази, які свідчать про те, що під час викрадення Луценка та Вербицького і вбивства останнього організатори злочинів підтримували постійний контакт з керівництвом МВС, і що невстановлені співробітники міліції поділились з організаторами викрадення інформацією про телефонні розмови та місцезнаходження Луценка, за яким стежила міліція.

«Велика частина зловживань була вчинена недержавними агентами, які діяли з мовчазної згоди, якщо не зі схвалення влади», — встановив Європейський суд, розглянувши і інші справи про розгони протестів Євромайдану, в яких брали участь тітушки.

Мета використання таких кримінальних «агентів» — протидія і зупинення протестного руху Майдану.

Суд у своєму рішенні підкреслив, що в законодавстві України відсутня правова основа для використання тітушок у правоохоронних операціях для розгону, затримання чи боротьби з протестувальниками.

«Беркут» катував людей

Беркут на Майдані. Фото: Євгеній Фельдман

ЄСПЛ нагадав, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства і категорично забороняє тортури і нелюдське чи таке, що принижує гідність, ставлення чи покарання, незалежно від поведінки жертви. При цьому суд встановив, що «беркутівці» катували Геннадія Черевка і Владислава Загоровка під час розгону на вулиці Банковій в Києві 1 грудня 2013 року.

Під час атаки «Беркута» біля Загоровка розірвалася світлошумова граната — вона засліпила і оглушила чоловіка. Загоровко присів і закрив очі руками. Потім двоє «беркутівців» підійшли до нього, підняли, викручуючи руки за спину, і повели до будівлі Адміністрації президента, по дорозі били кийками. Завели в оточення, поклали на холодний асфальт обличчям вниз, і в такому положенні він провів близько 40 хвилин. Весь цей час над ним знущалися. Один з «беркутівців» наступив Загоровці на голову черевиком і кричав на нього. Інші бійці змусили його встати на коліна і тримати руки по швах, а самі почали бити бітами по голові. Коли попали в праве око і чоловік підняв руку, відчувши гострий біль, його почали бити ще сильніше, до цього приєдналися інші «беркутівці». Кілька разів він втрачав свідомість. Один з міліціонерів змушував його з’їсти документи, знайдені при ньому. Після затримання Загоровка повезли до відділку міліції в Голосіївському районі, і тримали там добу, потім перевели в ізолятор тимчасового утримання і СІЗО. Його кілька разів відвозили до лікарні, але всупереч рекомендаціям лікарів, співробітники міліції відмовляли в стаціонарному лікуванні. Тільки 5 грудня, коли його стан погіршився, його відвезли Олександрівську лікарню. Загоровка вийшов з лікарні лише через тиждень.

1 грудня, коли Загоровка, побитий, знаходився у відділенні міліції Голосіївського району, дільничний склав протокол про затримання, а наступного дня чоловікові повідомили про підозру в участі в масових заворушеннях. 3 грудня суддя Шевченківського райсуду Світлана Гайдук відправила його під арешт в СІЗО. Через тиждень Печерський райсуд Києва затвердив угоду між слідчим міліції і Загоровкою, який визнав, що брав участь в протестах під Адміністрацією президента, відмовився підкорятися владі і закликав інших учасників протесту чинити опір владі. Його оштрафували на 850 гривень. У зверненні до ЄСПЛ, Загоровка пояснив, що він пішов на угоду під тиском обставин — йому було необхідне лікування, дружина також була госпіталізована, а діти потребували нагляду.

«Зважаючи на вищенаведене та з урахуванням наявних доказів і висновків судово-медичної експертизи у справах заявників, жорстоке поводження з боку міліції щодо Черевка і Загоровка, яке заподіяло їм сильного болю і страждань, і було особливо серйозним і жорстоким. Крім того, на підставі цих доказів неможливо випустити з уваги показники навмисного і жорстокого поводження», — зазначив суд в своєму рішенні у справі «Шморгунов та інші проти України».

Арешти «майданівців» були судовим свавіллям

Активісти «Автомайдану» під час протестів Євромайдану. Фото: Євген Фельдман

П’ятеро заявників — Максим Воронцов, Антон Савченко, Володимир Струков, Олександр Романков, Денис Синельников — поскаржились в ЄСПЛ на незаконне затримання і арешт під час розгону протесту під Академією внутрішніх військ МВС в Харкові 19 лютого 2014 року.

Учасники харківського Євромайдану, пікетували будівлю Академії, звідки збиралися направити в Київ автобуси з курсантами для протидії протестам. Близько 17:00 міліція застосувала силу, щоб розігнати протестувальників. Кілька десятків людей, в тому числі і заявників, затримали за «злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції». Людей спочатку доставили в Червонозаводський відділ міліції, де протримали близько 8 годин і не допускали адвокатів, а потім в районний суд, де розглянули адміністративні справи. Червонозаводський райсуд призначив всім по 15 діб арешту.

ЄСПЛ розглянув скарги в рамках справи «Воронцов та інші проти України» і назвав рішення суддів Червонозаводського райсуду про утримання під вартою «свавіллям». Рішення про адміністративні правопорушення ґрунтувалися виключно на міліцейських звітах і записах, які «були сформульовані в розпливчатих виразах і не містили докладної інформації про події». У рішенні суду ці звіти і записи просто переписані. Суд не перевірив їх, не допитав свідків і не переглянув наявні відеозаписи. При цьому більшість заявників заперечували, що здійснювали будь-яке правопорушення.

ЄСПЛ знайшов порушення у всіх інших рішеннях суддів про арешт учасників Майдану. У тому числі і в справі «автомайданівців» «Кадура і Смалій проти України».

Володимира Кадуру затримали 5 грудня 2013 року, коли він їхав на своїй машині по трасі в бік Києва. Його зупинили співробітники ДАІ, і двоє людей в цивільному, один з яких був у масці, підійшли до його машини, відкрили двері з боку водія і витягли його назовні. Один з них, ображаючи, вдарив Кадуру по обличчю. На нього одягнули наручники, заламавши руки за спину, змусили його нахилитися і, б’ючи, посадили в фургон. Кілька годин, поки машина їхала, Кадура сидів, схиливши голову між колінами. Якщо він намагався підняти голову, його били. Приблизно о 20:00 фургон під’їхав до заднього двору Слідчого управління прокуратури Києва. Подвір’я оточили близько тридцяти міліціянтів з автоматами. Кадура залишався в фургоні ще близько сорока хвилин. Коли він запитав своїх супроводжуючих, чи може він подзвонити адвокату або родичам, один з них вдарив його кулаком в поперек і натиснув на щелепу, заподіявши йому сильного болю. У нього відібрали мобільний телефон і наказали нічого не говорити і не питати. Кадура стверджував, що міліціонери тримали його під прицілом пістолета і вимагали, щоб він підписав документи. Оскільки він не знав їх змісту, Кадура відмовлявся. Після побиття його доставили в лікарню, лікар його оглянув і встановив забої. Потім його відвезли в ІТТ.

Напередодні слідчий міліції подав до Шевченківського райсуду прохання про затримання Кадури за підозрою у викраденні бульдозера, масових заворушеннях і нападі на співробітників правоохоронних органів. На нього нібито заявив водій викраденої вантажівки. 5 грудня суддя дозволив арешт і санкціонував обшук. Цього ж дня міліція обшукала машину Кадури, вилучила особисті речі, а наступного дня обшукала будинок, звідки знову забрала речі і гроші. 6 грудня 2013 року Кадуру привезли в суд для обрання запобіжного заходу. Під час слухання в Шевченківському райсуді один з адвокатів Кадури поскаржився судді на жорстоке поводження з його клієнтом при затриманні, але суддя Андрій Трубніков проігнорував скаргу.

Фальсифікації з пробігом. Як через поїздку Автомайдану в «Межигір’я» прогнулася правоохоронна система, і чому вона не може випрямитися шість років по тому

У грудні 2013 року Віктор Смалій, київський адвокат, представляв в суді Андрія Дзиндзю, автомайданівця і активіста «Дорожнього контролю». 6 грудня 2013 року міліція порушила кримінальну справу проти самого Смалія за образу і спробу напасти на суддю Шевченківського районного суду під час слухання у справі про затримання його клієнта. Після оголошення рішення в залі відбулися зіткнення між опозиційними депутатами і правоохоронцями, в результаті поламали меблі і порвали мантію судді.

Смалію при цьому не повідомили, що проти нього відкрили справу. Його затримали і побили, коли він зайшов у адвокатських справах до Головного управління внутрішніх справ Києва по боротьбі з організованою злочинністю. На нього одягнули наручники і кинули на підлогу міліцейского фургону і змусили лежати обличчям вниз, поки доставляли в ІТТ. Там йому викликали швидку, відвезли в Київську лікарню швидкої медичної допомоги, але пізно ввечері повернули в ізолятор. До нього допустили адвоката, і той наступного дня доводив у суді, що Смалія заарештували незаконно і він піддавався жорстокому поводженню. Дніпровський райсуд Смалія не відпустив, але наказав старшому слідчому Дніпровського райвідділу міліції провести судово-медичну експертизу і доручив прокурору розглянути скаргу на жорстоке поводження з боку міліції. 11 грудня суд продовжив Смалію строк утримання під вартою, і ще раз 6 лютого 2014 року.

ЄСПЛ виявив в діях судів порушення статті 5 параграфа 3 Конвенції Кожен затриманий або заарештований згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд

«Суди обґрунтовували свої рішення про попереднє ув’язнення на стереотипних формулюваннях, не звертаючи уваги на конкретні факти чи не розглядаючи альтернативні запобіжні заходи», — вважає Європейський суд. В його рішенні йдеться про те, що національні суди не стали перевіряти тверждення слідчих органів про ризики в разі, якщо затримані опиняться на волі.

Слідство у справах Майдану було неефективним

Сутички між протестувальниками та силовиками на вулиці Грушевського під час Євромайдану, січень 2014 року. Фото: Євген Фельдман

У всіх скаргах у справах Майдану уряд України, який представляв заступник голови Мін’юсту Іван Ліщина, заперечував проти їх розгляду, стверджуючи, що заявники «не вичерпали всіх внутрішніх засобів національного захисту, а розслідування і суди тривають». ЄСПЛ, однак, побачив, що розслідування проводилося неефективно.

Наприклад, у справі «Шморгунов та інші проти України» слідчі органи не змогли зібрати вчасно докази жорстокого поводження, і, врешті-решт, не встановили обставини злочинів співробітників міліції і чиновників. МВС відмовлялося співпрацювати зі слідством, а в результаті затримок і упущень слідства частина підозрюваних втекла з України.

В ході розслідування розгону 30 листопада 2013 року, міліція і прокуратура між груднем 2013-го і січнем 2014-го року не допитала жодного «беркутівця», який брав участь в зачистці Майдану. Лише набагато пізніше, в листопаді 2016 — січні 2017-го, слідство встановило і допитало близько 400 офіцерів «Беркута», яких 30 листопада влада направила в центр Києва. Але серед них так і не змогли знайти тих «беркутівців», які потрапили на відео під час розгону — міліціонери були в балаклавах, а на їх формі і шоломах не вказані ідентифікаційні номери. З самого початку слідства допитали, а потім повідомили про підозру в перевищенні влади або службових повноважень голові Київської міської держадміністрації Олександру Попову, заступнику глави РНБО Володимиру Сівковичу і кільком високопосадовцям МВС — начальнику київської міліції Валерію Коряку і його заступнику Петру Федчуку. Але Олександр Попов став єдиним чиновником серед обвинувачених у подіях 30 листопада на Майдані, чия справа дійшла до суду. Решта втекли з країни, разом з ними і десятки «беркутівців». Зрештою, підозри пред’явили 14-и колишнім бійцям «Беркута», на момент винесення рішення ЄСПЛ, їх справи досі слухали в суді.

Бої на Банковій 1 грудня. Чому за шість років слідства за зіткнення відповів один рядовий міліціонер

У справі «Луценко і Вербицький проти України» ЄСПЛ зазначив, що слідство спочатку йшло досить швидко. В перші дні допитали побитого тітушками Луценка і отримали судово-медичні експертизи. А до квітня 2014 року ідентифікували 13 підозрюваних і через три місяці двом повідомили про підозру. Однак в червні 2015 року тільки один з підозрюваних постав перед судом, а інші 12 втекли — це сповільнило розслідування. Влада знайшла одного з підозрюваних в Росії і безуспішно намагалась домогтися його екстрадиції, але для ЄСПЛ залишається незрозумілим, чи вчиняло слідство якісь подальші кроки, щоб знайти всіх інших. Ще одного підозрюваного вдалося заарештувати в липні 2017 року, його справа досі слухається в суді.

Ще одне упущення, яке бачить ЄСПЛ у слідстві у справі Луценка і Вербицького: не названі співробітники правоохоронних органів, які наймали тітушок для викрадення «майданівців». Хоча в тексті підозр тітушкам йдеться про це. Крім цього, правоохоронні органи так і не розслідували дискримінаційний мотив в тортурах і вбивстві Юрія Вербицького, незважаючи на те, що про це свідчив Луценко.

«Відповідно до усталеної прецедентної практики Суду і з врахуванням наявної інформації та подій в Україні у той час, це твердження вимагало ретельного розслідування щодо того, чи було походження Юрія Вербицького із Західної України фактором, що сприяв жорстокому поводженню з ним і смерті. Однак в ході розслідування таких міркувань, судячи з усього, не було», — йдеться у висновку ЄСПЛ.

Закон про амністію не визнав протизаконність арештів учасників Євромайдану

Протестуючі в урядовому кварталі, лютий 2014 року. Фото: Євген Фельдман

У справі учасників дніпровського Майдану «Дубовцев та інші проти України» 14 осіб подали скаргу в ЄСПЛ на незаконне затримання і кримінальне переслідування в результаті зіткнень з міліцією і тітушками під облдержадміністрацією в Дніпрі 26 січня 2014 року. Серед заявників вісім осіб брали участь в протесті: Сергій Хмелевський, Едуард Шевченко, Владислав Шевченко, Юрій Безотосний, Костянтин Пегарков, Олег Циганов, Вадим Шебанов, Віталий Хлусов. А шестеро стверджують, що просто проходили повз і їх випадково затримали: Валерій Дубовцев, Леонід Бабін, Костянтин Орбеладзе, Євгеній Балабай, Валерій Лапін, Олександр Береза.

Всім затриманим міліція оголосила підозри в масових заворушеннях. Причому в якості свідків виступили самі міліціонери, в тому числі і ті, хто затримував протестувальників. Наступного дня після затримання судді Бабушкінського районного суду Дніпропетровська всіх заарештували. Хоча апеляційний суд в подальшому скасував частину арештів, а деяким призначив домашні арешти, проте, ухвалив, що підозри в масових заворушеннях були обґрунтованими.

Коли у травні і червні 2014 року справи закрили, всі заявники, крім трьох — Орбеладзе, Циганова і Шебанова — вимагали через той же Бабушкінський райсуд суд компенсувати їм моральні збитки за незаконний арешт і кримінальне переслідування. Суд ухвалив рішення про виплату компенсації Дубовцеву в розмірі 40 тисяч гривень, а всім іншим — по 50 тисяч гривень. Дніпропетровське обласне казначейство, обласне управління поліції і прокуратура оскаржили деякі з цих рішень у вищестоящих судах, але програли. Згідно з даними, наданими в ЄСПЛ урядом України, компенсації виплатили в серпні і вересні 2016 року Хмелевському, обидвом Шевченкам, Безотосному, Балабану, Лапіну, Хлусову і Бабіну. Питання про виплату компенсації Дубовцеву і Березі держказначейство «розглядає». Пегаркову компенсацію не виплатили з невідомих Європейському суду причин.

Позиція держави Україна в ЄСПЛ, що стосується заявників була такою: їх більше не можна вважати жертвами порушення права на свободу і особисту недоторканність параграф 1 статті 5 Конвенції , оскільки їх кримінальне переслідування і затримання були визнані незаконними згідно Закону про амністію від 21 лютого 2014 року і рішеннями національних судів; кримінальні справи проти них закрили і потерпілим призначили «розумні і достатні» компенсації і вісім потерпілих їх вже отримали. Що стосується решти трьох — Орбеладзе, Циганова і Шебанова — уряд вважає, що вони повинні були подати позови до суду з вимогою компенсувати їм моральну шкоду, як це зробили інші заявники. Влада також стверджувала, що скарги цих трьох заявників до ЄСПЛ були передчасними, оскільки розслідування справи про затримання і переслідування протестувальників 26 січня 2014 року і пов’язані з ним судові розгляди ще тривали.

В свою чергу, одинадцять заявників стверджували, що влада України не визнала порушення їх прав за статтею 5 Конвенції, ретельного розслідування не було, і виплати компенсацій затримували. А Орбеладзе, Циганов і Шебанов пояснили, що не подавали позов до національних судів, так як вважали це неефективним. Винесені раніше рішення не підтверджували порушення статті 5 Конвенції, і також не були ретельно розслідувані дії правоохоронців, а виконання рішень затягувалося.

«Криваве Водохреще». 6 вироків на 240 потерпілих — підсумки боїв на Грушевського шість років по тому

У своєму рішенні ЄСПЛ підтвердив, що в Законі про амністію 21 лютого 2014 року не міститься положень, які прямо визнають незаконність арешту учасників Євромайдану. У рішеннях національних судів також немає прямого висновку про те, що утримання під вартою було незаконним. У деяких рішеннях арешт все ж визнали незаконним, однак тільки на підставі того, що кримінальну справу закрили за «реабілітуючими» підставами, тобто через відсутність злочину.