Захист неповнолітніх чи свавілля судової системи: чому в Італії дозволили усиновити українського підлітка попри заборону Києва 

Під час війни на тлі заборони України на усиновлення її неповнолітніх громадян з боку іноземців Італія встановила суперечливий судовий прецедент. Як стало відомо днями, 1 квітня 2026 суд у справах неповнолітніх міста Лечче (південна область Апулія) дозволив місцевій бездітній родині усиновити українського підлітка. Його мати живе на Сумщині й не позбавлена батьківських прав. Хлопець прибув на Апенніни у березні 2022 року в складі групи тимчасово евакуйованих вихованців Сумського дитячого будинку імені Степана Супруна. 

Судді пояснили рішення бажанням неповнолітнього залишитися в Італії у новій родині та неможливістю відновити сприятливе сімейне середовище в Україні. Вердикт ухвалили за відсутності офіційного представника від України, який каже, що не знав про судовий процес. Він називає постанову свавіллям судової влади й збирається її оскаржувати.  Різко відреагував на цей випадок омбудсман Дмитро Лубінець: «Італійський суд проігнорував мораторій України на міждержавне усиновлення в час війни» та «порушив міжнародні стандарти захисту прав дитини». Посольство України в Римі із вербальною нотою звернулося до МЗС Італії. Але захисник родини усиновлювачів наголошує: суд виніс рішення виключно на основі італійського законодавства про усиновлення в «особливих випадках», тобто не розглядаючи дану справу як «міжнародне усиновлення». Державні органи Італії факту не коментують. Як свідчать інші судові кейси в країні стосовно евакуйованих українських дітей, нерідко місцеве судочинство ігнорує запити української влади й статті міжнародних конвенцій та виносить ухвали, керуючись виключно внутрішніми нормами сімейного права й захисту неповнолітніх. 

«Ґрати» докладно проаналізували історію з усиновленням підлітка із Сумської області.

«Прийомна сім’я відразу зацікавилася усиновленням хлопця»

«Мені наче камінь упав на голову, коли вперше дізналася від старшої дочки, що мого сина усиновили в Італії», – говорить відчутно пригніченим тоном мати підлітка Наталія (своє нинішнє прізвище жінка просила не вказувати). 

Вона п’ять років не бачить рідну дитину. Проживає на Сумщині у селищі неподалік українсько-російського кордону. Її колишній чоловік — батько сина, пішов на фронт захищати країну, а нині вважається зниклим безвісти. 

Останній раз телефоном Наталія чулася із сином кілька тижнів тому, та він і словом не обмовився про зміни у своєму житті або що висловив у суді бажання бути усиновленим в італійській родині. Відколи мати дізналася про рішення суду в Лечче, каже, що з дитиною не може вийти на контакт. Жінка впевнена: прийомна сім’я забороняє хлопцю спілкуватися із ріднею. 

«Раніше він мені нічого особливо не розказував про тамтешнє своє життя. Щоправда, один раз дзвонив і казав, що якось до тієї сім’ї приїхала їхня тітка і вдарила його по голові, по спині та забрала в нього ноутбук. Я про це дізналася через старшу дочку, а він потім мені теж зізнався і казав, що хоче повернутися в Україну. Він завжди хотів додому. Його там підкупили: купили мотоцикл, і він вирішив потім залишитися», — додала мати хлопця.

Як жінка розповіла у телефонній розмові із «Ґратами», вона не отримувала жодного повідомлення з Італії про початок судового процесу у справі усиновлення свого сина за кордоном. 

До того, як опинитися на півдні Апеннін, хлопець перебував понад пів року в Сумському дитячому будинку разом з двома сестрами. Діти потрапили у дитбудинок для проживання на один рік, коли український суд вилучив їх у батьків, яких, однак, не позбавили батьківських прав. 

«Батько був без роботи, зловживав алкоголем, влаштовував скандали в сім’ї, а матір працювала дояркою у фермерському господарстві на Сумщині. В рішенні українського суду також мовиться, що батьки безвідповідально ставилися до виконання батьківських обов’язків», — розповіла «Ґратам» директорка Сумського дитячого будинку Любов Рудика. 

На початку великого російського вторгнення вихованців цього закладу (25 осіб у групі) тимчасово евакуювали в Італію за дозволом обласної влади. Група прибула на запрошення місцевої благодійної організації, з якою дитячий будинок вже мав контакти, бо до великої війни влаштовували оздоровчі поїздки. Дітей розселили по прийомних сім’ях, і двоє сестер потрапили в одну родину, а брат — в іншу. За словами директорки дитбудинку, не знайшлося сім’ї, яка б погодилася взяти на опікунство усіх трьох дітей. Навесні 2024 року дівчатка повернулися в Україну, у місто Бережани Тернопільської області, куди з умов безпеки евакуювали Сумський дитячий будинок. Пізніше директорка закладу влаштувала сестер у прийомну українську сім’ю. Як повідомила виданню біологічна мати хлопця, Наталія, нині вона оформлює документи, щоб повернути собі двох дочок, з якими вона регулярно бачиться.

Сумський дитячий будинок імені С. Супруна. Фото: з архіву керівниці дитячого будинку Любов Рудики

Коли Любов Рудика ще була в Італії у 2022 році, як директорка закладу та опікунка вихованців відповідно до законодавства України, каже, намагалася влаштовувати зустрічі між своїми вихованцями, принаймні братів і сестер. Хоча вона й зауважує: «Це було нелегко». 

Як свідчили «Ґратам» й інші українські опікуни, італійські прийомні сім’ї часто чинять перепони та ізолюють дітей від контактів з представниками України.

«Нам не дозволяють спілкуватися із дітьми». Які шанси повернути з Італії через суд евакуйованих українських сиріт

«Прийомна сім’я цього хлопця шукала причини, щоб переносити зустрічі, але одна таки відбулася. Це була дуже емоційна зустріч братика із меншою сестричкою. Та прийомна італійська родина мене ще тоді запитала, чи можна усиновити підлітка. Я сказала, що це неможливо: Україна призупинила міждержавне усиновлення, у нього є батьки й сестри, він не числиться на обліку дітей для усиновлення. А коли тепер мені повідомили про рішення суду щодо усиновлення, я подумала: це жах!» — говорить Любов Рудика.

 

Суд відбувся за фактичної відсутності представників України 

Протягом чотирьох років вихованець Сумського дитбудинку жив в італійській прийомній родині, якій раніше суд у справах неповнолітніх міста Лечче надав право на тимчасове опікунство протягом 18 місяців. У травні 2025 року адвокат цього подружжя подав заяву в суд про усиновлення на той час майже 14-літнього підлітка. Через рік і вже після оголошення ухвали, виявилося, що про цей процес, окрім матері, нічого не знав і Генеральний консул України в Неаполі.

Генеральний консул України в Неаполі Максим Коваленко. Фото з фейсбуку консульства

«Ми не отримували жодних повідомлень від суду з цього приводу», — підтвердив «Ґратам» Генконсул Максим Коваленко. 

А в Неаполі, слід зазначити, дипломати четвертий рік тримають на контролі критичні ситуації стосовно дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, евакуйованих на початку 2022 року на південь Італії. 

Жодної інформації чи виклику в суд не отримував і тимчасовий український представник дитини в Італії Володимир Іванюта, статус якого визнає італійська влада. 

«Мене навіть не повідомили про проведення засідання стосовно усиновлення мого підопічного, і я не міг вчасно відреагувати», — розповідає Володимир Іванюта «Ґратам». 

За його словами, місцеві опікунські та судові органи раніше відмовляли у поверненні хлопця в безпечне місце на батьківщину, аргументуючи це затяжною воєнною ситуацією в Україні. 

Але рішення суду про доконаний факт усиновлення свого підопічного він таки отримав через сертифіковану електронну пошту, щоправда, через кілька тижнів після ухвали. За словами Іванюти, контактів біологічної матері хлопця італійські органи влади ніколи не мали, але чомусь разом із ним її оголосили як сторону, котра не з’явилася на суд (заочно присутня). 

Якщо Володимир Іванюта стверджує, що виклик йому не надходив, то в такому випадку може йтися про порушення процесуальних прав й слід оскаржувати рішення. Це він і збирається робити, зважаючи також на інші критичні аспекти вердикту. 

«Я сприймаю це рішення категорично негативно, бо ці діти є громадянами України. У такому випадку, в хлопця є біологічна мати, яка не позбавлена батьківських прав, а опинився він у дитбудинку через складні матеріально-сімейні обставини. Попри це, дитина не має опинитися під опікою Італії назавжди. Ми можемо погодитися, що неповнолітні залишаються тут до завершення воєнних дій, але неприйнятно, щоб Італія надавала їм статус постійного місця проживання без перспективи повернення. Україна не може втрачати своїх громадян через те, що італійські суди свавільно дозволяють їхнє усиновлення. Я буду оскаржувати ухвалу суду міста Лечче», — заявив Володимир Іванюта.

На його думку, прийомна сім’я маніпулювала хлопцем, свідомо налаштовувала обірвати зв’язки з Україною, й дитина слухалася, можливо, щоб уникати конфліктних ситуацій з новою родиною. Навіть будучи у статусі представника України, Іванюта каже, що не мав доступу до цієї дитини через протидію прийомної сім’ї. У судовій боротьбі він сподівається на суттєву підтримку з боку української держави на політичному рівні. 

«Волонтер (навіть за підтримки італійського адвоката на умовах державної оплати) не може змагатися наодинці із судовою машиною Італії», — додає він.

Володимир Іванюта живе й працює в Італії постійно з 2011 року. Раніше чоловік займався організацією оздоровчих поїздок для українських дітлахів на сонячний півострів. Він був одним із супроводжуючих й організаторів евакуації навесні 2022 року, і саме йому законна українська опікунка — керівниця дитбудинку — надала повноваження представляти інтереси вихованців в Італії. Генконсульство у Неаполі засвідчило такі повноваження Іванюти. До обов’язків представника України за кордоном входить піклування про евакуйованих дітей та сприяння їхньому поверненню у безпечні місця на батьківщину за запитом українського законного опікуна.

Неповнолітній погодився бути усиновленим в Італії

Сімейний кодекс Італії. Фото: Наталія Кудрик, Ґрати

Рішення суддівської колегії про усиновлення ухвалене на основі Сімейного кодексу Італії частини «Про усиновлення в особливих випадках» відповідно до статті 44 букви d) 1 номер 184/1983 . Судді констатували неявку на засідання як біологічної матері, так і представника України. Біологічного батька, зазначили, «неможливо було знайти, бо вважається зниклим безвісти в контексті російсько-української війни». 

У постанові суду в справах неповнолітніх міста Лечче мовиться: «В Україні неповнолітній перебував у дитячому будинку через упереджену поведінку обох батьків. Біологічний батько був позбавлений батьківських прав, а з матір’ю син мав конфліктні стосунки, які погіршувалися внаслідок епізодичних відеодзвінків. Неповнолітній висловив бажання залишитися в Італії у згаданій сім’ї та оголосив про інтерес набути статусу дитини заявників». 

Як повідомила «Ґратам» директорка Сумського дитячого будинку Любов Рудика з посиланням на висновок українського суду, батько хлопця не втрачав батьківських прав. Але чому італійські судді його цих прав «позбавили», невідомо. Адвокат прийомної родини Мауріліо Маранджо наполягає, що в матеріалах судової справи у Лечче біологічний батько вважався позбавленим батьківських прав.

У тексті ухвали не згадуються важливі для контексту ситуації обставини: що дитина опинилася в Італії чотири роки тому саме через війну. 

У рішенні вказують звичайне місце проживання підлітка в Італії, а не в Україні, оскільки він тривалий час — 4 роки — живе в області Апулія. Як припускає українська експертка з прав людини Аксана Філіпішина, саме в цьому італійська сторона скористалася нормою Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996: місцем звичайного перебування дитини вважається країна, де та перебуває понад один рік. 

«Україна потрапила в цю пастку, коли недоброчесно може скористатись інша країна своїм правом на юрисдикцію, на захист дитини, яка вже тривалий час перебуває в їхній державі. Що, власне, і зробила Італія», — зазначила експертка Філіпішина у коментарі для «Суспільного».

Судді в Лечче наголосили на важливості згоди самого неповнолітнього бути усиновленим у згаданій родині та залишитися в Італії. Адже, відповідно до норми внутрішнього закону, 14-річна дитина не може бути усиновленою, якщо не надала особистої згоди. Право «бути почутим» під час судових процесів (часто сімейних) гарантоване також Європейською конвенцією про здійснення прав дітей (Страсбург 1996). 

Звіти італійських соціальних служб, які провели соціально-психологічне розслідування ситуації, вказували на «гармонійне зростання й розвиток дитини в даній сім’ї, хлопець почувався інтегрованим і в родину, і в соціальне середовище». Соцслужби також позитивно характеризували подружжя італійців. Перевіривши інші вимоги, суд визнав родину придатною для усиновлення: вирішили залишити малолітнього українця саме в цій сім’ї і виключили усиновлення іншою родиною. 

Відкритими залишаються питання, чому ще на початку суд підтвердив для опікунства родину з-поміж бездітних попри положення у Сімейному кодексі Італії, де в частині «Про усиновлення й опікунство неповнолітніх» стаття 2 параграф 1 йдеться, що малолітнього, котрий тимчасово втратив сприятливе сімейне середовище, на стадії опікунства бажано віддавати родині із власними неповнолітніми дітьми. І чи була згадана сім’я на обліку кандидатів для всиновлення — або вони були лише у списку родин на опікунство, які мають тимчасове право на опіку на 24 місяці найдовше? 

Ясності не вдалося встановити у розмові з адвокатом італійського  подружжя, бо він посилався виключно на висновки соціальних служб та їхні позитивні характеристики сім’ї. У підсумку суд визнав обґрунтованим прохання про усиновлення неповнолітнього українця «з метою гарантувати найкращий розвиток дитини та її захист, на відміну від попереднього сімейного середовища, яке розпалося й не здатне забезпечити підтримку неповнолітньому». В рамках національного закону про усиновлення, мовиться в ухвалі, дозволили змінити й прізвище неповнолітнього громадянина України, і воно, звісно, буде італійським. Хлопець носитиме подвійне прізвище «батька» та «матері», які його всиновили. 

«Тепер у дитини дві родини» 

Група вихованців дитбудинку під час перебування в Італії. Фото: з архіву керівниці дитячого будинку Любов Рудики

Захисник італійської сім’ї Мауріліо Маранджо у спілкуванні з «Ґратами» висловив здивування негативною реакцією української сторони й відстоює законність рішення місцевого суду. Як він пояснив, в Італії існують різні види усиновлень, і в цьому випадку йдеться не про повне міждержавне усиновлення, а про неповне чи так зване відкрите усиновлення «в особливих випадках», відповідно до національного Сімейного кодексу. 

«Згідно з нашим законодавством, до усиновлення “в особливих випадках” вдаються тоді, коли між новою родиною опікунів та дитиною створюється міцний емоційний зв’язок. При цьому виді усиновлення неповнолітній не перериває зв’язків з біологічною сім’єю. З набуттям повноліття, якщо він захоче, зможе повернутися в Україну, і ніхто не перешкоджатиме. Це можна назвати підтримкою, яку італійська родина надає біологічній сім’ї дитини в Україні, допомагаючи ростити й виховувати їхнього сина. Аналогічно відбувалося, коли масово приїздили в Італію “діти Чорнобиля”. Теоретично це виглядає так, ніби у хлопця тепер дві родини, навіть, якщо він проживає в Італії. Я запевняю, що підліток продовжує чутися з мамою і сестрою в Україні. Сестри раніше також були в Італії, висловили бажання повернутися додому — і повернулися, а хлопець захотів лишитися», — сказав адвокат Маранджо. 

За його версією, протягом років українські представники, можливо, раз бачилися з хлопцем, «але інтересу не проявляли». На інформацію від «Ґрат» про намагання легальних українських представників контактувати з неповнолітнім, адвокат підтвердив своє заперечення. 

«Мене цікавить добробут дитини насамперед, я вас запевняю, що хлопець добре прижився у сімʼї, не відчуває обмежень для свого розвитку з боку прийомних батьків, він сам просив їх про усиновлення — і родина погодилася», — додав захисник сім’ї. 

Він відкинув ймовірні корисливі мотиви батьків-усиновлювачів, які працюють у місцевій приватній компанії. Законом передбачена й фінансова підтримка цим родинам, хоча, за словами правника, це — лише на папері, а реальна ситуація — протилежна. 

На думку української правозахисниці Аксани Філіпішиної, альтернативне усиновлення в іншій країні можливе лише за згоди батьків та держави походження, і лише якщо влаштування дитини в Україні неможливе. 

Щодо ймовірних порушень процесуального порядку протягом розгляду справи Мауріліо Маранджо сказав наступне: 

«Оскільки неповнолітньому призначили офіційного українського представника, то повноваження італійського опікуна суд скасував. А представник [Володимир Іванюта] був зареєстрований для отримання всіх судових актів через сертифіковану електронну пошту. Я йому надсилав усі попередні повідомлення і навіть ухвалу суду, але, на жаль, не мав нагоди бачити його жодного разу в суді, бо він не з’являвся. Я маю усі документи, які підтверджують отримання ним документів від мене. Я писав також до Генконсульства в Неаполі — без відповіді. Писав в Україну до райради, де живе мати хлопця, — без відповіді. Голова колегії суддів у Лечче — надзвичайно уважна до реєстрації викликів усіх сторін, я надав їй усі документи. Я навіть поштою відправив матері хлопця повідомлення і отримав відповідь з її підписом, що виклик в суд вона отримала. Тож, мати знала про процес». 

На цю репліку італійського захисника родини Володимир Іванюта, представник підлітка від української сторони, зазначив: «Це абсолютна маячня. Можливо, формально щось було відправлено на якісь неіснуючі адреси, але по факту ми — представник від України, Генконсульство в Неаполі та мати — не отримували нічого».

Як підтвердив «Ґратам» генеральний консул в Неаполі Максим Коваленко, жодних повідомлень про процес до консульства не надходило. 

«Я зустрічався [5 травня] із головою суду в справах неповнолітніх міста Лечче, і в матеріалах справи наша установа не числиться, бо ми не є стороною процесу», — повідомив генконсул Коваленко. 

За його даними, нині готується апеляційна скарга, яку подаватиме біологічна мати усиновленого хлопця. Як з’ясували «Ґрати», над скаргою і стратегією захисту української сторони нині активно працює Генеральне консульство у Неаполі спільно із представником підлітка та італійським адвокатом. 

Щоб довідатися про реакцію італійських компетентних органів на суперечливий випадок усиновлення, видання «Ґрати» контактувало із п’ятьма державними установами: Національний гарант у справах дітей та юнацтва, обласний гарант у справах дітей, італійський омбудсман, урядова комісія із міждержавних усиновлень та МЗС Італії. У більшості офісів не знали про згаданий факт і реакцію в Україні. Там повідомляли, що збираються дослідити випадок, тому — жодних коментарів. Національний гарант у справах дітей та юнацтва Марина Терраньї відписала «Ґратам», що надіслала запит до МЗС Італії. А її представник в області Апулія Людовіко Аббатікйо, назвавши питання «надзвичайно делікатним та юридично важливим у міжнародному аспекті», повідомив про контакти із головою суду з прав неповнолітніх міста Лечче для з’ясування ситуації.

Український омбудсман: порушені міжнародні стандарти захисту прав дитини

Уповноважений з прав людини при Верховній Раді України Дмитро Лубінець. Фото: Омбудсман України

На рішення італійського суду різко відреагував Уповноважений з прав людини при Верховній Раді України Дмитро Лубінець, вимагаючи оскарження ухвали й повернення підлітка. Передавши українську дитину в іноземну сім’ю, суд в Італії зламав міждержавну систему з усиновлення, заявив омбудсман України. 

«Це рішення грубо порушує міжнародні стандарти захисту прав дитини. Адже пріоритет один — збереження дитини в її родині та державі народження. Але в цьому конкретному випадку італійський суд не лише проігнорував мораторій [заборону Києва на міждержавне усиновлення в період війни], але й факт наявності у дитини сім’ї: мами й рідних сестер», — наголосив Дмитро Лубінець у дописі на своїй сторінці у фейсбуці. 

Він також зауважив, що факт не слід розглядати ізольованим в Італії. Є інші ризиковані ситуації стосовно близько сотні евакуйованих дітей-вихованців Чинадіївського дошкільного закладу інтернатного типу (Закарпатьска область), Санаторно-оздоровчого центру соціальної реабілітації «Смарагдове місто» (Донецька область) та Сумського дитбудинку імені Супруна. Про зміну юридичного статусу малолітніх українців та судові справи, які блокують можливість майбутнього повернення дітей на батьківщину видання «Ґрати» детально розповідало у статті. Схожі проблеми офіс омбудсмана реєстрував також у Німеччині та Швейцарії. 

Посольство України в Італії направило до МЗС Італії вербальну ноту, з текстом якої ознайомилися «Ґрати». Дипломати просять про можливий перегляд рішення суду в Лечче відповідно до норм внутрішнього законодавства та міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Італія. Після аналізу постанови суду українські дипломати припускають, що під час процесу не дослідили детально сімейну ситуацію та юридичний статус дитини в Україні і не розглянули ймовірні можливості влаштування підлітка в країні походження, як цього вимагають міжнародні норми щодо захисту прав неповнолітніх. 

Очевидно, що в разі оскарження рішення суду міста Лечче процес може затягнутися, й, не дочекавшись остаточного висновку, хлопцю виповниться 18 років. А нині він на порозі свого 15-річчя, і його мати на Сумщині висловлює одне бажання: «Я хочу, щоб він повернувся в Україну….. і ми всі були разом».

Редакторка: Тетяна Козак