«Я винна в тому, що залишилася живою». Верховний суд посадив на 5 років мешканку Лиману, яка координувала голів вуличних комітетів при окупації
Тетяна Потапенко в Дніпровському апеляційному суді, 8 лютого 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
У грудні 2022 року на Донеччині Служба безпеки України затримала за підозрою у колабораціонізмі прибиральницю локомотивного депо міста Лиман Тетяну Потапенко. На той час вона була «вуличною» на вулиці Хвойній. Так у Лимані називають активних мешканців, переважно жінок, які стежать за порядком та контактують з міською владою від імені сусідів. Вуличні обирають голову мікрорайону або «мікрорайонну», яка потім координує їхню роботу. До повномасштабної війни Потапенко була заступницею голови мікрорайону Комунальний. Під час окупації «мікрорайонна» поїхала. Потапенко почала виконувати її обов’язки, але контактувала вже не з українською, а окупаційною владою: зокрема, домагалася видачі гуманітарної допомоги та вугілля.
СБУ розцінила активність Потапенко як «зайняття керівної посади в окупаційній адміністрації». Але сама «вулична» заперечувала вину й наполягала, що лише допомагала жителям мікрорайону пережити скрутні часи. Проте суд першої інстанції призначив їй п’ять років колонії. Апеляційний суд залишив цей вирок чинним, і Потапенко подала касацію.
«Ґрати» розповідають, як думки суддів Верховного суду щодо випід час розгляду справи в Верховному суді думки суддів щодо вини Потапенко розділились, але вона все ж таки лишилася в колонії.
«Ми люди прості, у нас немає достатку»
До повномасштабної війни корінна мешканка Лиману Тетяна Потапенко продавала закрутки на ринку та працювала в локомотивному депо.
«Чергувала, прибирала, сторожувала. Три в одному», — розказала вона про свої обов’язки «Ґратам».
Разом з цивільним чоловіком та сином вона жила на вулиці Хвойній, забудованій приватними будинками. У середині 2000-х сусіди обрали її головою вуличного комітету або «вуличною», як цю посаду називають місцеві.
Традиція призначати вуличних на кожній вулиці в Лимані тягнеться ще з радянських часів. Це органи самоорганізації населення, які діють паралельно з міською владою. Вуличні стежать за порядком та контактують від імені сусідів з чиновниками.
«Люди нам вказують на якісь недоліки або що треба зробити, наприклад, поставити дитячий майданчик, а ми доносимо це до влади. Або влада звертається до нас, якщо, наприклад, хтось оформлює субсидію [на комуналку]. Перед тим як її дати, вулична має написати акт, що такий-то дійсно проживає за такою-то адресою», — пояснила Потапенко.
Лиманські вуличні чекають, коли привезуть гуманітарну допомогу, 20 липня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Вуличні обирають голову мікрорайону, або «мікрорайонну», а та потім координує їхню діяльність. Ні вуличні, ні мікрорайонні не отримують зарплату, це громадська робота. У 2017 році Тетяну обрали заступницею голови мікрорайону «Комунальний».
Через п’ять років, у квітні 2022-го на Лиман наступали російські війська та сильно обстрілювали місто. Мерія закликала всіх евакуйовуватися, але родина Потапенко лишилася. Їх зупинило те, що у 72-річного чоловіка Тетяни від сидіння в холодному підвалі загострилися хронічні хвороби, а у сина також слабке здоров’я і друга група інвалідності.
«І я вам ще скажу одну причину: ми люди прості, у нас немає достатку, як то кажуть. Чоловік і син отримували пенсію по дві тисячі з чимось», — пояснила Потапенко.
Під час обстрілів її родина ховалася у підвалі чотириповерхівці у південній частині міста. У всьому Лимані зникло світло, газ і вода. Тетяна як і решта лиманців готували їжу у дворах на багатті.
Одного дня в кінці травня двері в їхній підвал відкрилися, і зайшли російські військові. Так Тетяна дізналася, що місто окуповане.
Зібрання у «Донецькій Республіці»
Родина Потапенко повернулася додому на Хвойну. Місто було сильно зруйноване, магазини не працювали. Голова мікрорайону «Комунальний» залишила Лиман ще до окупації, і жителі з численними скаргами йшли до її заступниці — Тетяни.
«Старенькі не отримували гуманітарку, яка роздавалася тільки в центрі. Вони (росіяни — Ґ) ставили машину, і там було стовпотворіння. Ті люди, що близько живуть, — ті там. А старенькі з околиць, яким важко ходити, інваліди, — ті ні… Люди ще зверталися з приводу того, що їм робити з будівельним сміттям. Хати ж розвалені: навколо скло, шифер, цегла… Потім до мене зверталися, що робити з нерозірваними боєприпасами, які у деяких у сараях лежали. Питали: де ховати людей, де брати труни. Про все людське, життєве», — розповіла Потапенко.
У південній частині Лиману, 19 квітня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Згодом «ДНР» створила в Лимані окупаційну адміністрацію, яку очолив колишній віцемер окупованого Єнакієвого Олександр Петрикін. Також приймальню відкрила організація «Донецька Республіка Дениса Пушиліна» . Її очолила місцева мешканка Вікторія Зінчук, яка до цього керувала лиманським будинком культури. Тетяна почала ходити до цієї приймальні та передавала туди скарги сусідів.
Зінчук влаштовувала збори вуличних, на які також приходила Потапенко. Там Зінчук запропонувала їй замінити їй голову мікрорайону, яка виїхала з міста.
«Я встала і сказала, що я заступник голови. Вона (Вікторія Зінчук — Ґ) запропонувала мені: «Візьміть, будь ласка, мікрорайон на себе». Ну, я і взяла», — сказала Потапенко «Ґратам».
Як «мікрорайонна» Тетяна випрошувала в окупаційної адміністрації гуманітарну допомогу та вугілля для місцевих жителів.
«Водії гуманітарних машин місцевості не знали. Здебільшого ставали в одному місці, а місто то розкидане. Поки не погризлася, не загнала собі на мікрорайон машину. І з мером Петрикіним лаялася. У мене всі були нагодовані. Усе пройшло організовано, не було ніяких натовпів, ніхто не бився, не боровся, не плакав і не кричав: «Ти 105 разів отримав, а я жодного разу», — розповідає Потапенко.
Окупація Лимана тривала п’ять місяців. 1 жовтня 2022 року Збройні сили України звільнили місто. Потапенко продовжила виконувати обов’язки «мікрорайонної» і координувала роздачу гуманітарки, яку привозили вже українські волонтери. А 9 січня 2023 року до неї приїхали працівники СБУ та оголосили підозру в колабораційній діяльності .
«Теж мені, знайшли ворога народу»
Слідчий вказав у підозрі, що Потапенко «з метою співпраці з державою-агресором зайняла посаду голови мікрорайону «Комунальний» адміністрації міста Красний Лиман», створеної Росією. СБУ закидала Тетяні, що вона виконувала «організаційно-розпорядчі функції» , а саме: «виконувала вказівки» голови приймальні «Донецької республіки Дениса Пушиліна», призначала вуличних, керувала ними та «надавала розпорядження».
Частина статті про колабораціонізм, яку інкримінували Потапенко, передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі.
Сама Тетяна не визнала вину і наполягала, що під час окупації допомагала не Росії, а жителям свого мікрорайону. Проте суд відразу заарештував її на час слідства.
«Виходить, за цією логікою можна брати кожну людину після окупації та садити. І бабусю, яка їхню пенсію отримувала, і тих, кому одноразову допомогу виплатили… Теж мені, знайшли ворога народу. Таке відчуття, що я винна лише в тому, що залишилася живою», — казала Потапенко «Ґратам» через кілька місяців після арешту під час інтерв’ю в СІЗО.
Татьяна Потапенко в актовом зале СИЗО, 12 апреля 2023 года. Фото: Алексій Арунян, Ґрати
У березні 2023 року Індустріальний суд Дніпра почав розглядати її справу по суті. Прокуратура подала в суд як доказ вини Потапенко акти на видачу вугілля, яку подавали жителі Лимана в окупаційну адміністрацію. Потапенко підписувала ці документи як голова мікрорайону і так засвідчувала, що у заявників є пічне опалення і вони потребують палива. Прокурори стверджували, що ці акти доводять, що підсудна займала посаду в окупаційній адміністрації.
Як свідки обвинувачення у суді виступили п’ятеро вуличних з мікрорайону «Комунальний». Вони підтвердили, що Потапенко була мікрорайонною під час окупації. Але водночас усі свідкині відгукувалися про Потапенко позитивно й підтверджували, що вона ніколи не агітувала за Росію.
«Розумієте, наша Тетяна Володимирівна їздить на вєліку. Ми тоді без хліба жили, без нічого. А під виконком хлібець привозили і видавали. Вона туди і їхала. Поруч ринок, заїде туди, дізнається, яка там ситуація. Тоді зв’язку не було. Вона на вєліку цьому об’їжджає всі вулиці, повідомляє вуличним, що дізналася. А ми вже це доносили до своїх жителів», — сказала свідкиня Єлизавета Ковальова.
Підсудну захищала адвокатка з центру безоплатної правової допомоги Ірина Тооде. Вона наполягала, що Потапенко не займала посаду в окупаційній адміністрації. За її словами, підсудна займалася громадською роботою на виборній посаді, яку отримала ще до окупації за українським законодавством. Захисниця просила виправдати Потапенко.
Адвокатка Ірина Тооде та Тетяна Потапенко в Індустріальному суді Дніпра, 15 серпня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Проте у серпні 2023 року суддя Євген Волошин все ж визнав її винною та призначив п’ять років позбавлення волі. За його версію, прокуратура довела, що Потапенко займала саме керівну посаду в окупаційній адміністрації. Адвокатка Потапенко подала апеляцію, але 16 травня 2024 року Дніпровський апеляційний суд її відхилив та залишив вирок чинним. Тоді захисниця подала касаційну скаргу.
«Забезпечила життєдіяльність окупаційної влади, допомагаючи людям»
Після рішення апеляційного суду Тетяні вирішила допомогти українська неурядова організація ULAG — об’єднання юристів, які спеціалізуються на правосудді, пов’язаному з війною та захистом прав людини. Адвокатка Ірина Капалкіна вирішила, що Потапенко засудили несправедливо, та взялася захищати її безкоштовно.
29 січня 2025 року касаційні скарги обох захисниць розглянув Верховний суд. Адвокатки звертали увагу на процесуальні порушення, які, на їхню думку, допустили суди попередніх інстанцій. Зокрема, на думку захисту, судді не дослідили докази як слід та проігнорували порушення слідчих під час обшуків. Адвокатка Капалкіна також заявила: у справі немає жодних документів, які доводять, що її підзахисна була призначена на посаду в окупаційній адміністрації та виконувала там «організаційно-розпорядчі функції».
«Люди буди без газу, світла і в розбитих будівлях. Вони почали звертатися до неї, тому що вони про неї знали. Вона могла сказати: «Я нічого не буду робити». Або іти й допомагати дістати гуманітарну допомогу. Але це не є організаційно-розпорядчими функціями», — сказала адвокатка.
Адвокатка Ірина Капалкіна у Верховному суді, 29 січня 2025 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Потапенко брала участь в засіданні через відеозв’язок з Водянівської колонії, розташованої у Дніпропетровській області. У своєму виступі вона вкотре наполягала, що займалася громадською роботою і не входила до окупаційної адміністрації.
«Я не зняла з себе обов’язки заступника голови мікрорайона, а продовжувала в міру сил виконувати свій громадський обов’язок, будучи громадянкою України, допомагаючи українським людям вижити в ці скрутні часи. Ми мали вижити фізично! Ні хліба, ні магазинів, ні аптек не було. Жодних виборів на окупованій території я не проводила, а тим паче нікого не призначала. На окупаційну владу я не працювала, жодних посад не займала і продовжувала працювати на своєму робочому місці прибиральника службових приміщень локомотивного депо міста Лиман донецької «Укрзалізниці», — сказала вона.
Проте прокурорка Тетяна Круценко наполягала, що Потапенко винна, та просила залишити вирок чинним.
«Засуджена звітувала для цієї окупаційної влади, складаючи ті самі акти [про пічне опалення]. І взагалі забезпечила життєдіяльність окупаційної влади, в тому числі допомагаючи людям, контактуючи з офісом Пушиліна, не заперечуючи цього факту, організовуючи інших жителів міста, що було підтверджено свідками», — сказала прокурорка.
Остаточний вирок і окрема думка
Скарги захисниць розглядала колегія з трьох суддів. Заслухавши сторони вони видалилися на годину, після чого головуючий Ігор Іваненко оголосив рішення. Колегія не знайшла підтвердження тому, що суди перших інстанцій проігнорували процесуальні порушення слідства. Суд все ж таки визнав доведеним те, що Потапенко займала керівну посаду саме в окупаційної адміністрації і виконувала «організаційно-розпорядчі функції». А саме «брала участь у зборах, отримувала інформацію щодо побутових питань у виконкомі, яку передавала вуличним», підписувала акти про наявність у лиманців пічного опалення.
Через це Верховний суд відхилив скарги захисниць і залишив вирок чинним.
Суддя Верховного суду Ігор Іваненко оголошує остаточне рішення у справі Тетяни Потапенко, 29 січня 2025 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Проте за це рішення проголосували тільки двоє суддів з трьох. Член колегії Юрій Луганський виніс окрему думку. Він вказав, що попередні суди необґрунтовано проігнорували аргументи захисту. На думку Луганського, в справі дійсно немає доказів, що окупаційна адміністрація призначала Потапенко на керівну посаду.
Він вказав, що, за Женевськими конвенціями про захист цивільного населення, мирні жителі окупованих територій мають право «виконувати роботи, необхідні для забезпечення продуктів харчування, житла, одягу, транспорту та здоров’я людей і які не є безпосередньо пов’язаними з проведенням воєнних операцій». Луганський зазначив: суди попередніх інстанцій не взяли до уваги цю норму і не врахували твердження підсудної про те, що «її дії були необхідними для належного забезпечення населення окупованої території комунальними послугами». Луганський заявив, що через це попередні суди порушили право Потапенко на справедливий суд.
Суддя Луганський вважає, що справу треба було відправити на повторний розгляд. Але він був у меншості, і його думку не врахували. Тепер вирок Тетяні остаточно набрав чинності не підлягає оскарженню в Україні. Адвокатка Ірина Капалкіна збирається подати скаргу в Європейський суд з прав людини. Проте, за її словами, скарги там розглядають довго, і, найімовірніше, ЄСПЛ ухвалить рішення, вже після того, як Потапенко відсидить весь строк. Проте засуджена претендуватиме на грошову компенсацію від українського уряду.
Адвокатка Капалкіна зізналася «Ґратам», що рішення її засмутило, і вона до останнього сподівалася на звільнення Тетяни.
«Ця людина є відвертою, вона нічого не перекручує: розповідає все так, як дійсно відбувалося, — сказала адвокатка. — У неї немає мотивів щось перекручувати чи приховувати. Для неї це є несправедливим рішенням. Тому що зі своєї сторони вона допомагала людям і боролася за людей».
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
