«Я просто не могла кинути людей». Апеляційний суд призначив п’ять років колонії керівниці вуличного комітету з Лиману, яка стала «головою мікрорайону» під час окупації

У січні 2023 року Служба безпеки України затримала 53-річну Тетяну Потапенко, прибиральницю залізничної станції з Лиману. Це невелике місто на Донеччині, яке з травня по вересень 2022 року було під російською окупацією.

У Лимані ще з радянських часів діють органи самоорганізації, які працюють паралельно із місцевою владою. Жителі кожної вулиці обирають «вуличних» — активних мешканок, як правило, жінок, які стежать за порядком і контактують з мерією від імені містян. Вуличні обирають голову мікрорайону, яка координує їхню роботу.

До повномасштабної війни Потапенко була вуличною та заступницею голови мікрорайону «Комунальний». Коли росіяни захопили Лиман, голова мікрорайону поїхала та Потапенко зайняла її місце. Вона контактувала від імені місцевих жителів з окупаційною адміністрацією та випрошувала у росіян гуманітарку та вугілля. СБУ розцінила це як колабораціонізм — «зайняття керівної посади в окупаційній адміністрації». Але сама Потапенко не визнала вину і заявила, що лише допомагала односельцям вижити в умовах окупації, розрухи та злиднів.

Проте у серпні 2023 року Індустріальний суд Дніпра засудив її до п’яти років колонії. Потапенко оскаржила вирок, але 16 травня Дніпровський апеляційний суд залишив його чинним.

Вуличні та мікрорайонні

До повномасштабної війни Тетяна Потапенко жила у приватному будинку на вулиці Хвойній разом із 72-річним чоловіком та сином. У травні 2022 року росіяни наступали на Лиман та сильно обстрілювали місто. Сім’я Тетяни не змогла евакуюватися, оскільки грошей було мало, чоловік важко хворів, а у сина друга група інвалідності. Як і всі місцеві жителі, що залишилися у місті, вони майже безвилазно ховалися у підвалах протягом кількох тижнів.

23 травня Росія окупувала Лиман. Місто сильно постраждало від обстрілів: тою чи іншою мірою було зруйновано майже всі будинки. Не було електроенергії, води, газу, не працювали магазини та аптеки.

До окупації Тетяна була головою вуличного комітету на вулиці Хвойна. У Лимані скорочено називають цю посаду «вуличною». Місцеві мешканці обирають вуличних на загальних зборах. Вуличні організовують суботники та свята, пишуть характеристики на мешканців на вимогу поліції та міськради, розв’язують побутові питання: наприклад, повідомляють міськвиконкому, де потрібно відремонтувати труби чи поставити дитячий майданчик.

Вуличні в мікрорайоні Північний чекають, коли привезуть гуманітарну допомогу, Лиман, 20 липня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Вуличні обирають голову мікрорайону. Лиманці також називають цю посаду «мікрорайонною» або «квартальною». Мікрорайонні координують роботу вуличних. Це добровільна посада, за неї ніхто не отримує зарплати. Роботу вуличних та мікрорайонних регулює закон «Про органи самоорганізації населення».

Потапенко була заступницею голови мікрорайону «Комунальний». Коли росіяни наступали, їхня мікрорайонна поїхала з міста. І, за словами Потапенко, під час окупації вуличні та інші місцеві мешканці почали приходити до неї зі скаргами.

«Люди до мене зверталися щодо того, що робити з будівельним сміттям. Хати розвалені, навколо скло, шифер, цегла. Запитували, що робити з боєприпасами, що не розірвалися, які в деяких у сараях лежали. Ставили питання: де ховати людей, де брати труни… Про все людське, життєве», — розповіла «Ґрати» записали інтерв'ю з Тетяною Потапенко у квітні 2023 року у виправній колонії № 4 у Дніпрі, де також розташований слідчий ізолятор. Адміністрація дозволила поговорити з арештанткою у актовій залі. Під час розмови був присутній конвоїр Потапенко «Ґратам».

Перед окупацією працівники міськвиконкому евакуювалися. «ДНР» створила окупаційну адміністрацію на чолі з чиновником із Єнакієвого Олександром Петрикиним. Також рух «Донецька республіка Дениса Пушиліна» відкрив приймальню у Лимані. Його очолила Вікторія Зінчук, яка до захоплення міста керувала будинком культури.

Потапенко сіла на велосипед і вирушила до приймальні «Донецької республіки» та передала Зінчук скарги, які надходили їй від мешканців мікрорайону. Зінчук пообіцяла допомогти. Пізніше вона влаштувала у своїй приймальні збори вуличних та мікрорайонних, на які прийшла й Потапенко. Оскільки голова мікрорайону «Комунальний» поїхала, Зінчук попросила Тетяну зайняти її місце та «взяти мікрорайон на себе», на що Потапенко погодилася.

На цій посаді вона вимагала від окупаційної адміністрації, щоб мешканцям її мікрорайону привезли гуманітарну допомогу.

«Водії гуманітарних машин місцевості не знали. В основному ставали в одному місці, а місто розкидане. Поки не погризлась, не загнала собі на мікрорайон машину. І з мером Петрикиним лаялася. У мене всі були нагодовані. Все пройшло організовано, не було жодних натовпів, ніхто не бився, не плакав і не кричав: «Ти 105 разів одержав, а я жодного разу», — розповідає Потапенко.

Як мікрорайонна вона також доглядала самотніх старих і стежила, щоб на кожній вулиці в її мікрорайоні були вуличні. Якщо вуличні евакуювалися, то Потапенко просила інших активних мешканок зайняти їхнє місце.

Якось приймальня «Донецької республіки» пообіцяла безплатно видати вугілля. Щоб його отримати, вуличні мали скласти акт про наявність пічного опалення, а Потапенко підписувала документ як мікрорайонна.

«Зробили мене ворогом народу, а я людям душу віддала». Як судять двох громадських діячок з Донецької області, які під час окупації Лиману стали «головами мікрорайонів»

«Теж мені, знайшли ворога народу»

30 вересня 2022 року Україна звільнила Лиман. Потапенко продовжувала свою роботу як мікрорайонна.

«Приїжджали волонтери із Києва, Закарпаття, Волині. Я збирала по три-чотири вулиці, щоб натовп не збирати, адже воєнний стан. Волонтери вивантажують купку, а вуличні стоять-охороняють. А то не дай Боже, хтось недоотримає, то потім вуличну з’їдають або до мене йдуть з криком: «Де моя гуманітарка?» — розповідає Тетяна.

Тетяна Потапенко в актовій залі СІЗО, 12 квітня 2023 року. Фото: Алексій Арунян, Ґрати

Так тривало до 9 січня 2023 року. Того дня до Потапенко приїхали співробітники СБУ та оголосили їй підозру у «зайнятті керівної посади в окупаційній адміністрації» частина 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України , за що передбачено від п’яти до десяти років колонії.

Слідчий зазначив, що Потапенко «з метою співпраці з державою-агресором обійняла посаду голови мікрорайону «Комунальний» адміністрації міста Красний Лиман Донецької Народної Республіки». Її звинувачували, що вона «виконувала вказівки голови «ДНР» Дениса Пушиліна та керівниці лиманського відділення руху «Донецька Республіка» Зінчук», призначала вуличних і керувала ними, а також приймала заяви про видачу вугілля.

Співробітники СБУ відвезли Потапенко до Дніпра, де суд відправив її до СІЗО. Потапенко не визнала вину.

«Виходить, за цією логікою можна брати кожну людину після окупації та садити. І бабусю, яка їхню пенсію отримувала, і тих, кому одноразову допомогу виплатили… Теж мені, знайшли ворога народу. Таке відчуття, що я винна лише в тому, що залишилася живою», — сказала вона.

У квітні 2023 року Індустріальний районний суд почав розглядати справу Потапенко по суті. Як докази прокуратура надала акти на вугілля, які підсудна підписувала як голова мікрорайону.

У ролі свідків обвинувачення на суді виступили чотири мешканки Лимана, які були вуличними під час окупації. Вони визнали, що Потапенко була мікрорайонною під час окупації, координувала роботу вуличних та підписувала акти на видачу вугілля. Свідки характеризували обвинувачену позитивно та заявили, що вона не робила нічого протизаконного та допомагала місцевим жителям.

На суді Потапенко представляла адвокатка за призначенням Ірина Тооде. Вона просила виправдати її клієнтку. На думку захисниці, Потапенко не обіймала посади в окупаційній адміністрації. У справі немає наказу про її призначення, який би це доводив. За версією захисту, Потапенко продовжувала виконувати обов’язки, які в неї з’явилася на законних підставах ще до окупації. Це добровільна громадська робота, за яку вона не отримувала оплати.

Потапенко також просила її виправдати.

«Громадською діяльністю я займаюся давно, близько 15 років. Я просто не могла кинути людей, не могла. Я там виросла, я не мала морального права [відмовитися від посади], будучи серед цих людей похилого віку, які йшли до мене за допомогою. Дехто лаявся: чому я не маю гуманітарки, хто мені її привезе?! Хворі лежачі питали, де брати медикаменти. Я не переслідувала жодного злого умислу, жодної матеріальної вигоди для себе. Навпаки, це все було на шкоду моїй родині», — сказала вона на дебатах.

Адвокатка Ірина Тооде та Тетяна Потапенко в Індустріальному суді Дніпра, 15 серпня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Але прокурор заявив, що вина підсудної доведена та запросив для неї п’ять років колонії з конфіскацією майна.

15 серпня 2023 року суддя Євген Волошин ухвалив вирок. Він погодився з прокуратурою, що підсудна обіймала керівну посаду в окупаційній адміністрації. Суддя зазначив, що вину Потапенко підтверджують показання свідків, а також речові докази: акт про пічне опалення, який підсудна підписувала як «глава мікрорайону Комунальний». Суддя вирішив, що свідчення самої Тетяни «непослідовні та спрямовані на уникнення відповідальності».

Суддя Волошин засудив Потапенко до п’яти років позбавлення волі, але конфіскувати майно не став.

Адвокатка не погодилася з вироком та подала апеляцію.

«Було встановлено склад злочину»

Дніпровський апеляційний суд почав розглядати скаргу Потапенко через пів року після вироку, у лютому 2024-го. Захисниця Тооде заявила, що суд ухвалив помилкове рішення. Адвокатка наполягала: її підзахисна не обіймала посаду в окупаційній адміністрації, вона продовжила виконувати обов’язки, які їй довірили мешканці мікрорайону до окупації.

«Немає жодних доказів, які б підтверджували співпрацю з окупантами, а саме: немає ні штатного розкладу, ні посадової інструкції, відомостей про отримання зарплати. Навпаки, всі свідки підтвердили, що Потапенко ніяк не співпрацювала з окупантами», — сказала адвокатка.

Вона попросила суддів скасувати вирок та повністю виправдати підзахисну. Сама Потапенко підтримала цю вимогу.

«Я не погоджуюся з вироком першої інстанції. Якщо допомога людям під час війни називається колабораціоністською діяльністю, тоді я винна», — сказала підсудна.

Тетяна Потапенко в Дніпровському апеляційному суді, 28 березня 2024 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати

Прокурор Антон Федоренко був із нею не згоден.

«Вважаю вирок суду першої інстанції обґрунтованим, законним, складеним без порушення норм кримінально-процесуального права. Під час судового розгляду в діях Потапенко було встановлено склад злочину», — сказав прокурор і попросив відхилити апеляцію.

16 травня суддівська колегія на чолі з Наталією Онушко закінчила слухання та оголосила рішення: залишити вирок Індустріального суду в силі. У тексті рішення судді не пояснили, чому, на їхню думку, «глава мікрорайону Комунальний» — це посада в органах окупаційної влади. Вони лише констатували, що зібрані докази є належними, підтверджують позицію звинувачення та суперечать словам підсудної.

Адвокатка Ірина Тооде вважає рішення необґрунтованим і має намір оскаржити його у Верховному суді.

«У судах складається згубна практика, оскільки під цей закон підпадає навіть прибиральниця. А люди на окупованих територіях мають виживати. Суд просто виконує настанови законодавчої влади. Потрібно змінювати закон чи давати роз’яснення, щоб усі підряд не підпадали під цю статтю», — сказала вона.

Почувши вердикт суддів, Потапенко засмутилася і не змогла стримати сліз.

«Ми залишилися без світла газу та води, і росіяни запропонували вугілля. Люди прийняли вугілля, і я підписала акти. На основі цих п’яти актів я отримала п’ять років, — сказала вона «Ґратам». — Я вважаю вирок невиправданим, завищеним. Стаття про зраду батьківщини не відповідає тому, що зробила. Я нікого не зраджувала, для держави та суспільства я не зробила нічого поганого».