Ні злочинної організації, ні вбивства. Суд ухвалив у справі про викрадення й катування Ігоря Луценка і Юрія Вербицького вирок, який багатьох розчарував

Олександр Волков. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Олександр Волков. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Суд відмовився визнати факт вбивства «тітушками» учасника Євромайдану Юрія Вербицького, вирішив, що злочинної організації Олександра Чеботарьова під час Майдану не існувало, а засуджений Олександр Волков може провести у в’язниці всього рік.

16 квітня в Бориспільському міськрайонному суді Київської області закінчили слухати справу про викрадення та катування учасників Євромайдану Ігоря Луценка і Юрія Вербицького, а також вбивство останнього. Колегія суддів під головуванням Юрія Кабанячого визнала Олександра Волкова винним, але не за всіма статтями обвинувачення. Суд призначив Волкову набагато менший термін, ніж просив Офіс генпрокурора і потерпілі, і застосував «закон Савченко». Це означає, що Волков може вийти на волю вже на початку наступного року.

«Ґрати» стежили за справою, яка слухалася майже чотири роки, і розповідають, чому суд ухвалив рішення, що стало несподіваним для всіх.

Злочинну організацію не довели

Прокурори департаменту з розслідувань справ Майдану Офісу генпрокурора Юлія Малашич і Олексій Донський в суді доводили, що викрадення учасників Євромайдану Ігоря Луценка та Юрія Вербицького — не поодинокий злочин, а результат діяльності злочинної організації, створеної для протидії протестам на Майдані у 2013-2014 роках.

Обвинувачений Олександр Волков обіймав одну з керівних ролей в ієрархії цієї організації частина 1 статті 255 Кримінального кодексу. Її очолював його колишній однокласник, друг Олександр Чеботарьов — відомий «кримінальний авторитет», який контролював підприємства «Укрспирту». Окрім цього Чеботарьов був президентом чернігівського футбольного клубу «Десна» та одним з бенефіціарів групи компаній з абревіатурою «БСМ», яка розшифровується як «Бізнес Спорт Милосердя», і ряду інших підприємств найрізноманітнішого профілю: від консалтингу до ресторанного бізнесу, будівництва та благодійності. У Чеботарьова були великі зв’язки в керівництві країни, вважає обвинувачення.

Під час Майдану «невстановлені слідством особи» залучили Чеботарьова до організації «тітушок» для силового опору протестам. З цією метою, доводили прокурори в суді, він створив злочинну організацію, використовуючи  ієрархію з «фінансово залежних від нього осіб», що вже існує. Волков був одним з таких людей.

Первое правило «Бойцовского клуба». Как титушки сдавали друг друга в судах по делам Майдана

Всупереч заявам Волкова, який стверджував, що у 2012 році він і Чеботарьов посварилися і з того часу спілкувалися тільки «по термінових питаннях», звинувачення вважає, що у них були тісні ділові зв’язки. Волков і його дружина Ярослава вважаються одними з співзасновників компаній Чеботарьова «БСМ-Інвест» і «БСМ-Карпати». Волков також був директором з економічних питань в компанії «БСМ Консалтинг».

Кістяк угруповання складався з восьми осіб. Чеботарьов фінансував діяльність «тітушок» і брав безпосередню участь у плануванні нападів, викрадень і тортурах «майданівців». Роль Волкова — керувати «мобільними оперативними групами» «тітушок», яких вербували люди рангом нижче. Штаб групи Чеботарьова знаходився в офісі біля Свято-Іллінської церкви на Подолі. На Оболоні орендували житло для координаторів. У лісосмузі біля метро Бориспільська встановили намети — місце збору «тітушок». Туди ж привозили і затриманих «майданівців».

Керівники «тітушок» переконували їх, що учасники Майдану порушували закон, а вони, як відповідальні і свідомі громадяни, мають право припиняти дії правопорушників і передавати їх в руки міліції. Зв’язками з правоохоронцями займався сам Чеботарьов. Один із засекречених свідків розповідав в суді, що Чеботарьов дзвонив і зустрічався особисто із співробітниками міліції в будівлі МВС, щоб домовитися з ними про арешт затриманих його людьми «майданівців». Він і його підлеглі, в тому числі і Волков, багато спілкувалися з Віктором Зубрицьким — медіаменеджером і продюсером телеканалу «112». Слідство вважає, що він координував дії «тітушок» від імені міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

Версія обвинувачення ґрунтувалася на свідченнях «тітушок» — вербувальників і рядових бійців. Регулярні й часті контакти між відомими учасниками групи Чеботарьова, а також зв’язок Чеботарьова з МВС підтверджували телефонним трафіком номерів, якими вони користувалися на той момент. Синхронні пересування Чеботарьова і його людей по місту доводили даними телевеж, які фіксували переміщення телефонів. У суді вивчили і журнал реєстрації відвідувачів в офісі Чеботарьова: згідно із записами охорони, Волков регулярно там бував, як і інші координатори «тітушок».

Тітушки в січні 2014 року. Схема складена Тетяною Козак, інфографіка — Антон Наумлюк, Стас Юрченко

Але суду цих доказів не вистачило, щоб визнати Волкова частиною злочинної організації.

Посилаючись на практику розгляду кримінальних справ, суд вирішив, що група Чеботарьова не була «стійким злочинним об’єднанням» зі стабільним складом, тісними відносинами між його учасниками, централізованим підпорядкуванням, єдиними для всіх правилами поведінки і чітким розподілом функцій учасників. Суд вважав, що «тітушки» діяли виключно «на комерційній основі», за гроші, а не підпорядковуючись авторитету або наказам керівника.

Покази свідків, які говорили про ділові зв’язки та ієрархії учасників групи Чеботарьова, суд не прийняв, тому що не побачив в них інформації, «що стосується предмету доказування у цьому кримінальному провадженні». Сам Чеботарьов і його права рука — Роман Щінкін, втекли до Росії у 2014 році. Волков не переховувався, лише тому, що був в курсі ходу слідства і вважав, що йому нічого не загрожує — припускає слідство. У липні 2017 року його таки заарештували, коли розслідування перейшло з рук поліції в Департамент спецрозслідування Генпрокуратури.

Волков і його адвокати все заперечували і називали версію подій, озвучену прокурорами, «надуманою».

Суд виправдав його за цим звинуваченням повністю.

 

Закінчився строк давності

Хоча обвинувачення не змогло довести існування злочинної організації, суд все ж погодився з прокуратурою, що Олександр Волков керував підготовкою і скоєнням незаконного перешкоджання організації та проведенню зборів і мітингів частина 3 статті 27, стаття 340 Кримінального кодексу України із застосуванням фізичного насильства.

Антимайдан в Маріїнському парку. Фото: Рустем Адагамов, www.facebook.com/adagamov

Про те, як це відбувалося, теж відомо зі свідчень самих «тітушок». Головним свідком проти Волкова виступив Сергій Чемес — співробітник в охоронній фірмі «5-й регіон», директором якої був Юрій Крисін. Чеботарьов залучив людей Крисіна для набору «антимайданівців». Цим займалися безпосередньо Чемес і його колега Павло Бялай. Чемес докладно розповів в суді про події 20-22 січня 2014 року, свідком яких був.

20 січня він і Бялай заїжджали разом в офіс на Подолі, де вони отримали від Чеботарьова оплату за свою роботу. Гроші забирав Бялай. Він виплатив Чемесу 100 доларів і дав по 50 доларів для людей, яких вони наймали. Решту грошей відвезли додому до начальника Крисіна, як той і просив.

Ввечері того ж дня, повідомив Чемес суду, був збір «тітушок» на Контрактовій площі. Туди ж на чорному позашляховику під’їхав Волков. Він перелічив людей, організував їх по групах і дав завдання: встати на виїздах з міста і зупиняти автомобілі і автобуси «майданівців» «за всяку ціну», а також охороняти співробітників ДПС «від побиття». Того ж вечора «тітушки» готувалися до викрадення Луценка та Вербицького. Помічник Чеботарьова Роман Щінкін дзвонив Чемесу з проханням знайти людей — 15-20 осіб, які «без зайвих питань» готові виконувати роботу «за добрі гроші». Але Чемес не зміг нікого знайти — ніхто не хотів вплутуватися. За це він отримав прочуханку від свого начальника Крисіна, який подзвонив йому з Мальдівів, де відпочивав у цей час.

Вранці 21 січня Бялай і Чемес знову заїхали в офіс на Подолі за грошима. Чеботарьова цього разу довелося почекати. Поки сиділи в приймальні, Чемес зауважив там людей «спортивної статури» з тактичними сумками для зброї, а також зустрів свого знайомого, який розповів йому, що в офіс вже два дні привозять «майданівців».

Коли з’явився Чеботарьов, він покликав Бялая і Чемеса до себе в кабінет. Там вже був і Волков, який оправдовувався перед Чеботарьовим, чому напередодні їх люди не затримали жодного «майданівця». Все тому, виправдовувався Волков, що їх поділили на занадто маленькі групи — по 10-15 осіб, в той час, як «майданівці» ходили по 20-40 осіб. Незадоволений результатом роботи Чемеса і Бялая, Чеботарьов все ж попросив їх зібрати на вечір ще 400 осіб. Після Бялай забрав обіцяну оплату. З них 1300 доларів — на виплати людям, а 100 доларів — для Чемеса.

Ввечері, свідчив Чемес, він знову бачив Волкова на Контрактовій площі. Волков зібрав старших груп і сказав їм поділитися по 100 осіб і їхати на виїзди з Києва, де чатувати і зупиняти машини «майданівців». Коли з’ясувалося, що люди нічим не озброєні, він попросив Чемеса відправити машину в офіс до Чеботарьова і взяти там держаки від лопат і газові балончики. Чемес послав туди Віталія Чередника, який потім теж свідчив в суді й підтвердив слова Чемеса.

Того ж вечора Чемес на прохання Романа Щінкіна зустрів на трасі «Вишгород-Київ» два пасажирські автобуси з «групами швидкого реагування» і для «силової підтримки в разі ускладнень». Схожі автобуси Чемес побачив на трасі на Бориспіль. На них приїхали люди в білих балаклавах, ними керував Євген Жилін — голова харківського бійцівського спортклубу «Оплот». Жилін повідомив Чемесу, що його люди вже затримали «майданівця», і тримають його в наметі неподалік. Чемес потім побачив його на власні очі. Як встановило потім слідство, це був оператор Владислав Іваненко, якого «тітушки» викрали зі станції метро Петрівка. Коли при допиті з’ясувалося, що він не має стосунку до Майдану, Іваненка відпустили.

Юрій Крисін. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода (RFERL)

Наступного дня, 22 січня, Чемес і Бялай зустріли в аеропорту свого начальника Крисіна і всі разом поїхали до Печерської Лаври на розмову з Чеботарьовим. Той був незадоволений роботою людей Крисіна і казав йому, що «його 100 хлопців» зробили більше, ніж 400 осіб, організованих Чемесом і Бялаєм. Але після закінчення розмови віддав Крисіну пачку грошей — 200 тисяч доларів. З них Чемес отримав за роботу 15 тисяч.

Павло Бялай під час слідства підтвердив свідчення Чемеса, але вже в суді відмовився від них і заявив, що обмовив себе під тиском. Зараз він знаходиться в СІЗО за звинуваченням в нападі на учасників Майдану і замаху на вбивство журналіста газети «Вести» В’ячеслава Веремія.

Його начальника Юрія Крисіна суд вже визнав винним в нанесенні тілесних ушкоджень журналісту Веремію, внаслідок яких той помер. Його продовжують судити за звинуваченням у протидії акціям протесту на Майдані. Крисін заперечує всі звинувачення.

Волков у суді стверджував, що Чемес його обмовив, перебуваючи під контролем правоохоронців і «щоб уникнути відповідальності за злочин, який він скоїв», маючи на увазі співучасть у вбивстві журналіста Веремія. Чемесу справді інкримінували спочатку статтю про вбивство, але в ході слідства обвинувачення змінили. Чемес пішов на угоду зі слідством, визнав провину і дав свідчення у справах інших «тітушок». В результаті отримав три роки і три місяці і вийшов на волю вже через кілька місяців «за законом Савченко».

Намагаючись спростувати слова Волкова про обмову, прокурор Олексій Донський стверджував у суді, що Чемес до Майдану не був знайомий з Волковим і в нього не було підстав давати проти нього неправдиві свідчення. До того ж Чемес не сказав нічого конкретного про участь Волкова у викраденні «майданівців» Луценка і Вербицького, як це було б зручно слідству і обвинуваченню.

«Чемес розповів тільки те, що він знав, і нічого більше», — зазначив Донський, виступаючи в суді на дебатах.

У слідства, стверджував прокурор, на момент надання свідчень, не було важелів тиску на Чемеса. Статтю про вбивство йому перекваліфікували не тому, що Чемес співпрацював зі слідством, а тому що дійсно не знайшлося доказів його причетності до вбивства.

Колегія суддів Бориспільського райсуду, зваживши на аргументи, все ж повірила стороні обвинувачення і представленим нею доказам, а не словам Волкова. Судді взяли до уваги й свідчення Бялая під час слідчого експерименту і впізнання, попри те, що він потім від них відмовився.

В результаті суд визнав Волкова винним в організації протидії Майдану. Але тут же звільнив його від покарання у зв’язку із закінченням п’ятирічного терміну давності притягнення до відповідальності за цією статтею.

«Обставини, що є підставою для призупинення або переривання строку давності, не встановлені», — зазначив у своєму рішенні суд.

Помер від переохолодження

Сергій Вербицький, брат загиблого від тортур «тітушок» вченого-сейсмолога Юрія Вербицького, в суді вимагав для Волкова довічного ув’язнення. Сторона обвинувачення стверджувала, що довела не тільки факт викрадення і тортур «майданівців», а й вбивства «поза розумними сумнівами», і вважала, що 13 років позбавлення волі для Волкова буде достатнім покаранням за всі скоєні злочини.

Юрій Вербицький. Фото: сайт Небесна Сотня, www.nebesnasotnya.in.ua

Як відомо з матеріалів справи, «тітушки» спочатку полювали за Ігорем Луценком, який тоді був заступником коменданта Майдану і членом Ради всеукраїнського об’єднання «Майдан». У них було завдання: допитати Луценка про організаторів протестів, їх плани, джерела фінансування; крім того була й інша мета — залякати протестувальників. «Тітушки» знали про пересування Луценка — ці дані вони отримували від міліції. Тому, коли ввечері 20 січня Луценко відгукнувся на виклик про допомогу і повіз пораненого активіста Юрія Вербицького в Олександрівську лікарню, там їх вже чекали.

Слідство встановило дев’ятьох осіб — безпосередніх виконавців викрадення: це Олександр Медведь, Микола Якубович, Олександр Ляхович, Микола Богдан, Віктор Тиндюк, Дмитро Щукін, Сергій Мисливий, Олександр Тендіт і Юрій Таран.

Щоб координувати групу на місці, з офісу Чеботарьова до лікарні виїхали по черзі спочатку Володимир Неживий — начальник служби безпеки Чеботарьова, а потім і Волков.

Медведь і Якубович, які були на позашляховику, стежили за дорогою і повідомили іншим, коли машина Луценка заїхала на територію лікарні. Як тільки Луценко і Вербицький зайшли в офтальмологічне відділення лікарні, їх схопили «тітушки». Активістів витягли на вулицю і кинули в мікроавтобус «TOYOTA НІ АСЕ», за кермом якого був Віктор Тиндюк. Автомобіль залишив лікарню і поїхав в сторону траси «Київ-Бориспіль». Медведь і Якубович, виїхавши слідом, попрямували до офісу на Подолі і очікували там подальших вказівок. Туди ж поїхав Волков, а слідом за ним через деякий час і Неживий.

Ігор Луценко. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Луценка і Вербицького вивезли на територію Бортницького лісництва, де Тендіт, Богдан і Мисливий влаштували їм допит, супроводжуючи його побиттям палицями, ногами й руками. Вони вимагали розповісти, хто фінансує і організовує Майдан, формулює вимоги та складає плани протестувальників.

Як свідчив у суді Луценко, йому здавалося, що львів’янина Вербицького били особливо жорстоко, і коли їх знову посадили в мікроавтобус, той був без свідомості.

«У мене було відчуття, що нас там вб’ють», — говорив Луценко.

Вивчивши дані переміщення Волкова по білінгу його телефону, слідство встановило, що в цей час Волков виїхав з офісу на Подолі в сторону Бортницького лісництва за маршрутом транспортування «майданівців». Потім подзвонив Щінкіну, який знаходився на Оболоні разом з Чеботарьовим, і поїхав до них. Пробувши там близько пів години, Волков поїхав на Поділ, в район офісу. Дзвонив Неживову, щоб передати доручення щодо подальших дій, а той передзвонив Тиндюку. Після цього дзвінка Тиндюк повіз Луценка й Вербицького у свій гараж №236 в гаражному кооперативі «ГСК-12» в Дарницькому районі. Активістів Майдану тримали там з 7 ранку до 4 години дня і продовжували катувати.

Луценко розповідав в суді, що йому натягнули на голову мішок, обмотали скотчем, залишивши тільки маленьку дірку біля носа. Він також чув, як якісь двоє його охоронців говорили: «Ну що? Здаємо до райвідділу?». Після закінчення допитів в приміщення, де знаходився Луценко, принесли людину. Все ще з мішком на голові, він не бачив, хто це, але зрозумів, що Вербицький: чоловік важко і часто дихав. Після 16:00 Луценка і Вербицького вивезли з гаража в різних напрямках. Луценка випустили в селі Проців Бориспільського району. Він зміг вийти до людей і попросити про допомогу.

Вербицький не врятувався. Його знайшли вже мертвим під дорожнім знаком «Гнідин» — села в Бориспільському районі. Він вісім годин пролежав на десятиградусному морозі. На голові у Вербицького був мішок, заклеєний скотчем. Ймовірно, Вербицький приходив до тями, оскільки скотч був розірваний. Медична експертиза показала, що в нього були зламані 14 ребер і пошкоджені внутрішні органи. Однак судмедексперт стверджував, що Вербицький міг рухатися і мав шанс вижити, не зважаючи на тяжкі тілесні ушкодження.

Прокуратура з цим висновком була не згодна і стверджувала в суді, що «тітушки» розуміли, що Вербицький міг померти, коли вони викинули його майже бездиханного на сильному морозі.

«Холод — це знаряддя вбивства!» — заявила в дебатах адвокатка потерпілого Вербицького Євгенія Закревська.

Вона вказала на фото тіла Вербицького: на ньому видно, що він не намагався згорнутися калачиком і зігрітися — так би зробила людина, яка помирала б в свідомості. Закревська в своїх аргументах посилалася на рішення Європейського суду з прав людини, який розглядав справу «Луценко і Вербицький проти України».

Європейський суд поклав відповідальність за вбивство Вербицького та інші дії «тітушок» на державу, оскільки криміналітет бив, викрадав і катував активістів Майдану під контролем або за вказівкою влади.

«Применение зверской силы». Европейский суд по правам человека возложил ответственность за насилие на Майдане на украинское государство

Також суд вказав на те, що правоохоронні органи так і не розслідували дискримінаційний мотив в тортурах і вбивстві Юрія Вербицького, попри те, що про це свідчив Луценко.

«Відповідно до усталеної прецедентної практики Суду і з врахуванням наявної інформації та подій в Україні в той час, це твердження вимагало ретельного розслідування щодо того, чи було походження Юрія Вербицького із Західної України фактором, що сприяв жорстокому поводженню з ним і смерті. Однак в ході розслідування таких міркувань, судячи з усього, не було», — зазначено у рішенні ЄСПЛ від 21 січня 2021 року.

Волков повністю заперечував, що причетний до викрадення активістів Майдану. У своїх свідченнях він стверджував, що з викрадачами не знайомий. А в ніч викрадення він був не в офісі Чеботарьова, а з компанією в лазні, розташованій за тією ж адресою, де й офіс. Він також стверджував, що його телефон взяв чоловік, який був разом з ним в лазні, але поїхав. Так він пояснив те, що телефон зафіксували біля Олександрівської лікарні. Волков не міг згадати, куди він їздив після лазні.

«Був у лазні, а телефон хтось забрав». Олександр Волков, якого звинувачують в організації викрадення активістів Майдану, вперше дав свідчення

«В мене багато було в житті ночей, що я не пам’ятаю де я був і їздив. Деякі ночі я пам’ятаю, деякі ні — як будь-яка людина», — говорив Волков.

Колегія суддів Бориспільського міськрайонного суду врахувала, що свідчення Волкова спростовувалися свідченнями свідків, даними про переміщення телефону і трафіком з’єднань. Однак судді не прислухалися до аргументів обвинувачення і потерпілих, а також рішення ЄСПЛ і ухвалили, що Вербицький помер в результаті переохолодження. Суд вважав, що наміру вбивати його у «тітушок» не було, а фізичне насильство вони застосовували тільки для того, щоб отримати інформацію про організацію акцій протесту. Це, на думку суду, підтверджують свідчення потерпілого Луценка і той факт, що його відпустили після допитів.

Статтю про умисне вбивство частина 2 статті 115 Кримінального кодексу , яку інкримінували Волкову, суд перекваліфікував на залишення в небезпеці частина 3 статті 27, частина 3 статті 135 Кримінального кодексу . Інші статті — організацію викрадення частина 3 статті 27, частина 3 статті 146 Кримінального кодексу і тортур частина 3 статті 27, частина 3 статті 127 Кримінального кодексу — залишили.

Олександр Волков. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Волкову призначили остаточний строк у вигляді позбавлення волі на 9 років. Термін покарання порахували з дня його затримання 29 липня 2017 року. Час, проведений в СІЗО, йому перерахують по «закону Савченко», який зараховує день в ізоляторі за два, хоча затримання Волкова відбулося тоді, коли закон втратив свою дію.

За рішенням суду Волков повинен буде виплатити Луценкові матеріальні збитки в розмірі майже 33 тисяч гривень та моральні — в розмірі 450 тисяч гривень. Брату Вербицького Волков повинен відшкодувати моральну шкоду в розмірі 450 тисяч гривень. Державі Волков оплатить 147 тисяч гривень за експертизи.

Сторона обвинувачення вже заявила, що буде оскаржувати вирок. Волков продовжує стверджувати, що він не винен.

77 нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році
77

нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів