Перший російський військовий, якого судять за вбивство цивільного українця. Справа Вадима Шишимаріна

Солом’янський районний суд Києва розглядає справу російського військового — командира відділення 4-ї танкової Кантемирівської дивізії Московської області 21-річного сержанта Вадима Шишимаріна.

Офіс генерального прокурора назвав його першим російським військовим, якого судять за вбивство мирного жителя в Україні.

«Прокурори та слідчі СБУ зібрали достатньо доказів його причетності до порушення законів та звичаїв війни, поєднаних з умисним вбивством частина 2 статті 438 Кримінального кодексу », — повідомила генеральна прокурорка Ірина Венедіктова.

Шишимаріну загрожує від 10 років до довічного ув’язнення.

Офіс генпрокурора стверджує, що 28 лютого Шишимарін убив беззбройного жителя селища Чупахівка в Сумській області.

СБУ опублікувала відео, на якому сержант розповідає подробиці вбивства. Він каже, що перед цим колону російської військової техніки обстріляла українська армія. Відступаючи, він і четверо співслужбовців захопили легковий автомобіль і заїхали до селища. Дорогою побачили чоловіка, який говорив телефоном.

«Мені наказали вистрілити, я випустив по ньому автоматну чергу, він упав. Ми поїхали далі», — каже на відео сержант.

За повідомленням Офісу генпрокурора, загиблий, 62-річний чоловік, помер за кількадесят метрів від свого будинку.

Перед початком засідання судова охорона заводить обвинуваченого до скляного боксу. Молодий коротко стрижений хлопець, трохи затинаючись, відповідає на запитання судді. Розповідає, що зареєстрований у місті Усть-Ілімськ Іркутської області, неодружений, дітей немає. Раніше не судимий. Служить у військовій частині 32010 у Московській області. Його знайомлять із перекладачкою — молода дівчина в білій хустці біля боксу перекладає йому слова судді та прокурорів. Прокурор Андрій Синюк клопоче про відкрите судове засідання. Суддя у відповідь пропонує провести засідання у вівторок, 17 травня, і йде до нарадчої кімнати.

Суддівська колегія виходить із нарадчої кімнати, і Сергій Агафонов оголошує, що процес відбуватиметься у відкритому режимі, а перше засідання по суті розпочнеться 18 травня.

Прокурор Андрій Синюк (праворуч), суддівська колегія та адвокат Віктор Овсянников. Фото: Лариса Кальчик, Ґрати

Після цього Шишимаріна швидко виводять із зали суду.

Сьогоднішнє засідання починається з посилення обмежень на доступ журналістів до зали суду — пускають операторів переважно іноземних видань, які сваряться між собою за місце. Для решти організували трансляцію в сусідній залі.

Зала суду перед початком засідання. Охочих потрапити всередину журналістів — дуже багато. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Вадима Шишимаріна заводять до скляного боксу. До зали заходить колегія суддів. Шишимарін перед засіданням розмовляє зі своїм адвокатом Віктором Овсянниковим.

Вадим Шишимарін. Фото: Лариса Калик, Ґрати

У залі жінка в чорній жалобній хустці на голові та світло-бузковій куртці, яка представляється Катериною Сергіївною — це потерпіла. Її прізвища не чути. Вочевидь, це родичка 62-річного Олександра Шеліпова, вбитого 28 лютого.

Як і на минулому засіданні, Шишимаріну надали перекладачку.

Суддя Сергій Агафонов каже прокурору, що він може зачитати обвинувальний акт.

Прокурор Андрій Синюк зачитує обвинувальний акт — він короткий.

Вадим Шишимарін разом з іншими військовослужбовцями РФ перетнув кордон 24 лютого в Сумській області.

«Будучи командиром відділення військової частини №32010, маючи при собі автоматичну зброю, разом з іншими невстановленими слідством особами 13 гвардійського танкового Шепетівського Червонопрапорного полку військової частини №32010 четвертої танкової Кантемирівської дивізії Московської області висунувся з міста Грайворон Бєлгородської області у напрямку до російсько-українського кордону. Того ж дня перетнув державний кордон України в Сумській області» — уточнює прокурор.

Посилаючись на Женевську конвенцію, він зазначає, що Шишимарін має статус комбатанта.

Разом з іншими військовослужбовцями РФ Шишимарін 24-26 лютого продовжував рух територією України, — продовжує Синюк. Військовослужбовці РФ за цей час неодноразово потрапляли під вогонь військовослужбовців ЗСУ. У зв’язку з цими обстрілами невстановленим керівництвом збройних сил РФ було ухвалено рішення про формування колони у складі п’яти одиниць техніки — БМП, автомобіль КАМАЗ, два бензовози і ще один БМП з особовим складом військовослужбовців РФ».

Приблизно о 8:00 ранку 28 лютого з невстановленого місця неподалік села Камиші Охтирського району Сумської області колона продовжила рух у бік державного кордону України з РФ у напрямку до населеного пункту Чупахівка Охтирського району Сумської області.

У Чупахівці колона рухалася вулицею Леніна, потім проїхала через міст річки Ташань на вулицю Лебединського і продовжила рух. Неподалік села Гринченкове колону розбили військовослужбовці ЗСУ. Вони знищили БМП і КАМАЗ. Близько 15 військовослужбовців РФ залишилися без транспорту і розділилися на кілька груп. В одній із них були Шишимарін, Макєєв, Мальтісов, Калінін і Куфаков.

Приблизно о 10:30 між Чупахівкою і Гринченковим вони побачили автомобіль Фольксваген Пассат сірого кольору. За кермом був Орєхов В.М. Він їхав їм назустріч з боку села Довжик.

Порівнявшись з автомобілем, військові обстріляли його з автоматів, пошкодивши кузов, лобове скло і переднє ліве колесо. Орєхов зупинився, пересів на праве переднє сидіння, відчинив двері і вискочив з машини, сховавшись біля узбіччя дороги.

П’ятеро військовослужбовців захопили автомобіль. Макєєв сів за кермо, поруч із ним на переднє сидіння сів Куфаков, за ними — Шишимарін і Мальтісов, а Калінін застрибнув у багажник.

Вони вирушили до Чупахівки. Там біля будинку 52 на вулиці Лебединського вони побачили цивільного — громадянина України, місцевого жителя Шеліпова Олександра Федоровича. Він був у цивільному одязі і без зброї. Шеліпов повертався додому і розмовляв телефоном.

«Помилково вважаючи, що цивільний хоче повідомити про них ЗСУ, Куфаков наказав Шишимаріну вбити цивільного.

Шишимарін 3-4 рази вистрілив у Шеліпова зі своєї зброї, автомата Калашникова, висунувшись з вікна автомобіля.

Унаслідок цього Шеліпов отримав поранення в ліву скронево-тім’яну ділянку, розтрощення склепіння черепа і руйнування головного мозку. Причиною смерті стало вогнепальне поранення голови, яке спричинило розтрощення кісток черепа».

Після цього п’ятеро російських солдатів поїхали далі. На мосту через річку Ташань вони зустріли автомобіль ВАЗ 2109 білого кольору. За кермом був Кузьменко В.В., який їхав їм назустріч. Приблизно об 11:00, погрожуючи йому зброєю, солдати РФ відібрали у нього автомобіль і поїхали в бік села Перелуг.

На містку перед селом вони потрапили в засідку. Її влаштували місцеві жителі з гладкоствольною зброєю — тероборона. У бою Куфакова вбили, а четверо російських солдатів, що залишилися, втекли в напрямку свиноферми в південно-східній частині села Оленівське. Там вони ховалися до ранку 1 березня, а потім вирушили в бік села Камиші, де здалися в полон місцевим жителям».

Суддя запитує Шишимаріна, чи визнає він провину

— Так, — відповідає зі скляного боксу Шишимарін.
— Повністю? — уточнює суддя.

Обвинувачений підтверджує.

«Перед судом стоїть непросте завдання — розглянути першу в історії країни справу проти військовослужбовця іншої країни, який убив мирного жителя України, — виступає з промовою прокурор Андрій Синюк. — Сторона обвинувачення готова доводити вину Шишимаріна. Ми викличемо до суду свідків, надамо протоколи проведення слідчих дій та інші докази».

Прокурор Андрій Синюк та Ярослав Ущапівський. Фото: Лариса Калик, Ґрати

Його підтримує колега — Ярослав Ущапівський.

«Речові докази обвинувачення: телефон, по якому говорив потерпілий, і п’ять автоматів, які були у військовослужбовців РФ».

Після державних обвинувачів виступає адвокат Віктор Овсянников.

«Після 24 лютого наша країна стала іншою. У нашому суспільстві дуже сильне напруження. Наші громадяни дають відсіч агресору. Ця ситуація позначилася і на нашій роботі. Але прошу підходити до цієї справи з холодною головою. Ми морально і юридично не маємо права керуватися лише нашими почуттями. Україна, насамперед, правова держава. Прошу, Ваша честь, дуже ретельно оцінювати докази та показання свідків і керуватися виключно своїми внутрішніми переконаннями».

Шишимарін від вступного слова відмовляється.

Колегія суддів, порадившись на місці, затвердила порядок розгляду справи: допит потерпілої, обвинуваченого, двох свідків і речові докази.

Оголошують перерву, колегія йде.

Журналісти знову починають боротися за місця в залі.

Журналісти чекають у черзі, щоб потрапити до зали суду. Фото: Лариса Калик, Ґрати

Суддя оголошує перерву до 12:00 завтра — 19 травня через надто велику кількість журналістів, які бажають потрапити до зали суду.

«У залі суду присутні понад 150 представників ЗМІ, суд вирішив відкласти судовий розгляд», — пояснює суддя.

Шишимаріна виводять.

Процес триває. Його перенесли до будівлі Апеляційного суду, де достатньо місця для всіх журналістів, які хочуть потрапити на засідання, — учора засідання призупинили через малу залу, яка не могла вмістити всіх.

Вадим Шишимарін. Фото: Лариса Калик, Ґрати

Учора на засіданні прокурор Андрій Синюк зачитав обвинувальний акт. Вадим Шишимарін відмовився від вступного слова, але повністю визнав провину у вбивстві 62-річного Олександра Шеліпова — жителя селища Чупахівка в Сумській області 28 лютого цього року.

Адвокат обвинуваченого Віктор Овсянніков закликав суд підходити до справи з «холодною головою» й ретельно оцінювати докази та свідчення.

Видання «Медуза» поспілкувалося з матір’ю обвинуваченого, Любов’ю. Вона живе в містечку Усть-Ілімськ Іркутської області. Жінка, не називаючи свого прізвища Воно відрізняється від прізвища сина  розповіла, що 21-річний Вадим закінчив школу і ПТУ, потім працював у Москві на шиномонтажі. Відслуживши строкову службу в травні 2020 року, підписав контракт.

Мати згадала, що за тиждень до того, як син потрапив у полон, він зателефонував з російсько-українського кордону й попередив, що в нього на тиждень буде вимкнений телефон. Про те, що Вадим у полоні, вона дізналася 1 березня, у день, коли він здався.

«Я взагалі не мала жодного уявлення, що війна, що там в Україні щось відбувається», — сказала журналістам мати обвинуваченого.

Син зв’язався з нею через два тижні після того, як потрапив у полон. 13 березня він зателефонував по відеозв’язку і сказав, що в нього все добре.

«Потім лише, коли він з [українським журналістом Володимиром] Золкіним [спілкувався], я з ним ще поговорила, і все», — сказала мати обвинуваченого.

На запитання, як вона ставиться до ситуації, в якій опинився її син, Любов відповіла обережно:
«Я ж не знаю, як там що сталося, хто стріляв, хто не стріляв. Просто на нього це все звалюють. І все. Я розумію, що у Вадима немає виходу сказати: «Ні, я так не робив».

На суд до сина вона не поїхала.

«Я б із радістю приїхала, але мені його не віддадуть. Просто сказали: «Ніяк. Усе. Ніяк», — цитують жінку журналісти.

Допитують потерпілу — Катерину Шеліпову, дружину вбитого.

Допит Катерини Шеліпової. Фото: Лариса Калік, Ґрати

У ніч на 28-ме нашою вулицею їздили танки, — розповідає жінка. Ми сиділи в погребі. До нас приєдналися сусіди. Чоловік зранку був на подвір’ї. Уночі були вибухи. Сусіди сказали, що підірвали машину і танк, і він вирішив поїхати подивитися. Він не вважав, що це небезпечно. Я його відмовляла. На початку десятої він сказав, що візьме машину і поїде. Прокурор уточнив, машину чи велосипед. Шеліпова поправилася — велосипед.

Взяла відро набрати води. Дійшла до криниці й почула постріл, — продовжує жінка. Почала телефонувати чоловікові. Пішла до хвіртки. Побачила машину і того молодого чоловіка з автоматом.

«Я хвіртку зачинила і стояла. Коли стрілянина закінчилася, я вийшла на вулицю і побачила свого чоловіка. Він уже був убитий пострілом у голову. Я почала кричати. Дуже голосно кричати. Прийшли сусіди. Ми накрили його сукном», — розповідає свідка.

Прокурор уточнює, коли вона почула постріли — близько 11 ранку. Зброї у чоловіка не було.

— Що для вас означає втрата чоловіка? — запитує прокурор Ярослав Ущапівський.
— Він для мене був усім. Він був моїм захисником.
— Яке адекватне покарання може бути за це? — уточнює прокурор.
— Я думаю, що довічне ув’язнення. Але якщо його обміняють на наших захисників «Азовсталі», я не буду проти.

Допитують обвинуваченого — Вадима Шишимаріна. Його розповідь — коротка.

27 лютого наша БТРг Батальонная тактическая группа  прибула до села Камиші. Розставили світлошумові пастки. 28 лютого сформували колону, і вона вирушила до Росії, щоб вивезти поранених. За кілька годин її розбили. Підбили БТР і медичний КАМАЗ.

«У підсумку пішли я, невідомий і Іван Мальтісов, — продовжує Шишимарін. — Я сів за водієм, Мальтісов біля мене. Ми хотіли приїхати до розташування наших військ. Там був чоловік, він розмовляв телефоном. Прапорщик Кафуров наказав стріляти. Я відмовився. Тоді ще один військовослужбовець загрозливим тоном наказав мені стріляти, аргументувавши це тим, що він нас здасть. Я вистрілив короткою чергою».

Вадим Шишимарін. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Ми зустріли машину. Прапорщик вивів водія, ми пересіли й поїхали далі. Проїхали міст і потрапили в засідку мисливців. Машина з’їхала в кювет. Прапорщик і Макеєв одразу вискочили. Мальтісов сказав, що водій ще живий. Але лейтенант наказав відступати.

Ми пішли в очерети, йшли весь день, увечері дійшли до свиноферми. Уночі прийшов сторож. Зброю ми розрядили, йому ніхто не погрожував. Уночі він вийшов. Я сидів на печі. Мені сказали піти подивитися, де він. Я його бачив, сказав про це, мені сказали покликати його. Коли я вийшов знову, його вже не було. Вирішили йти. У село не заходили. Побачили цивільного чоловіка. Ми все здали. Зброю, каски. Після цього ми побачили ЗСУ.

— Яким документом військовослужбовець керується насамперед? — запитує в Шишимаріна суддя Сергій Агафонов.
— Військовим квитком? — невпевнено відповідає підсудний.
— А військовим статутом?
— Так.
— Ви зобов’язані за статутом виконувати вказівки не вашого безпосереднього командира?
— Ні. Але мого не було. Я підкорявся офіцерові.
— Ви зобов’язані виконувати явно злочинний наказ?
— Ні.
— Ви стріляли зі свого автомата?
— Так, з АК-47.
— Ви зможете його впізнати?
— Так.
— За якими ознаками?
— За номером, — відповідає Шишимарін. Пізніше він назвав його прокурору — 8439778.

Допит Шишимаріна продовжує прокурор Ярослав Ущапівський.

— Чому ви виконали наказ невідомого лейтенанта, але до цього не виконали наказ прапорщика Макєєва?
— Там була стресова ситуація, він кричав.
— Чому ви вирішили здатися місцевим жителям?
— Я не хотів воювати. Я вважав за потрібне здатися, щоб залишитися живим

Кілька запитань Шишимаріну ставить Катерина Шеліпова.

— Що ти відчував до мого чоловіка?
— Страх.
— Ти визнаєш провину?
— Так. Я розумію, що ви не зможете мене пробачити, але я прошу вибачення.

Шишімаріна допитує адвокат Віктор Овсянников.

— Як ви потрапили під обстріл?
— Я їхав у машині, потім вона зупинилася. Я визирнув із машини й побачив, як перед нами горить санітарна машина.

— Якщо в бою гине командир, солдати губляться?
— Його обов’язки візьме на себе хтось зі старших, і решта будуть йому підкорятися.
— Хто був у машині?
— Рядовий Мальтісов, прапорщик Макєєв, невідомий і старший лейтенант Калінін, він був у багажнику.

Суддівська колегія у справі Вадима Шишімаріна — Олександр Бурлака, Сергій Агафонов, Оксана Криворот. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

— Хто першим помітив потерпілого?
— Прапорщик Макєєв і пасажир, незнайомий мені. Прапорщик побачив, що він розмовляє телефоном, і сказав стріляти. Потім до мене обернувся невідомий і почав кричати, щоб я стріляв, бо я наражаю їх на небезпеку.
— Коли ви самі побачили потерпілого
— Коли ми з ним зрівнялися. Я вистрілив короткою чергою
— Ви стріляли прицільно?
— Ні. Коли я вистрілив, невідомий сказав мені, щоб я не хвилювався, що насамперед треба врятувати нас.
— Ви бачили тіло потерпілого?
— Ні.

— Яке у вас внутрішнє ставлення до потерпілого.
— Я не хотів його вбивати. Я вистрілив, щоб від мене відчепилися.

Суддя просить Шишимаріна розповісти про себе.

«23 червня 2019 року мене призвали на строкову службу, через 10 місяців я підписав контракт. Я вирішив залишитися в армії й звідти допомагати батькам, а також служити в Московській області, відслужити один контракт і залишитися там. Якщо перевести в долари, то я отримував приблизно 550», — розповідає обвинувачений.

— Ви знали, що Україна — незалежна країна? Що ви знали про Україну? — запитує його суддя.
— Мене це не цікавило.
— Коли ви перетинали кордон, ви розуміли, що вторглися в Україну?
— Так.
— Коли ви стріляли, розуміли, що потерпілий — цивільний?
— Так.
— Ви могли діяти інакше? Просто налякати його могли?
— Так, міг.
— Ваше ставлення до злочину?
— Я вважаю це неприйнятним і кримінально караним. Найвища міра покарання. Своєї вини я не заперечую.

Увесь час Шишимарін стоїть в акваріумі, тримаючи руки за спиною. Відповідає спокійним голосом.

На цьому допит обвинуваченого закінчується.

Суд починає допитувати свідків обвинувачення. Перший — Ігор Дейкон. Він є свідком обвинувачення.

Допит свідка Ігоря Дейкона. Фото: Лариса Калик, Ґрати

Це сусід загиблого, раніше обвинуваченого не бачив.

«Приблизно о 10:30 28 лютого я, мій батько і сусіди стояли на вулиці біля нашого будинку. Вдалині ми почули автоматні черги. До цього я таких звуків ніколи не чув. Через 30 хвилин ми почули шум на дорозі. Я побачив, як нам назустріч їде сірий автомобіль Фольксваген. Щойно він виїхав на нашу вулицю з-за повороту, ми почули коротку автоматну чергу. Я побачив, що з автомобіля із заднього лівого вікна стирчить автомат, який направили на житлові будинки. Після цього автомобіль, не зупиняючись, рухався нам назустріч. Ми зайшли у двір і сховалися. Ще пам’ятаю, що ззаду був відкритий багажник. У машині були люди в камуфляжній формі зеленого кольору. Автомобіль, не зупиняючись, проїхав повз наш двір і поїхав у центр села. Я зрозумів, що шум, який ми чули, — це пошкоджена ліва шина цього автомобіля.

Ми вийшли на вулицю. Буквально за кілька хвилин ми почули крик і плач сусідки — Катерини Шелипової. Ми поспішили на допомогу. Підбігши, я побачив, що на тротуарі біля проїжджої частини лежить тіло її чоловіка. Я його добре знав і відразу впізнав.

Він лежав на спині, руки розкинуті, біля лівої руки лежав мобільний телефон. Він був без ознак життя. Частина кісток черепа була відсутня, і було видно білу масу. Ми вирішили, що велосипед треба забрати, а тіло накрити, і якнайшвидше відійти з того місця. Тому що боялися, що військові можуть повернутися. Ми завели велосипед у двір. А Катерина Степанівна накрила тіло чоловіка. Потім вирішили, що треба забрати його. Разом із сусідами ми занесли його на покривалі у двір».

— Ви не бачили, хто саме стріляв? — запитує у свідка прокурор Ярослав Ущапівський.
— Ні. Але можу стверджувати, що стріляли з вікна з лівого боку позаду водія.

— Місцева влада після початку бойових дій не давала вам роз’яснень, як себе поводити? — запитує у нього адвокат Овсянников.
— Ні. Я в таких випадках користуюся підказками з інтернету. Коли ми побачили у себе в селі колони військової техніки, ми намагалися бути вдома і нікуди не виходити.

Другий свідок — Іван Мальтісов, рядовий російської армії, старший механік — водій, який здався в полон разом із Шишимаріним.

До зали заводять Мальтісова. Він у незастебнутих черевиках, сірих спортивних штанах і кофті.

Допит Івана Мальтісова. Фото: Лариса Калик, Ґрати

Мальтісов повторює розповідь про те, як 28 лютого сформували колону, а потім її розбили ЗСУ. Частина техніки злетіла в кювет. Кілька солдатів, серед них і Мальтісов, пішли вперед. Приблизно за кілометр побачили машину, вистрілили, коли вона зупинилася. Вони сіли в машину, підбігли старший лейтенант, прапорщик і ще один рядовий. Усі сіли в машину.

— У вас у всіх була зброя? — запитує прокурор Ущапівський.
— Так.
— Якого кольору?
— Чорного, — відповідає свідок і згадує три останні цифри номера свого автомата — 871

— Ви пам’ятаєте, хто вам наказав колоні 28 лютого рухатися в Росію?
— Підполковник Ларіонов.

Мальтісов каже, що теж не знає людини, яка наполягла, щоб Шишимарін вистрілив у мирного цивільного з велосипедом.

— Хтось із тих, хто був у машині, щось сказав?
— Старший лейтенант, який сидів ззаду, наказав, щоб усі поставили зброю на запобіжники
— Навіщо? — запитує прокурор.
— Щоб більше такого не робили, не стріляли по цивільних.

— Шишимарін був зобов’язаний виконувати накази прапорщика і старшого лейтенанта? — продовжує допит прокурор Синюк.
— Вони були старші, ми їх слухалися.
— Прапорщик погоджував вказівку стріляти зі старшим лейтенантом?
— Ні, він же був у багажнику. Він узагалі не давав вказівки стріляти по цивільних і потім сказав, щоб поставили на запобіжник.

Рядового Мальтисова допитує адвокат Віктор Овсянніков.

— Опишіть цього невідомого, який наполягав, щоб Вадим вистрілив.
— Точно сказати не можу. Уже пізніше ми дізналися, що він був офіцером. У нього був автомат.
— Рація була в нього?
— Можливо. Він підбіг, одним із перших сів у машину, я його не роздивився. На вигляд 25–30 років. Мабуть, старший лейтенант.

Допит Івана Мальтисова. Фото: Лариса Калик, Ґрати

— Щодо прапорщика Макєєва. На ньому були знаки розрізнення?
— Ні, але я з ним розмовляв, коли ми вже були на фермі.
— У вас п’ятеро озброєних людей в автомобілі. Як ви домовилися, хто кому підпорядковується?
— Такого не було. Просто прапорщик сказав, що знає дорогу, і ми поїдемо до своїх та попросимо допомоги.
— Кому в машині підпорядковувався Вадим?
— Прапорщику?
— А той?
— Нікому, тому що старший лейтенант був у багажнику.
— Лейтенант віддавав накази чи розпорядження, поки ви їхали?
— Ні.
— Прапорщика сприймали як командира?
— Так.
— Яка його доля?
— Я його вже місяць не бачив.
— Яка доля невідомого, який наказав стріляти?
— Нам сказали, що він загинув.
— Солдат зобов’язаний виконувати наказ?
— Так, але якщо він злочинний, то ні.
— Чим відрізняється злочинний наказ від незлочинного?
— Завдавати шкоди, мародерити — це вже злочин.
— А якщо цивільний загрожує вашому життю?
— Якщо вийде — знешкодити, поранити, але не вбивати. А якщо реальна загроза — за ситуацією.
— Як відрізнити військового від цивільного?
— Військові носять форму.

Суддя уточнює, чи знав Мальтисов Шишимаріна до 24 лютого. Той відповідає, що так, і підтверджує, що в них не було конфліктів.

— Ви намагалися перешкодити вбивству цивільного? — запитує свідка суддя.
— Ні. Я тоді про це не думав.
— Ви могли відмовитися від вторгнення на територію суверенної держави.
— Я точно не знаю, тому що у нас забрали документи. Я зрозумів, що [нахожусь] в Україні, уже після перетину кордону.

На цьому допит Мальтисова закінчується. Суд оголошує перерву на 20 хвилин, після чого вивчатимуть речові докази.

Після перерви Катерина Шеліпова звертається до суду й каже, що не продовжуватиме участь у процесі, пославшись на сімейні обставини. Колегія, порадившись, вирішила продовжити без неї.

Суд починає вивчати письмові докази. Прокурор Ущапівський зачитує кожен документ і передає його суддям.

Держобвинувачення вивчає й передає суду письмові докази. Фото: Лариса Калик, Ґрати

Письмові докази обвинувачення: постанови про групу прокурорів, про слідчу групу, постанова про виділення матеріалів щодо Шишімаріна в окреме провадження, реєстр матеріалів. Протокол про те, що Шишімарін ознайомлений з матеріалами, протокол упізнання від 25 квітня про те, що свідок Рудаков — про нього в суді ще не йшлося — упізнав Шишімаріна як людину, яка 28 лютого сиділа на задньому сидінні ліворуч в автомобілі Volkswagen Passat. Протокол упізнання обвинуваченого потерпілою. Вона впізнала Шишімаріна як людину, яка 28 лютого їхала в автомобілі на задньому сидінні.

Протокол слідчого експерименту від 25 квітня. Дейкон і Рудаков — свідки — упізнали Шишімаріна. Протокол слідчого експерименту від 30 квітня за участю Шишімаріна і свідка Мазінцева — його також згадують уперше. Він підтвердив факт убивства Шеліпова Шишімаріним. Експерименти проводили в Чупахівці, де був убитий Шеліпов.

Після засідання прокурор Ярослав Ущапівський пояснив «Ґратам», що свідки Рудаков і Мазінцев — бійці місцевої тероборони, які обстрілювали колону російських військ, де перебував Шишімарін.

Акт приймання-передачі зброї — трьох автоматів Калашникова, які голова місцевої самооборони передав слідчому. Серед них — автомати Шишімаріна і Мальтісова. Обидва назвали номери своїх автоматів під час допитів. Ще один акт приймання-передачі двох автоматів, які були в них, і протокол огляду автоматів, які передав слідчий.

Протокол огляду документа від 30 квітня. Це документ на одній сторінці. «Відомість про закріплення особистої зброї зенітно-ракетного взводу військової частини 32010», з якої випливає, що сержант Шишімарін отримав АК-47 номер 8439778 1993 року і два ріжки патронів до нього.

Протокол огляду телефону потерпілого від 30 квітня. Телефон є ключовим доказом.

Постанова про призначення експертиз. Зокрема щодо осудності Шишімаріна.

«Шишімарін не страждає на будь-який розлад і здатний усвідомлювати наслідки своїх дій», — зачитує прокурор.

Експертний висновок про розтин від 3 травня. Для цього тіло ексгумували — воно три дні пролежало на вулиці, потім його поховали.

Постанова про призначення балістичної експертизи та висновок експерта.

Акт приймання-передачі вилученого майна про те, що до сьогоднішнього дня воно зберігалося в кімнаті зберігання доказів. На цьому письмові докази закінчуються.

Суддя запитує у Шишімаріна, чи ознайомився він із відомістю про видачу зброї. Той киває.

— Яке прізвище командира, який її підписував? — запитує суддя.
— Майор Кудрявцев, — відповідає підсудний.

Суд переходить до речових доказів.

Почнемо з телефона, каже суддя. Прокурор показує маленький чорний кнопковий телефон Samsung.

«Дзвінок, який зробив Шеліпов, відстежено, і його співрозмовник це підтвердив», — каже прокурор Ущапівський.

Прокурори дістають із білого целофанового пакета два чорні автомати і три ріжки до них та розкладають на столі перед собою.

Державне обвинувачення показує автомати російських військових, зокрема Вадима Шишимаріна. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Шишимаріна ще раз просять назвати номер свого автомата — він відповідає.

Ущапівський підходить до суддів і показує їм автомат Шишимаріна.

Суддя каже, що вивчення речових доказів завершено.

Доповнень у обвинувачення немає. Адвокат Віктор Овсянніков просить викликати до суду двох нових свідків — лейтенанта Калініна і прапорщика Макєєва. У відповідь прокурор каже, що Макєєва і Калініна вже обміняли та передали Росії. На підтвердження прокурор передає суду список обміняних полонених за підписом заступника генпрокурора України, серед яких згадуються Калінін і Макєєв.

«Ця інформація стала мені відома лише зараз. Тоді я відмовляюся від клопотання, щоб не затягувати судове рішення», — каже Овсянніков.

Суд переходить до дебатів.

Першим у дебатах виступає прокурор Ярослав Ущапівський. По суті, він повторює обвинувальний акт. Знову зачитує, як рухалися російські військові, як побачили Шепілова і застрелили його.

Прокурор каже, що вина Шишимаріна доведена показаннями свідків і зібраними доказами.

«Збройні сили Росії не дотримуються норм Женевської конвенції. Цивільне населення не повинно бути об’єктом нападів», — каже прокурор і просить для Шишимаріна довічне ув’язнення.

«З урахуванням позиції потерпілої», — додає прокурор.

Серед пом’якшувальних обставин він називає «визнання вини і щире каяття».

Його колега Андрій Синюк виступає коротко.

«Це лише одна з історій, яких після 24 лютого дуже багато. Дружина залишилася без чоловіка, а діти й онуки — без батька і діда. Ця справа має стати показовою. Наскільки щиро кається Шишимарін — це на розсуд суду. Його вина доведена і без його каяття. Прошу суд визнати Шишимаріна Вадима Євгеновича винним у вчиненні злочину за частиною 2 статті 438 і призначити йому покарання у вигляді довічного ув’язнення», — каже Синюк.

Адвокат Віктор Овсянников просить відкласти засідання для підготовки до дебатів на завтра. Суд із ним погоджується і призначає продовження процесу на 11:00 20 травня.

Процес триває. У дебатах виступає адвокат Віктор Овсянніков.

«Ми маємо унікальну можливість взяти участь у судовому процесі за обвинуваченням у порушенні прав і звичаїв війни. Унікальність цієї справи в тому, що обвинувачений — не лише громадянин іноземної держави, а й кадровий військовий.

Я вважаю, що потрібно детально вивчити показання та докази. Прошу суд звернути увагу на обставини, які передували подіям у селищі Чупахівка 28 лютого».

Адвокат розповідає, що військовослужбовцям РФ командири сказали, що вони зайдуть в Україну на три дні. Особисто Шишимарін не брав участі в бойових діях до 28 лютого, коли командир частини віддав наказ сформувати колону і доставити поранених до РФ.

Куфакова і Шишимарін, і Мальтисов згадали у своїх свідченнях як невідомого. Разом із ними, а також Макеєвим і Калініним, він сів у машину після того, як російську колону розбили. Слідство встановило його прізвище, але не змогло з’ясувати його звання. Йому приблизно 25–30 років, він із підрозділу розвідки. Шишимарін сприймав його як офіцера.

Посилаючись на статті 33, 34, 35 і 37 Військового статуту РФ, адвокат підкреслює, що в російській армії встановлено єдиноначальність. Тобто молодші за званням повинні беззаперечно підкорятися і виконувати вказівки старших.

«Старшинство визначається військовими званнями військовослужбовців», — цитує статут адвокат і робить висновок, що, таким чином, Шишимарін був зобов’язаний виконувати накази офіцера.

Вадим Шишимарін. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Шишимарін слухає промову адвоката, стоячи в кутку скляного боксу, схиливши голову до перекладачки.

Адвокат Овсянніков переказує подробиці, як розбили російську колону, а ті, хто вижив, розділилися на групи, і потім група, в якій був Шишимарін, захопила автомобіль цивільної особи, при цьому пошкодивши його переднє ліве колесо.

«Вельмишановний суд, звертаю увагу, що в автомобіля пошкоджене колесо і щойно відбулося бойове зіткнення.

Звертаю увагу, що Шеліпова першим побачив прапорщик Макєєв, він був за кермом. Саме він першим наказав Шишимаріну вбити цивільного, але Шишимарін відмовився. Після цього те саме йому наказав зробити Куфаков — він знову відмовився, і після цього той почав тиснути на Шишимаріна, що цивільний повідомить про них ЗСУ. І лише після цього Шишимарін вистрілив.

Вадим Шишимарін. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Ми встановили, що Шеліпов не становив загрози. Але прошу оцінити обстановку, в якій усе відбувалося. Автомобіль із п’ятьма людьми рухається зі швидкістю 40-50 км на годину, у нього пошкоджене колесо».

Чи можна в такій обстановці зробити прицільний постріл? — запитує адвокат. — Чи був у Шишимаріна намір убити Шеліпова? Чи можна в таких умовах — у сидячому положенні біля вікна машини — зробити прицільний постріл?

«Ми можемо зробити висновок, що у Шишимаріна не було наміру вбити людину, а наказ він виконував формально, сподіваючись, що не влучить».

«Хочу звернути увагу на особу мого підзахисного, — продовжує адвокат. — Шишимарін — із багатодітної родини, де, крім нього, ще четверо дітей. Навіть після вторгнення його єдине бойове зіткнення було під час супроводу колони. Він добровільно здався в полон. Це потрібно враховувати.

На мою думку, у Шишимаріна не було наміру вчинити злочин, у якому його обвинувачують, він лише хотів урятувати своє життя.

Не забуваймо, що лейтенант Калінін самоустранился Лейтенант ехал в багажнике автомобиля и не отдавал приказы оттуда , вочевидь під впливом того ж Куфакова. Допитати його немає можливості.

Особисто я вважаю, що на лаві підсудних зараз мали б бути Макеєв, Калінін і Куфаков, а не цей хлопець. Але перших двох, як ми вчора дізналися, вже обміняли.

На війні не буває типових ситуацій. Основна мета правосуддя — розібратися в тому, що сталося. Одна річ, коли злочин скоєно з прямим наміром, і зовсім інша — коли це сталося випадково. Важливо оцінити внутрішнє ставлення Шишимаріна до того, що відбувається.

І що стосується кваліфікації — частина 2 статті 438 КК — «Порушення правил і звичаїв війни, поєднане з убивством». Я вважаю, що Вадим Шишимарін не винен у злочині, у якому його обвинувачують».

«Він не заперечує, що стріляв і вбив людину. Якщо він зрозумів, що вбив людину, то який йому був сенс здаватися в полон. Прошу виправдати мого підзахисного», — завершує адвокат свою промову.

У дебатах дуже коротко виступає сам Шишимарін.

«Я щиро каюся в тому, що зробив. У той момент я нервував, тривали бойові дії, і не хотів убивати. Але так сталося… Згодом я зрозумів, що краще здатися в полон».

У відповідь на дебати захисту прокурор Ярослав Ущапівський виступає з реплікою.

«Якщо вже ви цитуєте Військовий статут РФ, то там немає пункту про те, що військовий може вбити цивільну особу. Шишимарін усвідомлював наказ убити людину і виконав його, три-чотири рази вистріливши з автомата. Чи міг він стріляти не так багато, а одиночними? Або вийти з машини і забрати телефон у Шеліпова? Він умисно вбив цивільного».

Останнє слово Шишимаріна ще коротше за промову в дебатах — він ще раз перепрошує за вбивство.

На цьому суд завершує роботу. Вирок оголосять о 12:00 23 травня.

У залі суду перед оголошенням вироку — дуже багато журналістів. Шишимаріна завели у скляний бокс — він стоїть у дальньому кутку, опустивши голову.

Заходить колегія суддів.

Колегія суддів зачитує вирок Вадиму Шишимаріну. Фото: Лариса Калик, Ґрати

Суддя Сергій Агафонов зачитує вирок.

Суд не довіряє показанням Шишимаріна про те, що він не мав наміру вбити Шеліпова, коли вистрілив.

Вину Шишимаріна повністю доведено в ході судового розгляду.

Обвинувачений визнав свою вину частково, стверджуючи, що не мав наміру вбити Шеліпова. Суд не може визнати щирість каяття. Таким чином, пом’якшувальною обставиною є лише його співпраця зі слідством.

Солом’янський райсуд Києва визнав сержанта Вадима Шишимаріна винним у порушенні законів і звичаїв війни, поєднаному з умисним убивством жителя Олександра Шеліпова. Суд засудив його до довічного ув’язнення.

Адвокат Віктор Овсянников після вироку заявив, що має намір подавати апеляцію на вирок.

«Так, ми будемо подавати апеляцію. Я вважаю, що у вердикті суду неправильно відображено ситуацію навколо Шишимаріна, я вважаю, що в діях мого підзахисного не було підстав для кваліфікації його дій як порушення прав і звичаїв війни».