«Відбулося саме вбивство за її позицію». Що наразі відомо слідству про загибель Вікторії Рощиної

За даними Офісу Генерального прокурора, протягом повномасштабного вторгнення внаслідок російської агресії загинуло 68 українців та українок, які працювали у сфері медіа. Одна з них — журналістка Вікторія Рощина, яка загинула у російському СІЗО у вересні 2024 року.

26 травня відбулося засідання Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради з питань розслідування російських злочинів проти медійників та медійниць. Основним фокусом засідання стали обставини загибелі Вікторії Рощиної. Про свої напрацювання розповіли представники Національної поліції, Офісу Генпрокурора та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Що стало відомо про загибель Вікторії Рощиної та злочини РФ проти українських журналістів, читайте у матеріалі «Ґрат».

«Побиття могло тривати від однієї до п’яти годин»

Вікторія Рощина — українська журналістка-фрілансерка, яка співпрацювала з «Українською правдою», а раніше — київським бюро «Радіо Свобода», Hromadske та іншими. Під час повномасштабного вторгнення вона зосередилася на висвітленні життя  цивільних в умовах бойових дій та окупації, кілька разів їздила на окуповану Росією територю і писала звідти репортажі. 

Як розповів представник Національної поліції Дмитро Шевчук, 25 липня 2023 року Вікторія Рощина вирушила з України до Польщі, а наступного дня через територію Латвії потрапила у Росію. Першого серпня вона прибула в окупований Енергодар Запорізької області, щоб документувати там воєнні злочини РФ, зокрема у місцях незаконного утримання цивільних. Вікторія Рощина мала інформацію про організацію  таких місць у захопленому відділі поліції в Енергодарі та в районі Запорізької АЕС. 

Як зазначив поліцейський, після приїзду журналістка орендувала квартиру, що могла бути обладнана засобами аудіо- та відеофіксації. За версією слідства, спостереження за Вікторією Рощиною велося з моменту перетину російського кордону. 

4 серпня зв’язок із журналісткою було втрачено. З’ясувалось, що її захопили представники збройних формувань, підконтрольних РФ, кілька днів утримували в Енергодарі, а потім перевезли до Мелітополя. Є свідчення, що там журналістку катували: на її руці і нозі залишилися сліди від порізів і, ймовірно, електричного струму. 

Не пізніше 30 грудня 2023 року Вікторію Рощину перевезли на територію Росії — у СІЗО №2 в Таганрозі. Там журналістка також зазнавала систематичного жорстокого поводження, побиттів, психологічного тиску. 

За словами Шевчука, так її намагались покарати за відмову співпрацювати з адміністрацією, вчити російський гімн чи виконувати незаконні вимоги, а також через постійні звернення Рощиної до адміністрації ізолятора про необхідність надання свавільно затриманим їжі, медикаментів, теплих речей та ін. 

Як встановило слідство, у СІЗО не було гарячої води, затриманим виділяли до трьох хвилин на прийом їжі, змушували з ранку й до відбою стояти на ногах. За порушення цих правил били. Так, за даними слідства, у таганрозькому СІЗО №2 Вікторії Рощиній зламали потиличну кістку.

Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко розповів, що на той час велася робота, щоб повернути Вікторію в Україну, і на початку осені 2024-го сторони навіть нібито досягли домовленості. Однак серед повернутих тоді в рамках обміну людей її не виявилось. Петро Яценко припускає, що росіяни затримали процес звільнення через  стан здоров’я журналістки, зокрема, щоб уникнути розголосу. Також є версія, що до раптової відмови повертати  журналістку в Україну могло бути причетне ФСБ.

У вересні 2024 року її разом з іншими затриманими етапували до СІЗО №3 у місті Кізел Пермського краю, що, як встановили слідчі, було напередодні спеціально звільнене і обладнане для незаконно утримуваних цивільних. Маршрут з Таганрога туди сягає близько 2350 кілометрів. 

Представниця «Репортерів без кордонів» Паулін Мофрес, яка брала участь у роботі однієї з груп медійників, які проводили незалежне розслідування того, що трапилося з Вікторією Рощиною, зазначила на засіданні ТСК, що їй та колегам вдалося поспілкуватися з людьми, яких разом із журналісткою везли у Кізел. Ті розповідали, що Вікторія ледве трималася на ногах, була надзвичайно худою й «нагадувала жертву Голодомору». 

Також, за словами Мофрес, уже після прибуття до ізолятора свідки бачили, що журналістці після її численних прохань про медичну допомогу зробили якусь ін’єкцію, однак що саме вкололи і який це мало вплив, свідки не знають. 

Як зауважив Дмитро Шевчук із Нацполіції, тогочасний виконувач обов’язків керівника СІЗО В’ячеслав Перевозкін достеменно знав, що в ізоляторі утримується журналістка Вікторія Рощина, яка перебуває у дуже тяжкому стані. Він умисно не вживав заходів для покращення її стану. Жінку утримували в умовах низької температури, відсутності теплого одягу, води, нестачі гігієнічних засобів, обмеженому доступі до лікарських засобів, їжі, придатної для споживання. Будь-який непослух тягнув за собою фізичне насильство. 

«За даними, які ми отримали під час досудового розслідування, адміністрацією цього закладу було організовано так звану прийомку. Співробітники слідчого ізолілятору фактично здійснювали побиття доставлених осіб ґумовими кийками, удари руками, ногами по різних частинах тіла. Таке побиття могло тривати від однієї до п’яти годин», — розповів Шевчук, зазначивши, що внаслідок побоїв під час такої «прийомки» у Кізелі загинув міський голова Дніпрорудного Запорізької області Євгеній Матвєєв.

Слідство встановило, що 12 вересня один із працівників СІЗО побив Вікторію Рощину, після чого її стан значно погіршився. Вона не могла самостійно пересуватися, вставати з ліжка, кілька разів непритомніла. 19 вересня 2024 року журналістка померла.

10 жовтня 2024 року батько журналістки Володимир Рощин отримав листа із повідомленням про її смерть, а в лютому наступного року Росія повернула тіло загиблої.

П’ять місяців тому Росія заявила про загибель української журналістки Вікторії Рощиної. Що відомо про її долю — у спільному журналістському розслідуванні

За словами Дмитра Шевчука, тіло було у такому стані, що встановити чітку причину смерті вже було неможливо. Провели кілька експертиз: спочатку в Україні, а згодом також — у лабораторії в одній з країн Європейського Союзу. Експерти виявили крововилив у товщу правого скроневого м’яза, садна з крововиливами у м’язові тканини, перелом ребра та інші ушкодження, зокрема такі, що свідчили про застосування електричного струму. Деяких органів бракувало: Укараїні тіло передали після того, як у Росії вже провели його розтин.

«Злочини проти українських журналістів ми розглядаємо як прояв геноцидальної політики РФ»

Колеги та друзі загиблої у російському увʼязненні журналістки Вікторії Рощиної вшанували її памʼять на Майдані Незалежності в Києві, 11 жовтня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Учасники засідання тимчасової слідчої комісії неодноразово наголошували, що історія Вікторії Рощиної — приклад системної злочинної політики Росії щодо журналістів. 

За словами начальника департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генпрокурора Юрія Рудя, наразі прокурори спільно із слідчими Нацполіції та СБУ розслідують 128 кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених стосовно журналістів від початку повномасштабного вторгнення. У них ідеться про 139 постраждалих співробітників та співробітниць медіа, а також їхніх родичів. За цей час загинули 25 цивільних медійників (загальне число загиблих — 68 осіб, але сюди відомство також включає тих співробітників ЗМІ, що пішли у військо), 48 зазнали поранень, 19 були незаконно затримані чи ув’язнені. За словами Юрія Рудя, Росія атакує журналістів, оскільки вони документують воєнні злочини країни-агресора, а також є представниками найбільш активної частини суспільства.

«Тобто злочини проти українських журналістів ми розглядаємо не лише як одиночні воєнні злочини, а фактично як прояв геноцидальної політики Російської Федерації проти українського народу. Тому що, знищивши найбільш активну частину української спільноти, вони намагаються знищити весь український народ. У разі встановлення приналежності до медійної спільноти під час перебування в місцях несвободи — і про це є багато свідчень — українські журналісти підлягають більш жорстокому поводженню, побиттю, більш системному катуванню», — розповів представник Офісу Генпрокурора.

Унаслідок російської агресії серед інших також загинули 9 іноземних медійників, і ще 23 отримали поранення. Злочини щодо них українські правоохоронці розслідують спільно із закордонними колегами.

Як розповів Петро Яценко, в інформаційній системі Координаційного штабу зареєстровано 32 цивільних медійника та медійниці (йдеться про осіб, постраждалих за весь період війни з 2014, зокрема — в окупованому Криму): 27 з них перебувають у полоні, одна людина є зниклою безвісти, а трьох вдалося повернути до України . Також у цій статистиці є одна загибла, це Вікторія Рощина.

Юрій Рудь зазначив, що прокурори розглядають акти насильства над журналістами також як злочини проти людяності. Для доведення такого різновиду міжнародних злочинів важливо простежити їхню масштабність та системність як частину російської державної політики. 

«Ми збираємо докази, що злочини, які вчиняє Російська Федерація у місцях несвободи, в установах «ФСИН», як на території РФ, так і на тимчасово окупованих територіях, є ознакою [її державної] політики. Методи жорстоко поводження, катування, психологічного тиску є фактично однаковими в усіх місцях. Вони використовуються, як під кальку, одні й ті ж засоби — ті ж «тапіки» (використання польового телефону ТА-57 як інструменту катування електричним струмом — Ґ) та інші методи застосування електричного струму — фактично в усіх місцях несвободи, що вказує на те, що це є проявом системності», — сказав Юрій Рудь.

За словами Петра Яценка, українська сторона також неодноразово зверталася до Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), щоб співробітники організації, маючи відповідний мандат, відвідували українців та українок у російських місцях несвободи. За час повномасштабної війни відомо про близько 300 осередків, де утримувались люди, з яких наразі функціонує близько 200. Проте, як зауважує Яценко, більшість українців та українок, які повертаються з полону, кажуть про те, що не бачили представників організації або ж зустрічали співробітників російського Червоного Хреста, а не МКЧХ.

На ТСК також виступив перший заступник мера Енергодара Іван Самойдюк, який провів у російському полоні близько 11 місяців. Він розповів, що зустрівся з Вікторією Рощиною ще у перші дні окупації, коли вона приїхала до мерії Енергодара. Це було так несподівано, що дехто зі співробітників спочатку запідозрив прибулу у роботі на Росію. За словами Самойдюка, Вікторія розповіла про свої плани поспілкуватись із військовими, що стояли у місті, не слухала, коли в мерії її намагались від цього відмовити, а потім їм стало відомо, що вона також поїхала в окупований Бердянськ. 

«Тобто вона йшла покроково, вона не боялась нічого. Настільки почуття обов’язку, напевно, журналістського у неї було», — пригадує Самойдюк.

Іван Самойдюк розповів, що, з його досвіду, місця незаконного утримання та позбавлення волі в Росії контролюються ФСБ, і саме її службовці віддають вказівки іншим працівникам, як поводитися із затриманими. Крім цього, за словами заступника мера Енергодара, якщо у полон потрапляють публічні люди, журналісти, представники місцевого самоврядування, то рішення щодо них ухвалюють представники ФСБ не на місцевому рівні, а на більш високих щаблях служби.

«Я глибоко переконаний, що вбивства в Кізелі Вікторії та мера Дніпрорудного Матвєва — це не випадкова помилка охоронців, які спрацювали при «прийомці». Це цілеспрямована акція [росіян], аби показати і світові, і Україні, що вони здатні на все», — сказав Іван Самойдюк.

Перший заступник начальника Головного слідчого управління Нацполіції Сергій Пантелеєв погодився, що загибель Вікторії Рощиної — фактично результат свідомої роботи російської системи, спрямованої на покарання українців.

«Під час слідства здобуто достатньо доказів, що відбулося саме її вбивство за її позицію. Ми досліджуємо факти, як їхня злочинна система працює з людьми, особливо громадянами нашої країни, які заявляють свою позицію навіть у місцях позбавлення волі. А наша потерпіла сміливо заявляла цю позицію, і це доведено у рамках кримінального провадження», — зазначив поліцейський.

За словами представника координаційного штабу, повертати з незаконних місць утримання українських журналістів так само складно, як і інших цивільних. Загалом же це вкрай непростий і проблемний процес, адже навіть у Женевських конвенціях йдеться про те, що утримання цивільних є незаконним, а тому обміни ними заборонені. Як пояснив Петро Яценко, обмін українських цивільних на російських військовополонених порушуватиме міжнародне гуманітарне право, а також провокуватиме окупантів брати нових заручників.

«Працюємо над ідентифікацію конкретних виконавців»

Колишній начальник СІЗО №2 м. Таганрог Ростовської області РФ. Фото з пресрелізу Національної поліції України

Як зазначив заступник начальника Головного слідчого управління Нацполіції Сергій Пантелеєв, розслідування загибелі Вікторії Рощиної триває, і частина інформації наразі залишається таємною, аби не нашкодити слідству та громадянам і громадянкам України, які залишаються у російській неволі.

Тим не менш, у серпні минулого року українські правоохоронці оголосили керівнику СІЗО №2 у Таганрозі Олександрові Штоді заочну підозру в жорстокому поводженні з цивільним населенням, вчиненим за попередньою змовою групою осіб частина 2 статті 28, частина 1 статті 438 Кримінального кодексу України . Також на нього наклав санкції Євросоюз. За даними слідчих, Штода особисто віддавав накази своїм підлеглим, організовував катування утримуваних у СІЗО й забезпечував нелюдські умови їхнього перебування в установі. 

«Важливо також зазначити, що Олександр Штода всіляко намагався приховати факт перебування Віторії Рощиної у цій установі, ховаючи її від різного роду перевірок і не надаючи відповіді на запити, що надходили до установи», — йшлося у повідомленні Офісу Генерального прокурора.

Справа Вікторії Рощиної: українські правоохоронці повідомили про підозру начальнику СІЗО Таганрога, де утримували журналістку

Також у грудні минулого року про заочну підозру у  жорстокому поводженні з цивільними, що спричинило загибель людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб частини 1, 2 статті 438 Кримінального кодексу України оголосили тогочасному виконувачу обов’язків начальника СІЗО №3 у Кізелі В’ячеславу Перевозкіну. Слідство вважає, що він організовував жорстоке поводження з утримуваними, внаслідок якого загинули, зокрема, Вікторія Рощина, а також мер Дніпрорудного Запорізької області Євгеній Матвєєв. При цьому, після вказаних подій Перевозкіна затвердили на посаді очільника СІЗО №3, й він продовжив там працювати.

Як зазначив Юрій Рудь, триває збір доказів щодо керівництва «ФСИН» у Ростовській області, де розташоване Таганрозьке СІЗО №2, та Пермського краю, до якого належить Кізелське СІЗО №3. Йдеться про ідентифікацію осіб, які займали керівні посади в цій системі протягом утримання Вікторії Рощиної, а також доведення їх обізнаності у вчиненні воєнних злочинів у цих слідчих ізоляторах. У майбутньому цих співробітників «ФСИН» можна буде притягнути до відповідальності або як організаторів злочинів, якщо вони безпосередньо віддавали накази, або за принципом командної відповідальності, якщо вони знали про злочини та не вживали заходів, аби їх зупинити, пояснив представник Офісу Генпрокурора.

Дмитро Шевчук повідомив, що слідчі мають списки усіх людей, які працювали у зазначених місцях утримання та контактували з Вікторією Рощиною, а також дані, що їх ідентифікують. Наразі цю інформацію не розголошують.

«Звісно, у нас є певні свідчення і певна інформація щодо вчинення конкретних актів жорстокого поводження в конкретні дні, хвилини та інше у цих місцях. Зараз ми працюємо над ідентифікацію конкретних виконавців. Це набагато важче, але ми роботу в цьому напрямку ведемо», — сказав представник Нацполіції.

Представник Офісу Генпрокурора наголосив на значенні співпраці з самими журналістами під час розслідування воєнних злочинів РФ. Медійники фіксують дії агресора та їх наслідки на деокупованих територіях, збирають свідчення у власних розслідуваннях, зокрема за допомогою OSINT.

«Тому я вас запевняю, що слідчі та прокурори по всім воєнним злочинам, зокрема проти журналістів, у обов’язковому порядку з’ясовують наявність всіх журналістських розслідувань, долучають ці матеріали до матеріалів кримінальних проваджень, перевіряють наявну інформацію. У багатьох випадках вона є визначальною для ідентифікації виконавців злочинів, а також, в окремих випадках, є важливою для доведення обізнаності підозрюваних та обвинувачуваних про здійснення щодо них розслідувань, що важливо для заочних розслідувань. Це ті випадки, коли журналісти додзвонюються до підозрюваних та обвинувачуваних і спілкуються з ними», — пояснив Юрій Рудь.

За його словами, станом на зараз прокурори спільно зі слідчими Національної поліції та СБУ у межах різних проваджень повідомили про підозри 25 представникам збройних формувань РФ та працівникам «ФСИН». 11 обвинувальних актів щодо них скерували до судів, а 5 отримали вироки.

Редакторка: Анастасія Москвичова