«Поблизу нікого не було, крім Сталкера». Російські бійці загону «Шторм-V» свідчили у суді про вбивство військовополоненого українця на запорізькому напрямку

Полонені бійці загону «Шторм-V» 218 танкового полку сил РФ дали свідчення у справі про розстріл старшого солдата ЗСУ Віталія Годнюка, який здався у полон під час штурму українських позицій на Запорізькому напрямку у січні минулого року. Обвинувачений — рядовий з цього ж загону, 26-річний мешканець Пермі Дмитро Курашов з позивним Сталкер. 

Військовополонені росіяни давали покази через відеозвʼязок з окремої зали суду з міркувань безпеки. 

Детальніше про їхній допит у Заводському райсуді Запоріжжя, який відбувся 22 січня, — у статті «Ґрат». 

Штурм «Вовка»

Свідки — 54-річний автоматник Олег Замятін, 40-річний стрілець-сапер Костянтин Зеленін та 43-річний стрілець Дмитро Зуєв. Усі рядові. Разом із Дмитром Курашовим воювали у загоні «Шторм-V» 218 танкового полку 127 мотострілецької дивізії сухопутних військ 5 загальної військової армії східного військового округу збройних сил РФ. 

На війні опинились із-за ґрат. Їх завербували представники Міноборони РФ. Засуджені підписали контракти у жовтні та листопаді 2023 року на рік за умови, що отримають амністію та винагороду. Про це вони розповіли після потрапляння у полон. Відео їхніх допитів опублікували на телеграм-каналі «Не жди меня из Украины» 12 січня 2024 року. Зеленін зокрема розповів, що відбував 25-річний термін покарання за вбивство частина 2 стаття 105 Кримінального кодекса РФ . Замятін теж сидів за вбивство стаття 111 частина 4 КК РФ : «товариша по чарці зарізав у поїзді». Зуєв грабував  магазини стаття 158 КК РФ . За такою ж статтею засудили й Курашова за те, що «крав їжу», як він сам сказав на допиті у полоні. 

У суді Зуєв зазначив, що сидів разом із Курашовим у колонії суворого режиму. А Замятін згадав, як вперше побачив Курашова у літаку, яким засуджених доставляли з Пермі ближче до кордону з Україною. Цей момент він згадував і раніше, він зафіксований на відео допиту від 12 січня 2024 року: за його словами, тоді летіло близько 100 контрактників з різних колоній. 

Конвоювання свідка військовополоненого російського бійця загону “Шторм-V” Дмитра Зуєва. 22 січня 2025 року Фото: Тетяна Козак, Ґрати

6 січня 2024 року свідки і обвинувачений опинились в одній групі з 18 бійців, яка пішла на штурм українських позицій біля Новодарівки Запорізької області. 

Напередодні у тому районі на позицію, яку українські військові називають «Вовк», зайшли пʼятеро бійців 226 батальйону 127 окремої бригади ТрО ЗСУ. Серед них — старший солдат Віталій Годнюк. Як розповідав «Ґратам» заступник командира батальйону Роман Шишко, вранці того дня стояв туман, і бачити з дрона, що відбувалось на позиції, було неможливо. 

Свідки-росіяни у суді розповіли, як розгортався штурм. Група вирушила з села Сміле близько 5 ранку. Спочатку військових машиною довезли до лісосмуги, там вони пересіли на два БТРи, й звідти у супроводі танка попрямували до лінії фронту — «стрічки».  

— Перед нами поставили завдання взяти кулемети і дзоти ДЗОТ — дерево-земляна оборонна точка , які там знаходилися, — зазначив свідок Олег Замятін. 

— Коли ми під’їхали, спочатку відстрілявся танк, потім відстрілялася БМП перша і БМП номер два. У цей час ми вже зістрибнули і побігли штурмувати, — розповів другий свідок Костянтин Зеленін. 

За його словами, три групи по шість військових заходили на позицію з трьох напрямків. Група, яку вів Зеленін, йшла по центру. У її складі були Зуєв, Замятін і Курашов. Як тільки вони перетнули колючий дріт, за яким була позиція, їх почали обстрілювати. 

Зеленін сховався у воронці, а Зуєв — за колодами. На той момент вже двоє росіян зі штурмової групи загинули — їхні тіла Заленін бачив ліворуч від себе. Праворуч він бачив бліндаж. Зуєв теж його спостерігав — цей бліндаж був найближчим від колючого дроту. Обидва помітили, як звідти виходить військовий з піднятими руками. На рукаві в нього було видно знак розрізнення — український прапорець. Тож вони розуміли, що здавався боєць ЗСУ. Праворуч від військовополоненого перебував Курашов, озброєний АК-74. 

Зеленін та Замятин стверджували, що не бачили самого моменту пострілу, але чули автоматну чергу, після чого бачили, як військовополонений впав. Вони зробили висновок, що постріл зробив Курашов, бо він єдиний був у полі зору поблизу бліндажа. 

— Я точно сказати не можу, конкретно я цього не буду стверджувати, що саме він. Але крім нього, хто там може? Тому що, крім нього, там нікого не було, — казав Замятін. 

— Ні, ніхто, крім нього, не міг, бо поблизу нікого не було, крім Сталкера, — свідчив Зеленін.

Дмитро Зуєв же стверджував, що з-за колод бачив момент розстрілу.

— У полі зору я бачу тільки Курашова, і як він каже військовополоненому: «Виходь». Той вийшов із піднятими руками, потім став на коліна, після чого знову почали стріляти. Курашов вистрілив у військовополоненого чоловіка, який здавався. Потім він побіг у другий бліндаж, я слідом за ним побіг у другий бліндаж, — розповідав Зуєв. 

Він додав, що після пострілу військовополонений впав обличчям донизу і більше не рухався. 

У бліндажі, де сховалися росіяни, лежав ще один загиблий український військовий. 

— У нього була аптечка вся розірвана, медикаменти, все валялося, — згадував Зуєв. 

Він розповів, що перед тим, як туди зайти, Курашов кинув усередину гранату. 

Усі пʼятеро українських бійців на «Вовку» загинули під час штурму. Ввечері того ж дня ЗСУ повернули позицію під оперативний контроль. У полон взяли девʼятьох росіян — решта загинули під час бою, у тому числі командир взводу з позивним Рязань. 

Курашов втратив ліве око в бою. У полоні йому надали медичну допомогу. 

Сєдой

Слухання справи про розстріл військовополоненого у Заводському райсуді Запоріжжя, 22 січня 2025. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

На першому засіданні у справі Курашов визнав себе винним, однак відмовився давати покази. Водночас у коментарях журналістам заявив, що не причетний до розстрілу військовополоненого, та вказав на іншого військового — санітара взводу Сергія Кучумова з позивним Сєдой. Але той загинув під час штурму.

Курашов розповідав, що у санітара нібито не було іншого виходу, окрім як застрелити бійця ЗСУ, бо він не мав засобів допомогти пораненому. 

Стан українського військового, за словами Курашова, був важкий: в чоловіка була сильна кровотеча з потилиці після того, як Курашов під час штурму закидав гранатами бліндаж, де той був. Цю версію свідки в суді не підтвердили. 

— Так, знаю, хто такий Сєдой, — казав Зуєв, — В нього прізвище Кучумов Сергій. Ми разом із ним відбували строк покарання у колонії суворого режиму… Я його [на полі бою] не бачив, я бачив тільки Сталкера. 

— Вам відома подальша доля Сєдого? — уточнив прокурор Микита Маневський.

— Так, мені вже сказали, що він упокоївся, що його не стало. Але як він упокоївся, я не можу сказати. Я не знаю. 

Зеленін також не бачив Сєдого під час бою.

— Тому що він з іншого флангу заходив, — пояснив свідок. 

—  Ті позиції, які він мав штурмувати, вони далі розташовувались, ніж ті, що штурмували ви? — уточнив прокурор Маневський. 

— Так, вони були розташовані далі.

Жоден зі свідків не бачив, щоб Курашов кидав гранату у бліндаж, де був Годнюк.

«У них виникла змова, щоб мене звинуватити». Справу російського штурмовика, обвинуваченого у вбивстві військовополоненого, почали слухати у Запоріжжі

Курашов вважає, що товариші по службі оббрехали його. Про це він казав у коментарі «Ґратам» після першого засідання в суді. 

«У ситуації, у якій ми перебували, хлопці могли просто, ну, звинувачувати мене, тому що я там один був. Ніби один усе робив. І вони вирішили, що це я, — вважає Курашов, — У той момент просто хлопці не бачили, хтось не помітив Сєдого. Або просто вже у них виникла змова, щоб мене одного звинуватити». 

Під час допиту у суді у свідків він нічого не питав. 

— Ні, немає в мене запитань, — нервово повторював Курашов. 

Автомат Суфія

Слухання справи про розстріл військовополоненого у Заводському райсуді Запоріжжя, 22 січня 2025 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Свідки також розповіли в суді, що під час штурму Курашов був озброєний АК-74, який належав іншому бійцю. 

— Той автомат, який був у Курашова, це там хлопці виїжджали на полігон, коли тренування відбувалися, і один собі ногу підламав. Ось його автомат віддали Курашову. Якраз перед виїздом, перед тим, як ми поїхали, — стверджував Замятін та назвав позивний бійця — Суфій. 

Зеленін підтвердив цей факт, додаючи, що на руків’ї автомата, який командир видав Курашову, було надряпано «Суфій».

Слідство робило експертизу трофейного автомата Калашникова, який вилучили у російських бійців після штурму. Однак він виявився не тим, з якого стріляв Курашов. Як повідомили «Ґратам» у прокуратурі, його автомат не знайшли. Іншу зброю або її елементи слідство не змогло вилучити з місця злочину через постійні обстріли.