«Діяння, яке перетворює війну на людожерську». Запорізький суд оголосив довічний вирок російському військовому за страту полоненого

6 листопада суд у Запоріжжі засудив 27-річного військовослужбовця армії РФ, завербованого на війну з російської колонії, Дмитра Курашова до довічного позбавлення волі за воєнний злочин — вбивство військовополоненого. 

6 січня 2024 року, під час штурму української вогневої позиції на Запорізькому напрямку, група солдатів загону «Шторм-V» сил РФ захопила у полон старшого солдата 226 батальйону 127 окремої бригади тероборони ЗСУ 41-річного Віталія Годнюка. Він вийшов з бліндажа без зброї, піднявши руки, і  його застрелили з автомата.

У той же день ЗСУ повернули контроль над втраченою позицією та полонили девʼятьох росіян, серед них був Курашов. Обставини злочину зʼясували під час допиту полонених з цієї групи. 29 лютого Курашову повідомили про підозру у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаних з умисним вбивством (частина 2 статті 438 КК). Справу слухали у Запоріжжі трохи більше як рік. Потерпілі — сестри загиблого — не заявляли цивільних позовів та попросили слухати справу без них. 

«Ґрати» розповідають, які докази надала прокуратура, щоб довести вину росіянина.  

«Пряма протилежність чеснот захисника» 

Обвинувачення вимагало найвищу міру покарання для Курашова, спираючись на те, що інкримінований росіянину злочин є серйозним порушенням законів та звичаїв війни, передбачає вбивство того, хто не міг захиститись, не становив загрози та був змушений покладатись  виключно на милосердя ворога. Про це під час дебатів зазначив прокурор Микита Манєвський, який представляв у справі сторону обвинувачення.

«Вчинення такого злочину не дає ніякої воєнної переваги тому, хто його вчиняє», — пояснював Манєвський.

Прокурор Запорізької обласної прокуратури Микита Маневський, 1 листопада 2024 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

У своїй промові він назвав вбивство полоненого підступним та жорстоким, «прямою протилежністю чеснот захисника та воїна, й діянням, яке перетворює війну, яка сама по собі є жорстокою справою, на справу нелюдяну та людожерську». 

«Конкретно у вказаній кримінальній справі особливе обурення викликає той факт, що сам обвинувачений, який відмовив у милосерді супротивнику, скористався тим, що, на відміну від нього, військовослужбовці ЗСУ продемонстрували високий рівень дотримання вимог і законів та звичаїв війни. Внаслідок цього обвинувачений зберіг своє життя», — говорив у промові Манєвський. 

Довічне позбавлення волі, на думку сторони обвинувачення, є «єдиним більш-менш адекватним покаранням за скоєне». Обставин, що пом’якшують покарання, обвинувачення не побачило. 

Термін покарання прокурор просив призначити з моменту обрання запобіжного заходу: перебування в полоні, відповідно до положень Женевської конвенції, не дорівнює взяттю під варту в рамках кримінального провадження. .

«За відповідними нормами міжнародного гуманітарного права, статус військовополоненого є принципово відмінним від статусу затриманого за скоєння злочину, що постійно підкреслюється в нормах міжнародного гуманітарного права, є привілеєм комбатанта за своєю сутністю, а не формою кримінального або іншого покарання щодо правопорушника або різновидом запобіжного заходу», — пояснив Манєвський.  

Суд з ним погодився. 

Свідки — бійці з загону Курашова

Конвоювання свідка військовополоненого російського бійця загону “Шторм-V” Дмитра Зуєва. 22 січня 2025 року Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Обвинувачення спиралось на покази військовополонених росіян, яких захопили разом із Дмитром Курашовим. Це бійці загону «Штром-V» 218 танкового полку 127 мотострілецької дивізії сухопутних військ 5 загальної військової армії східного військового округу збройних сил РФ. 

Свідки — рядові: 54-річний автоматник Олег Замятін, 40-річний стрілець-сапер Костянтин Зеленін, 43-річний стрілець Дмитро Зуєв, а також 40-річний Олександр Іванов. 

У суді також допитували й пʼятого росіянина — 39-річного стрільця Ігоря Шапошнікова. Він розповів, однак, що штурмував позицію в іншій групі і не бачив, що робив Курашов, але дізнався від трьох інших побратимів, що Курашов розстріляв українського військового. 

Зуєва та Іванова перевіряли також на поліграфі. Як зазначив прокурор в суді, хоч таке дослідження не може вважатися доказом, воно опосередковано підтверджує послідовність та правдивість свідчень. 

Свідки підтвердили, що Годнюк був без зброї та виходив бліндажу з піднятими руками — обидва зрозуміли, що він здавався. А Зуєв навіть чув, як Курашов наказував військовополоненому виходити, і  той, коли вийшов, встав на коліна. Після того Курашов його застрелив, й український військовослужбовець впав долілиць.

«Поблизу нікого не було, крім Сталкера». Російські бійці загону «Шторм-V» свідчили у суді про вбивство військовополоненого українця на запорізькому напрямку

«Найбільш повно обставини вчинення злочину запамʼятав свідок Зуєв. Його показання в цілому є послідовними, незмінними як на стадії досудового розслідування, так під час судового розгляду. Вказаний свідок прямо вказує на винуватість Курашова у вчиненні вбивства українського військовослужбовця», — говорив прокурор Микита Манєвський під час дебатів. 

Показання свідків Зеленіна та Замятіна були менш чіткими та містили неточності, як пояснювали вони самі — через те, що минуло багато часу з моменту події. На їхнє сприйняття також вплинули обставини бою. 

«Але у цілому у своїй сутності та ключових деталях показання свідків Замятіна, Зеленіна дозволяють упевнено стверджувати, що Курашов перебував  біля бліндажа, де було вбито українського військовослужбовця, і мав реальну можливість вбити військовослужбовця, який здавався у полон. Вказані показання не суперечать показанням Зуєва та узгоджуються з ними», — зазначав прокурор Манєвський. 

Додатковим підтвердження вини прокурор назвав  те, що свідки Зеленін та Іванов стверджували, що в різний час Курашов повідомляв їм про вчинення вбивства військовослужбовця без зброї.

«Він спустився у бліндаж і каже: мужики, я на цей момент убив двох солдатів», — свідчив Іванов у суді. 

Він згадував розмову з Курашовим у камері в СІЗО. Ніби той хвалився, що вбив двох українських солдатів, щоб врятувати життя іншим.

Відео українського військового

Українські військові у той же день успішно контратакували та повернули вогневу позицію під свій контроль. 

Молодший сержант Олександр Дейнеженко був серед військових, які тоді зайшли на позицію, полонивши Курашова та інших росіян. Одразу ж він зафільмував телефоном загиблих побратимів. Це  відео дослідили у суді. Він також надавав свідчення.

«Я задокументував, де, хто і як приблизно загинув на самому полі битви. Ну, видовище — не для людей зі слабкими нервами. Сам боюся зараз дивитися це відео», — розповідав Дейнеженко на допиті у суді у березні цього року. 

Тіло Годнюка лежало в метрі від бліндажа, обличчям вниз. Дейнеженку довелось перевернути його на спину, щоб оглянути. Годнюк був одягнений у каску та бронежилет. Ззаду на голові, Дейнеженко вважає, був кульовий отвір, а також було кілька отворів від куль у тулубі, вище краю плити бронежилета. На обличчі була кров. Під час допиту у суді свідок сказав, що не памʼятає, де були вхідні та вихідні отвори: спереду чи ззаду. 

За показами Дейнеженка, зброї біля Годнюка не було. На відео це також зафіксовано. 

З побаченого військовослужбовець зробив висновок, що Годнюк був застрелений не під час бою і загинув «раптово для себе».

У суді дослідили також відеозапис з українського безпілотника, де видно тіло загиблого Годнюка без зброї поряд біля одного з бліндажів. Однак це був запис, зроблений вже після бою. У розмові із «Ґратами» побратими Годнюка з 226-го батальйону казали, що вранці, коли на позицію напали росіяни, був туман, який заважав бачити що відбувалося.

«У них виникла змова, щоб мене звинуватити». Справу російського штурмовика, обвинуваченого у вбивстві військовополоненого, почали слухати у Запоріжжі

«Хочу звернути увагу суду, що, оскільки відеозапис зроблено після захоплення позицій сил оборони України, у будь-кого, хто перебував на місці вчинення злочину, не було достатньо часу на зміну положення предметів, тіла загиблого, з огляду на активні бойові дії на вказаній ділянці місцевості», — зазначав у суді прокурор Манєвський. 

У висновку судмедексперта від 12 березня 2024 року йдеться про множинні ушкодження на тілі Годнюка: три — на тулубі, які візуально схожі на кульові, а також значне ушкодження голови, яке утворилось вже посмертно. Два місяці тіло залишалося на вогневій позиції. Щоб його забрати, розповідали бійці 226 батальйону — в умовах постійних штурмів та через багнюку, яка ускладнювала рух — була потрібна окрема спецоперація. 

Зброю не вдалося вилучити

«Сторона обвинувачення хоче звернути увагу, що ми можемо обʼєктивно, поза розумним сумнівом стверджувати, що постріли, які зробив Курашов перебувають у причиново-наслідковому звʼязку з настанням смерті», — говорив під час дебатів прокурор.

Слухання справи про розстріл військовополоненого у Заводському райсуді Запоріжжя, 22 січня 2025. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Під час слідчого експерименту обвинувачений казав, що український військовослужбовець саме був застрелений. І це відбулося після того, як Годнюк вийшов з бліндажа. Разом з тим Курашов не вказував на вплив сторонніх факторів, наприклад, що Годнюк загинув в результаті обстрілу. 

Інші російські штурмовики також стверджували, що чули постріли, після яких український військовослужбовець впав і більше не рухався, тобто вони повʼязували падіння тіла українця з конкретним моментом та зі звуком пострілу

«Також на загибель Годнюка саме від пострілів вказує те, що його тіло, судячи з даних слідчих експериментів, залишалося на місці падіння. Вказане місце збігається з місцем перебування тіла, яке зафіксоване на відео з безпілотного літального апарата. Тобто можна впевнено стверджувати, що вбитий Годнюк загинув від вчинених пострілів міттєво, або отримав такі ушкодження, від яких загинув невдовзі після їх отримання», — розповідав прокурор. 

Однак зброю, з якої вбили Годнюка, так і не змогли знайти. 

Свідок Дейнеженко при допиті в суді розповів, що у всіх росіян, коли їх брали у полон, була зброя — автомати Калашникова. Коли вони виходили з бліндажів здаватися, їм наказали скинути з себе бронежилети та скласти зброю на купу. 

Російські бійці розповіли в суді, що під час штурму Курашов був озброєний АК-74, який належав іншому бійцю — Суфію. Цей позивний був надряпаний на руків’ї його автомата. Слідство перевіряло трофейну зброю, але не знайшло саме тієї гвинтівки. Іншу зброю або кулі слідчі не змогли вилучити з місця злочину через постійні обстріли. 

З кінця травня 2025 року, за мапами Deep State, Новодарівка, і ця вогнева позиція, зокрема, опинилася вже під окупацією росіян. 

Воєнний злочин

Під час дебатів прокурор Манєвський також обґрунтовував кваліфікацію воєнного злочину, перелічивши статті міжнародних договорів, які регулюють правила війни. 

Старший солдат Віталій Годнюк. Фото: Хотинські вісті

Заборона вбивати чи ранити супротивника, який, склавши зброю або більше не маючи засобів захисту, беззастережно здався, записана у додатку пункт С статті 23 до Четвертої Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 1907 року. 

До військовополонених, з моменту, коли вони потрапляють під владу супротивника, застосовується Третя Женевська конвенція. Стаття 13 вимагає поводитись із військовополоненими гуманно та забороняє створювати серйозну загрозу їхньому здоровʼю або спричиняти смерть. 

Додатковий протокол 1 до Женевських конвенцій підпункт а.1 пункту а частини 2 статті 75 від 1949 року  забороняє представникам цивільних чи воєнних органів вчиняти напад на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях пункт Є частина 3 статті 85 . 

Усі ці конвенції та додатковий протокол були ратифіковані та визнані ще УРСР. За законом України про правонаступництво також діють дотепер. Так само мало бути і в Росії, яка також є учасницею цих міжнародних договорів. При цьому, однак, Моніторингова місія ООН, зафіксувала вже десятки випадків страт українських військовополонених.

Обвинувачення спиралося також на практику і документи Міжнародного кримінального суду, юрисдикцію якого визнає Україна. За Римським статутом, який є основним документом МКС, необхідно доводити сам факт вбивства статті 8, пункт 2-б, підпункт 4 , а також те, що вбита особа склала зброю і здалася і зловмисник про це знав. Правопорушення має відбуватися в контексті міжнародного збройного конфлікту. Все це, вважає сторона обвинувачення, було доведено у суді. 

Україна ратифікувала Римський статут. Що це означає 

Курашов відмовився надати свої покази у суді

Під час досудового слідства Дмитро Курашов заявляв, що непричетний до розстрілу та вказував на іншого штурмовика, однак на засіданні, коли йому оголошували обвинувальний акт, все ж вирішив визнати себе винним, розраховуючи на швидке завершення справи та обмін. 

Суд вивчав питання, чи міг інший військовослужбовець РФ вбити Годнюка. Даючи свідчення слідчим і спілкуючись із журналістами, Курашов називав відповідальним на смерть Годнюка санітара взводу Сергія Кучумова з позивним Сєдой, який загинув під час того ж штурму.

Курашов розповідав у розмові з журналістами, що Сєдой застрелив бійця ЗСУ, бо не мав засобів допомогти пораненому. А стан українського військового, за словами Курашова, був важкий: у чоловіка була сильна кровотеча з потилиці після того, як Курашов під час штурму закидав гранатами бліндаж, де той був. 

Російський військовослужбовець Дмитро Курашов у Заводському райсуді Запоріжжя, 25 вересня 2024 року. Фото: Тетяна Козак, Ґрати

Проте цюю версію свідки — інші російські штурмовики — в суді не підтвердили. Під час бою вони не помітили Сєдого, а також не бачили, як Курашов кидав гранату у бліндаж, де перебував Годнюк. 

Курашов тоді заявляв, що бійці з загону змовились проти нього. Але в суді пізніше свою версію він не став розповідати.

Захист своєю чергою просив призначити мінімальне покарання за статтею, якщо суд вважатиме вину доведеною. Адвокатка Ганна Карпенко заявила у дебатах, що вважає, що її підзахисний критично ставиться до скоєного, щиро розкаюється і сприяв розкриттю злочину — і це є обставинами, які помʼякшують покарання. 

«Крім того, на досудовому розслідуванні мій підзахисний зазначав, що до початку штурму керівництво не розʼяснювало, як поводитися з полоненими. Навпаки — був наказ при штурмі не брати нікого в полон. Таким чином, я вважаю, що Курашов вважав, що просто виконує наказ», — говорила адвокатка.

Однак під час слідства свідки надавали суперечливі покази щодо таких наказів, зокрема, зазначали й те, що їм, навпаки, казали брати полонених за можливості. Не брати супротивника у полон, закликав під час навчань один з інструкторів, однак він не був їхнім командиром і не міг давати накази. Тому у цьому кримінальному провадженні, як зазначив у коментарі «Ґратам» прокурор Манєвський, командирам не повідомляли про підозру. 

Також, на думку захисниці Курашова, суд би мав врахувати, що обвинувачений ймовірно перебував у стані шоку і стресу, бо відбувався бій, тому він міг не розуміти, що відбувається, зокрема, що український військовий здавався у полон. 

«Я розумію, що це не може виправдати те, що сталося, але, все ж таки, я прошу врахувати цю обставину», — говорила Карпенко у промові. 

Від останнього слова Курашов відмовився. 

Матеріал підготовлено за участю кореспондента у Запоріжжі Вʼячеслава Твердохліба.