Нагадування. Частина 3. Яку роль розмови в кабінеті Леоніда Кучми зіграли у вбивстві Георгія Гонгадзе

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати
Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

Справа Георгія Гонгадзе — дзеркало сучасної історії України. Злочин, який намагалися спочатку приховати, а потім замнути, відгукнувся відлунням «касетного скандалу», звинуваченнями в замовленні злочину проти другого президента Леоніда Кучми, акціями протесту і, як наслідок, Помаранчевою революцією.

Ми продовжуємо публікацію розповіді співавтора документального фільму про загибель Георгія Гонгадзе Максима Каменєва. Про те, як вбивали журналіста, ви можете прочитати в першій частині його статті«Нагадування. Співавтор фільму про вбивство Георгія Гонгадзе про те, як вбивали журналіста», а про те, що «Що відбувалося з тілом Георгія Гонгадзе» — в другій.

Сьогодні він розповідає яку роль розмови в кабінеті Леоніда Кучми зіграли у вбивстві Гергія Гонгадзе.

 

Звинувачення

Вранці 28 листопада 2000 року Верховна Рада розпочала роботу в звичному режимі: опозиційні депутати скаржилися на корупцію та утиски влади. Олександр Мороз, лідер об’єднаної фракції Соціалістичної і Селянської партій, записався на виступ шостим.

З трибуни парламенту він на всю країну назвав замовником зникнення Георгія Гонгадзе Леоніда Кучму, голову його адміністрації Володимира Литвина — співучасником, а міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка — сценаристом і організатором викрадення.

“Дуже ймовірно, що вищі державні посади в Україні займають кримінальні злочинці. Висновки щодо цього повинні зробити Верховна Рада і суд”, — заявив Мороз.

Верховна Рада відреагувала мляво. Спікер Іван Плющ з незворушним виглядом передав слово Анатолію Кінаху з провладної “Народно-демократичної партії”. Той оголосив про створення парламентської групи на підтримку вітчизняного виробника. Депутати продовжили обговорювати реформи, а потім заслухали доповідь Уповноваженої з прав людини.

Олександр Мороз тим часом зібрав пресконференцію в кабінеті №12. На неї він прийшов з магнітофоном, помічник політика Юрій Луценко з другої спроби вставив касету. Лідер соціалістів стверджував: на ній записи, таємно зроблені в кабінеті голови держави. З колонок, голос, схожий на президентський лаявся матом і вимагав від міністра Кравченка розібратися з Георгієм Гонгадзе:

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

«Депортировать его, блядь, в Грузию и выкинуть там нахуй… Чеченцев надо, чтоб украли его и выкинули».

Лідер соціалістів одразу визнав: касета скомпільована із записів різних днів, слухаючи їх не завжди можна зрозуміти, про що саме йде мова. Але в нього особисто не було сумнівів: на плівках зафіксовано замовлення викрадення співзасновника “Української правди” і звіт про його виконання.

Мороз згадав про обезголовлене «таращанське» тіло, знайдене три тижні тому. Правда оминув увагою той факт, що труп знайшли на його виборчому окрузі. За багатьма ознаками на тілі впізнається зниклий журналіст, говорив Мороз. Але прямим текстом звинуватити Леоніда Кучму у вбивстві не наважився.

 

Плівки

Послухати «касету Мороза» всі бажаючі змогли того ж дня на сайті голландської газети De Volkskrant. Журналістка Колін де Вріз в статті «Віддайте його чеченцям» розповідала, що редакція намагалася перевірити плівки перед публікацією, але безрезультатно. Компанія TNO Human Factor, в яку звернулася De Volkskrant, не ризикнула судити про достовірність, пояснивши, що для цього потрібні оригінали, а не копії плівок.

Прессекретар Кучми Олександр Мартиненко зразу ж назвав записи інсинуацією.  Сам президент через три дні на саміті СНД в Мінську прокоментував:

«Це провокація, можливо за участі іноземних спецслужб. Яких спецслужб — потрібно з’ясувати». Президент Грузії Едуард Шеварднадзе, який стояв поряд, додав: «Чи здогадатись».

Спецслужби справді брали участь. Олександр Мороз незабаром відкрив своє джерело парламентської комісії, яка розслідувала зникнення Георгія Гонгадзе. Депутати Олександр Жир, Сергій Головатий та Олександр Шишкін вирушили в Чехію на зустріч з інформатором — майором СБУ, співробітником управління держохорони Миколою Мельниченком.

Майор передав депутатам два компакт-диски з фрагментами розмов з кабінету президента — з цих фрагментів була змонтована касета, яку оприлюднив Олександр Мороз. Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко 12 грудня з трибуни парламенту зажадав експертизи. Депутати попросили Міжнародний інститут преси у Відні перевірити автентичність записів.

З того часу це робили кілька разів як мінімум п’ять різних лабораторій і експертів. У книзі «Гонгадзе. Вбивство, яке змінило Україну» журналіст Ярослав Кошів зазначає: лише одна компанія — американська БЕК-ТЕК — визнала, що в п’яти фрагментах із згадкою Георгія Гонгадзе немає монтажу. Решту експерти не змогли визначити: чи піддавалися цифрові записи маніпуляціям чи ні.

Міжнародний інститут преси запропонував порівнювати розмови на плівках з подіями, що відбувалися за стінами президентського кабінету. Журналіст Олексій Степура займається цим вже 20 років. За цей час він встиг розшифрувати всі доступні йому записи, частково відновив їх хронологію і впізнав голоси співрозмовників.

«Якість запису на плівках жахлива. Я їх розшифровував разом з братом і навіть ми розходилися в думці, що саме прозвучало в тій чи іншій репліці», — згадує Степура.

Він підрахував: Георгій Гонгадзе згадується в 11 фрагментах розмов, загальною тривалістю 20 хвилин — всі вони були згруповані на касеті, яку включав журналістам Олександр Мороз. Всього ж історії викрадення журналіста стосуються 25 фрагментів плівок.

З дозволу Степури ми публікуємо його розшифровки фрагментів «плівок Мельниченка», в яких згадується Георгій Гонгадзе.

Фрагменти «плівок Мельниченка», в яких згадується Георгій Гонгадзе

Вперше на «плівках Мельниченка» Леонід Кучма згадує Георгія Гонгадзе незадовго після травневих свят 2000 року. У газеті «Дзеркало тижня» вийшло анонімне опитування журналістів про рівень свободи слова в Україні. Публікація під назвою «Крик душі» Кучмі не сподобалася. Під час розмови ймовірно з головою власної адміністрації Володимиром Литвином він обурювався — опитали тільки журналістів, налаштованих проти влади:

«Та же Коробова Тетяна Коробова в той час працювала в газеті Соцпартії «Грані» … Тот же Гонгадзе, бля, независимый журналист и пошло-поехало, — після чого додає. — Надо уже действительно серьезно смотреть».

Георгія Гонгадзе Кучма знав — за два тижні до президентських виборів, в жовтні 1999 року, журналіст ставив йому запитання з критикою в ефірі політичного ток-шоу «Епіцентр». Через 20 років Олександр Мартиненко зараз - генеральний директор інформагентства «Інтерфакс-Україна» згадує: Гонгадзе відвідував брифінги президента.

«Його питання відрізнялися від інших. Іноді ці питання задавалися не для того, щоб дізнатися щось нове, а щоб висловити свою позицію», — розповідав Мартиненко в 2020 році в інтерв’ю для мультимедійного проєкту «Справа Гонгадзе як дзеркало епохи».

 

Змовник

Публікації опозиційних журналістів Леонід Кучма регулярно обговорював з Леонідом Деркачем — голова СБУ приносив президенту свого роду дайджест інтернет-публікацій з критикою влади. Традиція подібних доповідей спецслужби збереглася як мінімум до 2015 року, коли її визнав і припинив Петро Порошенко.

12 червня 2000 року Деркач прийшов до Кучми стурбований статтею в «Українській правді» — передруком статті з російської «Независимой газети» про його сина Андрія.

До 33-х років той встиг побудувати відмінну кар’єру: служив в СБУ, працював консультантом президента і першим помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка, а в 1998 році обрався до Верховної Ради за мажоритарним округом в Сумській області. Разом з бізнесменом Вадимом Рабіновичем Деркач-молодший володів телерадіокомпанією «Ера», програми якої виходили в ефірі державного телебачення і радіо.

Стаття під гучною назвою «Наш український Путін» вийшла 7 червня і була комплементарною в тому, що стосувалося Андрія Деркача. Автор, який ховався під псевдонімом Андрій Карков, міркував про недавній транзит влади від Бориса Єльцина до Володимира Путіна і задавався питанням: хто стане наступником українського президента? І сам же на нього відповів: Андрій Деркач.

Як і Путін, той виходець із системи органів держбезпеки, може знайти спільну мову з олігархами, має великі міжнародні зв’язки і прихильників в різних політичних групах — проводив паралелі автор. Але при цьому залишається прагматиком і центристом. Навіть більше, Кучма, стверджував журналіст, особисто назвав Деркача-молодшого «українським Путіним» і сам бачив у ньому наступника.

«Українська правда» Георгія Гонгадзе звернула увагу на статтю «Независимой» і переказала її основні тези, назвавши «милою PR-акцією». Леонід Деркач вважав за потрібне порозумітися з президентом:

— Вот почитайте, буквально две минуты. Вот это почитайте. Это то, что, кто организовал вот эту вот статью, что следующий украинский Путин — это Андрей Деркач. Вот это вот… вся эта… Георгадзе этот, — підкладав голова СБУ записку. Користуватися інтернетом сам Кучма тоді ще не вмів.

— Георгадзе этот? — перепитав Кучма.

— Да, да … — підтвердив Деркач

— Так вы что-то с этим можете? — запитав президент

— Та и так уже пиздец ему будет… я это, блядь, это затопчу, — пообіцяв голова СБУ.

У публікаціях про сина він побачив якщо не змову, то як мінімум технологію — стаття в «Независимой газете», на його думку, потрібна була журналістам УП, щоб замаскувати джерело. Леонід Деркач доповів Кучмі: «Українську правду» фінансує бізнесмен і народний депутат Михайло Бродський, той в свою чергу, пов’язаний з Григорієм Суркісом — впливовим олігархом з дружньої до голови держави Соціал-Демократичної партії України (об’єднаної), почесним президентом футбольного клубу «Динамо-Київ». Партнером Суркіса, в тому числі і щодо фінансування УП, Деркач називав ще одного лідера «соціал-демократів» — Віктора Медведчука.

Крім сухих даних, голова СБУ запропонував президенту почитати вірші, які про них обох нібито склав Георгій Гонгадзе.

— Гон-га-дзе. Почитаю. Ну, так разберись с ними, — відмахнувся Кучма.

— Та разберусь. Георгадзе поставим на место, а если будут финансировать, будут тоже…- пообіцяв Леонід Деркач.

Його словам Кучма вірив. Того ж дня він переказав теорію голови СБУ журналісту В’ячеславу Піховшеку, з яким регулярно зустрічався. Мовляв, за публікаціями в «Независимой газете» стоїть Гонгадзе, а за ним — якісь друзі президента. Піховшек дуже здивувався.

 

Увага

Розмову про Георгія Гонгадзе Кучма не забув. Через півтора тижні він знову поцікавився у Леоніда Деркача, хто ж фінансує «Українську правду».

—  Значит, ты однозначно ведешь этого самого, грузина этого? Георгадзе, блядь, финансирует Бродский, да? — перепитав президент

— У нас такая информация. Я… мы его взяли сейчас плотно. Мы сейчас его полностью за ним отслеживаем,- рапортував Деркач.

УП продовжувала привертати до себе увагу. Аудиторія видання тоді була невелика — та й взагалі, інтернетом 2000 року регулярно користувалися від сили 200 тисяч українців. Але Георгій Гонгадзе часто з’являвся на телеефірах з впливовими політиками. Зміст деяких — наприклад, епічних дебатів між віцепрем’єркою Юлією Тимошенко та Григорієм Суркісом — він переказував в публікаціях на сайті.

До того ж «Українська правда» була одним з небагатьох видань, які в ті дні ретельно відстежували судовий процес над Павлом Лазаренком, звинуваченим у США у відмиванні 114 млн доларів. 20 червня УП передрукувала з російського ресурсу flb.ru статтю «В ожидании КУЧМАгейта» київського журналіста Олега Єльцова. Автор, посилаючись на інформацію від адвокатів експрем’єра-втікача, стверджував: звинувачення у відмиванні грошей повинно поширюватися і на президента Кучму.

В наступній замітці «Куди підуть гроші Лазаренка» УП повторювала цю тезу, цитуючи публікації в російських «Независимой газете» і газеті «Сегодня», а ще в одній статті відкрито іронізувала над спробами Кучми виправдатися.

Достовірно невідомо чи розлютила президента якась конкретна публікація УП або ж загальний тон сайту. Але 3 липня, як тільки Деркач зайшов в кабінет президента, той відразу ж завів розмову про Гонгадзе.

— Я это все читал! Вот это. В интернете, «Украинская правда»! — обурився Кучма

— Ааа, та это сука! — поспішив доповісти Деркач. — Ведем дело, сейчас по всем каналам его слушаем, вот, секреты его киевские выявляем. Вот. И полез он… Полез он счас уже и к этому, к Морозу.

Президент уважно слухав і погоджувався, але не розповідав Деркачу-старшому, як за дві години до цього обговорював Георгія Гонгадзе ще з двома співрозмовниками: міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком і головою АП Володимиром Литвином.

 

Замовлення

Ці розмови досі викликають суперечки серед дослідників історії вбивства Георгія Гонгадзе. Не всі фрази на них можна розібрати і не всіх учасників впізнати достеменно.

Повний запис розмов в кабінеті Кучми за 3 липня 2000 року можна послухати тут.

Голову адміністрації Володимира Литвина Кучма викликав по переговорному пристрою поговорити саме про опозиційне видання. Литвин ввійшов до кабінету через хвилину. Свою участь у цій розмові він пізніше заперечував.

— «Украинская правда» — ну это просто, бля, конечно, уже оборзели. Вы посмотрите. Подонок, бля. Грузин, грузин этот, — лаявся Кучма, не переходячи ще, втім, на крик.

— Кто? Гонгадзе? — перепитав Литвин.

— Гонгадзе — підтвердив Кучма і вкотре поцікавився джерелами фінансування журналіста.

— Ну, он активно сотрудничает с этим, с Морозом, с «Гранями». Я в субботу его с Макеенко Володимир Макєєнко в той час народний депутат від Соціалістичної партії …, — почав було Литвин.

—  Может в суд? Тут нардеп. Пусть бы юристы подали в суд, — розмірковував президент.

—  Это же к прокуратуре, да? — уточнив голова АП.

Ймовірно, Литвин зайшов в кабінет президента не один. На плівці чітко чути, як ще один голос говорить: «Ні, нехай Кравченко скаже на мене». Литвин підтакував незнайомцю: «Таким чином на нього подіяти».

— Ну просто, блядь уже ж. Есть какая-то мера, блядь. Сука, блядь, — продовжував обурюватися Кучма і тут же запропонував спосіб зупинити публікації Гонгадзе, — Депортировать его, блядь, в Грузию и выкинуть там нахуй. Отвезти его в Грузию, блядь, и кинуть там.

— Гонгадзе, понимаешь, — вставив слово невідомий.

— Чеченцев надо, чтобы украли его и выкуп требовали, — запропонував Кучма ще один варіант покарання.

Обговоренню планів завадила секретарка. Вона задзвеніла посудом, і Кучма змінив тему. Подальші слова президента, голови його адміністрації та їх невпізнаного співрозмовника розібрати неможливо — судячи з запису, вони відійшли далеко від місця, де лежав диктофон.

Наступним до президента прийшов міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко — як і інші силовики він доповідав по понеділках. Кучма відразу ж завів розмову про співзасновника УП.

—  Значит, чтоб я не забыл: есть такой Гонгадзе,- почав він.

— Я, что-то фамилию такую… — спробував згадати голова МВС.

— Ну, подонок, блядь, высшей меры, — охарактеризував журналіста президент.

— Гонгадзе. Он уже где-то у нас проходил…

Від Кравченка, як і від інших, Кучма зажадав з’ясувати, хто дає «Українській правді» гроші, а потім повторив моторошну пропозицію про викрадення Гонгадзе руками чеченців. Правда, приписав цю ідею Володимиру Литвину.

— Да мы его где-то. Нет, я вам говорю… Это такие люди капитальные. То, что мы применили. До этого времени нет. Не распространяет ничего, — заплутано відповідав міністр.

— Ну, а его в Грузию отвести и выкинуть там, — запропонував другий варіант Кучма.

 

«Орли»

Кучма розумів, яких саме «капітальних людей» мав на увазі Юрій Кравченко — йшлося про департамент зовнішнього спостереження МВС. За місяць до цієї розмови співробітники департаменту викрали, вивезли в ліс і побили іншого критика влади — активіста Олексія Подольського. Член громадського об’єднання «Ми» опозиційного депутата Сергія Головатого, він звинувачував Леоніда Кучму у фальсифікації результатів недавнього референдуму. Вони підтверджували згоду громадян обмежити повноваження Верховної Ради і розширити президентські.

На початку червня Подольський двічі приходив під МВС і роздавав перехожим листівки зі статтею про фальсифікації. Обидва рази міліція затримувала активіста. А 9 червня Подольського викрали міліціонери Олег Мариняк, Микола Наумець і їх командир Олексій Пукач.

Рисунок: Вячеслав Юрченко, Ґрати

Вони підстерегли активіста ввечері під рестораном, дочекалися коли той спробував зловити таксі, під’їхали на автомобілі Hyundai Sonata і запропонували підвезти — ті ж методи використають і при викраденні Гонгадзе. Міліціонери вивезли Подольського в ліс під Броварами, побили гумовими кийками і пригрозили, що вб’ють, якщо він не припинить критикувати президента і МВС. Побитого активіста кинули в лісі. На прощання, для більшого ефекту, Олег Мартиняк показав йому лопату і каністру бензину.

У 2007 році суд засудив за це Наумця та Мариняка до трьох років позбавлення волі. Пукача визнали винним тільки в 2013 році — викрадення Подольського і вбивство Гонгадзе розглядали в рамках одного процесу.

Кравченко рапортував президенту про напад через три дні:

«Теперь вот эта вся братия, которая распространяла от Головатого листовки. Значит, позавчера один оказался аж в Сумской области. Тот, который активно распространял. Значит, его так обработали!».

Кучма у відповідь розсміявся.

«У меня есть такое подразделение, которое… Методы их… Потому что у них же ни морали, ни совести, ничего нет. И не дай бог…», — хвалився міністр внутрішніх справ.

Через 13 років, в суді Олексій Пукач розповідав, як в травні або в червні 2000 року керівник апарату МВС Едуард Фере передав йому наказ Юрія Кравченка про спецоперацію: встановити місце проживання Олексія Подольського, вивезти його з Києва і залякати, щоб той припинив дискредитувати керівництво країни . Не послухатися генерала Пукач не міг і розпорядився, щоб підлеглі почали спостереження.

Через деякий час Фере передав Пукачу, що міністр незадоволений — Подольський і далі поширює листівки. Після цієї розмови Пукач наважився викрасти активіста.

Перевірити свідчення Пукача вже не було в кого — на той час і Фере, і Кравченко були мертві.

 

Тиск

Після розмов в кабінеті президента силовики почали стежити за Георгієм Гонгадзе відкрито. Співзасновником «Української правди» займалися і СБУ, і міліція. 7 липня співробітники спецслужби провідали у Львові Лесю Гонгадзе і розпитували про її сина.

Через кілька днів до редакції радіостанції «Континент», на якій Гонгадзе вів регулярну передачу, прийшов підполковник міліції. Директору Сергію Шолоху він розповів, що розслідує причетність Георгія до перестрілки в одеському барі «Перлина» 23 червня — тоді постраждало п’ятеро осіб, бізнесмен чеченського походження Беслан Арчаков помер в лікарні. Пізніше Шолох впізнав у співрозмовнику Олексія Бернака — в той час заступника Олексія Пукача в департаменті зовнішнього спостереження МВС.

Силовики «вели» Георгія Гонгадзе демонстративно — в якийсь момент він засік біля редакції «Української правди» п’ять автомобілів зовнішнього спостереження. Журналіст теж захищався публічно. На УП вийшла замітка «Полювання на Гонгадзе? », В ній повідомлялося, що співзасновнику видання «шиють справу». 14 липня Гонгадзе опублікував номери машин, що стежать за редакцією, у відкритому листі генеральному прокурору.

Тиск не зупинив Гонгадзе і його колег — УП продовжувала критикувати Кучму і його оточення. 22 липня видання передрукувало ще одну статтю з російського сайту flb.ru — «Олигархи-лампасники». В ній йшлося про корупцію керівництва українських силовиків — Кравченка, Деркача і голови Державної податкової служби Миколи Азарова. Автором був все той же журналіст Олег Єльцов.

Леонід Кучма регулярно цікавився, коли ж Юрій Кравченко виконає його доручення по Гонгадзе. Міністр внутрішніх справ просив додатковий час на «вивчення ситуації».

«У меня сейчас команда… Орлы такие, что сделают все, что хочешь», — стверджував міністр під час щотижневої доповіді 10 липня.

Через тиждень Леонід Кучма поїхав відпочивати до Криму, але повернувшись в кінці серпня знову поцікавився в голови МВС: чи розібрався він з Гонгадзе. Кравченко пообіцяв, що все зробить через два дні, але знову не впорався

«Я его сделаю, Леонид Данилович. Я сделаю. Я просто, чтобы оно… чтобы оно нигде не получилось. Ну, он будет. Он тут пишет, что это расчет за его дела», — виправдовувався міністр 11 вересня.

За заявою журналіста в генпрокуратуру на той час вже відкрили розслідування про незаконне стеження.

«Ну почему каждая срань должна писать на генерального… Мог отправить на районного прокурора», — обурювався Кучма.

 

Система

До вересня голова СБУ Леонід Деркач істотно розвинув свою теорію змови депутатів Бродського, Суркіса і Медведчука, які фінансують УП, щоб дискредитувати Кучму. Деркач звернув увагу президента на Олега Єльцова, статті якого регулярно передруковувала «Українська правда».

11 вересня він доповідав голові держави, що джерелом журналіста міг бути голова компанії НАК «Нафтогаз України» Ігор Бакай.

—  Ну, это только один эпизод, а вообще-то это система,- нагнітав Деркач, підкладаючи роздруківки статей Єльцова президенту.

— Ну слушай, их давно уже нужно взять за жопу, — відповів Кучма.

Голова СБУ пообіцяв навести порядок, Кучма попросив його не затягувати.

В чому саме полягає «система», Кучма переказав в той день наступному відвідувачеві — ймовірно Володимиру Литвину: на замовлення олігархів статті з критикою вищих чиновників публікували спочатку на російських інтернет-ресурсах, потім їх передруковувала УП, і далі вони розходилися по українським медіа. Трохи пізніше Кучма перейшов до деталей:

—  Там… есть такой… фамилию мне Деркач называл. Ну это команда этого самого… грузина этого.

— Кто, Гонгадзе? — запитав співрозмовник.

— Гонгадзе, — підтвердив Кучма.

— Что там Кравченко? С ними занимался? — запитав співрозмовник Кучми.

— Та что ж, что он занимался… Ни хуя с ним не получается… я ему сейчас… там и на него есть статья,- нарікав президент.

Теорія Деркача не витримувала критики і ґрунтувалася на неправильних передумовах. Олега Єльцова він плутав з москвичем Сергієм Горшковим, засновником сайту compromat.ru. Як і УП, той передруковував статті Єльцова без дозволу.

Сам Єльцов в 2020 році згадував: писати для сайту «Агентство федеральних розслідувань FreeLance Bureau» — flb.ru Сергія Плужникова він почав після того як українські редакції відмовилися публікувати його статті. Адже в кожній журналіст по суті звинувачував керівництво країни в злочинах.

«Мені ніхто нічого не диктував, я писав те, що я хотів, відправляв їм, вони мені ще за це і гроші платили і публікували. Про що ще може мріяти фрілансер?», — згадує Єльцов.

Ввечері 15 вересня, через шість днів після розмови Кучми з Деркачем, в квартирі журналіста задзвонив телефон. Незнайомий чоловічий голос сказав: публікації Єльцова заважають вельми впливовим людям і зажадав припинити працювати на спецслужби і «фокуси в інтернеті».

Єльцов відразу ж викликав міліцію. За викликом приїхали двоє дільничних інспекторів, приймати заяву про погрози, за якими за словами жертви стояли керівники МВС і СБУ, вони відмовилися.

Наступного дня невідомий подзвонив знову: «Что ментов приводил?». Журналіст зауважив, що за його будинком стежать зелені “жигулі” — лише через рік новий голова спецслужби Володимир Радченко визнав, що номери машини належали «наружці» СБУ.

Журналіст повідомив про стеження за ним колегам з інформаційного агентства УНІАН і в той же вечір разом з дочкою сів на потяг і поїхав провідати батька в Армавір Ростовської області РФ. По дорозі журналіста двічі обшукали — спочатку міліція, а потім СБУ і митниця — але з країни випустили. Тієї ж ночі, Олексій Пукач і його підлеглі викрали, вивезли в ліс і вбили Георгія Гонгадзе.

Через три дні Леонід Деркач розповів про пригоди Єльцова Леоніду Кучмі, який напередодні повернувся з Парижа:

«Этот чертенок, он убежал туда. Ему был звонок по телефону, вот, что если ты не прекратишь заниматься всякой херней, то мы тебе голову оторвем. И после этого он буквально через пять минут, как он рассказывает потом жене по телефону. И убежал на вокзал, взял билеты и… Ну, мы разберемся, сейчас разберемся. Прихватим дело. Я… Конечно ж надо наказывать — это ж шо?».

Голова спецслужби повідомив президенту, що передав орієнтування на Єльцова своєму російському колезі — директору ФСБ Миколі Патрушеву. Але президента цікавило інше

— Слушай, ну интернет весь выключен?- запитав Кучма

— Интернет весь выключен, — запевнив його Деркач.

 

Ефір

В той день президент все-таки дав голові СБУ прочухана — за ефір ТРК «Ера» його сина Андрія Деркача. У ніч вбивства і викрадення Георгія Гонгадзе там показували черговий випуск програми «Погляд», присвячений Володимиру Кисілю — меценату і депутату ради Московського району Києва Зараз - Голосіївський район . Про те, що Кисіль був ще і кримінальним авторитетом, автор програми промовчав, зате повідомив про його знайомство з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком — вони разом спонсорували важкоатлета-олімпійця, міліціонера Дениса Готфріда.

«Я приїхав з Франції, а мені дружина каже: на державному каналі показують Кисіля поруч з Кравченком», — гнівався Кучма.

Він звинуватив голову СБУ в зливі журналістам «Ери» відео зовнішнього спостереження за зустрічами депутата і міністра.

— У меня нет пленок. Я не хожу туда, не снимаю. Оно мне не нужно. Леонид Данилович, вы меня правильно поймите. Ну я ничего этого не сделал, — виправдовувався Леонід Деркач.

— Слушай! я тебя понять уже ни хуя не могу, когда такие, блядь, проколы делаются! — обурювався президент. — Это же еще не знает Кравченко! Он, бля, вообще с ума сойдет.

Леонід Кучма вважав, що голова СБУ плете інтриги проти міністра внутрішніх справ, які відіб’ються і на його політичному іміджі. Підозри тільки посилилися, коли в той же день 19 вересня, посольство Грузії опублікувало повідомлення про анонімний дзвінок. Невідомий в розмові з дипломатами стверджував, що за викраденням Георгія Гонгадзе стоять Юрій Кравченко, Володимир Кисіль і народний депутат Олександр Волков. Кучма зажадав до себе посла Малхаза Чачаву.

«Вызови его, бля. Пусть сделает, блядь, опровержение, иначе я позволю Шеварднадзе Президент Грузії в 1995-2003 роках Едуард Шеварднадзе , чтоб его отозвали нахер», — наказував він Володимиру Литвину в гніві наступного дня.

Про що в ці перші дні після викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе Леонід Кучма говорив з Юрієм Кравченком досі невідомо. Микола Мельниченко стверджував, що записував розмови в президентському кабінеті до 26 вересня, і як мінімум одна бесіда між президентом і міністром відбулася. Але її запис він так ніколи і не опублікував.

Кравченко ніколи не визнавав, що причетний до викрадення і вбивства співзасновника УП. 4 грудня 2000 року міністр дав інтерв’ю газеті «Україна молода», в якому заявив: «З’являться дві-три людини в темних окулярах, які будуть зняті зі спини. Вони будуть давати свідчення про те, що я особисто доручав викрасти, вбити Гонгадзе … або щось таке».

Леонід Кучма ніколи не визнавав автентичність записів майора Мельниченка. За їх публікацією стоять спецслужби, продовжував твердити він, але якої саме країни — замовчував. Леоніда Деркача він звільнив з посади голови СБУ через два з половиною місяці після пресконференції Олександра Мороза, 10 лютого 2001 року.

На той час в Україні набирала обертів наймасштабніша за десять років незалежності акція протесту «Україна без Кучми!». Мітингуючі громадяни вимагали відставки всіх силовиків та імпічменту президенту. Юрій Кравченко затримався на своїй посаді трохи довше Деркача — Кучма звільнив його 19 березня.

 

Ролі

З опублікованих за 20 років фрагментів плівок Мельниченка можна зробити небагато однозначних висновків.

Президент дійсно замовляв викрадення Георгія Гонгадзе.

Голова Адміністрації президента Володимир Литвин схоже був в курсі злочинного доручення свого шефа, журналісти багато років звинувачували його в «накручуванні» Кучми проти Гонгадзе. Але якщо хтось і спровокував президента — то це Леонід Деркач. Адже саме голова СБУ постачав президента роздруківками статей УП.

Хоч би як, Кучма сам придумував ідеї покарання: викрадення, примусової висилки в Грузію, розправи із залученням чеченців. І особисто доручив Кравченку розібратися з співзасновником УП. Але ні на одному з опублікованих фрагментів немає згадок про те, що президент доручає вбити журналіста.

За 20 років Леонід Кучма так і не зізнався, що ж в ті дні відбувалося в його кабінеті — навіть дружині журналіста Мирославі Гонгадзе та співзасновниці УП Олені Притулі.

«Я дуже сподіваюся, що перед тим, як Кучма помре, ми з ним поспілкуємося і поговоримо. Я задам йому одне-єдине питання, яке мене цікавить. Як це все було насправді? Можливо він навіть нікому більше не розповість, крім мене», — досі вірить Олена Притула.

Крапку міг би поставити і Микола Мельниченко, якби опублікував  всі наявні в нього записи. За його власними словами з 300 годин розмов в президентському кабінеті він оприлюднив тільки 45.

До 2011 року майор відмовлявся давати свідчення у справі про вбивство Георгія Гонгадзе. Дев’ять років тому Мельниченко погодився на очну ставку з Леонідом Кучмою, під час якої, за повідомленням «Української правди» нібито сказав президенту: «Леонід Данилович, не беріть на себе чужі гріхи. Вас підставили». Після чого екс-майор зажадав від слідчих очну ставку з Володимиром Литвином. УП посилаючись на свідків писала: Леонід Кучма у відповідь сказав лише, що допитувати нікого не треба.

З 2016 року Генеральна прокуратура намагається допитати Мельниченка з іншого приводу. Майора звинувачують в перевищенні повноважень, розголошенні держтаємниці та легалізації доходів, отриманих незаконним чином. Простіше, торгівлі записами з кабінету президента.