Нагадування. Частина 2. Що відбувалося з тілом Георгія Гонгадзе

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати
Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

Справа Георгія Гонгадзе – дзеркало сучасної історії України. Злочин, який намагалися спочатку приховати, а потім зам’яти, відгукнувся відлунням «касетного скандалу», звинуваченнями в замовленні злочину проти другого президента Леоніда Кучми, акціями протесту і, в підсумку, Помаранчевою революцією.

Ми продовжуємо публікацію розповіді співавтора документального фільму про загибель Георгія Гонгадзе Максима Каменєва. Про те, як вбивали журналіста ви можете прочитати в першій частині його статті – «Нагадування. Співавтор фільму про вбивство Георгія Гонгадзе про те, як вбивали журналіста».

Сьогодні він розповідає, що відбувалося з тілом Гонгадзе.

 

Знахідка

Тіло Георгія Гонгадзе знайшли за 20 кілометрів від місця, де його поховали Олексій Пукач і його співучасники.

Під вечір 2 листопада 2000 року селянин Володимир Шушко і його син Сергій поверталися з млина додому в село Уляшівка неподалік від містечка Тараща. Дорога проходила через місцевий ліс. Володимир їхав на возі, Сергій йшов поруч. Неподалік від перетину сільських доріг Сергій звернув увагу на купу свіжовикопаної землі біля дерева, що впало. Пізніше Володимир Шушко розповідав: спершу вони з сином подумали, що це лисяча нора, але коли придивилися уважніше, побачили, що стирчить із землі рука.

Сергій закричав. Володимир взяв палицю і розколупав землю, під якою виднілася грудна клітка.

Батько і син кинулися до воза і поїхали в Таращанське відділення міліції. Розповідаючи про знахідку, вони згадали, що недалеко від злощасної розвилки бачили припаркований автомобіль марки BMW. Слідча група дісталася до місця тільки наступного ранку. Машини поруч вже не було.

Ексгумація показала, що тіло закопали в природну, штучно збільшену яму від кореневища дерева, що впало і присипали майже метровим шаром землі. Зверху земля була пухка, а по краях – затверділа.

«Це доводило, що тіло пролежало в землі більше дня, але не дуже довго, враховуючи його «свіжий» вигляд. Тіло збереглося добре, без істотного розкладання», – описує подробиці першої експертизи тіла журналіст Ярослав Кошів в книзі «Гонгадзе. Вбивство, що змінило Україну».

Голови в тіла не було.

 

Морг

Труп доставили в таращанський морг, де ним зайнявся місцевий судмедексперт Ігор Воротинцев. Розтин показав, що тіло належить чоловікові старше 30 років, який помер два-три місяці тому. Як саме помер чоловік, експерт визначити не зміг.

«При відсутності голови причина смерті не може бути встановлена», – пояснював пізніше Воротинцев в суді. На тілі він з першого погляду зафіксував сліди термічної обробки.

Очистивши труп від землі, судмедексперт виявив на правій руці покійного прикраси: срібний браслет у вигляді змії і перстень.

«Я їх особисто знімав. Браслет з металу білого кольору, досить важкий. Вигадлива, цікава в’язка. Перстень теж з металу білого кольору, незвичайної форми», – розповідав пізніше Воротинцев кореспонденту газети «Факти». Це були не єдині прикраси, знайдені в Таращі. Місцеві міліціонери, просіюючи землю на місці, де знайшли тіло, виявили ланцюжок з медальйоном у вигляді півмісяця з зазубреними краями.

У таращанському морзі не було холодильних камер, тіло розкладалось, і Воротинцев хотів скоріше його позбутися. Він звернувся до Київського обласного бюро судово-медичних експертиз з проханням забрати труп. Через кілька днів у Таращу приїхали гості з Києва. Головний судмедексперт України Петро Шупик разом із своїми заступниками оглянув тіло, взяв зразки тканин, але відвозити в столицю не став.

«Хай полежить», – згадував потім його слова Воротинцев в суді.

 

Поїздка

Інформація про таращанське тіло просочилася в пресу. 10 листопада про нього повідомила газета «Сегодня». У статті, яку цитує в своїй книзі Ярослав Кошів, журналісти газети, посилаючись на компетентне, але анонімне джерело стверджували, що знайдений труп – це не Георгій Гонгадзе. Тіло нібито не підходило за віком і, за словами джерела, пролежало в землі більше трьох років.

Георгія Гонгадзе на той момент шукали вже півтора місяці. Регулярно з’являлися повідомлення анонімів про те, що його бачили живим то в київському барі «У Еріка», то у Львові, а то і зовсім в Празі. Іноді про це навіть публічно розповідали керівники МВС, наприклад, заступник міністра Микола Джига. Іноді невідомі інформатори повідомляли: їм відомо, де саме утримують Гонгадзе. Але при перевірці інформація не підтверджувалася.

Співзасновниця «Української правди» Олена Притула не пам’ятає, хто саме порадив їй поїхати в Таращу. Але згадує: це було вже після замітки в «Сегодня».

«У мене таке відчуття, яке збереглося до цих пір, що мене направляли, звертали мою увагу на те, що знайдено якесь тіло, треба туди з’їздити», – розповідає в 2020 році Притула в інтерв’ю для мультимедійного проєкту «Справа Гонгадзе як дзеркало епохи».

Вона подзвонила Олександру Морозу – лідеру опозиційної Соцпартії, депутату від одномандатного округу, до складу якого входив Таращанський район. На той час Мороз вже знав про тіло без голови і обіцяв посприяти, щоб його оглянула Притула.

У Таращу вона вирушила 15 листопада 2000 року разом з друзями Георгія: журналістом Кобою Аланією, медіаменеджером Лаврентієм Малазонією і телеведучою Людмилою Добровольською.

«Я Олені говорив, давай трохи почекаємо. Ця історія така підозріла, м’яко кажучи. З душком», – згадує Малазонія.

 

Опізнання

У місцевій лікарні журналістів зустрів судмедексперт Ігор Воротинцев і погодився показати тіло. Він провів Аланію, Малазонію і Добровольську в будівлю моргу. Притула залишилася зовні. На той час труп дванадцятий день зберігався в кімнатній температурі і був в жахливому стані. Аланія і Малазонія сфотографували тіло.

У якийсь момент розмова Воротинцева і журналістів перетворилася в заочне опізнання трупа. Судмедексперт намалював перстень і талісман, знайдений міліціонерами на місці поховання. Потім описав браслет. Перстень і браслет за описом збігалися з прикрасами, які носив Гонгадзе, а малюнок талісмана повністю співпав з кулоном, який носила Притула. Разом дві половинки з’єднувалися в одне ціле.

Воротинцев запитав у журналістів, що Георгій Гонгадзе їв напередодні зникнення. Притула згадала їх останню вечерю в тайському ресторані «Тадж». Вони замовили салат з капусти з курячим м’ясом і плов. Ще їли кавун. Судмедексперт у відповідь сказав, що в шлунку трупа він виявив кісточки кавуна.

Воротинцев був не першим, хто питав Притулу про те, що їв Гонгадзе і які у нього були прикраси. 6 листопада, в день, коли він закінчив розтин таращанського тіла, Олені Притулі подзвонили з прокуратури. Григорій Гарбуз, старший слідчий Печерської прокуратури Києва поставив співвласниці «Української правди» аналогічні питання. У той же день він дзвонив і дружині Гонгадзе Мирославі. Вона також описала йому прикраси журналіста.

У Коби Аланії було своє питання до Воротинцева. Він пам’ятав, що в 1993 році під час війни в Абхазії Георгія Гонгадзе поранили. З тих пір в кисті правої руки у нього залишалися осколки. Воротинцева питання не здивувало. Він показав журналістам магніт з крихітним шматочком металу. Судмедексперт стверджував: осколок він витягнув з правої руки трупа.

Щоб переконатися напевно, Воротинцев вирішив зробити рентген. Але в морзі не було апарату, знімок можна було зробити тільки в корпусі лікарні по сусідству. Щоб не переносити туди тіло, Воротинцев відділив від нього руку, поклав в пластиковий пакет і пішов робити знімок. На плівці проступили численні білі цятки в районі зап’ястя. Воротинцеву вони здалися схожими на шрапнель. Це переконало Притулу і Аланію: в Таращі знайшли тіло саме Георгія Гонгадзе.

 

Зникнення

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

Журналісти були не єдиними гостями Воротинцева того дня. Коли судмедексперт спілкувався з Притулою і її колегами, до нього в кабінет зайшов міліціонер і сказав: у нього наказ – вивезти тіло. Олена Притула попросила показати текст наказу, але міліціонер відмовився.

«Чому тіло вивозять саме в день, коли ми приїхали?», – запитала співзасновниця «УП». Міліціонер пояснив, що наказ він отримав кілька днів тому, але довго не міг знайти машину для транспортування.

Вже після рентгену Аланія і Притула заговорили про те, що повинні вивезти тіло до Києва. Малазонія припустив, що це може бути незаконно. Тоді за порадою Воротинцева журналісти вирушили за дозволом в місцеву прокуратуру.

Районного прокурора Сергія Обозова на місці не виявилося. Притула спробувала зв’язатися з Києвом. Спочатку вона подзвонила в приймальню голови МВС Юрія Кравченка, але там відповіли, що міністр зайнятий. До генпрокурора Михайла Потебенька додзвонитися теж не вдалося – в його приймальні Притулі порадили звернутися до прокурора Києва. У підсумку допомогти з дозволом на вивезення тіла погодився Олександр Лавринович, народний депутат і секретар комітету Верховної ради з правової реформи.

З прокуратури Притула з колегами знову вирушили до Воротинцева. Малазонія зайшов у відділення міліції, повідомити, що збирається відвезти тіло. На його подив, міліціонери не заперечували, пояснивши, що за тіло більше не відповідають.

У лікарні журналістів чекав Воротинцев з несподіваними новинами – тіло зникло з моргу, поки він був у своєму кабінеті.

«Я пішов перевіряти. Замок був на місці. Відкрив – а трупа немає! Я повернувся в кабінет і сказав: забирати нічого, вже все забрали без вас! Ось і все», – згадував він в інтерв’ю «Фактам».

Лаврентій Малазонія пішов в морг перевірити особисто: тіла там дійсно не було. На одному зі столів він помітив невеликий фрагмент – судмедексперт, пояснив, що той залишився після вилучення з руки осколків і дозволив забрати його з собою.

Журналістам він видав свідоцтво про смерть Георгія Гонгадзе №200 від 15 листопада 2000 року. Воротинцев запакував фрагмент тканин руки в пластиковий пакет і передав Притулі. Вона поклала його в рюкзак і разом з колегами поїхала до Києва.

На прощання Притула запитала: що сталося б з тілом, якби за ним не приїхали?

«Поховали б як неопізнане. Я давно просив, щоб це зробили», – відповів судмедексперт.

 

Експертиза

Зникнення трупа пояснювалося просто. Поки журналісти чекали прокурора Таращанського району Сергія Обозова в будівлі місцевої прокуратури, його підлеглі вивозили тіло з моргу. Через три дні журналісти дізналися, що з Таращі його перевезли в морг Головного бюро судмедекспертизи України по вулиці Оранжерейній у Києві.

У 2003 році прокурора Обозова судили за цей наказ, звинувативши в підробці і зловживанні службовим становищем під час розслідування справи Гонгадзе. Суд засудив прокурора до двох з половиною років тюремного ув’язнення. Але Обозова тут же амністували так як, за повідомленням Генеральної прокуратури, «на момент скоєння злочину він мав на утриманні неповнолітню дочку». Підлеглий Обозова, слідчий Сергій Бєлінський, який займався транспортуванням тіла, визнав свою провину і також був амністований.

Через місяць після перевозу тіла до Києва правоохоронці дозволили оглянути його Мирославі Гонгадзе.

«По формі ступні і за формою пальців я можу сказати, що дуже велика ймовірність того, що це Георгій», – говорила пізніше Мирослава. Вона впізнала і прикраси чоловіка.

У морзі на вулиці Оранжерейній тіло Георгія Гонгадзе зберігалося 16 років. За ці роки провели шість експертиз його ДНК. Результати першої з них генпрокурор Михайло Потебенько оголосив з трибуни Верховної Ради вже 10 січня 2001 року: «Імовірність того що Леся Гонгадзе – мати невідомого чоловіка, фрагментарні останки якого вивчені – 99,6%».

Леся Гонгадзе померла в 2013-му. У те, що таращанське тіло належить її синові вона не вірила і ховати його не погоджувалася.

Фрагмент руки, який Воротинцев віддав Олені Притулі, в березні 2001 року також передали на експертизу. Секретар слідчої комісії по «справі Гонгадзе» Сергій Головатий повіз його в Мюнхен і передав компанії Genedia разом із зразками крові Лесі Гонгадзе. Експерти компанії прийшли до висновку, що фрагмент не міг бути частиною тіла Георгія Гонгадзе.

Голову знайшли через вісім років.

 

Перепоховання

За роки розслідування справи Гонгадзе історія таращанського тіла обросла легендами. Родичі та колеги Георгія досі до кінця не розуміють, що саме і чому відбувалося з трупом після вбивства.

Спочатку взагалі мало хто здогадувався, що журналіста вбили не в Таращанському лісі, а десь в іншому місці, а потім переховали тіло.

Вперше про це в листах до громадськості та генеральному прокурору Святославу Піскуну повідомив у 2003 році колишній заступник начальника управління по боротьбі з оргзлочинністю столичної міліції Ігор Гончаров. Писав він ці листи з Лук’янівського СІЗО, де перебував за звинуваченням у керівництві бандою колишніх міліціонерів, які викрадали людей і вчинили як мінімум 13 вбивств.

Влітку 2003 року Гончарова відвезли з в’язниці в лікарню швидкої допомоги, через кілька днів він помер, його тіло поспішно кремували. Через два роки трьох співробітників СІЗО засудили до умовного покарання за побиття арештанта під час обшуку в камері.

Листи Гончарова оприлюднили вже після його смерті. У них колишній міліціонер стверджував: за вбивством Гонгадзе стоїть глава МВС Юрій Кравченко і його підлеглі. А ось перепоховали тіло нібито якісь співробітники СБУ – вони знали про злочин, але боялися вести офіційне розслідування, проте хотіли, щоб труп знайшли.

В СБУ ніколи не підтверджували цю інформацію. У 2005 році Олександр Турчинов, який керував тоді спецслужбою, визнав: за Георгієм Гонгадзе стежили не тільки міліціонери, але і співробітники СБУ. Але спецслужба припинила спостереження за кілька тижнів до зникнення журналіста, поспішив уточнити Турчинов.

Листи Гончарова спершу здавалися справжнім викриттям, інформацію взяла в роботу парламентська комісія, що розслідувала вбивство Гонгадзе. Але через 20 років журналіст Олег Єльцов, який очолював на початку 2000-х видання «Україна кримінальна» і добре знав Гончарова, скептично ставиться до його версії перепоховання трупа.

«Всі ці його листи і так далі – це блеф. Йому було непросто, він хотів вибратися з в’язниці, його там жорстоко били і катували», – стверджує Єльцов.

Проте він визнає – у Гончарова були хороші зв’язки. Саме від нього журналіст ще в 2000 році дізнався про те, що за Гонгадзе стежили співробітники міліцейської «наружки».

У 2005 році, після свого арешту, про перепоховання розповіли учасники вбивства: міліціонери Олександр Попович, Валерій Костенко і Микола Протасов. Вони змогли точно вказати місце смерті Георгія, згадували як копали першу яму.

Попович, водій вбивці Олексія Пукача припускав, що тіло переховав його шеф. У суді він розповідав, що через деякий час після вбивства відвозив начальника в якийсь ресторан в Кончі-Заспі. З ресторану Пукач вийшов п’яний. У машині він сказав водієві, що був на зустрічі з якимись людьми. Після чого кинув фразу: «потрібно перепоховати бійця».

Через кілька днів в гаражі головного управління карного розшуку МВС Попович проходив повз службового позашляховика «Ніссан-Патрол», яким користувався Пукач. На допиті він згадував, що від автомобіля йшов стійкий трупний запах.

Надовго в гаражі «Ніссан» не затримався. 12 грудня Пукач передав його на баланс управління карного розшуку МВС Тернопільської області. У лютому 2005 року, після арешту Поповича, Протасова і Костенка, слідчі знайшли позашляховик і повернули його в гараж для слідчого експерименту. Попович автомобіль впізнав.

 

Зізнання

Олексій Пукач після свого арешту в 2009 році підтвердив здогади співучасників. Насамперед від нього зажадали показати, де ж голова.

Її слідчі СБУ разом з обвинувачуваним відкопали на відстані в півтора кілометра від тіла – в кінці лісосмуги між селами Довгалівське і Колісникове на 136 км автотраси Київ-Золотоноша. У вердикті Пукачу цитується висновок судово-медичної експертизи №40 від 5 серпня 2009 року.

«За результатами комплексу проведених ідентифікаційних досліджень наданий на експертизу череп належав Гонгадзе Г.Р.», – сказано в документі.

На суді Олексій Пукач зізнався в тому, що відбулося перепоховання тіла. Його версія подій стала відома широкому загалу тільки в 2013-му році після оприлюднення вироку.

Пукач стверджував, що переховав тіло за наказом Юрія Кравченка через два тижні після вбивства. На суді колишній міліцейський генерал пояснював, що таким чином Кравченко хотів приховати вбивство журналіста – адже про місце, де похований Гонгадзе знали троє підлеглих Пукача, які допомагали йому вчинити злочин і приховати сліди. Після перепоховання вони не змогли б вказати, де шукати тіло.

На початку жовтня 2000-го Олексій Пукач оформив на роботі відпустку і взяв той самий автомобіль «Ніссан-Патрол», яким користувався нечасто. В аптеці він купив медичні рукавички, а в госптоварах неподалік від ВДНГ – металеву сокиру з широким лезом, лопату і шість метрів церати. Потім вирушив у Сухолісся, де було поховано тіло Гонгадзе.

На місці вбивства Пукач відкопав труп, загорнув його в церату і занурив в машину. Від Сухолісся від’їхав недалеко – Таращанський ліс, в якому знайшли тіло, знаходиться в 20-ти кілометрах. Тут Пукач витягнув тіло, відрубав голову, закопав тулуб, а голову відвіз на півтора кілометра далі.

Після відпустки Олексій Пукач повернувся на роботу, а «Ніссан-Патрол» поставив в гараж головного управління карного розшуку МВС.

У суді Пукач стверджував: вже після того, як в Таращі виявили труп, Юрій Кравченко знову викликав його до себе в кабінет і поставив питання, яке турбує багатьох досі: чому він не зняв з тіла Гонгадзе прикраси. Міліціонер запевнив міністра, що прикрас на тілі він не бачив, а про їхнє існування дізнався з преси.

Співучасники Пукача, Костенко і Протасов згадували: при викраденні вони бачили на правій руці Гонгадзе браслет і перстень, але чомусь не зняли. За цю помилку начальник вилаяв їх «охламонами», згадував Валерій Костенко в суді.

Юрій Кравченко був не здатний підтвердити або спростувати ці слова. Він загинув у 2005 році – слідство вважало, що ексміністр наклав на себе руки напередодні допиту у «справі Гонгадзе». Вдова Кравченка Тетяна заявила, що слова Пукача не відповідають дійсності.

 

Питання

Малюнок: В’ячеслав Юрченко, Ґрати

Через 20 років в історії таращанського тіла все ще залишаються питання без однозначних відповідей. Чому тіло пеепоховали так неглибоко і недбало, немов навмисне зробивши так, щоб його знайшли?

Володимир і Сергій Шушко, які виявили труп, припускали, що руку з землі могли відкопати лісові звірі, наприклад, лисиці. Але Лаврентій Малазонія не вірить, що це була випадковість. Сумнівається в цьому і Олена Притула.

«Я не виключаю, що Пукач перепоховав таки тіло. Але хтось про це знав, і про місце, і потім перепоховали його ще раз з надією на те, що його врешті-решт знайдуть», – розмірковує Олена Притула. – «Це одне з питань, відповідь на які ми повинні ще знайти».

Складно уявити собі й те, що Олексій Пукач двічі не помітив прикраси Георгія Гонгадзе. В тому числі, ланцюжок з кулоном, який був на шиї в момент обезголовлювання.

 

77 нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році
77

нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів