«Може бути таке, що рахунок вже йде на дні і на тижні». Правозахисники закликають врятувати полонених морпіхів Дениса Мацолу та Владислава Журавльова
Олена Журавльова мітингує за звільнення з полону свого сина Владислава (праворуч) та його друга Дениса Мацоли. Фото з її архіву
Українські правозахисники та представники гуманітарних організацій опублікували минулого тижня відкритого листа на підтримку військовополонених з 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї бригади Військово-морських сил України Дениса Мацоли та Владислава Журавльова, яких разом із понад двомастами побратимами захопили росіяни під час оборони Маріуполя у квітні 2022 року. Раніше Денис Мацола активно займався громадською діяльністю і працював у правозахисній організації, та як журналіст і політолог писав для українських медіа. Автори петиції говорять про серйозне погіршення здоров’я Мацоли після поранення та тортур, яких він зазнав у неволі. За наявною у них інформацією, зараз життя чоловіка — у небезпеці.
«Там немає жодної здорової людини»
Рідні та близькі полонених морських піхотинців Дениса Мацоли та Владислава Журавльова утримувались від розголосу і спілкування з медіа протягом трьох років, розповів «Ґратам» один із підписантів заяви, громадський діяч, засновник проєкту «Кримський інжир» Алім Алієв.
«З Денисом Мацолою я вчився в одній групі в університеті в Криму, ми — дуже близькі друзі, і весь цей час аж до його полону ми підтримували зв’язок. Потім паралельно — мама Влада Журавльова і я — ми працювали непублічно щодо треку обміну. У питанні того, чи робити, чи не робити цього публічно, нас кілька років цього процесу відмовляли різні залучені сторони, що займаються обміном, [казали], що публічність може нашкодити, хоча ми знаємо кейси, коли публічність навпаки допомагала звільняти людей. Кейс Максима Буткевича — один із таких прикладів. Тож врешті ми вирішили робити розголос, бо дуже важливо, щоб і Денис, і Влад повернулись живими до нас», — каже він.
Денис Мацола, травень 2017 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Як з’ясували рідні і друзі полонених з різних джерел, Владислав і Денис перебувають зараз у різних російських в’язницях. Дениса Мацолу тримають у СІЗО №2 у місті Кінешма Іванівської області Росії. Очевидці — інші українські полонені, яких вдалося звільнити в результаті обмінів, — кажуть, що з квітня 2023 року Мацолу безперервно утримують в одиночній камері, а у 2024-му російські тюремники свідомо морили його голодом — майже не годували протягом трьох місяців.
За словами ще одного друга Дениса Мацоли, офіцера ЗСУ Максима Осадчука, зараз є інформація, що його стан здоров’я критично погіршується.
«У нього ще з боїв за Маріуполь — проблеми з ногою: він дістав поранення. Наскільки мені відомо, йому не надали повноцінну медичну допомогу. В якому зараз стані нога, невідомо, але з того, що ми чули у 2023-2024 роках про нього, то там є суттєві проблеми, нога підгниває. У 2024-му його морили голодом — обмежували в їжі виключно до того стану, щоб він не помер. Можливо, ситуація змінилася, але це відомості, які ми точно знаємо на сьогодні», — зазначає Осадчук.
Військовий припускає, що через брак медичної допомоги і постійне жорстоке поводження існує ризик ампутації, і що життя Дениса Мацоли — у небезпеці.
«Через це ми намагаємося максимально посприяти процедурі обміну, бо може бути таке, що рахунок вже йде на дні і на тижні. Тож мусимо всі разом докласти максимальних зусиль для їхнього повернення якнайшвидше», — говорить він.
Олена Журавльова, мати Владислава, розповідає, що кілька місяців щодня разом із іншими рідними військовополонених виходить на пікети поблизу Верховної Ради, аби привернути увагу до їхньої долі. За словами жінки, востаннє із сином вона розмовляла 26 березня 2022-го, під час боїв за Маріуполь. Той сказав, що на той момент у них вже не було ні їжі, ні води, а Денис мав осколкове поранення ноги.
За ці три роки через Червоний Хрест Олені передали два листи від сина. Від Дениса, за її інформацією, листів не було.
«Я 8 квітня забрала у Червоного Хреста листа від Владислава. Але найімовірніше, він його писав ще десь на початку осені [2024-го]. Пише дружині, просить передати, що всіх любить і щоб маму привітали з днем народження. Як мені сказав представник Червоного Хреста: “У вас там ще багато написано. Взагалі, пишуть по два рядки: все добре, годують-вдягають, щось таке”», — каже Олена Журавльова.
Владислав Журавльов під час служби в ЗСУ. Фото опубліковане у виданні “Фокус”
Також вона намагається ходити на всі зустрічі, які з родичами полонених проводить Координаційний штаб і омбудсмен та спілкуватись з тими, кого обміняли. Від останніх можна отримати хоча б якісь крихти інформації.
«Там немає жодної здорової людини. Вони всі дуже виснажені. У всіх — волога в легенях, захворювання дихальної системи якісь. Більше того, там мало не кожен другий — із пневмонією чи туберкульозом. Вони всі, як далматинці, в гематомах і виразках. Майже у всіх набряки на ногах, бо їх змушують постійно стояти по 16 годин, а в деяких таборах — пересуватись, сидячи навпочіпки», — розповідає жінка.
За словами Олени, вся інформація про військовополонених у Міжнародному комітеті Червоного Хреста є тільки від російського представництва, а також від звільнених з полону побратимів, однак морпіхів з 501-го батальйону обмінюють рідко.
Україна повернула з російського полону ще 197 захисників, серед них — важкопоранені
Однією з причин непоступливості Росії щодо обмінів полонених українських морських піхотинців підписанти заяви вважають те, що частина з бранців походить із Криму, зокрема, Денис Мацола, і публічно висловлювала свою незгоду із російською агресію та окупацією.
«Всі стейкхолдери процесу з української сторони знають про цих двох хлопців, але ми розуміємо, що, найімовірніше, Росія їх не включає в списки [на обмін]. Бо, взагалі, питання кримських полонених — це складне питання», — зазначив Алім Алієв.
«Важливо боротися за демократію і свободу»
У Криму ще до російської окупації Денис Мацола був одним із засновників і лідерів незалежної профспілки «Студентська дія», брав активну участь у кампаніях проти незаконної забудови, шкоди довкілля, підтримував кримськотатарський національний рух. Наприкінці 2013 року долучився до організації декількох ініціатив на підтримку кримського Майдану, на початку російського вторгнення на півострів активно займався волонтерством. Згодом жив у Києві та Львові: як журналіст висвітлював ситуацію на Донеччині та Луганщині для благодійного фонду «Схід SOS», писав публіцистичні тексти для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії», працював в організації «Право на захист», долучався до кампанії на підтримку українських політв’язнів у Росії, зокрема, кримчан Олега Сенцова та Олександра Кольченка.
До війська у 501-й батальйон морської піхоти пішов у 2021-му, напередодні російського широкомасштабного вторгнення. Там вже служив його друг Владислав Журавльов із позивним Іскра, який підписав з цим батальйоном контракт у 2017 році, на той момент навчаючись на першому курсі університету.
«Мені важливо боротися за демократію і свободу. Якби Україна не була вільною і демократичною, я не пішов би за диктатуру воювати. Якби Україна була такою собі маленькою копією Росії, то Росія вже точно не напала б на неї. Кремль злякався Майдану і можливості перенесення Майдану та його демократичних цінностей власне в Росію», — так пояснював свій вибір Журавльов в інтерв’ю виданню «Фокус» у липні 2021-го.
Обман про гуманітарний коридор в Маріуполі
Військові 501-го батальйону морської піхоти потрапили в полон на початку квітня 2022 року, обороняючи Маріуполь. Місто тоді було в облозі росіян, потерпало від безперервних авіанальотів та обстрілів з артилерії і вичерпувало будь-які ресурси для існування. Українські військові зайняли оборону на металургійному комбінаті імені Ілліча та «Азовсталі», а також на машинобудівному заводі «Азовмаш».
Маріуполь навесні 2022-го перебував в облозі російських військ, місто обстрілювали, подекуди тривали вуличні бої. Фото: телеграм-канал «Мариуполь сейчас»
Увечері 4 квітня 2022 року російські ЗМІ опублікували відео, на якому кілька десятків українських військових ішли з піднятими руками. Пізніше стало відомо, що йдеться про 277 морських піхотинців 501-го батальйону. Державне бюро розслідувань України відкрило справу щодо ймовірного дезертирства бійців і їхньої добровільної здачі в полон.
Приблизно через рік після цих подій 16 травня 2023-го ДБР заочно повідомило про підозру у державній зраді начальникові речової служби батальйону Костянтину Безсмертному. Нині його справа слухається у Кіровському районному суді Дніпра. Максимальна санкція за цією статтею — довічне позбавлення волі.
Слідство вважає, що Безсмертний, маючи попередні домовленості з росіянами, схилив командира батальйону Миколу Бірюкова та свого родича, одного з гранатометників батальйону, до того, щоб вивести з позицій підпорядкованих їм військових і здатися в полон. Підлеглим при цьому справжніх намірів не розголошували: військові думали, що їх виведуть через домовлений гуманітарний коридор на підконтрольну українському уряду територію. Їм наказали здати зброю і відвезли прямо до росіян.
Сам Безсмертний, за даними слідства, перебуває на свободі, і на момент публікації документа підозри перебував у окупованому Бердянську Запорізької області, звідки намагався домовитись про перехід на бік росіян ще принаймні трьох українських військовослужбовців.
Увесь час від початку провадження і до оголошення про підозру Костянтину Безсмертному усіх полонених військовослужбовців батальйону підозрювали у дезертирстві і припинили виплати їхнім родичам, однак, як повідомили в ДБР, коли встановили, що військових ввели в оману, ці звинувачення з них були зняті, і справи закриті.
«Для росіян цей момент полону — це спроба саме помститись»
Українська правозахисна організація Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) проводила паралельне громадське розслідування згаданих подій і дійшла таких же висновків. Згодом правозахисники намагались відстежити, що сталося із військовими після потрапляння у полон.
За словами документаторки та журналістки МІПЛ Марії Климик, спочатку їх відвезли в Оленівську в’язницю і помістили в бараки, на той момент зовсім не розраховані на утримання людей.
«Там не було ні їжі, ні води, ні будь-яких засобів для існування. Вони спали на підлозі без нічого, у них все відібрали. Потім 12 квітня завезли всіх інших, хто здався на заводі імені Ілліча. Більшість із них були важко пораненими, вони були в бункері саме медичному на заводі імені Ілліча. Медицини не було, їм ніяк не допомагали. Потім у середині квітня морпіхів почали вивозити з Оленівки. Когось повезли в Таганрог, когось — у Горлівку Донецької області», — розповідає вона.
Як вдалося з’ясувати правозахисникам, у Таганрозі полонені проходили дуже жорстоку «прийомку»: їх били, тримали у нелюдських умовах. За спостереженнями Марії Климик, найжорстокіше обходження за ці три роки у Росії діставали українські полонені з морської піхоти та «Азову».
«До них — дуже жорстоке ставлення, бо вони у Маріуполі чинили сильний спротив. І для росіян цей момент полону — це спроба саме помститись, тим більше, що багато морпіхів — це вихідці з Криму. І в 2014-му на час початку окупації півострова вони або вже служили, або закінчували військово-морське училище . І там багато представників, які на плацу училища, коли підіймали російський прапор, співали український гімн. І росіяни намагаються помститись, що вони тоді не здались у Криму і в Маріуполі чинили спротив», — говорить правозахисниця.
Зараз у полоні, за підрахунками МІПЛ, залишаються близько 1300 морських піхотинців: це і окремий 501-й батальйон, і 36-та бригада, і перший батальйон морської піхоти. Климик розповідає, що військових із 501-го батальйону розкидали по майже всіх відомих місцях утримання полонених і на тимчасово окупованих територіях Луганщини та Донеччини, і в Росії: в Алексєєвці Бєлгородської області, у Курську, Новозибкові Брянської області, селищі Пакіно Володимирської області, місті Донському Тульської області.
У виправній колонії №1 у Донському закатували до смерті щонайменше чотирьох представників 501-го батальйону, говорить правозахисниця. За її словами, це відомо, бо Росія повернула тіла для поховання родичам.
«Я готувала матеріал про Івана Макарова з 501-го батальйону. Його родичі не знають достеменно, в яких саме місцях несвободи він перебував, але ми підозрюємо, що це саме Донське. Його тіло повернули у дуже жахливому стані, з гематомами, зламаними ребрами, крововиливами. Також його сестра помітила вирізане тавро у нього на грудях. Мабуть, він відмовлявся взяти на себе якийсь злочин, бо особливо жорстокі катування [росіяни застосовують] до тих, кого Росія намагається звинуватити у якихось злочинах, схилити до того, щоб вони взяли на себе провину», — зауважує Марія Климик.
МІПЛ має дані про щонайменше 15 військовослужбовців 501-го батальйону засудили в Росії на терміни ув’язнення від 12 років до довічного.
Про них у родичів є дуже мало інформації, бо зв’язку з полоненими не було, а із їхнього батальйону майже 13 місяців нікого не обмінювали, а загалом обміняли близько 30 людей.
«Зараз ситуація трішечки змінилась. Зараз у кожному обміні є бодай один представник 501-го батальйону. Іноді полоненим дозволяють написати листа. Але від родин до них листи в деякі колонії не доходять», — каже Марія Климик.
Акція на підтримку звільнення українців в російському полоні, 16 березня 2024 року. Фото: Станіслав Юрченко, Ґрати
На момент публікації цього матеріалу заяву з вимогою сприяти звільненню з полону морпіхів Дениса Мацоли та Владислава Журавльова підписали вже близько півтори сотні людей. У ній автори закликають президента України, омбудсмана та представників профільних відомств докласти максимум зусиль для звільнення цих та інших захисників Маріуполя, що вже понад 3 роки перебувають у російських катівнях.
Також підписанти окремо звертаються до Міжнародного комітету Червоного Хреста, Робочої групи ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень та іноземних дипломатів, аби ті у комунікації з російською владою закликали припинити тортури військовополонених, зокрема, Дениса Мацоли.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
