«Повернемось в Крим, коли цього повалять». Монолог Олександра Кольченка

Після повернення до України анархіст Олександр Кольченко разом зі всіма звільненими в’язнями вирушили до лікарні. Там він зустрівся з журналістами «Ґрат» і розповів, як відбувався обмін зсередини та про свої плани на майбутнє.

Про повернення

Трохи розгублений був. Так багато людей, журналістів, всі обступили. Ну, приблизно так [уявляв собі]. Але без деталей.

Перед обміном

Я здогадувався. Мене викликали до оперів, сказали, що приїхав адвокат, але звісно жодного адвоката не було. Я спустився, вийшов з будівлі, там вже стоять мої баули. Мені сказали, що я їду на суд. Зрозуміло було, що ні. Але я думав, що або в інший табір, або на обмін. Два варіанти було.

Спочатку доїхав до СІЗО. Там пробув вечір, звідти літаком до Москви. Там вже був 16 серпня.

Коли приїхав, мене завели в кабінет, зайшов співробітник… Сказав мені «Ви напевно уявляєте, навіщо ви сюди приїхали». Дістає папку з папірцями і говорить: «Ось зразок, пишіть». Я читаю — там прохання про помилування: «Я такий-то, такий-то, визнаю свою провину».

Я кажу: «Я нічого не буду писати».

Він: «Ви хочете повернутись назад?»

Я кажу: «Мені байдуже».

Він такий: «Гаразд, ви вже написали». І все, і пішов.

Він мені в кінці пропонує: «Покажіть свій розпис».

Він на мене дивиться як на ідіота. Я на нього теж. Ось. Я відмовився.

[У камері у Лефортово] всі по одному сиділи. Повна заморозка, повна ізоляція. Я знав, що Клих є — ми з ним разом їхали. Ну і знав, що моряки там. Вони там давно вже.

Олександр Кольченко. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

День обміну

Вранці прийшли за підйомом, принесли там папку з документами. Я розписався. Там довідка про звільнення, видали кошти, ще щось. І все. Принесли баули — і все. Я зібрався і потім чекав там, не знаю, годину-дві-три.

По одному заходили [в автобус], і побачив всіх там. Ми спілкувались. Поряд с кожним феесбешник їхав.

Ані адвокатів, ані членів, ані членкинь Громадської наглядової комісії [до нас не допускали]. Мені цей співробітник пропонував написати відмову від візиту з адвокатом, і з Громадською наглядовою комісією, але я відмовився. Він сказав, що ми там щось придумаємо. Скажемо, що ви захворіли, чи там в бані. Аби ізолювати. Коли нас везли вже в автобусі до аеропорту, представник колонії оголосив кожному указ про помилування.

Про те, на кого міняють, скільки людей, я не чув нічого. Не знав, хто в списках.

Про плани на майбутнє

Нічого не планував ще. Продовжити навчання на заочній формі і влаштуватись працювати кудись. Куди, я не знаю, подумаю ще.

Сподіваюсь, що в Крим потім повернемось. Коли цього повалять.