«Це було його перше бойове». Як Росія призначила «терористом» полоненого з 48 ОШБ за службу у батальйоні імені Номана Челебіджихана
Боєць 48 ОШБ Сергій Ворсенюк. Фото з фейсбуку його дружини
Стрілець 48 Окремого штурмового батальйону Сергій Ворсенюк потрапив у полон поблизу села Сторожеве на Донеччині, яке, за даними проєкту DeepState, росіяни окупували 25 грудня 2024 року.
Однак попри те, що Третя Женевська конвенція забороняє сторонам збройних конфліктів переслідувати військовослужбовців противника виключно за участь у війні, у жовтні 2025-го Росія засудила Ворсенюка до 17 років ув’язнення, обвинувативши у причетності до Кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана, що визнаний у Росії терористичною організацією. 48 ОШБ дійсно фігурував у публічній комунікації під цим ім’ям, хоча, за даними самого батальйону, на рівні Генштабу процес присвоєння імені Челебіджихана так і не завершили.
Правозахисники задокументували десятки подібних справ, за якими Росія засуджує на тривалі терміни військовополонених виключно за службу в ЗСУ. Їх зазвичай слухають у закритому режимі, повідомляючи тільки про вироки.
«Ґрати» розповідають, що зараз відомо про цю ситуацію.
«Він навіть не повоював»
До мобілізації Сергій Ворсенюк мешкав у Полонному на Хмельниччині, за фахом він столяр, але працював на складі. Про це «Ґратам» розповіла дружина Ворсенюка Любов Судакова. Каже: Сергій зустрів групу оповіщення ТЦК дорогою до банку, так і потрапив до війська.
Чоловіка зарахували до 48 Окремого штурмового батальйону Сухопутних військ ЗСУ і після навчання відправили у Донецьку область.
За словами Любові, 22 грудня 2024 року Сергій із побратимами вийшли на позицію поблизу села Сторожеве Волноваського району, а вже з 24 грудня жінці сповістили, що чоловік вважається зниклим безвісти.
«Він навіть не повоював. Це було його перше бойове, їх там оточили. Потім відео з’явилося: один з його побратимів говорив, що дві доби вони в якісь будівлі двоповерховій перебували, тоді їх оточили, і вони мусили вже здатися, або їх би розстріляли — одне із двох», — розповідає Любов.
Про те, що чоловік — у полоні, вона дізналася десь за місяць після того, як із ним обірвався зв’язок: Сергія впізнали на одному з відео, які росіяни постили у соцмережах.
«Хтось побачив у тіктоці. Воно потім дуже швидко поширюється. Я саме була в лікарні, родичі подзвонили і сказали, що Сергій — у полоні», — пригадує жінка.
Зараз у мережі все ще можна знайти фрагменти відео з Сергієм Ворсенюком. Воно зняте на тлі земляної стіни чи насипу. Чоловік спершу українською говорить, що з ним усе гаразд, а тоді — схоже, що на вимогу — переходить на російську і каже про брак військової підготовки і досвіду, через що не вдалося втримати позицію.
Схожі за змістом і формою ролики з полоненими українцями росіяни поширюють у тіктоці та низці телеграм-каналів із критикою мобілізації в Україні та закликами до українців не воювати або здаватися у полон.
Женевська конвенція про поводження з військовополоненими передбачає низку гарантій для комбатантів — військовослужбовців сторін, що воюють. Зокрема, вона має гарантувати полоненим гуманне ставлення, а також забороняє сторонам судити військових противника за участь у бойових діях, якщо ті не вчиняли воєнних злочинів.
Росія, однак, положення міжнародного гуманітарного права часто просто ігнорує або займається підміною понять: розглядає дії учасників війни за своїм внутрішнім антитерористичним законодавством, яке дозволяє формулювати обвинувачення за відсутності будь-яких подій злочину чи ознак підготовки до нього, а тільки через переконання слідчих у належності особи до якоїсь групи, яку РФ внесла до переліку екстремістських.
Це сталося і з полоненим солдатом Сергієм Ворсенюком, який потрапив на лаву підсудних за службу в 48 окремому штурмовому батальйоні.
Суд у Ростові-на-Дону
Справу Сергія Ворсенюка росіяни передали до Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону наприкінці квітня 2025 року. Її розглядав суддя Ілля Безгуб, який до того працював у Волгоградському гарнізонному суді, а раніше — у Севастопольському, куди був переведений у 2015-му, невдовзі після початку російської окупації Криму.
Суддя Південного окружного військового суду в російському Ростові-на-Дону Ілля Безгуб. Фото з сайту “Судьи России”
Як зазначається на сайті суду, 9 жовтня 2025 року суддя Безгуб виніс обвинувальний вирок щодо Сергія Ворсенюка. Дружина Ворсенюка каже, що справу розглядали у закритому режимі, а про підсумки засідання їй вдалося дізнатися тільки з соцмереж.
Зокрема, як повідомили 16 жовтня представники угруповання «ДНР», Сергія Ворсенюка визнали винним в участі в діяльності організації, яку Росія вважає терористичною , та проходженні навчання з метою терористичної діяльності , призначивши покарання 17 років позбавлення волі з відбуванням перших 3 років у тюрмі, а решти — у виправній колонії суворого режиму.
У повідомленні зазначається, що управління ФСБ Росії у Східному військовому округу і управління ФСБ Росії в окупованій частині Донеччини встановили, нібито в 2024 році громадянин України Сергій Ворсенюк у навчальному центрі «Легіон», що розташований у Рівненській області, «добровільно вступив до 48-го окремого штурмового батальйону “Кримськотатарського добровольчого батальйону імені Номана Челебіджихана”», який у 2022-му Верховний суд Росії визнав терористичною організацією.
Також, за цими даними, Ворсенюк проходив військову підготовку та брав участь у бойових діях на території Донецької області на посаді стрільця. Водночас ніякої інформації, яка б вказувала на дії українського військового, які можна кваліфікувати як воєнний злочин, у повідомленні немає.
На сайті суду зазначено, що українець нині оскаржує вирок в апеляційній інстанції.
За інформацією Любові Судакової, Сергія Ворсенюка спочатку відправили у Донецьке СІЗО на окупованій Росією території, потім перевезли до Таганрогу, звідти — у Ростов-на-Дону, а зараз тримають в СІЗО №3 у Новочеркаську Ростовської області.
Цей слідчий ізолятор відомий як місце, де росіяни утримують багатьох військовополонених та викрадених на окупованих територіях цивільних з України. Зокрема, до Новочеркаська відправляють засуджених перед перевезенням до колоній для відбування покарання.
СІЗО-3 у Новочеркаську, Ростовська область РФ. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
Тим часом, зауважує Любов Судакова, навіть попри вирок російського суду, вона досі не може отримати офіційне підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста, що її чоловік — у полоні. За словами жінки, міжнародна організація пояснює це тим, що не має доступу до російських місць несвободи.
10 березня 2026 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про внесення судді Південного окружного військового суду Іллі Безгуба до санкційного списку за рішенням РНБО. Крім нього, у переліку ще 40 суддів, які виносили незаконні вироки про ув’язнення військовополонених, а також підтримували й виправдовували російську агресію.
Підрозділ створили, але ім’я не присвоїли: що відомо про батальйон імені Челебіджихана
Батальйон імені Номана Челебіджихана — це неофіційна, хоча й публічно вживана назва 48 Окремого штурмового батальйону ЗСУ, який нині воює у складі Сухопутних військ (до цього — Територіальної оборони).
Номан Челебіджихан був кримськотатарським культурним і політичним діячем, одним із організаторів першого Курултаю, першим головою уряду проголошеної в 1917 році Кримської народної республіки та першим муфтієм мусульман Криму, Литви, Польщі і Білорусі.
Офіційно 48 ОШБ з’явився у серпні 2023-го. Підрозділ виріс із добровольчого формування територіальної громади імені Номана Челебіджихана, що утворилося на Київщині невдовзі після початку російського широкомасштабного вторгнення, і пізніше стало ротою вогневої підтримки 251-го батальйону Сил територіальної оборони, якою командував Ленур Іслямов, бізнесмен і генеральний директор телеканалу ATR.
Ленур Іслямов на майдані Незалежності в Києві. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
У різний час бійці батальйону воювали, зокрема, у Київській, Харківській, Сумській та Запорізькій областях, а на Донеччині мали кілька ротацій: ще у складі роти вогневої підтримки брали участь в обороні Бахмута, а тоді — вже як 48 ОШБ — у боях за Старомайорське, Золоту Ниву, Шахтарське, Благодатне та долучилися до звільнення села Новий Комар на початку грудня 2024 року.
«Далі [приблизно з серпня по грудень] ми обороняли Макарівку і Сторожеве. Ми фактично опинилися в оточенні там. Протрималися до кінця грудня, фактично “сточились”…Там так вийшло, що справа і зліва українських військ уже не було, одна з груп [сорок восьмого] батальйону опинилася в облозі, не було можливості логістично [їм допомогти]. Хлопці героїчно воювали в оточенні», — розповів у коментарі «Ґратам» Ленур Іслямов.
Він очолював підрозділ до січня 2025 року, тоді перейшов до командування 109 Окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ, у складі якої сформували 2 стрілецький батальйон імені Девлет Гірая , а на початку цього року демобілізувався за віком.
«Кожен повинен робити те, що він може, робити настільки, наскільки він може. Я своє зробив, я своє відслужив. Хтось, можливо, міг би краще. Але, все-таки, зібрати з цивільних цілий батальйон — це зробила команда 48 ОШБ. Це зробила команда небайдужих людей. Ми увійшли в історію. Ми не заплямували ім’я Номана Челебіджихана», — зауважив Іслямов.
Як раніше пояснювали «Ґратам» у 48 ОШБ, майор Ленур Іслямов присвоїв батальйону назву «імені Номана Челебіджихана» внутрішнім наказом та ініціював процедуру перейменування на рівні Генштабу. Однак цей процес так і не завершили після зміни командування.
Про намір створити кримський добровольчий батальйон Іслямов говорив ще у 2015 році, після того, як почалась громадянська блокада окупованого Криму. Тоді демонстранти заблокували шляхи до трьох контрольно-пропускних пунктів, що сполучали материкову Україну з окупованим Росією півостровом, і не пропускали туди товари для продажу. На початок акції до села Чонгар на Херсонщині, де був один зі згаданих КПП, приїжджали представники Меджлісу кримськотатарського народу та місцевої влади Херсонщини, підтримуючи протестувальників.
Початок громадянської блокади Криму, 2015 рік. Фото: Анастасія Москвичова для Радіо Свобода
У лютому 2016 року, поки офіційного рішення з боку України щодо батальйону не було, Ленур Іслямов зареєстрував «громадянське формування з охорони громадського порядку і державного кордону “Аскер”», яке почало долучатися до спільного з українськими прикордонниками патрулювання на адмінмежі.
У листопаді того ж року у Херсонській області підірвали лінії електропередач, що призвело до блекауту в Криму. У підриві ЛЕП росіяни звинуватили бійців «батальйону імені Номана Челебіджихана», на той час офіційно так і не зареєстрованого, і його лідера Ленура Іслямова. Згодом Росія заочно засудила Іслямова до 18 років ув’язнення. Крім диверсії, йому закидали створення «збройного формування, не передбаченого федеральним законом» і «заклики до дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ, вчинені з використанням ЗМІ».
1 червня 2022 року Верховний суд Росії задовольнив позов її генеральної прокуратури про визнання «Кримськотатарського добровольчого батальйону імені Номана Челебіджихана» терористичною організацією.
Так само у різний час до відповідного списку внесли низку інших українських підрозділів, які офіційно діють у межах ЗСУ чи Національної гвардії, зокрема «Азов» та «Айдар». Сам факт служби там Росія, ігноруючи норми міжнародного права, розцінює як терористичну діяльність та переслідує через це у судовому порядку українських військовослужбовців.
Однак особливістю російських справ щодо нібито «участі у кримськотатарському батальйоні імені Номана Челебіджихана» є те, що Росія влаштовує судилища і над військовополоненими, і над викраденими в окупації цивільними, які, на думку російського слідства, брали участь у мирних акціях громадянської блокади Криму або якось підтримували протестувальників. Є також інформація про переслідування за такими звинуваченнями журналістів, які висвітлюють чи висвітлювали теми, пов’язані з окупацією Криму.
«[З 2022-го] починаються масові арешти представників корінного кримськотатарського народу на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей, насамперед — членів Херсонського регіонального Меджлісу кримських татар і місцевих меджлісів кримських татар, соціально активних людей, таксистів і підприємців», — розповів «Ґратам» Ескендер Барієв, голова організації Кримськотатарський ресурсний центр (КРЦ).
Таким чином, наприклад, у 2023 році росіяни затримали на окупованій частині Херсонщини і згодом засудили за обвинуваченням у причетності до батальйону імені Номана Челебіджихана двох кримських татар Асана Дурсунова і Ельдара Кестана, а у 2024-му в межах цієї ж справи — Нарімана Дермана.
За інформацією Ескендера Барієва, з 2024 року спостерігається тенденція: при винесенні вироків російські судді збільшують терміни покарання.
Десятки переслідуваних військовополонених і цивільних
КРЦ задокументував щонайменше 73 затримання за звинуваченням у нібито участі у батальйоні імені Номана Челебіджихана з 2014 року: 21 з них — в окупованому Росією Криму, 52 — на окупованій Херсонщині після 24 лютого 2022 року.
За даними організації, з цих сімдесяти трьох людей сорок отримали вироки, двоє з них уже відбули терміни ув’язнення, а один — 60-річний кримський татарин Рустем Віраті — помер торік у виправній колонії міста Дмитровград Ульяновської області Росії.
«Практично всіх їх судять за статтею про участь у незаконному збройному формуванні, яке діє в цілях, що суперечать інтересам РФ , але у деяких в матеріалах справ зустрічається і стаття щодо участі в діяльності терористичної організації », — кажуть у КРЦ.
Серед задокументованих організацією випадків тільки два стосуються саме військовополонених із 48 ОШБ: це справи Сергія Яцкова, якого засудили у Ростові-на-Дону до 20 років в’язниці, та Сейрана Асанова, суди щодо якого, за даними КРЦ, наразі тривають.
Тим часом Медійна ініціатива за права людини має інформацію про 19 військовополонених із 48 ОШБ, які зазнали кримінального переслідування у Росії за сам факт належності до цього підрозділу і служби в ЗСУ. Щодо декого із них, як-от Сергія Ворсенюка, принаймні у першій інстанції уже винесено вироки (у всіх випадках йдеться про терміни від 14 до 20 років ув’язнення), розгляд інших справ ще триває у Південному окружному військовому суді.
Сергій Ворсенюк у російському суді. Фото з телеграм-каналу “Штаб обороны ДНР”
Як розповіла «Ґратам» голова організації Тетяна Катриченко, дійсно у 2022-2023 роках, коли Росія, застосовуючи антитерористичне законодавство, тільки напрацьовувала незаконну практику переслідувань військовополонених з України на справах щодо бійців «Азову» та «Айдару», людей засуджували на відносно менші терміни — 5-7 років.
Тоді ж, за її словами, була тенденція до розгляду справ із великою кількістю обвинувачених. Зараз російські судді слухають справи щодо кожного полоненого окремо і ухвалюють більш суворі вироки щодо них.
«А нині кількість людей, яких вони переслідують, збільшилася настільки, що росіяни не мають достатнього ресурсу возити їх до приміщень суду та почали влаштовувати дистанційні судові засідання по відеоконференції», — зазначає правозахисниця.
Залежно від вироків, полонених із 48 ОШБ та інших українських підрозділів, службу в яких криміналізувала Росія, відправляють відбувати покарання до колоній суворого режиму або до спеціалізованих тюрем — місць несвободи із ще більш жорсткими умовами утримання.
За даними МІПЛ, інформації про бійців батальйону, яких засудили, але потім повернули в межах обміну полоненими, зараз немає.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
