«Юридично допустимо». Польський суд задовольнив запит України на екстрадицію російського археолога Олександра Бутягіна
Російський археолог Олександр Бутягін в польському суді, щодо справи про його екстрадицію України. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
18 березня Окружний суд Варшави вирішив задовольнити грудневий запит українського Офісу генпрокурора щодо екстрадиції з Польщі до України російського археолога і співробітника музею «Ермітаж» Олександра Бутягіна, якого підозрюють у незаконних розкопках та руйнуванні археологічного пам’ятника Мірмекій в окупованому Криму.
Рішення суду не є остаточним. Після того як сторони отримають письмове обґрунтування рішення, а Бутягін — його переклад російською мовою, захист матиме 14 днів на подачу апеляції. Адвокат Бутягіна Адам Доманський від початку процесу заявляв, що буде оскаржувати екстрадицію свого клієнта.
Навіть після рішення суду другої інстанції, останнє слово буде за міністром юстиції Польщі, котрий, окрім процедурних аспектів, може враховувати аргументи політичної доцільності.
Детальніше про перебіг екстрадиційної справи — у статті «Ґрат».
«Цього варто було очікувати»
Слухання у справі про екстрадицію почалися у середині січня. Весь процес відбувався у закритому режимі, й засідання 18 березня не стало винятком. Бутягін дорогою до судової зали в оточенні судової охорони і в наручниках сказав журналістам, що почувається чудово, а від засідання не очікує «нічого хорошого». Протягом півтори години суддя Даріуш Любовський слухав аргументи сторін.
Щоб затвердити видачу підозрюваного іноземній державі, суд мав зʼясувати, чи злочин, у якому Україна звинувачує Бутягіна, є кримінальним у Польщі. Максимальне покарання за такий злочин у Польщі має бути не менше одного року позбавлення волі. Друге, що зʼясовував суд: чи українська прокуратура передала достатньо матеріалів, аби суд міг зробити висновок, на якій підставі висунуті звинувачення. Ці два питання розглядалися ще у січні.
Бутягіну закидають незаконні археологічні розкопки в окупованому Росією Криму під час роботи керівником відділу давньої археології «Ермітажу» у 2014–2025 роках та знищення культурного шару археологічної пам’ятки — городища Мірмекій у Керчі, оцінюючи збитки у понад 201,5 мільйона гривень. За українським законодавством Бутягіну може загрожувати від 2 до 5 років ув’язнення.
У Польщі діє Закон про охорону пам’яток і опіку над пам’ятками, за яким карають за незаконні археологічні розкопки обмеженням або позбавленням волі до двох років, а за знищення або пошкодження історичних памʼяток — позбавленням волі від 6 місяців до 8 років.
Бутягін заявив у польському суді, що не заперечує проведення розкопок у Криму без дозволу української влади, натомість за дозволом російської адміністрації, яка фактично контролює Крим. Він наполягає, що це є лише адміністративним порушенням, яке не є підставою для екстрадиції. Натомість російський археолог послідовно заперечує, що відбулося будь-яке знищення археологічної пам’ятки, а тільки намірене знищення може бути підставою для видачі Україні.
На фінальному засіданні 18 березня сторони зосередилися на третьому компоненті, який підлягає оцінці у процесах про екстрадицію: чи обвинувачуваний може розраховувати на гідні умови утримання та справедливий суд.
Представник прокуратури відмовився від коментарів для медіа. Захист натомість під час перерви представив свої основні аргументи. На думку адвоката Доманського, у випадку видачі Бутягіна Україні, з’являються побоювання за його життя і здоров’я і сумніви щодо поваги до його прав як обвинуваченого.
На запитання «Ґрат», звідки такі побоювання, Адам Доманський відповів:
«З обставин цієї справи, з факту громадянства пана Бутягіна, характеру висунутих звинувачень і куди має відбутися екстрадиція, тобто до України. Мені здається, це очевидно».
Після півгодинної перерви суддя Даріуш Любовський виніс рішення: екстрадиція Олександра Бутягіна до України є юридично допустимою.
Адвокат захисту Адам Доманський в польському суді у справі про екстрадицію Олександра Бутягіна Україні. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
Саме рішення, як і його пояснення, були також оголошені у закритому режимі. Після завершення засідання адвокат Доманський підтвердив намір подавати апеляцію.
«Аргументи захисту, на думку судді, більше пасують для міністра юстиції (тобто, для політика що відповідає за остаточне рішення про екстрадицію — Ґ), ніж для суду, який розглядає юридичні аспекти екстрадиції», — сказав захисних.
Бутягін теж відреагував на рішення суду, але коротко:
«Цього варто було очікувати».
Після суду він повернувся до СІЗО. Термін його запобіжного заходу спливає 2 червня.
Суддя Даріуш Любовський
Суддя Даріуш Любовський. Скриншот з відео Telewizja Republika
Захист Бутягіна намагався відвести суддю Даріуша Любовського від цього процесу, заявляючи, що він є упередженим. Зокрема, під час січневого слухання суддя відхилив клопотання захисту про продовження ознайомлення зі справою та щодо запиту додаткових матеріалів обвинувачення до української прокуратури, а до цього виніс сприятливе для України рішення у справі про екстрадицію Володимира Журавльова, підозрюваного у Німеччині у підриві газогонів Nordstream у 2022 році.
Любовський відомий у Польщі не тільки цим: у грудні 2025 року він відкликав європейський ордер на затримання колишнього віцеміністра юстиції Польщі Марціна Романовського, який переховується від польського правосуддя в Угорщині. Романовського звинувачують у перевищенні службових повноважень та участі у корупційних схемах.
Любовський скасував ордер через тиск з боку прокуратури, який міг призвести до «порушення [у цьому випадку] виконавчою владою Польщі прав людини та громадянських свобод». За словами судді, прокурори пропонували йому зустріч перед засіданням про екстрадицію Романовського, щоб «все було добре». Це рішення Любовського неприхильно сприйняв польський Мін’юст: у січні 2026 року за ініціативою міністерства Окружний суд Варшави відкликав Любовського з посади голови одноосібного відділу Міжнародного кримінального судочинства. Суд за поданням прокуратури також виключив Любовського з кола суддів, які можуть розглядати новий ордер на Романовського, і визначив нового голову відділу, Томаша Гроховича, який тепер відповідатиме за розгляд запитів, пов’язаних з екстрадицією та видачею підозрюваних за європейським ордером. Суддя Любовський у відповідь подав у відставку з відділу Міжнародного кримінального судочинства через небажання працювати з новим головою. Попри звільнення з посади, суддя має завершити міжнародні справи, які залишалися в нього на розгляді, у тому числі справу Бутягіна.
Цей конфлікт між польським Мін’юстом та суддею Любовським використовують прибічники Бутягіна, які просувають тезу, що завершення праці Любовського у відділі Міжнародного кримінального судочинства є доказом його упередженості на користь Києва, хоча насправді це не так.
Клопотання про відвід судді у справі Бутягіна було відхилено.
«Юридичний скандал»
Громадянина РФ, археолога Олександра Бутягіна затримала у Варшаві 4 грудня 2025 року Агенція внутрішньої безпеки Польщі. Як 11 грудня розповів речник Окружної прокуратури Пйотр Антоні Скиба, польська прокуратура діяла на підставі ордера на арешт, виданого після запиту України.
Бутягін прибув до польської столиці напередодні, після поїздки до Нідерландів і Чехії. У Варшаві археолог мав прочитати відкриті лекції російською про історію Помпеїв. Анонс турне він у листопаді опублікував у своєму телеграм-каналі. Як повідомив російськомовний проєкт польського телебачення «Вот так», який спілкувався з колишніми студентами та колегами Бутягіна, у Польщі російський вчений опинився завдяки італійській туристичній візі.
Хоча спершу оплатити адвоката для Бутягіна обіцяв директор «Ермітажу» Михайло Піотровський, гроші на юридичні послуги та переклади збирали колеги Бутягіна та російська діаспора через соцмережі. Акцію координує Надія Міліхіна, колишня студентка, тепер дівчина Бутягіна і його заступниця у мірмекійський експедиції. Їм вдалося зібрати понад 60 тисяч євро.
Коли інформація про арешт стала публічною, МЗС РФ назвало звинувачення проти Бутягіна абсурдними, а речник Кремля Сергій Пєсков говорив про дії Польщі як «юридичне свавілля». Перед судовим засіданням щодо екстрадиції у січні Росія активізувалася: МЗС РФ викликало польського посла й вимагало звільнення археолога, а «Ермітаж» розіслав листи європейським інституціям, заявляючи про «порушення прав людини» та «обмеження академічних свобод».
Активіст на підтримку російського археолога Олександра Бутягіна в польському суді. Фото: Олена Бабакова, Ґрати
Наприкінці січня Міністерство освіти РФ наполегливо рекомендувало науковцям та університетським викладачам обмежити поїздки до «недружніх країн» у зв’язку з тим, що там їм може загрожувати затримання через підтримку або не висловлювання позиції щодо російської агресії в Україні. Газета «Ведомости», яка отримала цю інформацію від кількох джерел у російській академії, пов’язує рекомендації зі справою Бутягіна. А 10 березня, за повідомленням ТАСС, урядова комісія з питань законотворчості РФ схвалила внесення на розгляд Держдуми закону, який дозволятиме використання за рішенням президента РФ російської армії за кордоном для звільнення російських громадян, затриманих, арештованих та іншим чином переслідуваних іноземними державами.
Також 11 березня Слідчий комітет Росії відкрив справу про нібито «викрадення “скіфського золота”» з Криму. Йдеться про експонати, які постійно зберігалися у чотирьох кримських музеях, і які на момент анексії півострова Росією перебували на виставці в Амстердамі. За рішенням Верховного суду Нідерландів «скіфське золото» у 2023 році повернули Україні. На думку української археологині, кандидатки історичних наук Евеліни Кравченко, яка до окупації Криму була головою Інкерманської експедиції на півострові, кримінальна справа через нібито «викрадення ”скіфського золота”» є реакцією Росії на затримання Бутягіна.
«Законний інтерес у захисті культурної спадщини». Як Україна повертала «скіфське золото»
Прецедентне рішення
Вирок польського суду наразі не набрав чинності, але вже став прецедентом. Європейські суди до цього відмовляли Києву у видачі росіян під час повномасштабної війни, мотивуючи свою позицію ризиком порушення Європейської конвенції із захисту прав людини. Вона забороняє політично мотивоване переслідування та порушення права на справедливий суд, а також тортури та нелюдське поводження, яким можуть бути піддані ув’язнені.
У червні 2025 року Верховний суд Данії відмовився видати в Україну росіянина, підозрюваного в шпигунстві на користь Москви, а у 2023 році Верховний суд Фінляндії відмовився видати Україні російського неонациста Яна Петровського, але натомість Окружний суд Гельсінкі засудив його на довічне за воєнні злочини, скоєні в Україні у 2014 році.
Український генпрокурор Руслан Кравченко назвав рішення польського суду щодо Бутягіна «першим успішним кейсом екстрадиції громадянина рф на запит України», хоча визнав, що це один з етапів процедури видачі.
Навіть після рішення суду другої інстанції, питання екстрадиції Бутягіна остаточно залежатиме від міністра юстиції Польщі Вальдемара Журека. Він, окрім юридичних аргументів, може керуватися також політичними раціями. На це у розмовах з «Ґратами» не під запис вказували польські експерти з питань безпеки, обізнані у процесах обмінів. У 2024 році, коли між Заходом та Росією відбувся так званий «обмін заручників», і з Польщі до Москви поїхав Пабло Гонзалез (Рубцов), агент ГРУ. Те, що Варшава відпустила за намовою американців цінного в’язня, але не повернула нікого з поляків, було приводом для критики уряду Дональда Туска. Зокрема, колишній очільник польського МВС Маріуш Камінський наполягав, що Рубцова треба було обміняти на журналіста Анджея Почобута, який з 2020 року перебуває у білоруській в’язниці, або на громадянина Росії В., який має Карту поляка і був засуджений в РФ до 12 років колонії. Також у російській в’язниці з 2018 року знаходиться громадянин Польщі Маріан Радзаєвський, засуджений до 14 років позбавлення волі. Росіяни закидають йому спробу купити та вивезти до Польщі частини протиракетного комплексу С-300.
Він просто виконував свою роботу?
Олександр Бутягін, російський археолог, співробітник російського державного музею Ермітаж показує викрадені з окупованого Криму античні артефакти. Скриншот з відео офіційного ютуб-каналу Ермітажу
Александр Бутягін — один з найбільш відомих російських археологів-античників. Окрім «Ермітажу», він працює на кафедрі археології Державного університету в Санкт-Петербурзі. Є автором сотень наукових публікацій. Відомий як популяризатор античної археології: на YouTube є відео його розповідей про політичну історію та побут стародавніх греків і римлян. Потім з такими лекціями, тільки вже офлайн, він виступав у Росії та у країнах ЄС.
З його соцмереж можна зробити висновок, що працював також як гід для маленьких груп туристів, які хотіли подивитися античні скарби Європи у найбільш компетентному супроводі. Навіть після окупації Криму Бутягін продовжував працювати керівником експедиції «Ермітажу» до італійської Стабії поблизу Помпеїв. У світі археології це дуже престижна посада. Роботи російських археологів у Стабії були остаточно припинені тільки після повномасштабного вторгнення в Україну.
Мірмекій, безумовно, для Александра Бутягіна є справою життя. Копати городище у складі петербурзької експедиції Бутягін, за його словами, почав ще наприкінці 1980-х. А у 1999 став її начальником. Експедиція «Ермітажу», що працює у Криму з середини 1930-х, після 1991-го отримувала у відповідь на свій запит дозволи від українського Мінкульту на кожен польовий сезон. Останній такий лист був чинний до 1 лютого 2014 року. 20 лютого розпочалася російська операція з захоплення півострова і війна проти України. Навесні 2014 року Бутягін відкрив у Керчі черговий сезон.
Що відбувалося далі — доволі охоче документували у соцмережах і сам Бутягін, і «Ермітаж». Новий сезон щороку, нові знахідки, які — як тепер наголошують у Росії — лише «позичали» для виставок поза Кримом або вивозили з метою реставрації, а пізніше повертали до Керченського музею.
Таку діяльність забороняє Гаазька конвенція щодо захисту культурної спадщини: стаття 9 її другого протоколу напряму забороняє археологічні розкопки на терені окупованих територій поза випадками екстреного порятунку пам’яток. Окремо також заборонені торгівля і переміщення артефактів, знайдених під час окупації.
Провідний британський дослідник етики та права археологічних робіт на окупованих територіях, доктор Самуель Гарді, у дисертації, написаній на прикладі реалій Північного Кіпру, запропонував три принципи. По-перше, археологи повинні зважувати свій традиційний обов’язок захищати та зберігати археологічні дані з захистом людських спільнот, які створили та успадкували цей культурний матеріал. Археологам доцільно пріоритезувати публічне благо локальних спільнот над збереженням минулих матеріальних залишків. Другий принцип полягає в тому, що стандарти професійної діяльності досягаються та підтримуються на основі особистих принципів археологів та їхньої незалежності від політичного впливу. Якщо археолог не може точно інтерпретувати матеріальні докази, він не може продовжувати свою професійну практику. По-третє, археологи можуть бути морально зобов’язані відмовитися від проведення досліджень або публікації (принаймні деяких) результатів, коли вони не можуть виконувати свої суспільні обов’язки або якщо робота ставить під загрозу права інших на отримання знань.
Ці рекомендації не до кінця пасують до археологічної спадщини у Криму: ані Росія, ані Україна не трактують античні артефакти як доказ свого права на суверенітет над Кримом, — а саме таким чином результати розкопок інтерпретують греки і турки на Кіпрі або ізраїльтяни та палестинці на Західному Березі. Але у принципах, запропонованих доктором Гарді, є чіткий посил: дослідник не є вільним від політичних обставин, у яких відбувається його дослідження.
Античні монети знайдені в археологічному комплексі «Стародавнє місто Мірмекій» в окупованій Керчі. Фото: Ермітаж
Одразу після арешту археолога у грудні бурхлива дискусія розгорілася в українському та російському сегментах соцмереж. Якщо українці передбачувано раділи, що нарешті хтось з тих, хто причетний до систематичного, запланованого Росією пограбування української культурної спадщини буде притягнутий до відповідальності, то навіть серед російських критиків війни переважало розуміння і співчуття до Бутягіна, наукові досягнення якого мають нібито захистити від юридичних наслідків зробленого вибору продовжувати роботу у Криму після 2014 року.
На захист Бутягіна виступили, зокрема, російський журналіст та історик Арсеній Веснін та колишній власник газети «Ведомости» Дем’ян Кудрявцев. Антрополог Олександра Архіпова назвала своїх російських колег-вчених “мешканцями вежі зі слонової кістки”, які воліють спеціально не помічати, що відбувається довкола, не приймати наслідків, проте й вона виступила за звільнення Бутягіна.
Зрештою, сам краудфандинг на адвоката для Бутягіна відбувається під гаслом «він знаходиться у в’язниці через професійну діяльність».
Хоча й у меншості, але були й інші російські коментарі, які все-таки підкреслювали, що людина відповідає за свій вибір, а продовжувати успішну кар’єру у путінській Росії — це і є вибір.
«Я знаю безліч людей, які там [у Криму] живуть, у тому числі тих, хто їздить із Росії, деякі з них мої знайомі та родичі. І вони часто не дуже освічені, але розуміють ситуацію і всі ризики. Вони зазвичай вибору не мають — багатьох окупували разом із півостровом. А у Бутягіна вибір був», — писав політолог Іван Преображенський.
Очевидно, що Олександра Бутягіна цікавила не тільки «справа життя» у Криму, але й пов’язаний з професійною діяльністю престиж та статус: після 2014 Бутягін регулярно подавав статті, написані на матеріалах свіжих кримських розкопок, до російських наукових збірників, при чому частина статей англійською мовою, тобто з орієнтацією на міжнародного читача. Потім публікував ці статті на знаних міжнародних платформах для обміну академічною інформацією, Academia.edu та ResearchGate.
Власне, на останній є стаття Investigations of the Myrmekion Expedition in 2014–2018 (Дослідження експедиції «Мірмекій» у 2014–2018 роках), вже з її назви можна зробити висновок, що в основі тексту матеріал, викопаний у Криму після окупації. Після запитання від “Ґрат”, надісланого у січні, адміністратори платформи спочатку прибрали текст, а потім він знову з’явився під іншою URL-адресою. На Academia висить стаття Бутягіна 2020 року, де згадки про походження артефактів з окупованого півострова немає у назві, але є в описі.
Пам’ятка культурної спадщини України національного значення археологічний комплекс «Стародавнє місто Мірмекій», що розташований на березі Керченської протоки. Фото: Вікіпедія
Присутність публікацій російських вчених на таких міжнародних платформах — це не просто формальне питання, адже для сучасної науки викопати артефакти — це тільки початок. Їх треба описати, ввести в міжнародний науковий обіг через виступи на конференціях та публікації.
Після окупації Криму Бутягін щонайменше двічі виступав на наукових заходах у ЄС: у 2017 на конференції про чорноморську археологію у Румунії та у квітні 2025 на Кіпрі. Його соцмережі свідчать, що приватних поїздок було ще більше.
Для західної аудиторії справа Бутягіна не викликала значного резонансу. Професор Варшавського університету, фахівець з античності Марек Венцовський у розмові з «Ґратами» у грудні 2025 наголошував:
«По-людськи, я розумію продовження роботи за будь-яких обставин. Це як у спорті — якщо хтось усе життя готувався до Олімпіади, він зробить усе, щоб туди потрапити. Але Бутягін знав, що робить. Людина його інтелекту та соціальної позиції не може не усвідомлювати, що він є частиною [російської] пропагандистської машини».
На англомовному сайті, що створили прихильники Бутягіна, є два публічних звернення з вимогою звільнити археолога з польського арешту: одне від імені американського «Комітету занепокоєних науковців», яке підписали четверо співголів цієї організації — невеликої НУО, заснованої у 1970-х. Друге звернення підписали 12 відомих італійських істориків та археологів, частина з них вже на пенсії. Підписанти обох звернень визнають російську окупацію Криму та засуджують російське вторгнення до України, проте відкидають відповідальність Бутягіна за дії російської держави, натомість наголошують на його наукових досягненнях. За словами адвоката Адама Доманського, листи підтримки для Бутягіна для польського суду написали також науковці з Італії, Німеччини та Польщі, однак адвокат відмовився називати імена авторів.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
