«Я бачу, що ніхто не зацікавлений у вирішенні питань легалізації». Чому білорусам складно легалізуватися в Україні
Колаж: Влад Рубанов для Ґрат та Єврорадіо
Правозахисники засвідчують: багато громадян Білорусі, які обирають жити в Україні, незважаючи на війну, змушені її покинути через труднощі в отриманні тутешніх документів. Це стосується і деяких військових, які захищали країну від російської агресії. З проблемами легалізації в Україні зіткнулися й ті, чиї паспорти були протерміновані або й зовсім втрачені через бойові дії.
Детальніше — у спільному матеріалі «Ґрат» та «Єврорадіо».
Білоруси та міграційка
Ситуація з отриманням посвідки на проживання в Україні у білорусів значно погіршилася з початком широкомасштабного вторгнення Росії, кажуть правозахисники Free Belarus Center, незалежної громадської ініціативи, створеної в Україні у 2020 році для гуманітарної підтримки людей, які змушені були покинути Білорусь через репресії режиму Олександра Лукашенка. Після 2022 року штаб організації переїхав до Польщі і там також допомагає білорусам та білорускам.
У лютому 2022 року українська влада ухвалила рішення зупинити розгляд заяв від громадян РФ та РБ, оскільки Росія використовувала територію Білорусі за згодою Лукашенка як плацдарм для своїх військ під час наступу на північ України.
Ті білоруси, які хотіли залишитися в Україні та продовжити термін дії документів, на той час стикалися з відмовами. Міграційна служба давала людям 10 днів , щоб покинути країну, інакше вони залишалися нелегально.
Як розповіла «Ґратам» Поліна Бродік, директорка FBC, тоді Державна міграційна служба (ДМС) почала масово виносити постанови про примусове повернення, найчастіше — без достатніх правових підстав. У правозахисній організації засуджують такий підхід та називають його «політикою примусового видворення» щодо білоруських громадян, які перебували у вразливому правовому становищі. Ефективні механізми оскарження подібних рішень на практиці були або недоступні, або не забезпечували реального захисту, каже Бродік.
Проте вже восени 2022 року Кабмін України ухвалив постанову про продовження дії посвідки на проживання до кінця воєнного стану. Водночас громадяни Білорусі, хто не поїхав і перебував на території України легально на момент початку російського широкомасштабного вторгнення, отримали можливість продовжити оформлення посвідки на проживання.
Також іноземці, які проходять військову службу, їхні родичі, серед яких — і рідні загиблих військових, отримали можливість подавати документи для отримання дозволу на імміграцію (постійне проживання) або тимчасове проживання, якщо термін дії їхнього паспорта закінчився .
Поліна Бродік зазначає, що поступово це приходить у норму, хоча все одно залишається дуже багато неврегульованих моментів. Разом з тим вона звертає увагу ще й на психологічний аспект: посвідку на тимчасове проживання потрібно продовжувати щороку, і для білорусів це пов’язано з додатковим стресом через невизначеність, пережиту в перший рік повномасштабної війни, коли «можна було що завгодно почути та отримати будь-яку реакцію від міграційної служби».
Про це розповів також український правозахисник та юрист із міграційного права Олексій Скорбач, який на цей момент служить у ЗСУ. Він називає міграційну політику України щодо білорусів «традиційною шизофренією».
«З одного боку, білоруси можуть подати документи на продовження терміну перебування на тимчасове чи постійне проживання, використовуючи паспорт, термін дії якого минув або підлягає обміну. Тобто без звернення до білоруських органів. З іншого боку, на місцях працівники міграційної служби часто відмовляються приймати такі документи — хтось через незнання законодавства, хтось — із особистих упереджень», — каже він.
Як отримати дозвіл на проживання
Понад 11 тисяч громадян Білорусі перебувають на обліку Державної міграційної служби України з дозволом на постійне проживання станом на кінець червня 2025 року, і ще понад 3 тисячі — на тимчасове. Це дані Державної міграційної служби, надані «Гратам» та «Єврорадіо» у відповідь на інформаційний запит.
2202 особи оформили тимчасовий дозвіл на проживання в період з 1 березня 2022 року по 31 липня 2025-го. У той же період 1085 громадянам РБ видали дозволи на імміграцію та 1608 — дозвіл на постійне проживання.
Протягом 2022-2023 року дані щодо кількості звернень громадян Білорусі до ДМС щодо отримання посвідки на проживання окремо не збирали. Але такий облік ведуть із січня 2024 року. До 31 липня 2025-го 844 громадянина РБ подалися на оформлення посвідки на тимчасове проживання та 478 — на постійне.
Також у ДМС повідомили, що в період з 1 березня 2022 року по 31 липня 2025-го 32 громадянина Білорусі зверталися з проханням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту . За цей період 3 особи отримали його, а ще 14 було гарантовано додатковий захист.
Також відомо, що за перші півроку 2025-го 15 громадян Білорусі виїхали з України за процедурою примусового повернення і 6 — примусово видворені (у які країни — невідомо). На цей момент у пунктах тимчасового перебування на час організації видворення перебувають четверо громадян Республіки Білорусь.
Найдоступніший спосіб, як білорусу залишитися в Україні, — це подати документи на посвідку на тимчасове проживання (термін — один рік). На це, зокрема, можуть розраховувати іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування або укладання гіг-контракту (в основному йдеться про ІТ-сферу) і мають тут дозвіл на працевлаштування, кореспонденти іноземних медіа, діячі релігійних організацій, зареєстрованих в Україні, студенти та діячі сфери освіти, інструктори, які надають допомогу українським силам оборони, а також засновники, бенефіціари або учасники зареєстрованих в Україні юридичних осіб, якщо їхня частка у статутному капіталі становить не менше 100 тисяч євро за офіційним валютним курсом.
Колаж: Влад Рубанов для Ґрат и Єврорадіо
У цьому випадку вони можуть легально перебувати та працювати чи навчатися на території України, проте тимчасовий статус не надає повного доступу до банківських, освітніх та медичних послуг.
Посвідку на постійне проживання або дозвіл на імміграцію в Україну, можна оформити одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким ця людина перебуває у шлюбі більше двох років, є громадянином України, дітям та батькам (а також опікунам та піклувальникам) громадян України, а також людям, чий чоловік або дружина загинули.
Держава може встановлювати квоти на імміграцію діячів науки і культури, а також висококваліфікованих фахівців, гостра потреба яких є відчутною для економіки України, подружжя таких осіб, їх неповнолітніх дітей, якщо вони разом приїжджають до України. Це стосується осіб, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною валютою на суму не менше 100 тисяч доларів США.
Крім того, іноземці, зокрема білоруси, які зазнавали переслідувань у країні походження, яким загрожують тортури або смерть у разі повернення, можуть подавати документи для отримання притулку в Україні. При цьому у FBC зазначають, що за останні роки його отримали лише одиниці.
«Я не став чекати на другий чи третій шанс, щоб мене посадили»
«Тебе перекидають, як футбольний м’яч, а ти просто бідолашний білорус, який хоче жити своїм життям», — так описує багаторічну боротьбу з міграційною службою 34-річний стиліст Олег Осипов, білоруський шукач притулку в Україні.
Його переїзд до України був спонтанним. Влітку 2020 року Олег приєднався до протестів проти фальсифікації президентських виборів. І вже у жовтні до нього прийшли силовики — затримали на 72 години за статтею про масові заворушення . Одразу після визволення активіст прийшов додому, за п’ятнадцять хвилин зібрав рюкзак та поїхав.
«Мене відпустили з ІТТ на Окрестіна абсолютно випадково. Наступного дня вони схаменулися, почали дзвонити. Але мене вже й слід захолов, як-то кажуть. Я не став чекати на другий чи третій шанс, щоб мене посадили», — згадує Олег.
Колаж: Влад Рубанов для Ґрат и Еврорадио
Без візи у паспорті він попрямував до першої безпечної країни — України. Зупинився у Харкові: тут жила його найкраща подруга. Місто, за словами Олега, одразу нагадало йому рідний Мінськ.
Олег звернувся до Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, а також до польського консульства. У консульстві запропонували оформити візу, але для цього потрібно було сплатити за страховку, яка, за словами Олега, була на той момент йому не по кишені.
«Я не пам’ятаю точну суму, але у той період я жив у режимі критичного фінансового витрачання. І протягом двох тижнів, поки це все відбувалося, я якось передумав їхати до Польщі. Подумав, що ні, тут смачніша їжа, тут все так класно. Хоча це був кінець осені, початок зими. Харків — не найкрасивіше місто взимку. Тим не менш, мені було комфортно на той момент. Може, тому що подруга була поряд. А їхати до Польщі в нікуди здавалося сумнівним планом. І я вирішив залишатися», — розповідає Осипов.
В УВКБ ООН чоловікові одразу порадили подаватися на статус біженця. З цього моменту і розпочалася його довга історія легалізації.
До 2022 року Білорусь вважалася безпечною країною
Правозахисники зазначають, що процедура отримання притулку в Україні була вкрай складною і до війни, і досі залишається такою. Для початку потрібно надати підтвердження загрози переслідуванню у країні походження. І якщо раніше достатньою підставою для громадян Білорусі було порушення кримінальної справи, наприклад, за участь у протестах 2020 року, то після початку російського вторгнення, такою підставою може стати і факт матеріальної підтримки України , за яку в Білорусі також може настати кримінальна відповідальність.
Проте навіть надання підтверджень переказів на підтримку ЗСУ або роздруківок із соціальних мереж часто не визнається ДМС як достатня підстава.
За словами адвоката Олексія Скорбача, до початку широкомасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року Україна не визнавала Білорусь країною, з якої можна просити притулку. Навіть після протестів 2020 року та повідомлень про масові репресії українська ДМС продовжувала вважати Білорусь «демократичною країною зі своєю специфікою», каже Скорбач.
«Усі публікації про свавілля спецслужб, вбивства та переслідування активістів не бралися до уваги. Суди підтримували позицію міграційної служби, вважаючи, що є окремі порушення, але вони не носять системного і критичного характеру. Небезпека для заявників не визнавалася», — розповідає правозахисник.
Ситуація погіршилася після 24 лютого 2022 року. За словами Скорбача, білоруси багатьма українськими відомствами автоматично сприймалися як співучасники режиму Лукашенка.
«Хрін тобі, а не Європа»
У перші місяці після російського широкомасштабного вторгнення Олег Осипов зайнявся волонтерством. У міжнародному благодійному фонді «Сіріус» він вирішував організаційні питання: пошук донорів, переговори, відвантаження, облік та роздача гуманітарної допомоги.
Але у жовтні 2022-го, коли армія РФ почала обстрілювати енергетичну інфраструктуру та почалися відключення електрики, прийшло вигоряння.
«Я зрозумів, що я — все, мені терміново треба їхати. Я більше не можу себе віддавати людям. Я цим жив, дихав. Мені здавалося, що я рятую планету. Ми зібрали речі з хлопцем, поїхали на кордон», — каже Осипов.
Олег був упевнений, що його випустять навіть без паспорта, який забрали при подачі документів на притулок — адже він не громадянин України. Проте прикордонники цього не зробили.
Колаж: Влад Рубанов для Ґрат и Єврорадіо
Він повернувся до Харкова і знову звернувся до міграційної служби. Там, за його словами, запропонували відмовитися від процедури набуття статусу біженця, щоб отримати назад свій паспорт. Але коли заява була прийнята, Олегу повідомили, що паспорт згорів у будівлі СБУ після російського ракетного удару по центру Харкова 2 березня 2022 року.
Таким чином, він залишився ні з чим: без паспорта і без легалізації.
«”Думав: приїдеш, попросиш притулок — ми тебе прихистимо, а як тільки в тебе підгоріло, ти відразу звалюєш?! Хрін тобі, а не Європа, тепер будеш тут сидіти”, — це говорив начальник прикордонників. Я у сльозах пішов із прикордонного пункту. Не дали навіть слова вставити. Я багато чого вислухав про Білорусь», — згадує він.
Олег проти ДМС
Після того як Олегу не вдалося виїхати з України, він повернувся до Харкова і розпочав повторно процедуру набуття статусу біженця. Міграційна служба йому відмовила.
Тоді Олег звернувся до суду. 6 червня 2023 року Харківський окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та зобов’язав відомство ухвалити рішення про прийняття заяви Олега Осипова щодо визнання його біженцем. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Олег повернувся у процедуру, але у лютому 2024-го повторно отримав відмову в оформленні документів, оскільки відомство вважало його заяву «очевидно необґрунтованою», і знову подав до суду на ГМС.
Цього разу Осипов мав новий аргумент для справи — його ім’я виявилося ще й у російському міждержавному розшуку . До цього списку потрапляють білоруси на запит РБ, яких на батьківщині переслідують за кримінальними статтями.
Проте 24 жовтня 2024 року Харківський окружний адміністративний суд відхилив позов Олега Осипова, вважаючи його вимоги необґрунтованими, оскільки той не надав доказів продовження його переслідування. Згідно з рішенням суду, ДМС могла керуватися тим, що в Білорусі Осипова звільнили з ізолятора тимчасового утримання через відсутність підстав для його подальшого утримання під вартою, він не перебував у статусі підозрюваного, жодних запобіжних заходів щодо нього не вживали, не здійснювали ніяких процесуальних дій, він безперешкодно перетнув кордон з Україною — а отже, не перебуває в розшуку в Білорусі.
Однак 14 січня 2025 року Другий адміністративний апеляційний суд у своєму рішенні звернув увагу на те, що оцінку аргументів особи, яка просить про притулок, міграційна служба має давати на етапі розгляду заяви, а не ухвалення рішення, приймати чи не приймати цю заяву до розгляду.
За цими даними, ДМС не надала належної оцінки ситуації, що склалася в країні походження позивача, не дослідила актуальної інформації про ситуацію в Республіці Білорусь і не спростувала можливості загрози життю позивача, його безпеці або свободі в разі повернення. Натомість міграційний орган обмежився аналізом законодавства Республіки Білорусь і посиланнями на те, що позивач не перебуває в розшуку, не спростовуючи наведених позивачем обставин. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що відповідачем не були досліджені соціальні мережі позивача, де, як він посилається, у відкритому доступі є інформація про його участь у волонтерській діяльності в Україні та належність до ЛГБТ-спільноти.
Таким чином, суд Олег знову виграв, подав заяву до ДМС і тепер чекає рішення щодо статусу біженця, термін розгляду якого спливає в серпні. Якщо відповідь буде позитивною — Олег отримає статус біженця, а інакше планує знову позиватися.
«Дуже хочу просто обійняти друзів»
Попри бюрократичні труднощі, у Харкові Олег швидко інтегрувався.
«Мене підтримували всі — навіть ті, хто до повномасштабного вторгнення вважав Лукашенка міцним господарником і не розумів, чому білоруси тікають із країни», — каже Осипов.
Чоловік ходить на курси української та активно спілкується з місцевими.
Його єдиний документ, що засвідчує особу, — кольорова довідка з фото, видана ДМС. Вона дає право пересуватися Україною, але з нею, наприклад, не можна зробити щеплення від ковіду. Можна офіційно влаштуватися працювати, але не можна відкрити рахунок у банку. Медичні витрати Олегу компенсує УВКБ ООН.
Тепер Олег мріє про просте: отримати притулок і нарешті виїхати — хоч би на якийсь час — до ЄС.
«Хочу об’їхати друзів, побачитись із близькими. Може, зустрітись із сім’єю на нейтральній території. Я не бачив їх п’ять років. Дуже хочу просто обійняти друзів» , — каже він .
«У ДМС попри те, що я служу понад три роки, сказали, що нічим допомогти не можуть»
У Державній міграційній службі вбачають серйозну проблему для іноземців у відсутності документа, що посвідчує особу. Це має бути паспортний документ, виданий країною його походження, або спеціальний документ, що видається статутною організацією ООН (йдеться про УВКБ ООН). Як зазначили у відомстві у відповідь на запит «Ґрат» та «Єврорадіо», без цього людина не може претендувати в Україні на посвідку на проживання чи дозвіл на імміграцію.
Із проблемою відсутності паспорта зіткнувся й інший білорус — 25-річний Еміль Лобейко. 2021 року хлопець виїхав з Білорусі до Польщі, де навчався та працював у сфері IT. Але у березні 2022 року ухвалив рішення поїхати воювати на боці України, щоб «допомогти боротися з імперіалізмом РФ та захищати свободу та незалежність України».
«Я прийняв це рішення, тому що вважаю цю боротьбу справедливою та важливою не лише для України, а й для майбутнього Білорусі», — каже він.
Еміль служив в Інтернаціональному легіоні, виконуючи різні обов’язки: спочатку другим кулеметником, потім заряджаючим протитанкового комплексу, а потім потрапив у розвідку.
Колаж: Влад Рубанов для Ґрат и Єврорадіо
До серпня 2024 року, тобто до внесення Верховною Радою змін до закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України», білоруські добровольці стикалися з такими ж проблемами легалізації, як цивільні.
Тепер іноземцям та особам без громадянства, які захищають Україну, дозволено «отримувати вигляд на тимчасове проживання або іммігрувати, навіть якщо їхні документи протерміновані».
Зараз Еміль перебуває у процесі переходу до іншого підрозділу. Через проблеми зі здоров’ям хотів звільнитися, але його визнали придатним до служби. З документів має лише посвідчення Учасника бойових дій (УБД). Військовий квиток довелося здати, коли він подавав заяву на звільнення, а паспорт втрачено у Краматорську у 2023 році.
«Я сам не знаю, що зробити, щоб легально залишитися в Україні, тому що у Державній міграційній службі, незважаючи на те, що я служу вже понад 3 роки, сказали, що нічим допомогти не можуть, бо я не маю паспорта, а копії їм не підходять», — каже Лобейко.
Еміль чекає на копію контракту, щоб знову піти, але вже в головний офіс ДМС, і знову пробувати отримати або посвідку на проживання, або притулок. Він жартує, що без паспорта його все одно не викинуть із країни.
Доброволець вважає, що розібратися з документами в Україні важко, бо тут слабко розвинена система обробки таких питань.
«Наприклад, я бачу, що ніхто не зацікавлений у вирішенні питань легалізації, а може їм не до того. Тому що навіть за місцем моєї служби військова частина не допомогла з вирішенням деяких питань, і я впевнений, що вони навіть не збиралися цього робити, бо не знають цих механізмів і думають, що хтось цим займається», — зазначає він.
При цьому, у липні президент України Володимир Зеленський підписав закон про множинне громадянство, який, зокрема, спростив процедуру набуття громадянства для іноземних військових добровольців. Для цього їм достатньо буде відслужити за контрактом рік замість трьох, як було раніше. Але закон набуде чинності лише за пів року.
«Виїхати або опинитися поза правовим полем»
Проблемою залишається обмежений час після завершення трудового та військового контракту для подання повного пакета документів на ВНЖ, каже керівниця FBC Поліна Бродік.
Зібрати цей пакет іноземцям потрібно протягом трьох місяців. Після цього терміну закінчується їхнє легальне перебування в Україні.
«Навіть у випадках, коли українські державні діячі висловлюють готовність сприяти, процес упирається у бюрократичні перешкоди та відсутність міжвідомчої координації, наприклад, між ДМС та Міністерством оборони. Потрібний пакет документів (клопотання від Міноборони, копія контракту, посвідчення учасника бойових дій та інші особисті документи) часто неможливо зібрати у встановлені терміни, що ставить заявника перед вибором: виїхати чи опинитися поза правовим полем» , — каже Поліна Бродік.
Це підтверджує правозахисник, експерт Центру громадянських свобод Володимир Яворський. За його словами, є випадки, коли контракт розривається заднім числом, і людина втрачає частину з 90 днів перебування в Україні, або певні документи довго готуються у військовій частині.
Колаж: Влад Рубанов для Ґрат и Єврорадіо
Водночас, зауважує Яворський, головною проблемою для військовослужбовців стає знаходження підстав для легалізації.
«Для подання документів потрібно знайти легальне місце проживання, коли власник буде згоден зареєструвати вас у своїй квартирі. Тільки ті, хто має більше року бойових, можуть отримати посвідку на проживання, а це безперервна служба понад три роки, чого на практиці немає», — каже правозахисник.
Крім того, Яворський звертає увагу на інші проблеми білорусів в Україні. Це і рідкісна можливість відкрити рахунок в українському банку (у багатьох білорусів після 2022 року вони були заблоковані), і труднощі при оформленні страховки або отриманні нотаріальних послуг, обмін водійських прав, а також складності у шлюбі.
Ще 2022 року Україна розірвала угоду з Білоруссю про визнання дипломів про освіту.
«Процедура визнання сьогодні практично неможлива до виконання, оскільки Посольство Білорусі в Україні не працює. Через це багато лікарів поїхало до інших країн», — розповідає Володимир Яворський.
Окремо Поліна Бродік звертає увагу на інституційне ставлення ДМС до громадян Білорусі. За її словами, незважаючи на більш нейтральне ставлення, ніж до росіян, складається враження, що присутність громадян сусідньої країни сприймається як небажане.
Через всі описані факти правозахисники рекомендують громадянам Білорусі, які перебувають в Україні, розглядати можливість виїзду до країн ЄС.
Матеріал підготовлений за підтримки n-ost та Фонду свободи імені Фрідріха Наумана. Читайте текст білоруською.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
