«Відправили за третину континенту». Кримських політв’язнів масово етапують у колонії на території РФ — за їхнє повернення на півострів борються рідні
СІЗО-3 у Новочеркаську, Ростовська область РФ. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати
За минулі десять років із Криму до Росії вивезли сотні ув’язнених. Згідно з Міжнародним гуманітарним правом, на яке посилається Україна, це воєнний злочин і практика, спрямована на роз’єднання сімей. Росія вважає це законним виконанням кримінального покарання.
Опинившись у заручниках російської пенітенціарної системи, кримські засуджені та їхні родичі борються за повернення на півострів доступними способами: через звернення до Федеральної служби виконання покарань і судів. Усіма силами вони намагаються зберегти сімейні зв’язки після вироку. Про це — у статті «Ґрат».
«Найбільше я боялася втратити з ним зв’язок»
Мешканці Севастополя Таїсії Кисельовій 92 роки. Після затримання в Генічеську її єдиний син, колишній капітан українських ВМС Олексій Кисельов, рік перебував у слідчому ізоляторі в Сімферополі. Жінці дозволили одне короткострокове побачення на місяць. Спілкування тривало не більш як годину і відбувалося тільки через скло і телефонну слухавку. Але рідкісні зустрічі з сином у СІЗО, за словами Таїсії, «подовжували життя»: вона вдова й інших родичів у жінки більше немає.
ФСБ Криму звинуватила Олексія Кисельова в «участі у незаконному збройному формуванні» і підготовці «морської блокади Криму». Щоб вибити зізнання, його катували електричним струмом і били. Але він продовжував заявляти, що невинний. Джанкойський суд у Криму засудив його до восьми з половиною років колонії суворого режиму.
Коли мати Кисельова зрозуміла, що вирок синові і в апеляції залишиться чинним, вона надіслала лист до Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) РФ у Москві з проханням відправити Олексія в колонію ближче до Севастополя.
«У ваших руках знаходиться не тільки доля мого єдиного сина, а й моє життя», — писала Таїсія Кисельова.
У ФСВП відреагували на її лист через кілька місяців після рішення апеляції у справі Кисельова. Жінці відповіли, що після набуття вироком чинності Кисельова вивезли із СІЗО в Криму до в’язниці у Володимирі. У листі зазначається, що місце відбування покарання ФСВП обирала самостійно. Тепер Таїсії Кисельовій потрібно проїхати понад дві тисячі кілометрів, щоб знову побачити сина. Цей маршрут їй, зважаючи на вік і стан здоров’я, не під силу.
Листи до служби виконання покарань вже після вироків писали й інші родичі політв’язнів у Криму. В них робили посилання до російського законодавства і міжнародного права, але ув’язненим це не допомогло.
Халіде Бекірова, дружина цивільного журналіста Ремзі Бекірова із Сімферополя, засудженого на 19 років позбавлення волі у «справі Хізб ут-Тахрір», нагадала у листі до ФСВП про право на недоторканність приватного життя і цитувала статті з Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: ніхто не може зазнавати довільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя. Жінка писала, що без батька тепер зростають троє неповнолітніх дітей, і їм необхідні хоча б рідкісні сімейні зустрічі.
Родина Ремзі Бекірова, Фото: НСЖУ
З Криму Ремзі Бекірова вивезли ще 2021 року. Поки тривав судовий розгляд, він перебував у СІЗО Ростова-на-Дону, у безпосередній близькості до суду. Після вироку ФСВП Росії вирішила етапувати його до критої в'язниці у Красноярському краї.
У дорозі Ремзі перебував понад місяць. Хоча за законодавством РФ засуджених мають доставити в колонію протягом 20 діб. Ув’язнені також мають право зателефонувати або надіслати листа, поки його етапують, але Ремзі не дозволили, і що з ним було увесь цей час, сім’я не знала.
«Їх на шляху слідування то в одне, то в якесь інше СІЗО закидали в різних містах. Вони там буквально тільки розкладуть речі, тільки обживаються — через дві доби їх далі везуть. Найбільше я боялася втратити з ним зв’язок. Що він просто зникне», — розповідала «Ґратам» Халіде вже після прибуття чоловіка в Єнісейськ, місто в Красноярському краї РФ, де розташована в’язниця суворого режиму.
Між Єнісейськом і Кримом понад 5,5 тисяч кілометрів і немає прямого сполучення. Щоб дістатися до в’язниці, необхідно із Сімферополя доїхати до Сочі: поїздом або автобусом через Кримський міст. Із Сочі до Красноярська потрібно їхати ще п’ять діб на поїзді. Літаком швидше, але для Бекірових це дорого. З Красноярська до Єнісейська потрібно брати таксі або знову їхати автобусом.
«Їхати в Сибір мені не дозволяє здоров’я. Я нещодавно перенесла складну операцію, і тепер мені заборонено переохолоджуватися і піднімати тяжкості. Навіть якщо відновлюся, самій у таку далеку дорогу їхати не можна. Якщо вирушити в дорогу з батьком, то тільки на дорогу в нас піде понад 120 тисяч рублів , із дітьми — удвічі більше. Нас просто позбавили можливості бачитися», — каже Халіде.
Ремзі і ще понад сто кримських політв’язнів, засуджених за «терористичною» статтею , за російськими законами зобов’язані відбувати покарання в найсуворіших умовах — у в’язниці. На території Криму відсутні виправні установи, в яких виконується тюремний вид покарання, — є тільки колонії. Це є формальною підставою для переведення ув’язнених з півострова.
На території Російської Федерації всього сім таких в’язниць: у Володимирі, Єлеці, Верхньоуральську, Балашові, Димитровграді, Мінусинську та Єнісейську. Колоній суворого режиму набагато більше. До них, за рішенням ФСВП, теж етапують жителів Криму, засуджених і за іншими, навіть не важкими статтями.
«Подивилася гугл-карти й отримала шок»
Гульнара Кадирова, дружина Івана Яцкіна. Фото: Ґрати
Гульнара Кадирова, дружина Івана Яцкіна, засудженого на 11 років позбавлення волі у справі про «держзраду», готувалася до етапу чоловіка заздалегідь. Щоб дізнатися, куди його повезуть, Гульнара надіслала письмовий запит начальнику СІЗО Сімферополя. Раз на кілька днів робила невеликі передачі, щоб переконатися, що Іван ще в ізоляторі. Коли останню передачу не прийняли і повідомили, що ув’язнений із таким прізвищем вибув, Гульнара зрозуміла, що його етапували.
«Пізніше мені надійшов лист із сімферопольського СІЗО, що його відправляють у Кемеровську область. До цього я була абсолютно не готова. Я відразу подивилася гугл-карти і просто отримала шок. Відправили за третину континенту!», — обурилася Гульнара Кадирова.
Кримінально-виконавчий Кодекс РФ зобов’язує СІЗО довести до відома родичів ув’язненого про те, куди його скеровують для відбування покарання, а адміністрацію колонії повідомити родичів про прибуття засудженого із СІЗО до колонії або в’язниці. На це відводиться 10 днів. Але родичі часто отримують такі повідомлення з великою затримкою, а про те, як проходить етап, нічого не знають взагалі.
У дорозі Іван був майже два місяці. Гульнара шукала його — не могла писати йому листи, відправляти посилки або передачі. У СІЗО в Саратові, де він перебував транзитом, у нього відібрали ліки. Іван на знак протесту оголосив сухе голодування і зміг домогтися дзвінка додому, щоб повідомити родині, де його тримають. Гульнара одразу знайшла адвоката, який відвідав чоловіка. Через два дні Івана відвезли з Саратова в колонію суворого режиму в Кемеровській області.
Перша поїздка на побачення до чоловіка обійшлася Гульнарі в сто тисяч рублів . З дітьми дошкільного віку їхати було складно і дорого, але не взяти їх Гульнара не змогла — Іван сумував за ними. Дорога всіх виснажила, сім’я Яцкіних витратила на численні пересадки кілька днів. Після повернення Гульнара написала листи директору ФСВП Аркадію Гостєву та Уповноваженій з прав людини у РФ Тетяні Москальковій із проханням перевести чоловіка в колонію ближче до дому.
«Від ФСВП я отримала формальну відмову. Написали, що 275-та стаття (держзрада) виключає, щоб його направляли ближче до дому. І ось намагаєшся боротися, але ти як мурашка наодинці з цією системою. Головою об стіну», — каже Гульнара.
Відповіді від омбудсменки вона так і не дочекалася.
У листі ФСВП вона посилалася на роботу чоловіка в українських правоохоронних органах до 2014 року. Є положення, за яким колишніх співробітників розподіляють у спеціальні колонії. Їй у відповідь повідомили, що в матеріалах особової справи Яцкіна про його службу в МВС нічого немає.
«За повідомленням Міністерства внутрішніх справ по Республіці Крим серед звільнених співробітників органів внутрішніх справ України та Російської Федерації Яцкін не значиться», — відповів жінці заступник начальника Управління виконання вироків і спеціального обліку Віктор Лєщев.
Гульнара вирішила оскаржити рішення в судовому порядку і підготувала позов проти ФСВП Росії, але поки його не розглянули.
ФСВП Росії: «Залежно від вільних спальних місць»
Юрист Назім Шейхмамбетов вже звернувся до Бахчисарайського районного суду в Криму з позовом проти ФСВП РФ. Його довіритель, власник кримськотатарського етнокафе в Бахчисараї Марлен Асанов засуджений до 19 років позбавлення волі і відбуває термін ув’язнення в колонії суворого режиму в Мордовії.
З Криму до селища Соснівка в Мордовії, де розташована колонія, — понад 1,7 тисячі кілометрів. Прямого транспорту туди з Криму немає, тому сім’ї Асанова, щоб потрапити до нього на тривале побачення, потрібно їхати з численними пересадками.
«ФСВП зобов’язана враховувати місце проживання і наявність соціальних зв’язків, де його родичі живуть. Коли його етапували в Мордовію, цієї обставини враховано не було. Адвокат написав заяву в його інтересах у ФСВП про переведення ближче до дому і отримав відмову. Тому ми оскаржимо це», — аргументував свою позицію в суді Шейхмамбетов.
Відмову ФСВП він вважає незаконною, оскільки вона порушує право Асанова на підтримання родинних зв’язків та участь у вихованні чотирьох дітей під час відбування терміну позбавлення волі.
«Короткострокові побачення взагалі неможливо реалізувати, тому що вартість проїзду і час, витрачений на дорогу, воно нівелюється», — пояснював суду адвокат.
Шейхмамбетов впевнений, що переведення можливе: Кримінально-виконавчий Кодекс РФ дає таке право за наявності хвороби засудженого, забезпечення його особистої безпеки або за інших виняткових обставин.
«Виходячи з правових позицій Конституційного суду і Верховного суду РФ, іншими винятковими обставинами визнається неможливість засудженого підтримувати сімейні зв’язки під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі», — пояснює «Ґратам» юрист.
Представниця ФСВП в Криму у відповідь на позов Асанова заявила в суді, що рішення про вибір колонії ухвалював територіальний орган служби в Ростові-на-Дону, де Асанов тимчасово перебував під час судового процесу. Вона попросила залучити до участі в суді як зацікавлену особу представника Головного управління ФСВП у Ростовській області.
«На підставі законного рішення суду, що набрало чинності, надсилається висновок до ФСВП Росії, яке ухвалює рішення, де засуджений відбуватиме залежно від вільних спальних місць», — заявила в суді представниця ФСВП у Криму.
Рішення за цим позовом винесуть у 2024 році.
Родина Марлена Асанова. Фото: НСЖУ
Політв’язень з Криму Арсен Абхаіров, якого засудили до 13 років позбавлення волі у в’язниці та етапували до Єнісейська (Красноярський край РФ), самостійно написав заяву про переведення до колонії, яка знаходиться ближче до місця проживання родичів, але отримав відмову. Абхаіров не змирився і вирішив оскаржити рішення далі.
У грудні 2022 року Замоскворецький районний суд у Москві розглянув його адміністративний позов до ФСВП і зобов’язав службу повторно розглянути заяву Абхаірова. Крім цього, суд постановив стягнути з ФСВП на користь ув’язненого компенсацію моральної шкоди в розмірі пʼять тисяч рублів .
«Правове регулювання не передбачає довільного визначення місця відбування засудженим покарання і кореспондується з положеннями міжнародних правових актів, що регламентують права засуджених, зокрема Європейських пенітенціарних правил (2006 рік), згідно з якими ув’язнені повинні за можливістю спрямовуватись для відбування покарання до розташованих поблизу від дому. Рекомендації (декларації) міжнародних організацій з питань виконання покарань і поводження із засудженими реалізуються в кримінально-виконавчому законодавстві Російської Федерації за наявності необхідних економічних і соціальних можливостей», — обґрунтувала своє рішення суддя Марія Патик.
Дружина Арсена Абхаірова, Азізе, повідомила «Ґратам», що в січні 2024 року його відправили ще далі і «передали в розпорядження» Управління ФСВП Росії по Республіці Бурятія. Між Кримом і Бурятією понад 7 тисяч кілометрів.
Женевська конвенція і роз’єднання сімей
Влада Росії стверджує, що всі жителі півострова, які постійно проживали на території Криму до 18 березня 2014 року, автоматично були визнані її громадянами, а отже, на них повинно поширюватися і російське кримінально-виконавче законодавство. ФСВП Росії не надає засудженим права обирати місце відбування покарання.
Гульнара Кадирова проклала маршрут від Криму до в колонії суворого режиму в Кемеровській області, де тримають її чоловіка Івана Яцкіна. Фото: Ґрати
Україна кваліфікує етапування ув’язнених із Криму до російських в’язниць і колоній як воєнний злочин.
«У разі застосування державою-окупантом судового переслідування і покарання за кримінальні правопорушення до осіб, які проживають на окупованій території, відбування «покарання», повинно бути забезпечено в межах цієї території без етапування на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави», — прокоментували «Ґратам» у Представництві президента України в Криму, посилаючись на міжнародне гуманітарне право.
Відповідно до 49-ї статті Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни насильницьке переміщення заборонено. Окрім цього українські чиновники посилаються і на додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, зокрема, на статтю 74. У ній йдеться про те, що «сторони конфлікту будь-якими можливими шляхами сприяють возз’єднанню сімей, роз’єднаних внаслідок збройних конфліктів».
«Таким чином, депортація осіб, незаконно позбавлених волі для відбування покарання за межами тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, може розглядатися і як роз’єднання родин», — пояснили в Представництві президента України в Криму.
Така практика, зазначають там, веде до неминучої зміни складу населення півострова.
Українська прокуратура Автономної Республіки Крим і Севастополя розслідує насильницькі переміщення ув’язнених в рамках загального провадження про порушення законів і звичаїв війни . Крім того, у 2017 і 2021 роках кримська прокуратура спільно з Офісом генерального прокурора України та правозахисними організаціями — Регіональним центром прав людини та Українською Гельсінською спілкою з прав людини — передали до Міжнародного кримінального суду повідомлення про факти депортації майже півтисячі засуджених кримчан. Вони підпадають під кваліфікацію злочину проти людяності .
Під час брифінгу представників прокуратури та правозахисних організацій щодо інформування прокурора МКС про воєнний злочин щодо кримських засуджених, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко наголошував на низці негативних наслідків дій РФ. Серед них: розрив зв’язків ув’язнених зі своїми сім’ями, загроза перебування в неналежних умовах, неможливість своєчасного отримання медичної допомоги, відсутність доступу до ефективних механізмів захисту прав ув’язнених.
МКС повідомив про початок розслідування ситуації в Україні 2 березня 2022 року, через тиждень після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Розслідування охоплює період, починаючи з 21 листопада 2013 року. Зважаючи на велику кількість злочинів, скоєних Росією в Україні після 24 лютого, злочини в Криму до цього періоду втрачають пріоритет. Такі побоювання висловив британський експерт з гуманітарного права Вейн Джордаш. Він входить до групи міжнародних юристів, які консультують українських слідчих. Джордаш вважає, що МКС до 2022 року недостатньо реагував на злочини в Криму.
Понад п’ятдесят індивідуальних скарг проти Росії щодо незаконного переміщення політв’язнів Криму подано і в інші міжнародні структури: до Комітету ООН з прав людини та до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Як зазначає український адвокат і юрист-міжнародник Сергій Заяць, який представляє в ЄСПЛ інтереси мешканців Криму, тепер скарги проти Росії можливі тільки за фактами, які сталися до 16 вересня 2022 року. З цього дня Росія перестала бути стороною Європейської конвенції з прав людини і денонсувала її.
Рішення Європейського суду за всіма індивідуальними скаргами кримчан, пояснив адвокат Заяць, буде ухвалено тільки після розгляду міждержавного позову України проти Росії щодо порушень прав людини в Криму.
У січні 2021 року ЄСПЛ визнав його частково прийнятним і оголосив про початок розгляду по суті. У грудні 2023 року почалися перші слухання за позовом. Україна звинувачує Росію в систематичному порушенні Європейської конвенції з прав людини з лютого 2014 року. Раніше ЄСПЛ визнав, що Росія здійснювала «фактичний контроль» на території Криму з 27 лютого 2014 року.
Таїсія Кисельова, мати Олексія Кисельова. Фото: Ґрати
Для родичів вивезених у російські в’язниці кримчан листування часто залишається єдиною можливістю підтримувати з ними зв’язок. Ув’язнені можуть користуватися електронною поштою через провайдера «Зонателеком». Але коли у рідних через вік або відсутність техніки немає доступу до онлайн-зв’язку, шлють листи звичайною поштою.
З моменту етапування Олексія Кисельова з Криму до в’язниці у Володимирі восени 2023 року, його мати Таїсія отримала від нього тільки один лист. Він йшов місяць.
«Здрастуй, моя люба й улюблена матусю! Отримав учора твого листа, а сьогодні 17 грудня 2023 року пишу тобі відповідь. Величезне спасибі. У мене все гаразд, живий, здоровий. Мені написали, що ти зараз перебуваєш у лікарні. Тому побажання тобі — мати міцне здоров’я, для тебе це особливо актуально… Цілую тричі, моя хороша», — писав Олексій Кисельов.
Термін ув’язнення Кисельова закінчиться, коли матері має виповнитися сто років.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
