На початку листопада британський художник Бенксі намалював у Києві, Бородянці, Ірпені, Гостомелі та Горенці сім графіті. Бенксі вже майже 30 років приховує своє ім’я, але відкрито підтримує Україну. Після повернення з Києва він оголосив, що продасть на аукціоні 50 скріншотів із білим щуром, щоб допомогти українським друзям.

В Україні також знайшлися охочі продати роботу Бенксі. 2 грудня Національна поліція повідомила, що затримала восьмеро людей, які зрізали його графіті зі стіни зруйнованого будинку у Гостомелі.

30 грудня слідчі Нацполіції оголосили підозру математику і волонтеру Сергію Довгому. Його підозрюють у крадіжці в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану. Довгому загрожує до 12 років позбавлення волі із конфіскацією майна частина 2 статті 15, частина 5 статті 185 Кримінального кодексу .

Поспілкувавшись із людьми, які зрізали малюнок Бенксі, поліцією, військовою адміністрацією Гостомеля та місцевими мешканцями, «Ґрати» розповідають історію найвідомішої картини Бенксі в Україні.

 

Волонтер

32-річний киянин Сергій Довгий добре пам’ятає, як уперше побачив графіті на зруйнованому будинку в Гостомелі. До селища, яке стало відомим через бої за військовий аеродром у перші дні російського вторгнення, Довгий приїхав 7 листопада.

Спокійний, темноволосий чоловік в окулярах, Сергій розповідає, що подався оглядати зруйнований житловий будинок. Його мешканці звернулися за допомогою до благодійного фонду, з яким працює Довгий.

Оглянувши будинок, Сергій пішов гуляти селищем і забрів у «військове містечко» — житловий квартал поряд з аеродромом. На стіні зруйнованого триповерхового будинку на вулиці Проскурівській він побачив малюнок — жінка в халаті, протигазі та бігудях, з вогнегасником у руках дивилася у бік вигорілого вікна за метр від неї. На рівні ніг жінки хтось поставив дерев’яний стілець. Таким чином здавалося, що саме жінка в протигазі стала на стілець і погасила полум’я у вікні.

«Я подумав: «Ну так це ж Бенксі!», — згадує Сергій.

Псевдонім Бенксі майже тридцять років приховує анонімного британського вуличного художника. До початку 2000-х він став відомим спочатку у Великій Британії, а потім і по всьому світу, завдяки своїм графіті, муралам і принтам. Бенксі також випускає книги із фотографіями своїх робіт та знімає документальні фільми. У Вифлеємі у художника готель «з найгіршим видом із вікна» — на обнесений стіною з колючим дротом і вежами кордон Палестини та Ізраїлю.

Його роботи переважно — соціальна карикатура щодо нерівності, несправедливості, насильства і влади. Бенксі зводить ідеї до простих візуальних елементів: військовий вертоліт з подарунковим бантом, дівчинка обіймає ракету, пенсіонери грають бомбами в петанк.

Із середини 2000-х роботи Бенксі почали продавати на аукціонах, і ціни на них стрімко зростають. 2018 року художник перетворив аукціон на перформанс — як тільки його картину «Дівчинка з повітряною кулею» продали за мільйон фунтів стерлінгів, її одразу розрізали на шматки — частково пропустили через шредер. Бенксі вбудував його в раму за кілька років до торгів. У результаті наполовину розрізана картина отримала нову назву «Кохання — у ящику для сміття». У жовні 2021 року її продали за 18 мільйонів фунтів. 

«Я стежу за творчістю Бенксі вже понад десять років. Я бачу велику різницю між тим, що загалом відбувається у світі графіті й тим, що робить він. Вражає, що за вікном — 2023 рік, а ніхто досі не знає, хто він», — захоплено каже Довгий.

У серпні він написав Бенксі листа, в якому попросив публічно підтримати Україну, але відповіді не отримав.

Повернувшись із Гостомеля в Київ, Сергій почав гуглити про роботи Бенксі в Україні, але жодних згадок про це не знайшов. Натомість дізнався, що зруйнований будинок на вулиці Проскурівській, як і кілька будинків по сусідству, збираються знести.

Французька компанія Neo-Eco планувала побудувати на їхньому місці вісім багатоповерхових будинків на 300 квартир і дитячий садок. Особливість проєкту — нові будинки планують збудувати з будівельного сміття. Будівельники мали знести залишки пошкоджених будинків, перебрати всі матеріали, переробити їх і використовувати під час будівництва нових будинків.

Через десять днів, 17 листопада, Довгий дізнався, що мав рацію. Бенксі підтвердив авторство «Жінки у протигазі» та ще шести робіт у Києві й області — опублікував у Instagram відео про свою роботу в Україні.

«На знак солідарності з народом України», — підписав ролик художник. 

 

Можливість

Подивившись ролик Бенксі, Сергій зрозумів, що хоче зрізати «жінку у протигазі». Він стверджує, що вирішив продати її на міжнародному аукціоні, а отримані гроші передати на потреби української армії.

«Люди можуть подумати, що, як поціновувач творчості Бенксі, я просто хотів повісити його картину у себе вдома, — каже Сергій і додає. — Але я маю «бронежилет» у вигляді того, що я робив останні дев’ять місяців. І як фіксер Associated Press, і як волонтер. Якщо потрібно, щоб про мене щось сказали ССО «Азов Київ» чи 14 бригада, то в них буде, що сказати».

Назву фонду Довгий не каже, пояснюючи це тим, що не хоче, щоб вона асоціювалася з історією графіті Бенксі. Він наголошує, що не обговорював ідею демонтажу Бенксі з колегами й ухвалив рішення самостійно.

Того ж дня, 17 листопада, Сергій скинув фотографію «жінки у протигазі» знайомому скульптору Олександру Дувінському. Вони познайомилися вісім років тому у Києві під час Революції Гідності. Дувінський живе і працює у Черкасах. Після початку російського вторгнення він також став волонтером — перефарбовував машини, які його знайомі доставляли українським солдатам.

Олександр згадує, Сергій зателефонував йому і розповів, що у Гостомелі зноситимуть будинок із графіті Бенксі і часу майже не залишилося. Потім Довгий запитав, чи може він зняти малюнок зі стіни, не пошкодивши. Розгледівши фото з графіті, Олександр сказав, що зрізати його буде нескладно — теплоутеплювач, на якому він намальований, — це звичайний пінопласт з армованою фасадною сіткою і штукатуркою, прикріплений до стіни дюбелями.

«Я не зовсім розумів, наскільки це все легально, але це питання я собі не ставив, бо думав, що там все більш-менш нормально», — каже Олександр.

У порядності Сергія він не сумнівається: «Сергій — особлива людина, надзвичайно порядна, хоч і трохи дивна, як і належить великому математику».

Сергій закінчив механіко-математичний факультет у 2014 році. У серпні того ж року переїхав у Канаду. Захистив кандидатську дисертацію в університеті Манітоби і викладав там до 2019 року. Потім вирушив у геологічну експедицію, а 2020 року переїхав до Ванкувера.

Останні п’ять років Довгий — екологічний активіст. Він член організації Extinction Rebellion Ukraine і співавтор звернення до еко-активістів Європи та світу, записаного за кілька годин до російської атаки.

В Україну Сергій повернувся у листопаді 2021-го, планував бути у Києві місяць і повернутися до Канади.

«Я побачив у новинах риторику Кремля і почав розуміти, що вторгнення неминуче. Я знав, що хочу бути в Україні і займатися волонтерством. Тому вирішив не повертатись до Ванкуверу. Про це рішення абсолютно не жалкував, ні хвилини», — розповідає Сергій.

Готуючись зняти графіті, Довгий паралельно думав, як його потім продати. Він написав знайомій, яка виїхала до Берліну, і попросив контакти відеографа, який міг би зняти, як Олександр вирізатиме графіті. Відео мало стати доказом справжності роботи Бенксі на майбутньому аукціоні.

«Я написав би в Sotheby's Один із найстаріших аукціонів світу . Тому що вони вже багато років продають роботи Бенксі, — каже Довгий. — Якби сказали: «Хто ти такий?», тоді я написав би в якийсь менший аукціон».

Він не планував вивозити роботу Бенксі за кордон і сподівався, що організацію торгів візьме на себе аукціон.

У тієї ж знайомої з Берліна Довгий поцікавився, скільки може коштувати картина Бенксі. Вона відповіла, що поки робота художника не продали вперше, розмови про її вартість — спекуляція.

«Але за тисячу євро я б її не продавав», — говорить Сергій і додає, що розраховував купити для військових щонайменше 40 автомобілів.

Паралельно він вирішив зняти документальний проєкт — показати, як зрізав роботу Бенксі і як її продасть.

«Я думав у фільмі вибачитися перед Бенксі. Сказати, що якби не війна, я такого не робив би. Бо мені 32 роки, і я чомусь такого раніше не робив. Потім показати, що ми зробили і сказати, що наше відео — триб’ют тому, що Бенксі зробив в Україні», — розповідає Довгий.

Демонтаж роботи Бенксі вирішили знімати з двох камер, тому запросили ще одного оператора. За компанію Сергій покликав свого друга програміста — той мав тримати графіті, доки Олександр його зрізатиме. Помічникам Сергій сказав, що бере персональну відповідальність за процес. Знімати Бенксі домовилися у п’ятницю 2 грудня.

«Будь-яка людина, яка розуміється на стріт-арті, скаже, що демонтаж графіті — це теж арт подія», — переконаний Довгий.

Повідомити про свої плани мешканцям військового містечка або місцевій владі він не вважав за потрібне.

Сергій зізнається, що навіть не подумав про це, бо вважав, що графіті не належить нікому. Адже Бенксі намалював його на зруйнованому будинку, в якому не було мешканців. Довгий стверджує, що 7 листопада, коли вперше побачив малюнок, не зустрів там жодної цивільної людини, а лише солдатів Національної гвардії.

 

Операція

Уранці у п’ятницю, 2 грудня, Сергій та Олександр зустрілися у Києві. Дувінський приїхав із Черкас із трьома знайомими волонтерами, які переганяли пікап для військових. Скульптор попросив їх дорогою завезти його до Гостомеля і пояснив, навіщо. Ті з цікавості погодилися. За планом мали зняти графіті, передати пікап військовим і до вечора повернутися в Черкаси маршруткою.

Сергій приїхав разом із відеографом, оператором і другом, який погодився допомагати зрізати графіті.

До Гостомеля вирушили на двох машинах і пікапі, в якому мали перевозити малюнок Бенксі. На місце дісталася до 10-ї ранку і відразу приступили до роботи. Спочатку Олександр спробував вирізати малюнок зі стіни дротом, але потім вирішив діяти простіше і почав зрізати його звичайною пилкою по дереву.

Щоб вирізати з утеплювача шматок розміром 1,3 на 1,8 метра, скульптор витратив майже годину. Час від часу повз групу чоловіків проходили мешканці сусідніх будинків, але перешкодити зрізати графіті ніхто не намагався.

Зрізавши малюнок і запакувавши його в стрейч-плівку, Сергій і його помічники вже готувалися покласти його у пікап, але тут до них підійшли чотири нацгвардійці.

«Вони запитали, що ми тут робимо і чи є у нас дозвіл? — згадує Дувінський. — Сергій підійшов до них, показав паспорт і почав розповідати про будинок, що його зносять, а ми рятуємо роботу художника».

Нацгвардійці викликали патрульну поліцію. Патруль під’їхав через кілька хвилин. Сергій пояснив, що хоче продати картину на аукціоні і витратити ці гроші для ЗСУ.

«Я не дуже розумів, як він цей аукціон проводитиме. Але я розумів, що гроші точно підуть на ЗСУ. Сергій має мою повну довіру», — каже Дувінський.

Поліцейські спитали Довгого, чому він не звернувся до влади селища. Волонтер відповів, що не має довіри до місцевої влади.

«Як українська влада зберігає якусь культурну річ? Досить згадати «Квіти України», «Довженко-Центр», втрачені мозаїки та інші культурні об’єкти по всій Україні», — наголошує Сергій. Він упевнений, що зруйнований будинок знесли би разом із графіті.

До того моменту чиновники Гостомельської військової селищної адміністрації вже теж були на місці.

«У нас було одне питання: чому ви не приїхали до військової адміністрації і не запитали у нас дозволу? У кожному місті є господар. Добре, не домовився ти з нами, ну так під’їдь до людини, яка є власником квартири», — обурюється Олександра Кондратюк, начальниця відділу з питань внутрішньої та інформаційної політики Гостомельської селищної військової адміністрації.

Поступово довкола зібралися місцеві мешканці. Напруга зростала. Поліцейські опитали Сергія та його помічників, затримали їх і разом із картиною відвезли до поліцейського відділку в Ірпінь. Там усіх ще раз допитали і відпустили. Олександр Дувінський згадує, що поліцейські поводилися ввічливо, але повільно. У результаті він із волонтерами того дня не встиг доставити пікап 95-й бригаді.

Того ж дня голова Нацполіції Київської області Андрій Нєбитов повідомив, що слідчі відкрили провадження за статтею про пошкодження майна стаття 194 КК , а картину Бенксі вилучили. Поліція відправила її на експертизу мистецтвознавцям. За її результатами слідчі планували уточнити кваліфікацію кримінального провадження та статус учасників. За словами Сергія Ярошенка, адвоката Сергія Довгого, спочатку його клієнт фігурував у справі як свідок.

 

Будинок 

12 грудня, через десять днів після того, як Сергій та компанія зрізали графіті, зруйнований будинок на вулиці Проскурівській у Гостомелі все ще на місці. Про те, що тут було графіті, нагадує дірка в жовтому теплоутеплювачі першого поверху. У будинку дійсно ніхто не живе — він практично повністю вигорів зсередини, а ось триповерхівка, що розташована відразу за ним, виглядає майже неушкодженою.

«Вийшло так, що він ніби прикривав наш будинок», — каже мешканка триповерхівки Тетяна Ковтун.

Жінка згадує, що по військовому містечку почало «прилітати» в перший день вторгнення, коли армія РФ намагалася захопити військовий аеродром Гостомеля. Багато мешканців сусідніх з військовою частиною будинків виїхали, решта — поховалась у підвали.

За кілька днів до селища увійшли російські військові. Тетяна разом із чоловіком та двома дітьми прожила у підвалі весь час окупації селища.

«У перший день гелікоптери йшли на аеродром, а коли не змогли сісти, почали літати довкола. У будинок «прилетіло» прямо в підвал, але він не горів. Усі мешканці залишилися живими», — згадує Тетяна.

Після окупації у триповерхівках на вулиці Проскурівській розселилися російські військові та кадировці. Вони не дозволяли місцевим жителям залишати підвали, а самі мешкали в їхніх квартирах.

На початку березня в будинок, на якому Бенксі потім намалює графіті, «прилетіло» знову — на цей раз із лицьового боку — вибухом зруйнувало дах, почалася пожежа.

«Коли «прилетіло», вони (російські військові, у тому числі кадировці — Ґ) як саранча повибігали, залізли на свої БТРи і сиділи усі перетрушені», — згадує другий «приліт» Тетяна.

25 лютого росіяни відступили з Гостомеля. Через день до нього зайшли українські солдати. Будинок Тетяни зносити не планують. У ньому вже поміняли вікна і полагодили дах.

Сусідка Тетяни, Ганна Шовкун, щодня годує місцевих мешканців безкоштовними обідами.

«Насправді ми мали не один малюнок Бенксі, а два», — каже Ганна, привітна блакитноока жінка в шапці вушанці, і пропонує журналісту «Ґрат» показати невідоме графіті англійця.

Дорогою вона розповідає, що спочатку Бенксі намагався намалювати той самий трафарет біля дверей третього під’їзду цього ж будинку.

«Мабуть, йому щось не сподобалося і він його замалював», — киває вона на пляму білої фарби на стіні біля дверей і радить придивитися.

Під фарбою дійсно проглядає той самий силует у протигазі. Але його розташування менш вдале — рама сусіднього вікна ціла — у квартирі не було пожежі.

«Чоловік бачив, як приїхали люди і малювали. Я його ще сварила, що він не зняв на телефон, як це було, — каже Ганна. — Ми припускали, що це Бенксі, але не були впевнені».

 

Сусіди

Наступного дня, 18 листопада, голова Гостомельської селищної військової адміністрації Юрій Борисюк повідомив, що вирішив зберегти роботи Бенксі у Гостомелі та сусідній Горенці, там у зруйнованому будинку художник намалював чоловіка, який приймає ванну.

Борисюк запропонував місцевим мешканцям на вибір: або розмістити їх на відбудованих будинках, або виставити у меморіалі жертвам війни, який створять у селищі.

Ганна Шовкун згадує, що пропозицію Борисюка мешканці містечка обговорювали у локальному чаті у Viber.

«Вирішили, що коли військове містечко відбудують, то у новий будинок потрібно вмонтувати цю картину», — каже жінка.

Такий варіант підтримала і власниця квартири із теплоутеплювачем, на якому Бенксі намалював «жінку в протигазі», пенсіонерка Тетяна Семенова. Разом із чоловіком вона виїхала із Гостомеля у перший день російського вторгнення. Нині Семенови живуть у Німеччині.

«Я могла б сказати, що робота Бенксі належить нам. Тому що вона на нашій стіні і на нашому матеріалі. Але ми хочемо зберегти її для містечка», — розповіла «Ґратам» Семенова.

У середині листопада до Гостомеля приїжджав її син і обговорював майбутнє картини з чиновниками військової адміністрації. Тим часом Тетяна зв’язалася із представниками компанії-забудовника.

«Ми хотіли її зрізати і зберегти, щоб потім встановити на стіні нового будинку, — згадує Тетяна і додає, що в результаті вирішили, що її зріжуть напередодні знесення будинку, а доти її охоронятиме військова адміністрація. — Це наша пам’ять, наш біль, наше життя до і після».

Олександра Кондратюк із військової адміністрації Гостомеля розповідає, що чиновники побоювалися, що за роботами Бенксі полюватимуть.

«Малюнки були незахищені, особливо у Горенці. Бо там, крім місцевих жителів, немає жодної охорони. Тож ми її огородили. А у Гостомелі, у «воєнному містечку», там Нацгвардія, там багато військових. Ніхто навіть не припускав, що таке може бути», — розповідає чиновник.

25 листопада Юрій Борисюк визнав «жінку у протигазі» культурним надбанням Гостомеля — меморіалом мужності мешканців військового містечка. 1 грудня, за день до того, як Довгий зрізав графіті, шматок стіни з малюнком Бенксі взяло на облік управління культури Гостомельської селищної ради.

Після того, як Бенксі підтвердив авторство «жінки в протигазі», до військового містечка Гостомеля потягнулись люди. Хтось приїжджав подивитися на роботу знаменитого британця і сфотографуватися, журналісти намагалися з’ясувати у місцевих мешканців, як виглядає Бенксі.

«Сюди приїжджали журналісти з усього світу, навіть японці були. Для містечка це був розголос», — пояснює Ганна Шовкун.

Про те, що графіті зрізають, вона дізналася з чату сусідів. 2 грудня хтось із них написав: «Зрізають Бенксі!». Чимало мешканців подумали, що графіті зрізають працівники військової адміністрації — як і планували раніше. Ганна пішла подивитись, що відбувається.

Вона підійшла, коли Сергій Довгий спілкувався із нацгвардійцями. Поки всі чекали на приїзд патрульних, Ганна почала розпитувати хлопця, навіщо він зрізав малюнок.

«Він розповідав, що стріт-арт належить усім, що хто завгодно може його зняти. Я говорю, хлопці так не робиться», — згадує жінка.

Вона пояснила Довгому, що навіть якщо вважати, що власник — той, хто перший заявив права, він все одно не мав жодного права на малюнок. Тому що вона, як місцева мешканка, з першого дня заявила, що він належить місцевій громаді.

«Те, що хлопець [Сергій] розповідав, виглядало трохи по-дитячому. Я йому казала: ви ж не на пустку, де нічого немає живого, приїхали. І ви не один такий поціновувач Бенксі, щоб прийти і собі забрати. Навіть якщо у вас справді були добрі наміри, то будь ласка — йдіть до адміністрації, порушуйте питання і його вирішать, але так, як ви зробили, не роблять. Приїхати, зрізати, ну що це таке?» — обурюється Ганна.

Тетяна Ковтун не проти ідеї продати роботу Бенксі, а гроші передати українській армії.

«Але нехай це зроблять наші люди з містечка. А не ти, чоловіче добрий, приїхав, зрізав і тобі тепер пам’ятник поставити?» — іронізує вона.

Її тезка, власниця квартири з теплоутеплювачем, Тетяна Стороженко налаштована радикальніше.

«Я не вірю у казки про те, що вони хотіли гроші відправити на ЗСУ. Те, що вони зробили — це злочин, який однозначно заслуговує на покарання», — сказала вона «Ґратам».

 

Підозра

Олександр Дувінський визнає, що перед мешканцями містечка вони із Сергієм «лоханулися».

«Єдине, що паскудно, що це ж така річ, символічна. Але я реально не знав, що там є якісь люди, — з жалем каже скульптор і додає, — Роботи Бенксі мають значення і працюють лише в конкретному середовищі — у пейзажі, архітектурному стилі. Якщо середовище змінюється, вони втрачають сенс».

Сергій Довгий каже, що єдині люди, перед ким він міг би вибачитися, — це мешканці зруйнованого військового містечка.

«Їхній емоційний стан через цю подію я можу зрозуміти. Але я мав 100% інформацію, що демонтаж цих будинків почнеться в грудні», — наполягає Довгий.

Олександра Кондратюк упевнена, що після закінчення слідчих дій поліцейські віддадуть картину Бенксі громаді Гостомеля та її, як і планувалося, або повернуть на фасад відбудованого будинку, або розмістять на майбутній Алеї Героїв.

«Ґрати» написали Бенксі листа, в якому розповіли історію «жінки в протигазі» і запитали художника, кому, на його думку, належать роботи, які він намалював в Україні, як він ставиться до вчинку Сергія, і як варто вчинити зі зрізаним графіті. На момент публікації він не відповів.

30 грудня слідчий Бучанського райвідділу поліції Дмитро Дураєв повідомив Сергію Довгому про підозру в «завершеному замаху на таємне викрадення чужого майна в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану». Сергію загрожує від семи до 12 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

У Національній поліції Київської області «Ґратам» повідомили, що «жінку в протигазі» передали на судову мистецтвознавчу експертизу. Експерти оцінили роботу Бенксі у 9 мільйонів 41 тисячу 850 гривень. Яка саме організація проводила експертизу та як визначила вартість графіті, слідство не уточнило.

«Мене обурює формулювання «таємне викрадення». Все відбувалося вранці з 10 до 11 години, на відкритій місцевості, повз ходили цивільні та військові. До того ж, процес на дві камери знімали відеографи», — обурюється Довгий. Він не визнає провину і готовий доводити невинуватість у суді.

 

Бармен

Інші шість робіт Бенксі в Україні поки що цілі. У зруйнованому будинку на вулиці Садовій у Горенці Бенксі намалював бородатого чоловіка, який миється у ванній. Наразі будинок огороджений, а графіті закрили склом. Місцеві жителі кажуть, що вночі біля будинку чергує патруль муніципальної варти.

Під скло сховали й графіті Бенксі у Києві на вулиці Велика Житомирська. Там художник домалював російську ракетну установку навколо раніше намальованого пеніса. Малюнок розташований поруч із баром «Чорний капітан». Його власник Олексій, кремезний лисий чоловік, з’явився у ролику Бенксі про подорож до України.

«Я вибив би всі зуби і поламав ноги тому, хто це намалював», — сказав він на камеру.

Олексій розповів «Ґратам», що Бенксі тричі приходив до нього в бар на початку листопада.

«Я тоді не знав, що це він. Було два іноземці і дівчинка перекладач. Вони прийшли просто як туристи. Наливки наші пили, веселилися», — згадує Олексій.

Іноземці фотографували малюнок пеніса на стіні біля бару і робили якісь заміри.

«Хуй на стіні як помсту намалювали чуваки, яких я ганяв, вони в мене в туалеті малювали, на столах. Я думав, добре, потім замалюю, весною», — пояснює власник бару.

На третій день англійці прийшли з трафаретами і швидко намалювали до пеніса ракетну установку. Олексій запевняє — нічого проти малюнка він не мав, а фраза, яка зробила його знаменитим — результат монтажу.

«Я приходжу на роботу — стоять хлопці і знімають ролик. Я підходжу до них і питаю: Що ви знімаєте? Вони кажуть: «Це малюнок відомого художника». Я їм відповідаю: «Тут же хуй намальований». Вони відповідають: «Ні, це Бенксі», — розповідає власник «Чорного капітана». 

Олексій запросив знімальну групу випити в бар, через три години, прощаючись, вони запитали у нього, що він думає про графіті.

«Я сказав, що коли це красиво — це добре, а коли в мене товариш тільки зробив ремонт, а наступного дня прийшли підараси і всю стіну замалювали балончиками — за це я б зуби вибив і поламав ноги. А вони змонтували, ніби я це про Бенксі говорю», — розповідає свою версію власник бару.

Він стверджує, що запам’ятав зовнішність Бенксі, але з поваги до художника відмовляється його описувати.

Олексій власним коштом закрив малюнок Бенксі склом, але вважає, що графіті належить не йому, а Києву.