«Сталося що сталося, а не що хотілося». На Майдані прощалися з анархістом, художником, військовослужбовцем Давидом Чичканом
Прощання з військовослужбовцем та анархістом Давидом Чичканом на Майдані Незалежності в Києві, 18 серпня 2025 року. Фото: Ґрати
Давид Чичкан пішов з життя вранці 10 серпня. Він отримав тяжкі поранення напередодні, відбиваючи штурм росіян на мінометних позиціях свого підрозділу, по яких поцілив ворожий дрон. Чичкан був непересічною постаттю антиавторитарної та мистецької спільнот України.
Публікуємо текст Анни Кравець, журналістки, культурологині та товаришки Давида Чичкана, про його життя та діяльність, а також спогади про військового ЗСУ, анархіста, художника.
Гасла, портрети, символізм стрічок
Прощання з військовослужбовцем та анархістом Давидом Чичканом на Майдані Незалежності в Києві, 18 серпня 2025 року. Фото: Ґрати
Давид Чичкан усе свідоме життя займався політичним активізмом, просуваючи антиавторитарні ідеї в мистецтві та у вуличній боротьбі. Не визнавав авторитету мистецьких інституцій через їхню ієрархічність або приналежність до олігархічних сфер впливу. Хоч і повністю не виключав взаємодій із ними, та творив радше для суспільних просторів.
Виріс у родині художників. До професії належать і мати, і батько, а також дід та прадід Давида. Картини останнього — натюрморти та пейзажі Карпат Леоніда Чичкана — росіяни вкрали 2022 року з музею в Херсоні під час свого відступу з міста.
Однак Давид відкидав привілеї належності до мистецького середовища й називав себе «не художником, а рисувальником». Хоча йому вдалося розробити власний мистецький стиль. У своєму некролозі багаторічний соратник Давида Ілля Власюк вдало характеризував його як «поєднання Рівери, Нарбута й Примаченко у спільній боротьбі» — тобто мистецтво, ангажоване в суспільний політичний проєкт та занурене у народний досвід.
У нульових Чичкан брав участь у створенні низового антифашистського руху в Києві та ідентифікував себе з субкультурою SHARP — з боротьбою проти расових упереджень. Десятиліттями підтримував різноманітні ініціативи з захисту прав та інтересів людей праці, жінок, дискримінованих спільнот. Його роботи часто ставали плакатами, наліпками, листівками та настінними розписами — частиною спільного простору повсякдення, де вони видимі для усіх, незалежно від соціальної або політичної ідентичності.
«Що кажуть нам портрети з купюр» (з серії “Гривні альтернативні”). Зображення з інстаграм-сторінки автора.
У своєму мистецтві Давид Чичкан крізь історію досліджував політичну тканину сучасності, вибудовуючи свій проєкт України майбутнього: демократичної країни з високими соціальними стандартами. Він створював складні багатофігурні композиції, де чітко промальовував кожного і кожну, вбираючи у помережений драпіровкою одяг. Герої та героїні його малюнків найчастіше були власними друзями, товаришками й товаришами у боротьбі. Давид гостро змальовував політичне життя України та вивчав спадщину українських класиків, розкриваючи у своїх роботах їхні ліві переконання, зокрема у Лесі Українки, Івана Франка та Михайла Драгоманова — часто використовував їхні цитати.
Чичкан багато працював із політичними гаслами, при цьому підкреслюючи важливість поєднання різних спрямувань анархізму, егалітаризму та лівих ідей: символічно замальовував їх в одній композиції, показуючи таким чином бажаний шлях розвитку українського суспільства та єднання в інтерсекційній боротьбі. Багато з робіт Давида оздоблені кольоровими стрічками, кожна з яких відсилає до різних політичних напрямів, поєднуючи таким чином їхні історико-політичні та соціальні контексти.
«Сталося що сталося, а не що хотілося», 2017 (з виставки «Втрачена можливість»). Cкріншот з авторської відеоекскурсії
Агресивне нерозуміння
Гострі, експліцитні гасла, які Давид змальовував у портретах українського суспільства, викликали реакцію серед ультраправих угруповань та прихильників дискримінації.
2017 року в Центрі візуальної культури в Києві брутально вандалізували та розікрали виставку «Втрачена можливість», у якій Давид Чичкан вказував на брак конкретики в гаслах Майдану та шкодував через втрату можливості для справжніх соціальних перетворень у країні. Розслідування крадіжки та вандалізму в нацполіції не просунулися .
Справа: Давид Чичкан “Подія що дає шанс реакційному”, 2017 (з виставки «Втрачена можливість»), скріншот з авторської відеоекскурсії Зліва: Давид Чичкан “Тіла нації і тіло народу” (фрагмент), 2017 (з виставки «Втрачена можливість»), скріншот з авторської відеоекскурсії
Коли після розгрому можливості повноцінно відвідати виставки Давида втрачалися, лишалась можливість віртуальна. Давид проводив відеоекскурсії, де розповідав про свої роботи. В екскурсії «Втраченою можливістю» зокрема він висловлював критику прибічників ультраправих ксенофобських ідеологій у війську, котрі «дискредитують українську армію, (…) чим створюють вигідну картинку для ворожої пропаганди окупаційних військ і терористичних угруповань ”Новоросії”». Частина виставки була також присвячена обґрунтуванню Чичканом несистемності, поверховості та реакційності декомунізаційних законів, котрі з 2015 року почали запроваджувати в Україні під патронатом Інституту національної пам’яті.
На початку лютого 2022 року ультраправі напали на виставку «Стрічки та трикутники» у Львівському муніципальному мистецькому центрі — у ній художник розмірковував про українську ідею та ідентичність і розробив альтернативну естетику: альтернативні гривні та прапори регіонів “уявної України,” генезу якої він прокреслює від часів УНР. Після нападу експозицію закрили. Таке неприйняття й агресивне нерозуміння його доробку траплялося з художником неодноразово.
2017 року Давид оформив ілюстраціями Адміністративний кодекс України, виданий «Основами». У виданні художник з гумором зобразив ситуації повсякдення, а видавництво написало, що «знати свої права і їх обмеження має кожен, хай навіть якщо до читання законів його привабить незвичайний дизайн подарованої кимось книжки».
Давид Чичкан був одним з ілюстраторів і текстів «Ґрат», зокрема про зловживання поліції під прикриттям боротьби з наркозлочинністю в Кривому Розі. Крім того, він став героєм публікації через те, що 2021 року, після участі в акції протесту на знак незгоди з політикою Туреччини, котра розпочала військову операцію проти сирійських курдів, опинився під спостереженням поліції за вчинений анонімними анархістами злочин.
Побачити поразку імперіалістів
Справа: «Антиавторитарійство та антиавторитарні ліві в армії України», 2023 (з виставки «Зі стрічками і прапорами»), фото з архіву сім’ї Чичкана. Зліва: Антиавторитарні сили України, 2022 (з виставки «Зі стрічками і прапорами»), фото з архіву сім’ї Чичкана
У 2022 році свій намір піти у військо Давидові довелося відкласти через здоров’я. Тоді він продовжив зображати у малюнках антиавторитарних активістів та активісток у лавах сил оборони України. Тих, хто віддали своє життя за незалежність України, Чичкан зображав у хмарах: вони продовжують існувати у спільному просторі, споглядаючи за діяльністю живих з неба.
Багато з цих робіт увійшли до виставки «Зі стрічками і прапорами», у якій портрети бійців та бійчинь Давид обрамлює своїми символічними стрічками на позначення анархічних, лівих, анархофеміністичних ідей. На початку 2024 року цю виставку готувався відкрити Одеський національний художній музей. Зрештою, однак, під тиском ультраправих угруповань через погрози погрому музей вирішив скасувати виставку Чичкана.
Борючись проти упереджень та дискримінацій, а також хибних наративів про Україну, Давид Чичкан присвятив участи ромської спільноти у захисті України мурал в Ужгороді. З початку широкомасштабного вторгнення він отримував пропозиції від закордонних мистецьких інституцій, котрим відмовляв — вважав, що важливо бути в Україні в такий час.
Чичкан мобілізувався до сил оборони України, підписавши контракт із теробороною влітку 2024 року. Свою службу Давид розділяв із людьми схожих поглядів: там разом з ним воювали товариші й товаришки анархіст/ки та антиавторитарії. Встиг повоювати і на Донеччині, і на Запоріжжі — де й загинув.
В інтерв’ю з франкомовним антиавторитарним блогом у 2024 році Давид говорив, що долучається цього року до українського війська й хотів би вижити та побачити програш імперіалістів. Своїм завданням — в тому числі й у співпрацях з мистецькими установами, котрі у складних ситуаціях не завжди надавали Давидові свій інституційний захист — Чичкан вважав показувати, що ліві не є ворогами українського суспільства. Як і інформування європейської та світової спільнот заради кращого розуміння цієї війни: про те, що анархісти та анархістки, антиавторитарні демократичні соціалісти, роми, люди з ЛГБТ-спільнот, феміністки — усі вони б’ються з агресором в українському війську, а не лише праві радикали, як зображають у пропаганді, а часто і в медіа.
На його думку, в Україні важливо не асоціювати соціалізм із «сумним досвідом радянського проєкту, бо він був не соціалістичним, а радше продуктом контрреволюції та реакції авторитарних більшовиків». Давид розповів тоді ж, що вважає Україну модерним національним проєктом, лівим та антиавторитарним у своїй основі.
“Декомунізовані бюсти Іоану Франкові”. Фото: інстаграм-сторінка Давида Чичкана (2020)
«На українських грошах зображені соціалісти, а не двоголовий імперський орел, — зазначав він. — Портрети цих людей висять у наших школах, їхні ж імена носять наші міста. Я вважаю, що завадити перемозі неолібералів та неоконсерваторів — це можливо. Як і повернути сучасну Україну до цього [антиавторитарного] проєкту її витоків».
«Вам із цим жити»
Прощання з військовослужбовцем та анархістом Давидом Чичканом на Майдані Незалежності в Києві, 18 серпня 2025 року. Фото: Ґрати
Близькі, друзі, мистецька та активістська спільноти оплакували Давида у соцмережах. Уривки з їхніх спогадів характеризують постать Чичкана.
Ганна Циба, кураторка та журналістка, дружина Давида та мати його сина:
«Я не можу повірити, що ніколи не побачу його старим. Я сподівалась, що коли він посивіє і відпустить довгі вуса, як у Івана Марчука, українське суспільство нарешті віддасть йому належне, назве метром, сприйматиме старечі балачки за істину, як годиться, і буде проводити музейні виставки та ретроспективи…
Давид дуже любив життя, але віддав його за Україну, за омріяну ним демократичну, по-справжньому соціальну країну, населену відкритим, терпимим і політично грамотним суспільством. Не чекаючи на визнання чи подяку. Але я б хотіла, щоб ті, хто його цькував і ображав, зривав його виставки та погрожував, перепросили. Щоб ті, хто усе це дозволив, шкодували хоча б тепер. Він загинув в бою на передку, провів рік в самому пеклі, поки диванні патріоти з тилу критикували його за лівацтво. Вам із цим жити. А нам жити із памʼяттю про героя, митця, найкращу у світі людину».
Ілля Власюк, військовослужбовець, антиавторитарний активіст:
«(Й)ого опоненти були часто не тільки расистами, субкультурними неонаці, нетерпимими до панк-культури чи інакшості, а й прихильниками панславізму (ідеї “трьох братніх народів”). Своїми ворогами він завжди вважав (і відповідно діяв) і авторитарних “лівих”, сталіністів, прихильників СРСР — тих, кого називають tankies і котрі сьогодні прислужують російській імперській пропаганді. (…) Давид підтримував і брав участь у всіх політичних процесах і соціальних протестах останніх 20 років, був учасником низки анархістських організацій і союзником профспілок. Він був активістом Майдану, критикував парламентську опозицію і половинчатість результатів, здобутих у революції. Будучи досить відомим у світі мистецтва, Чичкан завжди розвінчував пропаганду щодо “перевороту” і “нацистської хунти” на світових майданчиках. (…) Давид зажди був в опозиції до естеблішменту і нав’язував йому серйозний політичний дискурс. Мистецький доробок Давида Чичкана неоціненний. (…) Попри можливість служити у більш безпечних умовах, Чичкан обрав простий солдатський хліб і безпосередню боротьбу з фашизмом, імперіалізмом, тоталітарною системою — справу, якій він присвятив і за яку поклав життя».
Прощання з військовослужбовцем та анархістом Давидом Чичканом на Майдані Незалежності в Києві, 18 серпня 2025 року. Фото: Ґрати
Денис Пілаш, викладач, лівий активіст:
«Його твори невіддільні від його активізму, закликають до боротьби за свободу та справедливість, соціальні та трудові права, рівноправ’я жінок і визволення всіх людей. А солідарність — абсолютна настанова: не якась абстракція, а повсякденна практика. Він регулярно долучався до акцій підтримки студентських, шахтарських, курʼєрських і взагалі всіх можливих профспілкових рухів, до заходів міжнародної солідарності з жертвами агресій і окупацій (…). Його картини, плакати й стінописи — як-от ті, які прагнули представити голос найбільш забутих, гнаних і упосліджених або ж нагадували про ліві й лібертарні політичні переконання національних ікон на кшталт Лесі Українки, Івана Франка та Михайла Драгоманова, — регулярно викликали лють покидьків із зігами. Проте напади й акти цензури не могли його налякати, він повсякчас був готовий до дискусій із опонентами, протиставляючи їхньому зухвалому насильству силу словесних аргументів».
Артем Тідва, профспілковий діяч:
«”Чічка” означає “квітка” на одному з українських діалектів — квітуча частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки. Давид Чичкан умів без перебільшення гарно й влучно зобразити важку правду, важкі реалії, важку боротьбу і був завжди там, де потрібно».
Катерина Лисовенко, художниця:
«Він робив все можливе і неможливе, щоб не дати правим підімʼяти під себе памʼять і потенціал майдану і війни на сході, натомість нацики робили все можливе, щоб не дати його голосу звучати, Давид лишався з наслідками цих атак часто сам на сам, за винятком найближчого кола. Він розумів що те саме з намаганням правих використати війну і апропріювати памʼять про неї буде в ще більшій мірі. Раніше в живого Давида вистачало сили не дати своєму голосу і силі його робіт бути знищеними, тепер це треба захищати іншим».
Костянтин Дорошенко, мистецький критик:
«Він був справжнім анархістом. Бо анархізм не про анархію. Він про особисту добровільну відповідальність на противагу накинутим владним ієрархіям.
Він іронізував над традиційними цінностями, але жив насправді чесно. І в мистецтві був особистістю. Його воліли міжнародні інституції, купували в свої колекції навіть репродукції його робіт. Але Давид обрав свою Україну, її волю. І нашу».
Уявляв похорон анархіста
Прощання з Давидом Чичканом відбулося у понеділок 18 серпня на Майдані в Києві. За словами дружини, Давид завжди мав уявлення про те, як має виглядати похорон анархіста. Тож його близькі спробували його втілити.
Прощання з військовослужбовцем та анархістом Давидом Чичканом на Майдані Незалежності в Києві, 18 серпня 2025 року. Фото: Ґрати
Чорні, червоно-чорні, чорно-фіолетові, веселкові, чорно-зелені та жовто-блакитні стяги з трикутниками і тризубами проводжали його на Майдані Незалежності під виконання композицій на бандурі, революційних, партизанських гімнів та українських пісень. Зібралися понад тисячу людей. Десятки друзів, колег, побратимів та посестер виголошували промови з теплими спогадами, підкреслювали тяжкість цієї втрати та важливість постаті Давида, закликали продовжувати його боротьбу. Після церемонії, на вулиці Інститутській, кілька праворадикалів напали через веселковий прапор на учасників прощання.Анархіста похоронили на Байковому кладовищі поряд з іншими загиблими під час російської агресії проти України.
Прощання з військовослужбовцем і анархістом Давидом Чичканом на Майдані Незалежності в Києві, 18 серпня 2025 року. Фото: Ґрати
У Давида Чичкана лишилися кохані дружина й маленький син та його родина. Якби не російська агресія, він би мав можливість виховати сина, продовжувати свої прогресивні проєкти, стати заслуженим метром української графіки, викладати для мистецьких факультетів та народних зібрань. Сталося що сталося.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
