Справа про розстріл колони айдарівців із засідки у 2014-му: чому апеляційний суд Фінляндії пом’якшив довічне покарання заступнику командира ДШРГ «Русич» 

Апеляційний суд Гельсінкі змінив оголошений у березні минулого року вирок суду першої інстанції щодо заступника командира десантно-штурмової розвідувальної групи «Русич» росіянина Воїслава Тордена, обвинуваченого у воєнних злочинах на Луганщині у 2014 році. Довічний термін увʼязнення йому змінили на строкове покарання у вигляді 12 років та 6 місяців позбавлення волі, але Торден зможе вийти на волю вже через 3,5 роки. Суд в апеляції, на відміну від першої інстанції, також задовольнив вимоги потерпілих про відшкодування, хоча, як зазначив фінський правник у коментарі «Ґратам», Фінляндія не зможе гарантувати стягнення. 

Тордена судили за принципом універсальної юрисдикції. 

Слухання в Апеляційному суді Гельсінкі відбувалися у січні та лютому 2026 року колегією суддів, які ухвалили рішення одностайно та оголосили його 30 серпня.

«Ґрати» ознайомилися з повним текстом апеляційного рішення і розповідають, чому суд помʼякшив покарання російському воєнному злочинцю.

У центрі розслідування — бій під Цвітними Пісками

Російська неонацистська ДШРГ «Русич» воювала на Луганщині та Донеччині проти українських сил АТО з квітня 2014 року по липень 2015-го. Тоді Воїслав Торден, один з лідерів групи, мав інше імʼя — Ян Петровський, за яким був внесений до санкційних списків Євросоюзу та США у зв’язку з участю у бойових діях в Україні у 2014 році, а потім — і в російському повномасштабному вторгненні в Україну у 2022-му. 

Воїслав Торден перебуває під вартою у Фінляндії з часу його затримання у липні 2023 року в аеропорту Гельсінкі за порушення санкційної заборони вʼїзду в країну. Фінський суд не видав його на запит України, де росіянина оголосили в розшук за підозрою у тероризмі, однак повернутися до РФ Тордену також не дозволили. Прокуратура Фінляндії разом з поліцією розпочали своє розслідування щодо причетності росіянина до воєнних злочинів і оголосили йому підозру. 

У центрі розслідування — події бою під Цвітними Пісками на Луганщині, що сталися 5 вересня 2014 року, у день підписання першої Мінської угоди та оголошення перемирʼя на Донбасі. Українським військовослужбовцям 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», які поверталися на свою базу у місті Щастя, підрозділи угруповання «ЛНР», у складі яких була група «Русич»,  влаштували засідку, піднявши на блокпосту український прапор. Після бою бойовики добивали та катували поранених айдарівців. А Воїслав Торден, який був заступником командира «Русича», та його керівник Олексій Мільчаков зробили собі фото на фоні тіла загиблого українського бійця і розповсюджували їх із заявами, що «Русич» не бере полонених.

У бою 5 вересня загинув 21 український боєць: Андрій Атаманчук, Олександр Білоус, Андрій Богуш, Дмитро та Володимир Хомяки, Сергій Грибков, Юрій Король, Федір Коломиєць, Віктор Кумецький, Сергій Пархоменко, Дмитро Рожков, Вадим Шалатовський, Олександр Скиба, Володимир Сльота, Олексій Стулов, Олег Вишневський, Назар Якубовський, Владислав Якимчук, Леонід Єрьомин та Андрій Юркевич. Ще один айдарівець Іван Ісик дістав серйозні поранення і помер невдовзі у полоні. Потерпілими у суді виступили четверо бійців. Вони також дістали поранення, але трьом з них вдалося втекти, а одного повернули з полону в результаті обміну. Це Микола Аніщенко, Олексій Батура, Олександр Гриненко та Дмитро Грозовський. Вони — єдині, хто тоді вижив. 

Генпрокуратура Фінляндії висунула Тордену обвинувачення 31 жовтня 2024-го й доводила у суді, що росіянин як заступник командира десантно-штурмової розвідгрупи «Русич», яка з квітня 2014 року по липень 2015 рік воювала на Луганщині та Донеччині проти українських сил АТО, причетний до пʼятьох воєнних злочинів. 

Суд першої інстанції визнав його винним за чотирма пунктами обвинувачення: вбивстві одного пораненого військового, каліцтві пораненого, паплюження честі солдата (йдеться про епізод, коли Торден і Мільчаков фотографувались на фоні тіла загиблого) та публічному проголошенні, що пощади не буде, але виправдав щодо влаштування засідки з використанням прапора супротивника за недостатністю доказів.

Прокуратура оскаржила рішення суду за двома епізодами

Апеляційні скарги на рішення Окружного суду Гельсінкі подали усі сторони. Прокуратура стверджувала, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази обвинувачення, внаслідок чого помилково визнав недоведеною причетність Воїслава Тордена до засідки та вбивства 22 бійців «Айдару» та відмовив родинам загиблих у відшкодуванні.

«Позбавлення волі на певний строк — недостатнє покарання». Як у Фінляндії засудили до довічного заступника командира російського неонацистського угруповання «Русич»

У своєму апеляційному поданні прокуратура уточнила обставини злочину. Зокрема, сторона обвинувачення тепер вважає, що «Русич» під час засідки діяв не самостійно, а у складі батальйону «Бетмен» Батальйон «Бетмен» — угруповання, що діяло на окупованій частині Луганської області та у зоні зіткнення у 2014-2015 роках, засноване колишнім луганським міліціонером Олександром Бєдновим з позивним Бетмен, який доєднався до бойовиків «ЛНР» і згодом деякий час очолював “міноборони” угруповання.1 січня 2015-го Бєднов був убитий: його кортеж обстріляли бойовики «народної міліції ЛНР» на дорозі біля Лутугиного під Луганськом. Після цього «Русич» ненадовго перейшов до угруповання «ДНР», а у середині 2015 року група виїхала з України, повернувшись вже під час повномасштабного вторгнення , «одностайно та спільно» з цим та іншими підрозділами сил «ЛНР», що були на місці. Також, окрім того, що Воїслав Торден як заступник командира керував діями бійців групи «Русич», він сам відкрив вогонь з кулемета, коли колона «Айдару» прибула на блокпост, над яким майорів український прапор, що було насправді засідкою.

За другим епізодом обвинувачення суд першої інстанції визнав командну відповідальність Тордена за вбивство пораненого Олексія Стулова. Однак в апеляційній скарзі прокуратура надалі наполягала, що бійці «Русича» після завершення бою розстріляли ще трьох солдатів, які втратили боєздатність через поранення, а Торден причетний до цього як той, хто керував діями підлеглих, а також як безпосередній виконавець цих страт. Як альтернативну вимогу за цим епізодом, сторона обвинувачення просила суд визнати Тордена винним замість вбивства в іншому воєнному злочині: образі честі загиблих солдатів. 

«У будь-якому разі Торден та інші члени групи “Русич” стріляли щонайменше у трьох українських військовослужбовців, які лежали на землі», — цитується у рішенні позиція прокуратури.

Обвинувачення не оскаржувало інші воєнні злочини, за якими суд першої інстанції визнав Тордена винним. Зокрема, на переконання прокуратури, як заступник командира він був відповідальний за скалічення важкопораненого айдарівця Івана Ісика, якого бійці «Русича» взяли в полон і під час допиту після бою вирізали на щоці свою емблему — коловрат восьмипроменевий символічний знак із загнутими кінцями, який використовується в слов'янському неоязичництві як символ сонця , та який за девʼять днів після цього загинув у полоні; фотографування  із загиблим неідентифікованим бійцем «Айдару», яке, за рішенням суду, визнано  приниженням честі загиблого воїна, а також — заяви в інтервʼю у вересні 2014 року та у червні 2015-го, що «Русич» не бере полонених і не має пощади.

Потерпілі, яким суд відмовив в компенсації після виправдання Тордена за обвинуваченням у засідці, підтримали апеляційну скаргу прокуратури та просили суд другої інстанції задовольнити їхні вимоги про відшкодування.

«Метою було створити з “Русича” легенду»

Воїслав Торден, який в суді першої інстанції заявляв про свою повну невинуватість, вимагав в апеляційній скарзі виправдати його чи принаймні зменшити термін покарання та скасувати вимоги про відшкодування родині загиблого Олексія Стулова.

Адвокат росіянина Хейккі Лампела заявив, що дії його підопічного не становили воєнних злочинів, тому покарання — занадто суворе. 

Також Торден надалі відкидав версію обвинувачення, що на момент інкримінованих йому подій він був заступником командира групи «Русич». За його словами, Олексій Мільчаков був єдиним керівником групи, яка складалася лише з чотирьох осіб: окрім Тордена та Мільчакова, були ще бійці з позивними Монах та Хохол. Заступників у Мільчакова, наполягав Торден, не було, проте за потреби це був би не він, а Монах, який мав належну військову підготовку. 

У день бою із «Айдаром» Торден, за його свідченнями, пересувався окремо від решти групи та був разом із журналістом в рішенні суду не називають імʼя журналіста, однак у сюжеті російського пропагандистського телеканалу Lifenews про бій 5 вересня 2014 року, повідомлялося, що разом із «ополченням» на місці події перебував оператор знімальної групи Роман Нікіфоров , бо мав завдання підготувати пропагандистський матеріал. За словами обвинуваченого, вже після бою 5 вересня 2014 року його призначили заступником керівника, але лише з питань пропаганди та звʼязків з громадськістю. 

Російське угруповання “Русич” з прапором “ЛНР”. Ян Петровський — крайній праворуч, поряд з ним — Олексій Мільчаков, 2015 рік Фото: соцмережі “Русич”

«Русич», заявляв Торден, не діяв у співпраці з батальйоном «Бетмен» або іншими підрозділами на місці події та не був у їхньому складі. 

Блокпост, за версією росіянина, перебував під контролем батальйону «Зоря» Батальйон «Зоря» (рос. Заря) був створений у Луганську у травні 2014 року. Розміщувався у будівлі обласного військкомату. Першим командиром батальйону «Зоря» був Ігор Плотницький, який згодом очолив «ЛНР» , на місці командував Комуніст колишній луганський міліціонер Віталій Кисельов, який став полковником «Народної міліції ЛНР» . 

Також Торден стверджував, що прапора на блокпосту він не бачив, а засідки не було, проте відбувся вогневий контакт, під час якого події розвивалися швидко та непередбачувано. За версією обвинуваченого, це інші бойові групи у складі батальйону «Зоря» відкрили вогонь по українській військовій колоні з гвинтівок та з реактивного вогнемета «Джміль». Кількість убитих українських військовослужбовців, наполягав Торден, становила 10 осіб.

Під час засідання в апеляційному суді 9 лютого, за повідомленнями фінських медіа, Торден розповів, що група «Русич» не мала можливості організувати обстріл і тому, що не володіла згаданою у вироку військовою технікою та іншим озброєнням. Він наполягав, що стрілянина почалася раптово, що це була абсолютно несподівана для нього та групи ситуація, і вони не бачили, що сталося, оскільки були за кущами. 

Стосовно себе він заявив, що у тому бою він не зробив жодного пострілу. Коментувати стоп-кадр з відео про бій 5 вересня, на якому Торден цілиться з кулемета, він відмовився. Усі свої розмови про засідку «Русича» проти «Айдара» Торден назвав лише пропагандою. 

«Метою було створити з “Русича” легенду. Була мета привернути увагу до “Русича” і таким чином отримати ресурси», — цитувало його слова видання Suomenmaa.

Він відкидав обвинувачення у тому, що він та інші бійці «Русича» причетні до розстрілу поранених українських військовослужбовців, зокрема Олексія Стулова. Так само, за словами Тордена, щоку Івана Ісика не різали, принаймні жоден з членів групи «Русич» не наносив українському бійцю порізи. До того ж тоді група не мала свого символу — це, на думку Тордена, свідчить також про те, що версія обвинувачення помилкова. 

Щодо фото, на якому Торден позує на фоні тіла загиблого солдата, обвинувачений повторив свої аргументи, які озвучував під час суду першої інстанції, що він не позував, а його сфотографували на місці події; загиблого, який потрапив у кадр, неможливо ідентифікувати, й наміру ображати честь військового у Тордена начебто не було. Зображення Мільчакова на фоні вбитого солдата він назвав підробкою.

Торден заперечував, що проголошував у своїх інтервʼю від імені «Русича», що від них «пощади не буде». Він, за його словами, лише розповідав про наказ командира. Отже, на думку Тордена, мова йшла не про його висловлювання, а про правило, озвучене іншою особою.

Прокуратура і потерпілі у відповідь вимагали, щоб суд відхилив апеляцію Тордена. Обвинувачення наполягало на тому, аби залишити вирок щодо довічного позбавлення волі до нього, називаючи його єдиним справедливим рішенням. 

Після кількох місяців розгляду, дослідження матеріалів суду першої інстанції, додаткових доказів, експертиз, показів свідків та потерпілих, апеляційний суд частково змінив вирок окружного суду. 

Брав участь у незаконній засідці, але командна відповідальність — не доведена

Воїслава Тордена в апеляції визнали причетним до трьох воєнних злочинів з пʼяти: у співучасті як солдата у віроломному нападі з використанням українського прапора частина 2 пункту б підпункту vii статті 8 Римського статуту: неналежне використання прапора парламентера, прапора чи військових знаків розрізнення та форми ворога або Організації Об’єднаних Націй, а також розпізнавальних емблем, встановлених Женевськими конвенціями, наслідком чого є смерть або заподіяння особі серйозних ушкоджень , внаслідок якого було поранено та вбито бійців українських сил; образі честі загиблого військовослужбовця — за фото, де Торден та Мільчаков позують на фоні обгорілого тіла айдарівця; та проголошенні Торденом в інтерв’ю, що «Русич» не бере в бою полонених та не має пощади. 

Апеляційний суд, усупереч версії обвинуваченого, в якій він повторював російську пропаганду про внутрішній конфлікт в Україні, підтвердив, що події на Луганщині, що розглядались у судовому процесі, розгорталися в рамках міжнародного конфлікту. Цей контекст не скасовували Мінські угоди, оскільки сторони фактично не дотримувалися перемирʼя у періоди, зазначені в обвинуваченні. Тому апеляційний суд вважає правильним застосування у цій справі норм міжнародного гуманітарного права.

Група «Русич», встановив суд, була окремим організованим воєнізованим угрупованням зі своїми знаками розрізнення і чітко визначеною командною структурою. У вересні 2014 року мала щонайменше чотири члени: Олексій Мільчаков (Серб), який був командиром групи, Торден (Славян), а також Монах і Хохол, особи яких не вдалося встановити. Усі були присутні під час засідки на «Айдар». 

Суд підтвердив версію обвинувачення, що група «Русич» брала участь у засідці у складі батальйону «Бетмен» та у співпраці з іншими групами, що перебували на місці подій. За практикою Міжнародного кримінального суду, зауважив суд, те, що група була нечисленна та діяла у складі більших підрозділів чи підпорядковувалася ним у питаннях важкого озброєння та техніки, не означає, що не можна оцінювати дії такої групи як окремого воєнізованого угруповання. 

«Навпаки, доведена співпраця свідчить про здатність «Русича» ефективно здійснювати військові дії в складі більшого угруповання», — зазначається у рішенні. 

У своєму рішенні апеляційний суд підтвердив, що Торден був заступником командира у групі «Русич», включаючи події 5 вересня 2014 року, до них і після. Такий висновок базувався на свідченнях публічної діяльності Тордена від імені «Русича» поряд із такою ж діяльністю офіційного керівника групи Мільчакова, що, за практикою Міжнародного кримінального суду та міжнародних трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди, можна вважати доказом керівної ролі Тордена. Зокрема, йшлося про те, що він давав інтерв’ю, де його титрували як заступника командира. 

Суд також взяв до уваги свідчення потерпілого українського військового Миколи Анищенка, який розповів, що під час навчання влітку 2014 року бійцям «Айдару» інструктори демонстрували фотографії Мільчакова і Тордена, називали їхні імена. Тобто Торден ще до бою 5 вересня був відомий їм як значущий член групи, і це суперечить заявам обвинуваченого у суді, що його лише після цього призначили заступником Мільчакова з питань пропаганди.

Проте, зазначив апеляційний суд у своєму рішенні, навіть факт формального керівного становища не є достатнім, щоб встановити командну відповідальність, якщо на момент вчинення злочинів такий керівник не мав фактичної влади над підлеглими у питаннях управління та контролю. Чи мав таку владу Торден під час засідки та ситуації після бою — залишилося незʼясованим, на думку суду. Тому апеляція скасувала висновок окружного суду щодо відповідальності Тордена як командира в інкримінованих йому злочинах: страті важкопораненого Олексія Стулова та каліцтві Івана Ісика. 

Поряд з цим апеляційний суд визнав доведеним фактом, що під час зіткнення 5 вересня 2014 року йшлося не про несподіваний вогневий контакт, як це стверджував Торден, а про заздалегідь сплановану засідку підрозділів угруповання «ЛНР», під час якої вони незаконно використали прапор України. Як зазначала прокуратура у суді, якби прапора не було, то засідка була б дозволеною військовою операцією і не становила воєнного злочину.  

Командир «Русича» Мільчаков, встановив суд, брав участь у заволодінні українським прапором і щонайменше був присутній, коли пролунала пропозиція використати прапор, щоб ввести супротивника в оману. Це доводить відео, яке вивчав також суд першої інстанції. На ньому Мільчакова ідентифікували серед бійців угруповання «ЛНР», які знайшли два українських прапори у бардачку мікроавтобуса батальйону «Айдар», захопленого 5 вересня 2014 року на тому ж перехресті, де потім того ж дня влаштували засідку. Більший за розміром прапор бойовики кинули на землю, топтали його та фотографувалися, та один з неідентифікованих солдатів на відео запропонував вивісити прапор «для дезінформації». 

Також апеляційний суд зробив висновок із розташування згорілої вантажівки «Айдару» на супутниковому знімку перехрестя та показів чотирьох потерпілих, що українські військові заїхали на блокпост упевнені, що він досі під контролем українських сил, як це було раніше того дня, коли вони цією ж дорогою їхали на завдання. Тобто не було видимих ознак, які б змусили військових думати інакше. 

Засідка на «Айдар» на блокпосту під Цвітними Пісками 5 вересня 2014 року. Скріншот з відео російських медіа

Суд також пояснив свою позицію щодо свідчень потерпілих, в яких вони не змогли вказати на точне місце розташування українського прапора на блокпосту, який ще вранці в день засідки перебував під контролем українських сил. На думку апеляційного суду, вони не вказують на правдивість заяв обвинуваченого про те, що прапора там взагалі не було, бо суд розуміє, що плин часу, звичність бачити прапор своїх військ на контрольно-пропускному пункті, могли вплинути на спогади потерпілих. Також суд припустив, що на блокпосту бойовики могли вивісити кілька українських прапорів.

Чи брав обвинувачений участь у засідці і чи знав він, що для неї використали український прапор — на це питання, попри заперечення Тордена, апеляційний суд відповів ствердно. На такий висновок суду вплинув факт, що «Русич» на блокпості перебувала у складі сил «ЛНР» із метою, щоб організувати напад на «Айдар». А Торден як заступник командира групи мусив був поінформований, у тому числі і про спосіб здійснення запланованої засідки. А використання українського прапора суд вважає занадто істотною обставиною, щоб Торден міг про це не знати. Навіть якщо Торден перед початком бою діяв окремо від своєї групи, це не було на заваді обміну інформацією між ним та командиром Мільчаковим, оскільки обидва користувалися раціями.

Особиста участь Тордена у бою, знову попри його заперечення, теж підтверджується доказами. Зокрема, йдеться про відео засідки, яке зняв і згодом опублікував «Русич», на якому Торден під час бою біжить із посадки, озброєний легким кулеметом, в напрямку дороги, зупиняється під деревом, прицілюється та кілька разів стріляє в напрямку бою і далі продовжує рух в напрямку перехрестя. 

Обвинувачення також надало фото Тордена після бою, зроблене на блокпосту, на якому він позує із легким кулеметом. Інший доказ — відео зі стрілецьких навчань групи «Русич» — Торден в інтервʼю розповідає про роботу кулемета і про те, як під час засідки на «Айдар» 5 вересня 2014 року, кулеметні набої «дуже допомогли» проти техніки ворога та військовослужбовців «Айдару» у захисному спорядженні. Отже, хоча не вдалося встановити командну відповідальність Тордена за вбивства 22-х та поранення 4-х українських військовослужбовців із засідки, суд дійшов висновку, що росіянин вчинив воєнний злочин у частині власних дій, як солдат, який брав участь у бою спільно з бійцями інших підрозділів угруповання «ЛНР».

Тіло загиблого солдата — центральний елемент на фото  

Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, визнав Тордена винним в образі честі військовослужбовця за фото, на яких він та Мільчаков позують на фоні вбитого під час засідки українського бійця. Це є воєнним злочином. Попри заяви Тордена, що фото були зроблені просто у ситуації після бою, коли скрізь лежали тіла вбитих, на думку суду, ці знімки не можна вважати такими. Суд пояснює свою логіку тим, що сильно обгоріле тіло на фотографіях подане як центральний елемент, Торден стоїть приблизно за метр від загиблого, тримає в руках гвинтівку і дивиться прямо в камеру. Фото Мільчакова має таку ж композицію та було знято за таких же обставин. 

Публікація у соцмережах цих світлин із доданими у верхньому куті емблемами батальйону «Бетмен» та назвою групи «Русич» свідчать, на думку суду, про те, що метою їх створення і публікації було саме показати зображеного на них убитого українського військовослужбовця як результат військової діяльності «Бетмена» і «Русича» — і таким чином образити честь цього військовослужбовця.

Суд також вивчив питання своєї юрисдикції у цьому випадку, і дійшов  висновку, що ці фото та їхнє розповсюдження не можна вважати незначним злочином. Вони були частиною політики діяльності групи «Русич», а пропаганда була сферою відповідальності Воїслава Тордена у групі, як він сам про це заявляв у суді. Фото також не були підробкою, встановив суд. 

Нарешті, апеляційний суд в останньому пункті обвинувачення дійшов висновку, що висловлювання Тордена в інтерв’ю про те, що «Русич» не бере полонених і не має пощади, не були випадковими, натомість вони описували усталений спосіб дій групи та мали на меті, на переконання суду, принаймні частково створити залякувальний ефект для військовослужбовців, які воювали на протилежному боці. Торден, відповідальний за пропагандистську діяльність «Русича», не міг не усвідомлювати, що такі заяви суперечили законам війни, вважає суд.

Вбивство поранених — не доведено, коловрат на щоці — не воєнний злочин

Достатніх доказів тому, що Торден чи інші бійці групи причетні до страти Олексія Стулова та ще трьох поранених солдатів, апеляційний суд не знайшов, тому виправдав росіянина за цим обвинуваченням. 

Матеріали фінського слідства щодо обвинувачення у воєнних злочинах заступника командира російського воєнізованого угруповання “Русич” Воїслава Тордена (Яна Петровського). Фото з матеріалів слідства

Разом з тим суд дійшов висновку, що після завершення бою принаймні чотири айдарівці були ще живі, але дістали опіки після влучання по їхній вантажівці термобаричним боєприпасом з вогнемета «Джміль» та інші важкі поранення, і внаслідок цього стали небоєздатними. Поранені, які змогли врятуватися після бою, свідчили про те, що чули вигуки російською «Добийте!», крики ще живих побратимів, потім — звуки пострілів, однак жоден зі свідків не бачив, хто саме стріляв. З досліджених у суді відео також неможливо встановити виконавців страт. Чоловічі голоси, які звучать на відео зі вбивством Олексія Стулова намагалися ідентифікувати в Естонському інституті судової експертизи, однак не змогли встановити, хто це був. 

Обвинувачення у воєнному злочині у випадку з порізами обличчя айдарівця Івана Ісика суд відхилив. 

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та їхнім обґрунтуванням щодо обставин, які випливають із письмових доказів: пораненого Ісика переміщували в районі перехрестя, допитували, Мільчаков поставив ногу на Ісика, який лежав на землі, а на лівій щоці Ісика був чітко окреслений символ групи «Русич», хоча з доказів не можна точніше встановити, хто і коли цей символ там зобразив. Крім того, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, дійшов висновку, що символ, імовірно, нанесли способом вдавлювання в шкіру предмета з гострим краєм, однак заперечив, що йдеться про тяжке тілесне ушкодження і воєнний злочин. 

«Згідно з наданими фотографіями та відеозаписом, зі щоки Ісика зовсім не текла кров, тому не можна вважати, що рана, завдана нанесенням символу, сягала глибоких шарів шкіри обличчя. Поверхневий характер рани вказує на те, що ушкодження щоки завдавалося протягом дуже короткого часу. Хоча нанесення символу, безсумнівно, спричинило Ісику біль як під час його нанесення, так і після цього, спосіб нанесення символу не дає підстав оцінювати ці дії як такі, що спричиняють потерпілому сильні фізичні або психічні страждання в розумінні відповідного положення Кримінального кодексу чи настанов щодо тлумачення Римського статуту», — йдеться в рішенні суду.

Фактичне перебування під вартою — значно менше

Найсуворішим за покаранням злочином у справі апеляційний суд визначив використання прапора супротивника з метою ввести його бійців в оману. Як наголошується в рішенні, цей злочин є фундаментальним і серйозним порушенням норм воєнного права. 

Ані національної, ані міжнародної практики покарання за цим злочином немає,  констатував суд. У справах, які розглядалися МКС та міжнародними трибуналами, часто йшлося не суто про воєнні злочини, а про такі, що поєднувались із загальнокримінальними злочинами. До того ж, зазначив суд, практика призначення покарань не може бути безпосередньо застосована у Фінляндії через відмінності національної системи покарань.

Призначаючи міру покарання, суд врахував, що, окрім того, що військовослужбовці батальйону «Айдар» загинули внаслідок влучання термобаричного боєприпасу з вогнемета «Джміль», у засідці та її наслідках також відіграло ключову роль застосування зброї гвинтівкового калібру, до якої зокрема належить кулемет, який видно в руках обвинуваченого на відео, долучених до справи. 

Також, хоча командна відповідальність Тордена не доведена, суд дійшов висновку, що під час засідки він все ж не був рядовим солдатом, а отже ступінь його провини дещо більша. 

Як зазначається у рішенні, той факт, що Торден під час бою 5 вересня відкривав вогонь з кулемета, суттєво впливає на склад злочину, навіть якщо у справі не стверджувалося й не встановлено, що українські військовослужбовці загинули внаслідок безпосереднього застосування цієї  зброї. Суд зауважив, що навіть якщо обвинувачений не командував у бою підлеглими, то своїми діями показав приклад двом іншим членам групи, які перебували нижче за нього у ланцюгу командування. Крім того, за його власними словами, його метою було сприяти фіксації подій засідки, а також створювати й оприлюднювати на основі цих записів матеріали військової пропаганди для ширшої аудиторії. 

Суд вважає, що за таких умов участь Тордена у цьому злочині можна прирівняти до співучасті у скоєнні кількох вбивств. 

Враховуючи усі міркування, покарання призначили на верхній межі шкали покарань за воєнний злочин, що передбачає позбавлення волі на певний строк. За це діяння суд вважає справедливим покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.

Інші два злочини — позування на фоні загиблого солдата та проголошення, що «Русич» не бере полонених — не мали істотного впливу на обсяг покарання, однак, судді Апеляційного суду Гельсінкі погодилися з колегами Окружного суду, що ці дії Тордена підкреслили його байдужість та нехтування  фундаментальними нормами міжнародного права під час міжнародного збройного конфлікту. 

Тож у підсумку апеляційний суд призначив обвинуваченому сукупне покарання у вигляді 12 років та 6 місяців позбавлення волі.

«Ґрати» запитали у почесного професора кримінального права Університету Східної Фінляндії Матті Толванена, скільки років Воїслав Торден відбуде за ґратами, і він зазначив, що, за фінським законодавством, засуджений після того, як відбуде половину терміну покарання, може бути звільнений умовно достроково. 

Таким чином, призначений судом строк відбування покарання Торденом може скоротитись до 6 років та трьох половиною місяців, із яких він уже відбув чималу частину, перебуваючи під вартою під час слідства та судового процесу — з 15 грудня 2023 року. За таких обставин, в увʼязненні він пробуде ще 3,5 роки. Засуджений відбуватиме покарання у звичайній вʼязниці закритого типу — окремих тюрем для воєнних злочинців у Фінляндії немає. 

Цивільні позови про компенсацію задовольнили

Апеляційний суд змінив також рішення окружного суду у частині компенсацій:  тепер Воїслав Торден має виплатити відшкодування усім потерпілим, хто заявив свої цивільні позови за першим пунктом обвинувачення, в якому йшлося про засідку, вбивство 22 бійців «Айдару» та поранення ще чотирьох. Суд першої інстанції відхилив їхні позови, оскільки виправдав Тордена за цим злочином.

Тепер вдови, діти, батьки, брати та сестри загиблих українських військовослужбовців мають право на компенсацію моральної шкоди із додатковим відшкодуванням за прострочення виплати, починаючи з дня вчинення злочину (5 вересня 2014 року),  за страждання, спричинені смертю члена родини, а неповнолітні на момент злочину діти загиблих — компенсацію за втрату утримання. 

Йдеться про 20 родин, які подали цивільні позови. Кожному члену родини, зазначеному у позові, суд призначив виплати від 3 до 5 тисяч євро, згідно з їхніми вимогами, а дітям загиблих — від 5 до 38 тисячі євро за втрату грошового утримання. За підрахунком «Ґрат», Торден загалом має виплатити їм усім понад 718 тисяч євро (без нарахувань за прострочення виплати компенсації). 

Росіянин також має виплатити компенсацію пораненим, які вижили, у бою під Цвітними Пісками Миколі Аніщенку, Олексію Батурі, Олександру Гриненку за біль, страждання, тимчасову шкоду і за постійний косметичний дефект — шрами на голові або тулубі. Загальна сума цієї компенсації складає близько 33 тисячі євро (без нарахувань за прострочення виплати). Ще один потерпілий, Дмитро Грозовський, не висував вимог про відшкодування.

Як зауважив професор Матті Толванен, фінська держава найімовірніше не зможе гарантувати, щозасуджений виплатить компенсації: судовий пристав міг би стягнути відшкодування потерпілим примусово тільки у випадку, якби Торден мав доходи або майно у Фінляндії. Якщо ж після звільнення з в’язниці він виїде з Фінляндії, стягнути будь-яку компенсацію буде дуже складно, визнає Толванен. Тобто, за його словами, ймовірно, що потерпілі залишаться без відшкодувань.

Сигнал для воєнних злочинців 

Воїслав Торден (ліворуч) у суді. Фото: Outi Pyhäranta, Helsingin Sanomat

Адвокат Тордена Хейккі Лампела у коментарі фінському виданню Iltalehti назвав рішення апеляційного суду значною перемогою захисту, зокрема — в частині, що суд вважає недоведеною позицію обвинувачення, що Торден нібито страчував поранених або порізав військовополоненому обличчя. Водночас він повідомив, що планує оскаржити вирок у Верховному суді у частині, що стосується обвинувачення у засідці із використанням прапора супротивника. Лампела надалі наполягає, що його клієнт не причетний до засідки із використанням прапора України.

Як зазначається в рішенні апеляційного суду, Верховний суд спочатку має надати дозвіл на касаційне оскарження. Як пояснює професор Матті Толванен, такий дозвіл може бути наданий, якщо суд вважатиме, що справа має прецедентне значення. Термін для подання клопотання до Верховного суду про дозвіл на оскарження та для подання апеляційної скарги завершується 30 жовтня 2026 року. 

Заступник генпрокурора Фінляндії Юкка Раппе, якого цитує видання Yle, вважає, що вирок апеляційного суду є кращим від рішення суду першої інстанції, оскільки Тордена зрештою засудили за підступний напад, під час якого було вбито десятки українських військових, а також тому, що тепер постраждалі та їхні рідні можуть отримати відшкодування. Юкка Раппе також зазначив, що рішення апеляційного суду є сигналом для воєнних злочинців: якщо вони прибудуть до Фінляндії, їх чекатиме арешт та суд. 

Генпрокурор України Руслан Кравченко, коментуючи справу, назвав її важливим практичним прикладом застосування універсальної юрисдикції і зазначив, що це перший прецедент, коли винуватість російського бойовика у найтяжчих міжнародних злочинах, вчинених на території України, встановлена судом іншої держави. 

Українська сторона не брала участь у розслідуванні, але сприяла йому в рамках міжнародної правової допомоги. Зокрема, фінським колегам ОГП передав матеріали кримінального провадження, що було відкрито щодо Воїслава Тордена (Яна Петровського) в Україні. За участю фінських слідчих в Україні провели 13 допитів, досліджували фото та відеоматеріали, провели комісійну судово-медичну експертизу. Українська прокуратура також забезпечувала участь потерпілих і свідків, які перебували в Україні, у засіданнях фінського суду в режимі відеоконференції.

Редакторка: Анастасія Москвичова