«Росія масово залучає наших вчителів до речей, за які передбачена кримінальна відповідальність». Кого в Україні судять за колабораціонізм у сфері освіти

Українські суди оголосили понад дві сотні вироків у справах про колабораційну діяльність у сфері освіти. Переважна їх частина стосується керівників навчальних закладів на тимчасово окупованих територіях. Їх обвинувачують у забезпеченні переходу шкіл та інших установ на російські стандарти освіти, поширення ворожої пропаганди, співпрацю з парамілітарними рухами. Разом із цим, українські освітяни стикаються з системним тиском окупаційної влади та примусом вести свою діяльність відповідно до російського законодавства.

«Ґрати» детальніше розібралися, як в Україні судять освітян-колаборантів, та в якому становищі перебувають працівники навчальних закладів на тимчасово окупованих територіях.

Справа Світлани Турлакової

У Подільському районному суді міста Києва триває розгляд справи Світлани Турлакової — донедавна директорки Ялтинської середньої школи №14 «Радуга» в окупованому Криму. Її обвинувачують у колабораційній діяльності, а саме:  впровадженні стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти частина 3 статті 111-1 Кримінального кодексу України .

Колишня директорка Ялтинської середньої школи №14 «Радуга» в окупованому Криму Світлана Турлакова в Подільскому райсуді Києва. Фото: Михайло Тюнькін, Ґрати

За даними слідства, Світлана Турлакова з 2014 року працювала у закладах загальної освіти окупованого Криму згідно із вимогами РФ. У 2013 році вона очолила одну з ялтинських шкіл. 

Перебуваючи на посаді директорки, жінка залучала учнів до участі в пропагандистських заходах, присвячених, зокрема, «подвигам захисників вітчизни» та 11-ій річниці незаконного «загальнокримського референдуму», йдеться у повідомленні Прокуратури АРК та міста Севастополя. Крім того, Турлакова затверджувала навчальні плани, ухвалювала й підписувала рішення, що узгоджували з російськими нормами освітній процес у школі, яку вона очолювала. 

Так, у січні 2022 року Світлана Турлакова видала наказ про затвердження дорожньої карти заходів на наступні 5 років щодо переходу школи на нові освітні стандарти початкової та загальної освіти, затверджені законом РФ про освіту й наказами міністерства освіти РФ. Дорожня карта включала у себе, зокрема, проведення «просвітницьких заходів» для батьків та вчителів, розробку моделі взаємодії із «закладами додаткової освіти, культури та спорту», переукомплектування бібліотек, розробку нового навчального плану та плану виховної роботи. 

Через рік Турлакова видала подібний наказ щодо плану заходів, які б узгодили освітній процес у СШ №14 з наказом міносвіти РФ, виданим у серпні 2022 року. У міністерському документі йдеться, що результатом освоєння освітньої програми має бути, зокрема, «сформованість російської громадянської ідентичності, патріотизму, поваги до свого народу, відчуття відповідальності перед батьківщиною, гордості за свій край, свою батьківщину, свою мову та культуру, минуле й теперішнє багатонаціонального народу Росії; ідейна переконаність, готовність до служіння й захисту вітчизни, відповідальність за її долю». 

Також у цьому наказі міносвіти РФ вказано, що учні мають вміти характеризувати «вирішальну роль СРСР у перемозі над нацизмом, значення радянських науково-технологічних успіхів, освоєння космосу; розуміння причин та наслідків розпаду СРСР, відродження Російської Федерації як світової держави, возз’єднання Криму з Росією, спеціальної військової операції на Україні та інших найважливіших подій ХХ — початку ХХІ століття; особливості розвитку культури народів СРСР (Росії)».

У програмі розвитку Ялтинської середньої школи «Радуга» на 2024-2028 роки, затвердженій Турлаковою наприкінці 2023-го, міститься аналіз та оцінка поточного стану справ у навчальному закладі за різними напрямками. Біля пунктів «Наявність первинного відділення російського руху дітей і молоді “Движение первых”» та «Наявність представництв дитячих і молодіжних громадських об’єднань (“Юнармия”, “Большая перемена” та ін.)» вказані відмітки «наявність». Також вказано, що СШ №14 бере участь у проєкті «Орлята Росії». Натомість негативні відмітки вказані щодо пунктів про участь учнів у «волонтерській діяльності» та наявності «шкільних військово-патріотичних клубів». 

Пункти щодо «виправлення цих недоліків» прописані у дорожній мапі реалізації програми розвитку школи. Зокрема, з травня до серпня 2025 року у школі мав бути створений «військово-патріотичний клуб».

План роботи школи на 2025-2026 навчальний рік, затверджений Світланою Турлаковою, містить пункти щодо використання російської державної символіки, проведення заходів до державних свят РФ та щотижневих лінійок з метою формування в учнів та учениць «цінності державних символів РФ та поваги до них». Крім того, план передбачав заходи, присвячені «Року захисника вітчизни», зокрема збір гуманітарної допомоги для «учасників СВО» (російська влада називає свою воєнну агресію проти України терміном «спеціальна військова операція»). 

На сайті Ялтинської середньої школи «Радуга» та на її сторінці «ВКонтакте» розміщені повідомлення про «Военно-патриотические игры Зарница», зустрічі дітей зі співробітниками російського МВС та кіберполіції, російськими військовослужбовцями, які беруть участь у війні проти України. Інші дописи на сторінці школи висвітлюють пропагандиські заходи, зокрема організовані «Движением первых», присвячені російському війську, «єднанню» Криму з РФ та ін.

Як ідеться у повідомленні Служби безпеки України, Світлана Турлакова приїхала наприкінці грудня 2025 року на підконтрольну Україні територію, щоб відвідати своїх родичів. Слідство стверджує, що жінка виїхала з окупованого Криму через треті країни і планувала  невдовзі таким же чином повернутися на півострів. 

Українські правоохоронці затримали Турлакову в орендованій квартирі в Києві. Під час обшуку виявилось, що в неї були і російські, й українські документи. 

Російські паспорти колишньої директорки Ялтинської середньої школи №14 «Радуга» в окупованому Криму Світлани Турлакової. Фото: Прокуратура України

Освітянці повідомили про підозру в колабораційній діяльності, а суд обрав їй запобіжний захід у вигляді двох місяців тримання під вартою без визначення застави.

10 лютого справу Світлани Турлакової спрямували до Подільського районного суду Києва, який 2 березня розглянув клопотання Прокуратури Криму щодо продовження тримання підозрюваної під вартою. 

На переконання прокурорки Марії Проценко, у разі обрання іншого запобіжного заходу виникає ризик, що Турлакова переховуватиметься від суду, зокрема повернеться в окупований Крим, або перешкоджатиме слідству. Також вона зазначила, що під час дії воєнного стану Кримінальний процесуальний кодекс передбачає  обрання саме цього запобіжного заходу для осіб, підозрюваних, зокрема, у колабораційній діяльності частина 6 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України .

Адвокат Турлакової Олексій Швидкий натомість просив суд обрати м’якший запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою. Він наголосив, що його підзахисна раніше не була судимою, що вона має у Києві родичів, у яких могла б мешкати протягом судового провадження, а також, що слідчі уже зібрали всі докази у цій справі, тож обвинувачувана не зможе знищити щось із них.  Тим не менш, суд задовольнив клопотання прокуратури й відправив Світлану Турлакову ще на два місяці під варту без права застави. 

13 березня відбулося підготовче судове засідання, проте перед цим суд ухвалив рішення про подальший розгляд справи у закритому форматі. На запитання «Ґрат» щодо позиції сторони захисту у провадженні адвокат Швидкий відповів лише, що сподівається на законне та справедливе рішення суду, але від більш детальних коментарів відмовився. 

Затримання Турлакової викликало реакцію низки посадовців з РФ та окупаційних органів влади в Криму. Стурбованість з цього приводу висловила «міністерка освіти Республіки Крим» Валентина Лаврік та назвала дії українських правоохоронців порушенням прав людини. 

Депутат російської госдуми від Криму Михайло Шеремет також прокоментував подію в розмові з російським медіа «РИА Новости».

«Затримання директора школи — це помста за вибір кримчан жити з рідною Росією. Українська влада відчуває велику ненависть до кримчан і неодноразово погрожувала перетворити півострів на безлюдний», — заявив Шеремет.

Депутат російської госдуми від Криму Михайло Шеремет. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

«Кримінальна відповідальність не має бути єдиною відповіддю»

Окрема стаття, яка визначає колабораційну діяльність і встановлює кримінальну відповідальність за неї, з’явилися в українському законодавстві лише на початку повномасштабного вторгнення. Верховна Рада проголосувала відповідні зміни до Кримінального кодексу 3 травня 2022 року, а 15 березня їх затвердив своїм підписом президент. 

Стаття 111-1 містить 8 частин, у яких ідеться про різні види колабораційної діяльності: від публічної підтримки держави-агресора до зайняття посад у судових чи силових окупаційних органах. Частина 3 передбачає відповідальність за антиукраїнську пропаганду в закладах освіти, а також впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти. Максимальне покарання за такі злочини — позбавлення волі до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років.

У коментарі «Ґратам» адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова зазначає, що на початку повномасштабного вторгнення влада розглядала статтю про колабораційну діяльність радше як запобіжник. 

«Призначення цієї статті взагалі не передбачало, що її застосовуватимуть на практиці, як мені сказав один народний депутат, який голосував за цей закон. Передбачалося, що вона буде меседжем «Не співпрацюйте». Але як вона буде застосовуватися на практиці, вони тоді не дуже уявляли, і задачі у березні 2022 року були інші», — говорить Альона Луньова.

Як наслідок, каже вона, у статті не була врахована перспектива тривалої окупації та проблеми, які вона тягне за собою. Міжнародне гуманітарне право передбачає, що країна-агресор не може завозити власних фахівців на окуповані території, а має залучати місцеве населення до життєзабезпечення регіону. Натомість українське законодавство встановлює за це кримінальну відповідальність, тож люди одночасно бояться і тиску з боку окупантів, і загрози покарання з боку української держави, говорить правозахисниця. 

Росія зі свого боку використовує статтю про колабораціонізм у пропаганді й залякуванні людей на окупованих територіях. Цьому сприяє дещо розмите формулювання статті й відсутність чіткого розуміння, хто саме підпадає під кримінальну відповідальність, зазначає Альона Луньова. За її словами, освітяни в окупації можуть боятися судових переслідувань на підконтрольній Україні території та не виїжджати через це.

Попри обговорення та критику, стаття 111-1 не змінювалася з моменту ухвалення. За словами адвокаційної директорки Центру прав людини ZMINA, відтоді з’явилося більше 10 законопроєктів, які пропонують зміни до законодавства у цій сфері, але наразі жоден із них не був затверджений. 

В окремих ініціативах ішлося про запровадження винятків серед діяльності в окупації, яку можна вважати колабораціоністською. Натомість інші пропонували сформулювати конкретний перелік забороненої діяльності в окупації й дозволити всі дії, які до нього не включені. 

«Ми пропонували говорити про зміни до статті про колабораціонізм вкупі з розмовою про люстрацію, тому що кримінальна відповідальність не має бути єдиною відповіддю на це питання і на випадки співпраці мешканців окупованої території з окупаційними органами влади. Насправді ми знаємо, що суспільству в окремих категоріях цілком достатньо люстрації. Українське суспільство не хоче крові, принаймні за соціологічними опитуваннями такого не видно. Тобто немає такої ситуації, де українці, які живуть на підконтрольній території, ненавидять тих, хто в окупації», — каже Альона Луньова.

На її думку, кримінальну відповідальність доречно залишити для серйозних злочинів, пов’язаних із роботою в окупаційних органах влади, тоді як для інших форм співпраці — запровадити покарання у вигляді обмеження права обіймати певні посади в Україні. Правозахисниця вважає, що такий механізм був би справедливим і щодо освітян: відсторонювати людину від роботи з дітьми, якщо вона поширювала російські наративи.

Адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова. Фото: Центр прав людини ZMINA

Разом із тим, освітня омбудсманка Надія Лещик у коментарі «Ґратам» наголосила, що у перелік обов’язків педагогічних працівників входить не лише освітня, але й виховна функція, зокрема формування поваги до української мови, законодавства та цінностей, а тому важливо мінімізувати ризики у цій сфері. Омбудсманка зазначила, що з цією метою в серпні 2025 року були внесені зміни до Закону України «Про освіту»: нові норми заборонили працювати в закладах освіти особам, яких суд визнав винними у колабораційній діяльності.

Хто отримує вироки за впровадження російських стандартів освіти

Станом на кінець квітня цього року в Єдиному реєстрі судових рішень є понад 230 вироків судів першої інстанції за частиною 3 статті 111-1 Кримінального кодексу. Усі вони — обвинувальні, але частину рішень наразі оскаржують на апеляційному та касаційному рівнях. Більшість процесів відбувається заочно, без присутності обвинувачених.

Абсолютна більшість цих проваджень стосується людей на керівних посадах у закладах освіти. Близько 70% розглянутих вироків виголошені людям на посадах директорів чи виконувачів обов’язків директора, ще майже 14% — заступникам директорів. Вироки за колабораціонізм також отримували ректори, проректори, декани, керівники відділів освіти в окупаційних адміністративних установах, завідувачі закладів, навіть так званий «міністр освіти та науки ЛНР». 

Серед людей на більш низьких посадах, які отримали вироки за частиною 3 статті 111-1: вчителька російської мови та літератури, вчителька історії, викладачка моделювання одягу, педагогиня-організаторка та виконувачка обов’язків завідувача бібліотеки.

Судові процеси над бібліотекаркою, яка брала участь у забезпеченні підручниками куп’янського ліцею у Харківській області, та вчителькою російської мови та літератури молодших класів, яка працювала у школі в селі Томина Балка на Херсонщині, відбувалися за участі обвинувачених. Обидві жінки визнали, що забезпечували освітній процес в умовах окупації за російськими стандартами. Суди призначили їм покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки з обмеженням права займатися певними видами діяльності. Разом із тим, обох обвинувачених звільнили від відбування основного покарання з іспитовим строком на один рік та зобов’язаннями періодично з’являтися до уповноваженого органу для реєстрації, повідомляти про зміни свого місця проживання й роботи та не виїжджати з України без попереднього погодження.

Інша ситуація у випадках вчительки історії у школі в селищі Новоайдар Луганської області й педагогині-організаторки зі школи в Горлівці на Донеччині. Процеси відбувалися за відсутності обвинувачених, а у текстах вироків ідеться не лише про формальне виконання обов’язків у навчальних закладах, що працюють за стандартами країни-агресора. За даними слідства, перша жінка давала інтерв’ю російському телеканалу «Россия 24», у якому висловилася на підтримку дій окупаційної влади й заміни освітньої програми на російську. Друга обвинувачена проводила численні заходи й брала участь у створенні матеріалів на підтримку російської армії, йдеться у тексті вироку. 

Судовий процес над викладачкою конструювання та моделювання одягу Херсонського професійного училища також відбувався заочно. За даними слідства, обвинувачена працювала в установі до окупації та погодилася продовжити викладання після того, як училище перейшло під російський контроль. На думку її адвоката, сторона обвинувачення не довела, що викладачка впроваджувала стандарти освіти РФ у навчальному закладі. Також, на переконання сторони захисту, обвинувачена не мала вільного вибору, погоджуватися на посаду чи ні, оскільки повинна була утримувати двох неповнолітніх дітей. 

Суд таку позицію не підтримав. Двоє свідків, які раніше були колегами обвинуваченої, зазначили, що викладачі продовжували отримувати на картки частину заробітної плати від української влади, поки перебували в окупації. На переконання суду, така обставина дозволяє оцінювати рішення обвинуваченої продовжити працювати у навчальному закладі як добровільне.

Також у рішенні йдеться, що «впровадження стандартів освіти означає процес введення, реалізації та застосування освітніх стандартів у практичну діяльність закладів освіти». Тож викладання у закладі, підпорядкованому системі освіти РФ, ведення журналів, оцінювання самостійних робіт і використання російської мови як офіційної суд визнав діями, що підпадають під частину 3 статті 111-1 ККУ. Освітянці призначили максимальне покарання, але наразі це рішення переглядає Херсонський апеляційний суд.

«Зрада довіри може викликати великий негатив»

За словами Альони Луньової, освітяни були першою професійною групою, яка почала серйозно дискутувати на тему колабораційної діяльності та звинувачень у бік працівників їхньої сфери. 

«Насправді це дуже складне питання через низку причин. Освітяни — це традиційно бюджетна, низькооплачувана робота, але вони, як і працівники соціальних сфер, бібліотекарі, входять до групи довіри. До вчителів є довіра у спільноти, у громад. І зрада цієї довіри, перехід на бік ворога, як можуть бути сприйняті дії викладачів, можуть викликати великий негатив», — пояснює правозахисниця. 

Таким чином, ставлення до освітян-колаборантів доволі неоднорідне. Як розповідає Альона Луньова, у 2024 році проводилися фасилітовані дискусії щодо кримінальної відповідальності за співпрацю з росіянами. Здебільшого, люди стверджували, що карати потрібно працівників органів місцевого самоврядування, державних органів влади, правоохоронців, суддів, тоді як про освітян згадували значно рідше. При цьому, спілкування з людьми з деокупованих чи евакуйованих громад показало інші результати, зазначає правозахисниця. Там першими згадували чиновників, які перейшли на бік ворога, та вчителів.

На думку адвокаційної директорки Центру прав людини ZMINA, наразі діяльність освітян, які співпрацюють з окупантами, здебільшого оцінюють без урахування контексту, в якому вони перебувають. Також вона зазначає, що диференціація підходу до освітян, залежно від предмету, який вони викладають, на практиці виявилася неробочою.

«Тому що математику можна теж викладати з портретом Путіна в руках, а можна історію викладати так, щоб оминути момент про те, як «Ленін створив Україну». Тобто це дуже залежить від того, як індивідуально поводиться вчитель. Але Росія намагається масово залучати наших вчителів до тих речей, за які їм може настати кримінальна відповідальність», — говорить Альона Луньова.

«Система, де люди мають доносити одне на одного»

У коментарі «Ґратам» голова Центру громадянської просвіти «Альменда» Марія Суляліна зазначає, що подекуди в окупації зберігається можливість навчатися за українською програмою, але виключно у дистанційному форматі. Поступово кількість дітей, які здобувають українську освіту в окупації, зменшується. Як пояснює правозахисниця, це пов’язано з тиском та обмеженнямиз боку російських окупантів. 

Про значне зменшення кількості освітян, які на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) продовжують навчати дітей за українськими стандартами, говорить і освітня омбудсманка Надія Лещик. 

«У 2022-2023 роках значна частина освітян, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, навчали дітей за українськими стандартами освіти дистанційно або допомагали дитині, яку батьки перевели на індивідуальну форму. Однак з часом на тимчасово окупованих територіях окупаційна влада посилила контроль за інтернетом та мобільним зв’язком, тож викладання стало особливо небезпечним як для для педагогів, так і для учнів», — сказала «Ґратам»  омбудсменка.

Щоб люди боялись, що других дітей будуть забирать — подкаст «Захисниця. Imayeci»

За її словами, ще одна проблема полягає в оплаті праці українських вчителів. Складнощі виникають на етапі переказу коштів, а також використання гривні на ТОТ.

Альона Луньова говорить, що на початку повномасштабного вторгнення освітяни, які опинилися в окупації, не отримали від МОН України жодних вказівок, як їм діяти. Багато з них зверталися із запитаннями до Служби освітнього омбудсмена. Надія Лещик теж відзначає, що у 2022 році надходило багато звернень щодо порушень прав освітян та міжнародного гуманітарного права на ТОТ. За її словами, наразі кількість таких запитів значно зменшилася, що пов’язано з блокуванням зв’язку та безпековими ризиками. 

За словами Марії Суляліної, на окупованих територіях Росія розбудувала систему залякування населення, до якої залучені силові структури. Серед іншого, у російському законодавстві, яке застосовують і на ТОТ, передбачені пункти щодо «протидії екстремізму». Екстремізмом росіяни вважають фактично будь-які проукраїнські погляди, зазначає голова «Альменди». Також у Росії та на окупованих нею територіях криміналізовані цілі теми, пов’язані з новітньою історією України: Революція Гідності, окупація Криму, війна. Тож висловлювання та поширення інформації про ці події також тягнуть за собою покарання.

«На практиці, якщо вчитель бачить, що дитина виявляє проукраїнські погляди, він зобов’язаний про це повідомити відповідні служби. Якщо він цього не зробить, він також підпадає під відповідальність за екстремізм. По суті, побудована система, де люди мають доносити одне на одного, як було в Радянському Союзі», — говорить Марія Суляліна.

За її словами, на тимчасово окупованих територіях вчителів притягали як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності — за проукраїнські висловлювання, заперечення певних подій чи навіть називання Голодомору геноцидом. Разом із цим, зауважує голова «Альменди», не можна говорити про єдиний підхід окупаційної влади: за однакові вчинки у різних ситуаціях до людей можуть застосовувати різні статті й покарання. 

Відомо про випадки звільнень та судових переслідувань освітян за критику російської агресії, поширення української символіки чи музики. У серпні 2022 року Херсонська ОДА повідомила про те, що окупанти взяли у полон директорок двох ліцеїв. Каховська міська територіальна громада поширювала інформацію, що російські військові двічі викрадали й забирали в катівні директора місцевої школи.

Голова Центру громадянської просвіти «Альменда» Марія Суляліна. Фото з її сторінки у фейсбуці

Ще один аспект, який важливо враховувати, додає правозахисниця, це суспільний тиск. Якщо вчитель починає проявляти проукраїнську позицію, це одразу стає публічним у місцевих пабліках соціальних мереж. У таких ситуаціях викладач може стати жертвою булінгу, а також втратити посаду в навчальному закладі.

«У нас є випадки, коли вчителі 3-4 рази змушені були міняти роботу. Є вчителі, які уже не можуть працювати за фахом — навіть не за те, що вони висловлювали якісь проукраїнські позиції, а за те, що недостатньо хвалили Путіна. Тобто за те, що вони якісь теми системно віддавали на домашнє опрацювання і їх не перевіряли. Це здебільшого пов’язано з тим, що хтось з батьків приходив до директора і скаржився на цього вчителя», — каже Марія Суляліна.

Вона розповідає про випадки тиску, зокрема фізичного, на директорів, аби вони відновлювали роботу закладів освіти на тимчасово окупованих територіях. Вчитель історії з Херсонщини Сергій Шишковський розповів виданню «Тексти», що на початку окупації росіяни спробували провести нараду з директорами місцевих шкіл, але більшість учасників покинули захід до його завершення. Тоді окупанти почали погрожувати освітянам в’язницею, якщо вони відмовлятимуться співпрацювати. Крім того, росіяни посилалися на Женевські конвенції та українське законодавство, які, на їхнє переконання, зобов’язували працівників навчальних закладів повернутися до роботи.

У той же час, велика частина освітян дійсно може продовжувати працювати добровільно, адже директорів, які відмовлялися працювати в окупації, заміняли іншими людьми, які на це погоджувалися, додає Марія Суляліна. Вона наголошує, що важливо розглядати кожен випадок індивідуально та аналізувати, які саме дії вчиняла людина, та чи здійснювався на неї тиск.

«Ми знаємо вчителів історії, які продовжували викладати так, щоб не поширювати пропаганду, і як їх за це звільняли. І ми знаємо вчителів фізкультури, які ставали класними керівниками та запрошували російських військовослужбовців, просували російську політику та фотографувалися з прапорами «ДНР». Це дуже залежить від кейсу конкретної людини, а не від посади, яку вона займала», — зазначає правозахисниця.

Чи може керівництво школи впливати на мілітаризацію дітей та поширення пропаганди

Як у Росії, так і на окупованих нею територіях функціонують парамілітарні молодіжні рухи, зокрема «Юнармия» та «Движение первых». Як пояснює Марія Суляліна, вони відрізняються передусім позиціонуванням. Якщо «Юнармия» відкрито говорить про те, що має на меті підготувати майбутніх солдат, то «Движение первых» представляє себе як рух, що виховує патріотів РФ, завдяки чому окупантам вдається значно успішніше поширювати його на ТОТ. 

Кримський школяр в окупованому Джанкої, 1 травня 2014 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

У плани виховної роботи шкіл закладена обов’язкова співпраця з молодіжними рухами, зокрема «Юнармией», завдяки чому діяльність таких організацій міцно інтегрована у формальну освіту. Очільниця «Альменди» зазначає, що керівництво школи має певний вплив на обсяги цієї співпраці: або дозволити «Юнармии» проводити окремі заходи, або відкрити осередок цього руху на базі навчального закладу.

Таким чином, відповідальність покладається на директора. З одного боку, він може спробувати формально виконати план, але при цьому мінімізувати взаємодію дітей з найбільш мілітаризованими й пропагандиськими рухами. З іншого боку, він може розбудовувати «зразкову школу» з осередками «Юнармии» та «Движения первых», дошками і партами «героїв», говорить Марія Суляліна.

У той же час, керівництво школи не завжди може вплинути на поширення російської пропаганди, зазначає голова ЦГП «Альменда». Наприклад, якщо є розпорядження, що в усіх школах Криму мають відбутися заходи до так званого «дня возз’єднання з РФ», заклад освіти не може уникнути виконання наказу. Подібні вимоги прописуються на рівні законодавства РФ у сфері освіти, а їх реалізається покладається на виконавчі органи влади та безпосередньо навчальні заклади.

Редакторка: Анастасія Москвичова