Ракети летять на Київ. Репортаж про те, як столиця звикає жити під обстрілами

Два тижні після авіаудару по телевежі та ракетного удару по багатоповерхівках на Лобановського і Троєщині у Києві були відносно спокійними. Але за два останні дні — шість попадань по житлових районах: Оболонь, Дарниця, Святошин, Поділ. Вибухова хвиля пошкодила фасад входу в метро Лук’янівська, три ракети росіяни випустили по авіазаводу Антонова.

Десятки людей втратили житло та отримали поранення, відомо про шістьох загиблих киян. Завдяки тому, що частина людей евакуювалася з міста раніше, жертв менше, ніж могло бути.

Близько 5 ранку 14 березня у дев’ятиповерхівку на Оболоні, на півночі столиці, потрапив артилерійський снаряд. Він зруйнував під’їзд та сходову клітку з першого до третього поверху. Пожежу на сусідніх поверхах вдалося загасити, перш ніж вона поширилася б вище на інші під’їзди. Вибухова хвиля вибила вікна разом із віконними рамами по всьому фасаду будинку — в поодиноких квартирах вони залишилися цілими. Крізь зяючі діри видно, що в кімнатах, на які припав епіцентр вибуху, не залишилося нічого, крім стін.

Від вибуху місцями зруйнувало паркан новенького шкільного стадіону, на біговій доріжці — уламки, але покриття — ціле. Як і футбольні ворота.

Внаслідок попадання снаряда в будинок загинула одна людина і 12 отримали поранення — повідомила ДСНС.

https://graty.me/uk/gallery/udar-po-ki%d1%94vu-snaryadi-vpali-na-oboloni-i-kurenivczi-zaginuli-lyudi/

У цій частині Оболоні — багатоповерхівки, гаражі, школи і спортивні майданчики. Класичний спальний район пізнього радянського періоду. Від однойменного пивзаводу районом часто розноситься солодкуватий запах хмелю. Трохи далі вулицею у бік Окружної — легендарний рок-клуб «Докер Паб». Військових об’єктів тут немає.

На місці трагедії чергують десятки журналістів, які прибули сюди, як тільки стало відомо місце влучення і закінчилася комендантська година. Вони створюють метушню, тоді як постраждалі мешканці стоять осторонь речей і чекають знайомих, щоб їх перенести. Хтось плаче, а хтось просто мовчки дивиться на напівзруйновану будівлю, яка ще вчора була їхньою домівкою, намагаючись зрозуміти, як жити далі.

Деякі мешканці намагаються уникнути уваги преси, інші погоджуються відповісти на запитання, хоч видно, що це емоційно не просто.

«Сину посікло обличчя склом, — розповідає Тетяна, мешканка з 8-го поверху. — У свахи — «шишка». Рама впала, вибачте, на голову. Воно ж вибило. Вона спала головою до вікна — ця рама прямо їй на голову».

Жінка прожила на Оболоні 45 років, а тепер мусить переїжджати — поки що до знайомих. Уцілілі речі, як і в її сусідів, упаковані в мішки та сумки.

Хто має друзів поблизу, перебираються до них. Інших — тимчасово поселили у дитячому садку у цьому ж районі.

Вероніка охороняє на вулиці перед будинком речі батьків, частину яких винесли з квартири.

«Я тут виросла, — каже вона тихим голосом, показуючи на будинок. — Там колись жили мої батьки. Тепер не живуть».

«Мої батьки кажуть мені, що залишилися живими, бо заклеїли вікна не лише скотчем, а ще й ковдрами. І тому, коли все полетіло, їх не порізало осколками», — пояснює Вероніка.

Батьки втратили свій дім. Вероніка ж втратила місце, з яким вона має багато спогадів. Наприклад, у 2014 році, коли розпочалася війна, вона у під’їзді розписала стіну — тепер її немає.

Жінку уважно слухає мешканка будинку з сусідньої вулиці, яка прийшла подивитися, що сталося після того, як рано-вранці почула гучний вибух. Вона дивується — чому потрапили до житлового будинку?

«Вони нікуди не цілилися — вони просто тиснуть на кнопки, — каже Вероніка. — Ми маємо справу з непрофесійними психопатами: їх неможливо прогнозувати, і ти ніде не можеш бути в безпеці».

Підійшов волонтер та запропонував допомогу з переїздом: у нього вантажна машина. Вероніка записує номер і домовляється, що передзвонить, коли зрозуміють із батьками, що робити далі. Коли приходять знайомі, у яких поки житиму батьки, Вероніка йде разом з ними, забираючи залишки речей.

Неподалік чоловік із невеликими порізами на обличчі, напідпитку, дає інтерв’ю колезі з Польщі. Коли той дізнається, звідки журналіст, не губиться і запитує:

— Чому Польща не зробить, щоби закрили небо? Чому США це не вирішує?

— Не хочуть війни із Росією, — відповідає польський журналіст.

— То хіба Україна хоче війни з Росією?! Ні! Ми жили спокійно. Як вони кажуть, ви обрали клоуна. Так цей клоун — наш! Ми вибрали його! Він — хороший! Він із нами, він нікуди ще не поїхав!

Поруч стоять дві жінки — стережуть на лавці уцілілий плоский телевізор, дзвонять комусь і просять, щоб приїхали і допомогли зібрати речі.

На балкон на четвертому поверсі у зруйнованому під’їзді виходить хлопець, дивиться вниз, поправляє прапорець України, який він устромив у перила після влучення ракети.

Вдається з ним поговорити, коли він виходить надвір викинути сміття: бите скло, шматки меблів, бетону. Представляється Ростиславом. Йому 25 років, і він — моряк.

«Працював, скажімо так, із різними екіпажами, але зараз я категорично проти росіян, — каже він. — Після цього я не знаю — цей будинок…».

Ростислав зізнається, що йому страшно. Він та його родина — переселенці з Донецька — за вісім років удруге переживають війну.

У перші дні вони ще ховалися у підвалі, коли лунала сирена. Потім перестали, але тримали напоготові зібрані речі та документи.

«Вчора в якийсь момент відчули, що начебто і немає війни, — згадує сумно Ростислав, — Вчора так добре вечір пройшов, по-сімейному».

Розмова з ним тривала недовго — ми стоїмо прямо біля під’їзду, де на голову можуть впасти уламки. Більшість простору біля будинку поліція та пожежники оточили стрічкою.

Наслідки ракети, що впала на Куренівці. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Пізніше того ж ранку стався ще один вибух — на Куренівці. Перед житловим будинком — хрущовкою — впала збита українською ППО ракета. На місці схожа картина — повибивало вікна разом із рамами, меблів у розтрощених квартирах немає, під ногами — скло та інші уламки. Але пошкодження все ж таки масштабніше, ніж на Оболоні: шибки вибило і в багатьох будинках поруч, покорчило тролейбус, який встановила як блокпост поперек дороги місцева тероборона, пошкодило капот таксі, що стояв поряд, вирвало тролейбусні лінії електропередач, немає більше двох зупинок, кафе, банку і м’ясної крамнички.

За даними місцевої влади, тут також загинула людина, шестеро отримали поранення. За щасливим співпадінням у тролейбусі не було тероборонівців.

До будинку ближче ніж на 20 метрів підійти не можна — територію оточили стрічкою, працює поліція та служба надзвичайних ситуацій. Вони оглядають територію, зокрема, для того, щоб зібрати докази воєнних злочинів.

Усіх, хто підходить ближче, попереджають, що є небезпека вибуху через можливий витік газу. Але це мало кого зупиняє.

Жінка з перев’язаною рукою стоїть осторонь і дивиться на руйнування. Представитись не хоче, але вона — одна з постраждалих.

Ще вранці, розповідає жінка, бачила із вікон свого будинку на Житомирській, як стався вибух на Оболоні. Уламок ракети наздогнав її, коли вона була на роботі на Куренівці.

«Я у кіоску працювала, — каже тихо. — В одну секунду! Я не встигла вибігти. Моментально падаєш, і на тебе все валиться. Якось так — опинилася на підлозі, на мене зверху попадало».

У момент вибуху біля її кіоску стояли покупці. І на зупинці були люди — де тепер вони, жінка не знає.

«Миру нам, миру, миру», — повторює продавчиня.

Дві сусідки — одна старша, пенсіонерка, інша — молодша, у неї маленький син — обходять будинок довкола і по телефону розповідають тим, хто виїхав, що стало з їхніми квартирами. Самі вони живуть на п’ятому поверсі, вікна виходять на інший бік. Там постраждали лише вікна, рами на місці і мешканці — не поранені.

«Вчора виступав наш прем’єр-міністр, — каже жінка похилого віку, що представилася Катею. — Київ — захищений, все нормально. І я сьогодні розстелила ліжко, лягла — ну не спиться мені! Я як послухала Оболонь — у мене душа не на місці. І минуло трохи часу, і воно все-таки бахнуло!»

Її діти лише вчора виїхали до рідних в Івано-Франківській області. Вранці були ще в дорозі. У Каті є близькі і в Польщі, але вона сама не хоче їхати, каже, що занадто стара для цього.

«Виїжджати не буду! Якщо я пережила таке, то я вже нікуди не поїду, — у її словах звучить фаталізм. — Якщо мені судилося втопитися, то у вогні я не згорю. Я тільки за дітей боюся, нічого більше».

Катя не розуміє, чому російські війська б’ють по мирних мешканцях.

«Я хочу, щоб того Путіна такими маленькими шматочками різали і викидали», — каже жінка.

Її молода сусідка, здається, засмучена ще сильніше. Вона плаче і каже, що боїться за майбутнє.

Попередивши про можливе загострення, влада міста оголосила комендантську годину на найближчі півтори доби. Вулиці знову спорожніли.

https://graty.me/uk/stolknuvshis-s-nastupleniem-reportazh-tatyany-kozak-o-tom-kak-zhiteli-kievskoj-oblasti-okazalis-na-puti-rossijskoj-armii-rvushhejsya-k-stolicze/