Погана енергетика. Як суди спочатку посадили, а потім відпустили електрика з Донецької області, який відновлював електромережі в окупованому Лимані
Дмитро Герасименко в Індустріальному суді Дніпра, 21 березня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
У грудні 2022 року Служба безпеки України затримала в Донецькій області Дмитра Герасименка, електрика з Лиману. Це невелике місто, яке п’ять місяців було під російською окупацією. Коли Лиман був захоплений, Герасименко очолив службу, яка відновлювала енергопостачання і підпорядковувалася міністерству енергетики «ДНР». СБУ розцінило це як колабораціонізм.
Герасименко визнав провину, але попросив у суді не карати його суворо. За його словами, він погодився обійняти посаду, щоб прогодувати хворих батьків, до того ж місту було потрібне світло. Проте суд відкинув його аргументи і відправив у колонію на три роки. Герасименко оскаржив вирок, апеляційний суд увійшов у його становище і відпустив з-під варти.
Журналіст Олексій Арунян півроку стежив за судом над Герасименком, зустрічався з ним у СІЗО і з’ясовував як до його справи ставляться в Лимані.
Цей матеріал — частина спецпроєкту «Лиман: чужі серед своїх». У рамках нього ми розповідаємо, як судять за колабораціонізм на Донеччині, і досліджуємо, де проходить межа між зрадою і спробою вижити в складних обставинах.
Раніше ми розповідали про справи лиманців, які під час окупації брали участь в органах самоорганізації населення. У цьому матеріалі, на прикладі історії електрика Дмитра Герасименка, ми розкажемо, як судять мешканців Лиману, які очолювали комунальні та залізничні підприємства, запущені владою «ДНР».
«Дуже-дуже страшно було»
Наприкінці квітня 34-річний мешканець Лиману Дмитро Герасименко з дружиною перебрався жити у підвал приватного будинку. Так само вчинили й інші мешканці міста. Російська армія проривалася й обстрілювала все навколо артилерією. Залишатися в будинках було страшно і небезпечно.
«Був час, коли просто сильно летіло. Їсти готували на сходинках, ставили там бензинову пічку. Дуже-дуже страшно було. Ти не можеш ні поспати, ні відпочити, постійно воно летить. Ти вже чуєш звук пострілу і напружуєшся, намагаєшся вгадати, як воно летить: у твій бік чи кудись далі. Дуже страшно», — згадує ті дні Дмитро — невисокий усміхнений брюнет.
Місцевий виконком під керівництвом мера Олександра Журавльова оголосив евакуацію.
«Можливість виїхати була у всіх жителів, — згадує Журавльов у розмові з «Ґратами». — Спочатку ми евакуювали своїми шкільними автобусами. Водіями були співробітники нашої лиманської Держслужби з надзвичайних ситуацій. Евакуювали всіх підряд, черговості не було. А коли вже дуже стали бити по місту, нам добре допомагали волонтери. Вони нам давали броньовані автобуси, і ми вивозили людей».
Автобуси довозили лиманців до залізничної станції, а звідти евакуаційні поїзди забирали їх у безпечніші регіони країни. За оцінками Журавльова, із 43 тисяч жителів Лиману і навколишніх сіл, що входять до Лиманської громади, виїхали 30 тисяч осіб. Половина — на автобусах, решта — на своїх машинах.
Мер Лиману Олександр Журавльов, 19 серпня 2023 року. Фото: Ольга Іващенко, Ґрати
Електрик Дмитро Герасименко з дружиною теж хотіли евакуюватися, але не змогли. У Лимані неподалік від Дмитра жив його 69-річний батько, який пережив інсульт, і 90-річна бабуся. Батько навідріз відмовився їхати з рідного міста, а Дмитро не зміг покинути рідних.
«Батько каже: я тут народився, я тут жив, тут мій дім, кому я потрібен десь ще? — розповідає Герасименко. — А бабусі 90, дай нам бог, самим дожити до такого віку. У неї вже і з головою погано. До неї треба приходити і пічку топити, і їсти готувати. Буває, що вона в ясному розумі, але не завжди».
Герасименко згадує: одного разу в травні снаряд упав за 150 метрів від будинку бабусі. Дмитро тут же прибіг до неї і побачив, що вибуховою хвилею вибило всі вікна і двері.
«Я забігаю і думаю: блін, жива чи ні? Заходжу і бачу: сидить бабуся, прибирає з підвіконня осколки і каже: «Дімо, а навіщо мені сусідка кидає цеглу у вікна?». Тобто вона навіть не розуміє, що війна йде. Тому я і залишився», — пояснює Дмитро.
23 травня близько 5 ранку обстріли були особливо сильними, але до обіду все затихло. Дмитро вибрався з льоху і дізнався від сусідів, що в місто зайшли російські війська. 27 травня самопроголошена «Донецька народна республіка» заявила, що «війська російської коаліції встановили повний контроль над Красним лиманом». «ДНР» використовує назву міста, яку Лиман носив до декомунізації 2016 року.
«Тоді всі намагалися бути вдома, не знали, чого очікувати, — згадує Герасименко. — Насамперед я відчував невизначеність. І страх був. Це армія іншої країни, незрозуміло, чого очікувати».
Насамперед росіяни заборонили місцевим з’являтися на вулиці без перепустки. Щоб її отримати, потрібно було пройти «фільтрацію» — тобто допит, який спецслужби «ДНР» проводили в захопленому управлінні поліції. Тих, кого підозрювали у зв’язках з Україною, затримували і вивозили на додаткову перевірку в будівлю Управління по боротьбі з організованою злочинністю в Донецьку.
Незважаючи на небезпеку, натовпи лиманців вишикувалися в чергу на фільтрацію. Туди ж вирушив Дмитро.
«Вистояв чергу, зайшов. Були запитання такого характеру: чи брав участь у політичних рухах, у бойових діях [під час АТО]. А я навіть в армії не служив за станом здоров’я. Мені боятися було нічого, я пройшов фільтрацію і мені дали папірець», — згадує Дмитро.
Робота під напругою
До війни головним містоутворюючим підприємством Лиману була залізниця. Але ще під час квітневих боїв Збройні сили України підірвали залізничний міст через річку Сіверський Донець, що сполучає Лиман із Краматорськом. Пізніше російські військові, наступаючи, пошкодили більшу частину будівель у місті, включно із залізничною станцією та коліями. Лиманці, які залишилися в напівзруйнованому місті, сиділи без роботи. Запаси їжі та грошей поступово танули.
До окупації Дмитро Герасименко працював електриком у місцевому РЕМ , а потім перейшов у компанію ДТЕК і був майстром з обслуговування високовольтних підстанцій.
У південній частині Лиману, 19 квітня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Одного разу він почув від колишніх колег, що РЕМ відновлює роботу і 8 червня там збирають людей, охочих працевлаштуватися.
Дмитро прийшов на територію РЕМу разом із ще 15 колишніми співробітниками підприємства. Туди ж приїхали керівники «Регіональної енергопостачальної компанії» — це підприємство з окупованої Горлівки, яке підпорядковується самопроголошеній «ДНР». Вони запитали присутніх, хто має інженерно-технічну кваліфікацію. Руку підняли двоє людей, одним із яких був Дмитро.
«Хтось із керівників вказав на мене пальцем і сказав: «Ти будеш старшим, бо ти молодший», — згадує Герасименко.
Дмитро не став заперечувати, і колектив під його керівництвом почав роботу. Спочатку вони займалися тільки ремонтом своєї будівлі, яка, як і більшість будинків у Лимані, була пошкоджена.
20 червня керівники з Горлівки приїхали знову, вже зі співробітниками відділу кадрів. Глава компанії відвів Герасименка вбік і запропонував стати виконувачем обов’язків директора з тримісячним випробувальним терміном.
«Я не погоджувався, у мене не було досвіду управління таким підприємством, тим більше в такій непростій обстановці. Я сказав: візьміть мене на посаду якогось майстра, бригадира або хоча б простим електриком, мені ця посада не потрібна», — переказує розмову Дмитро.
Але горлівський керівник був непохитний.
«Він мені сказав: або ти працюєш на цій посаді, або не працюєш ніяк, — згадує Дмитро. — Спочатку я хотів піти, а потім подумав: вийду я за паркан і що далі? Я залишився без нічого в розбитому місті, що далі робити? І тому мені нічого більше не залишалося як погоджуватися на цю посаду».
Колектив Дмитра почав поступово відновлювати електромережі, пошкоджені через обстріли.
Через кілька днів «ДНР» сформувала в Лимані окупаційну адміністрацію. Її очолив Олександр Петрикін, який раніше був віце-мером окупованого Єнакієвого. Герасименко брав участь у щоденних нарадах під його керівництвом і звітував про роботу.
9 вересня у Дмитра закінчився випробувальний термін. За цей час разом із підлеглими він відновив близько 20 відсотків мереж, але світла в Лимані, як і раніше, не було. До окупації місто живилося від теплоелектростанції в Слов’янську, підконтрольному Україні. Звідки збиралася подавати електрику влада «ДНР», Дмитро не знав. Він вирішив не продовжувати договір і піти з посади.
«У нас часто виникали проблеми зі спецтехнікою, із запчастинами, дуже гостро відчувалася нестача персоналу. Також я втомився від постійних запитань, коли буде світло, з боку так званої адміністрації міста, яка нам нічим не допомагала», — так Герасименко пояснює своє рішення.
У південній частині Лиману, 19 квітня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Тоді ж Збройні сили України почали контрнаступ і з боями проривалися до Лиману.
«Одного чудового дня ми сидимо і чую, як броньовик чи щось подібне їде. Я за двір вийшов, бачу — ніби не російська техніка. Дивлюся на солдатах сині пов’язки. Кажу: «Хлопці, Україна?». А ті відповідають: «Так, Україна, ваші документи», — згадує Дмитро.
31 вересня 2022 року російська армія покинула місто. Разом із нею втекли майже всі керівники окупаційної адміністрації. За кілька тижнів до будинку Дмитра під’їхала машина з оперативниками СБУ.
«Запитали: «Ти такий-то-такий-то? Працював у РЕМі? Ну поїхали, нам потрібно свідчення взяти», — переказує їхні слова Герасименко.
«Поплічник ворога, який підтримав загарбників»
Співробітники СБУ відвезли Дмитра в Дніпро, де слідчий оголосив йому підозру в колабораціонізмі . Ця стаття з’явилася в Кримінальному кодексі в березні 2022 року, незабаром після того, як російські війська вторглися в Україну й окупували частину території. СБУ закидала Дмитрові четверту частину цієї статті — «ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором і окупаційною адміністрацією». Ця частина — середньої тяжкості. За неї передбачено як позбавлення волі від трьох до п’яти років, так і умовний термін або штраф до 17 тисяч гривень.
Невдовзі на сайті СБУ з’явилося повідомлення про затримання енергетика, «який знеструмив частину Донеччини та спрямував електрику до баз агресора». У пресрелізі спецслужба назвала Дмитра «поплічником ворога, який підтримав загарбників».
«Знеструмивши місто, рашисти забезпечували енергопостачання своїх окупаційних органів, військових баз та складів зі зброєю і боєприпасами. Після звільнення Лиману зловмисник намагався втекти з міста. Однак, співробітники СБУ своєчасно викрили і затримали його», — заявила спецслужба.
Так було заявлено публічно, але в офіційній підозрі слідчий описав діяльність Герасименка більш стримано. Він вказав, що Дмитро очолив РЕМ «з корисливих мотивів». Йому закидали, що він хотів стягувати з населення плату за послуги на користь загарбників і підключити електрику до будівель окупаційної адміністрації, військової комендатури та поліції.
Після затримання СБУ подала до суду клопотання про арешт Дмитра на час слідства. На засіданні він частково визнав провину, але просив не відправляти його в СІЗО.
«Мені приховувати нічого, я справді працював [у РЕМі під час окупації]. Я шкодую про цей вчинок, я каюсь…, — сказав він. — Я вийшов на роботу не для того, щоб набити собі кишені. Я бачив, як люди сидять без світла. Як люди добираються по воду за кілька кілометрів від свого підвалу до свердловини. Я просто хотів допомогти людям».
Друга причина, яка, за словами Дмитра, підштовхнула його до обіймання посади — необхідність допомогти родині.
«Усі ми залишилися без грошей, без роботи, без нічого. Мені потрібно було працювати, щоб хоча б заробити собі на продукти, на ліки батькові… Нам потрібно було виживати, тому я вийшов [на роботу]», — наполягав він.
Але суд до нього не прислухався і відправив у СІЗО.
Дмитро Герасименко в Індустріальному суді Дніпра, квітень 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Дмитро — не єдиний лиманець, який опинився під арештом за «ведення господарської діяльності у взаємодії з Росією». До СІЗО потрапив мешканець міста, який очолив за окупації газову службу, а також начальник і головний інженер залізничних майстерень, які в Лимані хотіло запустити підприємство «Донецька залізниця».
Захисником Дмитра став Олег Рогов — єдиний практикуючий адвокат, який залишився в Лимані. Адвокатом він став 2010 року, а до цього працював у міліції — керував у місті слідчим управлінням.
Із Герасименком Рогов познайомився давно, ще коли був слідчим. Він вів справу, де Дмитро був потерпілим. Одного разу Герасименко з друзями прогулювався парком і на нього накинувся місцевий п’яний хуліган на прізвисько «Горила».
«Він був явно не при здоровому глузді, вирішив проявити до Герасименка свою неповагу і дуже сильно штовхнув. Дмитро впав, вдарився об бордюр і практично одразу втратив свідомість. Завдяки медикам і тому, що товариші були поруч, його вдалося відкачати. Але втрутитися в конфлікт ніхто не міг, бо від тієї людини можна було все що завгодно очікувати», — згадує Рогов.
Тоді він домігся для «Горили» обвинувального вироку. Тепер, через довгі роки, все змінилося: у ролі обвинуваченого сам Герасименко, а Рогов його захищає. «Горила» відбув покарання, в 2014 році приєднався до бойовиків «ДНР» і зараз у розшуку.
Рогов визнає, що Герасименко, очоливши РЕМ під час окупації, скоїв злочин. Але вважає, що він пішов на це в складних життєвих обставинах. Після затримання Дмитро співпрацював зі слідством і дав свідчення проти членів окупаційної адміністрації. Рогов вважає, що це привід для поблажливості до його підзахисного.
«Я сподіваюся, що суд врахує, що він і визнавав провину, і викривав усіх злочинців так званої «ДНР». Потрібно врахувати, що в нього хворі батьки, і він пішов на цю посаду не зі своєї волі і не для того, щоб збагатитися. Просто необхідно було вижити в тій ситуації», — заявляє Рогов.
На його руці не вистачає фаланги підмізинного пальця. Його ампутували після того, як Олег потрапив у полон до бойовиків «ДНР» під час окупації.
У квітні 2023 року «Ґрати» вирушили до Лиману, щоб детальніше довідатися про його історію, і про те, як місцеві жителі ставляться до звинувачень проти Герасименка.
«Ще все життя попереду, а доводиться вмирати»
За 2022 рік лінія фронту двічі пройшла через Лиман, і тепер він виглядає як місто-привид. Тією чи іншою мірою зруйновані абсолютно всі будинки. Від одних залишилася тільки купа цегли, інші відбулися вибитими вікнами. На вулицях порожньо. Фронт лише за 20 кілометрів, постійно лунають вибухи, і лиманці, які виїхали, не поспішають повертатися.
Адвокат Рогов залишати місто не хоче. Як і не хотів рік тому, коли до міста підбиралися росіяни.
«А куди бігти? Від себе не втечеш. Хотілося залишитися вдома. Тому що іншого дому в мене немає, і не було б», — пояснює Олег.
Він живе в приватному будинку в північній частині Лиману. За парканом, посіченим осколками, з клітки на нас гавкає великий собака — алабайка Джессі.
Алабайка Джесі у дворі Олега Рогова, 20 квітня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Будинок Олега також пошкоджений, як і всі інші в Лимані. Влітку 2022 року в город Рогова прилетіли два снаряди, і ударна хвиля знесла цегляну кладку на одній зі стін. Залишився тільки шар із глини та руберойду.
«Я в сусіда в момент вибуху був, випадково пішов. А так зазвичай я у дворі на дивані сидів. Якби залишився, то [точно б загинув]. У мене тут кодекси лежали і справи адвокатські, усе порозривало», — розповідає Рогов і заводить нас усередину будинку.
Тут тепло — Олег замінив вікна та двері, що вилетіли, і опалює житло дров’яною піччю. Електрику в його районі так досі й не відновили, як і водопостачання та газ.
29 вересня 2022 року Рогов сидів тут же і побачив у вікно, як до його воріт під’їхала «Деу». За старою міліцейською звичкою він запам’ятовує, у кого яка машина, і зрозумів, що це авто замкоменданта міста з «ЛНР». Звідти вийшли люди у формі, випустили по алабайці Джессі автоматну чергу і увірвалися в будинок.
«Одягли мішок і сказали: «Адвокате, любиш Україну? Слава Україні!». Завантажили в багажник Деу і вивезли туди, де в них знаходилося керівництво комендатури недалеко від моєї вулиці. Вони петляли, але я майже все життя майже безвилазно проживав у Лимані й орієнтуюся по місту непогано», — згадує Рогов.
Олег показує нам білий будівельний мішок, який йому одягли на голову — знову ж таки за міліцейською звичкою він зберігає його як речовий доказ.
«Вони одягли, запитують: «Не сильно?». Кажу: «Не сильно». Так вони ще більше затягнули. Але вони ж ті ще фахівці, руки зв’язали абияк. А мене ж не дарма в армії вчили. Джгут зняв, звільнив руки і мішок вдалося прокусити. А інакше б задихнувся», — розповідає Рогов.
Бойовики привезли його в комендатуру і почали жорстоко бити руками і прикладом автомата. Паралельно вони допитували Олега про його зв’язки з Україною. Бойовики звинувачували Рогова, що він навідник і здає російські позиції знайомому зі Львова. Вони казали, так їм розповіли сусіди Олега.
«ЛНРівці» били автоматом по руках і побачили на руці в адвоката церковну печатку — перстень, який він купив у Святогірській Лаврі — одному з головних центрів Московського патріархату в країні. Бойовики запитали, що це.
«Кажу: «Ви ж віруючі, знаєте Арсенія (намісника Святогірської Лаври — Ґ)? А вони: «В українських попів віруєш?». Я кажу: «Я взагалі-то в Святогірську Лавру їжджу, до чого ви її відносите, я не знаю». Вони відповідають: «Ти ще багато розмовляєш!?». І почали бити прикладом по пальцю», — розповідає Олег.
За його словами, під час допиту і тортур зовні він намагався не панікувати і зберігати спокій.
«Усі ставили одне й те саме запитання: «А ти чому такий спокійний?». А я ж в армії служив, тим паче в Радянському союзі, і в бойовому підрозділі, нас усьому цьому вчили. Плюс дав про себе знати двадцятирічний досвід у міліції. Завдяки організму і виробленому самозахисту мені вдалося вижити», — міркує Рогов.
Він зізнається, що спокій був тільки зовнішнім. Внутрішньо йому було дуже страшно.
«Думав: ще все життя попереду, а доводиться вмирати. Якщо чесно, я вже не сподівався, що все закінчиться позитивно», — каже Рогов.
Адвокат Олег Рогов показывает мешок, который ему надели на голову боевики «ЛНР». Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Після побиття бойовики, не знімаючи з голови Олега мішок, знову завантажили його в машину і відвезли на позиції російських солдатів. Там вони витягли його і сказали, що він перебуває на мінному полі та наказали йти вперед.
«Чи було те мінне поле — не можу сказати. Вони сказали: «Може пощастить і пройдеш, а ні — то заодно розмінуєш», — згадує Олег.
Він залишився на місці і тоді бойовики пустили в нього над головою автоматну чергу, імітуючи розстріл.
Невдовзі туди під’їхав хтось із російських офіцерів. «ЛНРівці» сказали, що привезли українського навідника. Росіянин запитав, чи знайшли вони докази. Їх не було, і росіянин наказав відпустити Олега.
«Вони посадили мене в автомобіль і привезли до в’їзду в мій мікрорайон. Сказали: «Зараз ми тебе висадимо. Не знімай мішок і не повертайся». Викинули перед мостом і все», — каже Рогов.
Він дійшов додому. Сусіди допомогли обробити йому рани і вкололи антибіотик. Наступного дня російські війська відступили з Лиману.
Олег звернувся в лікарню. Виявилося, що в нього зламані обидві руки. Лікарі також оглянули розтрощений палець і вирішили його ампутувати — інакше почалася б гангрена.
Досі, через сім місяців після полону, Олег відновився не повністю. Права рука працює тільки на тридцять відсотків, йому складно навіть писати.
Алабайці Джессі пощастило — у неї не влучили. Але тепер вона агресивно реагує на всіх людей у військовій формі.
Я запитав у Олега, чому після всього, що йому зробила Росія, він захищає електрика Дмитра Герасименка, якого звинувачують у сприянні цій країні. Рогов сказав, що не бачить у цьому протиріччя.
«Я Діму знаю вже понад 15 років. Він цілком нормальна адекватна людина. У цій ситуації потрібно йому допомогти, — пояснює Олег. — З людьми, які пов’язані з насильницькими діями, я не спілкуюся. Їх для мене не існує. А Діма, можливо, і неправильно повівся в тій ситуації, оступився. Але треба дати йому можливість у цьому житті отримати хоч якесь благо. Тим паче в нього зараз дружина пішла в декрет. Нехай він краще дітей виховує».
«Світло було потрібне нам, а не окупантам»
Сивий старий відчиняє ворота і, накульгуючи, заводить до свого подвір’я в північній частині Лиману. Це Микола Герасименко — батько Дмитра. На подвір’ї лежать старі віконні рами — їх повибивало торік під час обстрілу. У хаті на столі — гора пігулок.
У 2009 році Микола пережив інсульт. Йому паралізувало половину тіла і він відновлюється досі. Герасименко-старший підтверджує, що син залишився в окупованому місті через нього. Дмитро вмовляв його виїхати, але він навідріз відмовився.
На думку Миколи, звинувачення на адресу сина перебільшені, і він не завдав шкоди Україні.
«Він нічого такого не робив… Я адвоката найняв, кажу: «Олежку, ти ж це опротестуй». А то чіпляють херню якусь. Як за Радянського союзу ярлики чіпляли, так і зараз стало», — обурюється чоловік.
Батько Дмитра Герасименка Олександр, 20 квітня 2023 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Герасименко-старший визнає, що суд має покарати його сина, «але не сильно».
«А за що сильно карати? Подивлюся навколо: ті здавали, той збори вів, той агітував. А в Дімки нічого такого взагалі немає! Жодного доказу. Може, хіба щось намалювали», — бурчить Микола.
Недалеко від його будинку ми зустрічаємо Тамару — голову вуличного комітету. Вона давно знайома з Дмитром і також вважає, що його звинувачують даремно.
«Світло то хотіли ми, а не окупанти. Окупанти розвернулися і поїхали, а світло хотіли ми. І працювати він пішов, тому що опинився без роботи. Та й не було фахівців, як він. Він такий башковитий хлопчик», — каже Тамара.
На її думку, всі колаборанти, які реально завинили перед Україною, втекли разом із російськими військами.
«Треба тих, хто вже виїхав, ловити. Я ось, припустимо, не відчуваю за собою ніякого грішка і тут залишилася. А ті, хто реально Росії допомагали, тих треба карати», — вважає Тамара.
Інакше роботу Герасименко оцінює мер Лиману Олександр Журавльов. Сам він залишив місто разом з українськими військами за день до окупації і повернувся одразу після звільнення.
Ми зустрічаємо Журавльова за роботою в одному з комунальних будинків. Як і всі будівлі в місті, ця теж пошкоджена: паркан посічений осколками, води немає, замість скла на вікнах — дошки.
Журавльов категоричний і вважає, що Герасименко скоїв злочин і його нічого не виправдовує.
«Ті, хто пішли працювати з окупантами, порушили закон, ось і все. Вони показували роботу для картинки. Якби всі, хто тут залишилися, розвернулися [до окупантів спиною] і не годували їх, вони б зрозуміли, що їх ніхто не чекає. Був маленький відсоток [жителів, які пішли на співпрацю], окупанти на ньому піарилися, і все», — заявляє Журавльов.
Ми уточнюємо, на яке покарання, на його думку, заслужив Герасименко.
«Я не суддя, не законодавець і не юрист, — відповідає мер. — Але, якщо їм хотілося в Росію — збирайте сумочку, їдьте туди і живіть. А ми будемо відбудовувати нашу країну. Нехай нас буде менше, але ми знатимемо, до чого ми прагнемо і чого хочемо».
«Це його ніяк не виправить»
Дмитро під конвоєм заходить до зали засідань у кайданках, скутих за спиною. Лиманський суд згорів під час боїв за місто, і тепер усі справи про злочини, вчинені там, розглядаються в Дніпрі — в Індустріальному районному суді. У тому числі справа Герасименка. Сьогодні тут відбудуться фінальні дебати.
Раніше як свідки обвинувачення тут виступили лиманці, які працювали в РЕМ під керівництвом Дмитра. Двом із них СБУ також оголосила підозру в колабораціонізмі. Перший — це головний інженер підприємства, він також опинився в СІЗО. Друга підозрювана очолювала службу з обслуговування абонентів. Її так само заарештували, але потім апеляційний суд відпустив її під домашній арешт через проблеми зі здоров’ям.
Усі свідки підтвердили, що Дмитро очолював РЕМ під час окупації. Але заявили, що він не ставив окреме завдання під’єднати світло до будівлі окупаційної адміністрації та поліції. Також вони заявили, що РЕМ не надавав жодних платних послуг, хоча прокуратура стверджувала протилежне.
Першим на дебатах слово бере прокурор Олександр Луценко. Читаючи промову з листка, він оголошує: вину Герасименка доведено повністю. Він просить суд позбавити його волі на чотири роки. Чому Герасименко заслужив саме на таке покарання, а не на умовний термін або штраф, прокурор не уточнює.
Засідання Індустріального районного суду у справі Герасименка, 21 березня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Слідом виступає адвокат Олег Рогов. Він визнає, що його клієнт справді скоїв злочин. Але додає, що як житель Лиману, він ставиться до його вчинку з розумінням.
«Мій підзахисний, як і багато лиманців, які залишилися на окупованій території, стали заручниками цього дійства… Представники так званої «ДНР» надавали якусь їжу, але це було буквально раз чи два за весь період окупації. Людям якось потрібно було виживати в цьому скрутному становищі», — заявляє адвокат.
Він нагадує судді, що Герасименко не хотів очолювати РЕМ, йому не пропонували іншої посади. І якби він відмовився, невідомо, як би склалася його доля.
«Не погодившись із такою думкою, можна було просто за доносом поїхати в Донецьк у підвали УБОЗу, де тримали полонених як цивільних так і військових. Або потрапити просто під розстріл. Я переконався в цьому на своєму досвіді, коли потрапив у полон до комендатури так званої «ЛНР» і пройшов там тортури і всі кола пекла», — каже Рогов.
Справу розглядає молодий суддя Євген Волошин. Він майже не дивиться на учасників процесу, перебирає документи і робить позначки ручкою.
Рогов заявляє, що Герасименко та його підопічні зберегли майно лиманських електромереж, зокрема, машини та дроти. Якби не вони, на думку адвоката, росіяни розграбували б підприємство. Про те саме говорили і свідки.
Рогов також наводить як аргумент слова президента Володимира Зеленського, які той виголосив у відеозверненні до українців у жовтні 2022 року
«Якщо людина не служила окупантам і не зрадила України, то немає підстав вважати таку людину колаборантом… Якщо людина залишилась українським працівником української комунальної служби і, наприклад, допомагала зберегти енергопостачання для людей, то не можна в чомусь таку людину звинувачувати», — заявив Зеленський.
Рогов вважає, що випадок Герасименка повністю підпадає під ці слова.
Адвокат просить також врахувати, що в більшості випадків суди не позбавляють волі за «ведення господарської діяльності у взаємодії з Росією». Рогов проаналізував усі вироки за цією частиною статті про колабораціонізм від початку вторгнення. До того моменту таких рішень було 22. В 11 випадках підсудні отримали умовні строки, у 8 — штрафи і тільки в трьох — реальні строки.
Один із цих трьох вироків виніс суддя Волошин. До цього він розглядав справу Петра Муравльова — літнього лиманця, який під час окупації став начальником залізничних майстерень. Його захист теж просив суд увійти в складне становище, в якому опинився обвинувачений. За словами адвоката, під час окупації йому потрібно було прогодувати сім’ю, і він не нашкодив Україні своєю роботою. Колектив під керівництвом Муравльова навіть не встиг запустити майстерні до деокупації і тільки займався прибиранням будівель, зруйнованих через обстріли. Проте суддя Волошин засудив його до трьох років колонії, хоча в підсудного є важкі хронічні хвороби.
Суддя Індустріального суду Дніпра Євген Волошин, 15 серпня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Рогов закликає суддю проявити до Герасименка більше поблажливості. Він просить обмежиться штрафом у 17 тисяч гривень, забороною обіймати керівні посади та конфіскацією автомобіля.
Дмитро встає з лави, щоб виступити з останнім словом. Він укотре визнає провину і каже, що розкаюється.
«Я в жодному разі не хотів нашкодити нашій державі. Я скоїв цей злочин внаслідок збігу непростих обставин. Працюючи на цій посаді, я не займався ні політичною, ні агітаційною роботою, ніяк не представляв адміністрацію міста. Я займався тільки відновлювальними роботами в Лимані та намагався максимально зберегти Краснолиманський РЕМ від неминучого пограбування», — запевняє Дмитро і теж просить не позбавляти його волі.
Суддя Волошин віддаляється до нарадчої кімнати. Уже за п’ять хвилин він повертається і скоромовкою зачитує вирок: визнати Герасименка винним і засудити до трьох років колонії. Він також конфіскував усе майно Дмитра і заборонив йому протягом десяти років обіймати керівні посади та обслуговувати електромережі.
Суддя залишає залу, і конвоїри знову застібають Дмитрові наручники за спиною.
«Дмитре, ви погоджуєтеся з вироком? Що далі плануєте робити?» — підбігає до нього журналістка телеканалу «Прямий».
«Дівчина, без коментарів», — роздратовано відповідає він, прямуючи до виходу.
Волошин оголосив тільки резолютивну частину вироку. Але одразу після оголошення видав учасникам процесу повний текст рішення. У вироку суддя не пояснив, чому не призначив Дмитру м’якшого покарання. Він також ніяк не прокоментував доводи захисту. На думку адвоката Рогова, це означає, що рішення було написано ще до дебатів.
Адвокат розчарований вердиктом і збирається його оскаржити.
«Мій підзахисний скоїв не тяжкий злочин. Навіщо його було брати під варту, я сказати не можу, — коментує рішення Рогов. — На волі він би приніс істотнішу користь державі. Наприклад, ремонтував би автомобілі нашим військовим. Це куди корисніше, ніж утримувати його в слідчому ізоляторі за рахунок держбюджету. Це його виправить? Це його ніяк не виправить».
«Вина моя є, як не крути»
За три місяці, 31 серпня нацгвардійці знову заводять Дмитра в бокс із прозорими стінками — цього разу до зали Дніпровського апеляційного суду. Тут у Герасименка більше шансів опинитися на волі. Цей суд більш поблажливо ставиться до лиманців, обвинувачених у колабораціонізмі.
Раніше тутешні судді замінили реальний термін на умовний Петру Муравльову, який був начальником залізничних майстерень за окупації. Підставою були його проблеми зі здоров’ям, що посилилися під вартою. Апеляційний суд також відпустив з-під варти лиманця Сергія Степанова, який керував газовою службою. Судді визнали, що в його справі не вистачає доказів і підозра необґрунтована.
Апеляцію Герасименка розглядають троє суддів під головуванням Оксани Піскун. Засідання починається з того, що адвокат Рогов просить її долучити до справи свідоцтво про народження дитини Дмитра. У червні дружина Герасименка народила сина, його назвали Вадим.
На правій руці Рогова, на якій бракує фаланги пальця — свіжий шрам. 8 липня росіяни обстріляли ринок, куди адвокат приїхав за продуктами. Осколок влучив Рогову в руку в районі зап’ястя, хірургам вдалося його вилучити.
Адвокат Олег Рогов, 21 березня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Олег просить суддів скасувати вирок першої інстанції. Він заявляє: Індустріальний суд визнав Герасименка винним у тому, чого він не скоював — що РЕМ під його керівництвом цілеспрямовано підключав до будівлі поліції і надавав платні послуги.
«Суд призначив моєму підзахисному максимальне покарання. Але не врахував, що стаття, за якою він обвинувачується — не тяжка. Законодавці дали можливість більш м’якого покарання людям у зв’язку з обставинами, які склалися на окупованій території. Тому цей вирок — це занадто», — обурюється Рогов.
Він звертає увагу, що суд також конфіскував у Герасименка майно, але не вказав яке саме, хоча, згідно із законом, мав це зробити.
Слово бере сам Герасименко. Він знову визнає провину і розкаюється в тому, що став начальником РЕМ. Але скаржиться, що суд у вироку допустив багато неточностей і приписав йому те, чого він насправді не робив. Наприклад, що він пішов з посади «у зв’язку з початком активної фази деокупації Лиману». Дмитро наполягає, що насправді звільнився, коли закінчився випробувальний термін.
Герасименко також не згоден із тим, що став начальником РЕМ через «корисливий умисел».
«Мені не зрозуміло, чому обвинувачення дійшло такого висновку. На роботу я був змушений виходити, тому що моя дружина, мій старий батько, моя стара бабуся, а також я сам залишилися за лінією фронту без засобів до існування», — обурюється Герасименко.
Він просить переглянути вирок і пом’якшити покарання.
«Ті, хто не був в окупації, не можуть собі уявити, як це — жити без світла, газу і тепла… Якби електроенергія не надійшла до настання холодів, багато хто б просто змерз, оскільки для роботи системи опалення потрібна електрика. Так, я скоїв злочин, і глибоко шкодую. Але все-таки сподіваюся, що своїми діями врятував життя хоча б одному жителю мого міста», — читає він заготовлену промову з листка.
Прокурор Тимошенко просить відхилити скаргу Герасименка, який, на його думку, працював під час окупації на підрив національної безпеки України.
«Хоча Герасименко і вчинив не тяжкий злочин, варто взяти до уваги, що він скоєний в умовах воєнного стану та окупації Лиману, коли вчинялися воєнні злочини, затримувалися громадяни України, захоплювалися адміністративні будівлі», — каже він, також читаючи з листка.
Прокурор не згоден, що в підсудного не було корисливого мотиву.
«Він сказав, що пішов працювати заради зарплати, яку отримував від окупантів. Тому вказане твердження прошу не приймати», — каже він.
Дмитро Герасименко в Індустріальному районному суді, 11 квітня 2023 року. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Судді видаляються до нарадчої кімнати і невдовзі повертаються з готовим рішенням . На відміну від Індустріального суду колегія прокоментувала кожен аргумент адвоката.
Судді постановили: їхній колега з першої інстанції справедливо визнав провину Дмитра повністю доведеною. Зокрема в тому, що РЕМ під його керівництвом планував підключити до електроенергії окупаційну адміністрацію. Судді звернули увагу: один зі свідків усе ж сказав, що підприємство відновлювало мережі в районі, де розташовувалася мерія.
Апеляційний суд вирішив, що в Дмитра все ж таки були корисливі мотиви, бо він пішов працювати, зокрема, заради грошей.
Але судді не погодилися з покаранням, яке призначив Герасименку районний суд. Вони вказали в рішенні: Дмитро розкаявся, допомагав розкрити злочин, публічно не підтримував дії Росії, у нього літній батько і бабуся і щойно народився син. Судді вирішили, що тюремний термін — це занадто суворе покарання з урахуванням цих обставин. На їхню думку, для виправлення його не обов’язково ізолювати від суспільства. Замість цього вони призначили йому два роки випробувального терміну.
Погодившись із захистом, суд також скасував конфіскацію майна. Судді вирішили, що Індустріальний суд необґрунтовано заборонив йому обслуговувати електромережі й у такий спосіб позбавив Герасименка засобів до існування. Апеляційний суд повернув йому право працювати за професією.
Судді залишають залу, а конвоїри відчиняють Дмитру двері скляного боксу. Він сяє і не може повірити в те, що трапилося.
«Я допускав, що так усе розгорнеться, але давав відсотків п’ять-десять. Чесно, для мене це дуже несподівано, — зізнається Дмитро. — Але протягом суду я бачив, що судді мене намагалися слухати, уважно дивилися. Не так холодно поставилися [як попередній суд], справді намагалися вникнути в ситуацію».
Прокуратура ще може подати на вирок касаційну скаргу до Верховного суду. Відомство не відповіло на запитання «Ґрат», чи буде воно це робити.
Адвокат цього не виключає, але налаштований оптимістично. Як і Герасименко, він не очікував, що апеляційний суд відпустив Дмитра, і не приховує радості.
«Не все безнадійно. Сподіваємося на краще, боремося далі», — коментує він рішення, усміхаючись.
Дмитро каже, що його головні плани на майбутнє — повернутися до Лиману, возз’єднатися з сім’єю і обійняти новонародженого сина. Покарання, яке йому призначили, Герасименко вважає адекватним.
«Вина моя є, як не крути, — міркує він. — Я вважаю, що все справедливо».
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для півдня та сходу України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
