7 липня російські військові звільнили з полону Владислава Буряка — 16-річного сина Запорізької районної військової адміністрації Олега Буряка. Підліток був у полоні три місяці. Росіяни затримали його 8 квітня, коли Влад намагався виїхати з окупованого Мелітополя до Запоріжжя. За його словами, майже весь час його утримували в одиночній камері, а з сусідніх приміщень часто долинали крики людей, яких катували.

Підліток розповів «Ґратам», як пережив ці три місяці. Обережно, деякі сцени можуть вас шокувати.

Затримання

На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну голова Запорізької районної адміністрації Олег Буряк та його син Владислав мешкали окремо. Чиновник — розлучений із його матір’ю і перебував у Запоріжжі, а Влад із сестрою, мамою та дідом — у Мелітополі.

Російські війська увійшли до міста вже на другий день війни, і глава адміністрації запропонував колишній дружині з дітьми перебратися до Запоріжжя. Після довгих умовлянь екс-дружина з дочкою виїхали за кордон — нині вони у Швейцарії. А 16-річний Влад відмовився їхати — він хотів залишитися з дідусем, який мав четверту стадію раку.

«Влад зайняв принципову позицію: поки дідусь живий, я його не покину. Восьмого квітня, у суботу о 5:45 дідусь помер. Влад попрощався з ним. І о восьмій ранку ми посадили його на приватний автомобіль, в якому їхали [в Запоріжжя] дві жінки та троє неповнолітніх дітей», — згадує Олег Буряк у розмові з «Ґратами».

За словами самого Влада, машина виїхала о 9-й ранку і за дві години зупинилася на останньому російському блокпості в місті Василівка навпроти кафе «Чумацький стан».

«Я сидів у телефоні щось дивився, що саме не пам’ятаю. До нас підійшов російський військовий, почав ставити питання: Ти мене знімаєш? Ти знімаєш наш блокпост, техніку?». Я сказав: ні», — розповідає Влад.

Російський військовий взяв його телефон, переглянув фотографії, листування у месенджерах і знайшов у телеграмі канали українських ЗМІ, які йому не сподобалися.

«Сказав мені вийти з машини, показав ці групи, запитав, що це таке. Потім він наставив на мене автомат і сказав: може мені тебе зараз розстріляти чи розбити телефон?» — переказує Влад.

Військові відвели Влада до «Чумацького стану», де перевірили документи і провели допит. Приблизно через три години машину, в якій їхав підліток, пропустили далі, і автомобіль поїхав без нього.

«Жінки казали: ми без Влада не поїдемо. Їм кажуть: якщо не поїдете, то й вас закриємо, — розповідає Буряк-старший. — Звичайно, їм треба було рятувати своїх дітей. Вони поїхали. У мене до жінок взагалі жодних претензій немає».

Буряк-старший припускає: під час перевірки росіяни зрозуміли, що Влад є сином чиновника і може бути цінним заручником.

За словами самого Влада, після короткого допиту його посадили у військову вантажівку і відвезли до будівлі василівського відділення поліції, зайнятої росіянами.

«Щоб не заважав, його фізично прибрали зі шляху». Як росіяни в Запорізькій області викрадають українських чиновників і створюють окупаційні адміністрації

Полон

Росіяни помістили Влада у камеру і ввечері відвели на ще один допит.

«Вони почали мені ставити питання на кшталт: як я ставлюся до війни, чи я вважаю їх фашистами, орками, окупантами. Запитували, хто я, чим цікавлюся. Через 20-30 хвилин мене знову відвели до камери. Сказали, що завтра вивезуть евакуаційним автобусом, але ніхто мене не вивіз», — розповідає Влад.

За його словами, він сидів у одиночній камері площею два на три метри. Там стояло металеве ліжко зі старими подушкою і матрацом. У камері був туалет, але злив не працював.

Через стрес і страх перші чотири дні Влад відмовлявся від їжі. Годували в основному кашами та консервами.

На третій день до нього підселили мешканця Василівки Владислав відмовився називати його ім'я та прізвище, пославшись на таємницю слідства щодо цього епізоду . За словами підлітка, його затримали, оскільки він «випивав із трьома друзями, які стріляли по росіянах, коли вони заходили в місто».

«Дві години його катували. Він розповів усе у подробицях, як його катували струмом. Знімали штани, електрошокером били по статевих органах. Згодом ця людина порізала собі вени кришкою від консервної банки в камері при мені», — сказав Влад.

За його словами, чоловік не помер. У камеру одразу зайшов конвоїр, і пораненого відвезли до лікарні. Буряк не знає, що з ним було далі.

Після цього в камеру до Влада нікого не підселяли, він залишався один. Невдовзі він втомився від самотності і запитав у конвоїрів, чи є для нього якась робота. Він почав допомагати на кухні і прибирати приміщення. Підліток стверджує, що раз на кілька днів йому доводилося прибирати «катівню» — приміщення, де росіяни допитували і катували полонених.

«Там дуже багато було крові: тампони з кров’ю, вата з кров’ю. Сміття виносив, підлогу відтирав від плям крові», — згадує Влад.

За його словами, росіяни «ставилися до нього нормально» і не застосовували силу. Але Влад каже, що все одно постійно боявся, що його будуть бити.

«Дуже було страшно, неймовірно страшно. Бо там катували людей. Люди кричать, ти все це чуєш», — розповів Буряк.

Раз на 8-10 днів йому дозволяли зателефонувати з батьками на кілька хвилин. Згодом Владу вдалося роздобути книги.

«Найбільше сподобався Володимир Дудінцев «Білі шати», Валентин Пікуль «Честь маю» — теж дуже цікава книга. Василь Гройсман «Сталінград», «Злочин і кара» Достоєвського. За ці дні я прочитав тисяч п’ять сторінок», — з гордістю каже Влад.

Звільнення

Наступного дня після затримання Влада його батькові зателефонував переговорник із російської сторони Олег Буряк відмовився називати його ім'я, посилаючись на таємницю слідства , щоб обговорити умови звільнення. Чиновник не розкриває подробиць. Зазначає лише, що переговори спочатку не дали результату, і тоді він вирішив заявити про викрадення сина публічно і зібрав прес-конференцію.

Паралельно він особисто продовжував переговори з росіянами, координуючи свої дії з владою. Процес дав результат на початку липня.

«З того боку людина зателефонувала і сказала: готова віддати Влада. Домовилися, що наступного дня. Наступного дня я йому дзвоню, він каже: мені ще треба з кимось поговорити. Я йому один раз зателефонував, другий. А він: я тебе сам наберу. День закінчився, сам не набрав. Я пишу смску, він читає і не відповідає. Я три ночі не спав, три доби в цьому всьому бився», — згадує Буряк-старший.

Увечері 6 квітня йому зателефонував сам Влад і сказав, що завтра його звільнять. Так і сталося. За словами підлітка, російські військові довезли його до блокпоста і посадили в автобус із цивільними, що їхав із окупованої території в Запоріжжя. У селі Кам’янське його зустрів батько.

«Спочатку важко було проявляти емоції. Впродовж 90 днів ми з татом не показували емоції. Тому що вираження емоцій — це ціна життя. А коли минули вже хвилина-дві, нарешті пішли сльози радості», — поділився враженнями Влад.

Його батько сказав «Ґратам», що у момент зустрічі відчув, як «частина серця повернулася назад».

«Те, що відірвалося від серця, повернулося назад. Нехай спаяне, пришите, приклеєне. Емоції були складні. Тому що ти 90 днів контролював себе, не давав можливості виходу почуттів, щоб не зірватися. Люди ж в депресію впадають, в інші крайнощі, а потім що? Я ж йому потрібний був сильний. Щоб коли він зі мною розмовляв, відчував підтримку і силу», — сказав чиновник.

На яких умовах росіяни звільнили Владислава, його батько не розкриває.

Голова Запорізької районної адміністрації Олег Буряк із дітьми. Фото: з архіву Олега Буряка

Цього року Влад закінчив 10 клас, наступного року закінчує школу. Чим займатиметься, підліток поки що не вирішив.

«Я дуже сильно подорослішав, — каже Влад. — Якщо до восьмого квітня я був звичайнісіньким підлітком, то після всієї цієї ситуації я дуже виріс. Дуже сильно вплинуло, що постійно чув звуки тортур, бачив кров, чув крики людей. Це була дуже сильна робота над собою — самоконтроль, спроби стримувати себе та не показувати емоцій».