Частина Запорізької області два місяці перебуває під окупацією російських військ. Місцева влада Мелітополя, Бердянська, Енергодару та менших населених пунктів відмовилася співпрацювати із загарбниками, а мешканці влаштували проукраїнські протести. Тоді російські військові і спецслужби почали викрадати українських чиновників, активістів і навіть їхніх родичів та паралельно створювати окупаційні адміністрації. За даними української влади, станом на 28 квітня, з початку війни росіяни викрали в області 213 цивільних осіб.

«Ґрати» поговорили з родичами тих, хто зник, і звільненими полоненими та розповідають, як росіяни силою примушують запорожців до лояльності.

Непокірний Мелітополь

Вранці 11 березня міський голова Мелітополя Іван Федоров працював у кабінеті, облаштованому у місцевому будинку культури імені Тараса Шевченка. На той час російські військові вже захопили будівлю міськради, тож мерові довелося переселитися.

Раптом до кабінету зайшли озброєні люди у формі. Один із них представився працівником прокуратури «ЛНР» і заявив, що мер — затриманий.

«Одягнули мішок на голову, посадили в машину і відвезли до мелітопольського відділення поліції, до ізолятора. Там із перших днів — окупаційна адміністрація. Наших там не залишилося», — розповів пізніше сам Федоров.

Мер Мелітополя Іван Федоров. Фото: його сторінка у фейсбуці

Мелітополь — друге за чисельністю місто Запорізької області. До війни тут мешкало близько 150 тисяч людей. 25 лютого, на другий день війни, колона російської бронетехніки без бою увійшла в місто. Мелітополь захопило угрупування з анексованого Криму, розташованого за 120 кілометрів.

У перші дні окупації місцеві мешканці виходили на проукраїнські мітинги і намагалися блокувати військову техніку на дорогах. Мер Іван Федоров відмовився співпрацювати з росіянами, продовжив керувати містом і щодня записував відеозвернення щодо ситуації на тлі жовто-блакитного прапора.

Після його затримання прокуратура «ЛНР» оголосила, що відкрила проти Федорова справу про сприяння терористичній діяльності. Відомство пояснило це тим, що мер «надавав фінансову та іншу допомогу «Правому сектору» у скоєнні злочинів проти мирних мешканців Донбасу».

Наступного дня сотні мелітопольців зібралися на акцію протесту біля будівлі райради, де розташувалися російські військові. Вони скандували «Федорова!» і «Поверніть мера». У відповідь росіяни не лише не повернули главу міста, а й викрали організаторку акції, мелітопольську громадську громадськість Ольгу Гайсумову.

Того ж дня депутат мелітопольської міськради від «Опозиційного блоку» Галина Данильченко записала відеозвернення, в якому назвала себе виконувачкою обов’язків мера. Вона заявила, що її головне завдання — «підлаштувати всі механізми під нову реальність». Про долю викраденого Федорова депутатка не промовила й слова.

«Незважаючи на всі наші зусилля в місті, ще є люди, які намагаються дестабілізувати ситуацію, які закликають вас до екстремістських дій. Я вас прошу, будь ласка, будьте розсудливими, не піддавайтеся на ці провокації», — закликала Данильченко городян.

Мелітопольці її не послухалися і, як раніше, виходили на протести щодня. Російські військові почали розганяти їх силовими методами. 14 березня росіяни оточили площу, де збиралися протестувальники, і, за словами очевидців, декого побили. Наступного дня частину участиків акції затягли в автомобіль, вивезли за місто і висадили у полі за 50 кілометрів від Мелітополя.

16 березня мер Федоров вийшов на волю. Росія обміняла його на дев’ятьох солдат. П’ять діб він провів в ізоляторі у мелітопольському відділенні поліції. За його словами, викрадачі його не били, але застосовували психологічний тиск.

«У камері, коли зі мною були переговори, коли від мене потрібно було щось отримати, часом було п’ять, шість, сім військових навколо зі зброєю. Вони мене руками не чіпали, але повірте, коли семеро людей зі зброєю знаходяться поруч, — цього достатньо, щоб переконливо довести свою позицію. Або в сусідній камері когось катували — і були чутні крики, які психологічно тиснуть так, що це абсолютно точно можна порівняти з тиском, тортурами», — розповів він після звільнення.

У полоні росіяни змусили Федорова підписати заяву про звільнення і призначення Данильченко виконуючою його обов’язки. Проте мер наполягає, що юридичної сили це не має.

Глава окупаційної адміністрації Мелітополя Галина Данильченко. Фото: телеграм-канал «Адміністрація міста Мелітополя»

Українським законодавством передбачено, що лише міськрада може відправити у відставку міського голову. Більшість депутатів відмовилися це робити. 13 березня вони зібралися на позачергову сесію та замість погодження кандидатури Данильченко закликали СБУ притягнути її до відповідальності за державну зраду.

За тиждень росіяни відпустили і громадську діячку Ольгу Гайсумову, затриману на мітингу.

«Сім днів мене тримали з мішком на голові. Я втратила лік днів. За внутрішніми відчуттями це була будівля військкомату. Але точно сказати не можу, бо завозили і вивозили мене з мішком на голові. На допити водили у три різні кімнати. Було дуже холодно — будівля не опалюється», — розповіла вона місцевому виданню «РІА Мелітополь».

За її словами, росіяни також не застосовували до неї сили, але намагалися завербувати. Відпустили лише після того, як вона підписала документи про співпрацю та відмову організовувати мітинги.

«Яка денацифікація? Я — російськомовний єврей»

Через два дні після викрадення мера, 13 березня, російські військові прийшли ще за одним місцевим чиновником — головою мелітопольської райради Сергієм Приймою. Він також відмовлявся співпрацювати з окупантами і брав участь у проукраїнських мітингах. Вранці до його будинку під’їхали два джипи і мікроавтобус, з яких вийшли близько 20 людей у ​​формі.

«Постукали у двері, батько відчинив, — розповів «Ґратам» син чиновника Владислав Прийма, який сам живе у Харкові. — Вони перерили там усе: шафи, совали меблі, крісла, столи. Незрозуміло, що шукали. Забрали мобільні телефони батька, матері та [15-річної] сестри. Потім сказали батькові взяти зарядку від телефона, речі і забрали».

Голова Мелітопольської райради Сергій Прийма. Фото: його сторінка у фейсбуці

За словами сусідів, росіяни виводили його з мішком на голові і руками за спиною. Йдучи, військові сказали дружині затриманого Наталі Приймі, що відпустять чоловіка через кілька годин, проте цього не сталося. Щодня Наталя ходила до райради, військкомату та відділення поліції, в яких розташувалися російські військові, але там відмовлялися повідомляти про долю чоловіка.

«Перші два тижні її щодня просили писати заяви про викрадення. А потім їй навіть заяви не дозволяли писати. У деякі будинки вже навіть не пускали, казали, що російські солдати не викрадають людей. Інші казали: викрали не ми, а вищі», — розповів син викраденого.

Наступного дня після зникнення Прийми президент Володимир Зеленський видав указ про розпуск мелітопольської райради. Тим часом, заступник викраденого чиновника Андрій Сигута оголосив себе головою Мелітопольської районної адміністрації.

Дружина Прийми звернулася до нього з проханням допомогти у звільненні чоловіка, але він, за словами сина зниклого, відмовився.

«Він почав говорити: ось я йому казав, щоби не висловлював свою позицію. А він мене не послухав, тому його й схопили», — переказав розмову Владислав Прийма.

24 квітня його батько нарешті вийшов на волю після 41 дня в полоні. Сам він поки що відмовляється від інтерв’ю, а сім’я не розголошує умови, на яких його звільнили.

Його син Владислав розповів «Ґратам», що весь цей час батька утримували у Мелітополі, у підвальному приміщенні площею п’ять квадратних метрів. Де знаходиться цей будинок, Прийма-старший не зрозумів.

«Його не били. Перші два дні давали лише склянку води. Потім почали давати дві склянки води і військові галети. На другий тиждень — також дві склянки води і половину невеликої миски макаронів», — розповів Владислав.

За його словами, зараз батько почувається нормально, тільки сильно схуд.

Поки Прийма був у полоні, окупаційна адміністрація намагалася зміцнити контроль над регіоном. У відеозверненнях самопроголошена голова Галина Данильченко запевняє, що Мелітополь повертається до нормального життя: працюють комунальні служби, запрацював басейн і льодовий палац, проводяться міські свята.

Про досягнення нової мерії розповідають російські телеканали, мовлення український — припинилося. Сайт місцевої газети «Мелітопольські відомості», яка виходила з 1990 року, продовжував висвітлювати події у місті, і російські військові спробували тиснути на його працівників.

21 березня військові затримали трьох журналісток «МВ», власника газети Михайла Кумока, а також його дружину та доньку. Росіяни відвезли сім’ю до будівлі райдержадміністрації. За словами Кумока, там працівник ФСБ поскаржився йому, «що перед ним стоїть завдання заспокоїти ситуацію в місті, а «Мелітопольські відомості» дестабілізують ситуацію».

«Я їм пояснив, що сайт абсолютно адекватно відображає ситуацію. А він: нас, мовляв, називають окупантами. Я говорю: розкажіть, як вас називати? Вас сюди ніхто не кликав. Він почав мені розповідати про денацифікацію. Я йому сказав: ну мені навіщо ви ці речі розповідаєте? Я — російськомовний єврей. Жодної дискримінації 30 років не відчував. Наші медіа в більшості російською мовою», — переказав Кумок зміст розмови «Ґратам».

Власник газети «Мелітопольські відомості» Михайло Кумок. Фото: його сторінка у фейсбуці

Працівник ФСБ запропонував йому співпрацювати, але власник газети відмовився, заявивши, що «не для того 30 років створював незалежні медіа, щоб під вас лягати». Після чотиригодинної розмови сім’ю відпустили, але налякали, що дочка видавця газети може «потрапити на підвал».

Кумок припускає, що їх швидко звільнили, оскільки, крім українських паспортів, у них є ізраїльські. Після затримання Кумок вирішив призупинити роботу сайту через небезпеку для працівників. Його донька Тетяна Кумок активно веде блог у фейсбуці, розповідає про ситуацію в місті і критикує росіян та окупаційну владу.

Це не єдиний випадок тиску на мелітопольських журналістів. 23 березня росіяни викрали 75-річного батька Світлани Залізецької — директорки сайту «РІА Мелітополь». Наразі це єдине місцеве видання, яке продовжує повідомляти про ситуацію в місті.

Залізецька працює з підконтрольної Україні території. Батько зателефонував їй з полону, сказав, що росіяни тримають його у підвалі та вимагають, щоб донька приїхала до них. Журналістка відмовилася, але через три дні батька все ж таки відпустили.

Полонені батьки і діти

Захопивши Мелітополь, велика колона російських військ попрямувала вздовж Азовського моря на інше велике місто Запорізької області — Бердянськ. Їхній шлях пролягав через Приморськ — невелике курортне місто, яке вони взяли без бою.

За словами мера Приморська Олександра Кошелевича, росіяни встановили на в’їзді та виїзді з їхнього міста блокпости і час від часу викрадали там місцевих чоловіків.

«Ми почали з’ясовувати, куди вони зникають. Згодом дізналися, що їх беруть у полон і змушують копати окопи або виконувати іншу чорну роботу. Росіяни возили деяких хлопців лісосмугами і заводили в будівлі, які, на їхню думку, могли бути заміновані нашими військовими. І наших хлопців пускали вперед на випадок, якщо там — граната», — розповів мер «Ґратам».

Мер Приморська Олександр Кошелевич (ліворуч) із командиром бердянського загону територіальної оборони Андрієм Колесовим, лютий 2022 року. Фото: фейсбук Олександра Кошелевича

Російські військові та спецслужби намагалися вийти на зв’язок із Кошелевичем, але він уникав контактів. Тоді 29 березня росіяни приїхали додому до його батьків і забрали з собою тата. Дізнавшись про це, Кошелевич одразу поїхав на російський блокпост. Там його затримали, а батька відпустили.

Росіяни відвезли його в Бердянськ, який на той час був уже окупований, і посадили в камеру у місцевому відділенні поліції. Наступного дня Кошелевича викликав на розмову працівник ФСБ, що представився комендантом Бердянська, і запропонував співпрацювати. Кошелевич обирався на посаду мера від проросійської партії «Опозиційна платформа — За життя», проте відмовився від пропозиції.

«Коли [комендант] дізнався, що я з «Опозиційної платформи», він здивувався. Сказав: «Це проросійська партія! Медведчук — кум Путіна. Чому ви не хочете співпрацювати?» Я наполягав: у мене — українська позиція, я давав присягу», — переказав розмову Кошелевич.

Наступного дня його відпустили, але попередили, що це не остання зустріч. Через кілька днів, побоюючись за себе і сім’ю, Кошелевич разом із рідними виїхав із Приморська до Запоріжжя. Наразі містом керують його заступники.

Історія Кошелевича — не єдиний випадок, коли росіяни викрадали родичів запорізьких чиновників. 8 квітня військові затримали 16-річного Владислава Буряка — сина Олега Буряка — голови військової адміністрації Запорізького району, який зараз повністю підконтрольний Україні.

Голова військової адміністрації Запорізького району Олег Буряк. Фото: Запорізька військова адміністрація

Того дня його син намагався евакуюватися з Мелітополя до Запоріжжя і їхав легковим авто з двома жінками з дітьми. На останньому російському блокпосту до підлітка причепився військовий, який перевіряв машину.

«Влад сидів на задньому сидінні і дивився в телефон. Російський військовий йому сказав: ти що мене знімаєш? Зрештою, вони почали забирати телефон. Владу — 16 років, почав проявляти характер, сказав щось на кшталт: моя особиста власність, навіщо ви забираєте?» — розповів Буряк-старший «Ґратам».

У телефоні росіяни знайшли завантажені відео допитів російських полонених. Це їх насторожило, і вони висадили його з машини для перевірки. Так вони дізналися, хто його батько, і затримали Влада.

Чиновник вважає, що військові викрали його, оскільки це — цінний заручник, і його можна вигідно обміняти на російських полонених. Буряк відмовляється коментувати перебіг переговорів із викрадачами. Він повідомив лише, що син двічі дзвонив їм із полону: по разу батькові та матері.

Владислав Буряк, син голови Запорізької військової адміністрації Олега Буряка. Фото «Ґратам» надав Олег Буряк

Вибухонебезпечне місто

Отримавши контроль над азовським узбережжям, російські війська почали пробиратися вглиб області у напрямку до Запоріжжя. Однією зі стратегічних точок на їхньому шляху був Енергодар, де розташована найбільша атомна електростанція в Європі.

Енергодарці спробували не пустити колону в місто: тисячі беззбройних мешканців кілька днів поспіль блокували в’їзд у місто. Але 4 березня росіяни прорвали блокпост та зайшли в Енергодар. Біля атомної станції почався бій, після якого загарбники зайняли АЕС. Російські військові обстріляли, зокрема, один із енергоблоків, але, на щастя, великої аварії не було.

Мешканці Енергодару не пускають у місто колону російської військової техніки, 3 березня 2022 року. Фото: телеграм-канал Дмитра Орлова

Місцеві мешканці продовжили чинити опір і виходили на проукраїнські мітинги. Виконком на чолі з колишнім інженером атомної станції Дмитром Орловим відмовився співпрацювати з росіянами і продовжив працювати під українським прапором. Оцінюючи дії окупантів, його перший заступник Іван Самойдюк не стримувався у висловлюваннях.

«Сьогодні російські вояки більше бояться мирного населення, ніж свого Путіна… Завжди холоп боятиметься і ненавидітиме тих, хто дозволяє собі думати вільно», — сказав 5 березня він у відеозверненні до мешканців.

Через два тижні він їхав містом своєю машиною, і російські військові зупинили його на блокпосту. Він встиг повідомити про це іншого заступника мера по телефону.

«Після цього ні зв’язку з ним немає, ні інформації, де він, що він і в якому стані перебуває. Машини також немає. Рідні та близькі за місцем проживання його також не бачили. На роботу не приходив», — розповів «Ґратам» мер Енергодара Дмитро Орлов через кілька днів після зникнення свого заступника.

Перший заступник міського голови Енергодара Іван Самойдюк. Фото: міськвиконком Енергодару

У відповідь на викрадення сотні енергодарців вийшли на протести з вимогою звільнити Самойдюка. Останній мітинг відбувся 2 квітня. Російські військові закидали світлошумовими гранатами людей, які зібралися, і випустили автоматні черги в повітря.

Наприкінці березня російські військові створили окупаційну адміністрацію за приблизно тим самим сценарієм, що й у Мелітополі. Депутат міськради від «Опозиційної платформи — За життя» Андрій Шевчик оголосив себе новим керівником міста. У відеозверненні він заявив, що нова адміністрація була створена, «у зв’язку з гуманітарною катастрофою, що назріває, і самоусуненням від виконання своїх обов’язків міського голови» Дмитра Орлова і членів виконкому.

Керівниця справами міськради Енергодара Яна Дабіжа сказала «Ґратам», що насправді Орлов не самоусувався. За її словами, самопроголошений мер Шевчик за підтримки російських військових захопив будівлю і не пускає міського голову. Решті працівників мерії Шевчик запропонував працювати під його керівництвом. Дабіжа стверджує, що всі 90 працівників мерії відмовилися, і тоді окупаційна адміністрація почала набирати нових працівників. Вже призначено голову управління освіти і медицини.

«Призначають зараз директорів шкіл і дитсадків. Вони дзвонять працівникам, щоби виходили на роботу. Але більшість відмовляється виходити і працювати з окупантами, [не хочуть] наражати на небезпеку себе і дітей», — заявила Дабіжа.

Енергодар. Фото: телеграм Дмитра Орлова

За її словами, український виконком під керівництвом Орлова частково продовжує роботу у місті: координує роботу комунальників і центру адміністративних послуг, а також платить зарплатню бюджетникам. 29 квітня мер записав відеозвернення і заявив, що вимушено виїхав до Запоріжжя і керуватиме містом дистанційно.

Від першого заступника мера Самойдюка, як і раніше, немає жодних звісток. Він жодного разу не виходив на зв’язок. Ні родичі, ні колеги не знають, де він. За даними Запорізької військової адміністрації, станом на 28 квітня, окрім віце-мера Енергодара, у російському полоні зараз перебуває ще 87 мирних мешканців області.

«Я думаю, Самойдюка викрали, щоб якнайшвидше налагодити всю цю роботу і «рускій мір» в Енергодарі, — вважає керівниця справами виконкому Дабіжа. — Бо Іван Гнатович міг згуртувати людей. Щоб він не заважав, його фізично прибрали зі шляху».