Переслідування у Криму учасників мітингу 26 лютого та Майдану: окупаційного суддю Віктора Можелянського засудили за воєнний злочин

Деснянський районний суд Києва 28 квітня визнав винним у воєнному злочині колишнього суддю окупаційного Київського районного суду Сімферополя Віктора Можелянського. Він отримав заочний вирок через рішення, які ухвалював у справах українських політвʼязнів. Зокрема, Можелянський відправив до СІЗО заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та засудив активіста Євромайдану Олександра Костенка до чотирьох років і двох місяців позбавлення волі. Хоча раніше українські суди вже розглядали справи проти кримських суддів, які перейшли на бік окупантів, вирок Деснянського районного суду є особливим. Адже вперше українська судова інстанція визначила політично вмотивоване переслідування українських громадян як порушення законів і звичаїв війни, визнала підсудного винним та встановила покарання. 

«Ґрати» розповідають, хто такий Віктор Можелянський, за що його вже притягували до відповідальності та як суд доводив його причетність до воєнного злочину. 

З Харкова — до Сімферополя: біографія Віктора Можелянського 

Віктор Можелянський народився 10 травня 1964 року в Харкові. За інформацією «Кримської правозахисної групи», вищу освіту він здобув у харківській юракадемії (зараз — Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого). У 2002 році президент України Леонід Кучма призначив Можелянського суддею Київського районного суду Сімферополя терміном на пʼять років, а у 2005 році згідно з постановою Верховної Ради він став суддею безстроково. У травні 2013 року він обирав запобіжний захід сину тодішнього голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва Хайсеру. Джемілєва-молодшого звинувачували у вбивстві жителя Бахчисарая Февзі Едемова. Суддя Можелянський відправив підозрюваного в СІЗО. 

У лютому 2014 року Росія розпочала окупацію Криму. Про поведінку Віктора Можелянського в той момент розповів його колишній колега з Київського районного суду Сімферополя Юрій Шафаренко, який перевівся на материкову частину України і зараз є суддею Індустріального районного суду Дніпра. За словами Шафаренка, Можелянський вже з появою так званих зелених чоловічків повісив у кабінеті російський прапор та одним з перших прийняв російське громадянство. Шафаренко пригадував у розмові з журналісткою «Кримської правозахисної групи», що Можелянський «ходив на якісь чергування, молився за Путіна, розповідав про світле майбутнє». Також про Росію він нібито казав: «За країну я готовий померти». 

19 грудня 2014 року президент Росії Володимир Путін підписав указ про призначення низки суддів на шестирічний термін. Згідно з цим документом Віктор Можелянський отримав посаду судді вже в окупаційному Київському районному суді Сімферополя. У березні 2019 року Можелянський став заступником голови окупаційного Центрального районного суду Сімферополя. А в липні 2023 року Путін призначив його заступником голови Херсонського обласного суду, утвореного на окупованому лівобережжі. На цій посаді суддя-перебіжчик перебуває і зараз. 

Звільнення з посади і перший вирок: реакція на перехід до окупантів 

Колишній суддя окупаційного Київського районного суду Сімферополя Віктор Можелянський. Фото: Кримінформ

У квітні 2016 року Верховна Рада своєю постановою звільнила Віктора Можелянського з посади судді Київського районного суду Сімферополя у звʼязку з порушенням присяги. А в вересні того ж року проти нього відкрили провадження за державну зраду. Прокурори наполягали, що суддя порушив присягу та статтю 65 Конституції України, яка передбачає обовʼязок громадян щодо захисту Батьківщини, коли протягом березня-квітня 2014 року продовжив здійснювати правосуддя до створення російських окупаційних судів. А згодом Можелянський добровільно подав пакет документів для того, щоб його перепризначили вже за російським законодавством. Дії обвинуваченого слідство кваліфікувало як державну зраду, оскільки він забезпечив діяльність «на окупованій території України органу судової влади як невідʼємної частини федеральних органів влади Російської Федерації». А це призвело до «зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває». 

Позиція захисту у тексті вироку займає півтора рядка. Адвокат Олександр Хатнюк попросив призначити Віктору Можелянському мінімальний термін, передбачений санкцією статті. 

Колегія Подільського районного суду Києва на чолі з Людмилою Казимиренко погодилася з кваліфікацією обвинувачення. Судді врахували, що Віктор Можелянський залишається громадянином України, де б він не проживав. До того ж з березня 2014 року він не зробив нічого для звільнення з посади судді і здійснював «правосуддя» вже від імені РФ. За висновком суддів, обвинувачений допомагав іноземній державі та її представникам у підривній діяльності проти України. Саме тому суд призначив йому 13 років позбавлення волі заочно з конфіскацією майна. Вирок оголосили 26 вересня 2024 року, а 25 жовтня він набув законної сили.

Арешт і продовження тримання під вартою: справа Ахтема Чийгоза 

Ахтем Чійгоз, грудень 2017 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Підставою для другого вироку Віктору Можелянському став вже не сам факт його роботи окупаційним суддею, а рішення, які він ухвалював. Один з епізодів стосується заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза, який є потерпілим у справі. 

Російські силовики затримали Чийгоза 29 січня 2015 року в кафе в Сімферополі. У інтервʼю проєкту «Крим.Реалії» громадський діяч розповідав, що затримання було схоже на викрадення: його завели в мікроавтобус з тонованим склом та наділи мішок на голову. Спочатку його 30-40 хвилин возили містом, а потім доправили до будівлі колишнього управління СБУ. Трохи пізніше оперативники вивели Чийгоза в тамбур і вже без мішка зняли на відео, як ведуть затриманого коридорами будівлі. 

Приводом для обвинувачення Чийгоза стали події 26 лютого 2014 року, коли під будівлею Верховної ради Криму в Сімферополі зібрався багатотисячний мітинг на заклик Меджлісу кримськотатарського народу, щоб не допустити у парламенті розгляду питання про призначення голосування про статус Криму. Поряд мітингували прихильники приєднання українського півострова до Росії, серед яких були козаки, що прибули з Ростовської області, і бійці приватної військової компанії з Севастополя. Цю акцію зібрав кримський депутат, голова партії «Російська єдність» Сергій Аксьонов, якому російська влада згодом дозволила очолити Крим після повної окупації. Між мітингувальниками відбувалися сутички, а у тисняві загинуло двоє людей. Прокуратура АР Крим заявляла про 16 постраждалих, Міністерство охорони здоровʼя Криму повідомляло про 30 людей, які зазнали поранень. 

Засідання парламенту тоді не відбулося. 27 лютого будівлю захопили озброєні російські спецпризначенці у формі без знаків розрізнення, й кримські депутати проголосували за проведення незаконного «референдуму».

Події 26 лютого 2014 року в Сімферополі розслідували як українські правоохоронні органи, так і окупаційні слідчі. У 2017 році тодішній прокурор Автономної Республіки Крим Гюндуз Мамедов виділив два напрямки.  

«Перший — це незаконне перешкоджання представниками проросійських організацій мітингам на підтримку територіальної цілісності України з використанням фізичного насилля, побиття громадян. Другий — за неналежне виконання службових обов’язків співробітниками правоохоронних органів, які забезпечували охорону громадського порядку», — пояснював Мамедов. 

Слідчі пізніше повідомили про підозру в службовій недбалості трьом керівникам правоохоронних органів Криму та оголосили їх у розшук. Видання «Центр журналістських розслідувань» писало, що йдеться про двох тодішніх заступників начальника Сімферопольського міського управління ГУ МВС в АР Крим Ігоря Момотенка та Дмитра Коржова, а також про начальника управління забезпечення громадської безпеки ГУ МВС України в АР Крим Валерія Грицая. Дмитро Коржов у 2025 році був заочно засуджений до 12 років позбавлення волі за державну зраду. Зараз суди продовжують розглядати справи щодо Валерія Грицая та Ігоря Момотенка за обвинуваченням у державній зраді та службовій недбалості.

Водночас кримське управління Слідчого комітету РФ почало розслідувати подію як масові заворушення. У повідомленні управління йшлося, що «невстановлені особи кримськотатарської національності» застосували силу проти представників руху «Російська єдність» та «самооборони» Криму, прорвалися в будівлю Верховної Ради АРК та пошкодили майно. Проти Ахтема Чийгоза відкрили провадження за статтею «Організація масових заворушень» частина 1 статті 212 Кримінального кодексу РФ . Також у справі фігурували пʼятеро кримських татар, який звинуватили в участі у заворушеннях частина 1 статті 211 КК РФ . 

«Збери якомога більше порушень». Апеляційний суд у Росії залишив у силі вирок Рефату Чубарову у «справі 26 лютого»

До справи проти Чийгоза особисто доклалася Наталія Поклонська, яка у 2014-2016 роках обіймала посаду окупаційної прокурорки Криму. Саме вона 29 січня 2015 року підтримувала в Київському райсуді Сімферополя клопотання слідчого про арешт заступника голови Меджлісу. А розглядав це клопотання Віктор Можелянський. 

Ахтем Чийгоз розповів у рамках заочного процесу проти Можелянського у Деснянському районному суді Києва, як йому обирали запобіжний захід. Зі слів потерпілого, у суді був адвокат, якого запросив товариш Чийгоза. Але часу для спілкування з захисником не дали. Суддя розглядав клопотання у свій неробочий час та виніс ухвалу про арешт підозрюваного на 21 добу. Надалі термін арешту неодноразово збільшували. Зокрема, 17 листопада 2015 року рішення про продовження запобіжного заходу ухвалював теж Віктор Можелянський. 

У вересні 2017 року окупаційний Верховний суд Криму засудив заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу до восьми років позбавлення волі. Але в жовтні того ж року Чийгоза та ще одного заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова звільнили під час обміну з Туреччиною. 

Звинувачення у побитті беркутівця: вирок Олександру Костенку 

Активіст Євромайдану Олександр Костенко. Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода

Іншим епізодом у справі проти Можелянського став вирок, який він виніс активісту Євромайдану Олександру Костенку. Двоє співробітників ФСБ затримали Костенка біля його дому. В інтервʼю «Радіо Свобода» активіст розповідав, що його кинули до мікроавтобуса. Одним з викрадачів був колишній співробітник СБУ Олександр Тішенін. За словами Костенка, Тішенін натягнув йому на голову пластиковий пакет. Далі його кинули на підлогу між сидіннями та почали бити ногами. Російські силовики зламали Костенку руку та ніс, вимагали, щоб він зізнався у вбивстві співробітників «Беркуту» на Майдані, а також у тому, що готував диверсії в Криму. 

До офіційного ж обвинувачення увійшло те, що Костенко нібито 18 лютого 2014 року в Києві кинув камінь у працівника кримського «Беркуту» Віталія Полієнка. Справу кваліфікували як «умисне заподіяння легкої шкоди здоров'ю з мотивів ненависті або ворожнечі відносно певної соціальної групи» частина 2 статті 115 КК РФ і «незаконне зберігання зброї та її основних частин» частина 1 статті 222 КК РФ . Останню статтю додали через те, що під час обшуків у Костенка нібито знайшли нарізний ствол. 

Віктор Можелянський розглянув справу євромайданівця та 15 травня 2015 року оголосив вирок — визнав підсудного винним та призначив йому чотири роки і два місяці позбавлення волі. 

На заочному процесі проти Можелянського представники обвинувачення наголошували: суддя проігнорував, що предметом розгляду були вчинки, нібито скоєні Костенком до початку окупації на території України відносно громадянина України. А судовий процес був упередженим і мав на меті «кримінальне переслідування осіб, які висловлюють проукраїнську позицію, в порушення свободи слова та думки в частині підтримки позиції про територіальну цілісність України». 

Пізніше вирок, який виніс суддя Можелянський, переглянув окупаційний Верховний суд Криму та зменшив покарання до 3,5 років позбавлення волі. Верховний суд РФ відмовив активісту в касації. Костенко відбув призначене росіянами покарання повністю і в серпні 2018 року вийшов на волю. 

Він оселився в Києві, але зник 2 березня 2022 року. Мати колишнього політвʼязня Олена Костенко розповідала «Кримській правозахисній групі», що в перші дні повномасштабного вторгнення її син шукав можливості долучитися до війська. У день зникнення він зателефонував їй і сказав, що йде на зустріч зі знайомим. Після того на звʼязку не зʼявився. На сайті МВС досі є інформація про Костенка як про особу, зниклу безвісти. 

Кваліфікація — воєнний злочин 

Після анексії Криму на бік РФ перейшли майже 300 суддів з Криму та Севастополя. Принаймні Вища кваліфікаційна комісія суддів у 2015 році рекомендувала Вищій раді юстиції звільнити 277 суддів за порушення присяги, а ще шістьох — за порушення вимог щодо несумісності. 

Вироки тим, хто пристав на бік окупантів, траплялися і раніше. Наприклад, 21 жовтня 2024 року Святошинський райсуд Києва засудив до 12 років позбавлення волі за державну зраду колишню суддю Чорноморського районного суду Києва Ірину Єрохіну. Вона залишилася працювати в утвореному окупантами Чорноморському районному суді Республіки Крим та, серед іншого, виносила вироки політвʼязням. Зокрема, вона засудила кримчанина Нарімана Межмедінова до восьми років колонії за обвинуваченням в участі в діяльності кримськотатарського добровольчого батальйону імені Номана Челебіджихана. Також вирок за державну зраду отримав і колишній суддя Апеляційного суду Криму Василь Іщенко. Після анексії півострова Путін призначив його суддею окупаційного Верховного суду Криму. З цієї посади Іщенко вийшов на пенсію у 2016 році. За вироком Святошинського райсуду Києва Іщенко отримає 12 років увʼязнення, якщо його затримають. 

Також були прецеденти, де українські судді кваліфікували дії суддів, що перейшли на бік окупантів, як воєнний злочин. Наприклад, у березні 2025 року суддя Деснянського райсуду Києва Лариса Бабайлова розглянула справу судді окупаційного Євпаторійського районного суду Олексія Нанарова. Нанарова звинуватили у незаконних депортаціях українських громадян з Криму. Тоді у прокуратурі Автономної Республіки Крим пояснювали, що вчинок Нанарова є серйозним порушенням вимог статті 49 Конвенції про захист цивільного населення 1949 року, яка забороняє, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення, або депортацію осіб з окупованої території. Суддя Бабайлова призначила Нанарову 10 років позбавлення волі. А з урахуванням того, що він вже раніше був засуджений до 12 років увʼязнення за державну зраду, визначила остаточне покарання як 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вирок теж є заочним. 

Справа Віктора Можелянського стала першим випадком, коли суд підтвердив, що переслідування цивільних політвʼязнів можна тлумачити як воєнний злочин. На такій кваліфікації наполягало обвинувачення.

Прокурори розібрали порушення, яких свідомо припустився Можелянський. По-перше, кримський півострів на той момент ще не був анексований за російським законодавством: у Росії датою так званого воззʼєднання вважають 18 березня 2014 року, коли Путін підписав Договір про прийняття Криму і Севастополя до складу РФ. Вже зважаючи на це, оцінювати події 26 лютого 2014 біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим треба було за українським законодавством і міжнародними договорами. З точки зору IV Женевської конвенції і Чийгоз, і Костенко були особами, що перебували під захистом. До цієї категорії Конвенція відносить тих, хто у разі конфлікту чи окупації опиняються під владою сторони або окупаційної держави, громадянами яких вони не є. 

Окупаційний суддя Можелянський, зазначила київська суддя Лариса Бабайлова, порушив низку вимог Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Зокрема, в статті 70 документу йдеться, що окупаційна держава не має права переслідувати людей, що перебувають під захистом, за вчинки, скоєні до початку окупації. А стаття 147 визначає як одне з серйозних порушень Конвенції «умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес». Деснянський районний суд погодився з кваліфікацією слідства, що Віктор Можелянський своїми діями порушив закони і звичаї війни, а саме порушив права потерпілих на справедливий і офіційний процес. 

Захисник Віктора Можелянського Андрій Доманський заявив під час розгляду, що не зміг поспілкуватися з підзахисним і не знає, чому суддя ухвалював такі рішення. Він попросив призначити Можелянському мінімальне покарання, передбачене за статтею. 

Суддя Лариса Бабайлова призначила Можелянському 10 років позбавлення волі за воєнний злочин (частина 1 статті 438 КК) та з урахуванням покарання за державну зраду встановила остаточне покарання — 13 років увʼязнення з конфіскацією майна. 

Справи проти Ахтема Чийгоза та Олександра Костенка — не єдині політичні процеси, до яких доклався Віктор Можелянський. Зокрема, у листопаді 2018 року він відправив до СІЗО старшого лейтенанта Богдана Небилицю. Небилиця — командир малого броньованого артилерійського катера «Нікополь»: це судно разом із ще одним катером «Бердяньск» та рейдовим буксиром «Яни Капу» російські військові захопили 25 листопада в Керченській протоці. 7 вересня 2019 року моряків звільнили під час обміну з РФ.

Редакторка: Тетяна Козак