Обмеження правосуддя та дискримінація військових. КСУ визнав неконституційною норму про безальтернативний арешт у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців
Українські військові на Донеччині, ілюстративна світлина. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
24 червня Конституційний Суд України підтримав скаргу військового Сергія Гнезділова та визнав неконституційною частину 8 статті 176 Кримінального процесуального кодексу, що передбачає безальтернативне застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до військовослужбовців, підозрюваних чи обвинувачених у СЗЧ, дезертирстві та низці інших кримінальних правопорушень під час дії воєнного стану.
Суд дійшов висновку, що ця норма КПК не лише дискримінує військовослужбовців, але й порушує принцип поділу державної влади, оскільки обмежує спроможність суддів ухвалювати рішення під час розгляду справи. Відповідна норма КПК втратить чинність через три місяці.
«Ґрати» вивчили рішення КСУ, оприлюднене 25 червня, і детальніше розповідають про аргументи військовослужбовця 56-ї мотопіхотної бригади Гнезділова, держави, правозахисників та чим керувався суд.
«Не хотів би, щоб інші військовослужбовці теж перебували завідомо у позиції злочинця»
Сергій Гнезділов долучився до війська у 2019 році, ще під час навчання на першому курсі університету, а після п’яти років служби, у вересні 2024-го, написав у фейсбуці, що залишає військову частину до встановлення чітких термінів служби, або до свого 25-річчя. 11 жовтня Печерський райсуд Києва заарештував Гнезділова й пізніше продовжив тримання його під вартою без права застави.
23 січня Бабушкінський районний суд у Дніпрі звільнив військового від кримінальної відповідальності та закрив провадження за статтею про дезертирство . Гнезділов заявив, що повернеться назад на службу у 56-й мотопіхотній бригаді за згодою командира. Він пояснив, що ухвалив таке рішення, оскільки вже зробив максимум з можливого, щоб привернути увагу до проблеми відсутності термінів служби.
Під вартою на гауптвахті Гнезділов пробув тоді три місяці через норму закону, яка зобовʼязує суддю призначати військовослужбовцям, зокрема, у справах про СЗЧ та дезертирство, безальтернативний арешт під час дії воєнного стану. Тож Гнезділов, не погоджуючись з цим, вирішив оскаржити її у Конституційному суді.
У березні 2025 року він подав скаргу, у якій просив КСУ перевірити, чи відповідають нормі про рівність громадян перед законом .
Перше з цих положень визначає тримання під вартою єдиним запобіжним заходом, що під час дії воєнного стану можна застосовувати до військовослужбовців, підозрюваних чи обвинувачених у непокорі, невиконанні наказу, опорі, погрозах чи насильстві стосовно керівництва, самовільному залишенні служби або військової частини, дезертирстві, а також самовільному залишенні поля бою чи відмові використовувати зброю (статті 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України). Друга норма, вказана у скарзі, передбачає, що під час дії воєнного стану суд може не визначати заставу, коли обирає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для підозрюваних та обвинувачених за переліченими, а також деякими іншими статтями Кримінального кодексу.
Сергій Гнезділов у Печерському райсуді Києва, 11 жовтня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
На переконання Сергія Гнезділова, вказані норми КПК зумовлюють системну дискримінацію військовослужбовців за сферою діяльності, що порушує принцип рівності громадян перед законом, оскільки прирівнюють військових під час воєнного стану до особливо небезпечних злочинців.
Крім цього, у скарзі військовий зазначав, що внаслідок застосування вказаних положень КПК було порушено його конституційне право на свободу та особисту недоторканність .
«Мене за цією дискримінаційною нормою утримували на гауптвахті, і я не хотів би, щоб інші військовослужбовці теж перебували завідомо у позиції злочинця, виключно з таким запобіжним заходом і одразу ж були дискриміновані, щойно у правоохоронних органів до них з’являються питання», — зазначив Гнезділов у коментарі «Ґратам».
Наприкінці серпня 2025 року Третя колегія суддів неодностайно відмовила у відкритті конституційного провадження за скаргою. Натомість уже п’ятого вересня, після повторного подання скарги, Друга колегія ухвалила інше рішення: відкрила провадження за першою частиною, що стосувалася 176 статті КПК, та відмовила за другою її частиною скарги — щодо статті 183 КПК. 1 жовтня минулого року Другий сенат Конституційного суду у формі письмового провадження розпочав розгляд справи. Сергія Гнезділова у суді представляли адвокатка Анастасія Бурковська та адвокат Ілля Подворний. Розгляд тривав майже дев’ять місяців.
«Обмеження є обґрунтовано необхідним у нинішніх умовах»
Як зазначається у рішенні, суд взяв до уваги позиції, які висловили президент України Володимир Зеленський, Міністерства оборони України, військова омбудсманка, Спеціальна прокуратура з питань оборони, Українська Гельсінська спілка з прав людини та низка науковців з юридичної сфери.
Так, президент зазначив, що оскаржувана норма Кримінального процесуального кодексу обумовлена легітимною метою — суспільною необхідністю посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності та національної безпеки України. На переконання Володимира Зеленського, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у передбачених кодексом ситуаціях потрібне для ефективного розслідування перелічених злочинів в умовах воєнного стану. Президент не вважає, що оскаржуване положення суперечить статті Конституції про рівність громадян перед законом, оскільки однаково стосується всіх військовослужбовців.
Президент України Володимир Зеленський, 23 лютого 2025 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Крім цього, Зеленський зазначив, що, на його думку, у справі Сергія Гнезділова були застосовані й інші статті Кримінального процесуального кодексу щодо обґрунтування обраного запобіжного заходу, а тому право скаржника на свободу та особисту недоторканність не було порушене.
Міноборони також не погодилося зі скаргою Сергія Гнезділова. У відповідній позиції йдеться, що перелічені у частині 8 статті 176 КПК злочини не лише свідчать про порушення військової дисципліни, а й можуть зумовити загрозу життю інших військовослужбовців, виконанню бойових завдань та обороноздатності держави. На думку міністерства, застосування винятково тримання під вартою у відповідних ситуаціях також виконує превентивну функцію, тобто запобігає вчиненню військовими перелічених правопорушень.
«Обмеження, що запроваджено частиною восьмою статті 176 КПК, є чітким, зрозумілим та обґрунтовано необхідним у нинішніх умовах. Воно застосовується лише до вузької категорії осіб (військовослужбовців) і в чітко визначених випадках (вчинення військових злочинів під час воєнного стану)», — йдеться у позиції Міноборони.
Натомість іншу думку висловила Українська Гельсінська спілка з прав людини. У її позиції вказано, що оскаржуване положення не забезпечує справедливого балансу між захистом публічних інтересів і правами підозрюваного чи обвинуваченого, а тому не відповідає Конституції України, практиці Європейського суду з прав людини і рішенням Конституційного суду.
При цьому, у рішенні суду не описані аргументи військової омбудсманки та Спеціальної прокуратури з питань оборони. У коментарі «Ґратам» адвокатка Анастасія Бурковська зазначила, що їхні позиції належали до закритої частини розгляду, тому вона теж не мала змоги з ними ознайомитися.
«Роль правосуддя не може бути зведена законодавцем до техніко-юридичного “оформлення” волі парламенту»
Група підтримки Сергія Гнезділова у Печерському райсуді Києва, 11 жовтня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
У своєму рішенні суд наголошує, що, згідно зі статтею 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Аби забезпечити їх та уникнути свавілля, рішення про арешт і тримання під вартою людини може ухвалювати лише суд, належним чином дослідивши обставини справи та обґрунтувавши, чому неможливо застосувати більш м’який запобіжний захід.
КСУ також послався на низку рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Зокрема, у рішенні суду в справі «Вітольд Літва проти Польщі» вказано, що «недостатньо, щоб позбавлення волі було здійснено відповідно до національних приписів права, воно також має бути потрібним за цих обставин». Як зазначається у рішенні КСУ, Кримінальний процесуальний кодекс передбачає, що суд має відмовити в обранні певного запобіжного заходу, про який клопоче слідчий або прокурор, якщо вони належним чином не доведуть, що м’якші запобіжні заходи не здатні унеможливити ризики впливу на слідство, переховування від нього чи вчинення нових злочинів.
У своєму рішенні КСУ звертає увагу, що частина 8 статті 176 Кримінального процесуального кодексу зобов’язує слідчого суддю та суд обрати єдиний варіант запобіжного заходу — тримання під вартою, а отже обмежує його можливості ухвалити вмотивоване й справедливе судове рішення, що спотворює суть правосуддя. Зважаючи на це, Конституційний суд наголосив, що потрібно індивідуально оцінювати обставини й ризики під час обрання запобіжного заходу кожному військовослужбовцю, якого підозрюють чи обвинувачують у вчиненні перелічених в оскаржуваному положенні КПК кримінальних правопорушень.
Крім цього, у своєму рішенні Конституційний суд звернув увагу, що стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, тоді як делегування їхніх функцій чи їх привласнення іншими органами або посадовцями не допускаються. Натомість, йдеться у тексті рішення, оскаржуване положення порушує цю норму Конституції, адже звужує можливості суду під час розгляду певної ситуації лише до одного допустимого рішення.
«Конституційна роль правосуддя не може бути зведена законодавцем до техніко-юридичного “оформлення” волі парламенту, вираженої в законодавчому приписі. У кожній справі суддя, суд зобов’язаний повноцінно здійснювати правосуддя незалежно та неупереджено, втілюючи його наслідки у вмотивованому судовому рішенні», — стверджує КСУ.
Тому суд наголосив, що розгляд цієї справи стосується не лише захисту особистої недоторканності людини, але й порушення конституційного принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.
КСУ зауважив, що Конституція України та Європейська конвенція з прав людини забороняють дискримінацію. Тому мета запровадження відмінності у ставленні до різних груп людей має бути легітимною та з раціональним підґрунтям.
Статті, згадані в оскаржуваному положенні КПК, належать до розділу військових кримінальних правопорушень Кримінального кодексу. Відповідальність за ними можуть нести військовослужбовці різних формувань, поліцейські, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів, а також інші люди, які стали співучасниками військових кримінальних правопорушень. При цьому, Конституційний суд звертає увагу, що в частині 8 статті 176 йдеться винятково про військовослужбовців.
Суд наголошує, що закон чи держава не може обмежувати чи заперечувати людську гідність кожної особи, незалежно від становища, у якому вона перебуває, й дотримання цієї конституційної норми наразі особливо важливе стосовно військовослужбовців.
«Зміцнення оборонних можливостей України залежить передусім від всебічної державної і суспільної підтримки військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань. Посилення оборони України пов’язане також зі ставленням суспільства і держави до кожного військовослужбовця як до особи, наділеної людською гідністю та правами», — зазначає КСУ.
24 червня цього року сенат Конституційного суду у складі головуючої Галини Юровської та п’яти інших суддів задовольнив скаргу Гнезділова та визнав частину 8 статті 176 Кримінального процесуального кодексу такою, що не відповідає Конституції України.
Це положення втратить чинність за три місяці з дня ухвалення рішення КСУ, тобто наприкінці вересня цього року.
«Права військовослужбовців досі порушені»
Як пояснила у коментарі «Ґратам» адвокатка Сергія Гнезділова Анастасія Бурковська, після того, як оскаржуване положення Кримінального процесуального кодексу автоматично перестане діяти, суди повернуться до загальних правил статей 176-178 КПК. Це означатиме, що запобіжний захід цій категорії військовослужбовців знову обиратимуть індивідуально — з оцінкою ризиків та можливістю застосувати м’якший запобіжний захід.
«Тобто суд виходитиме з наявності ризиків та індивідуальних обставин військовослужбовця, а не штампуватиме наперед визначений результат», — зазначила адвокатка.
«Вимагаємо звільнення перших». Акція за чіткі терміни служби у подкасті СИРЕНА
За словами самого Сергія Гнезділова, він розраховував на позитивне рішення Конституційного суду, але через тривалий розгляд та певну «заполітизованість» очікував, що його відкладатимуть до завершення війни. Тож готовність суду вже зараз узяти до уваги позиції різних сторін та ухвалити відповідне рішення стала позитивною новиною.
За словами Сергія Гнезділова, є й інші норми законодавства, що порушують права військовослужбовців. Скажімо, на його переконання, таким є закон №8271, що посилив кримінальну відповідальність для військових, зокрема заборонив судам пом’якшувати покарання чи давати умовні терміни обвинуваченим у невиконанні наказу, погрозах чи насильстві щодо керівництва, СЗЧ, дезертирстві, самовільному залишенні поля бою чи відмові застосовувати зброю, злочині агресії, воєнних злочинах, застосуванні зброї масового знищення, геноциді та злочині проти людяності , якщо ці правопорушення були вчинені під час воєнного стану. Також закон збільшив термін позбавлення волі за невиконання наказу.
Сергій Гнезділов у Печерському райсуді Києва, 11 жовтня 2024 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Як зауважив Сергій Гнезділов, коли Верховна Рада наприкінці 2022 року ухвалила цей законопроєкт, його критикували правозахисники, зокрема стверджували, що він обмежить можливість судів об’єктивно оцінювати обставини кожної справи та ухвалювати справедливі рішення. Вони наполягали, що посилення кримінальної відповідальності не може бути способом покращення військової дисципліни.
Також було створено петицію на сайті президента із закликом ветувати закон. Тим не менш, Володимир Зеленський підписав цей документ.
«Тому, звісно, права військовослужбовців досі порушені, і в першу чергу їх порушує саме законодавець. Якщо на це будуть ресурс і сили, ми будемо звертатися до суду, щоб скасувати подібні закони, щоб вони не загрожували нам і щоб військовослужбовці були разом з іншими громадянами більш врівноважені у своїх правах та обов’язках», — говорить Сергій Гнезділов.
«Ґрати» також звернулися до Державного бюро розслідувань, яке розслідує злочини щодо військовослужбовців, однак там відповіли, що не мають повноважень коментувати рішення КСУ.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
