«Не вчинили жодного злочину, а просто виконували свій обов’язок журналіста». Правозахисники встановили десятки випадків викрадень медійників в російській окупації
Робота українських журналістів під час війни, Чернігів, 6 квітня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Росія захопила і незаконно утримує 32 українських професійних медійників та громадянських журналістів, що співпрацюють із медіа та правозахисними організаціями, наприклад, ведуть трансляції із судів та акцій протесту. Такі дані озвучує «Медійна ініціатива за права людини» станом на кінець травня. У той же час Інститут масової інформації говорить про 29 журналістів, взятих росіянами в заручники через свою законну професійну діяльність, і ще 4 українських медійників, мобілізованих до війська і взятих в полон. За даними правозахисників, цих людей здебільшого тримають без зв’язку із зовнішнім світом і без правових підстав для ув’язнення, навіть за російським законодавством. Окремих журналістів, однак, Росія засудила до тривалих термінів ув’язнення.
«Ґрати» описали деякі з цих історій та з’ясували, що пропонують правозахисники.
«Хилюк утримувався в одиночній камері щонайменше три місяці»
Василь Хилюк, батько кореспондента УНІАН Дмитра Хилюка, чекає на звільнення сина вже більше двох років. Їх обох російські окупаційні війська захопили на початку березня 2022-го у селі Козаровичі на Київщині: викрали прямо у дворі їхнього будинку. Тримали у складських приміщеннях у сусідньому Димері, а тоді через десять днів батька відпустили, а сина повезли в Білорусь, а тоді — в Росію.
«Мене відпустили, а Дмитра при мені забрали. Їхній начальник — не знаю, хто він — сказав, мовляв, війна закінчиться скоро та й прийде Дмитро додому. Але вже два з половиною роки ми не знаємо, де він…Мати його хвора, після інсульту, дуже хоче дочекатись його, щоб побачити», — каже Василь Хилюк.
Окрім листа, переданого через Міжнародний комітет Червоного Хреста ще у 2022 році, де було одне речення почерком Дмитра, що він живий, батьки не отримували більше від нього нічого і не мали змоги з ним поговорити.
Василь Хилюк, батько журналіста Дмитра Хилюка. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати
«Репортери без кордонів» та «Медійна ініціатива за права людини» (МІПЛ) незалежно одне від одного встановили, що деякий час Дмитра Хилюка утримували у СІЗО в Новозибкові Брянської області, а тоді етапували у виправну колонію № 7 міста Пакіно Володимирської області Росії.
«Ми маємо численних свідків, що він там був. Ми навіть маємо свідка, що сидів у сусідній камері, тож ми знаємо номер камери у Новозибкові. Дмитро Хилюк був у камері 42 на той час. Ми знаємо зі слів багатьох свідків, що Хилюк утримувався в одиночній камері щонайменше три місяці, поки він там був», — розповідає Арно Фроже, керівник відділу розслідувань «Репортерів без кордонів».
На думку розслідувача, те, що Дмитро Хилюк є журналістом, могло послужити причиною утримання його в таких умовах для додаткового тиску.
У квітні цього року Росія вперше підтвердила утримання Дмитра Хилюка, однак відмовилась повідомляти ні де він перебуває, ані на яких підставах. Про це йдеться у відповіді він російського міністерства оборони, яку рідні журналіста отримали на один зі своїх численних запитів.
Виконавча директорка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко каже, що міноборони — це єдиний російський державний орган, що відповідає на запити родин зниклих цивільних громадян України, однак всі ці відповіді майже дослівно однакові.
«Міністерство оборони Російської Федерації надсилає ідентичні листи, що такий-то громадян був затриманий у зв’язку з протидією так званій спеціальній воєнній операції. Ми цікавились у російських юристів, чим регламентується таке затримання, чи є Росії спеціальні нормативні акти, які б давали підстави затримувати громадян України у зв’язку із протидією так званій СВО. Але в публічному просторі таких документів не існує», — пояснює правозахисниця.
За словами Катриченко, у таких листах ніколи не повідомляється про точне місце утримання людини, його можна встановити тільки зі слів інших людей, які виходять на волю з полону, але це буває досить рідко: між обміном 31 травня і попереднім минуло понад 4 місяці.
«Ми саме від одного із військовослужбовців і дізналися, що Дмитра перевозили з Брянської області у Володимирську область. Далі ми знаємо, що ймовірно є переміщення в Мордовію із Володимирської області. Але це підтвердити наразі дуже складно», — каже вона.
«Із 2014 року понад 100 журналістів побували у російському полоні»
Інститут масової інформації задокументував 29 випадків свавільного позбавлення свободи цивільних журналістів, каже очільниця організації Оксана Романюк. Ще чотири випадки , за її словами, стосуються журналістів, мобілізованих до Збройних сил України, які потрапили в полон. Також із початку повномасштабного вторгнення Росії, за даними ІМІ, близько 20 медійників були захоплені в заручники, але згодом росіяни їх відпустили.
«Щоб ви розуміли масштаби, із 2014 року понад 100 журналістів побували у російському полоні — як українських, так і закордонних. Те, що робить Росія, є однозначно злочином. І я б сказала, що це є ознакою злочину геноциду, оскільки ми бачимо тут «фільтрацію» громадян за певною ознакою. І йде «фільтрація» саме цивільного населення», — зазначає Оксана Романюк.
«Медійна ініціатива за права людини» у свою чергу говорить про 32 українських журналістів 32 українських журналістів , яких Росія незаконно позбавила свободи.
Серед них — Максим Буткевич, журналіст і правозахисник, що пішов добровольцем у військо і потрапив у полон на Луганщині, а згодом був засуджений за сфабрикованими звинуваченнями в обстрілі з гранатомета житлового будинку у Сєвєродонецьку до 13 років ув’язнення, попри те, що на той час підрозділ, у якому він служив, на той час, взагалі, перебував в іншому регіоні.
Також МІПЛ включила до переліку журналіста та громадського активіста із Нової Каховки на Херсонщині Сергія Цигіпу, викраденого під час російської окупації регіону і перевезеного до окупованого Криму. У жовтні 2023 року підконтрольний Росії верховний суд окупованого Криму засудив його до 13 років тюрми за звинуваченням у шпигунстві (стаття 276 Кримінального кодексу РФ), а в лютому 2024 вирок залишила в силі апеляція.
За словами Олени Цигіпи, дружини журналіста, цієї весни його етапували з Криму до Скопіна Рязанської області Росії.
«На щастя, зараз у мене з ним є контакт. Але я все одно дуже стурбована станом його здоров’я. Йому цього року виповнюється 63 роки. Його засуджено на 13 років. Ми з вами розуміємо, що він перебуває у жахливих умовах, як і всі полонені — я говорю і про цивільних, і про військових», — говорить вона.
Олена Цигіпа, дружина журналіста та громадського активіста Сергія Цигіпи. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати
Також правозахисники висловлюють занепокоєння долею журналісток-фрилансерок Вікторії Рощиної та Ірини Левченко. Перша зникла, намагаючись потрапити до окупованих Росією територій України через Росію. Другу разом з чоловіком викрали в окупованому Мелітополі. Також, у серпні 2023 року, за даними МІПЛ, росіяни викрали адміністраторів телеграм-чату «Мелітополь — це Україна» Яна Суворова, Олександра Малишева, Максима Рупчова і Владислава Гершона, а також адміністратора телеграм-каналу «РІА-Мелітополь» Георгія Левченка та колишню журналістку «РІА-Мелітополь» Анастасію Глуховську. Окрім того, цього року в окупованому Криму затримали громадянських журналістів Рустема Османова та Азіза Азізова, що співпрацювали з правозахисним об’єднанням «Кримська солідарність».
«Категорія медійників має бути відокремлена»
Перший секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ каже, що інформації у цих справах дуже мало, хоч спілка намагається контактувати і з родинами зниклих медійників, і з міжнародними організаціями, аби допомогти їх розшукувати, а також розробити механізм для звільнення професійних і громадянських журналістів як окремої категорії людей, яких переслідує Росія.
«Нещодавно ми отримали інформацію від батька журналістки Вікторії Рощиної, що йому міноборони Росії підтвердило те, що Вікторія перебуває на території Російської Федерації, і вона ув’язнена, — розповідає вона. — Про Ірину Левченко ми, на жаль, не знаємо нічого ось уже кілька місяців. І у нас немає жодної інформації, яким чином і в яких умовах її утримують».
На переконання Тетяни Катриченко з МІПЛ, журналістів Росія робила мішенями переслідувань спеціально, як і громадських активістів, представників місцевого самоврядування, ветеранів та будь-яких громадських діячів, які опинялись під окупацією. Їх спеціально розшукували за місцем проживання, забирали «на підвал», вивозили в інші місця утримання: у Росію або інші окуповані нею території.
«Це — люди, які не вчинили жодного злочину, а просто виконували свій обов’язок журналіста, свою роботу щодо інформування. Російська Федерація таких людей поміщає у дуже складні умови, часто це камери-одиночки, до них не допускають представників міжнародних гуманітарних місій, таких людей катують, їм не дають право на листування чи телефонні дзвінки. Деяких з медійників намагаються використати у пропагандистських різних роликах або акціях», — зауважує правозахисниця.
За словами Тетяни Катриченко, Росія найімовірніше не звільнить усіх цивільних заручників одразу, хоча й має це зробити безумовно, за міжнародним гуманітарним правом.
«Тому категорія медійників має бути відокремлена. Ми повинні говорити про них окремо, розповідати про їхню роботу, професійну діяльність, і допомагати рідним контактувати із міжнародною спільнотою, щоб цей тиск щодо звільнення медійників посилювався, щоб їхній голос був сильніший і щоб він був чутний у Російській Федерації, аби у неї не було іншого виходу, окрім звільнити цих людей», — каже вона.
Наприкінці квітня цього року Організація з безпеки та співробітництва в Європі опублікувала доповідь за результатами процедури «Московського механізму», що стосувалася становища цивільних громадян України, свавільно позбавлених волі російською окупаційною владою.
Дослідниці ОБСЄ визнали, що йдеться про масове явище та цілеспрямовану політику Росії щодо окупованих територій. Також у документі окремо наголошується на забороні насильницьких зникнень, утримання людей без зв’язку із зовнішнім світом та переміщень утримуваних осіб, зокрема, із та на окуповану територію. Авторки зазначають, що змогли підтвердити свавільне позбавлення волі цивільних українців не тільки на окупованій Росією території, а й у самій Росії та Білорусі.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
