«Ми щиро вірили, що їдемо на Горлівку». Азовці розповіли про списки, за якими полонених в Оленівці відбирали у барак перед вибухом
Рідні та близькі азовців мітингують у Києві, щоб нагадати про трагедію в Оленівці і вимагати звільнення військовополонених, 4 серпня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Минуло чотири роки після теракту у Волноваській колонії №120 на Донеччині, відомій також як Оленівка, коли внаслідок вибухів у бараку для військовополонених загинули понад пів сотні бійців «Азову» і ще понад 130 дістали поранення. До роковин трагедії 28 липня родичі полонених захисників Маріуполя, які об’єднались в ініціативу «Спільнота Оленівки», вийшли на пресконференцію, де розповіли, що досі не мають інформації про всіх, хто був у тому бараку, а також поділились інформацією про те, що, ймовірно, людей туди відбирали не випадковим чином, а були відповідні списки, нібито складені заздалегідь самими полоненими.
У відповідь представники Першого корпусу Національної гвардії України «Азов», зокрема — ті, кого вдалося повернути з російського полону, вирішили публічно розповісти про те, що тоді відбулося в Оленівці, навіщо складали списки і що з ними сталося.
«Ґрати» переповідають головне.
«Імена десь 12-13 людей нам залишаються невідомими»
Вже п’ятий рік рідні постраждалих у так званому «бараку 200» у промзоні колонії, куди перед вибухами в Оленівці перевели частину полонених захисників Маріуполя, намагаються зібрати список тих, хто опинився у цьому бараці. Про це на пресконференції у Києві розповіла Анна Лобова, дружина військовополоненого та представниця ініціативи «Спільнота Оленівки».
«І якщо 71 людину — важкопоранених — Росія записала , 48 загиблих записала, то решту із цих 193 [військовополонених, яких перевели у барак на промзоні] треба було шукати самостійно. Ми не знайшли донині стовідсоткового списку, тобто [імена] десь 12-13 людей нам залишаються невідомими», — зазначила вона.
Анна Лобова, дружина пораненого військовополоненого. Скриншот з відео Media Center Ukraine
За словами Лобової, близько року тому спільноті стало відомо, що людей відбирали не випадковим чином, а за списками, нібито складеними самими представниками «Азову».
«Ці списки, за свідченнями звільнених, до начальника колонії відносив колишній український військовополонений», — каже жінка.
Його ім’я «Спільноті Оленівки» було невідоме до недавнього часу. Як розповіла Анна Лобова, нещодавно під одним із дописів на сторінці їхньої ініціативи з’явився коментар про те, що це був азовець із позивним Єрмолай. Ці та інші дані від автора допису активістки передали до Служби безпеки України.
«Єдине, про що ми просимо: якщо це дійсно виявиться правда, нас цікавить список. Якщо доля правди є в цих словах, то виходить, що людина може допомогти, принаймні, відтворити повний список, кого було переведено на “барак 200”. Це — мінімум інформації, яку б ми хотіли дізнатися», — зауважила Анна Лобова.
Рідні полонених “Азову” на брифінгу, присвяченому четвертій річниці теракту в Оленівці, 28 липня 2026 року. Фото: Вільне Радіо
«Етапний барак»
Позивний Єрмолай має звільнений полонений, нині — заступник командира, начальник тилу 12-ї бригади спеціального призначення Національної гвардії України «Азов» Сергій Єрмошин. Він разом з іншими азовцями, які були в Оленівці, а також представниками українських органів правопорядку, що ведуть слідство щодо скоєного там воєнного злочину проти військовополонених, скликали 5 серпня пресконференцію, на якій вирішили публічно розповісти про обставини, згадані «Спільнотою Оленівки».
Списки дійсно були, каже Сергій Єрмошин. Як пригадує звільнений полонений, за кілька днів до трагедії його викликав до себе начальник колонії Сергій Євсюков і сказав: оскільки самі полонені скаржились на перенаселеність бараків, а також через непідготовленість Оленівської колонії до зими, вирішено етапувати частину з них у в іншу колонію Донеччині, розташовану у Горлівці.
«Він сказав: ми можемо самі ці списки зробити, якщо хочете — запропонуйте нам людей, які поїдуть етапом на Горлівку. Я прийшов на бараки — у кожному бараці був свій старший — і доповів про цю ситуацію. Ми ухвалили рішення, що ці списки будуть складатися колегіально. Так все це і було», — розповідає Єрмошин.
Сергій (Єрмолай) Єрмошин говорить на пресконференції “Азову” у Києві, 5 серпня 2026 року. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати
За словами військового, кожен із командирів підрозділів складав перелік зі своїх підлеглих, хто поїде на етап, а потім через решітки ці списки передавали у барак до нього, де все зводили в один список. На це полоненим відвели близько трьох годин.
Єрмошин зауважує: командири ухвалювали рішення, кого включати у списки, і ці переліки могли змінюватись з різних причин, але серед полонених було багато таких, хто поїхати етапом зголошувався сам.
«Перед цим, Євсюков сказав, ці люди будуть переведені у спеціальний етапний барак, сформований під потреби етапування всіх військовополонених, які перебували на території Оленівки», — каже він.
Дійсно один барак якраз тоді, за наказом начальника колонії, інші військовополонені облаштовували на промзоні — віддалік від решти. Про нього серед азовців ходили різні чутки: одні казали, що це барак, де людей збиратимуть перед етапуванням, інші — що там триматимуть російських військових, які повертаються з українського полону, поки щодо них триватимуть перевірки і «фільтрація».
«Септик був переповнений, у нас на подвір’ї були фекалії»
Азовець Арсен (Лемко) Дмитрик був одним із добровольців, хто сам погодився на етапування у Горлівку, і був визначений старшим серед цієї групи полонених. Він розповідає: у бараці, де захисників Маріуполя тримали до цього, була тиснява та антисанітарія, і бійці остерігались спалаху пов’язаних із цим хвороб.
За словами Дмитрика, у його бараці утримували близько 330-360 полонених, а розрахований він був на 100-150 осіб. Тому деякі люди спали просто на вулиці.
«Але найгірше — це гігієна була: у нас був один душ, це ще пів біди, можна було помитись, але, вибачайте, у нас [на всіх] один туалет там був. (…) Септик був переповнений, у нас на подвір’ї були фекалії (…) Потім почалися мухи, і спати надворі стало нереально», — каже військовий.
Щоранку та щовечора у колонії робили обхід і запитували, чи є у полонених проблемні питання. Відтак, зазначає Лемко, у його бараку звучали скарги, аж доки не з’явилась інформація про нібито підготовку етапу на Горлівку. Військові порадились і вирішили взяти насамперед добровольців, хто сам погодиться поїхати, і з ними поїде хтось із командирів.
«Я почав бігати по своїх хлопцях, [і також] друг Пугач, Дубок, Прокурор: “Хлопці, зараз етап, треба терміново: їдете чи не їдете, давайте відповідь”. І більшість казала: так, їдемо. І швидко все подали, передали на друга Єрмолая. І ми сиділи, готувалися до того етапу: гроші ховали, рублі, (…) щоб зв’язок був із зовнішнім світом, треба було сім-картку заховати», — пригадує Арсен Дмитрик.
Азовець Арсен (Лемко) Дмитрик. Фото: Карина Пілюгіна, Ukraïner
За його словами, через кілька днів почалися етапи, дійсно почали розселяти полонених з бараків: забирали по 20-30 людей на день — переважно артилеристів і розвідників. Пізніше азовці дізналися, що ті групи повезли у Донецьк.
Тоді до них прийшла охорона (співробітники Федеральної служби виконання покарань), принесла списки і наказала виходити на шикування з речами. Дали їм годину на збори.
«Ми щиро вірили, що ми їдемо на Горлівку. Все сходилося, що ми їдемо на ту Горлівку. Ми навіть через деякі свої можливості пробивали, чи хтось там сидить з українців, чи може з наших хтось там сидить. І ми почали “скидати” речі. Ми знали, що коли вас етапують, то вас роздягають догола, розбирають усі ваші речі, і, повірте, половина ваших речей просто крадеться: вони бачать, що саломони чи мультикам гарний, годинники. І ми всі ці речі “поскидали” нашим на бараках, хто не їхав на етап», — каже Дмитрик.
Однак під час шикування виявилось, що списки на етап, які принесла охорона, тільки частково збігалася з тими, що складали самі полонені. Полонених, які були у цих списках, перевели у барак на промзоні. За словами азовця, там усе виглядало зробленим нашвидкуруч і якимось тимчасовим: навіть не було місця для прийому їжі.
За словами Арсена Дмитрика, вони намагались розміститись всередині бараку так, щоб люди з одного підрозділу лишались поряд, але так не вийшло, бо місця було мало, тож люди займали ті місця на ліжках, які могли. Самому йому дістався верхній ярус ліжка посередині бараку. Спочатку людей було майже дві сотні, але вже наступного дня невелику частину з них вивезли. Обіцяли, що поступово на етап поїдуть усі.
«Ми в перший день почали збирати списки всіх, хто перебував у нас на бараку, який [потім] підірвали (…) Ми теж спочатку думали, що це будуть ті списки, що ми передавали, але це не так було взагалі. Ми намагались передати “живий список” другові Єрмолаю, але він так і не дійшов», — каже Арсен Дмитрик.
До Горлівки в результаті ніхто з барака не поїхав, зауважує азовець Богдан (Пугач) Грішенков, на той момент — командир роти, який також добровільно зголосився на етап. Каже: з тих, кого він подавав до списку, викликали десь половину. Інших людей, хто разом із ним перейшов у барак на промзону, адміністрація визначила самостійно.
«Там була жерстяна коробка — у таку спеку, як зараз — рівно на 200 людей. Нас спочатку туди переїхало десь 198-199, але потім забрали людей, які були не військовослужбовцями за контрактом, а мобілізовані у перші дні повномасштабного вторгнення. Нас залишилось 193 людини (…) Мені пощастило: я собі “забронював” місце біля входу, де всі загинули, але поки ми збирали списки потреб, (…), те місце зайняли, і ми — Лемко як старший і ми, помічники — [розмістились] у самому центрі барака: у найспекотнішому місці було вільно — там і поселилися», — розповідає Грішенков.
«Робочий список»
Обставини вибухів та пожежі у бараці на промзоні Оленівки, внаслідок яких загинули і дістали поранення українські військовополонені, розслідує Служба безпеки України.
Начальник відділу Головного слідчого управління СБУ Денис Ладонько у коментарі «Ґратам» зазначив, що наразі слідчі оперують списком полонених з «барака 200», складеному зі слів звільнених з російського полону бійців, який вважають «робочим».
«У нас є список, який ми складали на підставі показань наших потерпілих, він погоджений з Координаційним штабом і також погоджений із представниками “Азову” — максимально, наскільки це можливо, тому що вони використовували позивні. Ми за цими позивними встановлюємо прізвище, ім’я, по батькові, аби зрозуміти, хто там був», — пояснив він.
Територія Оленівської колонії після вибуху 29 липня 2022 року в бараку, де перебували українські військовополонені. Фото: супутниковий знімок Maxar Technologies
За словами Ладонька, потерпілими у цій справі визнані військовополонені, які перебували у згаданому бараку, а також їхні рідні, тож активістки «Спільноти Оленівки» можуть звернутись до служби для ознайомлення з цими матеріалами.
Під час пресконференції, на якій представник СБУ виступав спільно з бійцями «Азову», він підбив підсумки, що з’ясувало слідство відносно постраждалих. Зокрема, він підтвердив, що у бараці на момент вибухів перебували 193 військовополонені.
«Список, який, як ми тепер знаємо, складала адміністрація колонії, налічував 200 осіб, однак одна особа у зв’язку зі станом здоров’я була переведена в інший барак, і ще 6 військовослужбовців були етаповані у місто Донецьк для проведення з ними слідчих дій представниками каральних органів Російської Федерації», — розповів Денис Ладонько.
За його словами, у жовтні 2022 року Україні повернули тіла, серед яких, як повідомили росіяни, було 59 тіл військовослужбовців, що начебто загинули в Оленівці.
«Підтверджено й ідентифіковано 48 військовослужбовців, які перебували у ніч з 28 на 29 липня 2022 року на території «бараку 200» і загинули під час даної трагедії. Після закінчення необхідних досліджень та експертиз їхні тіла були повернуті рідним для захоронення. Разом з тим, на сьогодні встановлена одна особа військовослужбовця, який загинув, але тіло ще не передано Україні. Є показання свідків і потерпілих, які були під час трагедії там. І щодо трьох тіл відбуваються додаткові експертизи з метою їхньої ідентифікації та перевірки, чи вони були на момент трагедії у даному бараку», — зазначив Ладонько.
Екскерівництво колонії в Оленівці отримало підозри за смерті девʼятьох «азовців» від поранень
Станом на зараз, за даними СБУ, підозру воєнному злочині — жорстокому поводженні з військовополоненими, поєднаному з умисним вбивством, вчиненому за попередньою змовою групою осіб оголосили тодішньому начальнику Оленівської колонії Сергію Євсюкову та його заступнику Дмитру Нейолову. Слідство досі триває.
Редакторка: Тетяна Козак
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
