Недостатні зусилля України і російський вплив. ЄСПЛ виніс історичне рішення щодо подій 2 травня в Одесі

Європейський суд з прав людини визнав відповідальність української влади за недостатні зусилля із забезпечення правопорядку під час подій 2 травня 2014 року в Одесі, зволікання з гасінням пожежі та порятунком людей з Будинку профспілок, а також — недоліки розслідування і притягнення до відповідальності винних на різних рівнях. Того дня у середмісті Одеси загинули 48 людей. При цьому, однак, суд наголосив, що для оцінки ситуації варто брати до уваги контекст, а саме: втручання Росії для провокації сутичок між різними таборами мітингарів та згодом її спроби використати одеську трагедію для пропаганди та виправдання широкомасштабного вторгнення в Україну. 

«Ґрати» дослідили це рішення та розповідають деталі. 

До ЄСПЛ звернулись 28 заявників 

Рішення у справі «В’ячеславова та інші проти України» Європейський суд ухвалив 13 березня. Суд об’єднав сім різних заяв від 28 осіб, поданих у 2016 та 2017 роках, щодо подій в Одесі 2 травня 2014 року, а саме: сутичок на Грецькій площі та Куликовому полі, а також пожежі в Будинку профспілок. 

Суд зобов’язав Україну виплатити компенсації заявникам у розмірі від 12 до 17 тисяч євро. 

Встановлюючи факти, пов’язані з одеською трагедією, ЄСПЛ спирався не тільки на офіційні дані українського слідства і судові рішення, а й, зокрема, на доповіді Моніторингової місії ООН, офісу Верховного комісара ООН з прав людини, українського омбудсмана та парламентської тимчасової слідчої комісії, а також на результати незалежного розслідування громадської організації «Група 2 травня» та свідчення потерпілих, троє з яких були безпосередніми учасниками подій в Одесі, а решта — родичами тих людей, що загинули того дня за різних обставин.

«Серед родичів заявників у цих справах, які загинули того дня, були прихильники та противники Майдану, а можливо, й прості перехожі. Заявники часто воліли не згадувати про політичні погляди своїх родичів», — зазначає суд у тексті рішення. 

ЄСПЛ також звернув увагу на передісторію та контекст, у якому відбувались згадані події, а саме: після Євромайдану та втечі з України президента Віктора Януковича у лютому 2014-го, на сході та півдні держави активізувались проросійські протести, часто — із застосуванням насильства. Зокрема, в цьому контексті згадується введення військового контингенту та анексія Криму Росією та формування угруповань «ДНР» та «ЛНР» у відповідно Донецькій та Луганській областях України і початок бойових дій.

Хронологія протистояння

В Одесі на той час протестувальники оголосили про створення груп «самооборони» Євромайдану і Антимайдану. Останній був проросійського спрямування і в березні 2014 року розгорнув наметове містечко на Куликовому полі. Там встановили великий екран, на якому транслювалися програми російських державних новинних каналів, а з гучномовців вмикали пісні про  «Велику Вітчизняну війну» термін, що використовувався для позначення Другої світової війни в Радянському Союзі , що містили заклики до боротьби з фашизмом.

«Як видно з відеозаписів наметового містечка на Куликовому полі та різних заходів, організованих його активістами, прихильники руху часто демонстрували прапори Росії та колишнього Радянського Союзу, а також скандували або демонстрували гасла, що засуджували нову владу як «фашистську хунту» та закликали до референдуму і федералізації України на напівавтономні регіони. Деякі люди тримали плакати, які висловлювали надію на повторення кримського сценарію в Одесі і закликали Російську Федерацію прийняти їхнє місто», — йдеться у рішенні ЄСПЛ.

2 березня в Одесі відбувся мітинг на підтримку єдності України і проти присутності російських військових у Криму, до якого долучились близько 7-10 тисяч людей. Наступного дня під час екстреного засідання Одеської обласної ради її будівлю спробували штурмувати проросійські демонстранти. Тоді, за даними суду, серйозних сутичок із активістами за єдність України вдалося уникнути завдяки тому, що правоохоронці утворили кордон між двома таборами. Після цього протягом березня-квітня мітинги обох груп відбувалися щотижня у мирний спосіб. 

У квітні обласне управління Міністерства внутрішніх справ Одещини організувало оперативний штаб, аби контролювати ситуацію в місті.

Наприкінці квітня фани одеського «Чорноморця» та харківського «Металіста» оголосили про намір провести в Одесі спільну ходу «За єдність України» 2 травня перед футбольним матчем за участі цих команд. Це викликало бурхливу реакцію з боку антимайданівців і заклики в соцмережах вийти проти «нацистського маршу». 

За інформацією, на яку посилається ЄСПЛ, 30 квітня СБУ надіслала листа керівнику обласного управління МВС Петру Луцюку із розвідданими, що свідчили про високий ризик сутичок і громадських заворушень 2 травня. Цього ж дня відділ зв’язків з громадськістю Головного управління МВС повідомив оперативний штаб цього управління про плани «диверсійних груп» щодо дестабілізації ситуації в Одеській області під час майбутніх травневих свят. Окрім того, приблизно в цей же час відділ боротьби з кіберзлочинністю ГУ МВС сповістив про публікації в соціальних мережах на сторінках деяких антимайданівців про можливість масових заворушень в Одесі 2 травня 2014 року. 

Начальник обласного управління МВС Петро Луцюк та його заступник Дмитро Фучеджі видали накази щодо планів забезпечення правопорядку цього дня у місті, однак, за даними суду, там ішлося про звичайні заходи під час футбольних матчів та не враховувались застереження від служби безпеки та інших силових структур. 

Напад на ходу «За єдність України»

Вранці 2 травня у середмісті Одеси чергували поліцейські: близько сотні — у центрі, і ще понад дві сотні — навколо стадіону.

Опівдні у прокуратурі почалась нарада за участі керівників обласних органів правопорядку начебто із вимкненими телефонами учасників, яка, як вони потім стверджували, тривала до четвертої години, однак створена згодом Тимчасова слідча комісія встановила, що тільки до пів на третю, і також, що деякі учасники могли спілкуватись із кимось зовні. 

О пів на другу антимайданівці почали збиратися на Олександрівському проспекті, приблизно за 450 метрів від місця зустрічі активістів за єдність. Вони мали щити, сокири або дерев’яні чи металеві палиці, деякі — вогнепальну зброю, а на запитання про мету зібрання пояснювали, що хочуть не дозволити розгромити наметове містечко на Куликовому полі. 

Поліція направила близько 150 своїх офіцерів від стадіону до центру міста, однак, як повідомляється, у них не було засобів захисту і стримування на випадок ескалації.

О третій годині дня антимайданівці штурмували офіс громадської організації «Рада громадської безпеки», отримавши інформацію наче там і в припаркованій поряд машині схована зброя, що не підтвердилось, а частина активістів єдності заблокувала їм доступ на вході. На місце події прибув поліцейський підрозділ, оточив будівлю, але ніяких заходів не вживав. Близько 15:15 антимайданівці почали рух у напрямку маршу «За єдність», їх супроводжували тридцять офіцерів роти полку патрульної і десять поліцейських міської міліції, а заступник голови обласного управління МВС Дмитро Фучеджі та командир полку патрульної служби Вадим Книшов йшли на чолі колони поруч із лідерами цих активістів.

Сутички почались десь о пів на четверту неподалік від Грецької площі. За інформацією, якою оперує ЄСПЛ, антимайданівці атакували колону демонстрантів «За єдність», що почала рух від Соборної площі до стадіону «Чорноморець», а також стріляли у їхньому напрямку. Обидві сторони кидали каміння і «коктейлі Молотова» та застосовували піротехніку у бік одне одного. 

Сутички в Одесі 2 травня 2014 року. Фото: Олег Владимирський, Ґрати

Десь за десять четверта поліція змогла сформувати кордон між двома групами активістів, стоячи спиною до антимайданівців. У «Групі 2 травня» з посиланням на відеозаписи з відкритих джерел згодом зауважили, що у деяких поліцейських та проросійських протестувальників була однакова позначка на одязі: намотана на руку червона ізоляційна стрічка. 

О 16:10 перша жертва — учасник акції за єдність Ігор Іванов — дістав вогнепальне поранення в живіт. Його госпіталізували, але під час операції чоловік помер.

У розпорядженні ЄСПЛ були відеозаписи, як проросійські активісти у балаклавах стріляли в своїх опонентів із-за спин силовиків, які нічого з цим не робили.

«Згідно з висновком балістичного експерта «Групи 2 травня», проросійський активіст, ідентифікований цією НУО як пан Будько (Віталій Будько — Ґ), стріляв бойовими патронами з автомата Калашникова (АКС-74У). Експерт вважав, що смертельні поранення пана Іванова були нанесені з того ж типу зброї. Експерт також посилався на відеозаписи, поширені в інтернеті, згідно з якими на місці зіткнень були знайдені гільзи цього типу. У своєму викладі фактів Уряд також заявив, що «пан Б.» здійснив кілька пострілів у бік прихильників Майдану з автомата, схожого на АКС-74У. Інше відео, що є у відкритому доступі, показує, що в якийсь момент пан Фучеджі, який отримав незначне поранення руки, сів у карету швидкої допомоги, в якій сидів пан Будько, очевидно, неушкоджений. Через кілька секунд важко пораненому співробітнику міліції, якому надавали допомогу двоє інших співробітників, очевидно, було відмовлено в доступі до машини швидкої допомоги, яка потім поїхала», — йдеться у рішенні суду. 

Поліція під час сутичок в Одесі 2 травня. Фото: Олег Владимирський, Ґрати

За цими даними, ще за десять хвилин антимайданівці прорвали кордон. Приблизно тоді смертельне поранення дістав Андрій Бірюков, ще один активіст одеського Євромайдану. Десь о пів на п’яту вечора активісти за єдність викрали пожежну машину, надіслану до центру міста на виклик, що виявився безпідставним, щоб знести нею барикади антимайданівців. 

Тоді ж зафіксовані також постріли в бік проросійських демонстрантів та поліцейського кордону з мисливської рушниці. Загалом на той час було вбито шестеро людей з обох таборів. 47 осіб було затримано. 

Зрештою розлючені активісти за єдність, які почали брати гору у протистоянні, рушили на Куликове поле, де був наметовий табір антимайданівців. Деякі з тих,  хто був у таборі, вирішили забарикадуватись у Будинку профспілок, що виходив фасадом на площу. 

Події в Будинку профспілок

Близько 19:20 активісти за єдність дістались до Куликового поля та почали громити і палити намети. Тим часом антимайданівці кидали в них «коктейлі Молотова» з даху Будинку профспілок. Також, за інформацією «Групи 2 травня», вони стріляли в бік проукраїнських активістів із даху і вікон цієї будівлі.

Сутички в центрі Одеси, 2 травня 2014 року. Фото: Ірина Назарчук, Радіо Свобода

О пів на восьму в ДСНС почали телефонувати, повідомляючи про загоряння, але диспетчер відповідав, що ризику пожежі немає. Керівник обласного управління відомства Володимир Боделан перебував на місці подій та інструктував підлеглих не реагувати без його наказу. 

Боделан зрештою пояснив під час внутрішнього розслідування, що він прийняв це рішення «з огляду на викрадення пожежної машини кількома годинами раніше та для запобігання будь-якому подібному викраденню, а також для запобігання ризикам для життя пожежників».

Без чверті восьма пожежа спалахнула у Будинку профспілок. За десять хвилин забарикадовані всередині антимайданівці у відчаї почали вистрибувати з вікон горішніх поверхів, включно з родичами деяких заявників. Як встановив суд, тоді спостерігались як випадки, коли активісти за єдність атакували антимайданівців, що намагались врятуватись, так і такі, коли намагались допомогти. 

О 20:09 після наказу Боделана почали прибувати перші бригади вогнеборців. О 20:50 ДСНС повідомила про ліквідацію пожежі. Згодом з’ясувалось, що всередині будівлі загинули 42 людини, також багато людей дістали опіки і травми, коли рятувались, стрибаючи з вікон. 

Поліція затримала 63 антимайданівців, що залишались всередині будівлі або на даху, проте наступного дня проросійські демонстранти штурмували райвідділ, де їх утримували, і за усним наказом Фучеджі їх відпустили без процесуального статусу.  

Українське слідство і суди

Як зауважує ЄСПЛ, українські органи правопорядку відреагували на події в Одесі початком «численних» пов’язаних між собою кримінальних проваджень, які умовно можна об’єднати у три групи: провадження щодо дій приватних осіб; провадження щодо дій правоохоронців та щодо ДСНС.

За спостереженнями «Групи 2 травня», територія Куликового поля, де відбувались події, не була огороджена для збереження доказів, а вже у ніч на 3 травня туди відправили комунальників для прибирання. Перший огляд місця подій відбувся 15 травня. У Будинку профспілок судмедексперти почали роботу уночі 2 травня, але їх кілька разів переривали, оскільки в будівлі залишались уцілілі антимайданівці, а з 4 по 20 травня будівля була відкрита і доступна широкому загалу.

Кулі та уламки, які експерти дістали із тіл загиблих, виявилось неможливо точно ідентифікувати та пов’язати із конкретною зброєю. Що ж до кулі, яку хірурги вилучили з тіла пораненого Ігоря Іванова до того, як той помер, то з’ясувалось, що її ніхто не зберіг і в рамках слідства не досліджував. Експерти встановили, що в Будинку профспілок люди загинули на сходовому майданчику та нижніх поверхах від опіків, отруєння чадним газом та невстановленими газами та іншими отруйними речовинами, що були ймовірно продуктами горіння, однак навмисне використання отрут виключили і офіційне розслідування, і громадське. 

18 травня 2014 поліція заарештувала Сергія Ходіяка, учасника акції «За єдність України». Йому оголосили підозру у вбивстві активіста Антимайдану та замаху на поліцейського. Станом на зараз, через понад 10 років після подій, судова справа щодо Ходіяка за цими звинуваченнями все ще розглядається у Малинівському районному суді Одеси. 

26 травня 2014 року був заарештований сотник одеського Євромайдану Микола Волков за підозрою, що начебто він стріляв із пістолета у бік Будинку профспілок. Згодом провадження щодо Волкова припинили у зв’язку з його смертю у лютому 2015-го. Проте, як зазначається у рішенні ЄСПЛ, за скаргою одного з потерпілих провадження відновили через буцімто недостатність підтверджень смерті, і щодо подальшого перебігу розслідування Європейському суду нічого не відомо. 

Ще одного активіста за єдність Всеволода Гончаревського звинуватили у тому, що він нібито бив дерев’яним кийком антимайданівців, що вистрибували з вікон Будинку профспілок. Справу щодо нього спочатку закрили у лютому 2015-го, але потім знову відкрили — у липні того ж року через скарги потерпілих, які клопотали про долучення до справи відео, які нібито підтверджують причетність Гончаревського. Але, за даними ЄСПЛ, експертизу цих відео так і не провели. 

21 березня 2014 року Генеральна прокуратура України затвердила обвинувальний акт щодо 19 антимайданівців за участь у масових заворушеннях, які спричинили тяжкі наслідки — смерть і травми людей. 18 вересня 2017 року Іллічівський міський суд виправдав усіх дев’ятнадцятьох обвинувачених, посилаючись на різноманітні процесуальні недоліки досудового розслідування та відсутність достатніх допустимих доказів, що підтверджують їхню вину. 

Зокрема, зазначалося, що численні слідчі дії проводились слідчими, які не входять до складу слідчої групи, яка веде справу, тож зібрані докази та складені ними протоколи були визнані неприйнятними. Крім того, суд зазначив, що перша перевірка на місці у відповідних районах центру міста відбулася з незрозумілою затримкою майже на два тижні, на той час усі докази були втрачені. 

Було також зазначено, що жодного оригінального фото- чи відеодоказу не було надано суду, незважаючи на його численні рішення щодо цього. Суд також зазначив, що сторона обвинувачення допитала лише одного офіцера міліції та жодного футбольного вболівальника, причетного до подій 2 травня 2014 року. Він також звернув увагу на відсутність у матеріалах справи будь-яких балістичних висновків щодо куль та осколків, вилучених із тіл жертв. Загалом Іллічівський суд розкритикував досудове розслідування за те, що воно було настільки неповним і неповноцінним, що довелося шукати альтернативні джерела інформації. 

Нині ця справа перебуває на стадії апеляційного оскарження у Миколаївському обласному апеляційному суді. 

Як зазначає ЄСПЛ посилаючись на отримані від уряду дані, вже згаданому вище учаснику проросійської акції Віталію Будьку оголосили підозру у вбивстві Ігоря Іванова 4 липня 2016 року. Але запобіжний захід йому не обрали, і Будько почав переховуватись. Європейський суд встановив, що той і донині перебуває у розшуку. 

Єдиний засуджений експоліцейський переховується в Росії

Слідство щодо дій поліції в Одесі спочатку здійснювала прокуратура, а з 2020 року — Державне бюро розслідувань. 

Наступного дня після трагедії, 3 травня 2014-го, начальника обласного управління МВС Петра Луцюка відсторонили, і виконувачем обов’язків керівника став Дмитро Фучеджі. Проте вже 6 травня Фучеджі втік з України в Молдову, а тоді — в Росію. 13 травня з’явився документ про підозру щодо нього у службовому недбальстві у зв’язку з масовими заворушеннями і в перевищенні повноважень через наказ відпустити затриманих антимайданівців 4 травня. 15 травня Фучеджі оголосили у розшук. У 2017 році українська прокуратура звернулася із запитом про екстрадицію Дмитра Фучеджі з Російської Федерації, де він переховувався від правосуддя. Генеральна прокуратура Російської Федерації, однак, відповіла, що пан Фучеджі є громадянином Росії, а тому його екстрадиція неможлива. Україна ухвалила рішення судити втікача заочно. 

Дмитро Фучеджі 2 травня 2024 року. Фото: Олег Владимирський, Ґрати

18 квітня 2023 року Приморський суд Одеси визнав Фучеджі винним у співучасті в організації масових заворушень з тяжкими наслідками, перевищенні влади або службових повноважень за обтяжуючих обставин, пособництві в захопленні державних будівель та перешкоджанні працівникам правоохоронних органів у виконанні ними службових обов’язків. Його було засуджено до п’ятнадцяти років позбавлення волі з забороною обіймати посади в правоохоронних органах протягом трьох років, штрафом і позбавленням звання полковника.

Тим часом 30 квітня 2014-го підозру у службовому недбальстві оголосили Петрові Луцюку. Пізніше до цього додали ще звинувачення у службовому підробленні, коли 17 червня 2015 року службове розслідування встановило, що він дав вказівку постфактум підробити офіційний звіт про виконання плану «Хвиля».

Очікування хвилі. Справа колишнього начальника Одеського главку МВС Петра Луцюка досі в суді, через шість років після трагедії 2 травня

Врешті, як повідомили ЄСПЛ представники української влади, 14 червня 2024 року Приморський суд Одеси звільнив Петра Луцюка від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням десятирічного терміну давності щодо статей, за якими його обвинувачували.

Петро Луцюк (ліворуч) разом із адвокатом у залі суду. Фото: Анна Фаріфонова, Ґрати

15 травня 2018 року повідомлення про підозру отримав колишній керівник міського управління поліції в Одесі Андрій Нетребський, а також двоє посадовців відомства В’ячеслав Ташматов та Вадим Книшов. Усіх трьох підозрювали у зловживанні владою при обтяжуючих обставинах за те, що вони не вжили жодних заходів для припинення насильства в Одесі 2 травня 2014 року. Зокрема, йшлося про ігнорування явно агресивних дій антимайданівців, коли їх ще було небагато, і пасивність поліції, коли ті атакували будівлю громадської організації і починали сутички. Також Книшова і Нетребського підозрювали у тому, що вони залишили в небезпеці людей, які опинились під час пожежі в Будинку профспілок. Як зазначає ЄСПЛ, 30 травня 2018 року обвинувальний акт щодо них було направлено до Приморського суду Одеси, де він досі розглядається.

Також із червня 2021-го і донині Приморський суд все ще розглядає справу Олексія Вдовиченка, заступника начальника Одеського міського управління ГУ МВС України. Посадовця обвинувачують у тому, що він вдень 2 травня 2014 року наказав перекинути поліцейських із футбольного стадіону до центру міста, не надавши їм відповідних засобів захисту чи стримуючих засобів, а також не віддав наказ про розгортання резервних сил міліції з місцевого гарнізону.

28 серпня 2021 року підозру оголосили колишньому заступнику командира роти № 2 полку патрульної служби Одеського міського управління ГУ МВС України Олександру Івахненку. Звинувачення проти нього стосувалися відсутності відповіді на стрілянину з боку антимайданівця Будька у центрі Одеси між четвертою та п’ятою вечора 2 травня 2014 року. 14 червня 2024 року Приморський суд звільнив Івахненка від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням десятирічного строку давності. Зараз це рішення прокуратура оскаржує в обласному апеляційному суді. 

Серед службовців ДСНС нікого не притягнули до відповідальності 

1 травня 2016 року підозру у залишенні громадян у небезпеці під час подій в Одесі оголосили тодішньому очільникові обласного управління ДСНС Володимиру Боделану, а також службовцям відомства Юрієві Швиденку та Світлані Коєвій, а наступного дня — заступникові Боделана Вікторові Губаю. 

Проте, як з’ясувалось, до того моменту Володимир Боделан виїхав із підконтрольної Україні території, і донині перебуває у розшуку. Справу щодо трьох інших розглядав спочатку Приморський, а потім Київський районний суд Одеси. 1 серпня 2022 року розгляд провадження призупинили у зв’язку з тим, що адвокати обвинувачених мобілізувались до війська. 

11 квітня 2016 року підозру отримав також Руслан Великий, заступник начальника ГУ ДСНС України в Одеській області. Його справа розглядалась у Приморському суді Одесі. 20 червня 2022 року справу призупинили, бо обвинувачений мобілізувався до війська, але пізніше слухання відновили. 27 червня 2023 року Приморський суд ухвалою встановив 29 грудня 2023 року як строк для подання доказів стороною обвинувачення та обвинуваченим. У ньому було зазначено, що строк давності у справі закінчиться у травні 2024 року. Що далі сталося, ЄСПЛ невідомо. 

Що вирішив Європейський суд

ЄСПЛ визнав порушення Україною статті 2 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — право на життя — у зв’язку з неспроможністю держави-відповідача зробити все, що можна було від неї розумно очікувати, щоб запобігти насильству в Одесі 2 травня 2014 року, припинити це насильство та забезпечити вчасні заходи порятунку для тих, хто опинився під час пожежі в Будинку профспілок. При цьому ЄСПЛ взяв до уваги значну участь Російської Федерації у подіях, що призвели до так званого «референдуму» в Криму, а також її різноманітну підтримку сепаратистських утворень на сході України та спроби дестабілізації ситуації в південних регіонах. Зокрема, у своєму рішенні суд говорить про використання російської пропаганди, зокрема, на мітингах Антимайдану в Одесі. 

«Винятків з цього правила немає, і в цих справах роль Суду обмежується розглядом міжнародної відповідальності України, незважаючи на той факт, що деякі з правопорушень, за які Уряд України вважається відповідальним за Конвенцією, були скоєні колишніми місцевими посадовими особами, які тим часом втекли з України до Російської Федерації і стали російськими громадянами, або приписуються її колишнім місцевим посадовцям, які втекли з України до Російської Федерації, набули російського громадянства та, у випадку пана Боделана (колишнього начальника Головного управління ДСНС в Одеській області), побудували там кар’єру на тлі широкомасштабного військового вторгнення Росії в Україну (Володимир Боделан став заступником голови окупаційної адміністрації в захопленій російськими військами частині Херсонщини — Ґ)», — зазначається у рішенні суду. 

Також ЄСПЛ вказав на низку проблем у проведенні розслідування скоєних 2 травня злочинів, зокрема, на етапі збору доказів, коли місце злочину одразу приїхали прибирати комунальники, а доступ до Будинку профспілок не було обмежено для публіки. Крім того, суд звернув увагу на зволікання, які призвели до втечі підозрюваних або уникнення в інший спосіб відповідальності за скоєне. 

«Незважаючи на наявні у відкритому доступі фото- та відеодокази того, що активіст Антимайдану, схожий на пана Будька, стріляв з автомата у бік протестувальників, які виступали за єдність України, стоячи пліч-о-пліч з поліцією, без жодної реакції з боку останньої, національним органам влади знадобилося більше двох років, щоб розпочати кримінальне розслідування у зв’язку з цим стосовно пана Будька та більше семи років, щоб порушити кримінальну справу стосовно пана Івахненка, одного з відповідних співробітників поліції. Жодних пояснень, не кажучи вже про виправдання, цих затримок надано не було. Оскільки стосовно пана Будька не було застосовано жодного запобіжного заходу, а сам він переховувався, розслідування було зупинено у жовтні 2016 року. Що стосується кримінального провадження стосовно пана Івахненка, то воно завершилося його звільненням від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням десятирічного строку давності», — зауважує ЄСПЛ. 

Європейський суд з прав людини. Фото: European Court of Human Rights

На думку суду, зважаючи на масштаби насильства та кількість загиблих, участь у ньому прихильників двох протилежних політичних таборів в умовах значної соціальної та політичної напруженості, а також загрозу загальної дестабілізації ситуації, влада була зобов’язана зробити все від неї залежне для забезпечення прозорості та повноцінного громадського контролю за розслідуванням. Але ефективної комунікаційної політики не було, і зрештою викривлення інформації про події в Одесі стало інструментом російської пропаганди щодо широкомасштабної війни, розв’язаної Російською Федерацією проти України в лютому 2022 року.

Окремо суд зупинився на скарзі названої дочки загиблого в Будинку профспілок Михайла В’ячеславова Олени, якій влада півтора року не віддавала тіло батька для поховання. 12 травня 2014-го вона подала заяву про його зникнення, а 30 травня — впізнала його серед двох тіл загиблих невстановлених осіб. 

10 червня провели розтин тіла, а наступного дня — ДНК-експертизу, яка не встановила зв’язку загиблого із В’ячеславовою. Пізніше з’ясувалося, що Михайло був її названим, а не біологічним батьком. Слідство вважало, що встановлення особи не відбулося. 

В червні 2015 року В’ячеславова, її матір та ще один родич знову прийшли і формально ідентифікували загиблого як Михайла В’ячеславова. 30 червня родині видали свідоцтво про смерть, але тіло все одно не віддали. 31 серпня експерти дослідили череп загиблого і теж дійшли висновку, що йдеться про цю особу.

Із червня по жовтень дочка В’ячеславова надіслала понад чотири звернення, щоб забрати тіло батька, але їй відмовляли, аж поки у грудні до прокуратури не звернулась голова моніторингової місії ООН. 

29 грудня 2015 року родині віддали тіло Михайла В’ячеславова, і його поховали того ж дня. 

ЄСПЛ дійшов висновку, що принаймні з 31 серпня, коли відбулася остання експертиза, і до кінця грудня утримання тіла В’ячеславова було позбавлене будь-якої законної мети. 

«Основне — питання організації належного розслідування всіх смертей»

Для України є дуже важливим виконати рішення ЄСПЛ: і виплатити присуджені компенсації, і вжити заходів загального характеру, зауважив у коментарі «Ґратам» виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. Юристи цієї правозахисної організації готували подання до Європейського суду в інтересах кількох заявників у справі «В’ячеславова та інші проти України».

«Там треба сплатити суму досить немаленьку — понад 300 тисяч євро. Але основний виклик пов’язаний із заходами загального характеру — це питання організації належного розслідування всіх випадків смертей. Ось про це треба говорити. Але що є позитивним: після 2014 року подібних ситуацій у нас із розслідуваннями начебто не було, хоча я можу сказати, що у нас є так само оскарження за процесуальною частиною статті 2 Європейської конвенції випадків нерозслідування або неналежного розслідування загибелі цивільних після широкомасштабного вторгнення. Тобто це теж є проблемою, яка буде підніматись в цьому контексті», — зазначив Павліченко. 

Постраждалі під час сутичок 2 травня 2014 року. Фото: Олег Владимирський, Ґрати

Реакція української влади

13 березня 2015 року Міністерство юстиції України оприлюднило заяву про намір проаналізувати рішення ЄСПЛ та скласти план його виконання.

«Трагедія в Одесі сталася через три місяці після Революції Гідності, коли країна все ще зберігала у своїх структурах інституційну спадщину режиму Януковича, особливо в системі правоохоронних органів. Виявлені ЄСПЛ недоліки в діях міліції та пожежної служби демонструють системні проблеми, які сформувалися впродовж багатьох років попередньої влади», — йдеться в заяві.

Водночас Мін’юст привітав той факт, що у Європейський суд визнав значну роль російської дезінформації та пропаганди у розпалюванні ворожнечі перед трагічними подіями, а також підтвердив, що «ключові посадовці, відповідальні за неналежні дії, згодом втекли до Росії та отримали там громадянство, що свідчить про їхні попередні зв’язки».

Росія не була стороною у справі. Навесні 2022 року вона вийшла з Ради Європи і відмовилась виконувати рішення Європейського суду з прав людини.