«Не можу передати словами, як довго чекала цього дня». Україна повернула додому військовополонених з «Азовсталі», політвʼязнів та цивільних заручниць
Леніє Умєрова після звільнення з полону, 13 вересня 2024 року. Фото: Офіс президента
13 вересня відбувся черговий обмін полоненими між Україною та РФ. Додому повернулися 49 українців, серед яких 15 «азовців» та 13 морпіхів з Маріупольского гарнізону, командир маріупольського військового шпиталю, а також цивільні заручниці. Багатьох з них судили у «ДНР», деяким призначили терміни покарання у десятки років. 14 жінок були визнані політв’язнями. Це восьмий обмін з початку року та 56-й з початку повномасштабного російського вторгнення. Кого Україна повернула додому та кого віддала РФ, — у дописі «Ґрат».
56-й обмін
Про черговий обмін повідомив президент Володимир Зеленський. Він зазначив, що Україна повернула 49 своїх громадян з російського полону
«Я дякую всій нашій команді, яка забезпечує звільнення полонених і заручників із російської неволі», — сказав президент та подякував всім українським воїнам, що беруть у полон російських окупантів.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими розповіли, що звільнені оборонці захищали нашу землю на Донецькому, Луганському, Херсонському напрямках. Серед звільнених 23 солдатів та сержантів, 19 офіцерів.
Восьмеро звільнених — представники ЗСУ, зокрема двоє — з Територіальної оборони. Ще, двоє звільнених — з Нацполіції: спецпризначенці КОРД, які потрапили у полон в Маріуполі у березні 2022-го. Також четверо прикордонників, 13 військових моряків, 15 захисників Маріуполя та Азовсталі з Нацгвардії. Решта семеро — цивільні заручники. Також у штабі зазначили, що серед звільнених військових та цивільних — 23 жінки.
Координаційний штаб подякував Об’єднаним Арабським Еміратам за допомогу в організації обміну.
Телеграм-канал проєкту Координаційного штаба «Хочу жить», створений для військових РФ та Білорусі для добровільної здачі у полон, повідомив, що РФ віддали 44 військовополонених. Серед них — строковики, які потрапили в полон у Курській області під час серпневого наступу ЗСУ.
«Як і минулого разу, Росія знову подає на обмін тих, хто здався в полон на території Курської області. Усі вони перебували в полоні менше одного місяця», — йдеться в дописі.
Російські чиновники обмін не коментували.
Це сьомий обмін з початку року та 56-й з початку повномасштабного російського вторгнення. за підрахунками Координаційного штабу за цей час вдалось повернути додому 3569 українців.
Звільнені під час обміну українці, 13 вересня 2024 року. Фото: Офіс президента
Вперше за довгий час звільнені захисники та захисниці «Азовсталі»
Голова патронатної служби 12-ї бригади Нацгвардії «Азов» Олена Толкачова повідомила, що серед звільнених вперше за тривалий час 15 військовослужбовців полку «Азов», які захищали меткомбінат «Азовсталь».
«З травня 2023 року та липня, коли з Туреччини повернулися командири «Азову», не відбувалося жодних великих обмінів», — зазначила Толкачова.
Прессекретарка Асоціації родин захисників «Азовців» Мар’яна Хомерікі повідомила «Ґратам», що з 15 «азовців» — четверо офіцерів та 11 жінок.
Серед звільнених офіцерів «Азову» — старший лейтенант Артем Дубина, який був пресофіцером полку. На відео, яке зняли фотографи Констянтин та Влада Ліберови, він разом з побратимом посміхається, а потім спілкується з рідними телефоном.
9 жінок — обвинувачені у справі 24 «азовців»
Вісім звільнених сьогодні жінок працювали кухарками у полку «Азов»: 51-річна Олена Аврамова, 40-річна Ніна Бондаренко, 42-річна Олена Бондарчук, 25-річна Владислава Майборода, 42-річна Ірина Могітич, 29-річна Лілія Павріанідіс, 40-річна Лілія Руденко, 34-річна Марина Текін.
Ще одна звільнена військовополонена — 50-річна Наталія Гольфінер була керівницею продовольчого складу «Азову» до січня 2022 року.
Вони разом із 15 чоловіками, ветеранами або військовослужбовцями «Азову» — обвинувачені у справі про насильницьке захоплення влади та зміни конституційного ладу РФ та в організації діяльності терористичної організації чи участь у ній . Обвинувачення базується на тому, що рішенням Верховного Суду Російської Федерації «Азов» був визнаний терористичною організацією 2 серпня 2022 року на вимогу Генеральної прокуратури РФ. Судять 24-х «азовців» у Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Справу слухає колегія суддів із головуючим Вʼячеславом Корсаковим.
Російський правозахисний проєкт «Підтримка політвʼязнів. Меморіал» зазначає, що частина обвинувачених брала участь в обороні Маріуполя і меткомбінату «Азовсталь», кухарки перебували на території комбінату і готували їжу для військовослужбовців полку. У березні-квітні всі вони змушені були вийти з оборонного укриття і були затримані під час спроби залишити зону бойових дій. Частину з них затримали під час «зачисток» Маріуполя і «фільтраційних заходів», інші потрапили у полон, отримавши поранення.
Під час суду обвинувачені заявляли про тортури після затримання та побиття під час конвоювання. Зокрема, Могитич у суді зазначила, що під час слідства їй не надавали адвоката і вона погоджувалась зі слідством, бо не могла щось заперечити з мішком на голові та руками, зв’язаними скотчем.
«Я не ризикувала відмовлятися, тому що мені сказали, що буде [в разі відмови], і люди поруч страждали», — повідомила вона суду.
Слухання справи добігає кінця. Під час дебатів, на засіданні 22 серпня, прокурор вимагав значні терміни покарання для обвинувачених жінок: 16 та 17 років загального режиму, 19 років суворого режиму.
Звільнені під час обміну українці, 13 вересня 2024 року. Фото: Офіс президента
«Меморіал» визнав 24-х обвинувачених політвʼязнями.
«Усі звинувачення, пред’явлені підсудним, на наш погляд, є абсурдними, а позбавлення їхньої свободи та процедура кримінального переслідування і віддання під суд грубо суперечать нормам міжнародного права», — йдеться у заяві правозахисної організації.
Медикині «Айдару» Марина Міщенко і Лілія Прутян
26-річна Марина Міщенко і 57-річна Лілія Прутян, яких вдалось повернути сьогодні в Україну, — медикині «Айдару», які потрапили у полон разом із 16 побратимами-чоловіками на початку березня 2022 року, в боях за село Гранітне Донецької області.
У липні 2024 року видання Цензор.НЕТ опубліковало колективний лист «айдарівців» з полону. Вони розповіли, зокрема, що до них застосовували тортури.
«[У полоні] швидко дізналися, як наші колишні земляки, які стали бойовиками «ДНР», забули як їхні діди боролися за мир, зате дуже добре за допомогою приїжджих спеців із Росії навчилися застосовувати тортури з арсеналу НКВС…Різні думки приходили в голову в цей момент, але ніхто з нас не зламався і не зробив крок, який, можливо, очікували від нас наші вороги. А потім почався так званий «суд», в ході якого нам більш ніж ясно натякали про те, що смертна кара, це те, що ми заслужили», — йшлось у листі.
Спочатку «айдарівців» обвинувачували за низкою статей кримінального кодексу «ДНР»: «Насильницьке захоплення влади і зміна конституційного ладу «ДНР», скоєний організованою групою» та «Участь у діяльності терористичної організації» .
У жовтні 2022 року «прокуратура ДНР» завершила розслідування і передала справу в Донецький суд. Після оголошення «ДНР» частиною Російської Федерації у вересні-жовтні 2022 року обвинувачення перекваліфікували за російським кримінальним кодексом . Полонених доправили до Ростова-на-Дону для суду. У липні 2023 року колегія суддів із головуючим Кирилом Кривцовим розпочала слухати справу.
Як пише російський правозахисний проєкт «Підтримка політвʼязнів. Меморіал», на останньому засіданні 12 вересня суд постановив повернути прокурору «ДНР» справу щодо Міщенко та Прутян «для усунення перешкод до її розгляду судом».
«Призначене на 10 годину ранку засідання фактично розпочалося о 17 годині. Спочатку, вранці, повідомили, що Марину Міщенко та Лілію Прутян етапували із СІЗО-1 Ростова-на-Дону. За повідомленням СІЗО від 10 вересня 2024 року, що надійшло до суду, жінки відбули до Воронезької області. Потім головуючий повідомив, що, за наявною в суду інформацією, Міщенко і Прутян везуть до Брянської області — і до 16-ї години вони прибудуть до СІЗО-2, де їхню участь у процесі буде одразу забезпечено за допомогою відеоконференцзв’язку, без карантину та інших процедур оформлення», — йдеться у повідомленні «Меморіалу».
О 17 годині Міщенко та Прутян взяли участь у засіданні через відеозвʼязок. До початку слухання вони повідомили захисникам, що почуваються добре, решта вивезених із СІЗО-1 Ростова-на-Дону жінок — обвинувачених у «справі батальйону “Азов”» — перебувають разом із ними.
Звільнені під час обміну українці, 13 вересня 2024 року. Фото: Координаційний Штаб з питань поводження з військовополоненими
На суді оголосили звернення Слідчого комітету РФ, в якому повідомляється, що стосовно Міщенко і Прутян розслідують кримінальну справу, порушену 30 травня 2024 року «за фактом застосування представниками силових структур України заборонених Женевською Конвенцією від 12 серпня 1949 року і Додатковим протоколом II до неї засобів і методів ведення війни» .
За клопотанням державного обвинувача, суд виділив справу Міщенко та Прутян в окреме провадження.
Чоловіки лишаються у полоні. Справу щодо них продовжать слухати у Ростові-на-Дону.
«Меморіал» визнав усіх обвинувачених політвʼязнями із висновком, що це кримінальне переслідування «айдарівців» суперечить положенням міжнародного гуманітарного права.
Бранка Кремля Леніє Умерова
Україна повернула додому політувʼязнену Леніє Умерову. 26-річну кримську татарку затримали на російсько-грузинському кордоні у грудні 2022 року. Вона прямувала до Криму, де живуть її батьки, щоб доглядати за важко хворим татом.
Умерова з 2015 року жила в Києві, працювала маркетологом українського бренду жіночого одягу VOVK.
Спочатку Умерову арештували за порушення правил перетину кордону і тримали під вартою у Північній Осетії. Через пів року її звинуватили у шпигунстві та перевезли до Лефортовського СІЗО у Москві, де вона перебувала до останнього часу.
На відео, яке оприлюднив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, Леніє, загорнута в український прапор, посміхається зі сльозами на очах та каже, що не може передати словами, як вона довго чекала цього дня та як рада бачити український прапор.
Кримчанку, яку в Росії підозрюють у шпигунстві, залишили під вартою до жовтня
Командир маріупольского військового шпиталю Віктор Івчук
Повернувся додому Герой України Віктор Івчук, полковник медичної служби, командир військового шпиталю у Маріуполі. Івчук пробув у російському полоні два з половиною роки.
У березні 2014-го, коли Росія напала, він був начмедом 95 окремої аеромобільної бригади. Брав участь у звільненні Слов’янська і Краматорська на Донеччині, а також боях за Савур-Могилу, за що отримав державні відзнаки: став одним із перших українських військових медиків, нагороджених орденом Богдана Хмельницького.
«Мій чоловік тоді дістав важке поранення, але, попри це, зміг евакуювати десятки інших поранених бійців. Після поранення вже не міг служити у десантних військах. Тому за станом здоров’я його перевели, і він потім був заступником начальника у Дніпровському шпиталі», — розповідала «Ґратам» дружина Івчука Вікторія, яка боролась за його звільнення.
Віктор Івчук після звільнення з полону, 13 вересня 2024 року. Фото: Координаційний Штаб з питань поводження з військовополоненими
Згодом Віктора перевели до Києва, а у січні 2022-го — у Маріуполь на посаду командира 555-го військового шпиталю. Після російського вторгнення у шпиталі залишилось працювати 75 людей.
16 березня у шпиталь прилетіла авіабомба. Тоді Віктор розділив персонал — половину відправив на «Азовсталь», а половину — на завод імені Ілліча, куди відправився і сам. 11 квітня він був удостоєний звання Героя України, а 12-го його захопили у полон.
Цивільні заручниці «ДНР» Олена Федорук та Марина Юрчак
Координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко повідомила, що під час обміну звільнили Олену Федорук та Марину Юрчак — двох мешканок тимчасово окупованої території Донеччини, яких бойовики «ДНР» викрали ще до повномасштабного російського вторгнення. У заручниках РФ вони провели понад шість років.
Олена Федорук — з Кальміуського Донецької області. 25 липня 2017 року у центрі міста її схопили люди у формі та відвезли у невідомому напрямку. Згодом бойовики звинуватили Олену у шпигунстві.
Її дочка Юлія розповідала МІПЛ, що мама не хотіла виїжджати з тимчасово окупованої території через стареньку бабусю. Після початку збройної агресії РФ на Донбасі у 2014 році Кальміуське перетворилось на закритий населений пункт: в його адмінбудівлях розташовувалися російські військові, в місті також зберігали військову техніку.
Через два роки після викрадення, 16 серпня 2019-го, Олену Федорук засудили у «ДНР» до 11 років позбавлення волі. З того часу її утримували у жіночій колонії у місті Сніжному.
Хіміка-технолога Марину Юрчак викрали 9 листопада 2017 року у Донецьку, коли вона йшла на роботу. Згодом батьки з’ясували, що це зробили представники так званого міністерства державної безпеки «ДНР». Юрчак тримали у «Ізоляції» — у приміщеннях колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку, де організували таємну в’язницю та катівню.
Олена Лазарєва, яку звільнили з полону у 2019 році, розповіла подробиці утримання Марини Юрчак тодішній уповноваженій Верховної Ради з прав людини Людмилі Денисовій.
За словами Лазарєвої, бойовики звинуватили Марину у шпигунстві на користь СБУ та образі перших осіб «республіки». Денисова зазначала, що з початку російської агресії на Донбасі Юрчак писала у Twitter, звідки ведуться обстріли та пересування російської військової техніки.
«Марину, як і всіх заручників, возили на допити у секретні в’язниці так званої «МГБ ДНР», де вибивали зізнання. Кожного разу її повертали до «Ізоляції» побитою, а одного разу вона ледь ходила — ноги почорніли від звірських знущань», — переповідала Денисова розповідь Лазарєвої.
У квітні 2018 року Марину Юрчак перевели до донецького СІЗО. 26 березня 2020-го у «ДНР» її засудили до 15 років позбавлення волі. так само як і Олену Федорук, її утримували у жіночій колонії у Сніжному.
Засуджені у РФ за службу в «Айдарі» Наталія Придатченко та Вікторія Ткаченко
Серед тих, кого вдалось повернути додому з російського полону — військовослужбовиці 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар» Наталія Придатченко та Вікторія Ткаченко. Їх окремо затримали у 2022 році — обставини наразі невідомі — та судили за схожими обвинуваченнями.
Обом інкримінували участь у терористичній спільноті за службу у «Айдарі». Окупаційна влада Луганщини та Донеччини визнала його терористичною організацією у 2016 році. У РФ батальйон визнали «терористичною спільнотою» у вересні 2023 року.
Наталія Придатченко — мешканка Сєвєродонецька Луганської області. Їй 44 роки. Проходила службу у «Айдарі» із січня 2020-го по квітень 2021 року на посаді кухарки.
Звільнені під час обміну українці, 13 вересня 2024 року. Фото: Координаційний Штаб з питань поводження з військовополоненими
30-річна Вікторія Ткаченко також з Луганщини — мешкала у Новоайдарі. З грудня 2016 року проходила службу в ЗСУ, з квітня 2017 року по листопад 2020 року служила в «Айдарі» на різних посадах, зокрема, бойової медикині.
Справи Ткаченко і Придатченко передали до Південномого окружного військового суду у Ростові-на-Дону на початку 2023 року. У грудні того ж року колегії із тим же головуючим Гуреном Довлатбекяном засудили жінок до однакових термінів: 5 років позбавлення волі в колонії-поселенні.
Російський правозахисний проєкт «Підтримка політвʼязнів. Меморіал» визнав Ткаченко і Придатченко політувʼязненими та заявив, що судове переслідування порушує право на справедливий судовий розгляд, а також Женевські конвенції про поводження з військовополоненими і цивільним населенням під час війни.
Морпіхи 36-ї бригади
27-річний Олег Тіпікін — серед звільнених сьогодні морпіхів 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Берлінського.
Його мати Тетяна у березні цього року розповіла чернігівському виданню «Вість», що син підписав контракт у 2021 році. 36-ту бригаду обрав сам, був матросом у взводі матеріального забезпечення. Потрапив в полон з маріупольського меткомбінату імені Ілліча.
«10 квітня 2022 року Олег дзвонив батькові на вайбер. В цей час ми були за містом на дачі. 28 пропущених дзвінків від сина побачили лише за день, коли повернулася у Чернігів. Передзвонила, а номер вже був вимкнений», — згадувала Тетяна Тіпікіна.
За її словами, у полоні сина спочатку тримали сумнозвісній «Оленівці» під Донецьком, потім у російському Таганрозі, Тверській області, а з 10 грудня минулого року перевели в колонію у селищі Ударне, що у Мордовії.
У травні та червні 2022 року мати отримала від Олега два листи. У першому з них він російською написав:
«Мамуль, ти, напевно, не знаєш, живий я чи ні. Я дивом залишився живий. Як Карина? (молодша сестра Олега — Ґ). Привітай її з днем народження. Сподіваюся, ви допоможете мені швидше звільнитися з полону».
Каріна разом з батьком та матір’ю зустріла Олега одразу після обміну. На відео, яке оприлюднив Дмитро Лубінець, він показує її листа, яке вона написала брату в полон і каже, що зберіг його.
З полону звільнили й командира десантно-штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади Сергія Таранюка. Він теж потрапив у полон під час оборони Маріуполя. У вересні 2023 року так званий Верховний суд «ДНР» засудив його до 29 років колонії суворого режиму. Таранюк нібито дав наказ розстріляти мешканців Маріуполя.
Морпіх 36-ї бригади Іван Сметанюк востаннє вийшов на звʼязок із дружиною 12 квітня 2022 року. Він повідомив, що перебуває в повному оточенні — розповіла «Суспільне. Миколаїв» його дружина Анна у липні цього року.
Звільнені під час обміну українці, 13 вересня 2024 року. Фото: Офіс президента
«Я бачила відео на російських телеграм-каналах, але не побачила свого чоловіка. Деяких хлопців тільки, яких колись бачила у Мангуші. Потім на російських сайтах я побачила великий список, понад 1350 осіб. Там було написано, що це ті військові, які вийшли з металургійного заводу Ілліча», — розповідала Анна Сметанюк.
У серпні 2022-го вона отримала від чоловіка лист з полону, однак після цього дізнавалась про нього новини тільки від тих, хто повернувся з полону.
Ще один морпіх 36-ї бригади Сергій Гриців у вересні 2023 року був засуджений у «ДНР» за начебто вбивство та жорстоке поводження з цивільними до 27 років позбавлення волі.
Додому повернувся військовий медик 36-ї бригади Дмитро Селютін. Він потрапив у полон 12 квітня на заводі ім. Ілліча в Маріуполі. Як і його побратими Руслан Зарянич, Юліан Пилипей, Олег Нечаєв, Євген Урлянський. Вони усі у списку тих, хто сьогодні повернувся додому.
Підполковник Держприкордонної служби Денис Сторожук
Вдалося звільнити з полону підполковника Державної прикордонної служби Дениса Сторожука. З 2014 року він очолював Прикордонний оперативно-розшуковий відділ Першого прикордонного загону Маріуполя.
Сестра прикордонника Вікторія у грудні 2023 році розповіла «Громадському радіо», що після повномасштабного російського вторгнення Денис боронив місто, був на меткомбінаті ім. Ілліча, згодом прорвався на «Азовсталь». Після того як оборонці комбінату вирішили виконати наказ зберегти життя і вийти з «Азовсталі», Денис вирішив залишитись там.
З травня 2022-го по квітень 2023-го переховувався в окупації, рідко виходив на звʼязок із рідними Але зрештою його захопили у полоні і тримали у Донецькому СІЗО. У вересні 2023 року на російському каналі НТВ вийшов пропагандистський фільм про Сторожука, в якому він розповів, що заховався у каналізаційній шахті, де пробув три тижні. Його сестра Вікторія вважає, що він планував вийти на територію, підконтрольну Україні, але, оскільки у нього були обморожені руки та ноги, йому фізично важко було це зробити.
Звільнені під час обміну українці, 13 вересня 2024 року. Фото: Координаційний Штаб з питань поводження з військовополоненими
Сторожука у «ДНР» обвинуватили у тероризмі та підривній терористичній діяльності та засудили до 25 років позбавлення волі.
Строк у «ДНР» отримав і гранатометник 56-ї окремої мотопіхотної бригади Дмитро Добровольський — 27 років позбавлення волі за начебто вбивство мирних жителів у Маріуполі. Він сьогодні теж повернувся додому.
***
Матеріал підготовлений завдяки підтримці Міністерства закордонних справ Нідерландів
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
