«Можливий регрес уже досягнутих стандартів правового захисту». Що не так з оновленням Цивільного кодексу
Новий Цивільний кодекс повинен буде регулювати різні аспекти приватного життя. Ілюстративне фото, автор: Стас Юрченко, Ґрати
Верховна Рада наразі має на розгляді три проєкти оновленого Цивільного кодексу, або Кодексу права приватного: перший зареєстрували наприкінці січня, два альтернативні — у лютому. Вони мали би гармонізувати українське законодавство із нормами ЄС та осучаснити його відповідно до нинішніх реалій.
Натомість опубліковані документи викликали хвилю критики з боку громадськості. Насамперед — через запропоноване в основному із них регулювання родинних відносин: дозвіл на шлюб з чотирнадцяти років у разі вагітності нареченої, ускладнення розірвання шлюбу, вимогу сплачувати моральну компенсацію у разі припинення заручин та посилення обмежень, які вже й так існують в Україні для ЛГБТ+. На перший закид уже відреагував спікер парламенту Руслан Стефанчук, він же — один із авторів цього документу, запевнивши, що норму про наречених у 14 вилучать.
«Ґрати» ознайомились із основними нововведеннями, які пропонує документ, та з’ясували, якими аргументами керувались ініціатори та що у ньому викликає занепокоєння в експертному правозахисному середовищі.
«Дерадянізація цивільного законодавства»
Над оновленням Цивільного кодексу працювали 247 експертів протягом шести років, заявив співавтор документа, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, коментуючи реєстрацію відповідного законопроєкту у парламенті. Це відбулося 22 січня цього року, символічно — на День Соборності України.
За словами депутата, у документі — 832 сторінки. Він складається з дев’яти «книг»: книга перша «Загальна частина», книга друга «Право особисте», книга третя «Право речове», книга четверта «Право інтелектуальної власності», книга п’ята «Право зобов’язань», книга шоста «Право сімейне», книга сьома «Право спадкове», книга восьма «Право приватне міжнародне» та книга дев’ята «Публічність прав цивільних».
Руслан Стефанчук тримає в руках проєкт нового Цивільного кодексу України. Фото зі сторінки Стефанчука у фейсбуці
Як зазначається у пояснювальній записці до законопроєкту, автори оновленого Цивільного кодексу пояснюють необхідність його ухвалення потребою в модернізації законодавства з урахуванням цифрової економіки і європейських трендів, а також «запитом бізнес-спільноти та громадянського суспільства на підвищення ефективності». Там же обґрунтовується впровадження термінів, яких в інших українських законах наразі не існує.
«Важливою передумовою рекодифікації є відрадянщення (дерадянізація) концептуальних засад цивільного законодавства. Чинний Цивільний кодекс значною мірою подолав спадок радянської доктрини, однак окремі терміни та підходи досі відображають застарілу парадигму. Новітня редакція кодексу остаточно утвердить розуміння цивільного права як єдиного приватного права, очистить законодавство від термінологічних архаїзмів та внутрішніх суперечностей, закладе сучасну категоріальну базу (приватна автономія, добросовісність, доброзвичайність тощо)», — йдеться у документі.
І в пояснювальній записці, і у висновку парламентського комітету з питань правової політики, профільного для цього законопроєкту, який рекомендував його до розгляду в сесійній залі, зазначається, що проєкт пройшов громадське обговорення і врахував всі зауваження.
Проте після оприлюднення документа на сайті Верховної Ради виявилось, що зауважень ще багато.
Шлюб з чотирнадцяти років за рішенням суду
Зокрема, критику викликало те, що хоча проєкт нового Цивільного кодексу встановлює шлюбний вік з 18 років, але «за заявою особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, а у разі вагітності жінки або народження нею дитини — чотирнадцятирічного віку» .
Як зазначила керівниця аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини Аксана Філіпішина, до березня 2012 року в Сімейному кодексі України існували норми про шлюбний вік дівчат у 17 років та можливість у виняткових випадках його понизити до 14 років, однак це змінили на загальний шлюбний вік у 18 років та винятки у 16 років на вимогу Комітету ООН з прав дитини після звітування України у 2011 році.
«І тепер автори законопроєкту з якогось дива намагаються повернути все назад і знову легітимізувати статеві зносини з малолітніми дітьми. Бо якщо дитина народжує у 14 років це означає, що якійсь дорослий дядечко вступив з нею у зв’язок ще у віці 13 років», — написала правозахисниця на своїй фейсбук-сторінці.
Також вона вказує на те, що вступивши у шлюб, підлітка автоматично набуде повної цивільної дієздатності, але залишатиметься у вразливому і нерівному становищі, зокрема, через складнощі з працевлаштуванням, а у випадку розлучення дитина в такому подружжі не зможе бути передана на виховання тому із батьків, хто не має самостійного доходу.
«Грошові зобов’язання — у кожного з подружжя у разі виникнення боргу у когось з них перед третіми особами. Ну, припустимо, узяв такий собі дорослий чоловік під час шлюбу без відома дружини в борг у свого товариша кошти і не повернув. Навіть у випадку розлучення такий борг вважається спільним боргом подружжя. І виходить, що 14,15,16-річна дівчина після розлучення — з повною цивільною дієздатністю, без дитини на руках, з боргами і так далі», — говорить Філіпішина.
Можливість у виняткових випадках укласти шлюб у 14 років вилучили із українського законодавства у 2012 році. Фото ілюстративне, автор: Стас Юрченко, Ґрати
Скасувати цю запропоновану норму і відкликати законопроєкт вимагали й інші правозахисні організації, зокрема «Жіночі перспективи», «Марш жінок» та «Ла Страда — Україна».
«Національна гаряча лінія для дітей та молоді щорічно отримує понад 5 тисяч звернень від дітей, які стосуються питань статевого виховання та репродуктивного здоров’я. При цьому, значна частина з них супроводжується повідомленнями про страхи після вступу в сексуальний контакт (не завжди добровільний чи усвідомлений), в тому числі страхи настільки сильні, що призводять до самоушкоджувальної поведінки чи до бажання вчинити самогубство через гіпотетичні наслідки вчиненого», — йдеться у заяві останньої.
Як зауважує «Ла Страда — Україна», дозвіл на шлюб у чотирнадцять суперечить Лансаротській конвенції і Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та не узгоджується з мінімальними нормами захисту прав дитини, що існують в демократичних європейських країнах.
Співавтор законопроєкту, спікер парламенту Руслан Стефанчук, у відповідь на критику запевнив, що цієї норми в оновленому Цивільному кодексі не буде, а регулювання шлюбного віку залишиться таким, як зараз.
«Ми не можемо ставити інші 1949 статей великого й фундаментального законопроєкту у залежність від сприйняття або несприйняття положень однієї статті», — написав депутат у фейсбуці.
Водночас народна депутатка Інна Совсун (партія «Голос») звертає увагу на те, що зараз це запевнення — тільки обіцянка. За її словами, прибрати щось із законопроєкту можна трьома способами: на засіданні профільного комітету; відкликавши законопроєкт і подавши новий або спочатку проголосувавши законопроєкт у першому читанні, а потім рішенням спочатку профільного комітету, а потім Верховної Ради — виключивши цю частину з тексту законопроєкту до другого читання.
«Імовірно, автори кодексу вирішили піти третім шляхом. Але наразі ми маємо лише обіцянку, що норму приберуть, — тож розслаблятися рано. Особливо на фоні того, що в проєкті нового Кримінального кодексу пропонують знизити вік згоди до 14 (зараз — 16 років). Тоді одруження у 14 вже не виглядає випадковим хибодруком, а набуває форм спланованої стратегії», — зазначила вона.
У двох альтернативних проєктах Цивільного кодексу норми про 14 років немає.
Розлучення та заручини
Також Інна Совсун зауважила ще одну зміну, яку пропонує основний проєкт нового Цивільного кодексу, а саме повернення заборони розривати шлюб під час вагітності та протягом першого року життя дитини .
«Тобто ми буквально силою змушуємо лишатися разом людей, які цього не хочуть. Невже це піде на користь інтересам дитини? Ми прибрали цю норму із законодавства у 2024 році, але ти її в двері, а її вертають через вікно», — прокоментувала депутатка.
Народна депутатка Інна Совсун. Фото зі сторінки Совсун у фейсбуці
Організація «Марш жінок» також тут звертає увагу на виняток, який пропонують законодавці, а саме: домашнє насильство чи іншу протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення.
«Таке формулювання звужує захист, бо не охоплює ситуації, де є системне насильство, але кваліфікація відбувається за адміністративною процедурою (домашнє насильство, насильство за ознакою статі, сексуальні домагання) або де кримінальне провадження не відкрито чи не доведено на момент звернення. Як наслідок, цей бар’єр може працювати як інструмент для утримання жінки у небажаному або небезпечному шлюбі», — зауважують у своєму аналізі законопроєкту експертки організації.
Учасниця ходи «Марш Жінок» у Києві привертає увагу до поширеності гендерно зумовленого насильства, 8 березня 2020 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Крім цього, посилюється відповідальність за рішення когось із наречених розірвати заручини та не вступати у шлюб. Якщо нині Сімейний кодекс передбачає, що у такому разі людина, яка відмовляється, має компенсувати іншій людині витрати на приготування до весілля , то проєкт Цивільного кодексу додає до цього ще й зобов’язання компенсувати моральну шкоду . Компенсація не вимагається, якщо з’ясується, що сторона не повідомила про себе інформацію, істотно важливу для іншої сторони.
«Рішення відмовитися від шлюбу після заручин стає юридично ризикованим. Воно може тягнути позовні вимоги про компенсацію, включно з моральною шкодою. Така модель підвищує уразливість осіб, які виходять із токсичних чи насильницьких стосунків, і може стримувати їх від безпечного розриву», — зазначають в «Марші жінок».
Звичаї, доброзвичайність і право на індивідуальність
У проєкті оновленого Цивільного кодексу зазначається, що приватні відносини може регулювати звичай , тобто правило поведінки, яке не визначено законодавством, але яке є усталеним у певній сфері приватних відносин. У чинному кодексі як приклад наводиться «звичай ділового обороту», але в проєкті до нього також додали «національний звичай, звичай національної меншини (спільноти) або корінного народу».
«Запропоновані поняття не мають чітких критеріїв існування, змісту і меж застосування. У такому вигляді такі звичаї можуть суперечити імперативним нормам, принципу рівності, недискримінації та сучасним стандартам прав людини, але норма не встановлює чітких запобіжників», — йдеться в аналітичній довідці «Маршу жінок».
Тим часом стаття 6 цього проєкту запроваджує в українське законодавство поняття доброзвичайності (лат. boni mores) — сукупності моральних норм та принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві. Це, на переконання аналітикинь «Маршу жінок», позбавляє закон чіткості, передбачуваності та зрозумілості.
«Право і мораль — різні регулятори суспільних відносин. Включення до закону моральної категорії без чітких юридичних критеріїв означає, що моральні переконання окремих осіб фактично замінять норму права. Використання розмитого поняття призведе до нав’язування “правильної поведінки”», — зазначають вони.
Доброзвичайність фігурує у низці статей законопроєкту. Зокрема — про право на індивідуальність , яке також хочуть запровадити у Цивільному кодексі попри те, що такого формулювання немає у другому розділі Конституції, де перераховані права, свободи і обов’язки українців. Автори проєкту встановлюють критерії, за якими право на індивідуальність може бути обмежено, і зокрема це вони пропонують робити тоді, коли воно суперечить доброзвичайності.
Мітинг за безпеку для ЛГБТ-спільноти. Київ, 6 червня 2021 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Зміст статті щодо права на індивідуальність у проєкті кодексу не узгоджується із чинним законодавством та відкидає Україну назад в плані боротьби з дискримінацією, переконана керівниця правозахисного Центру «Соціальна дія» Ірина Федорович. Насамперед, за її словами, йдеться про профільний закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», побудований на директивах Європейського союзу, які є мінімальним стандартом для країн-учасниць ЄС або таких, що хотіли б туди вступити, як, наприклад, Україна.
«Перша проблема цієї статті — що вона взагалі не відповідає тим стандартам, що вже встановлені. Друге, що мене дуже бентежить, окрім цього переліку індивідуальностей, то це те, що ця стаття у другій частині, де мова йде про дискримінацію, стверджує, що є перелік ситуацій, за яких можливе розрізнення, і далі йде перелік, який ґрунтується на дуже неправових категоріях. Тобто він встановлює такий дуже широкий і суб’єктивний набір ситуацій, коли ті чи інші актори, ухвалюючи рішення у сфері праці чи, скажімо, освіти, можуть обґрунтувати, чому вони нерівно поводяться», — пояснила правозахисниця у коментарі «Ґратам».
Керівниця правозахисного Центру «Соціальна дія» Ірина Федорович. Фото з фейсбук-сторінки Федорович
На її переконання, положення про заборону дискримінації можна було б внести в текст Цивільного кодексу, але в такій редакції статтю варто виключити з документа взагалі.
«Як країна ми не можемо приймати норми, які будуть між собою конкурувати, ми не можемо приймати норми, які завідомо не відповідають нашим міжнародним зобов’язанням. І ми не можемо приймати норми, які зменшують захист прав людини, про що говорить наша національна Конституція», — каже Федорович.
Звуження прав ЛГБТ+
Майже тридцять правозахисних організацій підписались під відкритою заявою про неприйнятність ухвалення оновленого Цивільного кодексу у цій редакції, оскільки він суперечить Європейській конвенції з прав людини та практиці ЄСПЛ, а також порушує зобов’язання України, які вона взяла на себе в межах вступу до ЄС.
«Найбільше занепокоєння викликають положення, які унеможливлюють визнання судом факту існування сімейних відносин між людьми однієї статі. Це перекреслює вже сформовану судову практику з цього питання і закриває єдиний юридичний шлях, який дозволяє партнер(к)ам хоч якось захистити свої права в окремих випадках», — йдеться в заяві.
Зорян Кісь та Тимур Левчук (у центрі) визнали через суд факт проживання як подружжя. Фото: Михайло Тюнькін, Ґрати
Під судовою практикою мається на увазі, зокрема, рішення Деснянського районного суду Києва за позовом Зоряна Кіся та Тимура Левчука, який вперше в Україні визнав факт їхнього спільного проживання як подружжя, посилаючись і на українське законодавство, і на рішення Європейського суду з прав людини. Згодом це рішення також підтримала й апеляційна інстанція.
Крім цього, у проєкті кодексу неодноразово згадується зміна статі, зокрема, документ пропонує визнавати шлюб недійсним, якщо хтось із подружжя здійснює трансгендерний перехід .
Правозахисник і трансгендерний активіст Юрій Франк називає цю новелу фактично покаранням за ідентичність людини.
«Тут не сказано «шлюб, у якому один із подружжя змінив стать під час перебування у шлюбі». Тут використано зворот — «особа, яка змінила стать». Це означає, що якщо людина здійснила перехід у 2025 році, а вступає у шлюб у 2030-му, вона все одно залишається «особою, яка змінила стать». Відповідно, будь-який шлюб, зареєстрований з нею, підпадає під визначення недійсного згідно з цією статтею», — написав він у фейсбуці.
Право на спростування і право на відповідь
Як і в чинному Цивільному кодексі , у проєкті оновленого описується право на спростування недостовірної інформації про себе , однак автори дещо змінюють формулювання і, зокрема, додають, що «поширена інформація не може порушувати презумпцію невинуватості».
Аналітикині «Маршу жінок» вбачають у цьому змішування підходів кримінального і цивільного права.
«У таких [цивільних] справах ідеться не про покарання особи державою, а про баланс між захистом репутації та свободою вираження поглядів. Такий підхід призведе до того, що журналістські розслідування, антикорупційна критика і суспільно важливі викриття стають неможливими, адже кримінальні провадження можуть тривати роками. Це створює небезпечну невизначеність, коли замість права на спростування недостовірної інформації норма може перетворитись на інструмент тиску і замовчування будь-якої критики», — доходять висновку вони.
Водночас, як зазначив у коментарі «Ґратам» юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук, нинішнє формулювання — це вже покращений варіант, компроміс із професійною спільнотою. За його словами, восени минулого року відбувалось обговорення проєкту «Книги другої» оновленого Цивільного кодексу, що зараз пропонується, а на той момент — окремого законопроєкту №14057, який наразі прийнято за основу, але не розглянуто у другому читанні.
«Першочергово редакція цієї «Книги другої» була прописана так, що будь-яка інформація, що порушує презумпцію невинуватості, за замовчуванням є недостовірною інформацією», — пояснює Зеленчук.
Але після консультацій між ініціативною групою медіаюристів з різних організацій та розробниками законопроєкту останні врахували зауваження щодо цього положення.
Однак, за словами Зеленчука, інших зауважень від медіаспільноти було багато: і щодо захисту права на ім’я, і щодо захисту права на цифрову безпеку. Законодавці врахували із них не всі.
«Не враховано було, наприклад, зауваження з правом на відповідь. Ми пропонували залишити право на відповідь тільки в тому випадку, якщо стосовно особи було поширено недостовірну інформацію. Але законотворча група дотримується позиції, що право на відповідь має належати будь-кому. Але ми чудово розуміємо, що якщо ми будемо давати право на відповідь всім особам, яких стосується [журналістський] матеріал, по суті, медіа може бути просто засипане цими зверненнями», — зауважує юрист.
Юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук. Фото: Юрко Бєлах, Donbas Media Forum
Про це також говорить адвокатка, юристка організації «Платформа прав людини» Людмила Опришко. За її словами, чинний нині кодекс визначає право на спростування як альтернативне праву на відповідь.
«Власне, це тлумачення зробив Верховний суд. Він сказав: право на спростування застосовується тоді, коли є недостовірні факти, і їх спростовують, а право на відповідь — коли факти достовірні, але ця інформація принижує людину, тож вона може висловити свою позицію», — пояснила юристка у коментарі «Ґратам».
Проте у запропонованих нині редакціях цього положення, як зауважує Опришко, право на відповідь є не альтернативним, а додатковим — щодо одних і тих самих фактів може бути застосовано обидва.
«Це може бути ризиком для роботи журналістів, особливо тих, хто висвітлює результати своєї роботи на особистих фейсбук-сторінках чи інших соціальних мережах. Для медіа ризик менший, бо ця стаття закінчується положенням, що для медіа такі ситуації регулюються спеціальним законом», — каже вона.
За словами Людмили Опришко, Україні вже давно робили зауваження міжнародні експерти, що потрібно чітко визначити і розмежувати право на відповідь і право на спростування.
«Має бути щось одне, тому що спростовуються неправдиві факти. І «відповідь» фактично в міжнародних актах — це реакція на недостовірні факти. Просто по-різному називали це право. І тому тут важливо було залишити щось одне: або спростування, або відповідь. А в нас пішли шляхом ще більшого розширення цих прав. І тут є небезпечні моменти. Вони будуть проявлятися потім у практиці, якщо це не виправити», — зазначає юристка.
Обидва співрозмовники «Ґрат» висловили сподівання, що проєкт Цивільного кодексу вдасться покращити впродовж розгляду у Верховній Раді через внесення правок, які вже напрацьовані і запропоновані депутатам з боку медіаюристів.
«Автори переважно займалися кожен своєю частиною»
Критики проєктів оновленого Цивільного кодексу вказують на те, що якісного і повного громадського обговорення документа, про яке йдеться у пояснювальній записці до нього, насправді так і не відбулося.
Зокрема, про це писала депутатка Інна Совсун, закликавши колег «ретельно дослідити від першої до останньої літери» документів і тільки потім виносити їх на голосування.
«Я закликаю авторів відкликати проєкт Кодексу й організувати не фейкове, а справжнє публічне обговорення документа із залученням правозахисних організацій та отримання експертизи від Євросоюзу. По-перше, бо Цивільний кодекс — не технічний документ, а запорука прав і безпеки людей. По-друге, тоді є шанс, що його нарешті прочитають і 160 депутатів-співавторів, які лишили під ним свої підписи», — зауважила вона.
Засідання Верховної Ради України, ілюстративне фото. Автор: А. Нестеренко, пресслужба Верховної Ради
Відреагували й деякі інші депутати. Зокрема, свій підпис під основним законопроєктом відкликала віцеспікерка Верховної Ради Олена Кондратюк (партія ВО «Батьківщина»), яка була серед понад сотні співавторів документа, визнавши, що він містить «ризик звуження прав жінок у сімейних і шлюбних відносинах та можливий регрес уже досягнутих стандартів правового захисту, потенційне послаблення гарантій захисту дівчат і неповнолітніх» та не відповідає євроінтеграційним прагненням України.
«Це наймасштабніший законопроєкт на моїй пам’яті. Автори переважно займалися кожен своєю частиною нового кодексу. Але відсутність широкого, публічного й інклюзивного обговорення такого масштабного та суспільно чутливого документа шкодить навіть прогресивним нормам, які він містить. На мою думку, найбільш коректний шлях вирішення проблеми зараз — це відкликання Цивільного кодексу, допрацювання проблемних норм і обов’язкове широке громадське обговорення. Зняття однієї з норм не вирішить питання довіри до цього документу», — написала депутатка у фейсбуці.
Наразі всі три проєкти Цивільного кодексу відображаються на сайті Верховної Ради як внесені і зареєстровані, а основний із них — також як рекомендований до включення у порядок денний.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
