«М’яка сила — неефективна». Дослідниця Conflict Observatory Фіона Ґрінланд — про брак міжнародних зусиль для перешкоджання діям Росії

Навесні 2022 року в США дослідницькі організації, а також окремі експертки та експерти з міжнародного гуманітарного права, прав людини, геоінформаційних систем, захисту культурної спадщини об’єдналися в консорціум Conflict Observatory, щоб збирати й оприлюднювати докази російських воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених в Україні. На масив зібраних ними даних спирались, зокрема, у Міжнародному кримінальному суді, готуючи ордер на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової за підозрою в незаконній депортації та примусовому переміщенні в Росію українських дітей, виданий на початку 2023 року.

Обсерваторія існувала за фінансування Державного департаменту США. Але 2025 року нова адміністрація Дональда Трампа значно скоротила витрати у бюджетах державних програм міжнародної допомоги. Через це вже в липні Фактично робота Conflict Observatory завершилась раніше Conflict Observatory припинила своє існування.

Фіона Ґрінланд займається порівняльною та історичною соціологією в Університеті Вірджинії, спеціалізуючись на дослідженні того, як у контексті культурної спадщини проявляється й консолідується влада. Вона приєдналася до Conflict Observatory разом зі своїми колегами з The Cultural Resilience Informatics and Analysis Lab (СURIA Lab), аби описати та проаналізувати руйнування культурної спадщини під час російської війни в Україні. У розмові з «Ґратами» вона розповіла про роботу Conflict Observatory, про нищення культури й пам’яток як складову російської агресії. Також дослідниця  звернула увагу на низьку обізнаність академічної спільноти в США та американського суспільства назагал щодо рівня злодіянь Росії під час війни в Україні, міркуючи про те, як її покращити. 

Про усе це — в її монолозі. 

«Значно просунулися у документуванні російських звірств»

Conflict Observatory була програмою із розслідування воєнних злочинів, яку підтримував Державний департамент США. Її створили невдовзі після російського широкомасштабного вторгнення з наміром використовувати дані з відкритих джерел, включно із супутниковими знімками, щоб документувати потенційні порушення міжнародного права, скоєні російською стороною. 

Структура організації продумувалась таким чином, аби зберігати незалежність розслідувачів та розслідувачок. Тому до цієї роботи були залучені університетська дослідницька спільнота. Серед основних учасниць розслідування порушень прав людини у перший рік роботи Conflict Observatory були Лабораторія гуманітарних досліджень Єльського університету (Yale Humanitarian Research Lab) разом із Смітсонівським музеєм (Smithsonian Museum) та Університетом Пенсільванії. 

Пізніше відкрили ще додатково лабораторію із вивчення конфлікту в Судані за участю Університету Джорджа Мейсона (George Mason University). 

На другий рік існування Conflict Observatory до неї долучились також і ми — CURIA Lab Університету Вірджинії, аби взяти на себе дослідження злочинів проти культурної спадщини. Для збереження незалежності дослідників менеджментом гранту Держдепу, який фінансував нашу діяльність, займалась окрема неприбуткова організація MITRE Corporation. 

Також ми мали наглядову структуру із трьох юридичних радників, які спеціалізувалися на правах людини та працювали незалежно і від Держдепу, і від MITRE. Вони аналізували результати наших розслідувань на предмет потенційної кримінальної відповідальності. 

Наприклад, ми зібрали дані про розграбування або пошкодження археологічних пам’яток у Запорізькій області Йдеться, зокрема, про кургани, пошкоджені чи зруйновані внаслідок бойових дій та будівництва російських фортифікацій і випустили доповідь на цю тему минулого року в вересні. 

Ми використовували супутникові знімки, щоб спостерігати за діяльністю Збройних сил Російської Федерації у цьому регіоні, і задокументували пошкодження курганів — стародавніх похоронних насипів, які захищає українське законодавство. Розмістивши військову інфраструктуру на вершинах курганів, російські війська пошкодили стратиграфію, тобто матеріальні шари, що фіксують культурну історію цього місця. 

Ми не знаємо, чи вилучили вони артефакти з курганів, що також було б порушенням. І це підводить мене до одного з найпідступніших аспектів повномасштабної війни Росії: доки окуповані території не будуть звільнені, ми навряд чи дізнаємося про повний масштаб шкоди, якої Росія завдає нині українській культурі.

Знищена археологічна пам’ятка курган Дід у Маріуполі, 26 березня 2024 року. Фото: Донецька обласна прокуратура

Проводячи це дослідження, ми консультувалися з нашими юристами, аби ті оцінили, які норми українського національного законодавства та міжнародного права були порушені. Ще ми спілкувалися з українськими дослідницями з неурядової організації «Регіональний центр прав людини», а також українськими археологами та науковицями, які безпосередньо знають цей регіон. 

Звичайно, через бойові дії вони не могли бути присутніми на місцях як свідки цих злочинів. Але вони могли поділитись експертизою і розповісти, що саме ми бачимо на супутникових знімках. Така інформація допомогла зрозуміти, яка частина української культурної спадщини могла бути пошкоджена, які предмети могли бути вилучені. Також нам були дуже корисні отримані від партнерів стратиграфічні Метод визначення хронології археологічних пам’яток за послідовною періодизацією культурних шарів у співвіднесенні з геологічними параметрами , археологічні дані для розуміння української історії у цій частині країни, аби всебічно розуміти предмет.

Наша команда складалася з восьми розслідувачів і розслідувачок — усі мали досвід роботи з відкритими джерелами інформації, супутниковими технологіями, геопросторовими даними. Згодом до нас приєдналася дев’ята людина — студент-дослідник. 

Троє чи четверо з нас мали підготовку в галузі археології, а також у сфері міжнародної торгівлі старожитностями. Серед нас були люди, які вільно володіли російською та українською. 

Ми самостійно приймали рішення щодо того, які інциденти або події нам розслідувати. Іноді ми отримували запити від партнерів в Україні про вивчення певних питань або допомогу в їх оцінці. 

Наприклад, руйнування дамби Оскільського водосховища [на Харківщині] у 2022 році, де через затоплення могли бути пошкоджені місця, що мають культурне значення. Ми оцінювали цю ситуацію у співпраці з нашим геопросторовим аналітиком та юристами, які спеціалізуються на екологічному праві, а також з експертом з екоциду з Офісу Генерального прокурора [України]. 

Це дослідження майже повністю проходило дистанційно. За допомогою досить складного методу було оцінено рівень збитків, завданих стану ґрунтів та рослинності від затоплення та хімічного дисбалансу води. Втрати були значні, адже переважну частину тих територій займали сільськогосподарські угіддя. 

Як на мене, не можна сказати, що Conflict Observatory повністю досягла своєї мети. Вважаю, що ми значно просунулися вперед у контексті документування російських звірств. Однак закриття програми зупинило нас на шляху до повного притягнення винних до відповідальності. 

Також маю сказати, що розслідування щодо дітей, в якому я не брала участі — ним займалася команда Єльського університету — досягло багато чого, зокрема, привернуло увагу світу до долі десятків тисяч українських дітей, які були викрадені російськими чиновниками і російськими військовими угрупованнями. Та допоки вони не повернуться додому, роботу не можна вважати завершеною.

«Тепер працювати складніше — дослідники не бачать усього масиву доказів»

З припиненням фінансування Conflict Observatory сама база даних проєкту була знищена. Однак до цього ми встигли вилучити зібрані матеріали, об’єднати їх у блоки розслідувань і підготувати для передачі уповноваженим органам правопорядку — Офісові Генерального прокурора України та Європолу.

Йдеться про докази, зібрані в рамках основних розслідувань Conflict Observatory, пов’язаних із викраденням дітей, [російськими] фільтраційними таборами, екологічною шкодою та знищенням культури. 

Попри закриття проєкту, люди, що належали до моєї команди, продовжують свою роботу. Зокрема, з трьома з них ми активно співпрацюємо окремо в OSINT-розслідуваннях російських атак на культурну спадщину України. 

Але тепер працювати складніше, бо дослідники не бачать одразу всього масиву доказів. Раніше завдяки уніфікованій базі даних можна було простежити зв’язок між конкретними індивідами та воєнними злочинами на різних локаціях та у різні дати. З її закриттям ми втрачаємо можливості одразу встановити цей зв’язок.

Окрім того, однією з особливостей нашої бази даних було дотримання правил зберeження доказів, які дозволяли фіксувати походження зібраних нами даних і демонструвати, що вони не були підроблені. Адже існують суворі правила щодо допустимості доказів для різних юридичних органів, включаючи Міжнародний кримінальний суд. На даний момент стоїть питання збереження такого ланцюга документування без централізованої бази, аби дані й надалі могли бути допустимими доказами у судовому процесі. 

Розграбована антична зала Херсонського краєзнавчого музею. 17 листопада 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

«Українська культурна спадщина поглинається російським музейним фондом»

Я зараз працюю над книгою із робочою назвою «To Kill a Nation» («Вбити націю»), в якій досліджую, як Росія атакує українську націю через стирання культури, зокрема. Серед іншого, я спираюсь на поняття «націоцид», розроблене українськими юристами, що означає умисне знищення національної спільноти. 

Я досліджую, що відбувається з мовою і літературою на тлі опору українців спробам Росії знищити українську ідентичність. Ключовою тактикою, яку Росія застосовує для цього, є заперечення та знищення української культури. Однак опір процвітає завдяки хоробрості, відданості та винахідливості українців. 

Зокрема, ідеться про книговидання, про людей та інституції, які роблять можливим випуск українських книг та їхнє визнання у світі, попри війну. Перекладачі, авторки, редактори, видавчині, ілюстраторки та водії вантажівок, які доставляють папір до друкарень — усі вони захищають українську літературу від знищення Росією і створюють тексти, які допомагають неукраїнцям зрозуміти досвід життя в умовах спроби націоциду.

Розграбований стенд Херсонського краєзнавчого музею. Херсон, 17 листопада 2022 року. Фото: Максим Каменєв, Ґрати

Я вважаю, що у нас є кілька варіантів притягнення до відповідальності за російський наступ на українську культурну спадщину. Говорячи про офіційні канали правосуддя, я знаю, що зараз в Україні розслідують незаконне вивезення культурних цінностей з українських установ. Відомим прикладом є вивезення майже всієї колекції з Херсонського художнього музею. 

«Усе вкрали, собаки». Відступаючи, росіяни пограбували музеї Херсона і втретє осквернили могилу князя Потьомкіна

Ми також знаємо про вивезення великої кількості матеріалів з археологічних пам’яток у Криму, незаконно окупованого Росією з 2014 року. Ми також знаємо, що на тимчасово окупованих територіях Луганщини, Донеччини, Запоріжжя продовжується вивезення пам’яток із низки культурних установ. 

Таким чином об’єкти української культурної спадщини поглинаються російським державним музейним фондом. Є також питання кінетичних руйнувань, наприклад, невибіркові удари по українських містах, що можуть зачіпати пам’ятки у середовищі забудови. 

«Пошкодження пам’яток в Україні не є супутніми втратами». Як юристи і діячі культури доводять, що Росія вчиняє геноцид

З моменту широкомасштабного вторгнення Росії на міжнародному та національному рівнях було здійснено багато заходів, аби оцінити ці порушення з погляду міжнародного права. 

Також, окрім офіційного слідства, існують й інші інституційні основи для забезпечення відповідальності, як-от санкції. На деяких російських культурних діячів та діячок їх вже було накладено, і є потенціал для накладення санкцій і на інших. 

Особисто я вважаю, що м’яка сила не була ефективною. Я маю на увазі й [продовження] співпраці між російськими культурними інституціями та європейськими і північноамериканськими культурними інституціями на глобальному рівні. Це явно не сприяло покращенню розуміння проблеми й, безумовно, не робить нічого, щоб обмежити вбивче незаконне вторгнення Путіна в Україну. 

Тому я вважаю, що нам потрібно використати зібрану інформацію та представити якомога переконливіші аргументи міжнародним організаціям, зокрема ЮНЕСКО та Міжнародній раді музеїв. Важливо переспрямувати ресурси на збереження культурної спадщини України та зміцнення її культурної репутації. Потрібно реально інвестувати в накопичення знань та налагодження відносин. Це може означати фінансування науковців, їхніх поїздок за кордон, фінансування приїзду науковців до України, але це важливо — інвестувати в репутаційну безпеку. Світ дійсно має бачити, розуміти й цінувати українську культуру, історію та внесок України до науки й пізнання. Важливо підсилити їх настільки, щоб з’явилася широка підтримка їхнього захисту та пошуку справедливості для України. 

Палац праці в Харкові постраждав від російського ракетного удару 2 березня 2022 року, 3 вересня 2024. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати

«Відповідальність починається з усвідомлення та визнання»

В академічному середовищі США та серед громадськості розуміння цієї проблеми є недостатнім, воно містить суттєві прогалини. 

З одного боку, американські журналісти писали про російські атаки та пошкодження важливих історичних об’єктів. Наприклад, об’єктів ЮНЕСКО в Одесі. Також про незаконні розкопки та реконструкції у Херсонесі Таврійському Руїни античного міста-держави на території сучасного Севастополя в Криму. 

Але попри це бракує розуміння, що атак зазнають і люди, що вбивають творців і творчинь культури. Що було вбито сотні письменників, художниць, музикантів, танцюристок, композиторів, поеток. 

Я не знаю, як виглядає відповідальність за це, але думаю, що вона починається з усвідомлення та визнання. Це сфера культурного насильства, яка рідко обговорюється серед американської наукової спільноти. Я не маю на увазі україністів, а кажу загалом про людей, які досліджують культурну спадщину. Ми майже не говоримо про це. Те саме стосується щоденних нападів на менші об’єкти, такі як церкви в селах і містечках. Також це напади на бібліотеки, розграбування та навмисне знищення, спалення, нівечення військовими РФ тисяч книг української літератури. Ось що дало б нам більш повне уявлення про напади Росії на культурну спадщину. Тож нам є над чим працювати, щоб заповнити ці прогалини.

«Сталося що сталося, а не що хотілося». На Майдані прощалися з анархістом, художником, військовослужбовцем Давидом Чичканом

«Ми можемо зіграти роль у зміцненні позиції Росії»

[У сьогоднішньому політичному кліматі], на мою думку, — і тут я говорю не як учасниця Conflict Observatory, а як незалежна дослідниця російських злочинів проти України — підтримка нинішньою адміністрацією США притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини є нерівномірною. Нерівномірність полягає в тому, що офіційні представники Державного департаменту та Білого дому непослідовні у своїх заявах щодо притягнення винних до відповідальності, а також непослідовні у питаннях фінансування. Насправді нам відомо про рекомендації припинити або значно скоротити діяльність із притягнення до відповідальності за воєнні злочини — і йдеться не лише про ситуацію в Україні. Тут мова і про інші країни, де люди стикаються з серйозними порушеннями прав людини. На мій погляд, це яскраво свідчить про нинішній фаховий рівень дипломатії та політичний курс США. 

Я воліла б, аби Вашингтон зрозумів, що масштаби російських звірств вражають. Порушення виходять за межі звичайної війни і переходять у сферу тортур, терору та жахливих злочинів проти українських цивільних осіб. Без послідовності у фінансуванні та дипломатичній підтримці з боку США, й насамперед морального зобов’язання захищати людей тут, ми послаблюємо глобальний тиск та тиск України для притягнення до відповідальності за ці злочини. Отже, так ми можемо зіграти роль у зміцненні позиції Росії. Це було б серйозною помилкою.