«Ми просто везли підписи». Монолог матері заарештованої в Криму Насіби Саїдової про поїздку до Москви — під тотальним контролем силовиків

Делегація кримських татар вирушила з Криму до Москви, щоб домогтися звільнення заарештованих у середині жовтня за терористичною статтею 205.5 КК РФ 19-річної Насіби Саїдової, 20-річної Ельвізи Алієвої, 21-річної Февзіє Османової та 39-річної Есми Німетулаєвої. ФСБ звинуватила цих жінок у причетності до ісламської політичної партії «Хізб ут-Тахрір». У Росії партія визнана терористичною, хоча в Україні та більшості країн Європи діє легально. Це перша така справа на півострові, порушена стосовно жінок, але з 2014 року кримські силовики затримали в її рамках вже 122 кримськотатарських чоловіків.

Обвинувачені заперечують свою провину і причетність до тероризму, а їхні родичі вважають, що справа сфабрикована. Уже пів місяця жінок тримають у СІЗО-1 Сімферополя в поганих побутових умовах, порушують їхні права, змушуючи на перевірках знімати хустку, а перед апеляцією на запобіжний захід відправили на цілий місяць на психіатричну експертизу.

Делегація з родичів заарештованих і кримськотатарських старійшин везла з собою колективне звернення з проханням негайно звільнити Насібу, Ельвізу, Февзіє та Есму, під яким поставили свої підписи понад 6,5 тисяч жителів півострова. Щоб упевнитися, що документ дійде до адресатів — генпрокуратури РФ, адміністрації президента і російської уповноваженої з прав людини — його хотіли передати особисто.

Однак, виїхавши 29 жовтня, кримські татари дісталися до Москви тільки через дві доби. Учасників поїздки затримували п’ять разів, їх допитували і годинами тримали в поліцейських дільницях Воронезької, Липецької, Тульської та Московської областей.

Динара Іюпова, мати заарештованої Насіби Саїдової, їхала у складі цієї делегації. Вона розповіла «Ґратам» про поїздку і стеження російських силовиків за маршрутом кримських татар до Москви і назад.

«Ми переживали цілодобовий шок»

Коли сказали, що забрали Насібу, у мене ніби серце впало. Вона в лютому вийшла заміж і живе зі своїм чоловіком окремо від нас. Мама Ельвізи Алієвої зателефонувала мені і розповіла про затримання наших дітей. Ми ж в одному селі живемо. Її дочка, Ельвіза, з моєю другою донькою — однокласниці, ми тісно спілкуємося сім’ями, знаємо одна одну. А потім я зрозуміла, що це ціла серія обшуків, затримань.

Ельвіра Алієва, Динара Іюпова та Ельянора Османова (зліва направо). Поїздка кримськотатарської делегації до Москви 29 жовтня — 3 листопада 2025 року. Фото: Кримська солідарність

Февзіє — її сім’я живе трохи далі, в іншому селищі в нашій Качинській долині. Ми Февзіє теж добре знаємо, тому що ми завжди перетиналися. І у них власний бізнес — будівельний магазин — то за потреби ми часто зверталися.

У перші дні ми переживали цілодобовий шок. І досі, коли вже більше усвідомлюємо, що відбувається, це важко сприймати. Через усвідомлення того, що чекає на дочок за цією статтею 205.5, звичайно, легше не стає.

Тепер і біда нас об’єднала, й ми стали ще тісніше спілкуватися. Ми обговорюємо стратегію наших дій і часто листуємося. Разом ходимо до начальника СІЗО, все робимо разом.

«Відпустіть наших дочок». Тепер у Криму у тероризмі звинуватили кримськотатарських жінок — репортаж «Ґрат» з-під суду

У середу, 15 жовтня, наших дочок затримали, а в четвер їх взяли під варту в СІЗО. Адвокати пообіцяли тоді найближчими днями до них сходити. Після арешту я отримала від Насіби перший і поки що єдиний лист.

З цього листа і від адвоката ми з чоловіком дізналися про умови утримання, з ким вона перебуває в камері. Це був кінець жовтня. Їх утримують у холодних камерах, без опалення. Постіль волога від вогкості. У Насіби матрац настільки тонкий, що ніби без нього лежить. І після цього ми почали бити на сполох.

Спочатку ми з чоловіком Насіби сходили до уповноваженого з прав людини в Криму, написали заяву. Написали скаргу до прокуратури і до громадської спостережної комісії. І поки що тільки від уповноваженого мені прийшов лист, що вони передали мою заяву до прокуратури. На цьому все закінчилося.

Ми з мамами заарештованих дівчат ходили до Духовного управління мусульман Криму. Ми зверталися до Ради міністрів Криму. Жодної реакції! Жодної спроби розібратися, крім спроби захистити версію силовиків. Починаючи з того, що ми нібито вибрали не тих адвокатів, закінчуючи тим, що наші дівчата «повинні відмовитися». Від чого відмовитися? Від ісламу ми повинні відмовитися, чи що? І тоді їм нібито «скостять» (скоротять — Ґ) термін.

Абсолютно ніякої емпатії від них не відчули.

«Вирішили їхати до Москви»

Ми з чоловіком вирішили написати звернення до всіх можливих державних структур. Дуже багато людей на суді висловили бажання підтримати наших дочок.

Ми написали [у зверненні], що Есма [Німетулаєва] виховує п’ятьох дітей, наймолодшій з них — неповних п’ять років. Алієва Ельвіза — студентка четвертого курсу на факультеті менеджменту. Наша дочка — студентка педагогічного коледжу, вихователька ясельної групи в дитячому садку. Февзіє Османова працює в магазині, сімейному бізнесі. Ці жінки відомі своєю скромністю, порядністю і богобоязливістю. Вони не мають ніякого відношення до насильства в будь-якій формі, в тому числі до тероризму, і повинні бути негайно звільнені.

Під цим зверненням у нас по селу чоловік збирав підписи. Підписували не тільки кримські татари — також колишній директор школи, потім у нас по сусідству живе депутат, полковник у відставці. Вони взагалі всі в шоці. Думають, що «держава в усьому розбереться».

Звернення про звільнення чотирьох кримськотатарських жінок з підписами кримчан, яке делегація привезла до Москви, 29 жовтня — 3 листопада 2025 року. Фото: Кримська солідарність

Дуже велику кількість підписів поставили люди. Вони переконані в тому, що наші діти насправді не терористи. І це просто необдуманий крок спецслужб щодо затримання кримськотатарських жінок за статтею про тероризм. Нашій родині допомагали збирати підписи всі знайомі, всі небайдужі люди. У нас у всіх частинах Криму є друзі та родичі. Ця робота проводилася повсюдно серед усього кримськотатарського народу.

І не тільки підписи ставити приходили — двері в наш будинок не зачиняються. Це теж підтверджує те, що ми все-таки на правильному шляху, коли домагаємося справедливості для наших дітей. Тому ми вирішили не зупинятися в Криму і їхати до Москви, попри всі складнощі і сумніви, чи доїдемо взагалі, чи ні.

«Ви не доїдете до Москви»

У нашій делегації зібралося 16 осіб: крім нас з чоловіком, вирішили їхати мами Ельвізи Алієвої та Февзіє Османової, чоловік моєї дочки Насіби, родичі політв’язнів-чоловіків, яких заарештували кілька років тому за такою ж статтею, і вони теж борються за їхню свободу. Наприклад, у Шукрі Сейтумерова всі три сини в тюрмі, у Енвера Мустафаєва теж син і зять заарештовані, у Ельдара Азізова — син. Нас супроводжував юрист Назім Шейхмамбетов.

Ми виїхали до Москви рано вранці 29 жовтня на двох мікроавтобусах, тоді внутрішньо було таке передчуття, що нам буде важко дістатися. Не в фізичному плані, не тому, що шлях далекий — до цього ми були готові. А тому, що нам, можливо, будуть перешкоджати.

Як не дивно, Кримський міст ми проїхали взагалі без пригод. Ніхто нас не затримував. І черги не було, навіть здивувалися між собою. Подумали, що так і доїдемо спокійно.

Проїхали Ростов-на-Дону, і вже на під’їзді до Воронежа, нам зателефонували члени делегації з другого автобуса — вони їхали попереду нас — сказали, що їх затримали. Майже відразу зупинили і наш автобус. Ми зрозуміли, що все-таки наші побоювання були виправданими.

Їх відвезли до відділу поліції в якомусь селищі, а нас повезли до Богучара, Воронезька область.

Це була ніч, початок дванадцятої. Викликали оперативника, який приїхав і нас опитував: кожного окремо, записував причину нашого виїзду, куди ми прямуємо і так далі. Ми делегували нашого юриста, і він від нашого імені спілкувався з цим опером. Протримали нас десь до пів на четверту ранку, потім відпустили.

Ми провели в цьому відділі поліції чотири з половиною години.

У мого чоловіка там почався напад алергії, він взагалі страждає на це. Певне, через стрес, або через щось інше він почав сильно кашляти: а води немає, і нічого в відділі немає. Ми вже думали, що будемо викликати швидку, потім якось це припинилося. Вони нам сказали, що в кінці коридору є туалет — і все, ні про що інше більше не було мови.

Вирішили після першого затримання, що не будемо відокремлюватися один від одного, щоб у разі чого триматися разом.

Під ранок ми знову рушили в дорогу, але буквально кілометрів 200-300 проїхали, і в Липецькій області нас знову затримали. Вже було світло. Повезли до відділу поліції в селі Хлевному. Це теж якесь зовсім віддалене село, ніякого магазину, нічого і близько не було. Півдня ми там просиділи.

Ельянора Османова виходить з відділення поліції в Хлевному. Поїздка кримськотатарської делегації до Москви 29 жовтня — 3 листопада 2025 року. Фото: Кримська солідарність

Вони з самого початку забрали документи водія, документи його на машину. Ми стали заручниками, можна сказати. А куди ми поїдемо? І добровільно-примусово поїхали за машиною ДПС, яка привезла нас до відділу поліції.

Взяли наші документи, взяли з нас пояснювальні записки, змусили підписати. У пояснювальній записці я і мій чоловік писали, що нашу дочку затримали за такою-то статтею, їдемо розібратися у вищі органи в Москві — загалом, як є, так і написали.

Нас протримали близько шести годин. Сфотографували, як злочинців, в анфас і профіль, без пояснень взагалі. Сперечатися з ними про щось було марно. Ми вже зрозуміли, що вони спеціально тягнули час таким чином. І що, швидше за все, весь шлях нас будуть зупиняти.

Після другого затримання я, звичайно, вже трохи неврівноваженою стала. Я кажу: «Слухайте, з якої причини ви нас затримуєте? Ми просто їдемо». І мені оперуповноважений абсолютно спокійно каже: «Ну ви ж машиною, повною чоловіків кримськотатарської зовнішності, їдете». Я йому зазначила, що вони самі такими висловлюваннями розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Що інші машини їдуть спокійно, нікого не зупиняють. А вибірково — тільки наші дві машини, де їдуть кримські татари, і нібито вивчають причину нашої поїздки.

Зрештою нас відпустили, але порадили повернутися додому і сказали, що ви не доїдете до Москви. Але ми вже проїхали півдороги і, звичайно ж, рушили далі.

Втретє нас зупинили за 200 кілометрів від Москви, в місті Веньов, це Тульська область. Це було вже вночі. Нас зупинили співробітники ДПС, але пізніше приїхав оперативник і троє людей у цивільному.

Цього разу у них, виявляється, якась спецоперація «Анаконда», сказали, що вони повинні нас перевірити. Нібито це звичайний огляд автомобілів, пошук осіб, які перебувають у розшуку, та виявлення заборонених речовин. Тримали близько трьох годин.

У мами Ельвізи стався гіпертонічний криз — вона гіпертонік, давно систематично п’є ліки проти тиску. На тлі, мабуть, стресу, переживань. Це затримання незрозумілі, незаконні і здорова людина важко перенесе. А у нас ні тонометра, нічого немає з собою.

Довелося викликати швидку допомогу. Тиск був уже під 200. Швидка хотіла її забрати до відділення. Але вона написала відмову і вирішила продовжити разом з нами шлях. Її, як і всіх нас, зараз найбільше хвилює доля дочки.

Ельвіра Алієва в кареті швидкої допомоги — поїздка кримськотатарської делегації до Москви, 29 жовтня — 3 листопада 2025 року. Фото: Кримська солідарність

Після цього вони [силовики] буквально протягом 15 хвилин віддали наші документи. І ми знову поїхали.

Вчетверте нас зупинили в селі Колтове, це вже Московська область, міський округ Кашира. Цього разу до нас підійшли люди в масках і з автоматами — сказали, що вони з карного розшуку. Тепер вже з собакою, з кінологами. Відкрили багажник, собака почала обнюхувати сумки.

Наш юрист тоді запитав: «На якій підставі ви це робите?». А вони відповіли, що хочуть забрати наші документи. Ми сказали, що не віддамо.
І тоді один із силовиків заявив: «Якщо будете чинити опір, викличемо своїх помічників. Вони вас покладуть на підлогу і все одно зроблять те, що хочуть — документи візьмуть».

Знову почалася перевірка документів. Через дві години нас відпустили. Після четвертого затримання ми були настільки виснажені, що, коли оперуповноважений взяв у нас документи, ми більше покладалися на нашого юриста Назіма Шейхмамбетова. Він це все тримав під контролем.
Ельянора, мама Февзіє, після четвертого затримання сиділа в кабінеті опера і мені говорила: «Я вже сплю, я не можу більше». Ми всі падали з ніг.

Нам всім виписали застереження про недотримання законодавства, щоб не було якихось пікетів або мітингів у Москві. Через якийсь час віддали паспорти, і ми поїхали.

Під час кожного затримання нас тримали без води, без їжі. Ніхто, при жодному затриманні, не турбувався про те, що люди там чекають годинами, щось, може, комусь треба — в туалет, попити, поїсти. Абсолютно ніякого занепокоєння з цього приводу не було. Та й сон в машині, звісно, це теж нездоровий сон. Чисто фізіологічно організм вже не справлявся.

Наш шлях тривав два дні, хоча за добу можна було доїхати до Москви.

«Вони йшли по пʼятах»

Вночі ми зняли в Підмосков’ї житло, де водії могли б виспатися, тому що їм теж було важко вже дві доби за кермом. А вранці ми повинні були їхати в місто — до омбудсманки РФ Тетяни Москалькової.

Пізніше ми побачили, що за нами їде машина. Вона зупинялася там, де зупинялися ми. Швидше за все, наш шлях почали відстежувати набагато раніше.

У нас у всіх було розуміння, що вранці, можливо, нас знову десь затримають і ми не доїдемо. Але страх був навіть не за себе, а за те, що не довеземо ці підписи. Тому що була пророблена така робота, і ми всі відчували величезну відповідальність.

Викликали дві машини таксі, друга машина повинна була повезти наших старійшин і юриста. І якимось чином вийшло, що юрист Назім Шейхмамбетов відстав і викликав третю машину.

Однак доїхати до місця старійшинам не вдалося. Вже в межах міста за їхньою машиною знову з’явилися автомобілі правоохоронних органів. Їхнє таксі зупинили прямо посеред вулиці і змусили проїхати на автозаправку. Співробітники поліції заявили, що «далі їм їхати не можна».

Почалася п’ята перевірка документів. За словами присутніх, поліцейські не пояснили, на якій підставі це робиться і чому старійшинам заборонено продовжувати шлях. Їх попросили вийти з машини — таксі поїхало. Співробітники правоохоронних органів вимагали, щоб ця частина делегації повернулася до мікроавтобусів і місця ночівлі. У підсумку старійшини так і не змогли дістатися до офісу Москалькової.

Ми з чоловіком і мамами доїхали. Трохи пізніше до нас приєднався і наш юрист.

Коли ми зайшли до уповноваженої з прав людини, нас зустрів, звичайно, не сама омбудсманка, а заступник з прийому громадян.

Ми детально розповіли причину свого візиту. Сказали, що терористична стаття, яку нашим донькам інкримінували, — це просто маячня, абсурд, такого не може бути. І що ми з цим не згодні, і більше шести з половиною тисяч населення в Криму поставили підписи проти цього. А насправді тих, хто розуміє, що це абсурд, — набагато більше. Якби ми, наприклад, збирали підписи місяць, то цифра була б ще більшою.

Делегація кримських татар біля офісу омбудсмана РФ у Москві, поїздка 29 жовтня — 3 листопада 2025 року. Фото: Кримська солідарність

Він [заступник Москалькової] чомусь почав наводити якісь сторонні приклади. Що до нього приходять такі ж мами, які також хвалять своїх дітей, а потім цих дітей вербують, і вони їдуть і воюють в ІДІЛ, в Сирії на боці бойовиків. Ми з мамами говоримо йому: «Ви почекайте, у нас зовсім інша реальність. На планеті близько семи мільярдів людей. Є різні люди. Хтось, може, воює, хтось ні. Ми говоримо зараз про наших дітей. І впевнені на сто відсотків, що вони нічим подібним не займаються, розберіться в цьому».

Ми зареєстрували звернення, і нам повернули копію, що вони його прийняли. Ми тому і поїхали самі до Москви, щоб особисто переконатися, що ці документи дійдуть до адресатів і ніде їх не «загублять».

Швидше за все, в офісі були поінформовані про наш візит. Тому що, коли почалися затримання в дорозі, ми зняли відеозвернення і говорили, що ми їдемо до омбудсманки. Співробітник офісу навіть не був здивований, коли ми почали роз’яснювати ситуацію, що з нами в дорозі сталося, що нас кілька разів затримували.

Він сказав, що нібито через те, що ми в Криму не пройшли всі інстанції, омбудсманка нас не прийме. У відповідь на його пропозицію пройти всі інстанції в Криму я відповіла: «Це ж не доставка меблів, яку можна чекати. Це взагалі якась абсурдна сама по собі стаття по відношенню до наших дітей. Умови утримання в СІЗО просто нелюдські. Адже це долі дітей, і ми не можемо чекати, поки пройдемо всі ці бюрократичні етапи». Щодо нелюдських умов утримання в СІЗО він спитав: «А з чого ви взяли?». Я йому пояснила, що ось адвокат відвідував їх.

Він каже: «Ну це взагалі ніби не доказ, слова адвоката». Я запитала: «А лист і мова моєї дочки це доказ?». Він каже, що так. І добре, що у мене якраз був лист дочки, я зробила скриншот з «Зонителеком», що дочка писала. І дала йому почитати, де вона пише, що сиро, холодно, вікно зламане і з нього дме, що одягає весь теплий одяг, який у неї з собою був.

«Не можемо передати ні одяг, ні їжу». Кримських татарок, обвинувачених у тероризмі, ФСБ відправила на психіатричну експертизу — апеляцію розглянули без них

І ось він у листі, коли прочитав, після цього трохи не те щоб пом’якшав, а не став сперечатися, що це ми придумали. Я йому сказала, що з цих причин ми не можемо чекати і приїхали безпосередньо, щоб тут швидше вирішили це питання. Сказала, щоб або звільнили їх, або під домашній арешт, і розслідуйте свої справи, щоб діти були вдома.

Він сказав, що колективне звернення розглянуть і надішлють відповідь. Звернення було від імені мого чоловіка, тому ми чекаємо, що нам відповідь повинна прийти. Але коли це буде — не знаємо.

Ми вийшли [з офісу омбудсмена] і вирішили перекусити [перед тим, як йти до приймальні президента], зайшли в кафе. Нас там оточила купа спецслужб. Які — я не знаю. Ми вже думали, що зараз нас усіх зберуть кудись в автозак і відвезуть у невідомому напрямку. Вони вирішили слідувати за нами всюди, щоб не було «ніяких ексцесів, мітингів, пікетів».

І вони реально йшли по п’ятах. Їх було дуже багато.

Співробітники вирішили «показати нам дорогу» до приймальні президента РФ. Цього разу зайшов мій чоловік Садик Урінбаєв і юрист Назім Шейхмамбетов. Здали ці звернення. Там теж з ними не розмовляли, просто в канцелярію відправили. Дали їм папірець, що вони прийняли документи.

Цього ж дня мали ще зайти до Генпрокуратури, знову наші «охоронці» вели нас по Москві. Привели нас до самої Генпрокуратури, не до приймальні. А нам потрібна була приймальня. І вже був кінець дня. Звісно, ми не встигли.

Ми переночували в готелі. Вранці поїхали на таксі до приймальні Генпрокуратури. І там теж подали свої звернення з підписами з Криму. Нас, звичайно, знову супроводжували. Щобільше, навіть у дворі готелю в машині сиділи люди. Супроводжували, як тільки ми виїхали вранці.

Делегація кримських татар біля будівлі Генпрокуратури РФ у Москві, поїздка 29 жовтня — 3 листопада 2025 року. Фото: Кримська солідарність

До Генпрокуратури зайшли я і юрист Назім Шейхмамбетов, тому що дозволили зайти тільки двом. Хоча ми приїхали з усією делегацією. Нас прийняв старший прокурор з прийому громадян, провів до кабінету.

Я пояснила все, з чим ми зіткнулися, від імені себе та інших батьків. А Назім Шейхмамбетов пояснив, що наші діти, затримані жінки, ніколи не займалися насильством, якимись фізичними діями, і розцінювати це як участь у терористичній організації — неприйнятно. І щоб це питання розглянули в прокуратурі.

Нас вислухали, але без будь-яких коментарів. Прийняли звернення, дали документ, що зареєстровано.

«Що це за спецоперація така?»

Додому ми виїхали ввечері, 1 листопада, і поверталися швидше, спокійніше. Не було вже відчуття, що не доїдемо. І страху теж не було — ми розуміли, що боремося за праве діло. Залишилися, звичайно, сумніви після такої поїздки: чи розглянуть це питання об’єктивно, чи зміниться реальність, чи припиняться ці репресії.

Нас супроводжували аж до повернення в Крим. Не знаємо, чого вони боялися? Коли ми вже приїхали до Бахчисарая, вони розвернулися і поїхали. Дивно, чесно кажучи. Чому ми не маємо права спокійно пересуватися? Що це взагалі за спецоперація така?

Там їх було багато, цих машин. З Москви по дорозі вони, мабуть, змінювалися, естафету передавали, напевно, від області до області. Тому що ми кожного разу, коли зупинялися, щоб намаз (п’ятикратна молитва) прочитати, сходити в туалет і так далі на заправках, ми бачили, що за нами зупиняються і далі рушають.

Хоча ми спочатку їм сказали, що у нас немає на меті вчиняти жодні антигромадські дії або пікетувати. Ми просто їхали відвезти колективне звернення від тисяч людей в Криму, які не згодні з цією реальністю. Але чомусь вони розцінили, що ми становимо якусь загрозу. Дуже багато ресурсів було кинуто, щоб нас охороняти ці три-чотири доби.

З нами в делегації захотіли їхати літні активісти і старійшини — все-таки прожили життя, вони досвідчені і вони бачать, розуміють, що відбувається. Для нас було цінно, що вони були з нами, попри тяжкість цього шляху і можливі проблеми. Ми п’ять діб були в машині, тільки останню ніч нормально переночували в готелі. А так весь час були на автомобільних кріслах. І якщо для молодих це нелегко, то для людей похилого віку тим паче.

Делегація з 16 кримських татар на шляху до Москви, 29 жовтня 2025 року. Фото: Кримська солідарність

Але попри все вони поїхали, щоб висловити свою громадянську позицію, що це повний абсурд — те, що відбувається сьогодні в Криму. Протягом стількох років, як ми в Криму живемо, ніколи не було подібних терактів, про які йдеться в цих статтях. І ці репресії протягом вже десяти і більше років, вони абсолютно безпідставні, необґрунтовані.

Звичайно, якби потрібно було ще раз вирушити в таку далеку подорож — або навіть далі, з ще більшими складнощами, — я б особисто, і, думаю, всі, хто їздив з нами, знову погодилися б пройти цей важкий шлях. Чому? Ми впевнені, що наші діти і взагалі всі політв’язні не винні в жодному з пред’явлених звинувачень.

Наш народ ніколи не займався терором — у нас завжди були тільки мирні вимоги, мирні дії по відношенню до влади і їх неправильної політики щодо нашого народу.