Чотириденний обмін. Додому повернулись 90 захисників України та десять цивільних заручників, серед них кримський політвʼязень — замголови Меджлісу Наріман Джелял
Звільнений під час обміну заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, 29 червня 2024 року. Фото: Рустем Умєров
З 25 червня по 28 червня відбувся черговий обмін полоненими між Україною та РФ. Додому повернулися 90 українських захисників та десять цивільних заручників. Це п’ятий обмін з початку року та 53-й з початку повномасштабного російського вторгнення.
Кого Україна повернула додому та кого віддала РФ, — у дописі «Ґрат».
Політвʼязень Наріман Джелял
28 червня Координаційний штаб повідомив про звільнення десяти цивільних заручників: політичних бранців Кремля та незаконно засуджених українців.
В Україну повернувся заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял. Він був затриманий російськими силовиками в Криму ще у вересні 2021 року та незаконно засуджений окупаційним судом до 17 років позбавлення волі.
Джелял — перший за багато років кримський політв’язень, звільнення якого вдалося домогтись.
«У нас у кожного своя історія, свій шлях додому. Але там залишається ще багато чудових, патріотичних хлопців та дівчат, які чекають на звільнення. Я особисто готовий приєднатися, щоб якнайшвидше повернути їх додому», — сказав Джелял після звільнення.
Він розповів, що його обміняли на кордоні України та Білорусі, куди його доставили росіяни.
Виступ Джеляла та інших звільнених полонених з київського аеропорту «Жуляни» транслював на своїй сторінці у фейсбуці голова Меджлісу Рефат Чубаров. Джеляла також зустрічав народний депутат та ветеран кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв.
Джеляла та братів Ахтемових — Асана та Азіза — затримали співробітники ФСБ на початку вересня 2021 року за підозрою у диверсії. За півтора тижня до цього біля селища Перевальне стався вибух на газопроводі, й спецслужби звинуватили в цьому Джеляла та Асанових. Крім того, їх звинуватили у зберіганні та контрабанді вибухівки та зброї. Жодних прямих доказів, на думку адвоката Миколи Полозова, який захищав їх у суді, так і не було надано.
Ахтемові спочатку визнали провину, але відмовились від своїх показів на суді та завили, що дали їх під тортурами. Джелял провину заперечував до кінця. Він заявив, що російська влада організувала його переслідування після того, як він взяв участь у відкритті «Кримської платформи» у Києві — переговорного та експертного майданчика для вирішення завдання деокупації півострова. Його затримали буквально через кілька днів після повернення до Криму.
Верховний суд Криму засудив Джеляла до 17 років ув’язнення, Асана Ахтемова — до 15 і Азіза — до 13 років і штрафів. У липні 2023 року Третій апеляційний суд у Сочі фактично посилив вирок, залишивши термін ув’язнення без змін, але при цьому відправив кримських татар перші три роки відбувати у в’язниці із найжорсткішим режимом. Джеляла етапували до колонії Мінусинська Красноярського краю.
За яких умов звільнили Джеляла — наразі невідомо. Росія звільняє кримськотатарських політв’язнів вкрай неохоче, і за весь час окупації півострова це лише третій випадок. До цього в жовтні 2017 року одразу після вироків за посередництва Туреччини було звільнено заступників голови Меджлісу Ільмі Умеров та Ахтема Чийгоза, а під час «Великого обміну» 2019 року на волі опинився Едем Бекіров, звинувачений у Криму в контрабанді. У російському ув’язненні залишається понад 200 кримських політв’язнів, абсолютна більшість із яких — кримські татари.
Болісна нова глава. Перший епізод подкасту «Захисниця. Imayeci»
Священники УГКЦ
Серед звільнених — священники Української греко-католицької церкви з Бердянська Іван Левицький та Богдан Гелета.
Настоятель бердянського храму Різдва Пресвятої Богородиці Іван Левицький та священник того ж храму Богдан Гелета були затримані працівниками росгвардії в листопаді 2022 року.
Звільнені під час обміну українські цивільні, 29 червня 2024 року. Фото: Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини
Після окупації міста священники лишилися в Бердянську та продовжили службу. Міське видання «Приморка.City» повідомляло, що Левицький брав участь в проукраїнських мітингах у перші дні окупації. А коли протести стихли, він щодня приходив в центр міста та молився біля стели «Я люблю Бердянськ».
Через кілька днів після обшуку російське пропагандистське видання «Известия» випустило відеосюжет про те, що працівники Росгвардії знайшли в храмі Левицького вибухівку, детонатори та пістолети. На відео російські силовики також звинувачували Українську греко-католицьку церкву в тому, що під час Другої світової війни вони підтримували німецьких окупантів.
Автори сюжету кажуть, «що нинішні герої мало чим відрізняються від старих», і звинувачують затриманих у підтримці АТО. У сюжеті також показують фрагмент допиту Івана Левицького, де він каже, що є священником і капеланом, а також, що доступ до місця, де знайшли вибухівку був тільки у нього та другого затриманого — Гелети.
Донецький екзархат УГКЦ, до якого належать Левицький і Гелета заявляв, що звинувачення у зберіганні зброї «брехливі та сфабриковані».
Церкві та близьким затриманих священників було невідомо, де саме їх тримають. У червні 2024 року предстоятель УГКЦ Святостав заявив , що до нього «доходять дуже тривожні сигнали, що Левицький та Гелета перебувають під щоденними тортурами».
Після звільнення Святослав подякував за сприяння Папі Франциску, кардиналу П’єтро Пароліна та всьому дипломатичному корпусу Ватикану.
Заручники «ДНР»
Під час обміну вдалось повернути двох цивільних, які потрапили у полон на територіях, підконтрольних бойовикам «ДНР», ще до повномасштабного вторгнення.
Житель міста Кальміуське (до декомунізації Комсомольське — Ґ) Валерій Матюшенко зник 15 липня 2017 року. Його дружина Тетяна розповідала «Радіо свобода», що того дня він вийшов з дому та пропав. Згодом Тетяна зясувала, що чоловіку на площі одягли мішок на голову та вивезли у невідомому напрямку.
Пізніше жінці повідомили, що Валерій живий, перебуває у «міністерстві держбезпеки «ДНР» і його обвинувачують у співпраці з СБУ та шпигунстві на користь України.
«Валерій, насправді патріот України. Його там навіть «судили» як громадянина «іншої держави», бо він наполягав, що має єдине українське громадянство. Чоловік, як й інші заручники, пережив тортури, зокрема, його катували електричним струмом, аби отримати «зізнання», — розповідала Тетяна.
Після арешту чоловіка вона з дитиною виїхала з тимчасово непідконтрольної Україні території, тому що їй погрожували арештом.
Звільнений під час обміну Валерій Матюшенко, 29 червня 2024 року. Фото: Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини
Валерія тривалий час тримали на території заводу «Ізоляція» у сумнозвісній катівні. 28 серпня 2018 року Матюшенко засудили до десяти років позбавлення волі. З того часу його утримували у Макіївській виправній колонії №32, його стан здоров’я був критичним.
«Чесно зізнаюся, були моменти, коли я втрачала віру, коли здавалося, що це звільнення ніколи не станеться. Але завдяки підтримці та завзятості це стало можливим. Дякую, що ви не здавались і вірили до кінця!», — написала у фейсбук після обміну Тетяна Матюшенко.
Додому повернулась мистецтвознавиця та наукова співробітниця Горлівського художнього музею Олена Пєх, яку окупанти з 2018 року тримали в ув’язненні. В інтерв’ю «Громадському радіо» її дочка Ізабелла розповідала, що у 2014 році вони з мамою виїхали з Горлівки до Одеси.
Олена час від часу поверталась на окуповану територію, щоб доглядати за хворою бабусею Ізабелли. 9 серпня 2018 року, Олену схопили співробітники «МГБ» «ДНР» та звинуватили у шпигунстві на користь України.
Ізабелла розповідала, що її маму вивезли до Донецька, де утримували в камері-одиночці на гауптвахті однієї з військових частин. Росіяни катували жінку, вона спробувала вчинити самогубство. Зрештою її змусили підписати зізнання, а після цього перевели до СІЗО.
У березні 2020 року Олену Пєх до 13 років ув’язнення за звинуваченням у підбурюванні до скоєння злочинів. З того часу вона знаходилась у жіночій виправній колонії №127 міста Сніжне.
В’язні у Білорусі
Ще п’ятеро цивільних українців повернули з Білорусі. Це Микола Швець, Павло Купрієнко, Наталя Захаренко, Катерина Брюханова та Людмила Гончаренко.
Кримчанину Миколі Швецю в Білорусі загрожувала смертна кара. Його затримали 4 березня минулого року і звинуватили у тероризмі. Так білоруські силовики кваліфікували підрив літака далекого радіолокаційного виявлення А-50 на аеродромі у Мичулищах поблизу Мінська. Після затримання Швеця один з російських телеграм-каналів опублікував відео, на якому Микола стоїть на колінах з голим торсом і відповідає на запитання людини за кадром:
— Який теракт ви вчинили в Республіці Білорусь?
— Ну, підірвав літак.
— Де?
— Аеродром Мачулищі.
— Як це ви зробили?
— За допомогою двох дронів.
— Хто організатор цього теракту?
— Я працював із СБУ.
Невдовзі СБУ визнало причетність до пошкодження літака: атакували дронами під час диверсійної операції.
Через місяць після затримання Швеця на білоруському держканалі ОНТ вийшов годинний фільм про підрив літака в Мачулищах. Його автори стверджували, що Микола за завданням СБУ в’їхав до Білорусі через Псков за російським паспортом у січні 2023 року. Дрони йому нібито допоміг переправити білорус, який мешкає в Польщі. загалом підірвати російський літак допомагали десять громадян Білорусі, які після операції залишили країну. Заступник начальника слідчого управління КДБ Костянтин Бичек у фільмі сказав, що стаття про терористичний акт передбачає покарання у тому числі у вигляді страти.
Ще один звільнений з Білорусі — Павло Купрієнко. Видання «Настоящее время» писало, що він з 2016 року жив у місті Калінковичі (Гомельська область), був керівником двох приватних підприємств. КДБ Білорусі заарештував його у жовтні 2022 року. Уо березні 2023 року Гомельський обласний суд визнав Купрієнко винним в агентурній діяльності і засудив до семи років колонії посиленого режиму. Суд був закритим. «Настоящее время» цитувало державні білоруські ЗМІ, які називали Купрієнка агентом Головного управління розвідки Міноборони України і стверджували, що за завданням голови ГУР Кирила Буданова у Білорусі він мав збирати інформацію про переміщення російських військових, стежити за залізничними вузлами та моніторити ситуацію щодо «готовності деструктивних сил Білорусі здійснити державний переворот».
Про ще трьох звільнених з білоруських тюрем під час обміну — Катерину Брюханову, Наталію Захаренко та Людмилу Гончаренко — повідомляв білоруський правозахисний центр «Вясна».
Звільнені під час обміну українські цивільні Наталя Захаренко, Катерина Брюханова та Людмила Гончаренко, 29 червня 2024 року. Фото: Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини
За інформацією правозахисників, Катерина Брюханова родом з Херсона, у 2015-му році закінчила університет у Китаї, а наступного року поїхала до Білорусі, де працювала перекладачкою з китайської. У 2022-му білоруські силовики затримали Брюханову під час проходження кордону. Вони стверджували: 30 березня того року вона переслала в чат-бот два відео пересування російської військової техніки під Мінськом, яке вона сама зняла.
13 жовтня 2023 року Брестський обласний суд визнав її винною у сприянні екстремістській діяльності . суддя Андрій Сіз засудив її до двох з половиною років колонії.
Волонтерка Наталія Захаренко з Чернігова після початку повномасштабного російського вторгнення перевозила до ЄС та Білорусі українських біженців, передавала документи та ліки. На початку липня минулого року вона поїхала до Білорусі власним автомобілем та зникла.
За інформацією білоруського правозахисного центру «Вясна» Гомельський обласний суд 5 березня цього у закритому режимі виніс визнав Захаренко винною у шпигунстві на користь України та засудив до девяти років колонії.
По українку Людмилу Гончаренко лише наразі відомо, що 19 грудня 2023 року була визнана винною Гомельським обласним судом у агентурній діяльності , однак до якого саме покарання її засудили, білоруським правозахисникам не відомо. Суд відбувався у закритому режимі. МВС Білорусі внесло її до списку екстремістів.
На кого поміняли
«Хочу відзначити також зусилля Ватикану заради того, щоб повернути додому цих людей», — написав президент Володимир Зеленський у повідомленні про повернення десятьох цивільних.
Більше інформації про те, як відбувався обмін, українська сторона не розкриває.
Однак з повідомлення російської омбудсменки Тетяни Москальковой та сайту РПЦ відомо, що звільнили трьох священників Української православної церкви Московського патріархату: митрополита Тульчинського та Брацлавського Іонафана (Анатолія Єлецьких), настоятеля Георгіївського храму УПЦ (МП) у Ямполі на Сумщині Миколу Закройця та священника Дніпропетровської єпархії УПЦ (МП) Олександра Лунєгова.
Про обмін Митрополита Іонафана повідомлялось ще 22 червня на офіційному сайті Московського патріархату. Там зокрема йшлось, що священника звільнили за клопотанням Патріарха Кирила.
7 серпня минулого року Вінницький міський суд визнав митрополита Іонафана винним у порушенні рівноправності громадян залежно від їх релігійних переконань , виправдовуванні агресії РФ , розповсюдженні матеріалів із закликами до насильницької зміни конституційного ладу та розповсюдженні матеріалів із закликами до зміни меж території та державного кордону України . За версією слідства, стаття «С открытым шлемом, без забрала. Заметки на полях последних событий в православном мире», яку написав митрополит, містила ознаки розпалювання релігійної ворожнечі. Під час обшуку Тульчинській єпархії УПЦ МП слідчі також вилучили десятки пропагандистських листівок, а також «Гимн-молитва за Россию» з нотами за авторством Іонафана.
Митрополита засудили до п’яти років позбавлення волі. Своєї провини Іонафан не визнавав, він оскаржив вирок, однак 18 червня цього року Вінницький апеляційний суд залишив його без змін.
25 червня у коментарі виданню «Главком» адвокат митрополита Ігор Чудовський зазначив, що митрополита Іонафана звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з обміном. При цьому засуджений досі має бажання оскаржити вирок у Верховному суді.
«Відбування покарання для хворого на серце митрополита було тотожно смертній карі. Захист зробив усе можливе, щоб полегшити долю літньої хворої людини», — пояснив захисник.
Після звільнення Іонафана Патріарх Кирил прийняв його у резиденції у Москві.
Про обмін Миколи Закройця та Олександра Лунєгова повідомила Москалькова 29 червня.
Настоятель Георгіївського храму УПЦ (МП) у Ямполі на Сумщині Закроєць у жовтні 2023 року отримав 15 років позбавлення волі за статтею «державна зрада». В інтерв’ю телеканалу «1+1» він визнав, що співпрацював з ФСБ і пересилав російській спецслужбі фото місць розташування українських військових.
«Я за російську ідею сиджу. Зрозуміло, що хотів би, щоб перемогла Росія, що гріха таїти», — сказав в інтерв’ю Закроєць.
12 червня цього року Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив клопотання прокурора Запорізької окружної прокуратури та звільнив Закройця від відбування покарання у звʼязку з прийняттям рішення про його обмін як військовополоненого.
Священника Дніпропетровської єпархії УПЦ (МП) Олександра Лунєгова 18 травня минулого року Васильківський райсуд Дніпропетровської області визнав винним у виправданні збройної агресії РФ та глорифікації її учасників. Священник отримав п’ять років тюрми.
Видання «Судовий репортер» зазначає, що прокуратура звинуватила Лунєгова в тому, що у липні 2022 року він публічно виправдовував російське вторгнення, а в серпні того ж року залишав під відео на YouTube коментарі, в яких підтримував дії РФ і заперечував окупацію частини території України. Під час судового засідання священник визнав свою провину та сказав, що розкаюється у своїх діях.
Військовополонені
25 червня стало відомо про обмін військовополоненими.
За повідомленням Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими додому повернулись 90 захисників України. Зокрема, 32 нацгвардійці, 18 прикордонників, 17 представників Військово-морських Сил, 15 бійців ЗСУ та 8 тероборонівців.
Дві третини з них — оборонці Маріуполя. 52 бійці вийшли з «Азовсталі». Однак бійців бригади НГУ «Азов» серед них немає — повідомили «Ґратам» в Асоціації родин захисників «Азовсталі». В організації додали, що в неволі лишаються 900 бійців бригади «Азов».
36-та окрема бригада морської піхоти зазначила, що серед звільнених — морпіх, який захищав Маріуполь.
Звільнені під час обміну українські військовослужбовці, 25 червня 2024 року. Фото: Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини
Серед звільнених — п’ять нацгвардійців з Чорнобильської АЕС та зони відчуження, які потрапили у полон першого дня повномасштабного вторгнення. У громадській організації «Родини полонених захисників Чорнобильської АЕС» «Ґратам» повідомили, що всі обміняні — рядові, а 84 їх побратими досі лишаються у полоні.
Також додому повернулись українці, захоплені в полон на Херсонському, Донецькому, Харківському, Запорізькому та Луганському напрямках.
Список звільнених з полону двома частинами оприлюднив телеграм-канал «Списки знайдених та полонених» з посиланням на рідних і близьких українських військовополонених.
Списки росіян опублікував російський громадський рух щодо пошуку та повернення додому військових армії РФ «Наш Вихід», який діє в Україні. У Координаційному штабі зазначили, що в черговий раз звільнити українських захисників з полону допомогли Об’єднані Арабські Емірати. За підрахунками штабу, всього з початку повномасштабного російського вторгнення з полону звільнили 3310 українців.
Уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що під час обміну вперше були присутні представники російського офісу уповноваженого з прав людини РФ. Вони мали фіксувати порушення прав людини. За словами Лубінця представники його офісу та росіяни опитали звільнених російської та української сторони.
«Українські звільнені захисники, своєю чергою, розповіли про те, якими були їхні умови утримання, які не відповідають нормам Женевських конвенцій», — повідомив Лубінець та додав, що російська сторона зафіксувала озвучені порушення. Натомість звільнені з українського полону росіяни на порушення своїх прав не скаржились.
В свою чергу російська омбудсмен Тетяна Москалькова теж повідомила, що з українського полону повернулись 90 росіян. Вона підтвердила, що її представники зустрічались з підлеглими Лубінця та «обмінялись з ним інформацією». Про порушення прав людини Москалькова не згадувала.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
