«Біля неї завжди повинна бути людина, яка може допомогти». Росія утримує в ув’язненні тяжкохвору ветеранку з «Айдару» Катерину Кузьменко

Щомісяця суд у Ростові-на-Дону виносить десятки вироків за статтями про «тероризм» щодо українських військовополонених та свавільно затриманих в окупації ветеранів. Зокрема, йдеться про людей, що служать чи раніше служили у 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар» Збройних сил або 12-й бригаді «Азов» Національної гвардії України. Обидва підрозділи Росія вважає «терористичними організаціями» і таким чином фактично незаконно засуджує українців за службу в армії під час війни та проходження військової підготовки. Обвинувачення у таких справах росіяни складають за схожим зразком, і в деяких із них навіть є однакові формулювання. 

Дехто із фігурантів таких справ має серйозні проблеми зі здоров’ям, і перебування в ув’язненні загрожує їхньому життю. Зокрема, йдеться про Катерину Кузьменко, засуджену у жовтні 2023-го на п’ять років. 

«Ґрати» дослідили її справу і розповідають деталі.

«От ви мене питаєте: яка вона? Вона — боєць»

Принаймні від березня 2024 року немає вісток від Катерини Кузьменко (Коршик, Стандартюк), ветеранки, що раніше служила в «Айдарі», але змушена була покинути службу, захворівши на розсіяний склероз — хронічне автоімунне захворювання, за якого імунна система людини помилково атакує оболонку нервів. Це порушує передачу нервових імпульсів і спричиняє розлади зору, опорно-рухового апарату та інших систем організму. Ліків від цієї хвороби немає, однак підтримувальна терапія допомагає контролювати симптоми та сповільнювати розвиток захворювання, забезпечуючи людині нормальну якість життя. 

Про це «Ґратам» розповів Павло (прізвище наш співрозмовник не хоче вказувати з особистих причин) — волонтер, який багато років живе і працює у Великій Британії. За словами чоловіка, з Катериною  він познайомився заочно після її демобілізації, коли ветеранські організації збирали кошти на її лікування. Потім вони продовжували спілкуватись онлайн, але особисто не бачились.  

Як зазначив співрозмовник «Ґрат», Катерина розповіла йому, що разом із родиною жила на Луганщині, однак у 2014-му, після окупації частини регіону угрупованням «ЛНР», вони виїхали на вільну українську територію. Деякий час жінка займалась волонтерством, а тоді долучилась до війська як медикиня. Після демобілізації через хворобу деякий час жила у Вінниці, та коли її стан погіршився, Катерина сказала Павлу, що вирішила переїхати до Новоайдару Луганської області — там жили її матір, вітчим, який також є ветераном, і молодший брат. 

«Коли вона страждала на ці симптоми, то могла втрачати свідомість, у неї німіли кінцівки, тобто вона перетворювалась на людину, що потребує цілодобової опіки. Біля неї завжди повинна бути якась інша людина, яка може їй допомогти в її стані. А коли її стан покращувався, то вона навіть думала про якусь роботу. От ви мене питаєте: яка вона? Вона — боєць. Вона і мені повторювала: я — боєць, я йтиму до кінця, якщо щось собі задумала, то я це не покину», — каже Павло. 

24 лютого 2022 року Росія почала широкомасштабне вторгнення в Україну, швидко просуваючись по Луганщині. У березні 2022 року Новоайдар опинився в окупації, а Катерина та її вітчим потрапили в поле зору російських силових структур. 

Фото у формі і «Лицарський хрест добровольця»

22 травня 2022 року слідчий-криміналіст «Міністерства державної безпеки» угруповання «ЛНР» підполковник Денисенко А. С. підписав постанову про запобіжний захід («Ґрати» ознайомились із копією документа) для Катерини  Коршик це прізвище Кузьменко носила на той момент у вигляді підписки про невиїзд із окупованої Росією частини Луганської області (цей запобіжний захід залишався чинним до вироку). Проти неї порушили справу щодо нібито участі у терористичній організації.

Такою у 2016 році угруповання «ДНР» та «ЛНР» визнали 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар». Росія зробила це у 2023-му за рішенням Південного окружного військового суду у Ростові-на-Дону після того, як заявила про анексію окупованих раніше територій, що перебували під контролем згаданих угруповань. Справу Коршик розглядала колегія суддів у складі Кирила Кривцова (головуючий), Гургена Довлатбекяна та Олексія Магомадова у Південному окружному військовому суді. Вирок винесли 6 жовтня 2023 року (копія документа є у розпорядженні «Ґрат»). 

Суддя Південного військового окружного суду Ростова-на-Дону Кирило Кривцов. Фото з сайту суддів Росії

Як зазначається у вироку суду, Катерина Коршик долучилась до батальйону «Айдар» 17 серпня 2015 року «із корисливих мотивів», тобто сподіваючись на зарплату та соціальні гарантії. Таке саме формулювання — дослівно — росіяни використали і в справі військової з «Айдару» Вікторії Ткаченко, яку також свавільно затримали в окупації, коли вона була в декретній відпустці з маленькою донькою. Попри різні обставини життя і служби цих двох жінок, їх судили за однаковими обвинуваченнями, складеними явно за одним зразком. 

З декрету — у  «терористки». Як російський суд засудив військову з «Айдару» Вікторію Ткаченко за службу у батальйоні

Підписавши контракт, Катерина служила на посаді санітарки поблизу сіл Степне і Новоторецьке Донецької області. 7 лютого 2017 року керівництво батальйону розірвало контракт із нею через наявність у жінки тяжкого захворювання, яке унеможливлювало її службу у війську. Російські судді вирішили, що це відбулося «за незалежних від неї обставин», і начебто Катерина була обізнана з «терористичним» характером діяльності батальйону. 

За рішенням суду, Катерина Коршик підтвердила обставини, викладені у її справі. Її вітчим також підтвердив, що, як і Катерина, певний час служив у батальйоні «Айдар». Крім нього, у суді свідчили матір Катерини та «свідок Чернишов». Останнього вказують як жителя селища Новоайдар Луганської області, який бачив Коршик та її вітчима у військових одностроях із символікою «Айдару». Також фото у формі та деякі документи, зокрема — про присудження ветеранці нагороди «Лицарський хрест добровольця», слідчі угруповання «ЛНР» нібито виявили у ноутбуці жінки, який вилучили під час обшуку у неї вдома.

Cуддя Південного військового окружного суду Ростова-на-Дону Гурен Довлатбекян Фото: з телеграм-каналу російського Південного військового окружного суду у Ростові-на-Дону

У документі немає жодної інформації про вчинення Катериною Коршик будь-якого насильства щодо будь-кого чи інших злочинів, навіть за російським законодавством, окрім того, що вона півтора року служила в батальйоні «Айдар». 

Міжнародне гуманітарне право закріплює за військовими статус комбатанта, який передбачає імунітет на судове переслідування виключно за участь у бойових діях, якщо ті не вчиняли воєнних злочинів. Потрапивши під контроль ворожої держави, вони стають військовополоненими. Росія цю вимогу систематично ігнорує. 

«Неонацистська ідеологія, згідно з якою Росія є ворожою державою»

У контексті обґрунтування, чому «Айдар» має вважатись терористичною організацією, ростовський суд зазначає, що дослідив низку документальних фільмів, а також допитав професора кафедри зарубіжної історії Південного федерального університету Ростова-на-Дону Максима Васькова. Васьков зазначив, що «Айдар» сформували найбільш активні учасники Майдану у 2014-му, батальйон брав участь в АТО на Луганщині і вів діяльність «яскраво антиросійської спрямованості». 

«Учасникам батальйону притаманна неонацистська ідеологія, згідно з якою Росія є ворожою державою, а її громадян зображують людьми другого сорту, утверджується право насильства над ними», — йдеться у документі без зазначення, що ці російські громадяни робили на території Луганської області у той час. 

Також у вироку судді посилаються на доповіді моніторингових груп ООН та ОБСЄ, міжнародної організації Amnesty international щодо ймовірних злочинів бійців батальйону у 2014-2016 роках, а також на вироки українських судів щодо них, але конкретних прикладів справ чи назв судів не наводять. Жодним чином не відображається і не враховується і реагування української правоохоронної системи на ці повідомлення, зокрема початі кримінальні провадження. 

На думку російських суддів, Катерина Коршик про це все нібито знала, але все одно підписала контракт на військову службу. 

Окремо вказується епізод (і це теж типово для кількох справ щодо айдарівців), мовляв, на телеграм-каналі батальйону «Айдар» опублікували схвальний пост щодо вибуху на Кримському мосту, яким Росія з’єднала окупований нею півострів зі своєю материковою частиною. 

Пост датований серпнем 2023 року — тобто на той момент минуло понад шість років, як Коршик пішла з армії.

П’ять років в’язниці

6 жовтня 2023 року Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону визнав Катерину Кузьменко (Коршик) винною в  участі у терористичній спільноті частина 2 статті 205.4 Кримінального кодексу РФ і засудив до 5 років позбавлення волі в колонії-поселенні. У документі вона фігурує як громадянка Росії.

У січні 2024 року суддя апеляційного суду Марина Ушакова залишила вирок без змін. 

Відбувати покарання Катерина мала у Селезнівській жіночій колонії на окупованій Росією частині Луганської області, починаючи з 29 березня 2024 року. 

Селезнівська колонія. Скриншот з відео російських медіа

За даними із російських відкритих джерел, з 5 серпня 2025 року ця колонія вважається ліквідованою. Водночас, як розповіли «Ґратам» представниці української правозахисної організації «Нумо, сестри», що представляє інтереси колишніх бранок Кремля і адвокатує звільнення усіх жінок, яких захопила Росія, станом на грудень цього року ця колонія діє, там досі утримують українок. Селезнівка також є у переліку колоній Луганщини, які входять до російської системи закладів федеральної служби виконання покарань. 

Загалом, за повідомленнями у російських медіа, скорочення кількості колоній і СІЗО є трендом останніх років у Росії, особливо після початку її широкомасштабного вторгнення в Україну і масового вербування у військо засуджених. Про це, зокрема, писали російська служба BBC і видання «Важные истории». Останнє зазначало з посиланням на російську ініціативу «Открытое пространство», яка моніторить динаміку цього явища,  що станом на липень цього року 90 російських пенітенціарних закладів подали заяви про ліквідацію. Однак із даних на телеграм-каналі ініціативи не видно, щоб вона рахувала також установи на окупованій Росією території України (у повідомленні про третій квартал 2024 Селезнівка не згадана). 

Навпаки, у січні 2023 року уряд РФ постановив створити 25 нових пенітенціарних установ на окупованій частині Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Також відомо щонайменше про два нових СІЗО в окупованому Криму, які з’явились після початку широкомасштабного вторгнення в Україну. 

Де наразі утримують Катерину Кузьменко, достеменно невідомо. Водночас, як розповів «Ґратам» один зі співрозмовників з числа звільнених із російського полону, є інформація, що вона досі перебуває в одній із колоній на Луганщині та сподівається на помилування через свій стан здоров’я. 

«Це — помста за незламність»

У жовтні цього року російський Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс вирок у справі 15 українських військовополонених із «Айдару», засудивши їх до ув’язнення терміном від 15 до 21 року. Йдеться про Романа Недоступа, Віталія Грузинова, Сергія Калинченка, Миколу Чуприну, Тараса Радченка, Сергія Нікітюка, Семена Забайрачного, Олександра Таранця, Владислава Єрмолінського Володимира Макаренка, Ігоря Гайоху. Їх обвинувачували у  насильницькому захопленні влади стаття 278 КК РФ ,  участі у терористичній організації стаття 205.5 КК РФ та  проходженні навчання з метою ведення терористичної діяльності стаття 205.3 КК РФ .  Засудили також Андрія Шоліка, Віталія Крохальова, В’ячеслава Байдюка та Дмитра Федченка (вони проходили у справі за першими двома обвинуваченнями). Всі засуджені потрапили в російський полон на початку березня 2022 року у боях за село Гранітне Донецької області.

П’ятнадцятеро полонених бійців батальйону «Айдар» на засіданні. Фото: Південний окружний військовий суд Росії

У 2024 році полонені змогли передати на волю листа, в якому повідомляли про тортури, яких вони зазнали у Донецьку. 

24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» у відповідь на вирок російського суду на своєму офіційному телеграм-каналі закликав міжнародну спільноту реагувати на такі справи і «дати голос українським полоненим». 

«Ці “суди” — фарс, катування — звична практика ворога, а ці вироки — черговий доказ терору, який росія чинить проти українців. Світ має знати: це не правосуддя. Це — помста за незламність», — йдеться у повідомленні.  

За інформацією російської правозахисної організації «Меморіал», наразі є десятки кримінальних справ, у яких Росія намагається переслідувати українських громадян за службу в ЗСУ, зокрема в «Азові» і «Айдарі», інкримінуючи їм «терористичні» статті, і ця кількість стрімко зростає. За даними правозахисників, тільки у листопаді цього року до Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону передали близько 20 таких справ, ще приблизно стільки ж вироків винесли обвинуваченим. А в жовтні у Ростові було понад 30 нових «терористичних» справ, що організація вважає антирекордом за період своїх спостережень, і 29 вироків. У вересні «Меморіал» задокументував 26 переданих до суду справ за такими статтями і зазначив, що загалом їх на той момент з початку 2023 року уже було близько 400.

Йдеться і про чинних військовослужбовців, взятих у полон, і про ветеранів, які, як і Катерина Кузьменко, служили в українському війську кілька років тому, і про цивільних, яких Росія викрадає на окупованих нею територіях і згодом обвинувачує у співпраці з українськими збройними силами чи розвідкою. Є також справи, де фігурантів судять заочно.

При цьому, як задокументували українські правозахисники та експерти Московського механізму ОБСЄ, Росія систематично позбавляє полонених із України права на справедливий суд: обвинувачені здебільшого не мають можливості обрати і найняти собі незалежного адвоката, Росія ігнорує презумпцію невинуватості, фабрикує докази та покази свідків, змушує обвинувачених під тортурами зізнаватися у злочинах, яких вони не вчиняли, або свідчити проти інших. Багато судових засідань проводяться за зачиненими дверима, а вироки часто видаляються з офіційних вебсайтів або взагалі не публікуються. Ці практики мають ознаки воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».