ЄСПЛ виніс рішення про прослуховування українськими правоохоронцями розмов фігурантів справи з адвокатом. Чому це важливо і кого ще можуть «слухати»

У лютому цього року Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Денисюк та інші проти України» за скаргою стосовно негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) щодо фігурантів кількох кримінальних справ та їхнього адвоката. Скаржники не змогли з’ясувати, яку саме інформацію про них зібрали, навіть на етапі ознайомлення з матеріалами справи перед судовим розглядом, і припускали, що правоохоронці записували серед іншого і їхні розмови з захисником, які мали би захищатись адвокатською таємницею. 

«Ґрати» дослідили це рішення, а також зібрали точки зору експертів щодо механізмів, як відбуваються негласні слідчі дії, які запобіжники від зловживань уже існують в Україні та що можна, на їхню думку, покращити, аби зберегти баланс між ефективністю розслідування злочинів та дотриманням прав людини. 

Про що справа «Денисюк проти України»

Справу «Денисюк проти України» ініціювали четверо заявників. Це — фігуранти кримінальних справ за обвинуваченням у причетності до корупційних злочинів: екскерівник Державної податкової адміністрації Харківщини Станіслав Денисюк; колишній радник Бориса Ложкіна, голови адміністрації президента Петра Порошенка, ресторатор Михайло Бейлін (у тексті рішення ЄСПЛ його справу розглядають як таку, що слухається в суді, але видання «Слово і діло» повідомило, що влітку 2024 ВАКС виправдав Бейліна через спливання термінів давності за його обвинуваченням); директор групи агрокомпаній «Greenstone» Максим Березкін, а також адвокат Назар Кульчицький, який представляв інтереси другого і третього заявників, а також ще однієї особи, що фігурує у тій самій справі, що й перший заявник. 

Коли справи перших трьох заявників передали до суду (загалом йдеться про період від 2016 по 2019 роки), у них та представників їхнього захисту з’явилась можливість ознайомитись із матеріалами слідства. У цей же період їм надійшли листи від прокурорів про надання дозволу на негласні слідчі дії щодо них і таким чином обмеження їхнього права на приватність у рамках розслідування. 

«Жодних відомостей, які могли б бути використані як докази, під час здійснення цього заходу отримано не було», — зазначалось у листі до Денисюка.

Ця ж інформація, але в іншому формулюванні, містилась і в листах до інших двох скаржників. Коли ж вони спробували з’ясувати через суд, які саме заходи щодо них здійснювали, яку саме інформацію зібрали і чи стосувалась вона їхнього спілкування з адвокатами, то усі скаржники отримали відмову у розкритті цих даних. 

У грудні 2019 року Назар Кульчицький дізнався, що до трьох його підзахисних, двоє з яких стали його співзаявниками до ЄСПЛ, застосовували негласні слідчі дії, зокрема, прослуховування телефонів. Взимку та навесні 2020 він подавав низку запитів до органів правопорядку, аби з’ясувати, яку саме інформацію зібрали. 

«За словами четвертого заявника, під час досудового розслідування справ його клієнтів він неодноразово обговорював та консультував їх з правових питань за допомогою телекомунікаційної мережі. Оскільки ці клієнти підлягали прослуховуванню, його спілкування з ними могло бути перехоплене слідчими органами, а їхній зміст міг стати їм відомим, що є порушенням адвокатської таємниці», — описує ЄСПЛ суть його скарги. 

Заявники скаржились на порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини, а саме: права на повагу до приватного і сімейного життя, а також на брак в українському законодавстві засобів юридичного захисту у випадку порушення цього права. 

ЄСПЛ встановив, що у цій справі національні органи влади відмовили заявникам у доступі до постанов щодо проведення НСРД, які їх стосувалися, на тій лише підставі, що вони були «засекречені», і також відмовився надати їх Європейському суду, тож той не міг підтвердити їхній зміст. Через це ЄСПЛ дійшов висновку, що дійсно відбулося порушення права заявників на приватність та адвокатську таємницю, оскільки суд «не має підстав для висновку, що заходи таємного спостереження щодо заявників були санкціоновані в результаті належного та детального судового розгляду, який відображав, зокрема, збалансований підхід до конкуруючих інтересів, як того вимагає Конвенція та застосовне національне законодавство».

На що звернув увагу Європейський суд 

Адвокат Маркіян Бем, партнер юридичної фірми «Кульчицький і партнери», який готував заяву до ЄСПЛ у цій справі, в рамках однієї з панелей конференції «Правозахисні діалоги» Центру громадянських свобод, назвав це рішення ЄСПЛ одним із перших, що аналізує з погляду Європейської конвенції з прав людини проблеми, які виникають у зв’язку з проведенням негласних слідчих дій в Україні. 

Адвокат Маркіян Бем. Фото: Валентина Науменко, EBA

За словами Бема, український Кримінальний процесуальний кодекс передбачає, що якщо відносно підозрюваного проводили негласні слідчі дії, і таким чином слідчі здобули докази у справі, то після завершення досудового розслідування цій людині повідомляють, що проводились НСРД, та надають також ухвали, якими санкціонували ці негласні слідчі дії. Однак йдеться лише про ухвали щодо тих дій, результати яких включені у матеріали справи в суді. 

«Якщо ж йдеться про матеріали, [отримані] в результаті ухвал, які не використовуються [в суді], то такі ухвали заявникам не відкриваються, вони залишаються таємними, і отримати їх неможливо. Це — серйозна проблема з точки зору Європейського суду з прав людини», — каже Маркіян Бем. 

Також, як зазначає адвокат, ЄСПЛ звернув увагу на неможливість ефективно оскаржити НСРД та використання зібраних у такий спосіб даних у справі «Денисюк проти України». Зараз це можна зробити на підготовчому засіданні, але Європейський суд вважає цей спосіб недостатнім для захисту прав осіб, щодо яких проводили негласні слідчі дії.

«По-перше, це довго чекати, бо ця скарга знайде відображення лише у вироку. У деяких справах — двісті, триста, чотириста томів. Це можна роками чекати…І друге, суд у процесі кримінальному оцінює допустимість доказів, а не законність чи незаконність проведення НСРД», — пояснює Маркіян Бем. 

Натомість, за словами адвоката, у іншій справі, «Розенблат проти України» (наразі рішення немає у публічному доступі), у якій теж фігурувало прослуховування і рішення щодо якої ухвалили приблизно у той самий час, суд визнав скаргу неприйнятною, оскільки той не заявив про неприйнятність НСРД під час підготовчого засідання у його справі. 

Водночас Маркіян Бем зазначив, що заявою до ЄСПЛ вони також намагались оскаржити необґрунтованість ухвали щодо НСРД, через те, що ці документи часто містять шаблонні формулювання. Але суд не зміг дослідити це питання. 

Також він назвав недослідженим питання щодо продовження НСРД. За словами Бема, нині законодавство дозволяє проводити такі заходи протягом двох місяців, а якщо слідчі хочуть їх продовжити, то повинні звертатись до суду і навести додаткові відомості, чому доцільно й далі це робити. Але часто це відбувається формально або ця норма взагалі не дотримується, каже він. 

«У мене також була справа, де ми заяву готували, де один і той самий слідчий ходив щодо тих самих негласних слідчий дій щодо однієї і тієї ж особи, але щоразу ухвала потрапляла до нового судді. Тобто ймовірно суддя й не знав, що були якісь інші ухвали, і він кожен раз розглядав це як перше клопотання про проведення НСРД», — розповідає адвокат. 

Як відбуваються негласні слідчі дії 

Прослуховування або зняття інформації з комунікаційних мереж, як це визначає Кримінальний процесуальний кодекс, так само як і зняття інформації із інформаційних систем, зокрема месенджерів, встановлення місця перебування особи та її телефону — усе це здійснюється за санкцією слідчого судді. Як пояснює прокурорка Київської міської прокуратури Яна Тализіна, наразі законодавство передбачає запобіжники до зловживань в контексті такого стеження.

«Якщо ми проаналізуємо чинне законодавство, то ми побачимо такий триступеневий алгоритм [того], як отримати дозвіл слідчого судді. Спочатку слідчий готує клопотання, які НСРД він хоче провести відносно якої особи. Потім це питання погоджується або не погоджується прокурором. Може бути погоджене повністю або частково, а також непогоджене в повному обсязі. Потім це клопотання розглядається слідчим суддею аж апеляційного суду, тобто не просто слідчий суддя районного суду, а слідчий суддя апеляційного суду», — зауважує вона. 

Водночас Тализіна зазначає, що хоча слідчі у клопотанні повинні обґрунтувати необхідність проведення саме таких дій і неможливість встановити якісь обставини, пов’язані зі злочином, в інший спосіб, єдиним передбаченим законодавством додатком, який має надати слідчий на підтвердження свого запиту, є витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань. Цей документ містить тільки номер провадження, кваліфікацію та коротку фабулу, де викладені події, що кваліфікуються як злочин. 

В Україні не оприлюднюють навіть знеособлену статистику щодо НСРД

У демократичних країнах органи правопорядку і суди щороку оприлюднюють узагальнену статистику дозволів на проведення негласних слідчих дій, зазначає експерт Центру громадянських свобод Володимир Яворський. На його переконання, те саме варто запровадити і в Україні. 

«В Україні ця статистика насправді є державною таємницею, тому що після того, як правозахисники оприлюднили ці дані  у 2004 році йдеться про доповідь УГСПЛ за 2004 рік , то СБУ нічого розумнішого не придумала, як у 2007 році внести узагальнені ці дані у перелік державної таємниці», — каже правозахисник. 

Між тим, час від часу інформація про ймовірне прослуховування активістів чи журналістів або стеження за ними з’являється у публічному просторі. Зокрема, у 2021 році ЄСПЛ у справі «Седлецька проти України» визнав порушенням права на свободу вираження поглядів головної редакторки київського бюро Радіо Свобода Наталії Седлецької на той момент — редакторки та ведучої програми журналістських розслідувань «Схеми» у зв’язку з наданим судами доступом до інформації щодо вхідних і вихідних з’єднань з її мобільного телефону, яке не було «необхідним у демократичному суспільстві».

Дозвіл на збір цієї інформації слідству видав Апеляційний суд Києва 18 вересня 2018 року — у справі про можливе розголошення директором НАБУ Артемом Ситником даних досудового розслідування, інформацію про що поширило видання «Судовий репортер». А до цього інше видання, «Обозреватель», поширило аудіозапис і частину стенограми нібито закритої зустрічі в НАБУ. 

Юристка української правозахисної організації «Лабораторія цифрової безпеки» Тетяна Авдєєва. Фото: Donbas Media Forum

Українська правозахисна організація «Лабораторія цифрової безпеки», серед іншого, отримує звернення від правозахисників та журналістів щодо ймовірного або підтвердженого стеження за ними. Юристка організації Тетяна Авдєєва говорить про те, що відсутність повідомлення особи про це є однією з ключових проблем. Це унеможливлює оскарження таких дій силовиків. За словами Авдєєвої, у випадку з Седлецькою ЄСПЛ виніс ухвалу, якою зобов’язав українських силовиків припинити стеження за журналісткою до винесення ним рішення за її скаргою, але це можливо тільки за належного обґрунтування необхідності такої заборони з боку заявника, що, своєю чергою, можливо, тільки якщо він знає про стеження.

Також, як зазначає експертка, є проблема з тим, що неможливо проконтролювати, яка саме інформація про людину переглядається силовиками. Особливо вразливими у цьому ключі є журналісти і правозахисники, оскільки вони часом отримують чутливу інформацію від інших людей, зокрема, викривачів — осіб, які працюють у державних органах чи приватних компаніях і, будучи свідком корупційних злочинів чи порушень прав людини, оприлюднюють цю інформацію, передають її журналістам чи органам правопорядку. 

«Мені здається, навіть гіршою ця проблема може стати після повноцінної Євроінтеграції. Тому що зараз ми говоримо про інформаційно-комунікаційні системи з точки зору смс та телефонних розмов, а коли буде повноцінна Євроінтеграція і Україна стане частиною європейського цифрового ринку, ми будемо говорити про соціальні мережі, про месенджери, по суті — весь цифровий простір», — говорить Тетяна Авдєєва.

За її словами, нині, якщо у справі фігурує інформація з месенджерів, то найімовірніше, правоохоронці мають фізичний доступ до чийогось пристрою, бо отримати доступ від адміністрації месенджерів до змісту листування для держави складніше. 

«У Європі, в принципі, є додаткові запобіжники. Під Європою я маю на увазі не тільки ЄС, а й такі країни, наприклад, як Сполучене Королівство. У Британії у разі проведення НСРД обов’язковим є повідомлення особи, навіть якщо ці дії не дали бажаного для правоохоронців результату, про обсяг, про період стеження, про те, яку саме інформацію отримали. Також там є механізм оскарження та окремий наглядовий орган», — каже Авдєєва. 

За її словами, наглядові органи у різних країнах можуть бути різних типів: є загальні, які стежать за дотриманням права на приватність в цілому та захистом персональних даних громадян, а є органи, які стежать за тим, як державне стеження як таке (і відеоспостереження, і НСРД) відбувається правомірно і належно. На переконання експертки, за відсутності врегулювання цих проблем в Україні вони тільки поглиблюватимуться в майбутньому.