Затримані «за протидію СВО». Як 14 родичів цивільних заручників з України судяться у Москві з генпрокуратурою РФ 

Рідні цивільних осіб з України, яких росіяни фактично викрали під час окупації або бойових дій, намагаються визнати через суд незаконність таких практик та оскаржити бездіяльність російської прокуратури, яка має повноваження звільнити з-під варти будь-кого, якщо затримання не мало законних підстав, і таким чином домогтися їхнього звільнення. Їхній позов, підготований російськими правозахисними адвокатами, розглянув минулого року Тверський районний суд Москви. 

Свавільне позбавлення свободи цивільних лише з формулюванням про їхню ймовірну «протидію» так званій спеціальній військовій операції є незаконним навіть з погляду російського внутрішнього законодавства, не кажучи вже про міжнародне гуманітарне право, яке визначає цивільних як захищену категорію в контексті війни. Проблемою є те, що фактично у цих людей на сьогодні немає жодних законних інструментів для звільнення своїх рідних і захисту їхніх прав. 

«Ґрати» розповідають, що відомо про цей процес і про кого там, власне, йдеться.

«Сказали йому ходити з білим прапорцем, щоб вони знали, що він — мирний житель»

56-річний Геннадій Щербань — громадянин Білорусі українського походження. У 2016-му вони з дружиною Світланою та дітьми повернулися в Україну, отримали тут посвідку на постійне проживання. Початок широкомасштабного російського вторгнення застав родину вдома — у Гостомелі на Київщині. 

Світлана пригадує: було дуже страшно, поряд з їхнім селищем розташовувався аеропорт, за який тривали бої, а через російські обстріли змоги евакуюватись не було. 

«Наші сусіди намагались виїхати. І син наш середній — з ними. Вони потрапили під обстріл. Загинула сусідка. І ми знали, що наш син там. Він подзвонив нам тоді, сказав, що вони живі, що їх обстріляли, і просив викликати швидку допомогу для дівчини, що була за кермом. І зв’язок обірвався», — розповідає жінка. 

Подружжя чекало, поки хлопець повернеться або зможе знову з ними зв’язатись. Мобільна мережа була дуже нестабільна, зв’язок можна було хіба «зловити» на якусь мить, аби надіслати смс, рідше вдавалось подзвонити. 

Геннадій Щербань. Фото надано родиною

У сусідів було радіо — слухали і передавали поміж собою новини. Так Щербані дізнались, начебто планується «зелений коридор» для евакуації цивільних. Вирішили, що поїде Світлана з молодшим сином, а Геннадій залишиться чекати на середнього. 

«І дійсно трохи пізніше чоловік зміг подзвонити і каже: син приїхав. Повернувся. І повернувся також сусід. У цій машині (що потрапила під обстріл — Ґ) ще була мама його, яка дістала перелом хребта. І він маму привіз назад у Гостомель і попросив чоловіка приглянути за нею, сказав: вивезу сина і повернусь. Син був, 12 років, ще з ним. Але виявилось, що в той день, коли він їхав, виїхали всі сусіди. І вийшло так, що мій чоловік і ця жінка поранена залишилися самі», — каже Світлана. 

За словами жінки, порожні помешкання евакуйованих майже одразу зайняли російські військові, які окупували Гостомель. Росіяни знали про Геннадія, що той лишився в будинку доглядати за пораненою сусідкою і годувати сусідського алабая, і певний час не чіпали його. Про пса Геннадію написали інші сусіди у спільний чат, коли чоловік шукав якісь ліки і знеболювальне для пораненої. 

«Вони (російські військові — Ґ) дозволили йому годувати собаку. І він виходив, ловив зв’язок подзвонити мені, сказати, що з ним все добре: живі, переночували, ніч пройшла, слава Богу. Вони сказали йому ходити з білим прапорцем, щоб вони знали, що він — мирний житель», — розповідає Світлана. 

«Звільнили нас від нормального життя». Як Гостомель пережив російську окупацію

16 березня 2022 року Геннадій Щербань, як завжди, подзвонив дружині, навіть надіслав їй вірша в смс. 

«Там було таке, що він залишився один, він описував це все. У мене вона досі є, ця смс-ка. І до нього тоді підійшли [російські] військові і забрали в нього телефон. Звичайно, вони бачили цей вірш, але там не було нічого провокаційного. Вони забрали його телефон. Мабуть, чоловік міг би втекти тоді від них, бо розумів, що його заберуть, але насправді він не міг залишити цю жінку. І ввечері, коли вже сонце зайшло, за ним прийшли додому і просто забрали», — каже Світлана.

Наприкінці травня 2022 року з нею зв’язався звільнений з полону український військовий, сказав, що бачив Геннадія у Новозибкові Брянської області Росії. 

Як розповідає Світлана Щербань, її чоловік — колишній військовий, випускник Новосибірського військового училища, який потім ніс службу у Білорусі. Проте 25 років тому, у 2000-му, він пішов у відставку. 

«Це вже звільнений з полону мені сказав, що росіяни Геннадію одразу запропонували [співпрацю], мовляв, ти ж наш. А він каже: ні, я не піду проти свого народу. Ну, тоді, сказали, ти будеш тут дуже довго. Таким чином він досі перебуває в полоні», — зазначає Світлана. 

«Я не розумію, взагалі, за що його тримають»

Світлана Щербань намагалась розшукати чоловіка через міністерство закордонних справ Білорусі. Воно надіслало запит у Росію і отримало відповідь, що такий дійсно утримується під вартою, і що термін його утримання визначено до 22 вересня 2022 року. Але після цієї дати Геннадія не відпустили.

Також, за словами жінки, Білорусь відкрила справу щодо викрадення її чоловіка, але потім, коли з’ясувалося, що той — затриманий у Росії, закрила. Тоді Світлана сама поїхала у Новозибков до СІЗО, де, як вона знала, утримували її чоловіка, намагалася домовитись про зустріч із ним, писала звернення коменданту. Але тюремники її проігнорували. 

«Мені нічого не дозволили: ні записку там, ні телефонний дзвінок, тим більше — побачення чи передачу. Нічого», — каже Світлана. 

У травні 2023-го Геннадія Щербаня разом з іншими цивільними заручниками та військовополоненими перевезли до колонії у селі Ударне російської республіки Мордовія. Це Світлані також розповіли військові, звільнені з полону через обмін. Найновіше підтвердження вона отримала 24 серпня минулого року від звільненого полоненого, якого тримали в одній камері з Геннадієм.

При цьому, як говорить Світлана Щербань, щодо Геннадія немає ніякої кримінальної справи: Росія утримує її чоловіка без жодних підстав і юридичного статусу. Це унеможливлює для нього, зокрема, і юридичну допомогу. Тричі найняті Світланою адвокати намагались домовитись про зустріч із чоловіком, але їм щоразу відмовляли. 

«Я не розумію, взагалі, за що його тримають. Саме за те, що в нього — українська позиція, за підтримку України. Іншого пояснення в мене немає», — говорить жінка. 

Світлана Щербань не бачила чоловіка майже три роки. Каже: за цей час лише двічі вдалося отримати від нього листа. Перший — через Міжнародний комітет Червоного Хреста у вересні 2024 року. А другий їй передали представники Офісу уповноваженого з прав людини Верховної Ради Дмитра Лубінця, коли той обмінювався листами від полонених із російською уповноваженою Тетяною Москальковою.

«І в тому листі, що через Червоний Хрест я отримала (він його писав 12 червня), він там пише: за два роки і три місяці я отримав першу звістку», — розповідає Світлана. 

Якоїсь системної можливості підтримувати зв’язок з чоловіком у неї немає й донині. Водночас Світлана отримувала від колишніх полонених тривожні новини про стан його здоров’я. 

«У нього нирка прооперована. Там стояв стент, і йому потрібна чиста фільтрована вода. Багато у нього проблем серцево-судинного характеру. Він приймав медикаменти на постійній основі. Я не знаю, як він тримається, взагалі не знаю. Кажуть, що до цього у нього додалися проблеми з підшлунковою. Є свідки, що йому ще в Новозибкові викликали у СІЗО цивільну швидку з лікарні. Він втрачав свідомість прямо в камері», — ділиться жінка. 

«У прокурора є безумовний обов’язок негайно звільнити незаконно затриману особу»

У серпні минулого року рідні цивільних з України, яких росіяни свавільно позбавили свободи, подали позов до суду в Росії з вимогою визнати незаконною бездіяльність російської прокуратури, яка має повноваження припиняти незаконне затримання, та визнати на рівні суду, що перебування цивільних за ґратами без юридичних підстав є незаконним. Цей позов отримав на розгляд Тверський районний суд Москви («Ґрати» ознайомились із текстом документа).

«У прокурора є безумовний обов’язок негайно звільнити незаконно затриману особу в разі підтвердження під час перевірки відсутності підстав для її затримання, і прокуратура не може довільно відмовлятися від здійснення встановлених законом повноважень за наявності інформації про порушення закону», — зазначається там. 

Світлана Щербань — одна із 14 позивачів у цій справі. Вона та шестеро інших — родичі викрадених під час російської окупації Київщини. Іще серед позивачів — дочка чоловіка, який працював на аграрному підприємстві у Запорізькій області і якого російські військові викрали прямо з робочого місця, коли територія підприємства раптово опинилась під окупацією. Є позивачка з Харківщини, чий чоловік на момент початку російського широкомасштабного вторгнення був на дачі, і звідти його викрали російські військові, влаштувавши рейд з обшуками будинків садового товариства. 

Акція на підтримку звільнення українців в російському полоні, 16 березня 2024 року. Фото: Станіслав Юрченко, Ґрати

Також до них приєднались дружина пенсіонера з Маріуполя на Донеччині, якого росіяни «евакуювали» з підвалу, де той ховався від обстрілів; сестра соціального працівника, що приїхав з Дніпра до Маріуполя, аби допомогти евакуювати рідних із міста в облозі, а також сестра перевізника, якого відправили туди у відрядження, але через обстріли виїхати назад він не зміг і був змушений шукати прихистку разом з іншими цивільними та українськими військовими на металургійному комбінаті імені Ілліча. 

Історії цих людей об’єднує те, що їхні викрадені рідні є цивільними, яких росіяни утримують без жодних юридичних підстав та всупереч міжнародному гуманітарному праву, а у відповідь на їхні звернення відповідають, що це відбувається начебто «через протидію спеціальній військовій операції», як Росія називає своє вторгнення в Україну. 

На папері тебе наче не існує — подкаст «Захисниця. Imayeci»

Водночас, як зазначається у тексті позову, у російському законодавстві немає таких підстав для взяття людини під варту. Тобто рідні позивачів утримуються незаконно навіть за внутрішнім законодавством Росії.

«У публічних урядових джерелах інформації, зокрема, «Російській газеті», зібранні законодавства Росії, офіційному інтернет-порталі правової інформації, системі забезпечення законодавчої діяльності та офіційних сайтах державної думи, ради федерації та президента Росії, немає ніяких слідів наявності акту, який наділяв би міністерство оборони РФ повноваженнями із затримання та поміщення в таємні місця ув’язнення та установи кримінально-виконавчої системи цивільних осіб, які «чинять спротив спеціальній військовій операції». Якщо такий акт і ухвалювали, то його однозначно не оприлюднювали, і тому застосовуватись на території Росії він не може», — йдеться у позові. 

На це російська прокуратура відповіла у відзиві на позовну заяву, мовляв, хоча дійсно у разі виявлення правопорушення вона має вжити заходів щодо його зупинення, порядок дій для цього визначає сам прокурор.

«Суд не має права зобов’язати прокурора ухвалити за результатами перевірки те чи інше рішення, що, на думку заявника, є правильним», — заявили у відомстві.  

На це заявники подали уточнення до позовних вимог, аби окрім незаконної бездіяльності прокуратури, суд окремо визнав незаконність утримання Росією їхніх родичів. 

Засідання у Тверському райсуді Москви відбувались без участі позивачів, їх представляли російські адвокати. Як зазначила у коментарі «Ґратам» адвокатка Валерія Вєтошкіна, у грудні 2024 року у суді оголосили резолютивну частину рішення: у позові відмовити. Однак, за її словами, повного тексту рішення із мотивацією Тверського суду команда адвокатів не отримала донині.

«Звичайно, буде подаватися апеляційна скарга. Щодо механізмів — будемо дивитися, що написано в мотивувальній частині рішення», — зазначила Вєтошкіна.

На сьогодні немає ефективного системного методу звільнення свавільно позбавлених волі Росією цивільних з України. Декого з них долучають до груп військових, звільнених в рамках обмінів полоненими. Експертки Московського механізму ОСБЄ, які минулого року досліджували це питання, зазначили у своїй доповіді, що росіяни ймовірно спеціально затримували українських цивільних для обміну на своїх військовополонених, а це порушує міжнародне право, і може вважатися свавільним позбавленням волі і захопленням заручників.

Офіс генерального прокурора України у серпні минулого року говорив, що на той час правоохоронці, розслідуючи воєнні злочини, встановили факти незаконного позбавлення волі Росією майже 15 тисяч цивільних українців, 229 проваджень щодо цього було скеровано до суду, а щодо 58 російських військових суди винесли обвинувальні вироки. 

***