«Я солдат, я виконував накази держави Україна». У Росії бійця «Азову» засудили до 20 років, попри катування він не визнав провину

Військовополонений боєць бригади «Азов», молодший сержант Олександр Максимчук заявив у російському суді про тортури у СІЗО Таганрога. Після оголошення вироку він зміг коротко поспілкуватись з кореспондентом російського видання «Медіазона». Максимчук розповів, що його катували аби змусити зізнатися у злочині, який йому інкримінували співробітники управління ФСБ та прокуратура Ростовської області. Його дружина Наталія Максимчук пишається цим вчинком, але побоюється за подальшу долю чоловіка та вимагає його обміняти. Військовополоненого засудили до 20 років колонії суворого режиму. «Ґрати» розповідають історію військовополоненого Олександра Максимчука. 

Відмова

За службу в «Азові» у порушення міжнародного гуманітарного права Максимчука обвинуватили у навчанні з метою терористичної діяльності стаття 205.3 КК РФ та організації терористичного співтовариства та участі в ньому частина 2 статті 205.4 КК РФ .  На судовому процесі, який відбувався у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону, він відмовився визнати свою вину. 

«Я вважаю себе невинною людиною, яку притягнули до кримінальної відповідальності. Я солдат, я виконував накази держави Україна. Ні про що не шкодую, ні в чому не каюся», — першою чергою сказав 30-річний Максимчук кореспонденту російського видання «Медіазона», якого допустили на оголошення вироку.

Попередні засідання, у тому числі дебати, закрили, коли судовим процесом зацікавились журналісти та правозахисники. Суддя формально послався на вимогу безпеки учасників процесу та їхніх родичів.

Розмова відбувалась через відеоконференцзвʼязок. Військовополоненого не привозили до судової зали для оголошення тексту вироку. Максимчук розповів журналісту, що у СІЗО-2 Таганрога його двічі піддавали тортурам, побили.

«Також чинили на мене морально-психологічний вплив із застосуванням спецзасобів, а саме, портативних електрошокерів. Це все було зроблено з метою, щоб я визнав об’єднання полк «Азов» терористичною організацією, яке такою не є, і я впевнений, що я зможу в майбутньому це довести», — сказав він.  

Максимчук також повідомив, що оголошував голодування. 

«Коли я був у Таганрозі, я навмисне голодував, щоб мене взагалі з цією установою нічого не пов’язувало. Я пам’ятаю з історії, у школі вчили, що давньоримські імператори роздавали плебеям хліб і влаштовували в колізеї побоїща, щоб зайняти, щоб не було бунтів і всяких там революцій. І я зрозумів, що це не дарма. Тому що голодна людина здатна на все. І тому я свідомо в Таганрозі голодував і заперечував, просив перенести на ВКЗ на відеоконференцзв'язок на більш пізні терміни. Мене знову катували, знову били, я знову голодував. І до мене застосовували мислимі й не мислимі методи тиску».

Максимчук далі повідомив про катування його співкамерника Павла Семененка військовослужбовець «Азову» Павло Юрійович Семененко . 

«Були два випадки, які сталися у 2022 році, а саме: нанесення тяжких тілесних ушкоджень моєму другові та співкамернику Семененку Павлу, якого побили на допиті. У нього виявився закритий пневмоторакс. Його доставили в лікарню, де надали медичну допомогу. Наразі я не знаю, де він. Сподіваюся, він в Україні, і його обміняли, з ним усе добре», — сказав військовополонений. 

Він також повідомив про тортури громадянина РФ на ім’я Сергій про кого йдеться, «Ґратам» не вдалося зʼясувати на цей час , який в останньому слові у суді сказав «Слава Україні».

«Мені відомо, що до Сергія застосовували методи впливу. Його так само катували. Я не був присутнім, я тільки чув, як він кричав і багато разів повторював «Слава Росії», тому що він до цього в останньому слові повторював «Слава Україні». Я йому дуже вдячний за це, за його свідому громадянську позицію. Попри те, що він громадянин Російської Федерації, він підтримує в цій ситуації мою країну, він великий молодець, я поважаю його за це», — сказав українець.  

Заборона «Азову»

Командир бригади “Азову” Денис Прокопенко разом з іншими командирами Маріупольского гарнізону у Львові після повернення з Турції разом з Володимиром Зеленським 8 липня 2023. Фото: Офіс Президента України

У Росії «Азов» заборонений та внесений до списку терористів та екстремістів Росфінмоніторинга. 

«Хоча для цього, м’яко кажучи, немає підстав. Крім тих, які висвітлені в ЗМІ Російської Федерації. Саме взято дуже малу жменьку людей, які знову ж таки загальною повагою в об’єднанні «Азов» не користувалися і в них виявилися, на жаль, татуювання неонацистського праворадикального характеру, про що вище командування «Азова» не знало і жодним чином це не заохочувало. І всіляко це засуджує. Я впевнений», — пояснив Максимчук журналісту свою позицію по справі. 

Російське обвинувачення посилається на рішення Верховного суду РФ від 2 серпня 2022 року. За ним «Азов» визнаний терористичним обʼєднанням, його діяльність на території Росії заборонена. Для тих, хто створив організацію, і її керівників за законом передбачено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 15 до 20 років, для рядових учасників — на строк від п’яти до десяти років. 

Верховний суд РФ базував своє рішення, зокрема, на свідченнях кількох експертів-пропагандистів. Серед них — директор фонду «Історична пам’ять» Олександр Дюков, який представив суду роботу «Неонацизм і тероризм в ідеології та діяльності “азовського руху” в Україні». А також — російська журналістка і член Ради з прав людини при президенті РФ Марина Ахмедова, яка показала відеозаписи з Маріуполя та Волновахи з розповідями місцевих мешканців, які нібито були очевидцями розстрілів та катувань з боку «Азова». З числа експертів виступив очільник Громадської спостережної комісії Москви (Громадські спостережні комісії здійснюють громадський контроль за забезпеченням прав людини в місцях примусового тримання) Георгій Волков — він також заявив про злочини «Азову» та просив суд визнати полк терористичною організацією. Те ж саме вимагав й член громадської палати РФ та директор Фонду дослідження проблем демократії Максим Григор’єв. На каналі його організації в ютубі є низька відео, на яких він опитує українських військовополонених, а також цивільних з Маріуполя. У підпису до відео йдеться, що Григорʼєв збирає свідчення для «Міжнародного громадського трибуналу по Україні». 

З судовим позовом про визнання «Азова» «терористичною» організацією генпрокуратура РФ звернулася в травні 2022 року, але суд відкладали протягом двох місяців. У рішенні суд зазначив, що заборона на діяльність організації «підлягає негайному виконанню». 

Рішення Верховного суду РФ дублює рішення «Верховного суду Донецької народної республіки», ухвалене у 2016 році. Також госдума РФ прийняла федеральний закон від 31 липня 2023 року № 395-ФЗ «Про застосування положень Кримінального кодексу Російської Федерації та Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації на територіях Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області та Херсонської області» , який, зокрема, встановлює, що «злочини, скоєні до 30 вересня 2022 року проти інтересів “Донецької Народної Республіки” і “Луганської Народної Республіки”, вважаються скоєними проти інтересів Російської Федерації. Для цілей Кримінального кодексу Російської Федерації особи, які мали громадянство Донецької Народної Республіки або Луганської Народної Республіки і вчинили зазначені злочини, розглядаються як громадяни Російської Федерації».

Заяви у суді

Справа Максимчука надійшла в суд у липні 2024 року. Тоді він вже кілька місяців перебував у СІЗО-5 Ростова-на-Дону. Судовий розгляд тривав пів року, й за цей час військовополоненого неодноразово повертали до таганрозького ізолятора, де його били та катували. Звідти в засіданнях він брав участь відеоконференцзвʼязком. Щоб вирватися з Таганрога до Ростова-на-Дону, Максимчук вимагав, щоб його доставляли в суд. Він також наполіг, щоб його інтереси в суді представляв незалежний адвокат. 

На засіданні 17 жовтня, Максимчук, який брав участь у ньому по відеоконференцзв’язку із СІЗО-2 Таганрога, просив суд викликати йому швидку допомогу. Він поскаржився на головний біль та нудоту — підозрював струс мозку. Він також хотів, щоб лікар оглянув його гематоми на чолі, під оком, на лівій руці. 

— Ви зверталися за місцем, де вас утримують під вартою? — цитував правозахисний проєкт «Підтримка політвʼязнів. Меморіал» діалог між військовополоненим та суддею. 

— Я не звертався через випадок, який був у минулому, коли я звертався, а мої звернення не фіксувалися медичними працівниками.

— Це перебуває поза компетенцією суду, ви маєте право звернутися по медичну допомогу за місцем, де утримуєтеся під вартою.

Про тортури Олександр Максимчук заявив у суді 19 листопада під час відкритого засідання — цього разу його привезли до зали суду. Він також просив суд провести перевірку у СІЗО-2 Таганрога за фактами застосування до нього недозволених методів слідства: його катували струмом, били руками та ногами, також водопровідними трубами, підвішували донизу головою. Максимчук повідомив, що під час знущань кілька разів втрачав свідомість. Від нього вимагали визнати провину, розкаятися та відмовитись від незалежного адвоката, погодившись на захисника за призначенням.

В результаті скарг у таганрозькому ізоляторі пізніше провели перевірку, а Максимчука ненадовго перевели до СІЗО-5 Ростова-на-Дону. 

5 грудня суддя Павел Губарев, який розглядав справу одноособово, засудив 30-річного українського військового до 20 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. 

«Оскаржувати будете чи хочете швидше на обмін?», — цитує «Медіазона» держобвинувача перед початком оголошення вироку. Військовополонений відповів, що подаватиме апеляцію. 

«Також я подав шановному суду клопотання, щоб час, проведений у кількості 62 днів, які я там [у СІЗО] відбув під час судового розгляду, мені було компенсовано, посилаючись на конституцію РФ. Але мені, на жаль, відмовили в цьому. Я не розумію, чому. Але впевнений, причини були більш ніж поважні у шановного суду», — розповів він кореспонденту «Медіазони».  

«Я вже понад 2,5 роки сиджу в місцях позбавлення волі. Я так звик до цього, що навіть уже не уявляю, як це — бути вільною людиною, гуляти вулицею. Я не знаю, що люди роблять там. Мати телефон, ноутбук, будинок, собаку… Сім’ю, нарешті. Мені, за фактом, втрачати то особливо нема чого», — сказав наостанок Максимчук.  

Він хотів, щоб його заява була опублікована. 

Після вироку його майже одразу вивезли до СІЗО Таганрогу. Максимчук навіть не встиг написати клопотання про ознайомлення із протоколом судового засідання. 

Вижив у теракті в Оленівці

Як і решта захисників маріупольского заводу «Азовсталь», Олександр Максимчук вийшов у полон у травні 2022 року за наказом Головнокомандуючого зберегти життя особовому складу. Перед тим українські військові, які 82 дні вели важки бої та в умовах вкрай обмежених ресурсів тримали позиції в оточеному росіянами Маріуполі, закликали застосувати до них процедуру екстракції: евакуювати їх до третьої країни — не до Росії або до її союзників, а в будь-яку країну, яка може гарантувати безпеку полоненим. 

«Не змарнуйте наші зусилля». Офіцери «Азова» провели прес-конференцію з оточеного заводу «Азовсталь»

Вихід із заводу «Азовсталь» документував Міжнародний комітет Червоного Хреста. Військовополонених помістили в Оленівську колонію №120, що знаходиться в окупованій частині Донецької області, в селі Молодіжне, за 15 кілометрів від лінії фронту. 

29 липня на території колонії, у бараку №200, куди за кілька днів до того перевели 193 полонених «азовця», стався вибух, який забрав життя щонайменше 50 людей. Максимчук був у тому бараку, але він вижив, хоч й отримав важке поранення. 

Україна одразу заявила, що росіяни вчинили теракт. Росія звинуватила Україну в обстрілі колонії американськими ракетними системами залпового вогню HIMARS, що пізніше не знайшло жодних підтверджень. Разом з тим російська влада не допустила до місця трагедії жодних представників міжнародних організації або незалежну слідчу групу. Жодних підтверджених даних про точну кількість загиблих, російська влада не повідомила досі. 

Одразу після атаки у пропагандистських пабліках російських воєнкорів зʼявилось відео з барака з наслідками вибуху, а також декілька інтервʼю з пораненими. Серед тих, кого записали, був Максимчук. На відео, опублікованому у день обстрілу, військовополонений знаходиться у лікарні, він лежить на ліжку, йому важко говорити. Голос за кадром питає: «Як тобі екстракшн?». Максимчук у відповідь слабо посміхається та каже: «Такоє». 

Наслідки вибуху в Оленівській колонії 29 липня 2022 року. Скріншот відео Reuters

Це відео побачила його дружина Наталія, яка вирвалася з оточеного Маріуполя разом із родиною, та сподівалась, що невдовзі чоловіка разом з іншими захисниками Маріупольского гарнізону обміняють. 

«Для мене це був жах! — каже вона «Ґратам», — Тому що інші хлопці [на відео] були не в крові, а я побачила свого чоловіка — я спочатку подумала, що в нього немає руки, тому що він був простирадлом закритий і під ним була кров. Він лежав на простині у крові. І потім вже, коли почали розголошувати більш детально інформацію, що було з хлопцями, я так розумію, їх підписували по тяжкості поранень, і на ньому зеленкою було написано «один». Тобто я розумію, що він був тяжкий після бараку. Я не розуміла, які в нього поранення, я тільки побачила це відео».

Які саме поранення він отримав, Наталя дізналась із другого відео, яке пропагандисти опублікували 18 серпня. Це ролик тривалістю трохи понад три хвилини. Олександр вже має кращий вигляд, він сидить. Чоловік за кадром стверджує, що по бійцях «Азову» вдарили ж свої українські війська, і питає, чому так. Максимчук у відповідь показує, куди потрапили осколки: стегно, пах та голову — один осколок досі у тімʼяній частині голови. А пізніше розповідає про одного із загиблих побратимів — дає повну інформацію про нього. 

«Скоріш за все він розумів, що сімʼя подивиться, побачить і буде знати. Він знав, що для мене важливо, щоб я знала що з ним коїться. Я зрозуміла, що в нього тяжкі поранення», — гадає Наталія, яка одразу побачила це відео. 

Після цього вона лише отримувала звістки про чоловіка від тих, кого вдалося повернути з полону. Два роки його тримали без звʼязку із рідними у Таганрозі, де над ним знущались та катували. У травні 2024 року Наталія дізналась, що чоловік знаходиться у слідчому ізоляторі Ростова-на-Дону й проти нього розпочали слідство. У серпні його знов на кілька місяців перевели у СІЗО-2 Таганрогу. Після його заяви у суді про побиття, його повернули до Ростова. 

Про його відмову зізнаватися в інкримінованому йому Росією злочині Наталія знала ще до того, як він озвучив її у суді, й просила його бути обережним.  

«Ти й так вже стільки пройшов, — писала вона йому у листі, який вдалося передати чоловіку у ростовське СІЗО, — Я хочу, щоб ти повернувся додому живим. Я його благала. Він мені пообіцяв, що буде себе берегти. Каже, я все одно повернуся, я буду обережним». 

«Я пишаюсь ним, дуже пишаюсь, але мені потрібен мій чоловік живий та здоровий додому», — додає жінка.  

Наталія — активна учасниця спільноти родин бійців, які постраждали під час теракту в Оленівці. Вони проводять публічні акції та інформкампанії, закликаючи міжнародну спільноту і українську владу виконати обіцянку та повернути їхніх рідних, а також вимагають справедливості для загиблих та поранених у російському полоні. 

«Я не хочу, щоб з мого чоловіка зробили героя посмертно. Мені це не потрібно. Я хочу, щоб мій чоловік — так, я пишаюся ним — але я хочу, щоб він повернувся до мене з дитиною. Я дуже ним пишаюся, але я хочу, щоб його привезли додому, щоб його обміняли в найближчі обміни. Тому що його відвага заслуговує на те, щоб він повернувся додому одним з перших», — каже Наталія.

У них росте син, йому зараз п’ять років. На його останній день народження батько попри все зміг передати привітання з полону. 

***

Матеріал підготовлений завдяки підтримці Міністерства закордонних справ Нідерландів