«Визначальна риса політики Росії на окупованих територіях». ОБСЄ опублікувала доповідь за результатами «Московського механізму» щодо цивільних заручників з України
Акція на підтримку звільнення українців в російському полоні. Фото: Станіслав Юрченко, Ґрати
Організація з безпеки та співробітництва в Європі опублікувала доповідь за результатами процедури «Московського механізму», яку запустили наприкінці лютого цього року. Ця доповідь стосується становища цивільних заручників з України, яких утримують у Росії та на окупованих нею територіях. Вперше подібне дослідження проводилось на такому високому рівні, хоча практика насильницьких зникнень і свавільних затримань в окупації існує ще з 2014 року, і запустити таку процедуру ОБСЄ закликали українські правозахисники та дипломати.
«Ґрати» проаналізували документ і переказують основні висновки, яких дійшла місія експертів.
Хто проводив дослідження і як це було
«Московський механізм» ОБСЄ передбачає розгортання короткотермінової місії відібраних експертів для дослідження конкретної проблематики, яке триває близько трьох тижнів з моменту утворення експертної групи.
Цього разу проводити дослідження доручили трьом експерткам із міжнародного права з Болгарії, Норвегії та Латвії: професорці Вероніці Білковій та докторкам наук Сесілі Геллешвейт та Еліні Штайнерте. Вони дослідили попередні доповіді «Московського механізму» щодо російської агресії проти України, звіти і заяви українських державних органів та правозахисних організацій та інші документи, а в середині березня приїхали в Україну з візитом: поспілкувались із представниками української влади та громадських організацій, науковцями, а також з постраждалими від свавільного позбавлення волі та свідками таких подій. Всього провели 40 інтерв’ю. Окрім того, експертки відвідали місця, де росіяни утримували цивільних під час окупації Київщини навесні 2022-го, зокрема, у Бучі та Ірпені.
Зазначається, що для написання доповіді вивчались випадки викрадень і незаконного позбавлення волі на окупованій території України із 2014-го, включно з окупованим Кримом і окремими районами Донецької та Луганської областей. При цьому для цілей дослідження брались до уваги саме затримання Росією українців. Тим часом випадки захоплення у заручники іноземних громадян, а також політично вмотивовані затримання українців на території Росії саме в цьому документі не розглянуто.
Також авторки дослідження вказують на те, що намагались прокомунікувати і з російською владою, однак на їхні листи відповіді так і не надійшло.
Масове явище
У звіті зазначається, що неможливо виміряти точну кількість викрадених цивільних із 2014 року, однак ця кількість «може вимірюватись тисячами», починаючи із російської окупації Криму та частини Донецької та Луганської областей.
«З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року ця практика стала поширеною на всіх територіях, які опинилися під тимчасовою окупацією Російської Федерації. Хоча конкретні обставини затримання дещо відрізняються у різних регіонах, загальна схема свавільного затримання Російською Федерацією великої кількості українських цивільних осіб як на початковому, так і на тривалому етапі окупації залишається незмінною і є визначальною рисою політики Російської Федерації на тимчасово окупованій території», — йдеться у документі.
Дослідниці посилаються, зокрема, на цифри українського Національного інформаційного бюро, за якими є близько 14 тисяч «непідтверджених затримань цивільних осіб», тоді як кількість підтверджених затриманих становить близько 2 тисяч, майже 900 з яких підтвердив також Міжнародний комітет Червоного Хреста.
Акція у Києві на підтримку звільнення українців з російського полону, 16 березня 2024 року. Фото: Станіслав Юрченко, Ґрати
Окрім того, у тексті доповіді також згадуються засуджені цивільні українці, які опинились на окупованій території Херсонщини, і яких росіяни згодом етапували звідти. Дослідниці встановили, що кількість переведених до виправних колоній в Російській Федерації коливається від 1600 до 2000 осіб, з яких встановлено місцезнаходження приблизно 600 осіб. 248 із них були звільнені, але 230 були повторно заарештовані і поміщені в імміграційні ізолятори.
«Багато з них опинилися перед неможливим вибором: прийняти російське громадянство, яке російська влада наполегливо пропонує, або залишитися в імміграційному центрі без чіткої перспективи щодо того, як довго це триватиме. Місія доходить висновку, що таке повторне затримання на підставах, які повністю не залежали від волі відповідних осіб, прирівнюється до свавільного позбавлення волі. Більше того, практика фактичного примусового нав’язування громадянства жертвам війни шляхом примусу, коли звільнення з-під варти обумовлюється умовою присяги на вірність ворожій державі через прийняття громадянства, порушує норми міжнародного гуманітарного права», — йдеться у доповіді.
Підстави та умови для затримання цивільних
На думку авторок дослідження, попри наявність у міжнародному гуманітарному праві підстав для тимчасового затримання окремих цивільних осіб ворогуючими країнами, зокрема, за вчинення злочинів чи співпрацю з військовими, у більшості досліджених випадків їх не було дотримано. Як і умов, на яких людей можна утримувати: їм не повідомляли підстави затримання, не було визначено терміну затримання, його не можна було оскаржити, ніхто не перевіряв умови утримання таких людей.
Крім того, Росія ігнорувала своє міжнародне зобов’язання повідомляти про такі затримання. Якщо для обліку військовополонених вони створили при міноборони інформаційне бюро, то цивільні там залишаються всередині правової та інформаційної порожнечі.
«У переважній більшості випадків, коли різні зацікавлені сторони, включно з українською владою, родичами та українськими або російськими адвокатами, запитували про місцезнаходження певних українських цивільних осіб, щодо яких існували серйозні підстави вважати, що вони були затримані Російською Федерацією, відповіді від російської влади не надходило. На менш ніж 20% таких запитів було отримано відповіді, іноді суперечливі: один російський орган влади заперечував факт затримання, а інший — підтверджував», — зазначається у доповіді.
Також у документі окремо наголошується на забороні насильницьких зникнень, утримання людей без зв’язку із зовнішнім світом та переміщень утримуваних осіб, зокрема, із та на окуповану територію. Авторки зазначають, що змогли підтвердити свавільне позбавлення волі цивільних українців не тільки на окупованій Росією території, а й у самій Росії та Білорусі.
Окрім того, дослідниці ОБСЄ зазначають, що їм вдалося зафіксувати випадки сексуального насильства, катування та жорстокого поводження зі свавільно утримуваними цивільними і навіть випадки позасудових страт таких людей.
«Російська Федерація також, як видається, не надає спеціальних гарантій особам, які належать до вразливих груп, таких як діти або особи з інвалідністю, а також особам, які користуються привілеями та імунітетами згідно з міжнародним правом. Вона зневажала і продовжує зневажати особливий статус трьох співробітників Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ, свавільно утримуючи їх під вартою протягом майже двох років і піддаючи суду за діяльність, яку вони здійснювали під час роботи в СММ», — йдеться у документі.
Три етапи російської окупації та інфраструктура для репресій
На різних етапах окупації дослідниці визначають різні категорії осіб, які ставали ціллю для викрадень. Так, зокрема, спочатку російські військові шукали чинних або колишніх українських військових, їхніх родичів та тих осіб, що могли мати зброю, наприклад, мисливців. Згодом, закріпившись на окупованій території, росіяни розгортали мережу фільтраційних пунктів, що включали місця допитів та позбавлення волі.
«Незалежно від типу місць несвободи і від того, є вони офіційними чи ні, місії повідомили, що зазвичай існує зв’язок з федеральною службою безпеки (ФСБ) або пенітенціарними органами, зокрема, через регулярні візити агентів ФСБ та співробітників слідчого комітету Росії з метою проведення допитів», — зазначається у доповіді.
Окрім того, на цьому етапі розширювали коло осіб, яких могли затримати. Зокрема, туди входили тепер журналісти, представники місцевої влади, чиновники, правозахисники. Як з’ясували дослідниці, часто таким людям пропонували співпрацю з окупантами, а якщо вони відмовлялись, то їх катували.
«Управління Верховного комісара ООН з прав людини задокументувало 37 випадків, коли місцеві посадові особи (26 чоловіків, 11 жінок) на окупованих територіях Харківської, Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей зазнали затримання, тортур, жорстокого поводження або отримували погрози на адресу членів їхніх сімей», — зазначається у доповіді.
Російська катівня в Балаклії після деокупації Харківщини, 19 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Як з’ясували дослідниці, 19 жовтня 2022 року Росія незаконно поширила своє законодавство і воєнний стан на окуповані нею території Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей так само як раніше — на окупований нею Крим. Із жовтня по грудень 2022 Росія ухвалила щонайменше 32 нових закони, аби інтегрувати окуповані території через податки, банківську систему, медицину та соціальну сферу. У квітні 2023 року Росія указ про правовий статус осіб без російського громадянства на тимчасово окупованій території України, яким дозволила депортувати людей без російського паспорта за «екстремістську діяльність», якою можуть вважатися будь-які висловлювання на підтримку України чи критика окупаційної влади, чи російських наративів щодо війни.
«Врешті, 5 грудня 2023 року російська влада оголосила, що з 27 вересня 2023 року призначає 436 федеральних суддів на тимчасово окупованій території України. Ще 14 суддів були призначені в окупованих районах Донецької, Запорізької та Херсонської областей 4 січня 2024 року. Більшість із них є громадянами Російської Федерації», — йдеться у доповіді.
Таким чином, українське цивільне населення під час окупації почало переслідуватись за діяльність, яка була законною в Україні, і для цього росіяни також створили інфраструктуру.
Звільнення цивільних
У доповіді Московського механізму ОБСЄ зазначається, що на відміну від полону військових, який може тривати до закінчення бойових дій, утримання під вартою цивільних осіб повинно бути винятковою практикою, воно дозволене тільки обмежений період часу, поки існує абсолютна необхідність це робити з міркувань безпеки. Підстави такого затримання мають час від часу переглядатись, для цього може бути створений спеціальний орган, трибунал, який би аналізував кожен конкретний випадок. У випадку з Росією цих норм не дотримано.
«Одним із прикладів є справа громадянина України Микити Шкрябіна з Харкова, який опинився в полоні у березні 2022 року, попри те, що він був цивільною особою, яка не брала участі у бойових діях. Хоча він вказав російській владі на те, що його не слід вважати військовополоненим, жодного перегляду статусу не відбулося. Його адвокат також намагався домогтися перегляду його статусу у військовій прокуратурі та військових судах, але безрезультатно», — йдеться у документі.
Експертки ОБСЄ, однак, описують практику, коли росіяни погоджувались звільнити свавільно затриманих цивільних за викуп.
«Такі дії є не лише свавільним позбавленням волі, але й захопленням заручників, що чітко заборонено як міжнародним гуманітарним правом, так і міжнародним правом прав людини. Захоплення заручників визначається як затримання особи з метою примусити третю сторону вчинити будь-яку дію, явну або неявну, як умову звільнення заручника. Позбавлення волі, що є захопленням заручників, може становити окремий воєнний злочин», — наголошують вони.
Незаконні вимоги ставили і перед самим заручниками. Авторки звіту описують практики звільнення людей з-під варти за умови публічного визнання лояльності до Росії, підпису «зізнання» на порожньому аркуші або запису відео із визнанням себе винним у чомусь, що потрібно окупантам, або взяттям на себе зобов’язання назавжди покинути територію під контролем Росії.
«Місія також отримала свідчення, які вказують на те, що під час кількох обмінів між Україною та Російською Федерацією українські цивільні особи, затримані Росією, були обміняні на російських військовополонених. За даними Українського координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, з 3135 осіб, звільнених в результаті 51 обміну з Російською Федерацією з березня 2022 року, 147 були цивільними особами (119 чоловіків та 28 жінок). Національне інформаційне бюро оперує цифрою 149, з яких 121 чоловік і 28 жінок», — зазначається у доповіді.
За цими даними, у місії були підстави вважати, що росіяни спеціально затримували цивільних для обміну на своїх військовополонених, а це також порушує міжнародне право, і може вважатися свавільним позбавленням волі і захопленням заручників.
Звільнені під час великого обміну українські військовослужбовці, 31 січня 2024. Фото: Офіс Президента України
При цьому міжнародне право містить норми про можливе відшкодування для постраждалих від таких злочинів, що включає відновлення попереднього статусу (безумовне звільнення), реабілітацію, компенсацію збитків та надання гарантій, що це не повториться. За даними дослідниць, Росія цих норм не дотримується.
«Місія отримала свідчення про те, що деякі українські цивільні особи змогли домогтися звільнення через судові процеси в Росії за допомогою російських юристів. Хоча таких випадків кілька сотень і місія вітає ці звільнення, мусимо зазначити, що вони не відповідають вимогам повного правового захисту та відшкодування збитків, які Російська Федерація зобов’язана сплатити відповідно до міжнародного права», — йдеться у доповіді.
У зв’язку з цим експертки ОБСЄ привітали створення реєстру збитків на рівні Ради Європи, хоча й вказали на складність змусити Росію виконувати свої зобов’язання, які постануть, коли скарги постраждалих почнуть розглядатись.
«Фактична відсутність відповіді Російської Федерації на запит про співпрацю з цією місією, не кажучи вже про фактичну співпрацю, відображає її ставлення до свавільного позбавлення волі українських цивільних осіб її власними органами», — зазначають дослідниці.
Рекомендації від експерток «Московського механізму» ОБСЄ
Як зауважують авторки доповіді, міжнародне гуманітарне право передбачає механізм, який ще не застосовували в війні Росії проти України, і взагалі не застосовували після Другої світової війни, а саме: залучення держав-покровительок, нейтральних країн, які не беруть участі у міжнародному конфлікті, але дозволяють ворогуючим країнам непрямо комунікувати і захищати інтереси, зокрема, населення під окупацією.
«Систематичний і широкомасштабний характер порушень МГП, включно з численними випадками свавільного позбавлення волі українських цивільних осіб, дають підстави для розгляду питання про призначення держав-покровительок з метою посилення механізмів забезпечення дотримання норм і зобов’язань щодо захисту жертв війни, в тому числі цивільних осіб, які перебувають в ув’язненні», — зазначають вони.
Водночас, за їхніми словами, у збройних конфліктах останніх десятиліть стандартна практика полягає в тому, що МКЧХ бере на себе завдання, які можуть бути покладені на держав-покровительок, тож Росію закликали допускати представників організації у свої місця несвободи для проведення незалежного моніторингу умов та стану здоров’я утримуваних там людей.
Ще однією установою, яка створена для забезпечення дотримання міжнародного гуманітарного права, є Міжнародна комісія зі встановлення фактів, заснована у 1991-му, але, як зазначається у доповіді, жодного разу не застосована на практиці.
«Натомість завдання зі встановлення фактів, пов’язаних із війною в Україні, були покладені на спеціальні органи, а саме на чотири місії експертів, створені у 2022-2024 роках у рамках Московського механізму ОБСЄ, а також на Незалежну міжнародну комісію з розслідування щодо України, створену у березні 2022 року Радою ООН з прав людини», — кажуть дослідниці.
На їхню думку, функцію моніторингу місць несвободи, де утримуються українські цивільні, міг би також виконувати український Національний превентивний механізм проти катувань, який діє при офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Цей механізм передбачає створення груп із представників офісу омбудсмана і громадських активістів для моніторингових візитів без попередження у місця несвободи в Україні. Як вважають авторки дослідження, за умови допуску з боку Росії представники таких моніторингових груп також могли б контролювати поводження із позбавленими волі цивільними громадянами України.
Російська катівня в Балаклії після деокупації Харківщини, 19 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Місія експерток зауважила, що на регіональному рівні порушення прав людини, які були вчинені під час російської агресії, мав би розглядати Європейський суд з прав людини, але Росія вийшла з-під його мандату. Водночас експертки привітали залучення Міжнародного кримінального суду до розслідувань російських воєнних злочинів, попри те, що ні Україна, ані Росія не ратифікували Римський статут.
«Є достатні підстави вважати, що як воєнний злочин «незаконне позбавлення волі», так і злочин проти людяності, що полягає у «позбавленні волі або іншому жорстокому позбавленні фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права», були скоєні особами, причетними до свавільного позбавлення волі українських цивільних осіб, у тому числі військовослужбовцями російських збройних сил або представниками окупаційної влади. Саме судові органи, що діють на національному чи міжнародному рівні, включно з МКС, мають визначити конкретних осіб, які мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності на цих підставах», — зазначають авторки дослідження.
Серед рекомендацій Україні та іншим країнам дослідниці говорять про продовження залучення згаданих механізмів, а також Робочі групи ООН зі свавільних затримань та насильницьких зникнень.
Реакція української влади
У відповіді від України, також прикріпленій до цієї доповіді ОБСЄ, зазначається, що держава вдається до цих кроків, зокрема, співпраці із Міжнародним кримінальним судом та роботі в рамках Спільної слідчої групи, куди також входять представники Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Словаччини та Румунії.
Крім цього, у документі вказується, що Україна намагається розвивати співпрацю з іншими країнами за принципом універсальної юрисдикції, і станом на час публікації доповіді «понад 20 країн світу проводять власні розслідування міжнародних злочинів (воєнних злочинів, злочинів проти людяності), скоєних військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації на території України».
Також, за цими даними, Міністерство закордонних справ України ініціювало вивчення питання щодо визначення третьої країни для представлення інтересів України як держава-покровителька.
«За результатами цієї роботи українською стороною розроблено модальності та правовий статус майбутньої угоди про представництво інтересів України в Російській Федерації з потенційною державою-покровителькою. Станом на сьогодні згоди від Російської Федерації на виконання третьою країною функції представництва інтересів України на її території не отримано», — зазначається там.
Вже після публікації доповіді на неї відреагував також міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він привітав появу цього документа і закликав міжнародну спільноту об’єднати зусилля для виконання рекомендацій експерток.
«Висновки незалежної місії шокують: особи, причетні до свавільного позбавлення волі українських цивільних осіб, скоїли воєнні злочини, злочини проти людяності та порушення міжнародного гуманітарного права і прав людини. У доповіді підкреслюється, що ця практика набула масового характеру і що існують докази систематичної, послідовної та цілеспрямованої поведінки Росії, спрямованої проти українських цивільних осіб. Вона розпочалася в окупованому Криму у 2014 році і була розширена державою-агресором з моменту її повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році», — написав Кулеба у соцмережі Х.
На переконання міністра, доповідь ОБСЄ стане важливим елементом у роботі національних та міжнародних судових органів, спрямованій на встановлення конкретних осіб, які мають бути притягнуті до відповідальності за воєнні злочини і злочини проти людяності.
Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
