«Вирвали з рук восьмимісячну дочку — і нічого не пояснили». Як в Італії українська біженка бореться в судах за повернення своєї дитини

В італійській північній області Лігурії суд у справах неповнолітніх позбавив сумську біженку батьківських прав, вилучив у неї малолітню дочку, народжену в Італії, та оголосив немовля кандидаткою на усиновлення в країні. Дитину помістили в італійську сім’ю. На перший погляд, були вагомі причини: матір із діагнозом психічного розладу звинуватили в недогляді за малечею і що вона покинула її. Однак, в апеляційній скарзі захисники українки стверджували, що суд першої інстанції порушив закон Італії та міжнародні договори. 

Через два роки апеляційного процесу суд лише частково задовольнив скаргу молодої матері: статус її дитини на усиновлення скасували, але батьківських прав не повернули. Тож українка продовжує боротися за те, щоб знову бути разом із дочкою. 

Це перше таке рішення, як пояснила адвокатка матері, коли італійський суд врахував міжнародні договори та заборону усиновлення під час війни.  

«Ґрати» докладно розглянули історію сумчанки, що є важливою на тлі непоодиноких випадків вилучення дітей в українських батьків, які вимушено опинилися на Апеннінах чи в інших країнах ЄС після російського повномасштабного вторгнення в Україну. Проте щоб уникнути ідентифікації дитини задля захисту її прав (як того вимагає, зокрема, закон про захист персональних даних), ми не називаємо імена та прізвища дійових осіб і точні географічні назви, де відбуваються події. 

Вагітною потрапила в поле зору соціальних служб

24-річна уродженка Сум у розмові з виданням згадує день, коли у неї вилучили дитину в притулку для жінок, які переживають складні життєві обставини:

«У мене буквально з рук вирвали восьмимісячну доньку і нічого не пояснили. Я несамовито кричала». 

Молода українка опинилася в Італії у 2022 році після евакуації за кордон внаслідок воєнного наступу російських окупаційних сил на її рідне місто Суми. Вона — випускниця Сумського центру дизайну за спеціальністю «фотограф», попрацювати за фахом не вдалося. Її мати евакуювалася в Німеччину і не може переїхати до дочки через стан здоров’я, а з батьком вона мало контактує, він залишився в Україні.

Уже за кордоном жінка познайомилася з українцем старшого віку, а потім разом потрапили в місто у Лігурії, північно-західний регіон Італії. Влітку того самого 2022 року виявила вагітність, яка згодом стала важким випробуванням як у фізичному, так і в психологічному плані, розповіла жінка «Ґратам». Батько дитини через певний час залишив її саму. 

Як випливає із матеріалів судової справи, жінка попала під пильний нагляд місцевих соціальних служб ще до пологів, перебуваючи у важкому психіатричному стані. На 12-му тижні вагітності потрапила у лікарню, де виявили перші ознаки її критичного самопочуття та повідомили місцевим органам влади. 

Після моніторингу ситуації територіальний центр сімейної консультації у своєму звіті наголошував на «слабкості жінки, яка видавалася незрілою, інфантильною і погано усвідомлювала відповідальність напередодні народження дитини, непослідовно викладала думки й моментами демонструвала відчужену поведінку». Проте пізніше Центр психіатричної консультації надіслав позитивнішу характеристику на майбутню матір, виключаючи наявність маніакальних хворобливих ідей у пацієнтки, й описавши її комунікабельний характер та позитивні емоції в очікуванні народження дочки. 

Суд надав опікунство над українською дитиною місцевій комуні

Дівчинка народилася навесні 2023 року. Жінка зареєструвала дочку на своє прізвище, заявивши одноосібно про відсутність претензій батька на дитину. 

Через кілька днів суд у справах неповнолітніх цього міста ухвалив перше рішення стосовно матері й новонародженої: відкрити процедуру усиновлення стосовно неповнолітньої, надати права опікунства над новонародженою комуні містечка (де вже опікувалися матір’ю, яка тоді там жила), дозволити виписку немовляти із пологового відділення та поселити матір з дитиною в структурі із гарантованим цілодобовим наглядом, не залишаючи жінку із немовлям наодинці, заборонити вивезення неповнолітньої за кордон, призначити спеціальну кураторку (адвокатку) для неповнолітньої та державного захисника для матері. 

Наслідки російського балістичного удару по центру міста Суми 13 квітня 2025 року. Фото: Кордон.Медіа

Перший час після пологів матір з дитиною поселили, однак, у Мілані північна область Ломбардія в притулку для жінок з дітьми-жертвами домашнього насильства, бо в Лігурії не знайшлося відповідної структури з цілодобовим наглядом персоналу, як вимагала постанова суду. 

Бабуся молодої матері, тоді ще залишалася в Сумах і мала часті телефонні контакти з онукою. Літня жінка розповіла у спілкуванні із «Ґратами»: 

«У Мілані на початках все було добре, мою онуку хвалили і називали доброю матір’ю, вона годувала груддю малечу і постійно була з нею. У цьому будинку їм надали все необідне: від колиски до дитячого одягу. Як мати вона також мала гарні відносини з іншими жінками й дітьми у цій структурі. Та згодом немовляті змінили педіатра, яка сказала, що новонароджена не набирає потрібної для її віку ваги. Відтоді нашою дитинкою дуже зацікавилися деякі співробітниці притулку. Одна з них звинувачувала маму в егоїстичній поведінці, були постійні претензії — і все стало погано. Потім та співробітниця відкритим текстом заявила, що вони шукатимуть родину для усиновлення, бо «ти — погана мати». Казала, що дитина була брудна, але я ж сама через відео спостерігала, як моя онука купала свою малечу у ванночці. А потім усі ці звинувачення і були представлені в рішенні суду». 

За словами жінок, співробітники притулку забирали в одинокої матері телефон, забороняли контактувати з бабусею. Згодом у неї зник і телефон, і фотоапарат: можливо, вкрали, говорять співрозмовниці.

Як каже бабця жінки, після відвертих погроз з боку працівників притулку в Ломбардії вона почала консультуватися з юристами-міжнародниками в Україні. Молодій матері порадили звернутися за допомогою в Генеральне консульство України в Мілані та збирати фотодокази догляду за немовлям. Там, за словами бабусі й онуки, пообіцяли сприяння, а через певний час допомогли оформити закордонні паспорти для матері й дитини. 

Після пів року проживання у притулку в Ломбардії жінці оголосили про завершення терміну перебування і дали зрозуміти, що її з дочкою переселять до релігійної структури в приморському містечку на узбережжі Лігурії, де вона жила кілька місяців до пологів. Наприкінці жовтня 2023 року опікуни з мерії того міста з’явилися в кімнаті матері, й вона подумала, що її поінформують про переїзд. 

«А вони вирвали прямо з рук мою дочку, їй було 8 місяців тоді, я кричала, мала плакала. І мені нічого не пояснили, зачинивши просто двері», — згадує українка у розмові з «Ґратами». 

Як їй потім повідомили, дочку відправили у притулок під наглядом соціальних асистентів в області Лігурія. А матір повернули до знайомого їй релігійного комплексу, що за 25 кілометрів від міста перебування її дочки. Жінку лише поінформували, що може приїздити на побачення з дочкою раз на тиждень і бавитися з нею у присутності свідків. Як розповіла мати, в даному випадку таким свідком була працівниця релігійної структури. 

Майже чотири місяці тривав період цих так званих контрольованих зустрічей  матері з дочкою. До такої практики судді в Італії вдаються часто, щоб на час перебігу судового провадження захистити інтереси малолітніх, гарантувати емоційний зв’язок дитини з батьками та перевірити їхню спроможність  виконувати батьківські обов’язки в присутності спостерігачів (психологів, соціальних асистентів або працівників опікунських структур). 

Позбавили батьківських прав й заборонили бачитися з дитиною 

Лише наприкінці лютого 2024 року молодій матері вручили вже другу постанову суду, яка для неї стала шоком. Суд у справах неповнолітніх, з рішенням якого ознайомилися «Ґрати», дозволив усиновити дитину в Італії, щоб забезпечити найкращі інтереси неповнолітньої, позбавив матір батьківських прав, підтвердив юридичну кураторку (адвокатку) для малолітньої, скасував опікунство над дитиною з боку мерії містечка, де перебувала мати, зняв заборону виїзду неповнолітньої за межі країни і заборонив зустрічі дочки із матір’ю та її близькими родичами. Суд постановив негайно помістити малолітню в італійську сім’ю, яка б могла надалі її усиновити. Рішення відкрити шлях для усиновлення неповнолітньої ґрунтувалося на звітах низки державних опікунських органів та неурядових асоціацій, котрі моніторили проблематичну ситуацію громадянки України. 

Судді мотивували свої висновки «численними доказами того, що малолітня   перебуває у стані повної моральної та матеріальної покинутості, бо мати, зважаючи на свою психологічну та психіатричну структуру й історію життя, упродовж тривалого часу засвідчила нездатність і неможливість опікуватися дочкою не лише самостійно, а й за підтримки помічників-професіоналів». 

Як мовиться у рішенні, «суддівська колегія встановила відсутність належної  сімейної атмосфери для неповнолітньої, з чого зробила висновки, що дитина перебувала у стані покинутості й лише процедура усиновлення може остаточно її захистити». Суд першої інстанції також зауважив, що інші родичі дитини фактично не були присутні в її житті. До суду мали подати відповідні заяви щодо ролі членів сім’ї матері — але цього не зробили. 

«Вже понад два роки ми не бачимо дитини, навіть фото не показують, не уявляємо, який вигляд має наша малеча», — розповіла бабуся молодої мами. 

«Хіба в усіх італійців з ментальними проблемами забирають дітей?»

Рішення суду у справах неповнолітніх про позбавлення матері батьківських прав й вилучення дитини тодішня державна адвокатка українки оскаржила в Апеляційному суді. У заяві захисниця обґрунтовувала, що її підзахисна від дня народження дочки співпрацювала із соціальними службами, які згодом у звітах писали про позитивний перебіг контрольованих побачень матері із немовлям. В апеляційній скарзі вимагали скасувати статус усиновлення малої дитини, відмінити рішення про позбавлення батьківських прав та провести додаткові дослідження, щоб з’ясувати спроможність матері виконувати батьківські обов’язки. Як альтернативу адвокатка українки тоді пропонувала розглянути варіант неповного усиновлення: коли дитина залишається в новій родині, але не перериває повністю контакти із біологічними батьками.

Проти цієї скарги одностайно виступили Генеральна прокуратура при Апеляційному суді та призначена адвокатка-кураторка, тобто захисниця інтересів дитини в суді. За її словами, як свідчать матеріали справи, «мати дитини продемонструвала повну нездатність задовольняти потреби малолітньої і має труднощі з організацією власних щоденних потреб, чим засвідчує особистісну незрілість». Адвокатка наполягала, щоб суд підтвердив статус на усиновлення своєї підзахисної. Вона категорично відмовилася спілкуватися із «Ґратами» щодо ситуації малолітньої та про загальний перебіг судової справи. 

Влітку 2024 року на стадії апеляції у процес включилася нова захисниця українки на умовах безоплатної правової допомоги (Італія надає таку можливість малозабезпеченим громадянам). У заяві до Апеляційного суду нова адвокатка Роза Емануела Ло Фаро відмовилася від ідеї неповного усиновлення, мотивуючи це бажанням підзахисної матері жити разом з малою дочкою.  

Адвокатка-міжнародниця Роза Емануела Ло Фаро. Фото зі сторінки її юридичної фірми в фейсбуці

Вперше упродовж процесу ця захисниця вказала на серйозні, з її точки зору, порушення міжнародних договорів у вердикті суду першої інстанції та наголосила на контексті російської війни проти України.

Насамперед йшлося про те, що неправомірно ухвалювати рішення стосовно народженої в Італії громадянки України і при цьому не повідомити про судовий процес консульське представництво України в Італії. Це при тому, зауважила захисниця, що матір дитини могла мати психіатричні проблеми, й опікунські служби вважали її «майже недієздатною». 

А 50-та стаття Консульської конвенції між Києвом та Римом під назвою «Захист неповнолітніх, інвалідів та недієздатних осіб» саме і передбачає, що місцеві органи влади повинні негайно повідомляти консульським представникам держави походження (Україні) про будь-яку ситуацію стосовно її неповнолітніх, неповноспроможних та недієздатних громадян. Однак Генконсульство України в Мілані почало діяти лише після того, як за підтримкою до рідної держави звернулася мати-громадянка України та її адвокатка Ло Фаро. 

«Генконсульство зробило запит до суду, щоб опіку над дитиною надали біологічним родичам дитини, бо в подібних випадках, згідно із законодавством України та й Італії також, спочатку шукають можливості опікунства серед родичів батьків, чого суд першої інстанції не зробив. На стадії апеляції я попросила відкласти попереднє рішення, бо час йде і дитина звикає до прийомної родини. Це прохання відхилили. В Україні під час війни заборонене усиновлення дітей іноземцями. [Упродовж апеляційного процесу] суд на це довго не звертав уваги. Якою б не була ситуація щодо стану здоров’я матері, її дитину не можуть усиновлювати, бо це заборонено українською державою», — зазначила «Ґратам» адвокатка українки Роза Емануела Ло Фаро. 

Попри мораторій Києва на усиновлення неповнолітніх громадян України за кордоном, в Італії у квітні цього року вже стався перший випадок усиновлення підлітка-беженця війни, матір котрого живе в Україні і не позбавлена батьківських прав. Судді при цьому застосували національне законодавство у частині про «Усиновлення в особливих випадках», а не положення Сімейного кодексу Італії про «Міждержавне усиновлення». 

Захист неповнолітніх чи свавілля судової системи: чому в Італії дозволили усиновити українського підлітка попри заборону Києва 

Захисниця сумської біженки Ло Фаро апелювала до суду другої інстанції і з приводу психічного здоров’я своєї підзахисної. 

«Я намагалася довести, що ця молода жінка не ставилася погано до дитини, у неї були серйозні психіатричні проблеми, власне, що й показала психологічна експертиза. Жінка просто не контролювала свої дії на той момент, тобто вона не коїла нічого поганого дитині умисно. Та суд розпорядився, щоб малеча тимчасово жила в прийомній сім’ї, яку вже заслухали на суді, і вони говорили про гарний розвиток й самопочуття дитини», — повідомила захисниця української жінки,. 

Ло Фаро також додала:

«У демократичній країні в людей із психічними проблемами не відбирають дітей, а надають всебічну допомогу й підтримку для їхнього виховання. Хіба в усіх італійців із ментальними порушеннями забирають дітей?» 

Генконсульство сприяло українці на стадії апеляції

Генеральне консульство України у липні 2024 року інформувало згаданий Апеляційний суд, що у порушення  Консульської конвенції між Україною та Республікою Італії, консульський орган не отримував від італійських компетентних установ термінового повідомлення стосовно справи згаданої малолітньої української громадянки. Щодо наданого дитині статусу на усиновлення Генконсул звернув увагу суду на заклик глави українського уряду до урядів іноземних держав від 23 березня 2022 року про заборону процедури міжнародного усиновлення неповнолітніх громадян України у будь-якій державі, допоки в Україні триває воєнний стан. 

«Ми з консульством подали новий запит, що право на опікунство дитини може взяти прабабуся, адже це передбачено італійським законом про захист прав неповнолітніх. Так, жінці 70 років, але у питанні опікунства немає вікового обмеження для родичів, на відміну від процесу усиновлення. Генконсульство просило, щоб суд заслухав родичку, тобто прабабусю дитини, яка переїхала в Італію, вже оформила документи на перебування в країні, вона зареєструвала місце проживання у релігійній структурі у Лігурії разом з внучкою, мамою дитини. Словом, жінка хотіла б отримати опікунство над правнучкою, та нічого не вдається зробити. Судді не розуміють, що на даний момент усиновлення малолітньої українки неможливе», — підсумувала захисниця Роза Емануела Ло Фаро.

За її висновками, суд у справах неповнолітніх (перша інстанція) не зважив і на існування міжнародної Гаазької конвенції від 1996 року про батьківську відповідальність. 5-та і 9-та статті цього документу говорять про визнання юрисдикції української влади щодо захисту прав своїх неповнолітніх громадян, які через надзвичайні обставини тимчасово перебувають в іноземній країні. 

З-поміж іншого суддям нагадали, що нині трирічна дитина понад два роки перебуває виключно в італійському середовищі без контактів з матір’ю й відповідно не вчить рідної мови та не набуває української ідентичності, що, на переконання захисниці, суперечить найкращим інтересам малолітньої  українки. 

Натомість, стверджує Роза Емануела Ло Фаро, судді розглядали провадження, ніби йшлося про новонароджену громадянку Італії, і не звернулися в українське консульство, щоб з’ясувати сімейну ситуацію родини, а саме інформацію про стан здоров’я матері та її життя в Україні. Зокрема, до справи не долучили українські документи цієї жінки про її інвалідність III групи, внаслідок чого її матір в Сумах отримувала соціальну допомогу від української держави. 

Суд не вважає, що справа стосується випадку «міжнародного усиновлення»

Напередодні вирішального засідання Апеляційного суду у квітні цього року, соціальні служби подали оновлений звіт. Вони, хоч і вказали на позитивні зміни у поведінці та самопочутті молодої матері у зв’язку з проживанням біля неї бабусі, але, за їхніми висновками, жінка все ще не спроможна діяти автономно і потребує щоденної турботи й захисту. Це підтвердила і психологічна експертиза, проведена на прохання суду, щоб встановити психічно-фізичний стан жінки.

Українці підтвердили інвалідність відповідно до італійських медичних критеріїв. Хоча фахівці виключили можливість, що мати може бути небезпечною для дитини, однак, вважають, що «труднощі сприймати дочку як окрему особистість та розуміти її потреби спричинили упереджене ставлення до малечі». Вони також висловили сумнів, що в майбутньому мати зможе бодай частково відновити здатність повноцінного догляду за дочкою. Тож, задля забезпечення найкращих інтересів малолітньої висновок експертизи був однозначний: «дитина буде більш захищена за умови повного усиновлення, обірвавши остаточно контакти з матір’ю». 

Після аналізу цих звітів Апеляційний суд постановив, що наразі зарано планувати відновлення контактів матері-дитини навіть у форматі контрольованих побачень. 

Суд зобовʼязав соціальні служби та Центр ментального здоров’я, де вже опікувалися молодою мамою, почати новий курс підтримки та спостереження над пацієнткою для подальшого відновлення контрольованих зустрічей із дитиною. Кожні чотири місяці уповноважені структури мають надсилати звіти в суд у справах неповнолітніх про перебіг їхнього моніторингу ситуації. А малолітню тим часом Апеляційний суд вирішив залишити на наступні два роки у тій самій прийомній сім’ї та призначив її опікуном. 

Однак, в ухвалі не згадали про можливість опікунства з боку прабабусі дівчинки чи інших близьких родичів, як про це просила сторона захисту спільно з дипломатами. 

«Очевидно, судді обійшли увагою роль прабабусі і не дослідили її ситуацію, не захотіли про це говорити», — сказала «Ґратам» захисниця Роза Емануела Ло Фаро. 

Натомість в апеляційній постанові судді позитивно оцінили і рясно цитували запити та роз’яснення від Генерального консульства України в Мілані щодо неправомірності надання статусу на усиновлення малолітній громадянці України, народженій в Італії. Тож, взявши до уваги мораторій Києва на усиновлення своїх малолітніх громадян упродовж дії воєнного стану, постановили скасувати дозвіл на усиновлення української дитини. 

Однак, при цьому зауважили, що не йдеться про розгляд справи «міжнародного усиновлення», оскільки, аргументували італійські судді, дитина народилася в Італії і донині росте й проживає на її території. Малечу також не вважають «біженкою війни» на відміну від її матері, яка через війну залишила рідну країну й змінила місце проживання.  

«Це [скасування дозволу на усиновлення] стало сміливим рішенням Апеляційного суду, зважаючи на негативні характеристики стосовно матері від опікунських органів. Нам вдалося цього домогтися завдяки координації сторони захисту й українських дипломатів», — вважає адвокатка Ло Фаро.

Але оскільки іншу провідну вимогу позивачки — відновлення зустрічей з дитиною —  не задовольнили, то тепер захист планує повернутися до питання через перших чотири місяці, коли буде новий звіт моніторингу  соціальних служб.  Адвокатка не виключає можливості звернення до Касаційного суду в Римі, щоб оскаржити саме цей пункт апеляційної скарги.

Молода мати та її бабуся живуть нині на утриманні приймаючої релігійної структури в області Лігурія. Обоє не працюють, щомісячно отримують по 77 євро на особу для кишенькових витрат, адже харчуванням і житлом вони забезпечені. Жінки кажуть, що не скаржаться на житлові умови, вони мають дозвіл на проживання в Італії в рамках дії тимчасового захисту в ЄС для українців. 

Мати каже, що не має наміру миритися із вилученням у неї малолітньої дитини. Вона проходить курс лікування медичними препаратами й налаштована на подальшу боротьбу повернути собі батьківські права чи домогтися, щоб опікунство малечею дозволили прабабусі й вони утрьох жили разом. 

«Я не можу повертатися в Україну, та ще в Суми, бо там дуже небезпечно через постійні бомбардування. Вважаю, що нам краще залишатися в Італії, щоб дочка тут і вчилася, хочу дати їй все найкраще, щоб надалі доросла вже дитина сама могла вирішувати своє майбутнє. Я весь час думаю про мою доньку, і це для мене занадто, я вже третій рік її не бачу і нічого про неї не знаю», — говорить жінка.

З 2022 року — понад 40 випадків вилучення українських дітей в Італії

Станом на липень 2024 року, за даними Національної сервісної служби України, які та надала на запит «Радіо Свобода»,  після масової евакуації в українських громадян за кордоном вилучили 430 дітей. Найчастіше такі випадки реєструють в Німеччині (понад 100 дітей), Польщі (близько 40), Норвегії та Іспанії (по 20 дітей). Вдалося повернути батькам чи родичам 65 неповнолітніх.

Як повідомили виданню «Ґрати» у Посольстві України в Італії, з 2022 року консульські установи зафіксували в країні 43 випадки вилучення неповнолітніх громадян України компетентними органами Італійської Республіки. Станом на травень поточного року троє дітей досягли повноліття, 18 дітей повернули батькам, до дитячих будинків, законним опікунам або родичам. Двох малолітніх влаштували в італійські сім’ї за згодою українського опікуна та у зв’язку з відмовою матері від дитини. 

Працівники Посольства України в Італії. Фото зі сторінки посольства у фейсбуці

Дипломати зауважують, що кожна така справа має свої особливості та зумовлена різними обставинами. Серед причин, чому італійські компетентні органи застосовують такі рішення, у Посольстві вказали наступне: відсутність повноцінної інтеграції в місцеве суспільство, батькам бракує можливості працевлаштуватися, знайти житло, гарантувати дітям належні умови проживання, фінансове забезпечення виховання й навчання, відсутність належної медичної допомоги. 

Також серед підстав для вилучення неповнолітніх може бути залишення дитини без супроводу законних представників, недотримання правових норм (наприклад, невчасно оформлені документи на проживання), проблеми з фізичним або психологічним здоров’ям батьків, які суттєво впливають на неможливість забезпечити належне піклування про здоров’я дитини, її фізичний та освітній розвиток.

За даними дипломатів, у багатьох випадках батьків не позбавляли батьківських прав повністю, а йшлося про часткове обмеження: зокрема, розміщували дітей у спеціалізованому закладі чи в родині тимчасових опікунів. Батьки при цьому зберігали можливість періодично бачитися з дітьми, дотримуючись певних вимог. 

У зв’язку із такими фактами окремі консульські установи України поширили для громадян пам’ятку про отримання юридичної допомоги у разі вилучення дитини на території Італії. 

Як виглядає, українські дипломати на місці мають обмежені можливості для допомоги родинам, які потрапляють у такі скрутні ситуації, хоча й намагаються надавати підтримку і бути на зв’язку із сім’ями. 

«Питання, пов’язані з неповнолітніми, належать до виключної компетенції судів у справах неповнолітніх як незалежної гілки судової влади. Посольство не може безпосередньо втручатися в перебіг судового процесу», — йдеться у коментарі Посольства України в Італії «Ґратам». 

У дипломатичному представництві також повідомили, що італійські суди та інші компетентні органи влади не інформують консульські установи щодо ситуацій, які стосуються неповнолітніх громадян іноземних держав. 

«Таким чином, консульські установи фактично позбавляються права бути своєчасно поінформованими для вжиття необхідних вчасних заходів до ухвалення рішень щодо позбавлення батьківських прав чи інших аналогічних заходів. Окрім того, питання повернення дітей до України в умовах воєнного стану мають підвищену суспільну та правову чутливість, що об’єктивно впливає на загальний контекст розгляду відповідних справ», — наголосили у посольстві.

В Італії вилучають багато дітей і поспішно? 

На Апеннінах тема примусового вилучення дітей з їхніх сімей та влаштування до призначених закладів, прийомних родин або усиновлення вже давно вийшла за межі судової системи. Останніми роками в країні набули розголосу випадки, коли виявляли сумнівну діяльність соціальних служб та вилучення дітей як в італійських батьків, так і в родинах іноземців. 

За даними неурядової організації «Комітет громадян за права людини», близько 20 відсотків фактів відібрання дітей рішенням суду, пов’язані з відсутністю батьків (засудження до позбавлення волі чи смерть обох батьків) або із жорстоким насильством в родині. Решта, майже 80 відсотків вилучення неповнолітніх, відбувається через «батьківську непридатність», яку в судах часто обґрунтовують економічною неспроможністю або житловою скрутою батьків. Саме ця мотивація, на думку згаданого Комітету, і відкриває шлях численним зловживанням.

Така статистика непокоїть й деяких парламентарів, котрі моніторять скандальні випадки та вважають нагальною структурну реформу ювенальної юстиції й зміни чинного національного законодавства, що діє понад сорок років. Йдеться про закон номер 184 від 1983 року розділ «Усиновлення й опікунство неповнолітніх», де у першій статті прописано: «Неповнолітній має право рости й виховуватися в колі власної родини». Окремі політики б’ють на сполох, що це право в демократичній країні гарантоване не всім. 

Італійська депутатка опозиційного лівого популістського «Руху 5 зірок» Стефанія Аскарі. Фото з її фейсбука

«В Італії багатьох дітей вилучають із рідних сімей поспішно, не дослідивши перед тим кожну можливу альтернативу», — заявила минулого жовтня у парламенті депутатка опозиційного лівого популістського «Руху 5 зірок» Стефанія Аскарі під час обговорення законопроєкту про зміни в процедурі опікунства над малолітніми.

«Маємо систему, яка провокує біль і травми, що жертви — батьки й діти — будуть відчувати усе своє життя. Сумно визнати, але довкола примусових вилучень неповнолітніх в країні розвинувся справжній бізнес. Чим більше забирають дітей, більше структур заповнюються, більше державних ресурсів виділяються. Гірко говорити, але це — правда. І чим швидше ми визнаємо це й подивимося в очі реальності, тим швидше зможемо знайти розв’язання проблеми», — сказала депутатка Аскарі.

Водночас у фейсбуці на сторінці парламентарки в коментарях були також повідомлення про зворотну проблему: коли дітей було б краще вилучати, однак не забирають їх у батьків, зокрема наркозалежних чи схильних до насильства. 

У березні поточного року Сенат (верхня палата італійського парламенту) вже остаточно ухвалив запропонований урядом законопроєкт стосовно опікунства, який передбачає створення єдиного загальнонаціонального реєстру прийомних родин та відповідних структур. Вважають, що така зміна зробить процес опікунства прозорішим та більш контрольованим з одного боку, а з іншого — сприятиме уважнішому моніторингу за дітьми поза біологічною родиною. Раніше списки прийомних батьків і виховних закладів складали відповідно до рішень судів або опікунських органів на місцях. 

Тим часом проурядова права більшість у парламенті запропонувала новий законопроєкт щодо саме «поспішних вилучень дітей із родин». 

«Мета цього документу: зменшити можливість помилкових судових рішень та уникнути випадків, коли висновки суддів ґрунтуються виключно на звітах соціальних служб», — заявила голова парламентської комісії з питань дітей та юнацтва Мікела Вітторія Брамбілла два місяці тому під час презентації законопроєкту в сенаті.

Ці парламентарі пропонують посилити перевірки перед вилученням дітей у біологічних батьків та в разі ухвалення законопроєкту застосувати нововведення також до справ, які вже розглядаються в судах. 

Однак ініціативу правих вже критикують фахівці, називаючи її «упередженою» стосовно судів і такою, що призведе до бюрократичного паралічу судової системи у згаданих справах. На думку голови італійської «Асоціації суддів для неповнолітніх і родин» Клаудіо Коттателлуччі, «ті, хто критикує цю систему, не пропонують альтернативної моделі, а лише уявлення про сім’ю як священне і недоторканне місце». Експерт нагадує, що в країні реєструють також часті випадки сімейного насильства, які закінчуються убивствами, тому судді зобов’язані діяти і на випередження, щоб гарантувати захист неповнолітніх в таких небезпечних обставинах. 

«Оновлення нашої судової системи — це спільна мета навіть заради того, щоб спростувати упередження про надмірну кількість вилучень дітей. З показником 3,5 на тисячу Італія забирає із сімей значно менше неповнолітніх, ніж це роблять у Франції або Німеччині. Однак Італія залишається єдиною країною, де спостерігається такий рівень культурної помсти проти [судових та опікунських] інституцій», — вважає Клаудіо Коттателлуччі.

Редакторка: Тетяна Козак