Зачистка Майдану 11 грудня. Нічний штурм і 42 поранених, за яких нікого не покарали

Ілюстрація: Володимир Кузнєцов, Ґрати
Ілюстрація: Володимир Кузнєцов, Ґрати

Шість років тому – в ніч на 11 грудня відбулась одна з переломних подій на Євромайдані. П’ять тисяч силовиків влаштували наступ на табір протесту, щоб зачистити центральні вулиці Києва. Але протестувальники, навчені досвідом попередніх розгонів, дали відсіч, відстояли площу, і план влади зірвався. У зіткненнях постраждали понад сорок учасників Майдану.

«Ґрати» з’ясовували, як розслідувалися ці події, і чому суди над командирами «Беркуту» за цим епізодом роками не можуть зрушити з місця.

 

Привід для розгону

На головній площі столиці йшов 20-й день протестів. Прихильники євроінтеграції України пережили жорстокий розгін Майдану 30 листопада і вуличні бої біля Адміністрації президента 1 грудня. На той час протестувальники встигли захопити на Хрещатику Будинок профспілок, будівлю Київської міської адміністрації і Жовтневий палац. Вулиці, що ведуть до Майдану, були заставлені наметами й перегороджені барикадами, спорудженими з дощок, будівельних піддонів та інших підручних засобів.

Розгін Майдану 30 листопада. За шість років єдиний умовний вирок за одним із ключових епізодів в історії країни

До Києва для зустрічі з президентом Віктором Януковичем і лідерами опозиції прилетіли спецпредставниця Євросоюзу Кетрін Ештон і переговорниця від Держдепартаменту США Вікторія Нуланд.

Після вечірнього мітингу більшість киян роз’їхалися по домівках, а іногородні учасники протесту вкладалися на нічліг у наметах. У цей час біля барикад раптом з’явилися судові виконавці в оточенні міліції. Вони зачитали протестувальникам рішення Печерського районного суду, за яким центр Києва потрібно негайно очистити від наметів і загороджень.

Це рішення двома днями раніше видала суддя Вікторія Горкава. 9 грудня їй надійшов позов від київської мерії проти партій «Батьківщина» і УДАР Віталія Кличка, а також адвокатки Євгенії Закревської, лівого активіста Володимира Чемериса і правозахисників Михайла Каменєва і Михайла Лебедя. Всі вони подавали повідомлення про проведення безстрокового мітингу на Майдані та прилеглих вулицях.

У позові мерія вимагала від них звільнити тротуари, пішохідні переходи, автодороги від «різних предметів, які на них перебувають та перешкоджають проїзду транспортних засобів і вільному переміщенню пішоходів». Чиновники подали до суду клопотання про те, щоб на час розгляду позову заборонити відповідачам і «будь-яким іншим особам» блокувати центральні вулиці. Суддя Горкава задовольнила це прохання і видала відповідну ухвалу.

Цей документ був не єдиним рішенням, який став підставою для зачистки Майдану. Ще одне ухвалив суддя Окружного адміністративного суду Києва Євген Аблов. Того ж дня, що й до судді Горкавої – 9 грудня – йому на розгляд надійшов позов від громадянина Євгенія Гриненка. У своїй заяві він скаржився на те, що київський главк МВС, Держслужба з надзвичайних ситуацій і Київська міська адміністрація потурає Євромайдану і «сприяє блокуванню автомобільних доріг і вулиць Києва». Гриненко вимагав від суду визнати «протиправну бездіяльність» державних органів, а також зобов’язати їх «забезпечити вільне переміщення громадян і автотранспорту» центром міста.

За інформацією адвоката Романа Маселка, суддя Аблов отримав позов о 13:30, призначив засідання на 17:00 і вже через дві години виніс рішення – позов повністю задовольнити.

Через кілька років прокуратура провела розслідування стосовно законності цього рішення. Слідство встановило, що вранці 9 грудня в Печерському райвідділі МВС відбувалася нарада дільничних. На ній міліціонери отримали завдання від прокуратури знайти людину, готову подати заяву до суду. Один із дільничних умовив зробити це свого товариша – Євгенія Гриненка, який цього ж дня підписав позов і повіз його до суду. За даними слідства, на його розгляді з самого початку все пішло не за планом. Відповідачі – представники МВС, МНС і мерії – не хотіли визнавати «протиправну бездіяльність» своїх колег і просили суддю відмовити в задоволенні позову. Але потім їм почали надходити дзвінки від начальства, під тиском якого представники відомств змінили позицію й визнали позовні вимоги. І тільки після цього суддя Аблов їх задовольнив.

Уже після перемоги революції Верховна Рада ухвалила закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Відповідно до нього всі судді, які ухвалювали рішення проти Майдану і його учасників, мали пройти перевірку й понести відповідальність за неправомірні рішення. Таку перевірку пройшли, серед інших, Аблов і Горкава. У 2017 році Вища рада правосуддя визнала, що вони здійснили дисциплінарний проступок при винесенні рішень, що стосуються Майдану. Але в грудні 2013 року в законодавстві діяла норма, за якою за такі порушення суддю можна було притягнути до відповідальності не пізніше 6 місяців з моменту його вчинення. Цей термін минув, тому ні Аблов, ні Горкава не понесли ніякого покарання і досі працюють у тих же судах, що й раніше. Хоча їхні рішення стали підставою для спецоперації силовиків, під час якої табір протесту ледь не зрівняли з землею.

 

«Покараємо кожного, хто підняв кийок»

Близько опівночі судові виконавці зачитали рішення судді Горкавої, але протестувальники відмовилися звільняти вулиці. Через годину колони спецназівців почали оточувати Майдан. Тисячі бійців «Беркуту» і внутрішніх військ у повному екіпіруванні рухалися до площі з усіх прилеглих вулиць: Інститутської, Михайлівської і з обох боків Хрещатика.

Зі сцени пролунав заклик до протестувальників прокидатися, виходити з наметів і захищати укріплення. Служителі Михайлівського собору, побачивши натовп силовиків, що рухаються до Майдану, почали бити в дзвони, скликаючи таким чином киян на площу.

Навпроти церкви розташовувався офіс київського управління МВС. Один із кабінетів займав начальник міліції безпеки столиці Петро Федчук, який, за версією прокуратури, був безпосереднім керівником операції із зачистки Майдану. Як пізніше з’ясує слідство, напередодні штурму він затвердив «розрахунок сил» правоохоронців, задіяних «для забезпечення громадського порядку» в ніч на 11 грудня. Відповідно до нього, в операції брали участь 5101 осіб.

Штурмувати Інститутську вирушили бійці «Беркуту» з Харківської, Миколаївської та Дніпропетровської областей. Хрещатик атакували спецназівці з Києва, Криму і Донецької області, а Михайлівську – «Беркут» із Вінницької, Сумської та Тернопільської областей.

Бої на Банковій 1 грудня. Чому за шість років слідства за зіткнення відповів один рядовий міліціонер

Коли вони попрямували до Майдану, жінки й діти залишилися біля сцени, а чоловіки вишикувалися біля барикад. У перших рядах стали народні депутати від опозиції. Вони закликали силовиків відмовитися від штурму, але ті не прислухалися.

Першою впала барикада біля Українського дому. Її розібрали спецназівці, а чоловіки спортивної статури в костюмах комунальників закидали її останки в вантажівки. Демонтуючи загородження і намети таким чином, «Беркут» усе ближче підходив до площі. Але біля останніх барикад у них виникли проблеми з подальшим просуванням. Там спецназівці зустріли щільні ряди протестувальників, які не підпускали силовиків далі.

«Беркут» не застосовував кийків і намагався відтіснити учасників Майдану щитами. Ті напирали у відповідь. Ця штовханина затягнулася на кілька годин. Час від часу спецназівці видирали з лав протестувальників найактивніших, деяких били.

«Звертаюся до «Беркуту»! Ми знайдемо й покараємо кожного, хто підняв кийок на мирних протестувальників», – пригрозив зі сцени комендант Майдану і майбутній спікер Верховної Ради Андрій Парубій.

Дісталося й народним депутатам, які стояли в перших рядах – із закривавленою головою за допомогою до медиків звернувся «свободівець» Андрій Іллєнко. Найнапруженіше протистояння йшло на Інститутській, де понад тисяча спецназівців намагалася прорвати оточення Майдану. Одним із протестувальників на передовій був 31-річний киянин Ілля Климчук.

«Я був у перших рядах, і мене висмикнули з натовпу й закинули назад, де стояли працівники міліції. Поки я летів, я отримав по голові, в око, попинали, побили по дорозі. Я особливо не розбирав (чим мені наносили удари – Ґ), але зрозумів, що били руками і ногами», – згадує він у бесіді з «Ґратами».

Затримувати Климчука не стали, він вийшов за оточення і звернувся за допомогою до медиків. Йому діагностували перелом носа і садна. Після цієї ночі в нього виникли проблеми із зором, він навіть отримав інвалідність. За даними Генпрокуратури, всього в ту ніч постраждали 42 людини. Сильних поранень не було – тільки середньої і легкої тяжкості. Отримали травми і бійці «Беркуту». За даними МВС, постраждало 10 спецназівців.

До світанку силовики не наважилися застосовувати до протестувальників спецзасоби, і так і не змогли прорвати укріплення. Вранці на підмогу до протестувальників стало прибувати все більше містян. Багато в ту ніч спостерігали за тим, що відбувається, по телебаченню і в інтернеті, де зіткнення транслювалися в прямому ефірі. До 7-ї ранку силовики змушені були відступити.

«Я ніколи в житті так не чекала світанку. Страшно було перші дві години. Стало спокійніше на душі, коли люди почали стікатися на Майдан. Я не могла повірити до останнього і мені навіть зараз здається, що це був страшний сон. Такого прощати не можна», – написала в фейсбуці активістка Євромайдану й журналістка Севгіль Мусаєва.

Майдан вистояв і святкував перемогу. За наступний день учасники протесту відновили всі барикади, зруйновані спецназом уночі. Учасники Майдану застосували нову технологію і зробили огорожі з мішків зі снігом, які на морозі було ще складніше розібрати.

Перша кримінальна справа з приводу дій силовиків у ніч на 11 грудня була відкрита вже через кілька днів, після заяви до поліції від депутата Андрія Іллєнка, який постраждав під час зіткнень. У 2014 році поліція передала її до прокуратури, яка почала розслідувати розгін 11 грудня й шукати його призвідників і виконавців.

Ілюстрація: Володимир Кузнєцов, Ґрати

 

«Куди його держава відправить, туди він і їде»

Слідчі допитали близько тисячі бійців «Беркуту» і внутрішніх військ, які брали участь у розгоні, активістів Євромайдану і провели слідчі експерименти з усіма постраждалими. Ніхто з них не зміг впізнати силовиків, які їх били, оскільки ті були в масках. Тільки один потерпілий – Роман Ратушний, впізнав обличчя спецназівця, який, за його словами, завдав йому кілька ударів руками і ногами. Ним виявився Віктор Цвігун – командир відділення №2 роти «Беркуту» із Запорізької області. На початку 2016 року прокуратура оголосила підозри в перевищенні повноважень йому і його керівнику – начальнику роти запорізького «Беркуту» Юрію Калмикову. Їх затримали, провели обшуки й обрали запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з’являтися до суду і на слідчі дії.

Пізніше статус підозрюваного також отримав командир кримського відділення спецназівців Сергій Марченко. Це сталося після того, як деякі постраждалі вказали на те, що їх били бійці «Беркуту» з нашивками саме кримського підрозділу. Однак Марченка в результаті не затримали, оскільки весною 2014 року він зник у Криму й очолив там місцеве відділення російського ОМОНу. Більше нікому з «Беркуту» підозри не оголошували.

Натомість статус підозрюваних у справі присвоїли Віктору Януковичу і ще чотирьом чиновникам Міністерства внутрішніх справ. У матеріалах справи чинний на той момент президент вказаний головним організатором розгону Майдану 10-11 грудня. За версією слідства, він вирішив зачистити площу, «бажаючи зупинити акції протесту, які можуть поставити під загрозу його наміри залишитися на другий термін». Прокуратура вважає, що для виконання свого плану Янукович долучив міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. А той у свою чергу залучив власного заступника Віктора Ратушняка і керівників київського главку МВС Валерія Мазана і Петра Федчука.

Слідство вважає, що силовики хотіли надати розгону видимість законності, і для цього Печерський і Окружний суди ухвалили відповідні постанови. Щоб формально все виглядало так, ніби спецназ не розганяє протест, а виконує судові рішення з вимогою розчистити проїжджу частину. За інформацією слідства, напередодні зачистки її план розроблявся на нарадах у МВС. Їхні учасники вирішили не застосовувати кийки й інші спецзасоби. Майдан вирішили зачистити шляхом «видавлювання» протестувальників, без жорстких методів. Після попереднього силового розгону 30 листопада начальник МВС Києва Віктор Коряк був звільнений і став підозрюваним у кримінальній справі, і ніхто не хотів брати на себе відповідальність за застосування сили.

Януковичу, Захарченку, його заступнику Ратушняку й безпосередньому координатору розгону Федчуку оголосили підозри, але до відповідальності не притягнули. У лютому 2014 року всі вони втекли з України, і зараз перебувають у Росії і Криму. Федчук на новому місці продовжив працювати за своїм профілем. Він влаштувався в російський ОМОН і був помічений на охороні футбольних матчів і під час розгону опозиції в Москві.

Спочатку єдиними затриманими підозрюваними в розгоні 11 грудня були двоє запорізьких спецназівців Юрій Калмиков і Віктор Цвігун. Командир роти запорізького «Беркуту» Калмиков підозрюється в тому, що, виконуючи вказівки Федчука, в ніч на 11 грудня прибув на Інститутську з 70-ма підлеглими. Як ідеться в матеріалах справи, там запорізькі спецназівці, «явно виходячи за рамки наявних у них повноважень із охорони громадського порядку, здійснили силове витіснення учасників акції протесту».

Слідство вважає, що під час цих подій старший прапорщик Віктор Цвігун схопив неповнолітнього протестувальника Ратушного, завдав йому удар рукою в плече, після чого той впав на коліно. За версією прокуратури, потім він ще кілька разів ударив лежачого потерпілого руками та ногами, «після чого до нього приєдналися кілька невстановлених працівників «Беркуту». Через це Ратушний отримав ушкодження, які експерт оцінив, як легкі. Керівнику Цвігуна Юрію Калмикову закидають побиття 14 протестувальників, яким, за версією слідства, дісталося від підлеглих командира роти.

Прокуратура передала справу Калмикова-Цвігуна до Печерського районного суду ще в березні 2016 року. Але з того часу там не відбулося навіть підготовче засідання. Спершу судді брали відводи, потім повертали прокурорам обвинувальний акт, а тепер процес не може початися, тому що зник один із потерпілих.

«Він або виїхав кудись, невідомо його місцеперебування. І суддя, відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу, кожного разу переносить попереднє засідання. Процес зайшов у глухий кут, – скаржиться адвокат одного з потерпілих Вадим Мірошниченко. – Я вже радив прокурору, що потрібно подати позов про визнання його безвісно відсутнім. Це прирівнюється до смерті. І після визнання безвісно відсутнім процес міг би нормально тривати. Але прокуратура не сприйняла цю пораду».

Самі Калмиков і Цвігун не визнають провину. Вони не захотіли спілкуватися з «Ґратами», але їхні адвокати сказали, що звинувачення на адресу їхніх підзахисних бездоказові.

Для підозрюваного Віктора Цвігуна події на Майдані пройшли нелегко й були пов’язані з особистою трагедією. Він ніс службу в Києві не тільки 11 грудня, але і в інші дні, в тому числі під час розстрілів 18 лютого 2014 року. Цього дня під час перестрілки між силовиками і протестувальниками від кулі загинув його 23-річний молодший брат Сергій Цвігун, із яким він служив в одному загоні. Слідство так і не встановило, хто саме стріляв.

Колеги Цвігуна – чинні спецназівці не забувають загиблого товариша. Хоч зараз і не прийнято вшановувати загиблих на Майдані бійців «Беркуту», в 2017 році в Запоріжжі відбувся турнір із боксу пам’яті Сергія Цвігуна. У ньому взяли участь ветерани розформованого спецпідрозділу й дійсні поліцейські. Одним із тих, хто вручав переможцям нагороди, був заступник начальника обласного управління Нацполіції Андрій Долинний.

«Хотілося б, щоб цей захід став постійним, і завжди був у наших серцях. Щоб ми пам’ятали людей, які були там (на Майдані – Ґ) і під час тих заходів зробили дуже багато», – сказав поліцейський, виступаючи на турнірі.

Цвігун-старший, якому в лютому 2014 року видалося привезти додому тіло брата, не звільнявся з органів, і досі працює у спецназі. За словами його адвоката Тараса Дементьєва, він навіть відслужив в АТО.

«Він був у Костянтинівці, Краматорську, велику кількість часу провів на КПВВ. Якщо трошки над усім цим піднятися, то ми бачимо, що є справжній міліціонер, тепер уже співробітник поліції, який, так би мовити, як стійкий олов’яний солдатик. Він звик виконувати свої обов’язки. Куди його держава відправляє, туди він іде і свої обов’язки виконує», – міркує адвокат.

Другий підозрюваний – колишній командир Цвігуна Калмиков після Майдану звільнився з органів.

Ілюстрація: Володимир Кузнєцов, Ґрати

 

Викрадач Андрія Портнова

10 жовтня 2016 року слідчий оголосив про підозру в зачистці Майдану ще одному колишньому працівнику МВС Юрію Спаських – колишньому заступнику начальника відділу забезпечення масових заходів київського главку міліції. У документі йшлося про те, що в ніч із 10 на 11 грудня 2013 року він керував підрозділами «Беркуту» при розгоні протестувальників на Інститутській.

Слідчий не зміг вручити підозру Спаських особисто – колишній міліціонер у той час перебував у російській в’язниці. У квітні 2014 року працівники ФСБ затримали його в Москві і звинуватили в організації викрадення Андрія Портнова – заступника голови адміністрації президента України Віктора Януковича, який після перемоги Майдану поїхав до Росії.

За версією російського слідства, Спаських, будучи чинним працівником МВС України, збирався викрасти Портнова й доставити його в Україну, де той був оголошений у розшук. Для реалізації цього плану він звернувся за допомогою до свого знайомого росіянина, який і здав його російським спецслужбам. На суді Спаських визнав провину і заявив, що замовлення на вивезення Портнова в Україну він отримав від лідера партії УДАР Віталія Кличка. Останній це спростовував. Але Портнов стверджував, що його «замовив» саме Кличко, тому що в той період між ними був конфлікт.

У березні 2015 року Хімкинський міський суд визнав Спаських винним і засудив до трьох із половиною років колонії суворого режиму. Він вийшов на свободу наприкінці 2017 року, коли в Україні йому вже було оголошено підозру в розгоні Майдану. Проте він повернувся до Києва, де й був затриманий у травні 2018 року і відправлений під домашній арешт. Пізніше суд пом’якшив йому міру запобіжного заходу: спершу цілодобовий домашній арешт замінили на нічний, а потім відпустили під особисте зобов’язання.

Після затримання колишнього міліціонера йому оголосили нову підозру. Крім подій 11 грудня Спаських поставили також причетність до силового розгону Майдану 18 лютого 2014 року, під час якого загинули 19 протестувальників. Через два місяці після затримання справу передали до суду. В обвинувальному акті йдеться, що в ніч на 11 грудня підрозділи «Беркуту» координували представники управління громадської безпеки (УГБ) київського главку МВС. Зачисткою на Хрещатику, за версією слідства, керував безпосередньо начальник управління Федчук. Загони спецназу на Михайлівській координував його зам Карандюк, а на Інститутській – другий заступник Юрій Спаських.

Прокуратура вважає, що після опівночі він отримав вказівку від свого начальника почати розгін і передав це розпорядження командирам «Беркуту». На Юрія Спаських слідчим вказали рядові бійці «Беркуту», які бачили, що він присутній на інструктажі і роздає завдання їхнім командирам. Як докази в справі містяться дані мобільного оператора про його телефонні з’єднання. Встановлено, зокрема, що в ніч на 11 грудня Спаських 14 разів телефонував заступнику міністра внутрішніх справ Ратушняку, а також був на постійному зв’язку з начальником управління громадської безпеки Федчуком.

Спочатку справа Спаських потрапила до Печерського районного суду, але там надовго не затрималася. Судді кілька разів брали самовідводи, тому що ухвалювали рішення щодо цього провадження на стадії досудового розслідування. Справу передали до Деснянського районного суду, але там процес також досі не розпочався. Судді вже двічі брали самовідводи, тому що були допитані у справах Майдану як свідки.

Останній відвід колегія прийняла 3 грудня 2019 року. На цьому засіданні Юрій Спаський відмовився від бесіди з «Ґратами». На суді його представляє юрист Богдан Ференц – високооплачуваний адвокат і колишній заступник генпрокурора України. Він також не захотів коментувати справу до початку її розгляду по суті, зазначивши лише те, що його підзахисний не визнає провину.

Після самовідводів у Деснянському суді не вистачає суддів для розгляду справи Спаських, і незабаром вона перейде в інший суд – вже третій за рахунком. Такими темпами провадження ще не скоро почнуть розглядати по суті.

Зрештою виходить, що за шість років, що минули з моменту розгону Майдану 11 грудня, ніхто так і не був притягнутий до відповідальності. З 2014 року до нещодавнього часу події тієї ночі розслідувало управління спецрозслідувань Генпрокуратури на чолі з Сергієм Горбатюком. На його думку, кримінальні провадження щодо розгону 11 грудня, як і багато інших справ Майдану, застрягли в суді не випадково – це пов’язано з небажанням суддів їх розглядати.

«Якщо є бажання, вони (судді – Ґ) організовують процес таким чином, щоб він рухався до завершення. Якщо немає, всі задоволені тим, що є підстави якимось чином затягнути: перенести, взяти відвід, змінити підсудність, повернути обвинувальний акт», – говорить він.

Така ситуація, на його думку, пов’язана, по-перше, з тим, що представники старої влади зберігають вплив на судову систему, а, по-друге, з небажанням суддів брати на себе відповідальність у подібних справах.

«Вони вважають, що це політичні справи, – розповідає Горбатюк. – Суддів притягають до відповідальності за переслідування майданівців. Вони міркують, що ось зміниться влада, і нас будуть тягати за те, що ми ці справи розглядаємо. Така десь логіка».

17000 гривень повинен заплатити чоловік, який зайшов в «АТБ» без маски
17000

гривень повинен заплатити чоловік, який зайшов в «АТБ» без маски

Монолог матері вбитого активіста Євромайдану Василя Сергієнка «Крик сина в мене в голові кожен день»

«Крик сина в мене в голові кожен день»

Монолог матері вбитого активіста Євромайдану Василя Сергієнка

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів