«Відповіді знаходяться в Росії». Володимир Путін причетний до катастрофи MH17, але слідство довелося зупинити

Родичі загиблих у катастрофі МН17 показують імена своїх рідних, вибиті на меморіалі пам
Родичі загиблих у катастрофі МН17 показують імена своїх рідних, вибиті на меморіалі пам'яті, Нідерланди, 16 листопада 2022 року. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

У листопаді минулого року суд у Нідерландах визнав винними трьох бойовиків «ДНР» в катастрофі рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній» та вбивстві 298 осіб на його борту. Ігор Гіркін, Сергій Дубинський та Леонід Харченко отримали довічні терміни — їх засудили заочно й оголосили у міжнародний розшук. Олега Пулатова виправдали.

Слідство на цьому не зупинилося і продовжило шукати інших причетних до трагедії, намагаючись відповісти на запитання: хто відправив російську систему ППО бойовикам, хто був в екіпажі «Бука» і натиснув кнопку запуску ракети, і який наказ вони виконували. Прокуратура Нідерландів і поліція обіцяли вже навесні оголосити результати розслідування. Проте 8 лютого Об’єднана слідча група під час пресконференції повідомила про зупинення розслідування «до зміни обставин».

«Слідство досягло своїх меж», — заявила представниця прокуратури Нідерландів Дігна ван Ботзелер.

Слідча група визнає, що на даному етапі просування у розслідуванні можливе лише у разі співпраці Росії зі слідством. Російська сторона досі заперечує свою участь у війні на сході України у 2014 році.

«Ми знаємо, що відповіді на наші питання знаходяться в Росії», — заявила Дігна ван Ботзелер.

Результати розслідування виклали у відкритий доступ, щоб їх могли використати інші суди, зокрема Міжнародний кримінальний суд та Європейський суд з прав людини, що розглядають позови, пов’язані з ситуацією в Україні. Слідство залишило можливість для потенційних свідків повідомити про все, що стосується справи, телефоном або електронною поштою.

«Ґрати» ознайомилися з матеріалами слідства, що вказують на президента Росії Володимира Путіна як ймовірного підозрюваного, та розповідають, що нового вдалося з’ясувати, і чому слідство не може оголосити нових підозрюваних.

 

«Вагомі підстави». Володимир Путін особисто дозволив постачання «Буку» бойовикам

Слідство ретельно вивчало участь Володимира Путіна у злочині. Прокуратурі вдалося довести у суді, що Росія була стороною воєнного конфлікту вже влітку 2014 року, коли збили пасажирський лайнер. Росія це постійно заперечувала, наполягаючи, що конфлікт мав виключно громадянський характер — між українською владою і сепаратистами на Донбасі. Суд це спростував і, виходячи з даних слідства, визнав Росію учасницею війни на сході України з весни 2014 року.

Три з чотирьох. Суд у Нідерландах виніс вирок у справі про збиття рейсу МН17, але розслідування триває

У тому числі тому, що було доведено: «Бук» Зенітний ракетний комплекс радянського виробництва, призначений для ураження цілей у повітрі на середніх та малих висотах , з якого збили MH17, завезли на непідконтрольну територію України з Росії. Тепер слідство пішло далі: воно стверджує, що є «вагомі підстави» вважати, що саме Путін приймав рішення про постачання системи ППО бойовикам — у відповідь на запит про допомогу.

У 2014 році СБУ активно прослуховувала лідерів бойовиків у Донецькій і Луганській областях. З цих записів очевидно, що вони регулярно і щодо широкого кола питань зв’язувалися зі своїми кураторами в Росії. Прослушку з голосом Путіна слідство вперше представило на пресконференції 8 лютого 2023 року.

На плівці Ігорю Плотницькому, тоді голові «ЛНР», 15 листопада 2017 року дзвонить Путін і просить доповісти про військову ситуацію і соціально-економічне становище на контрольованих бойовиками територіях. А також запитує Плотницького, що він думає про пропозицію Віктора Медведчука щодо обміну полоненими.

Ігор Плотницький у суді над українською льотчицею Надією Савченко. Фото надане адвокатом Іллею Новіковим

Спочатку з Плотницьким говорила операторка спецзв’язку. Вона з‘єднала його з секретарем Путіна Валентином Мамакіним Референт Канцелярії президента РФ , а той, своєю чергою, з російським президентом.

— Алло.

— Так, добрий вечір.

— Ігорю Венедиктовичу, добрий день.

— Так.

— Доброго дня, кажу. Вітаю.

— Так, вітаю, пане президенте.

— Як там у вас справи?

— Так, дякую, Володимире Володимировичу, потихеньку.

— Потихеньку? Як ви оцінюєте ось таку військову складову? Що відбувається?

— Військова складова, на мою думку, у нас на досить гарному рівні. Тут сказати, що ми якісь слабкі…

— Ну, хоча б загострення ніякого немає? Не відчуваєте?

— Загострення періодичні є. Але саме періодично. Викликане то зміною дислокації різних військових частин, то перезмінкою. Але таких особливо жорстких поки що, слава Богу, не було.

— А соціально-економічна ситуація?

— Соціально-економічна ситуація — ми її досить нормально стримуємо, нівелюємо різними способами. Але рівень життя звичайно бажає бути кращим. І в нас ніби є і питання, і пропозиції, як його підвищити. Але не завжди нам вдається вирішити ці питання.

— Я вже й Олександру Володимировичу сказав. Може ми тоді… Я попрошу колег, які там намагаються допомогти вам у різних напрямках, щоб вони мені додатково доповіли, що там відбувається. А потім може побачимося, поговоримо.

— Дякую, Володимире Володимировичу, але якщо є така можливість, може якось організація особистої зустрічі для обговорення низки питань?

— Я про це й сказав. Я говорю: потім побачимося і поговоримо з вами.

— Дякую, Володимире Володимировичу.

— Ігор Венедиктович, я з приводу, ви чули там, ініціативи Медведчука щодо обміну?

— Так звичайно. Так, звісно, Володимире Володимировичу?

— І як ви до цього ставитеся?

— Ну, дуже позитивно. Тому що протягом року Україна блокувала і не давала можливості нормального обміну. Наші жителі — а переважна їх більшість у них. Нас там 1 до 10 приблизно. Вони звичайно ж страждають там у катівнях. Страждають — це не просто слова. Вони реально… Ми знаємо, як вони там утримуються, на відміну від того, як їхні люди перебувають на нашій території. Тому ця ініціатива для нас, чесно кажучи, як ковток свіжого повітря. Забрати наших людей із тієї території!

— Ігорю Венедиктовичу, тоді я так розумію, потрібно додаткові деталі опрацювати. Я своїх колег також попрошу, щоб вони вас підтримали, допомогли, де потрібно і що потрібно.

— Дякую.

— Дякую вам щиро.

— Дякую, до побачення.

— Всього найкращого. До зв’язку.

Перший за рік обмін відбудеться через місяць — 27 грудня 2017 року. Українська сторона передала тоді на непідконтрольну територію 233 затриманих в обмін на визволення 74 полонених. Через тиждень після розмови з Путіним Плотницький раптово напише заяву про відставку і втече до Росії, його місце займе Леонід Пасічник.

Олександр Бородай на пресконференції з приводу “чорних скриньок” рейсу MH17. Скріншот відео з ютуб

Міжнародне слідство має й інші докази того, що Путін вимагав тримати його в курсі ситуації на сході України — прослуховування телефону Олександра Бородая — у той період прем’єрміністра «ДНР».

Наприклад, дзвінки Бородаю з Москви у червні 2014 року з проханням доповісти про ситуацію щодо катастрофи українського вертольота. Йдеться про збитий бойовиками із ПЗРК Мі-8 24 червня в районі Карачуна біля Слов’янська. Це сталося після припинення вогню, запропонованого Порошенком та публічно підтриманого Путіним. Внаслідок збиття загинули дев’ятеро людей.

Вранці 25 червня Бородаю зателефонував член Ради Федерації РФ — слідство не називає його прізвище — і попросив пояснити ситуацію з катастрофою вертольота. Бородай відповів йому, що не в курсі, і додав: «повітря є для нас великою проблемою, оскільки своєї авіації, звичайно, у нас немає». Співрозмовник у відповідь подякував Бородаю і сказав, що він тепер розуміє, про що треба сказати у своїй промові. 26 червня Путін провів термінову зустріч із Радою безпеки щодо ситуації в Україні. Спікер Ради Федерації — постійний член Ради безпеки. Можливо, йшлося про виступ на цій зустрічі.

«На нараді детально обговорювалася ситуація на сході України в контексті зусиль, що робляться з продовження режиму припинення вогню і продовження контактів між конфліктуючими сторонами», — заявив за підсумками наради прессекретар президента Дмитро Пєсков.

В обід 25 червня після розмови з членом Ради Федерації пролунав ще один дзвінок — Бородаю дзвонив Віктор Медведчук — депутат Верховної Ради. Медведчук також запитав про ситуацію зі збитим українським вертольотом. Бородай відповів так само, що нічого не знає, і запитав, чи це може зачекати. Медведчук відповів, що цю інформацію вимагає терміново «В.В».

Увечері цього ж дня Медведчук і Бородай знову говорили телефоном, цього разу про переговори з Україною. Потім Медведчук сказав Бородаю, що йому треба їхати на зустріч із «лідером». За його словами, «сам начальник» — «В.В.», вибрав Ростов місцем зустрічі. Наступного дня Медведчук зустрівся з Путіним.

23 червня, за кілька днів до цього, Медведчук з’явився у Донецьку на зустрічі щодо реалізації мирного плану за участю експрезидента України Леоніда Кучми, посла РФ Михайла Зурабова і голови ОБСЄ Хайді Тальявіні. На цій же зустрічі був Олександр Бородай та Олег Царьов У 2014 році - спікер «парламенту Новоросії» . Згідно з інформацією ОБСЄ, Медведчук уже тоді представляв «ДНР» і «ЛНР», але його участь була неофіційною. А ось 25 червня канцлер Німеччини Ангела Меркель під час телефонної розмови з президентом України Петром Порошенком, президентом Франції Франсуа Олландом і президентом Росії Володимиром Путіним запропонувала офіційно зробити Віктора Медведчука посередником для забезпечення діяльності Тристоронньої контактної групи, до якої вже входили Кучма, Зурабов і Тальявіні. Цю ініціативу усі підтримали.

Медведчук почав активно виконувати свої обов’язки. У слідства є записана розмова між Медведчуком та Бородаєм 27 червня. Медведчук сказав, що йому щойно дзвонив «наш президент» і повідомив, що Ігор Гіркін і Павло Губарєв, «губернатор «ДНР», відмовляються дотримуватися режиму припинення вогню. Бородай відповів, що, за словами Гіркіна, він дотримується режиму припинення вогню, але не дозволить себе провокувати. Медведчук сказав, що Гіркін має публічно підтримати припинення вогню, і Бородай пообіцяв, що Гіркін це зробить. Крім того, Медведчук розповів Бородаю про майбутній обмін полоненими — що Бородай отримає «їхні списки» і має скласти «зустрічні списки». У зв’язку з цим, Медведчук окремо запитав про українську льотчицю Надію Савченко, яка незадовго до цього потрапила в полон. Медведчук говорив, що наступного дня потрібно зв’язатися з ОБСЄ щодо неї і «списків». За словами Медведчука, це було «на прохання президента».

Україна і Росія обмінялися військовополоненими. Захисників «Азовсталі» та іноземців, засуджених до страти, обміняли на Віктора Медведчука і росіян

24 червня 2014 року Путін запропонував російській Раді Федерації скасувати постанову «про використання Збройних сил РФ на території України». Він, як і раніше, залишався залученим до ситуації на сході України, але з-за лаштунків. Це чудово розуміли лідери проросійських бойовиків.

25 червня один із бойовиків у розмові з Бородаєм запитав, чи правда, що «дядя Вова» відмовився допомагати — він бачив це в новинах. Бородай відповів, що це не так, це «дипломатичні маневри».

Телефонний трафік вказує на щоденний зв’язок бойовиків з офіційними особами у Кремлі і високопосадовцями-силовиками. Слідство має дані реєстрації дзвінків Бородая з радником президента Владиславом Сурковим, радником при Адміністрації президента Олексієм Чеснаковим і генералом ФСБ Андрієм Бурлакою. Зазвичай вони спілкувалися по захищеному зв’язку, але не завжди — українська СБУ змогла записати деякі розмови та передати плівки слідству. Крім того, слідство отримало доступ до електронних листів Суркова, де обговорюється ситуація на Донбасі, наприклад, призначення в уряд «ДНР».

Те, що рішення про військову підтримку «республік» приймалися на найвищому рівні, підтверджують й інші прослуховування розмов, які також прозвучали на пресконференції.

У розмові 7 червня 2014 року бере участь помічник голови Криму Сергія Аксьонова. Його співрозмовника слідство не називає.

— Там така ситуація. Я сьогодні отримав піздюлєй, бо сказав, що ви надто повільно думаєте. Кажу, там Козіцин зайняв пост, один із трьох, на кордоні, треба людей озброювати, щоб вони утримали цей пост. Саме кордон, все відкрито. Я такого роздовбая отримав! Ти не повіриш! Виявляється, ти розумієш. Давай я тезово скажу тобі, щоб ти розумів. Там виходить ось та інформація, яку я говорив із трьома людьми, пам’ятаєш, остання? Люди ті полетіли в Москву, попросили тиждень паузи, щоби цей «перший» приймає особисто рішення. Найперший.

— Ага, я зрозумів.

— Вони мене сьогодні від’їбали і сказали, що тут ніякий генерал, ніякий міністр, ніякий Ш… міністр оборони — це все на, ну як сказати, як вони сказали, почекай, «особисто відповідає перед народом перший», розумієш. Він ухвалює рішення. Бо там зараз цей саміт у Франції. Він має дати добро на все це. Ти уявляєш, який рівень?!

«Ш… міністр оборони» — це міністр оборони РФ Сергій Шойгу.

Наступного дня, 8 червня, помічник Аксьонова у телефонній розмові знову пояснював своєму співрозмовнику, що всі рішення ухвалює «Перший», а він зараз у Франції.

5 червня 2014 року Путін прибув до Франції на заходи, присвячені 70-річчю висадки союзників у Нормандії. Там він спілкувався із новообраним президентом України Петром Порошенком, а також з іншими лідерами країн заходу.

— Та розумієш, там ще така проблема, що наші боси вони абсолютно не вірять, ніякого зв’язку взагалі. Вони тільки на літак, поїхав, доповів — назад. Тобто це весь час займає. Вони мені сказали, що ухвалено рішення, позитивне. Але попросили ще тиждень, бо там Перший у цій, у Франції, тільки він приймає рішення — більше ніхто.

— Зрозуміло.

— Я там заїкнувся, давайте швидше, бо там реально такий шанс, не можна втрачати, бо кордон поки що під контролем, треба там допомагати. Вони мене тут як виїбали, накричали на мене. «Ти не розумієш! Ти просто, ти що не розумієш, що дає лише перший вказівки! Поки до нього дійде — це час. Хто ти такий?». Коротше. Я так зрозумів, що там відповідальність тільки на одній людині. Тільки на першому — як він каже, так і робиться.

У червні 2014 року на сході України точилися важкі бої. У Луганській області бойовики Миколи Козіцина Один із керівників російських козацьких військ, які брали участь у війні проти українських сил атакували військові частини та прикордонників, і 4 червня захопили Луганську прикордонну базу. Ймовірно, саме про це каже помічник Аксьонова. Українська армія активно застосовувала авіацію, і бойовикам потрібна була ППО, а також інше озброєння — все це вони просили у російського керівництва.

Окрім прослуховування розмов, один зі свідків розповів слідству про зустрічі у Ростові і Каменськ-Шахтинському у травні та червні 2014 року. На них був присутній Плотницький, на той момент Міністр оборони «ЛНР», і генерал ГРУ — його слідство не ідентифікувало. На зустрічі у червні Плотницький говорив, що ПЗРК Переносний зенітний ракетний комплекс - зенітна ракетна система, призначена для транспортування і ведення вогню однією людиною — недостатньо, оскільки українські літаки почали літати на вищій висоті. Після цієї розмови генерал ГРУ сказав, що він особисто і терміново передасть про ситуацію Сергію Шойзі. Генерал запевнив Плотницького, що той може вже розраховувати на постачання легкого озброєння, а важку техніку Росія зможе передати, якщо бойовики захоплять таку ж в українських сил. Тоді Росія зможе замаскувати свою під захоплену українську і продовжувати заперечувати участь у війні.

Сергій Аксьонов, 1 травня 2018 року. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

У червні точилися бої за Слов’янськ. Його намагався втримати колишній працівник ФСБ Ігор Гіркін зі своїми бойовиками. Йому потрібне було важке озброєння. 8 червня 2014 року Гіркін зателефонував помічнику Аксьонова і сказав, що його силам потрібна підтримка Росії — необхідна ППО з навченим персоналом. Він попросив передати це прохання Аксьонову і «першому». Через 15 хвилин йому передзвонив сам Аксьонов і сказав, що в курсі ситуації і що поінформував інших. Аксьонов чекав на відповідь і збирався на ще одну зустріч того ж вечора, на якій обговорюватиметься «необхідна підтримка». Аксьонов пообіцяв Гіркіну передзвонити після зустрічі. Він також поінформував Гіркіна, що для вирішення ситуації було створено «спільний координаційний центр».

У цій розмові Аксьонов сказав Гіркіну про свою поїздку 3 червня — «куди йому потрібно було з урахуванням ситуації». 3 червня в Аксьонова була коротка поїздка в Сочі. Там же був Путін, згідно з пресрелізами Кремля. Після цього президент вирушив до Франції.

Рішення про постачання важкого озброєння, у тому числі систем ППО більшої дальності С-200 або «БУК», ухвалювали на зустрічі в Адміністрації президента. Слідство не встановило точну дату зустрічі, але відомо, що це було не раніше 14 червня 2014 року, оскільки серед аргументів щодо постачання озброєння згадувалась успішна для бойовиків атака на Іл-76 із переносного зенітно-ракетного комплексу Голка. В катастрофі загинуло 49 українських військовослужбовців, і згодом українські літаки почали літати на вищих висотах. Іл-76 збили 14 червня.

Суд в Днепре заочно приговорил к пожизненному заключению командиров «ЛНР», обвиняемых в крушении над Луганском самолета Ил-76 с 49 украинскими военнослужащими

На нараді в Адміністрації президента були присутні представники ФСБ, ГРУ і Міноборони. Був Сергій Аксьонов, який разом із заступником голови ГРУ Олексієм Дюміним закликав учасників зустрічі ухвалити політичне рішення про постачання важчої зенітної системи для «Народної армії Донбасу». Їхню вимогу підтримали «православний олігарх» Костянтин Малофєєв, який брав участь у захопленні Криму, і Владислав Сурков, радник президента, який здійснював «тактичне командування» ситуацією щодо України. За підсумками учасники зустрічі вирішили передати заявку на зброю для бойовиків міністру оборони і президенту. При цьому Міноборони було проти поставок зенітних комплексів, вважаючи, що це несе ризики для російської авіації. Проте в результаті прохання було задоволене.

З 14 по 19 червня у Москві з візитами були інші лідери сепаратистів: Олександр Бородай, на той момент прем’єрміністр «ДНР», і Олексій Фомінов Командир військового підрозділу «ДНР» - Окрема бригада оперативного призначення «Одеса», що складався з росіян. , комбриг сил «ЛНР». Вони віддзвонювалися своїм товаришам на окупованих територіях, повідомляючи новини про високопоставлені зустрічі, які принесли добрі результати. У слідства є ці розмови. Однак «Бук» у них не згадується.

Слідству відомо, що 19 червня 2014 року на закритій зустрічі з кількома депутатами Думи міністр оборони Сергій Шойгу повідомив, що збройні сили РФ готові виконати будь-яке завдання, поставлене «керівництвом країни і верховним головнокомандувачем». Згідно з пресрелізами Кремля, 19 червня року відбулося засідання Ради безпеки Росії щодо «ситуації на південному сході України». Незабаром після цих зустрічей у Москві бойовикам передали важке озброєння, у тому числі танки.

Крім того, слідство має свідчення ще одного свідка про те, що після того, як до «ДНР» прибув генерал ГРУ 20 або 21 червня 2014 року, бойовики отримали велику кількість військової техніки. Ця техніка перетнула російський кордон з Україною біля Північного. Там же, як встановило слідство, перевозили через кордон «Бук», з якого згодом збили боїнг.

Генерал ГРУ, про якого йдеться, — Олег Іванніков. Він був «радником» Плотницького і головував на зустрічах командирів «ЛНР». Іванніков також командував силами ПВК «Вагнер», які зайшли в Україну одночасно з ним.

23 червня «Бук», з якого збили MH17, опинився в колоні, що висунулася з бази 53-ї зенітної ракетної бригади під Курськом, і 25 червня прибув до кордону з Україною. Слідство досі не встановило, чи було ухвалене рішення про доставку «Бука» бойовикам до відправлення колони з Курська 23 червня 2014 року, чи це рішення було ухвалено пізніше, після перекидання 53 бригади до кордону.

За результатами слідства, Сергій Аксьонов, Владислав Сурков, Олексій Дюмін і Сергій Шойгу були причетні до ухвалення рішення про передачу «Бука» бойовикам на сході України. Але доказів, щоб оголосити їм підозри, згідно із законом, недостатньо. Зрештою, рішення про постачання залежало тільки від Путіна.

Також слідство не може оголосити підозри Олександру Бородаю та Олексію Фомінову, які вели консультації з російськими офіційними особами в Москві щодо надання військової техніки, оскільки неможливо було визначити, чи йшлося під час цих переговорів про постачання системи «Бук».

Розслідування також не виявило жодних конкретних інструкцій від російського військового керівництва чи офіційних осіб щодо розгортання і застосування «Буку» на непідконтрольних територіях. Хоча при цьому розслідування встановило ознаки прямої субординації між генералом ФСБ Андрієм Бурлаком і лідерами «ДНР» Бородаєм та Гіркіним.

 

«Конкретні ознаки». Щонайменше троє офіцерів 53 бригади російської армії мають відношення до обстрілу боїнга

У слідства недостатньо доказів, щоб оголосити підозри екіпажу російського «Бука», хоча вдалося встановити імена трьох офіцерів 53-ї бригади ППО, які, ймовірно, обслуговували ту саму установку, з якої збили боїнг. Презумпція невинуватості та відсутність серйозних доказів не дозволили слідству назвати ці імена публічно.

Суд встановив, що «Бук» належав 53 зенітній ракетній бригаді Збройних сил РФ під командуванням полковникам Сергія Мучкаєва. Використовувати таку складну систему може лише навчений персонал, тому бойовикам не просто передали установку — її супроводжував екіпаж російських військових.

Основні докази слідства у суді у справі про аварію MH17 — телеком-дані: перехоплення розмов між бойовиками та їх кураторами в Росії, реєстрація номерів телевежами. Але слідству так і не вдалося знайти телеком-дані екіпажу «Бука».

Хоча один телефонний номер, який належить члену екіпажа «Бука», вдалося встановити — він був активним в Україні лише 17 липня 2014 року і з нього зробили лише один дзвінок у цей час. Зміст цієї розмови невідомий — цей номер не прослуховували, і користувач телефонного номера не зв’язувався ні з ким, кого прослуховували.

У телефонних перехопленнях, що є у слідства, немає жодних даних щодо членів екіпажу. Слідство спробувало встановити їх іншим способом. Наприклад, отримало доступ до змісту кількох електронних поштових скриньок, дві з яких належать військовослужбовцям 53 бригади. У вхідних виявлено транспортні накази та інші документи, що стосуються літа 2014 року. Наприклад, матеріали про тривалі дислокації у прикордонному з Донецькою областю російському регіоні. Цю інформацію підтвердили за допомогою супутникових знімків і даних радарів, крім того, вона збігається з постами в соцмережах нинішніх і колишніх військовослужбовців 53 бригади. У рамках розслідування допитали і свідків, у тому числі із службовців у 53 бригаді. Це дозволило ідентифікувати військовослужбовців, які перебували у прикордонному з Україною районі в момент аварії MH17.

Фото із заголовком «БУК-М Макіївка», що надійшло у 2017 році на електронну пошту Слідчої групи. Скріншот трансляції судового засідання Окружного суду Гааги

Із транспортних наказів з’ясували, що у червні та липні 2014 року з бази у селищі Маршала Жукова під Курськом до кордону з Україною відправили три конвої військової техніки з персоналом: 23 червня, 15 і 19 липня. Наприкінці вересня та на початку жовтня 2014 року на базу під Курськом повернулися персонал і техніка з Вовченського та Глибокого, південніше Міллерово. Колону супроводжували службовці 47 і 56 військово-транспортних частин.

«Бук», з якого збили MH17, був у колоні, що вирушила 23 червня 2014 року. 25 червня, через два дні, колона прибула в хутір Нижньомитякін — за 40 кілометрів від українського кордону в районі селища Північне. Саме в цьому прикордонному районі бойовик із позивним «Бібліотекар» зустрів російський «Бук» рано-вранці 17 липня і туди ж повернув його 18 липня 2014 року.

У слідства є фото колони: 11 бойових машин, які разом складають батальйон «Бука»: командна машина, радар, три пускові установки без радара і шість пускових установок із радаром. «Бук» транспортували дорогою на Камазі з тягачем — номерні знаки на машинах збіглися з даними з транспортних наказів. Можна також визначити 9 з 11 номерів на установках «Бук», що складаються з трьох цифр. Перша означає номер батальйону, якому належить установка.

Фотографія «БУКа» з конвою в Росії. Фото: Bellingcat

Номер «Бука», з якого збили літак, — 3х2. Друга цифра номера — стерта Група розслідувачів Bellingcat встановила, що це цифра «3» . Тобто «Бук» належить 3 батальйону. Інші «Буки» з конвою були з 2 батальйону, їх номери починалися з цифри «2». Друга цифра в номері означає одну з трьох рот батальйону, а третя цифра — одну з двох установок «Бук» у роті. У конвої були «Буки» 2 батальйону з номерами 211, 212, 221, 231 та 232. «Бук» 3х2 із третього батальйону був на місці встановлення з номером 222 — згідно з документами.

Мета транспортування у наказах не значиться, але слідство має документ командира 53-ї бригади від листопада 2017 року, в якому згадуються «стратегічні навчання на невідомій території» у 2014 році. Переміщення фактично маскувалися під навчання — у лютому 2014 року Путін наказав перевірити боєздатність військ Західного і Центрального військових округів. У березні Міністр оборони Шойгу оголосив раптові навчання. 1 червня 2014 року Міноборони РФ також оголосило, що має намір провести понад 300 навчань впродовж літа. 19 червня 2014 року Шойгу прозвітував на закритій зустрічі з кількома членами Думи, що збройні сили готові виконати будь-який наказ керівництва країни.

Через місяць після цього, згідно з транспортними наказами, які є у розпорядженні слідства, конвой із 48 легкових і транспортних автомобілів вирушив до того ж регіону. «Буків» у наказах немає, але вказано, що 193 військовослужбовці 53 бригади супроводжували колону, ймовірно, на хутір Вовчанський на південь від Міллерово.

Шлях переправлення «БУКа» з Росії до Сніжного. Скріншот трансляції судового засідання Окружного суду Гааги

З документів випливає, що влітку 2014 року до українського кордону відправляли техніку і персонал лише 1 та 2 батальйонів бригади. За винятком одного «Бука» з номером 3х2 із 3 батальйону. Сам третій батальйон, ймовірно, перебував весь цей час на базі під Курськом — слідство має фото тренування російських студентів на базі 53 бригади в період з 22 червня по 25 липня 2014 року. На них вони позують на фоні техніки 3 батальйону.У наказі про повернення техніки 1 та 2 батальйону на базу наприкінці вересня 2014 року «Бук» 3х2 не значиться. Можливо, його могли доставити на базу раніше, але, як це зробили, слідство не змогло встановити.

Слідство перевірило всі способи, якими «Бук» могли доставити на базу. Але знайти свідоцтва про транспортування залізницею не вдалося, а супутникові фотографії, зроблені в районі Міллерово, із зображенням причепа з прикритою технікою, схожою за розмірами на «Бук», неможливо ідентифікувати.

Слідство намагалося з’ясувати, чи могли доставити «Бук» повітрям. На найближчій авіабазі в Ростові-на-Дону 18 липня було два літаки Іл-76, які могли б транспортувати установку. Наступного дня на базі залишався лише один із них. Куди полетів інший — невідомо. 18 липня з 6:08 ранку і пізніше Іл-76 бачили на базі у Курську. Але цей літак не міг бути літаком з бази в Ростові-на-Дону, і він не міг транспортувати «Бук» 3х2, оскільки систему перевезли через кордон неподалік Північного лише о 6-й ранку 18 липня. Тому «Бук» не міг опинитися у Курську о 6:08.

Один із засекречених свідків під номером S31 повідомив слідству, що невдовзі після катастрофи MH17 він розмовляв із Володимиром Цемахом, який відповідав у військах «ДНР» за ППО у Сніжному. Цемах сказав, що після аварії йому довелося заспокоювати пригніченого члена екіпажу «Бука» — російського військового — і дати йому алкоголь. Цемах сказав, що цього військовослужбовця забули товариші по службі, коли «Бук» поспіхом відвозили після пострілу. Систему завантажили на тягач і відвезли у напрямку Ростова. Солдата підібрала машина, і він поїхав назад до Росії. Слідство спитало про це і самого Цемаха, але він не підтвердив слова свідка S31.

Маршрут евакуації “Бука” назад у Росію. Скріншот трансляції судового засідання Окружного суду Гааги

Таким чином, що сталося з «Буком» після того, як він перетнув кордон з Росією, слідству достеменно не відомо. У наказах на транспортування члени екіпажу, які могли супроводжувати «Бук» 3х2 у період з 23 по 25 червня 2014 року, не називаються.

Розслідування також не з’ясувало, яку інформацію про цілі мав екіпаж ЗРК «Бук» 17 липня 2014 року, коли запустили ракету. Незрозуміло, яке було у них завдання в Україні. Очевидно, ця інформація відома екіпажу і його командирам, але Росія відмовила у їхньому допиті. Слідство також хотіло допитати командира 53 бригади Мучкаєва і просило про це Росію, але отримало відмову.

Полковник Сергій Мучкаєв на параді 9 травня 2015 року. Фото: Bellingcat

Слідство знайшло дідуся Мучкаєва у Литві. Той заявив, що чув від доньки, що його онук не причетний до катастрофи MH17, а розслідування у РФ реабілітувало його. Дідусь також заявив, що він не бачив онука багато років, і вони рідко розмовляли. За його словами, вони ніколи не говорили про MH17.

Слідство не знайшло конкретних доказів участі Мучкаєва у злочині, хоча з урахуванням його посади, швидше за все, він знав про розміщення «Бука» його бригади на території України.

Слідство звузило коло військових, які могли керувати «Буком», до 35 офіцерів та семи військовослужбовців, які перебували у прикордонному районі. Однак це не виключає, що інші російські військові теж були у тому ж районі.

Слідство відстежило і допитало частину військовослужбовців 53 бригади та отримало доступ до їх листування. В одному з таких чатів уже колишній військовослужбовець, відповідаючи на запитання про інших людей, які влітку 2014 року разом із ним перебували біля кордону з Україною, написав, що всі мали підписати заяву про нерозголошення. Він заперечував, що сам був в Україні.

Слідство зв’язалося і допитало як засекреченого свідка G8010 іншого ексвійськовослужбовця 53 бригади. Він підтвердив, що влітку 2014 року служив у 53 бригаді та був у конвої, який вирушив з Курська 23 червня. За його словами, пункт призначення йому не повідомляли. Він пам’ятає, що колона зупинилася у лісі, оточеному полями. Поблизу не було жодних сіл. Про мету конвою свідок також не знав — офіцери такої інформації не повідомляли. На цьому розмова з ним обірвалася, і зв’язок був втрачений.

Свідок S45 також був солдатом 53 бригади. Слідство встановило, що він був в Україні протягом шести місяців — у лісах на Донбасі. Його діяльність була засекречена, було заборонено спілкуватися з українцями, щоби приховати участь Росії у військових діях. Коли MH17 збили, свідок все ще перебував в Україні. Він чув про причетність до цього його бригади, але не міг повірити, що боїнг збили з «Бука», і стверджував, що помилковий запуск малоймовірний. Але під час ще одного допиту, вже в поліції Нідерландів, він змінив свідчення: в Україні він не був, прізвища товаришів по службі, з якими його відправляли в конвої, не пам’ятає. Він заявив, що боїться за своє життя і не може ризикувати — стати свідком у справі.

Ймовірне ім’я командира екіпажу «Бука», за допомогою якого збили боїнг, назвав ще один засекречений свідок М1. У листуванні з іншим свідком він розповів, що служив у другому батальйоні 53 бригади та провів улітку 2014 року три місяці у лісі на кордоні з Україною. 23 червня, повідомив M1, він виїхав із Курська зі своїми товаришами по службі. У колоні були «Буки». Він згадав трьох військових контрактників, які їхали разом із ним, під командуванням офіцера — він називав його ім’я та звання. М1 не розкрив, куди прямували контрактники та офіцер, але натякнув, що в Україну. Після Куйбишевого колона розосередилася вздовж кордону. «Буки» встановили у кількох локаціях.

Вже під час допиту в рамках слідства М1 підтвердив справжність облікового запису, з якого листувався, але заперечував, що спілкувався з приводу «Бука».

Слідство ідентифікувало офіцера, який, як повідомив М1, керував екіпажем «Бука». 17 липня 2014 року цей офіцер входив до особистого штабу комбрига Мучкаєва. Чи був він у цей день у прикордонному регіоні, — встановити не вдалося. На фото, знайдених у соцмережах, він носить дві медалі: одна — за розробку та бойові дії із застосуванням системи «Бук», інша — «За відзнаку у військовій службі» ФСБ Росії. Враховуючи його становище у 53 бригаді, цей офіцер, згідно з правилами, не мав права отримувати медалі за бойові дії із застосуванням «Бука», якщо не брав безпосередньої участі в боях.

Нагороди ФСБ військовослужбовцям зазвичай не дають, а вручають у встановлений термін. З того часу, як цей офіцер вступив на службу, цю нагороду було вручено лише один раз: 21 липня 2014 року, тобто через чотири дні після аварії рейсу MH17. Згідно з повідомленнями М1, саме цей офіцер командував членами екіпажу «Бука» 3 батальйону.

З іншого боку, слідство має свідчення ще одного засекреченого свідка S42, який назвав можливі імена двох із чотирьох членів екіпажу «Бука». Це були два офіцери 2 роти 2 батальйону 53 бригади й один із них, судячи з соцмереж, влітку 2014 року перебував у прикордонній з Україною зоні. S42 розповів також, що Цемах випивав після поразки боїнгу з одним з офіцерів. Очевидно, йдеться про забутого військового, про якого говорив свідок S31, — СБУ його ідентифікувала.

Поки що слідство не змогло підтвердити інформацію, отриману S42 і S28 від третіх осіб, про можливу причетність трьох названих ними офіцерів до атаки на MH17. Свідок S45 не зміг або не схотів назвати імена членів екіпажу.

Об’єднана слідча група кілька разів публічно зверталася до можливих свідків — мешканців Курська і службовців 53 бригади — з проханням дати свідчення, але це нічого не дало.

Слідство також вивчило повідомлення, опубліковані у твіттері 17 липня та 25 вересня 2022 року з фотографіями та іменами чотирьох членів 2 батальйону, які, ймовірно, збили MH17. Але аналіз списку особового складу 53 бригади від 2015 року з паспортними даними привели до висновку, що доказів причетності цих чотирьох осіб до катастрофи MH17 немає.

У підсумку екіпаж «Бука», за допомогою якого збили боїнг, слідство не змогло однозначно ідентифікувати. Було виявлено лише окремі ознаки причетності до атаки трьох офіцерів — двоє з 2 батальйону та один — з екіпажу супроводу з 3 батальйону. Але результати слідства не відкидають можливості, що до складу екіпажу входили зовсім інші військовослужбовці.

Залишається невідомим, чий і який наказ виконували ті, хто натиснув кнопку запуску ракети і хто це був.

 

«Ми б хотіли зайти ще далі». Володимир Путін залишається під захистом президентського імунітету

Попри те, що слідству вдалося прослідкувати ланцюжок командування, який веде до президента Росії Володимира Путіна, нових підозрюваних немає.

«Хоча розслідування дало вагомі підстави, високу планку повних і переконливих доказів не досягнуто», — визнала прокурорка Дігна ван Ботзелер під час пресконференції.

Щодо Путіна головну роль відіграє те, що він захищений від кримінального переслідування, згідно із законодавством Нідерландів, навіть за воєнний злочин. Цей імунітет діє, поки Путін залишається президентом.

Володимир Путін. Святкування Дня єдності у Криму, 2019 рік. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

Зрештою, як військовослужбовці регулярних збройних сил Російської Федерації, члени екіпажу «Бука» та їхні начальники можуть претендувати на імунітет комбатанта. Такий імунітет поширюється на насильство, скоєне як комбатант, і продовжує діяти після того, як людина залишила збройні сили. З іншого боку, відповідь на запитання про те, чи можна застосовувати до екіпажу «Бука» і військового керівництва імунітет комбатанта — неоднозначна. Російська Федерація досі заперечує причетність своїх збройних сил до конфлікту на сході України у липні 2014 року, як і до аварії рейсу MH17.

Чи може міністр оборони і президент у ролі головнокомандувача претендувати на статус комбатанта, — це також предмет юридичних дискусій. Відповідь може частково залежати від обставин справи. У такому випадку, нагадує слідство, може мати значення те, що 17 липня 2014 року міністр оборони Сергій Шойгу мав військове звання генерала, а президент Путін як головнокомандувач особисто брав участь з-за лаштунків у конфлікті на сході України.

Як комбатанти, так і мирні мешканці можуть бути притягнуті до відповідальності за воєнні злочини. Однак без конкретної інформації про обставини, за яких було ухвалено рішення запустити ракету «Бука» по MH17, непросто визначити, чи була катастрофа MH17 воєнним злочином. Окружний суд назвав абсолютно невірогідним, що цивільний літак збили навмисно, цілком імовірно, що MH17 був збитий помилково. Це серйозно обмежує можливості порушення кримінальної справи за фактом воєнного злочину.

Енді Краг, голова національного кримінального департаменту Нідерландів, член Об’єднаної слідчої групи у справі про катастрофу МН17, Юридичний комплекс Схіпхол, Нідерланди, 17 листопада 2022 року. Фото: Антон Наумлюк, Ґрати

«Ми зайшли далі, ніж прогнозували у 2014 році. Ми хотіли б, звичайно, зайти ще далі, але в цій точці ми досягли наших меж. Ми зробили все можливе. Відповіді на наші питання знаходяться в Росії. І поки немає співпраці з російської сторони, відповіді залишаться там», — прокоментував підсумки розслідування начальник відділу Національної поліції Нідерландів Енді Крааг на пресконференції.