«Розмова про мужність». Репортаж обвинуваченого кримчанина із зали російського суду — день третій

Осман Аріфмеметов. Фото: «Кримська солідарність»
Осман Аріфмеметов. Фото: «Кримська солідарність»

У Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону триває процес над 25 кримськими татарами, яких звинувачують у належності до ісламської партії Хізб ут-Тахрір. Він почався наприкінці березня — кримчан розділили на групи по п’ять осіб і судять одночасно. Загалом у справі 29 обвинувачених — четверо перебувають у розшуку. Це найбільший процес, ініційований ФСБ, у справі про належність до Хізб ут-Тахрір. Організація визнана в Росії терористичною в 2003 році, але вільно діє в Україні та більшості європейських країн.

Окрім участі в терористичній організації частини 1 і 2 статті 205.5 Кримінального кодексу РФ , кримчан звинувачують у приготуваннях до насильницького захоплення влади частина 1 статті 30 в сукупності зі статтею 278 КК РФ .

«Ґрати» продовжують серію репортажів Османа Аріфмеметова — одного з обвинувачених, який описує процес, перебуваючи з іншого боку скла «акваріуму» Скляний бокс, в якому утримують ув'язнених під час судового засідання в залі судових засідань . Він пише тексти в СІЗО після засідань і передає їх редакції через адвоката.

У п’ятірці Аріфмеметова, окрім нього — Енвер Аметов, Яшар Муєдінов, Руслан Сулейманов і Рустем Шейхалієв.

На засіданні 6 квітня сторона звинувачення почала вивчати докази — розшифровку таємно записаних розмов мусульман під час зустрічей. Вони обговорюють мужність, але експерти слідства вважають, що розмови доводять належність учасників зустрічі до Хізб ут-Тахрір. Це один з найважчих текстів Аріфмеметова, де він розповідає про те, як важко людині, яка довгий час перебуває в ув’язненні, знайти щось світле та підтримку в його навколишній дійсності.

 

Звук грюкнувших дверей камери, поворот ключа у залізному замку і брязкіт засувів — позаду. Я їду на зустріч з рідними, друзями, адвокатами та відвідувачами наших судів. Їду побачити вільних людей, відволіктися від монотонних буднів, чотирьох стін і повернутися, зарядившись, щоб продовжити протистояння.

«До чого тут кримськотатарська? — У них рідна». Репортаж обвинуваченого кримчанина із зали російського суду — день перший

До Південного окружного військового суду вивозять шестеро людей. Нас — п’ятьох, та ще одного чеченця М. посадили у «Валдай» Вантажівка ГАЗ з невеликим закритим кузовом . У відсік влазять в рядок чотири людини. Він настільки вузький, що коліна впираються в стінку. Від «стакана» Вузьке приміщення для в'язня, зазвичай настільки маленьке, що в ньому можна перебувати лише стоячи   відрізняється лише тим, що поруч не стінка, а жива людина.

У Руслана паморочиться голова, його нудить. Всю дорогу він їде з похиленою головою, тримаючись руками за ґрати на дверях. Поки автозак їде з мигалками на великій швидкості дорогами Ростова, чеченець М. розповідає нам про свою долю. Сидить він уже 17 років. В Ростов приїхав за так званою «добавкою» Термін, який ув’язнений отримує під час відбування попереднього покарання .

Це вже його третя «добавка». Чому так сталося? Є така процедура — «розкрутка». Ще одне слово на місцевому жаргоні. Чеченець відбував термін в Архангельській колонії, але його несподівано вивезли в одну з колоній Володимирської області. Там його катували, щоб він узяв на себе незакриті справи. Від його розповідей стає моторошно. Не можу повірити, що слухаю все це від учасника подій. Про катування М. розповідає у найдрібніших деталях.

«З вами це робили?» — дивується Руслан, пересиливши свій стан.

«Так, так», — анітрохи не знічуючись каже чеченець.

«Скільки вам ще сидіти?» — цікавлюся я, сподіваючись почути про кінець його страждань.

«Рік і десять місяців», —  відповідає він.

«А зараз скільки додадуть?» — не втрачаю надії. Чеченець байдуже і якось смиренно знизує плечима у відповідь, мовляв, що й сам не знає.

«У російських історій завжди сумна кінцівка — щасливе закінчення буває лише в російських казках» — говорив Сергій Магнітський», — згадую я про себе.

Далі ми їдемо мовчки, кожен думає про своє. Під таким психологічним тиском я заходжу до «акваріуму» в залі суду. Заходить наша адвокатка Ліля Гемеджі з посмішкою на радісному обличчі. «Чому вона усміхається?», — думаю собі, ще не зовсім опритомнівши від розповідей подорожнього. Моє життя минає у страшному та темному світі. Промені світла заходять лише завдяки адвокатам. Їхнє життя зовсім інакше, для мене воно вже у минулому, я від нього вже відвик. «Проте я щиро радий бачити вас, шановні адвокати, тому прошу мене зрозуміти і пробачити», — думаю я і дивлюся на захисників у залі.

Осман Аріфмеметов та інші обвинувачені в «акваріумі». Фото: «Кримська солідарність»

Поки крісла суддів порожні, ми спілкуємося. Передаємо документи адвокатам, розповідаємо про візит українського консула, слухаємо новини і вирішуємо нагальні проблеми.

До зали входять судді, засідання починається.

Секретар називає присутніх і головуючий оголошує, що до суду надійшло клопотання захисту про скасування арешту земельної ділянки Яшара Муєдінова, але пропонує розглянути його пізніше. Прокурор повідомляє, що були вжиті заходи щодо явки таємних свідків, але вони не приїхали. Які заходи —  він не уточнює.

Замість запланованого опитування свідків починають з огляду речових доказів. Сторона обвинувачення робить запит щодо тому №35 (усіх томів — 57). Суддя перебирає поглядом складені в рядок томи кримінальної справи і витягує потрібний. Державний обвинувач отримує від пристава том в руки та сідає на стілець.

Насилу вимовляючи неросійські слова та імена, він читає доповідь про мужність. Монотонне читання не викликає у суддів зацікавлення. Про що вони думають? Навряд чи про мужність. Такі думки не для тих, хто схилився перед системою. Це нагадує мені уривок з книги Білла Браудера «Червоний циркуляр».

«Такий вигляд має сьогоднішня Росія. Затхле приміщення, де головує слухняний режиму суддя, наглядають божевільні виконавці. Місце, де неподільно панує брехня. Місце, де два на два завжди дорівнює п’ять, де біле завжди чорне, а верх — завжди низ. Місце, де і вирок, і провина визначені заздалегідь».

Хлопці поруч зі мною в «акваріумі» намагаються, працюють, записують. Вчора ввечері переводили в іншу камеру. Сумки, пакети, посуд — все майно потрібно скласти, перенести і в новій камері розкласти на місця. Втома прийшла швидко — вже два роки без руху. Весь останній місяць на поверсі ремонтують камери. Звуки перфоратора «болгарки» дратують. Нова камера — після косметичного ремонту, просякнута запахом свіжої фарби. Щоб стало хоч трохи свіжіше, зняли плафони і поміняли місцями деякі лампочки. На липкі від фарби стіл та лавки постелили пакети, так повечеряли. Я втомився, але треба працювати.

Осман Аріфмеметов. Фото: «Кримська солідарність»

Пощастило конвоїру, який оберігає суддів від нашої групи «кримських терористів». Він безтурботно спить на стільці, притуливши голову до скла «акваріуму».

Головуючий перебиває прокурора запитанням:

«Що за компакт-диск? Про що він?».

Прокурор:

«Запис місячного халаката. Суть зборів — розмова».

Розмова про мужність — головне звинувачення в тероризмі.


Прокурор зачитує розшифровки таємно записаних розмов мусульман під час зустрічей, які слідчі вважають халакатамі — конспіративними зустрічами членів Хізб ут-Тахрір. Хтось з присутніх потай записував ці розмови для ФСБ. Розшифровки записів стали підставою стверджувати про належність учасників до ісламської партії. При розшифруванні розмов обвинувачених, їм присвоюються букви — М1, М2 і так далі.

Йдеться про мужність.

«Мужній той, хто усвідомлює свої обов’язки — перед людьми, релігією. Бідність не послаблює його гідності, достаток не вказує на зарозумілість… Який сенс в чоловіках, що збираються для веселощів і втікають, коли настають страх і випробування? Мусульмани, сподіваюся, що хтось допоможе вам … Будьте втішені своєю вірою, йдіть по дорозі істини, навіть якщо всі йдуть в іншому напрямку. Адже одна людина може допомогти, завдяки своїй вірі та своїй мужності».

«Паливо для судового конвеєра». Репортаж обвинуваченого кримчанина із залу російського суду — день другий

«Старанно працювати і взаємодіяти в добрих справах — це відіграє величезну роль в житті… В історії ісламського суспільства були випробування, мусульмани їх перетерпіли… Потрібні справжні чоловіки, які готові йти вперед, коли інші вважають за краще зупинитися. Хто готовий повести за собою? Такі лідери потрібні країні, нашим містам і селам, в яких ми живемо».


Головуючий слухає і несподівано запитує:

«Хто такі М1 та інші?».

Прокурор пояснює, що подробиці будуть в експертизі.

«Коли буде експертиза — ви знову будете зачитувати? Ми не розуміємо, хто з підсудних «М4» — суддя очевидно поспішає.

Він каже, що не розуміє про що йде мова і закликає економити час. Прокурор розгублений, він вочевидь не був готовий до такого — він звик, що можна пробубніти матеріали справи і ніхто його не зупинить. Суддя ставить йому навідні питання, на які прокурор коротко відповідає: «правильно», «є», «так, Ваша Честь» — лише аби його залишили в спокої.

Ліля Гемеджі подає клопотання про ознайомлення з матеріалами справи — під час слідства і захист, і обвинувачені не встигли, і документи, які зараз читає прокурор, нам не знайомі. Суд відмовляє.

Суд дозволяє прокурору прочитати експертизу таємно записаних розмов.

Адвокати намагаються чинити опір. Юнус Рефат, підвівшись з місця, каже: «Дозвольте?». Суддя  одразу його перебиває:

«Все. Прокурор оголошує те, що вважає за потрібне. Інакше будемо сидіти до ночі».

Прокурор відкриває лінгворелігієзнавчу експертизу. Зачитує лише висновки без дослідницької частини. Мабуть так прокурор зрозумів настанову судді — скорочуй, скільки зможеш.

Адвокати зупиняють і звертають увагу на те, що експертиза взагалі не стосується їхніх підзахисних — нас там взагалі немає.

«Тобто немає ідентифікації осіб і відомостей про їхню участь», — кажуть адвокати.

Перед перервою суд розглядає клопотання про скасування арешту землі Яшар аг’а. Адвокати кажуть, що Муєдінов перебуває в СІЗО і не мав можливості оскаржити арешт. Суддя погоджується і скасовує його.

Родичі та відвідувачі в залі суду. Фото: «Кримська солідарність»

Десятихвилинну перерву заповнюємо спілкуванням зі слухачами та позуванням перед фотокореспондентом. Радію, що впустили відвідувачів, але нічого сказати їм не наважуюся. Боюся, що не зрозуміють — надто довго сиджу. Стою і мовчки усміхаюся.

Засідання поновлюється.

Ліля Гемеджі каже, що з того, що прочитав прокурор, незрозуміло ким і коли виконана експертиза, чи має експерт досвід та необхідну спеціальність. Суддя переминається, поглядає в бік і, роблячи якісь записи, замислюється. Я буквально бачу, як він думає, що якщо він підтримає експерта, адвокати заперечать, знову затягнеться засідання, а потім ще й наслідки можуть бути, бо ведеться аудіозапис.

«Продовжуйте», — каже він прокурору.

Прокурор приходить йому на допомогу: «З урахуванням заяви захисту дозвольте прочитати хто і коли проводив експертизу?». З’ясувалося, що портретну експертизу здійснював експерт-вибухотехнік.

В експертизах раз у раз трапляється, що голоси та обличчя слідством не встановлені.

«Чим ми займаємося на судовому засіданні? Заперечуємо факти? Яке відношення має те, що не встановлено?» — раптом обурюється суддя.

«Діалогів наших довірителів не встановлено», — каже адвокат Рефат і головуючий очевидно його підтримує.

Адвокатка Ліля Гемеджі під час засідання. Фото: «Кримська солідарність»

Суддя квапить процес. З речових доказів, вилучених під час обшуку, прокурор перераховує: «Психіка чоловіка: діагностика захворювання і метод лікування», «Текст про проведення ночі наодинці з Богом», брошура про вчинення намазу.

Обурююся про себе: «Ви серйозно? За усамітнення з Богом вночі мене звинувачують у спробі повалення конституційного ладу світової ядерної держави?».

Перед очима — чеченець М. і його сповнена безнадії мова. Серце стискається. По всьому тілу, до самих кінчиків, їдка печаль. Окидаю поглядом залу, щоб за щось вхопитися і заспокоїтися. Від суддів на спини адвокатів, від них на окуляри прокурора, що занурився в папери. Погляд ковзає далі, на відвідувачів. Вони усміхаються. Печаль минає, в такий момент головне не втратити самовладання. Леман, мій сусід в Кам’янці, піднімає руку і показує кільце на пальці. Я знаю про його одруження і киваю йому. Прикладаю праву долоню до грудей ліворуч, мовчки його вітаю. Я уявляю всіх, хто стояв в цьому «акваріумі» до мене і хто буде стояти після. Вони самотні, їм нема за що вхопитися. Вся в’язниця така — охоплена почуттям безсилля йти далі.

Захист звертає увагу на Костянтина Хорольського. Він був присутній на багатьох обшуках як понятий. Припускаю, що це позаштатний співробітник ФСБ.

Засідання добігає кінця. Суддя каже, що наступне переноситься через його відрядження. Ще трохи спілкуємося з відвідувачами. Кілька фотографій і прощаємося.

Я спокійний та натхненний усіма, кого вдалося побачити. Заходжу в автозак. Чеченець М. вже тут. Я дивлюся на нього і згадую про все, що він розповідав. Знову стає похмуро. Ми їдемо і говоримо про Крим, політику, кримських татар. У колонії по телевізору він стежить за новинами. Я згадую про «довічника» чеченця Ахмада, з яким я перетнувся у 2019 році в спецблоці. У сумнозвісній колонії «Чорний дельфін» він спостерігав за тим, що відбувалося з Кримом і кримськими татарами після 2014 року.

Машина виляє, паморочиться голова. В повітрі перемішуються вихлопні гази, сирість та запах металу. Напівтемрява. Залізна перегородка тисне на очі. До СІЗО ми приїжджаємо знесилені та голодні.

Суд — це справжні тортури, жодної хоча б спроби відстояти справедливість він не передбачає. Це втілене зло. «Конвенція проти катувань», прийнята ООН в 1984 році й підписана Російською Федерацією, називає тортурами не лише фізичні, але й моральні страждання.

 

 

77 нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році
77

нападів на журналістів в Україні зафіксовано в 2020 році

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги «Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

«Скільки пасажирів побито, скільки провідників порізано»

Начальник поїзда про кишенькових злодіїв, дебоширів і повернення поліції в потяги

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів