«Будеш кричати — вб’ю бабусю». Двох російських військових заочно засудили за спробу зґвалтувати 16-річну дівчину на Чернігівщині та побиття її брата

Андрій Чудін. Фото: сторінка Людмили Чудіної у ВКонтакте
Андрій Чудін. Фото: сторінка Людмили Чудіної у ВКонтакте

У квітні 16-річна мешканка села Льгов на Чернігівщині заявила, що під час окупації її намагався зґвалтувати російський військовий. Він бив її прикладом пістолета, душив і погрожував, що, якщо вона йому відмовить, він уб’є її брата і бабусю. Незабаром українська прокуратура назвала прізвище ймовірного ґвалтівника — 32-річного Руслана Кулієва з Магнітогорська. За версією слідства, він не лише домагався до мешканки Льгова, а й разом із ще одним російським військовим Андрієм Чудіним постійно бив і знущався з її брата. 2 листопада Новозаводський суд Чернігова заочно засудив Кулієва на 12 років позбавлення волі, а Чудіна — на десять.

«Ґрати» поговорили з учасниками судового процесу та розповідають, що відбувалося у Льгові під час окупації, і чому винесеним вироком незадоволені усі сторони у справі.

 

Окупація

Коли російські війська вторглися в Чернігівську область, 21-річний мешканець села Старий Білоус Олександр «Ґрати» не розголошують прізвище Олександра, оскільки його сестра — жертва сексуалізованого насильства і неповнолітня поїхав до бабусі в сусіднє село Льгов. Кілька місяців тому він повернувся з армії, працював шліфувальником на заводі, і, в основному, жив у Льгові, щоб допомагати літній родичці.

Через кілька днів до них приєдналася його сестра, 16-річна Настя Ім'я змінене . Вона не хотіла їхати зі Старого Білоуса, але їхня мама, яка живе і працює у Чернігові, наполягала, щоб родина була разом.

Незабаром російські війська підібралися впритул до села і розташувалися в лісі неподалік.

«Ввечері вони ходили по будинках, питали самогон і махорку. Я слідкував, щоб сестра надвір не виходила. Вона ображалася, не розуміла, чому так», — згадує Олександр у розмові з «Ґратами».

Через бої у селі були перебої з мобільним зв’язком. Його можна було зловити лише у центрі, але ходити там було небезпечно. Тому Олександр забрав у сестри і бабусі телефони, а сам користувався своїм кнопковим.

«Коли наші військові обстріляли росіян у лісі, вони звідти змилися в село. І почали заходити в хати. Десь виганяли людей. Десь нікого не чіпали, просто прийшли курей забрали», — розповідає хлопець.

Одного разу колона російської техніки зупинилася біля їхнього паркану. Олександр почув шум у дворі і вийшов з’ясувати, що трапилося. Надворі стояла група військових із сумками. Вони наставили на Олександра автомат і наказали, щоб він зайшов назад у будинок.

«Через хвилин 30 — стукіт у двері. Заходить шкет півтора метри зростом і бабусі каже: «Так бабушка, ми у вас переночуємо, а вранці поїдемо. Не бійтеся, нікого чіпати не будемо». Баба каже: «А як ви переночуєте? У мене ж онуки і я, місця немає». А він їй: «Ми знайдемо місце», — продовжує розповідь Олександр.

На бушлаті у «шкета» Олександр прочитав прізвище — Кулієв. Він був командиром підрозділу, бійці якого вирішили заночувати у будинку.

Чернігів після окупації. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Згодом зайшли ще 12 військових. Вони розташувалися на кухні, а Олександра Кулієв закрив у кімнаті. Пізно вночі командир прийшов до нього з двома підлеглими.

«Сказали: «Вставай!». Нанесли пару ударів кулаком у грудну клітку. Чинити опір мені не було сенсу. Вивели надвір. А на мені хатні шльопанці, шкарпетки, штани, кофта і все. Запитують: «Чому ти не сказав, що служив?». Я говорю: «Так ви й не питали», — каже Олександр.

Пізніше він дізнався, що того вечора росіяни проводили обхід по селу і опитували мешканців. Олександр переконаний: про те, що він нещодавно повернувся з армії, їм розповів сусід.

«Це очевидно. Тієї ночі дві кози вкрали у людей, хоч там уся сім’я —  інваліди. А в того досі коза стоїть», — пояснює Олександр із образою у голосі.

Російський військовий ще чотири рази вдарив його кулаком у груди. За словами Олександра, його бив повний світлий шатен. За наказом Кулієва він закував його в наручники. Потім росіяни пішли в будинок, а Олександра залишили ночувати на вулиці, він сильно змерз.

Уранці Олександр повернувся в будинок. Там він помітив, що з сестрою щось не те: вона була налякана і мовчала.

 

Домагання

Анастасія розповіла пізніше журналістам і правоохоронцям, що близько другої ночі Кулієв зайшов до неї в кімнату. За її словами, військовий штовхнув її руками на ліжко, сів на ноги, скрутив руки і вдарив по голові пістолетом.

«Казав: «Якщо ти будеш кричати, коли я буду до тебе домагатися, то я тобі скручу шию. А якщо ти мені не даш добровільно і будеш кричати, то я вб’ю бабу та брата, і тебе всі зґвалтують», — розповіла дівчина журналістам «Суспільне».

Вона вирвалася і закричала. Кулієв злякався, припинив домагатися, але лишився спати з Катериною на одному ліжку. Вранці її брат здогадався, в чомусь справа, але розпитати сестру не зміг — командир заборонив мешканцям будинку розмовляти пошепки.

Руслан Кулієв. Скріншот відео «Телебачення Торонто»

Наступної ночі ситуація повторилася. Кулієв відправив Олександра ночувати надвір, а сам чіплявся до Анастасії. Як йдеться в матеріалах кримінальної справи, він розірвав їй блискавку на кофті і намагався роздягнути силою. Анастасія закричала, і тоді військовий почав її душити.

«В очах темніло, і я задихалася. А коли я вже не могла набрати повітря, то переставав душити», — розповіла Настя.

У неї стався нервовий зрив, після чого він відстав. Але домагався до неї щоночі протягом тижня. Йому не вдалося схилити Катерину до покірності силою, і він почав пробувати інші методи.

«Каже: «Поїхали зі мною, будеш жити у багатстві, золоті, я тебе не буде ображати»… Я одягала двоє штанів, три кофти, зверху ще хустку. А то, знаєте, кажуть: сама спокусила. А він каже: «Я тебе заберу до себе, і будеш ти носити спідницю», — розповіла вона.

Її брат Олександр ночував на вулиці перші чотири дні. Потім Кулієв дозволив йому перебратися на кухню і спати разом із солдатами. Олександру доводилося вдавати, що він нічого не помічає. Кулієв сказав Насті, що якщо вона розповість про домагання братові, він уб’є всю сім’ю.

Увесь час Олександр думав, як урятувати сестру.

«Я думав спробувати Настю вивести, щоб вона втекла до сусідів. Довго розмірковував і передумав. [Є ризик, що її помітять, бо] через хату снайпери стояли, і дрони злітали. А потім чужі люди не будуть заступатися. Не будуть своїм життям ризикувати, щоб за чужу людину заступатися», — міркує хлопець.

Він знайшов інший вихід. Перед тим, як росіяни оселилися у них, він сховав у будинку смартфони сестри і бабусі. Кулієву Олександр сказав, що вони не мали телефонів. І коли командир відлучився, він дістав один із телефонів, заліз на горище і зателефонував матері. Він попросив, щоб та зв’язалася з тіткою, яка мешкає у сусідньому селі і може забрати Настю до себе.

 

Втеча

У середині березня тітка Олександра та Анастасії приїхала до них додому і попросила у військових дозволу забрати родичів до себе. Кулієва не було на місці, а його підлеглі самі не наважилися відпускати родину.

Тітка прийшла до них наступного дня, але Кулієв дозволив їй забрати лише бабусю без Анастасії. Ще через день жінка повернулася, і після довгих умовлянь командир все ж таки погодився. Тітка забрала бабусю і Настю, але Олександра Кулієв відпускати відмовився.

Через кілька днів командир вирішив знову зустрітися з Настею і почав випитувати в Олександра, де живе його тітка. Той сказав, що не знає, і тоді військовий почав його бити і знущатися. За словами Олександра, Кулієв шість разів сильно вдарив його по ногах києм для більярду. Олександр наполягав, що не знає адреси тітки, і тоді командир пригрозив йому вбивством і двічі вистрілив під ноги хлопцю з автомата.

Наступного дня Кулієв знову пристав до нього з розпитуваннями і направив на нього гранатомет.

«Каже, не скажеш, де тітка живе, то я вистрілю. Я посміхнувся і кажу: «Якщо ви вистрілите в кімнаті, то ні мене не буде, ні вас не буде, і хати не залишиться. А про себе думаю: а скільки це взагалі може тривати? Місяць, два, три? І що може бути далі взагалі?» — каже Олександр.

Він наполягав, що не знає адреси тітки, і через кілька днів Кулієв від нього відстав.

Олександр. Фото: Суспільне Чернігів

За словами Олександра, агресивно до нього ставилися лише двоє військових: командир і світлий шатен, який побив його першого дня. Інші його не чіпали, а деякі навіть співпереживали, але ніяк не могли вплинути на старшого за званням.

Якось Олександру вдалося дізнатися ім’я і прізвище другого кривдника — Андрій Чудін.

«Якось суперечка почалася, і мені [військові] кажуть, що йому 22 роки. Я говорю: не вірю, що йому 22. А виглядав він років на 40. І він такий каже: «У паспорт подивися». Я подивився і запам’ятав прізвище», — каже Олександр.

Наприкінці березня він почув розмову військових, що вони готуються відступати. 1 квітня всі прокинулися близько 4 ранку.

«Командир пішов ще на вулиці походив, набрав речей, які хотів. Інструмент, музичні колонки, пледи. Коротше, ніби на базарі скупився. І без десяти п’ять вони завантажилися і поїхали», — згадує Олександр.

Тоді він подумав, що з села їде лише підрозділ Кулієва, але решта росіян залишається. Він заснув, прокинувся через кілька годин і побачив на вулиці незвично багато місцевих мешканців. Так Олександр зрозумів, що росіяни відступили.

 

Суд

Коли в село зайшли українські військові, Олександр та Анастасія подали заяви про злочини росіян. Прокуратура відкрила кримінальне провадження за статтею про «порушення правил та звичаїв війни» частина 1 статті 438 Кримінального кодексу . Слідчий з’ясував, хто скривдив сестру і брата: це мешканці Магнітогорська Руслан Кулієв та Андрій Чудін. За даними слідства, обидва служать у 80-му полку 90-ї танкової дивізії сухопутних військ Росії.

У липні суд дозволив «спеціальне розслідування» у їхній справі — тобто судити без їхньої присутності. Згідно з нещодавніми змінами в Кримінально-процесуального кодексу, такий механізм притягнення до відповідальності можливий, якщо підозрювані переховуються в Росії або на окупованих територіях.

Того ж місяця у Новозаводському районному суді Чернігова розпочався процес. 16-річну Анастасію на слуханнях представляла її мама Катерина. За її словами, дочка важко переживає те, що сталося, вона стала замкнутою і погано спить. Їй було складно свідчити під час досудового розслідування, тому мама виступала проти «повторення цієї екзекуції» під час судового процесу. У суді обмежилися переглядом відеозапису першого допиту.

«Це війна. У таких ситуаціях увесь час ґвалтували жінок. Але жінок. Дітей навіщо!? Якщо він її не зґвалтував, ще не означає, що він не завдав їй моральної шкоди. Розумієте мене як жінку? Він клав її поруч із собою спати, він лазив у труси, він мацав найпотаємніше, що є в людини. Він завдав моральної шкоди більше, ніж фізичної», — обурюється Катерина під час розмови з «Ґратами».

За підсумками слухань суддя Володимир Павлов дійшов висновку, що Кулієв і Чудін порушили звичаї та правила війни, закріплені Женевською конвенцією — норми про те, що військовим не можна застосовувати силу щодо цивільних осіб. Згідно з Женевською конвенцією, жінки «потребують особливого захисту від посягання на їхню честь, зокрема, від зґвалтування».

2 листопада суддя Павлов засудив Кулієва до 12 років позбавлення волі, а Чудіна — до 10 років.

«Порушення звичаїв війни» вважається особливо тяжким злочином. Згідно з законом, у таких справах — обов’язкова участь адвокатів. На суді російських військових представляли захисники Олег Костюк і Михайло Кашуба із Центру вторинної правової допомоги. Їхні послуги оплачують із українського бюджету.

Обидва адвокати просили виправдати підзахисних. На їхню думку, слідство не довело, що люди, які знущалися з потерпілих, — це саме Кулієв і Чудін. Ця інформація у справі базується на рапортах оперуповноважених, які оглянули сторінки військових у соцмережах. На думку захисників, оперативники попередньо мали отримати дозвіл суду на огляд цих облікових записів Згідно зі статтею 264 Кримінально-процесуального кодексу , але не зробили цього. У зв’язку з цим, адвокати мають намір подати апеляцію.

Обидва адвокати не зв’язувалися зі своїми клієнтами. Михайло Кашуба пояснює активність у захисті Кулієва, представника ворожої армії, тим, що виконує професійний обов’язок.

«Мені держава платить, і я маю нормально виконувати обов’язки, а не просто відбути номер. Навіщо тоді взагалі бути адвокатом? Якщо захищати ґвалтівників-українців, то також треба зливати справу? Тоді краще покласти свідоцтво на стіл і займатися іншими справами», — сказав він.

Самі Кулієв і Чудін публічно не коментували справу. Де вони зараз — невідомо, як і те, чи вони живі. Їхні сторінки в соцмережах видалені чи неактивні. «Ґрати» зателефонували на номер Чудіна, вказаний у матеріалах справи, але ніхто не відповів.

Потерпілий Олександр сподівається, що рано чи пізно обидва росіянина отримають не лише символічне, а й реальне покарання.

«Якби вони в клітці сиділи, було б краще набагато. Сподіваємося, що колись кудись вони виїдуть [і їх затримають. 10 і 12 років] — цього достатньо. Але якби смертну кару запровадили, було б ще краще», —  сказав він.

Його маму винесений вирок не заспокоїв, і вона налаштована ще жорсткіше.

«Краще покарання для них було б, якби цих двох гандонів віддали мені. Ви не повірите, я за своє життя жодної курки не зарубала, хоч я сільська мешканка. Я не звикла бити тварин, а в мене тварин повна хата. Але ви собі уявити не можете, наскільки збочені у мене думки про покарання. Аж до того, що гарячими цвяхами виколювала б очі й намотувала кишки на якийсь дриль, — сказала вона у відповідь на прохання «Ґрат» прокоментувати вирок. — Бо як можна так знущатися з живих людей? Я розумію, що вас відправили вбивати на чужу територію. То вбивайте. Але навіщо ці тортури?!»

2 місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання
2

місяці. В середньому стільки українці очікують від подання позову до першого судового засідання

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду «Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

«Мене жбурляли, кричали матом, а я сміялася їм в обличчя — 12 років в’язниці!»

Розповідь Галини Довгополої, засудженої в Криму за держзраду

Раз на тиждень наші автори діляться своїми враженнями від головних подій і текстів