«Не було страшно помирати, було соромно помирати». Історія довічно ув’язненого Ярослава Мисяка, який через 23 роки намагається вийти на свободу

Фото ножа, яким імовірно вбили сім
Фото ножа, яким імовірно вбили сім'ю Лугаш. Фото з матеріалів справи

У ніч на 31 березня 1998 року в Ужгороді відбулося жахливе потрійне вбивство. Міліціонери знайшли тіла подружжя Марти й Андрія Лугошів та їхнього сина Андрія — із ножовими пораненнями.

Незадовго до цього подружжя вирішило продати будинок, щоб розрахуватися з боргами сина, який займався підприємництвом. Вбивство сталося перед тим, як вони повинні були отримали гроші.

У той же день міліція викликала на допит онука Марти та Андрія Лугошів і племінника їхнього сина — заступника пастора євангелівської церкви Ярослава Мисяка. Незабаром його звинуватили у вбивстві родичів і незаконному придбанні та зберіганні холодної зброї — ножа.

У серпні 1999-го Закарпатський обласний суд засудив його до розстрілу. Але в Україні на той момент діяв мораторій на смертну кару, а через кілька місяців Конституційний суд і зовсім скасував її. Мисяку змінили покарання на довічне ув’язнення.

З 2017-го вирок Мисяку переглядає Мукачівський міськрайонний суд у зв’язку з нововиявленими обставинами. Насправді, нового — не багато, але адвокати виявили порушення під час збору доказів і проведення експертиз.

«Ґрати» побували в Ужгороді, зустрілися з довічно ув’язненим, його адвокатом і дружиною, колишніми прокурорами, вивчили шість томів справи, і розповідають про один із найгучніших злочинів Закарпаття кінця 90-х.

 

Подружжя Андрія та Марти Лугошів жило в будинку по вулиці Єрмака, 44 в Ужгороді з 1956 року. Сусіди відгукувалися про сім’ю добре, називали їх релігійними людьми і відзначали, що ті не зловживають алкоголем.

У 1998 році вони вирішили продати будинок, щоб розрахуватися з боргами сина Андрія. Він займався бізнесом — розводив акваріумних рибок. Часто возив товар на продаж в Югославію і Словаччину. Але в певний момент бізнес не залагодився, і Андрій Лугош-молодший заборгував різним людям близько 9 тисяч доларів.

Будинок виставили на продаж за 13,5 тисяч доларів. За словами дочки Андрія та Марти — Магдалини, про продаж повідомили і в місцевих ЗМІ, і розмістили оголошення на місцевому ринку. За її словами, протягом грудня 1997-го вона жила у батьків, оскільки вони боялися тих, кому заборгував її брат. Кілька тижнів там жив і Ярослав Мисяк з дружиною та маленькою донькою.

Схема розташування будинків по вулиці Єрмака в Ужгороді, де жили Лугош. Фото з матеріалів справи

Купити будинок Лугошів вирішив мешканець Ужгорода, ром — Ернест Адам. У кінці лютого він дав задаток — 5 тисяч доларів. Решту суми повинен був передати 31 березня, після оформлення всіх документів у нотаріуса. Покупець просив Лугошів виселитися раніше, але вони не погоджувалися до передачі всієї суми.

Вже після вбивства Ернеста Адама притягнули до відповідальності за приховування валюти, якою він планував розрахуватися за покупку будинку.

Часто на зустрічах, пов’язаних з продажем будинку, був присутній Ярослав Мисяк. Він розповів, що дід попросив його проконтролювати процес переговорів, побоюючись обману.

 

День перед убивством

30 березня Лугошів не було вдома майже весь день. Про це пізніше розповіли свідки у справі — знайомий Лугоша-молодшого, який допомагав йому перевозити речі, а також родичі покупця, які приїжджали до них у той день.

Сусідові — Анатолію Белейканичу — Лугош-старший тоді сказав, що планує поїхати на свою ділянку в село Розовка, де він будував будинок.

Близько 22 години вечора, за словами друга Лугоша-молодшого Яна Бучка, який прийшов до сусідів попросити обприскувач для винограду, Андрій Лугош запропонував з’їздити до його племінника — Ярослава Мисяка. Вони поїхали. Під час розмови дядька з племінником Бучок сидів у машині. Зустріч тривала близько п’яти хвилин, йдеться в протоколі допиту Бучка. Повернувшись, Лугош-молодший сказав, що просив у Мисяка 200 доларів у борг для покупки вікон і дверей для майбутнього магазину, який планував відкрити. Племінник йому відмовив.

Одна з сусідок — Тамара Белейканич — виходила в той день на вулицю близько опівночі, щоб пошукати свою кішку. Вона помітила світло в будинку Лугошів і почула, як щось два рази сильно стукнуло, а собака у дворі заскиглила. Але сусідка нікого не бачила, повернулася в будинок і лягла спати.

 

Ніч убивства

Близько 4 години ранку 31 березня 1998 року поблизу хвіртки будинку №41 по вулиці Єрмака патрульні місцевої міліції знайшли труп Марти Лугош. В її будинку №44 по сусідству правоохоронці виявили тіла вбитого чоловіка і сина. У всіх трьох були ножові поранення, найбільше — у Лугоша-молодшого. Його вбили семи ударами в груди, коли він лежав під периною на дивані. Біля виходу з кімнати в калюжі крові лежав його батько, убитий чотирма ударами.

За версією слідства, Марта Лугош намагалася перед смертю покликати на допомогу сусідів, змогла вийти з дому і навіть дійшла до хвіртки сусідів, але від отриманих поранень померла. Її три рази вдарили ножем у груди і живіт.

Один із сусідів — Василь Коштура — розповів на допиті, що близько 2-3 ночі почув сильний гавкіт собак, піднявся з ліжка і виглянув у вікно. Він побачив, як по дорозі біг чоловік високого зросту — як мінімум 180 см. В одній руці він тримав якийсь одяг, ймовірно куртку.

Сліди крові в будинку Лугошів. Фото з матеріалів справи

На сходах у дворі будинку правоохоронці виявили зелений пакет. Пізніше міліція повідомила, що в ньому перебували саморобні піхви для ножа, який подарував Ярославу Мисяку дідусь. Ніж був загорнутий у два аркуші паперу: один — лист його дружини Сніжани родичам у Миколаєві, другий — список відеокасет, складений Мисяком. Він сам пояснював, що деякі речі його сім’ї залишилися в будинку діда. Пізніше з матеріалів справи лист Сніжани Мисяк зник.

Пакет із саморобними піхвами дійсно був на сходах будинку — його видно на фото з тілом Марти Лугош.

«За деякий час до продажу будинку мій покійний дід сказав, що хоче віддати мені всі ножі, якими обробляв худобу, так як вони йому вже не потрібні, і що у нього немає сил для цієї роботи… Під час перевезення речей… на підлозі прихожої кімнати будинку серед розкиданих речей знаходився набір із трьох ножів, які дід використовував під час обробки худоби. Я нагадав дідові його слова… дід віддав мені ці ножі. Спочатку я поклав один ніж у цій кімнаті, а потім загорнув у папір і помістив в целофановий кульок. Я поклав ніж на підвіконні біля вазона з аспарагусом. На підвіконні знаходилися ще інші ножі, які я також туди поклав…», — йдеться в протоколі одного з допитів Мисяка.

Цей ніж слідство надало в суді, як знаряддя вбивства, але Мисяк у розмові з «Ґратами» висловлював сумнів, що це саме той ніж, який подарував йому дід, оскільки бачив його лише здалеку.

За версією слідства, близько 23:30 до Лугошів прийшов Ярослав Мисяк, щоб «змусити Лугоша А. (молодшого — Ґ) повернути йому борг в сумі 1900 доларів», але той відмовлявся.

«Мисяк, бачачи таку обстановку в сім’ї Лугош і розуміючи, що за таких умов Андрій Лугош не поверне борг, розлютився на нього, пішов в передпокій, де з підвіконня взяв залишений ним напередодні вбивства ніж, загорнутий в поліетиленовий пакет, лезо якого знаходилося в виготовлених саморобних паперових піхвах. Оголивши ніж, Мисяк сховав його під шкарпетку на нозі, прикрив його штанами і повернувся в кімнату, де сів на диван біля дядька…» — йдеться в обвинувальному акті.

А пізніше вдарив кілька разів дядька ножем. На крик, за версією слідства, прибіг Лугош-старший, а пізніше його дружина, яких він теж убив, щоб приховати злочин.

«Ґратам» Мисяк розповів, що з ранку в цей день він працював разом з батьком у селі Порошково за 45 кілометрів від Ужгорода — вони шліфували паркет спочатку в молитовному домі, а потім у місцевого жителя Володимира Попадинця. Він і відвіз їх ввечері назад додому.

Близько 22-ї години Мисяк приїхав додому, разом з батьком склав біля будинку робочі інструменти і розпрощався з ним. Ярослав сильно втомився і погано почувався через застуду.

Ярослав Мисяк під час слідчого експерименту. Фото з матеріалів справи

За словами дружини Мисяка, в той день вона також погано почувалася і пішла в кімнату прилягти, а чоловік залишився на кухні, щоб повечеряти і потім прийняти душ. Крім того, він збирався підготуватися до заходу, запланованого на наступний день у церкві.

Під час допиту в суді вона сказала, що чоловік прийшов до неї в кімнату близько 00:30 і розповів, що заснув ненадовго на кухні і йому приснився страшний сон — що померли його батьки. Він був схвильований і у нього сильно билося серце. Вона спробувала його заспокоїти. Він ліг спати.

 

Зізнання

Близько п’ятої ранку 31 березня до Сніжани та Ярослава Мисяка приїхала міліція разом з його батьками і чоловіком сестри. Батько зайшов до будинку і повідомив, що з родичами сталася біда, і попросив сина зібратися і поїхати з ними.

«Я попросив кілька хвилин, щоб умити обличчя та одягнутися. Міліціонери не захотіли чекати і поїхали. Мене почекав чоловік сестри, і з ним ми прийшли на місце події. Я побачив бабусю, вона лежала у дворі, потім пішов у будинок, але мене не пустили в кімнату, де був дід і дядько. Була метушня, багато людей… Після цього до мене підійшов співробітник міліції і попросив дати свідчення, оскільки батьки були не в змозі свідчити. Я розповів їм все, що знав, нічого не приховував», — розповів «Ґратам» Мисяк.

Після цього він повернувся додому і ліг відпочити. Після обіду до нього знову приїхала міліція і попросила проїхати до відділку — уточнити деякі свідчення.

Ярослав Мисяк під час слідчого експерименту. Фото з матеріалів справи

1 квітня після майже доби допитів у райвідділі Мисяк підписав явку з повинною. В одному з протоколів його допиту він підтвердив, що бачився з дядьком напередодні вбивства.

«Він сказав мені, що хоче поїхати до Норвегії на роботу, і якщо ми будемо подавати документи, то він також хоче подати разом з нами. Далі сказав, що він хоче, щоб я приїхав до них переночувати. І на завершення сказав, що йому потрібні 500 доларів. Я сказав, що у мене немає і що я не зможу дати йому такі гроші. Щодо того, прийду чи ні, я не дав точної відповіді. Він сів у машину з Яном (Бучком — Ґ), після чого вони поїхали…» — сказав Мисяк.

Увечері він все ж вирішив піти в будинок діда, щоб, у тому числі, з’ясувати, як йому отримати борг, про який, за його словах, не знали дід з бабусею.

У зізнаннях йдеться, що, тікаючи з місця злочину, Мисяк не зміг знайти свій правий черевик, але взув лівий, схопив куртку і вибіг. А пакет з листами паперу, в які був загорнутий ніж, кинув на сходах біля виходу з будинку.

Аркуш паперу зі списком відеокасет, в який було загорнуто ніж. Фото з матеріалів справи

По дорозі додому Мисяк, за версією обвинувачення, викинув ніж у трубу в канаві, лівий черевик, в якому був взутий, — в сміттєвий бак біля кафе «Радванка». Одяг сховав у котельні свого будинку.

«Під час двох обшуків у будинку, де я жив разом з родиною, не знайшли ніяких доказів. Уже під час третього обшуку — після явки з повинною — на самому видному місці з’явився пакет зі штанами і гольфом. Весільними штанами… Я на роботу їх не брав», — посміхаючись, сказав Мисяк під час зустрічі з кореспонденткою «Ґрат», натякаючи, що речі могли підкинути під час обшуку.

Явку з повинною оформив Юрій Рахівський, який в той час займав посаду заступника начальника управління карного розшуку в Закарпатській області. До недавнього часу він був радником голови Закарпатської облдержадміністрації Олексія Петрова (*Був звільнений 7 грудня 2020 року, зараз займає посаду голови Закарпатської облради). Сьогодні Рахівський — заступник Ужгородського міського голови з питань регулювання земельних відносин, цивільного захисту населення, громадських закупівель.

У травні 1998 року Рахівського допитали як свідка.

«Я розмовляв з онуком покійних Мисяком Ярославом Григоровичем, якому перед початком розмови роз’яснив зміст статті 40 Кримінального кодексу, тобто обставини, що пом’якшують відповідальність. Після нашої розмови Мисяк добровільно без будь-якого на нього психічного або фізичного впливу власноруч написав явку з повинною, в якій виклав, за яких обставин він скоїв убивство вищевказаних осіб», — сказав Рахівський в суді.

Він також підтвердив, що був присутній під час слідчого експерименту, коли відтворили обставини злочину, але заперечував будь-який тиск на Мисяка.

«Ґратам» вдалося поспілкуватися з Рахівським по телефону. Він сказав, що пройшло досить багато часу і справу Мисяка не пам’ятає. Натомість порекомендував пошукати слідчого.

М.Павлишинець — слідчий у справі — помер кілька років тому. Як і одна з перших адвокаток Мисяка — Ольга Машкаринець.

«Не люблю згадувати той момент… До 23 років я не перетинав поріг міліції. Тоді я перетнув його… І все почалося ніби нормально: ставили питання, я відповідав. Але потім ті ж питання ставили знову і знову. Згодом формат допитів змінився. З простих питань перейшли на формат, коли говорять, що це ти зробив…

Ярослав Мисяк, засуджений. Фото: Вікторія Матола, Ґрати

У цей момент впадаєш в якийсь стан апатії, відчуженості. Кажуть, що буде з твоєю родиною, а я не можу за них заступитися. І які б не були принципи, вони в якийсь момент починають ламатися… Мені було все одно, що буде зі мною, мені не було все одно, що буде з моїми рідними. Коли на кону життя близьких, то починаєш робити те, що скажуть. Я так і зробив», — розповів Мисяк «Ґратам».

 

Слідство

Після зізнання Ярослав Мисяк взяв участь у слідчому експерименті вже в якості підозрюваного. У матеріалах справи є його свідчення того періоду, де він розповідає, як йому вказували, що саме показувати і говорити. У якийсь момент він відмовився виходити з машини, але Рахівський нагадав, що в разі відмови його дружину і родичів притягнуть до кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення, а його дочка залишиться сиротою, і Мисяк погодився.

За словами його нинішнього адвоката Юрія Вакули, на одному з фрагментів відео експерименту видно, як хтось махає руками і зупиняє запис. Правоохоронці пояснили, що економили батарейки. Але адвокат вважає, що такі паузи використовувалися, щоб записати «все правильно» — відповідно до версії обвинувачення. Вивчити і провести експертизу можливого тиску міліціонерів на Ярослава Мисяка його захисту поки не вдалося — доступу до запису у них немає.

Вже через кілька днів після зізнання — 4 квітня — у протоколі додаткового допиту Мисяк заперечував все, що сказав раніше, пояснюючи, що на нього чинили психологічний тиск, допитуючи його без перерви 10-15 разів, не даючи спати та їсти. За його словами, після зустрічі з Андрієм Лугошем-молодшим він повернувся додому, прийняв душ, повечеряв, а після цього сів за стіл, щоб підготувати сценарій заходу в церкві на наступний день.

Але і після таких заяв його все одно звинуватили в умисному вбивстві стаття 94 Кримінального кодексу , додавши обтяжуючі обставини пункти «г» і «ж» статті 93 КК — умисне вбивство при обтяжуючих обставинах двох або більше осіб, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення незаконне зберігання холодної зброї частина 3 статті 222 Кримінального кодексу в редакції 1960 року . Після цього він відмовився давати свідчення і заявив, що не визнає себе винним.

Касаційна скарга Ярослава Мисяка. Фото з матеріалів справи

5 квітня мама Ярослава — Магдалина Мисяк написала заяву, в якій заперечувала причетність сина до вбивства її батьків і брата. Вона розповіла, що брат Андрій програв в казино за кордоном 40 тисяч доларів. Ще вона чула, що він нібито говорив, як купить батькам новий будинок, оскільки найближчим часом отримає 20 тисяч доларів за перевезення партії отрути в Югославію. Ярослав Мисяк теж говорить про отруту — він стверджує, що після вбивства працівники СБУ шукали в будинку «банку з отрутою». Деталей домовленостей дядька він не знає, але коли був з ним в Югославії, то йому говорили, що той зв’язався з небезпечними людьми, які до нього іноді приїжджали.

«Кілька разів я возив рибок за кордон на прохання дядька. Якось мене насторожило те, що біля коробки передач в машині був шприц. Я запитав у дядька, що це. Він сказав: ціанід. «Так треба. Якщо вони мене дістануть, у мене просто не буде вибору», — відповів він на уточнення, навіщо йому отрута. І додав, що краще мені не знати, про кого йде мова», — розповів Мисяк.

Проти Ярослава Мисяка свідчила дружина його дядька — Вікторія Лугош. Але вже на другому допиті. Під час першого вона сказала, що нічого не знала про борги чоловіка. Про Ярослава відгукувалася позитивно.

«Які були стосунки між моїм чоловіком і Мисяком Славою — я не знаю. Але з розмов з чоловіком і Мисяком я зрозуміла, що відносини погіршилися», — сказала вона під час судового розгляду. Якось її чоловік нібито розповідав, що підозрює, що Ярослав Мисяк вкрав у нього 100 російських рублів, але не вдавався в деталі.

У кінці судового процесу вона подала цивільний позов для відшкодування 2800 гривень матеріальної і 10 тисяч гривень моральної шкоди. Він був задоволений, але так і не оплачений.

 

Алібі

Алібі Мисяка в ту ніч підтвердила його дружина Сніжана та її племінник — Євген Цанько, який тоді жив з ними.

«Племінникові тоді було 15 років, він навчався в музичному училищі і жив у сусідній кімнаті помешкання, яке ми орендували. Я прийшла після допиту і повідомила батькам Ярослава, що слідчий стверджує, що він убивав у той час, коли я його не бачила. Племінник почув це і розповів, що в ту ніч прокинувся і пішов у туалет, а потім на кухню — помити руки. І бачив, як Славік сидить за столом і пише. Це — єдиний свідок, який бачив Ярослава тоді, коли я його не бачила.

Ярослав Мисяк під час слідчого експерименту. Фото з матеріалів справи

Племінника допитували — забрали з занять. Але йому ставили загальні питання: де він був в ту ніч і що робив. Він відповів, що спав. Він же не очікував, що Ярослава будуть звинувачувати у вбивстві. Пізніше ми пішли до слідчого і записали свідчення Євгена. А в суді, коли його допитували, суддя на нього так кричав — говорив, що шкода, що він неповнолітній, інакше посадив би його… Але Євген твердо стояв на своєму, підтверджуючи свої свідчення на користь Ярослава», — розповіла «Ґратам» Сніжана Мисяк.

Під час судового розгляду прокурор Михайло Хиля зачитав попередні показання Цанько і запитав, чому він не згадав слідству, що бачив Ярослава Мисяка в ту ніч. Цанько відповів, що його про це і не питали.

Суд вирішив, що оскільки на допитах у міліції ні Мисяк, ні Цанько не розказували, що перетиналися вночі на кухні, то нові свідчення свідка використовуються, щоб обвинувачений уникнув покарання.

«Ґратам» вдалося зустрітися з прокурором, який представляв обвинувачення проти Ярослава Мисяка, — Михайлом Хилею. Він вже не працює в органах прокуратури, а займається науковою діяльністю.

«На той момент і нині у мене немає сумнівів, що він (Ярослав Мисяк — Ґ) скоїв потрійне вбивство» — сказав він.

Хиля також заперечує, що показання Мисяка отримані під тиском.

«Так, під час судового засідання він заявив, що проти нього були застосовані незаконні методи. Ці факти перевірялися і не знайшли підтвердження. Більш того, я питав у нього, чому він не заявляв про це під час відтворення вбивства на місці злочину, коли були включені камери… Я не був зацікавлений в тому, щоб засудити невинну людину», — переконував він.

Зв’язатися з прокурором Мукачівської місцевої прокуратури Василем Демком, який зараз представляє обвинувачення в суді у цій справі, «Ґратам» не вдалося — він не відповідав на дзвінки.

 

Свідок, якого не почули

Ще один свідок, на свідчення якого звертає увагу захист Мисяка, — Петро Швед, який жив неподалік від родини Лугошів. Він не був з ними близько знайомий і не знав, чим займається їхній син, але посилався на слова свого зятя — Ігоря Гульо.

«У період з березня по квітень 1997 року в розмові з чоловіком своєї дочки громадянином Гульо Ігорем Михайловичем, останній сказав мені, що йому необхідна сума в 2000 доларів США для того, щоб «розкрутитися». При цьому він згадував прізвище Лугоша А.А., кажучи при цьому, що Лугош А.А. — «діловий» і натякав на те, що Лугош А.А. допоможе йому в цьому.

Хочу доповнити, що громадянин Гульо І.М. дуже сильно випиває, і коли перебуває в стані сильного алкогольного сп’яніння дуже сильно «буянити» і стає агресивним. У нього є схильність до ножів. І коли він знаходиться в стані алкогольного сп’яніння, часто кидає ножами в двері, в стіну. Також звик носити ножі з собою. Зазвичай він носить із собою кухонні ножі, в яких довге лезо, приблизно сантиметрів до 30-ти», — свідчив Швед.

За його словами, Гульо прийшов до нього на ринок 29 березня 1998 року і сказав, щоб той чекав гостей.

«На наступний день, 30 березня 1998 року, близько 23:30 я почув на задньому дворі свого будинку голоси приблизно двох чоловіків, один з яких належав Гульо. У двір я не вийшов, але чув, що вони щось ламають у дворі. У цей час на вулиці гавкали собаки. Хвилин через 10-15 я перестав чути голоси і зрозумів, що у дворі вже нікого немає. Після цього собаки перестали гавкати. Приблизно о 3:20 собаки знову розбудили мене. Яких-небудь голосів я не чув, але гавкіт собак від моєї вулиці перейшов на гавкіт собак на вулиці, де проживав Лугош А.», — йдеться в протоколі допиту свідка Шведа.

За словами адвоката Мисяка, Шведа допитували лише під час досудового розслідування, до суду не запрошували. Він вважає, що слідство так і не перевірило можливу причетність до злочину Гульо.

«Допит Шведа провели 31 березня. Його і Ярослава допитували різні оперативники. І той, хто розмовляв зі Шведом, не знав, що вже на той момент була явка з повинною. Можливо, хтось не додивився і випадково протокол допиту Шведа залишився в матеріалах справи», — каже адвокат Юрій Вакула.

Колишній прокурор Михайло Хиля у відповідь стверджує, що всі версії перевірялися.

«Відпрацьовувалися різні версії, перевірялася можлива причетність різних осіб. Слідству стало цікаво, хто проник на територію, незважаючи на те, що у дворі був злий пес. Таким чином, він (Мисяк — Ґ) потрапив у поле зору. Після пояснень він висловив бажання написати явку з повинною, і це стало підставою для його затримання…» — сказав він.

Та уточнювати деталі справи колишній прокурор не став, стверджуючи, що не пам’ятає їх.

 

Експертизи з припущеннями

Розслідуванням потрійного вбивства займалася група з 11 слідчих МВС і прокуратури. Речовими доказами був ніж, одяг Мисяка і один черевик, напірник і підодіяльник зі слідами крові. У лютому 2000 року всі речові докази були знищені.

Слідча група у справі щодо вбивства Лугашів. Фото з матеріалів справи

Слідство провело дев’ять експертиз — ран на тілах убитих, плям крові на брюках і гольфі Мисяка, слідів на ножі і самого ножа тощо.

Ніж був саморобним, з клинком розміром більшим, ніж 22 см, з коричневою ручкою з трьома заклепками. Коли його витягли за допомогою магнітного підйомника з труби, куди, за версією слідства, його викинув Мисяк, на ньому виявили різні сліди перемішані з землею. Експерти визнали його холодною зброєю. Це стало підставою для звинувачень Мисяка в незаконній його купівлі і носінні.

Жодна експертиза не підтвердила причетність Мисяка до вбивства на 100% — вказували на ймовірність. Наприклад, аналіз слідів крові встановив, що вона могла належати потерпілим, як і шматочки шкіри на вилученому ножі, а могла й не належати. Експерт Василь Фенцик допустив, що рани на тілах убитих були нанесені знайденим ножем, але не стверджував це категорично.

 

Судовий розгляд

Справу направили до суду в жовтні 1998 року. Але вже 10 листопада судді Закарпатського обласного суду повернули її на дорозслідування. Вони вирішили, що слідство не перевірило заяви Мисяка про тиск на нього з боку працівників міліції, які намагалися отримати зізнання. Крім того, слідство так і не змогло відповісти на питання, навіщо Мисяку потрібно було вбивати Лугоша-молодшого, і знайти докази незаконної покупки і носіння ножа.

Справу повертали на дорозслідування ще раз, коли в лютому 1999-го вона знову надійшла в суд без переконливих результатів перевірки заяв Мисяка про тиск. Але в цей раз прокуратура подала апеляцію, і обласний суд приступив до розгляду.

Судовий процес тривав три місяці. 18 серпня Мисяка засудили до смертної кари — розстрілу. Апеляція залишила вирок без змін, а касація зняла з нього обвинувачення в носінні холодної зброї, але покарання не змінила.

Вирок Ярославу Мисяку. Фото з матеріалів справи

«Не було страшно помирати, було соромно помирати. Я зрозумів, що всі зусилля моїх рідних, мої — вичерпані. Я програв перед тією системою», — згадує тепер Мисяк.

На той момент в Україні діяв мораторій на смертну кару до рішення Конституційного суду і вирок одразу виконувати не стали. А наприкінці 1999 року смертну кару скасували, і покарання Ярославу Мисяку змінили на довічне ув’язнення.

 

Друга спроба

Після обвинувального вироку мати і батько Ярослава Мисяка ще довго писали листи до правоохоронних органів, до президента і політиків, щоб вплинути на ситуацію, але ніякої реакції не було.

Ярослава Мисяка відправили в колонію у Вінниці. Його рідні час від часу приїжджали до нього на побачення.

«Через якийсь час батьки вже нікуди не зверталися, ми лише молилися, щоб в ситуацію втрутився Бог… А коли в Україні була революція, Ярослав дізнався, що партія «Правий сектор» збирала різні звернення, прохання. Він попросив мене знайти юриста і написати на електронку партії, може, зможуть допомогти… У церкві мені порекомендували одного адвоката — Володимира Сільваші. Ми написали звернення в «Правий сектор», але ніякої реакції не було. Тоді ми знову зустрілися з адвокатом, і він порекомендував свого колегу — Юрія Вакулу, який займався якраз кримінальними справами. Юрій ознайомився з усіма матеріалами справи, і знайшов сім обставин для перегляду вироку. Так все і почалося», — розповідає дружина Ярослава Мисяка Сніжана.

Юрій Вакула, адвокат. Фото: Вікторія Матола, Ґрати

У 2015 році адвокати Мисяка подали до Ужгородського міськрайонного суду заяву про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.

Адвокати вказували на наступні помилки слідства: Мисяку не дали ознайомитися з матеріалами справи, показання свідка Шведа не взяли до уваги, протокол про отримання явки з повинною відсутній, а підпис Мисяка в протоколі про роз’яснення йому прав як обвинуваченому при призначенні і проведенні експертизи, схоже, підроблений. Та найважливіше — вони поставили під сумнів висновки трьох судово-медичних експертиз ран, які нібито були нанесені знайденим саморобним ножем. Все це, на їхню думку, призвело до винесення необ’єктивного вироку.

Суд спочатку відмовив адвокатам у перегляді, але після кількох оскаржень справу взяли до розгляду. У серпні 2017 року її передали в Мукачівський міськрайонний суд, оскільки в Ужгороді не змогли сформувати колегію.

Мисяка перевели в Ужгородське СІЗО, щоб він міг брати участь у всіх судових засіданнях. З того часу він перебуває там. Там же з ним побачилася кореспондентка «Ґрат».

 

Нові висновки

Адвокати ініціювали проведення двох нових експертиз. У березні 2020 року працівники Національного медичного університету імені Богомольця вирішили, що попередні експертизи не доводять використання для вбивства ножа, знайденого в канаві біля кафе «Радванка».

«Після вилучення ножа під час відтворення обставин події він не був оглянутий на предмет наявності на ньому крові і візуально слідів крові не встановлено; поверхні ножа були забруднені ґрунтом, отже, оптично неможливо виявити бурі нашарування, які притаманні крові, між нашаруванням ґрунту», — йдеться у висновку.

До того ж, висновки слідства про те, що довжина ножа співпадала з розміром ран, виявилися хибними.

Фото ножа, яким імовірно вбили сім’ю Лугош. Фото з матеріалів справи

Розмір рани у живої людини на 10% більший, ніж у трупа, а після видалення для дослідження шкірного лоскута її розмір зменшується приблизно на 25% від довжини, яка виміряна на трупі, оскільки шкіра скорочується. Довжина рани вказує на ширину клинка ножа. Найбільш точно фіксують ширину клинка щільні тканини — кістки і хрящі, пошкодження яких були у Лугошів, але не досліджувалися, — зазначили науковці.

«Для проведення експертизи ран знімається шкіра з людини, і порівнюються вхідні отвори з шириною і довжиною ножа. Виявилося, що отвори [на тілах убитих] були місцями на 30% меншими, ніж ширина леза ножа. Ці дані підтвердив під присягою експерт [Василь Фенцик]. Він сказав, що рани можуть змінювати розмір на 18-30%… Що це за методика, яка дає можливість зміни розміру ран на 30%?! У такому випадку, можна «підганяти» всі дані», — вважає адвокат Мисяка.

На тілі Марти Лугош, згідно з експертизою, проведеною в липні 1998 року, ширина однієї з ран — 1,3 см, а довжина — 13 см. Згідно з методикою Ратневського, під час використання якої експерт може відновити первісний розмір рани, пояснює адвокат, ширина рани повинна була бути 2,5 см, якби використовували знайдений ніж. А це свідчить про те, що рана, швидше за все, була нанесена більш вузьким ножем, ніж той, на який посилалося обвинувачення. Те ж саме і з іншими пораненнями.

Крім цього, сліди крові на одязі Мисяка, йдеться у висновку вчених, не відповідають версії слідства про спосіб нанесення ударів. Наприклад, вони стверджують, що кілька плям на брюках і гольфі, в яких нібито він скоїв убивство, з’явилися через тривалий контакт з кров’ю, а це не відповідає версії слідства.

Виявлення гемоглобіну в крові зі слідів на одязі Мисяка вчені університету Богомольця назвали сумнівним, оскільки він може бути тільки у свіжій крові.

Крім того, науковці спростували версію слідства, що Марта Лугош після поранень змогла вибігти з будинку і дістатися до хвіртки сусідів. За їхніми оцінками, вона померла на тому місці, де їй були нанесені рани.

Другу експертизу провело Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи при Київській міськдержадміністрації вкінці 2020 року.

Експерти припускають, що рани на тілах убитих взагалі могли бути нанесені різними ножами. Більш того, вони відзначають, що досліджень, які проводилися в 1998 році, — недостатньо для точного визначення знаряддя вбивства.

Та в долученні цих експертиз до матеріалів справи суд відмовив захисникам Мисяка. На думку суду, адвокати не мали права ініціювати експертизи самостійно, оскільки справа переглядається, а не розслідується.

Під час декількох засідань захист Мисяка вимагав допитати в якості свідка того самого експерта Василя Фенцика, який підтвердив, що знайденим ножем можна було нанести рани убитим. 4 лютого 2021 року суд його все ж допитав.

Експерт підтвердив, що не робив категоричний висновок про використання ножа, наданого слідством, для вбивства, але і не заперечував, що це саме та зброя. Він пояснив це тим, що не мав достатньо даних. Фенцик також сказав, що не проводив експериментальних досліджень для порівняння ран, оскільки не мав для цього технічних можливостей.

Коментувати «Ґратам» деталі як експертизи, так і судового засідання експерт відмовився, зазначивши лише, що відповів на всі питання і слідства, і адвокатів, і прокурора — під час допиту в Мукачівському райсуді.

«Я не бачу підстав для перегляду вироку за нововиявленими обставинами — що міг не знати на той момент суд? Крім цього, у мене виникає питання: якщо дійсно про щось дізналися, так чому не пішли до суду з цією інформацією набагато раніше?» — коментує спроби Мисяка добитися перегляду вироку колишній прокурор Михайло Хиля.

 

Помилування без визнання вини

Незважаючи на те, що розгляд у справі Мисяка триває, в Україні немає судової практики для зміни довічних вироків, прийнятих за Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року.

Справа Ярослава Мисяка. Фото з матеріалів справи

До 2010 року такі вироки переглядав Верховний суд за винятковими обставинами. Пізніше цю норму скасували. А в новому Кримінально-процесуальному кодексі з’явилася стаття про можливий перегляд судових рішень частина 1 статті 459 Кримінально-процесуального кодексу , що набули чинності, у зв’язку з нововиявленими або винятковими обставинами. Хоча на практиці адвокатам роками доводиться добиватися, щоб судді хоча би відкрили провадження для перегляду вироку.

«Переглядають рішення суди першої інстанції. Але судді губляться — як вони можуть скасувати рішення Верховного суду? Практично всі вироки були там оскаржені, і Верховний суд підтвердив їх. А тепер місцевим судам доводиться переглядати ці справи… Фактично це правовий безлад», — прокоментував «Ґратам» правозахисник Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Він зазначив, що для скасування вироку, тим більше довічного, судді можуть взяти до уваги, якщо хтось зі слідчих, прокурорів чи суддів у певній справі був визнаний винним у підробці доказів. В інших випадках — ні процесуальні порушення, ні тортури обвинуваченого, ні нові експертизи, які спростовують позицію обвинувачення, — не є важливими для суду аргументами.

Близько десяти років правозахисники наполягають на необхідності внести зміни в законодавство, щоб у судів була можливість змінювати довічні вироки, винесені без достатньої доказової бази.

Один з таких законопроектів у лютому 2020 року зареєстрував у парламенті депутат від «Батьківщини» Сергій Власенко. Перегляд справ він пропонував доручити апеляційним судам, враховуючи їх компетенцію і меншу завантаженість у порівнянні з іншими судами, а перевірку скарг — передати до Верховного суду. Але комітет з питань правоохоронної діяльності відправив законопроект на доопрацювання, а пізніше і зовсім зняв з розгляду.

На початку березня 2021 року Верховна рада прийняла в першому читанні законопроект, який передбачає можливість довічно ув’язненим просити заміну покарання на більш м’яке, якщо вони відбули десять років під вартою. Але загальний термін покарання не може бути меншим ніж 25 років. Втім, це не стосується тих, хто не визнає свою вину і намагається добитися виправдувального вироку.

Поки єдиною можливістю звільнення для довічно ув’язнених є помилування президента після 20 років відбутого покарання і заміна довічного на термін не менший ніж 25 років.

Ярослав Мисяк, засуджений. Фото: Вікторія Матола, Ґрати

Ярослав Мисяк досі не визнає себе винним і відмовився подавати відповідне клопотання. Президента про його помилування в жовтні 2020 року попросили дружина, мама і дочка.

«Ми просимо помилувати Ярослава, оскільки ні він, ні його адвокати не можуть довести його невинуватість — так працює правоохоронна і судова система в Україні», — каже дружина засудженого. І додає, що готова боротися за його звільнення до кінця своїх днів.

На момент публікації тексту заяву родичів Ярослава Мисяка розглядала комісія з питань помилування при президентові.