«Як гнали мене, так гнатимуть і вас». Монолог севастопольського Свідка Єгови, який чекає на вирок за обвинуваченням в екстремізмі

Володимира Сакаду із Севастополя обвинувачують в екстремістській діяльності через його віросповідання. У квітні 2017 року Верховний суд Росії визнав «Управлінський центр Свідків Єгови в Росії» екстремістською організацією і ліквідував її. У серпні того ж року всі громади Свідків Єгови внесли в список заборонених екстремістських організацій. Але Сакада не готовий відмовитися від своєї віри. Більше того, кримінальні переслідування Свідків Єгови, вважає чоловік, призведуть до ще більшого поширення вчення серед інших ув’язнених.

Володимир Сакада розповів «Ґратам» про свій релігійний вибір, кримінальну справу, перебування у СІЗО та очікування вироку — публікуємо його монолог.

«Тоді ми жили у безбожній країні. А зараз?»

Я — Свідок Єгови вже більше 30 років. Хрестився 1991 року, тоді ще в іншій країні. Свідки Єгови живуть так, як вчить Біблія. Це — наша культурна спадщина, і, де б ми не жили, ми живемо за однаковими принципами. 2006 року ми переїхали разом із дружиною сюди, до Криму. Згодом сюди приїхала моя теща, вона — гіпертонік, їй підходив клімат.

Я входив до складу місцевої християнської організації Свідки Севастополя. Коли нам заборонили вести свою діяльність і зареєструвати організацію як юридичну особу, стало зрозуміло, що зараз відбуватиметься те, що було з віруючими в СРСР. Держава переслідувала меншини, особливо релігійні, але тоді ми жили у безбожній країні. А зараз?

Навіть як колишні члени місцевої релігійної організації, ми продовжуємо працювати, ніби організація взагалі не закривалася. Начебто нам і кажуть: ви були «юрособою» і у вас продовжують відбуватися богослужіння. Однак вони були й тоді, коли юридичні особи у країні в принципі не реєструвалися. Юридичне оформлення допомагало нам виключно для господарських справ, якщо висловлюватись просто. Тепер це стало підставою для відкриття справи. Господарськими справами ми тепер не займаємось, і все, що ми мали після заборони нашої діяльності, перейшло державі.

Знаєте, як це виглядає? Як колись у 90-х бандити забирали майно і привласнювали собі, — рекет, так відбувається і зараз — прийшли люди і заявляють, що це їхня власність і до нас нічого не було.

Зі скасуванням юридичної особи хотіли скасувати і нас. Але я звик жити певним чином. Виходить, навіть якщо немає оформленої організації, ти не можеш жити, як вважаєш за потрібне. Але це повний абсурд. А справи проти нас — це лише привід, аби звинуватити людей.

Обшук

Обшук почався рано-вранці 1 жовтня 2020 року, коли ми спали. Я живу у приватному будинку, почув дзвінок у двері. Підійшов до вікна і побачив, що там стоять люди. Одразу ж попередив, що спущуся вниз з другого поверху і відкрию. Коли відчинив вхідні двері, її швидко розпахнули і всередину зайшли двоє людей, які сказали мені лягти на підлогу. Вони знайшли ключі від воріт і привели через них решту людей.

Обшук пройшов «культурно». Я знаю, що силові структури зазвичай заточені діяти жорстко, що для них це — нормальна практика, але ми не мали жодної сварки, образ. Коли почалися слідчі дії, один із двох тих, хто увійшов, одразу пройшов по дому, подивився, що, крім мене та матері, нікого немає. Потім зайшли інші люди з камерою і почали дивитися кімнату за кімнатою.

1 жовтня 2020 року в Севастополі відбулися обшуки в будинках дев’яти місцевих мешканців у кримінальній справі про організацію діяльності екстремістської організації — місцевої громади Свідків Єгови.

Місцева християнська релігійна організація Свідків Єгови у Севастополі була зареєстрована 12 листопада 1997 року. Із травня 2015 року громада була на обліку в податковому органі за російським законодавством, але вже у травні 2017 року — ліквідовано за рішенням суду після того, як у Росії організація була визнана забороненою.

Кримське управління ФСБ порушило кримінальну справу проти затриманих тоді Володимира Маладики, Євгена Жукова та Володимира Сакади. Звинувачення будується на прихованих агентами ФСБ відеозаписах богослужінь Свідків Єгови. Слідство стверджує, що громада функціонувала після заборони.

Усіх трьох заарештували. Сакада і Маладика провели у СІЗО півроку, а Жуков — сім із половиною місяців, після чого їх відправили під домашній арешт. У квітні 2021 року справа надійшла до Нахімовського районного суду Севастополя судді Ользі Бердникової.

Мама, звичайно, дуже переживала. Вона не була готова, але змогла витерпіти.

Все це тривало трохи більше чотирьох годин. Згодом нам сказали, що треба поїхати з ними, підписати документи. Мої рідні повірили, що так і буде.

Але натомість із дому мене повезли до відділу ФСБ по Севастополю, а звідти — в СІЗО. В інших людей у ​​моїй справі суд був раніше, тому їх одразу повезли до ізолятора, а мене тримали в ізоляторі тимчасового тримання до понеділка.

Арешт на півроку

Загалом у СІЗО я провів півроку. Раніше я не був засуджений. Звичайно, першими емоціями після того, як мене ув’язнили, були розгубленість, занепокоєння, переживання. Однак я виріс у майже схожих умовах, перебування в ізоляторі для мене було не настільки незвичайним: коли я був маленьким, мешкав разом із батьками у будівельному чоловічому гуртожитку. Там переважно жили неодружені чоловіки. Лише нам та ще одній сім’ї дозволили жити з дітьми. Мама і тато були люди прості, вони працювали у три зміни. У мене був цілодобовий дитячий садок: я міг там залишатися цілодобово, якщо мене не могли забрати. Якщо забирали, то я проводив у кімнаті гуртожитку розмірами від 8 до 12 квадратних метрів. У мене була старша сестра — ми жили там учотирьох. Туалет, кухня, душові — все було спільним.

Як жити в чоловічому колективі, мені знайоме і після армії, тому, коли я потрапив у СІЗО, зловив себе на думці, що переживав уже щось подібне. Звичайно, ставлення до того, чому я потрапив туди, зіграло свою роль. Я спілкувався з людьми, які сиділи у камері разом зі мною. Для багатьох із них те, що вони опинились у СІЗО, — складна ситуація, бо вони ніколи з таким не стикалися. Здебільшого, це були молоді люди, які жили у сім’ях і не звикли бути самі. Доводилося їм допомагати, підтримувати.

Мені також було нелегко, бо мене позбавили звичного стилю життя і комфорту. У біблійних виданнях, за якими ми живемо, не раз показується, що віруючі люди були гнані ще з тих пір, так склалося історично. Ісус Христос також був вигнанцем. Він казав, що лисиці мають нори, а в нього при цьому свого місця ніколи не було. Він завжди був у русі, робив добро і допомагав людям. Історія показує, що у світі багато добрих людей — різних релігій і національностей — і що саме за цими ознаками їх несправедливо ущемляють.

Життя з браслетом

Ніхто не очікував, що мені змінять запобіжний захід із арешту на заборону певних дій. Це сталося за рішенням апеляційного суду, а не того, який спочатку мені її призначав, а потім продовжував. Рішення озвучили на одному із засідань, я був у СІЗО і брав участь у засіданні по відеозв’язку. Мені дали час зібратися, забрали прямо звідти і відправили додому. Це було неочікувано. Моїх рідних попереджали, що запобіжний захід можуть змінити і я можу приїхати, але це сталося наступного дня, тому вони трохи не очікували моєї появи, але були дуже раді, звичайно.

Володимир Сакада. Фото: Лутфіє Зудієва, Ґрати

Тепер я не можу залишати помешкання з дев’ятої вечора до шостої години ранку. У мене є браслет і мобільний пристрій у зв’язці з ним, щоб можна було відстежити моє місцезнаходження. Також я не можу залишати межі міста — його адміністративні кордони — і отримувати кореспонденцію, листуватися.

Наразі в суді розглядають докази захисту. Адвокат збирається ще раз переглянути відео, які лежать в основі звинувачення. Далі будуть дебати і винесуть вирок. Окрім мене у справі проходять ще двоє людей — Євген Жуков і Володимир Маладика. Усі ми перебуваємо під забороною певних дій, але один із нас перебував у СІЗО на два місяці довше.

Я себе винним не вважаю. Чому? Немає жодних доказів, що ми зробили щось заборонене. Те, за що нас судять, це наш спосіб життя. Я жив так з початку 90-х, коли став Свідком Єгови, і живу зараз. Це нічого не змінює. Навіть перебуваючи в СІЗО, я залишався віруючим і жив так, як вважав для себе за потрібне.

Можна порівняти з тим, якби людині сказали: «Перестань бути чоловіком, стань жінкою». Це не розумно. Я не можу змінити те, як я живу, тому що я такий, який є — я є Свідком Єгови. Якщо хтось вважає, що я маю зробити інакше, — нехай, але Конституція дозволяє мені мати таку точку зору. Жодних законів цієї держави я не порушую.

«Полюби ворога свого»

Я замислювався про виїзд, коли справи з переслідування Свідків Єгови тільки почали відкривати по всій Росії, зокрема в Криму. Звичайно, були варіанти виїхати, і ми точно знали: спочатку переслідуватимуть фактичних членів юридичних осіб. Але проблема в тому, що ми — колективна спільнота і не можемо жити окремо від інших. Звичайні віруючі люди живуть групами. Куди б ми не поїхали, переслідування обов’язково розпочнеться і там, не ми це вигадали. Ісус якось сказав: «Як гнали мене, так і вас гнатимуть». Навіщо тікати від чогось, що все одно рано чи пізно станеться? Краще бути до цього готовим, насамперед, морально та емоційно.

Ісус висловив цікаву думку: «Полюби свого ворога». І оскільки ми недосконалі, ми не можемо повною мірою виконати цю заповідь, але потрібно дотримуватися нейтралітету до будь-якої людини, у тому числі до держави, в якій ми живемо, яка нині пригнічує та утискує. У силовиків є робота, і вони її виконують. При цьому всередині вони й досі залишаються звичайними людьми. Коли бачать, що ти робиш з людиною так, як хотів би, щоб чинили з тобою, це одразу налаштовує на добре ставлення. Такий самий принцип діяв у мене і в СІЗО: я ставився до людей добре, і вони до мене також. Людина має жити з людиною по-людськи.

https://graty.me/uk/monologue/inogda-veruyushhim-udavalos-samim-obnaruzhit-ustanovlennye-zhuchki-monolog-pervogo-osuzhdennogo-v-krymu-svidetelya-iegovy/

Судді, прокурори, слідчі, які ведуть справу проти нас, — я вірю, що будь-яку людину можна змінити. Є багато біблійних прикладів, які це підтверджують, наприклад, Саул. Він переслідував перших християн, здавав їх, відловлював, приводив на судилище, де їх страчували. Так, Стефана, одного з перших учнів християнства, — забили камінням, тим самим виконуючи смертний вирок за єврейськими законами. Саул же вірив у те, що робив, мав доступ до високопосадовців, які були проти первосвящеників. Він був свідком у справах перших християн. Але він змінився і став людиною, яку ми більше знаємо під ім’ям апостола Павла. Після цього він сидів у в’язницях і відчував у житті різні поневіряння.

Після того, як Радянський Союз розвалився, практично всіх Свідків Єгови випустили з таборів, де вони відсиділи терміни. За той термін у 30 років до сьогоднішньої заборони люди у в’язницях забули про нас: що ми взагалі із себе представляємо, як живемо, хороші ми чи погані. У радянських в’язницях, на відміну від місць ув’язнення в інших країнах, не можна було домовитися з начальником про те, щоб проповідувати бажану тобі віру.

Колись один представник радянських силових структур сказав, що держава зробила кілька помилок щодо Свідків Єгови. По-перше, виселила з тих місць, де вони жили, і відправила до Сибіру. Там, звичайно, вони продовжували проповідувати. По-друге, після реабілітації Свідкам заборонили повернутись на рідну землю, тому вони розійшлися по всьому Радянському Союзу, були представлені у всіх республіках і там залишаються.

Зараз влада робить ще одну помилку — Свідки 30 років не були ув’язнені. У Росії сидить близько мільйона людей, деякі з них — дуже довго. Очевидно, нас хочуть посадити, щоб ми цим ув’язненим допомогли. І ми із задоволенням це зробимо, якщо в цьому є потреба.

Є багато сучасних прикладів, які показують, що люди, двічі засуджені до довічного терміну, ставали віруючими і допомагали іншим.

Я готовий до будь-якого результату своєї справи. Поки я залишаюся тут, для мене нічого не змінюється — так само дотримуюсь біблійних принципів і живу за ними. Якщо буде ув’язнення, зміниться лише місце, де я все одно житиму так, як звик.